ТОВ "СРЗ": невыплата зарплаты
Дело № 266/6683/19
Производство № 2/266/277/20
решение
именем украины
19 февраля 2020 г.. Мариуполь
Приморский районный суд Мариуполя Донецкой области в составе:
председательствующего - судьи [Д.] Д.А.,
рассмотрев в упрощенном исковом производстве без уведомления сторон в дело, по имеющимся материалами гражданское дело по иску особа_1 в Общество с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" о взыскании задолженности по заработной плате,
В:
Истец обратился в суд с иском, в котором указал, что в период времени с 01.12. 2016 по 19.08.2019 года находился в трудовых правоотношениях с ответчиком. 19 августа 2019 истца уволили с ООО "СРЗ" по собственному желанию на основании ст. 38 КЗоТ Украины. Также отметил, что на момент увольнения работодатель не выплатил задолженность по заработной плате в размере 18765, 09 гривен. В дальнейшем ответчик осуществил частичную расчет в размере 1071, 86 гривен, то есть сумма остатка задолженности составляет 17693, 23 гривен. Просил суд взыскать с ответчика в его пользу задолженность по заработной плате в размере 17693, 23 гривен, а также моральный вред в размере 5000, 00 гривен. В обоснование морального вреда отметил, что в связи с невыплатой задолженности по заработной плате, он вынужден был занимать средства, привело к тому, что он переживал, нервничал, поскольку его трудовые и конституционные права были нарушены со стороны ответчика.
Во время судебного рассмотрения дела истец уточнил свои исковые требования и просил взыскать с ответчика в его пользу задолженность по заработной плате в размере 17693, 23 гривен, моральный вред в размере 5000, 00 гривен, а также средний заработок за время задержки по день фактического расчета по период с 20.08.2019 года по 18.12.2019 года в размере 50557, 43 гривень.
Постановлением Приморского районного суда г.. Мариуполя от 14.11.2019 года исковое заявление принято к рассмотрению по правилам упрощенного искового производства, без уведомления сторон по имеющимся в деле материалам.
Истцу вручена копия постановления об открытии производства по делу, что подтверждается материалами дела.
Судебным сообщению, ответчик - Общество с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" своевременно и надлежащим образом о времени и месте судебногорассмотрения дела в упрощенном порядке. При этом ответчик в лице генерального директора ООО "СРЗ" Турского А.В. воспользовался своим право на подачу отзыва на исковое заявление, в котором отметил, что действительно на предприятии ООО "СРЗ" возникли трудности с соблюдением сроков выплаты заработной платы, с начала 2019 года. Также указано, что на 09.01.2020 года задолженность по заработной плате перед особа_1 частично погашена, невыплаченной остается сумма в размере 17039, 95 гривен. относительно позовних требований истца о взыскании среднего заработка за время расчета и морального вреда отметил, что расчет выполнен истцом не отвечает требованиям Постановления КМУ № 100 от 08.02.1995 года, а потому не может быть принят судом во внимание. К тому же, поскольку трудовым законодательством не урегулированы отношения по поводу возмещения имущественного ущерба, положения гражданского законодательства могут распространяться на такие отношения. Так ответчик считает, что истцом подтвержден факт причиненияответчиком нравственных или физических страданий или потерь неимущественного характера, при каких обстоятельствах или какими действиями (бездействием) они причиненные, из чего он получается при определении суммы компенсации морального вреда. На основании вышеизложенного, считал исковые требования в части компенсации в связи с нарушением сроков выплаты заработной платы, морального вреда, необоснованными и не подлежащими удовлетворению судом.
Постановлением Приморского районного суда г.. Мариуполя от 30.01.2020 года исковоезаявление особа_1 к Обществу с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" о взыскании задолженности по заработной плате, морального вреда и среднего заработка за время задержки в расчете оставлено без движения.
В определенный судом срок истцом особа_1 был смещен указанные в постановлении недостатки и уплачен судебный сбор.
Ходатайств от участников процесса о рассмотрении дела в поряду общего искового производства не поступало.
Согласно ч. 5 ст. 279 ГПК Украинскаяны суд рассматривает дело в порядке упрощенного искового производства без уведомления сторон по имеющимся в деле материалам, при отсутствии ходатайства любой из сторон о другом. По ходатайству одной из сторон или по собственной инициативе суда рассмотрение дела проводится в судебном заседании с сообщением (вызовом) сторон. В случае непредоставления ответчиком отзыва в установленный судом срок без уважительных причин суд решает дело по имеющимся материалами (ч.8 ст.178 ГПК Украины).
Поскольку, соответно с требованиями ст.279 ГПК Украины, дело в порядке упрощенного искового производства рассматривается без извещения сторон по имеющимся в деле материалам, то в соответствии с требованиями ч.2 ст.247 ГПК Украины, фиксирование судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства суд не осуществляет .
Препятствий для рассмотрения дела нет.
Суд, исследовав материалы дела, приходит к следующему выводу.
Согласно ст. 4 ГПК Украины каждое лицо имеет право в порядке, в становленому этим Кодексом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов.
Согласно ст. 13 ГПК Украины суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
В соответствии со ст. 81 ГПК Украины каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основанияв своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
Судом установлено, что истец в период с 01.12.2016 года по 19.08.2019 года работал на ООО "срз". 19.08.2019 года истец освобожден с предприятия на основании ст. 38 КЗоТ Украины, что подтверждается соответствующими записями в трудовой книжке. (А.с.3-5)
С бухгалтерской справки № 62000 / 10010-11-266 от 10.02.2020 года истребованной судом в ответчика установлено, что задолженность ООО "СРЗ" по заработной плате перед истцомОСОБА_1 составляет: по состоянию на момент увольнения, то есть 19.08.2019 года - 18765, 09 гривен, по состоянию на предоставлении справки, то есть 10.02.2020 года - 17039, 95 гривен. (А.с.36)
С расчетного листа за август 2019 года, выданного на имя истца особа_1 установлено сумма задолженности 18765, 09 гривен. (А.с.9)
Одновременно суд обращает внимание на то, что истцом особа_1 предоставлен расчет текущего банковского счета, выполненного Отделением № 10 ПУМБ г.. Мариуполь, из которого усматривается поступления 01.10.2019года на счет истца денежной суммы в размере 1071, 86 гривен с пометкой "выплата ООО" СРЗ ". (а.с.6-7)
Таким образом сумма задолженности ответчика перед истцом составляет 17693, 23 гривен, которая верно рассчитана истцом и с какой соглашается суд.
В соответствии со ст. 43 Конституции Украины каждый имеет право на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом. Каждый имеет право на заработную плату не ниже определенной законом. Право на своевременное получение вознаграждения за труд защищаетться законом.
В соответствии со ст. 21 Закона Украины «Об оплате труда» работник имеет право на оплату своего труда в соответствии с актами законодательства и коллективного договора на основании заключенного Трудового договора.
В соответствии со ст. 1 Протокола к Конвенции о защите прав человека и основных свобод каждое физическое или юридическое лицо имеет право на уважение своей собственности; никто не может быть лишен своего имущества иначе как в интересах общества и на условиях, предусмотренных законом иобщими принципами международного права. Согласно практике Европейского суда по правам человека (дело «Суханов и [И.] против Украины») «имущество» может представлять собой «существующее имущество» или средства, включая «право требования», согласно которому заявитель может утверждать, что он имеет по крайней мере «законное ожидание »/« правомерное ожидание »относительно эффективного осуществления права собственности.
Согласно части 1 ст. 47 КЗоТ Украины собственник или уполномоченный им орган обязан в день увольнения выдать працивникови надлежащим образом оформленную трудовую книжку и произвести с ним расчет в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса.
В соответствии со ст. 115 КЗоТ Украины заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов - представителями, избранными и уповноваженимы трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периода, за который осуществляется выплата.
Согласно ст. 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после пред`явлення уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм.
Частью 2 статьи 233 КЗоТ Украины предусмотрено, что в случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
Судом установлено и не оспаривалось ответчиком, что пры освобождении особа_1 ни была выплачена задолженность по заработной плате в размере 18765, 09 гривен, частично погашена, однако на время рассмотрения дела, что подтверждается надлежащими и допустимыми доказательствами сумма долга составляет 17693, 23 гривен, поэтому в этой части иск подлежит удовлетворению.
Относительно требований о взыскании среднего заработка за время задержки по день фактического расчета, то суд отмечает следующее.
В соответствии со ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченго им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст. 116 этого Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, если спор решен в пользу работника. если споррешен в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора.
Согласно п. 20 Постановления от 24 декабря 1999 года № 13 Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» указано, что установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, органызации суммы в день увольнения суд на основании ст. 117 КЗоТ Украины взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведены его к рассмотрению дела - по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. В случае проведения расчета в связи с возникновением спора о размере причитающихся к выплате сумм требования об ответственности за задержку расчета подлежат удовлетворению в полном объеме, если спор решен в користь истца или такому выводу приходит суд, рассматривающий дело. При частичном удовлетворении иска работника суд определяет размер возмещения за время задержки расчета с учетом спорной суммы, на которую тот имел право, доли, которую она составляла в заявленных требованиях, существенности этой доли по сравнению со средним заработком и других конкретных обстоятельств дела.
Также, анализ приведенных норм материального права дает основания для вывода, предусмотренного ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины обязанность работодателивця по выплате среднего заработка за время задержки расчета при увольнении наступает при невыплате по его вине причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст. 116 КЗоТ Украины, при этом определяющим является такие юридически значимые обстоятельства, как невыплата причитающихся работнику сумм при увольнении и факт проведения с ним окончательного расчета.
Относительно определения даты с которой должно быть рассчитан средний заработок, суд исходит из того, что поскольку выплата среднего заработканаступает при невыплате по вине предприятия причитающихся сумм при увольнении, а такой факт был признан ответчиком и подтверждено соответствующими справками, то вычисления суммы среднего заработка производится со следующего дня после дня увольнения, то есть с 20.08.2019 года по день принятия решения, то есть по 19.02 .2017 года включительно.
Итак определяя количество рабочих дней, проверив правильность расчета сделанного истцом, суд не соглашаясь с ним, проводит расчет с 20.08.2019 года, сучетом неполной рабочей недели предприятия в соответствии с приказами № 215 от 25.07.2019 года, №238 от 22.08.2019 года, №247 от 05.09.2019 года, №284 от 31.10.2019 года, №306 от 28.11.2019 года, №331 от 30.12.2019 года, №35 от 30.01.2020 года, и таким образом в августе 2019 - 6 рабочих дней, сентябрь 2019 - 17 рабочих дней, октябрь 2019 - 18 рабочих дней, ноябрь 2019 - 16 рабочих дней, декабрь 2019 - 17 рабочих дней, январь 2020 - 16 рабочих дней, 20 февраля20 года - 11 рабочих дней, что в целом составляет 101 рабочий день.
Кроме того, суд проверяя правильность расчета среднедневного заработка не согласен с проведенным расчетом истца и рассчитывает среднедневной заработок следующим образом, исходя из того, что последние отработанные месяцы, предшествовавшие освобождению истца июнь и июль 2019 года. Заработная плата особа_1 составляла 11610, 41 гривен и 9937, 50 гривен соответственно, что суммарно составляет 21548, 91 гривен. При этом в червни 2019 особа_1 отработал 18 дней, а в июле 2019 23 дня. Так, среднедневная заработная плата составляет 525, 58 гривен (21548, 91 / 41 рабочий день за июнь и июль 2019 года.).
Таким образом, размер среднего заработка за время задержки в расчете перед истцом особа_1 составляет 101 день (период с 20.08.2019 года по 19.02.2020 года включительно) х 525, 58 гривен (сумма среднедневного заработка), что составляет 53083, 58 гривен, подлежащей взысканию с ответчика в пользу истцав пределах исковых требований. При этом, указанный размер среднего заработка определен без удержания налога и других обязательных платежей.
Относительно искового требования истца о взыскании морального вреда, то суд отмечает следующее.
Согласно ст.15 ГК Украины каждое лицо имеет право на защиту гражданских прав и интересов в случае их нарушения.
В ч. 2 ст. 16 ГК Украины определено, что способами защиты гражданских прав и интересов могут быть: прекращение действия, нарушающего право; восстановление положения, существовавшего до нарушения; возмещение морального вреда и тому подобное.
В ст.1 КЗоТ Украины предусмотрено, что на трудовые отношения распространяются нормы этого закона.
Порядок возмещения морального вреда в сфере трудовых отношений регулируется ст.2371 КЗоТ, которая предусматривает возмещение собственником или уполномоченным им органом морального вреда работнику в случае, если нарушение его законных прав привели к моральным страданиям, потери нормальных жизненных связей и требуют от него дополнительных усилий для организай своей жизни.
Порядок возмещения морального вреда определяется законодательством.
Указанная норма закона (ст.2371 КЗоТ) содержит перечень юридических фактов, которые могут быть основанием для возникновения правоотношений по возмещению собственником или уполномоченным им органом причиненного работнику морального вреда.
По содержанию указанного положения, основанием для возмещения морального вреда согласно ст.2371 КЗоТ факт нарушения прав работника в сфере трудовых отношений, которое привело к моральным страданиям, потери нормальных жизненных связей и требовало от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
Установлено Конституцией и законами право на возмещение морального (неимущественного) вреда является важной гарантией защиты прав и свобод граждан и законных интересов юридических лиц.
В п.13 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31.03.95 №4 (с соответствующими изменениями) судам разъяснено, что в соответствии с ст.2371 КЗоТП при наличии нарушения прав работника в сфере трудовых отношений (незаконное увольнение или перевод, невыплаты причитающихся ему денежных сумм, выполнения работ в опасных для жизни и здоровья условиях и т.п.), которое привело к его нравственных страданий, потери нормальных жизненных связей или требует от него дополнительных усилий для организации своей жизни, обязанность по возмещению морального (неимущественного) вреда возлагается на собственника или уполномоченный им орган независимо от формы собственности, выду деятельности или отраслевой принадлежности.
Таким образом, защита нарушенного права в сфере трудовых отношений обеспечивается как восстановлением положения, существовавшего до нарушения этого права, так и механизмом компенсации за моральный ущерб как негативных последствий (потерь) неимущественного характера, возникших в результате душевных страданий, которые лицо понесло в н `связи с посягательством на ее трудовые права и интересы. Конкретный способ, на основании которого осуществляется возмещение морального вреда, избирается потерпилою лицом с учетом характера правонарушения, его последствий и других обстоятельств.
КЗоТ не содержит каких-либо ограничений или исключений для компенсации морального вреда в случае нарушения трудовых прав работников, а ст.2371 кодекса предусматривает право работника на возмещение морального вреда в выбранный им способ, в частности возвращение стоимостного (денежного) эквивалента причиненного морального вреда, размер которой суд определяет в зависимости от характера и объема страданий, их продолжительности, тяжести вынужденных измененийв жизни и с учетом других обстоятельств.
Следовательно, компенсация причиненного морального вреда не поглощается самим фактом восстановления положения, существовавшего до нарушения трудовых правоотношений, путем восстановления на работе, а имеет самостоятельное юридическое значение.
Указанная правовая позиция высказана ВСУ в постановлении от 25.04.2012 по делу №6-23цс12, Верховного суда от 19.12.2018 года по делу № 640/14 909/16-с.
Решая указанный спор, суд пришел к выводу, что истцом особа_1 доказан факт причинитния ему неправомерными действиями ответчика морального вреда, заключалось в несвоевременной выплате заработной платы в течение работы на предприятии так и при увольнении, что как следствие требовало от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
Согласно разъяснений, изложенных в п.9 постановления Пленума ВСУ «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31.03.1995 года под №4, размер возмещения морального (неимущественного) вреда суд определяет в зависимости от харакТеру и объема страданий (физических, душевных, психических и т.д.), которые понес истец, характера неимущественных потерь (их продолжительности, возможности восстановления и т.п.) и с учетом других обстоятельств. В частности, учитываются состояние здоровья потерпевшего, тяжесть вынужденных изменений в его жизненных и производственных отношениях, степень снижения престижа, деловой репутации, время и усилия, необходимые для восстановления предыдущего состояния, добровольное - по собственной инициативе или по обращению потерпевшего - опровержение информации редакцией средства массовой информации. При этом суд должен исходить из принципов разумности, взвешенности и справедливости.
Учитывая природу института возмещения морального вреда вполне адекватными и самодостаточными критериями определения размера надлежащей пострадавшему компенсации морально-правовые императивы справедливости, разумности и добросовестности.
Определяя размер компенсации морального вреда, суд учитывает обстоятельства дела, характер и объем страданий, которые понес истец, в частности, ураховРано тяжесть вынужденных изменений в его жизненных и производственных отношениях, время и усилия, необходимые для восстановления предыдущего состояния, суд считает справедливым определить сумму компенсации в размере 1000, 00 гривен, а в этой части иск удовлетворить частично.
В соответствии с п. 2 ч. 1 ст. 430 ГПК Украины суд допускает немедленное исполнение решения по делам о: 2) присуждения работнику выплаты заработной платы, но не более чем за один месяц.
Учитывая указанное, суд считает возможными необходимо допустить немедленное исполнение решения суда в части присуждения истцу выплаты заработной платы за один месяц.
В соответствии со ст. 133 ГПК Украины судебные расходы состоят из государственной пошлины и издержек, связанных с рассмотрением дела.
Распределяя судебные расходы между сторонами, суд, исходя из положений ст. 141 ГПК Украины взимает с ответчика судебные расходы, состоящие из государственной пошлины в сумме 768, 40 гривен за требования имущественного характера, уплаченные истцом взыскания среднеого заработка и морального вреда, а также взимает с ответчика в пользу государства судебный сбор за требования имущественного характера о взыскании заработной платы за уплату которой истец освобожден в соответствии с Законом Украины "О судебном сборе".
На основании вышеизложенного и руководствуясь ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263, 265, 274, 354, 430 ГПК Украины, ст.ст. 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗоТ Украины, суд
решил:
Иск особа_1 к Обществу с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завот "о взыскании задолженности по заработной плате - удовлетворить частично.
Взыскать с Общества с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" (ООО "срз"), код егрпоу 32183383, местонахождение: г. Мариуполь, пр.. А. Лунина, 2, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_1, проживающего по адресу: адрес_1, задолженность по заработной плате в размере 17 693 (семнадцать тысяч шестьсот девяносто три) рубля 23 копейки.
Взыскать с Общества с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод "(ооо" СРЗ "), код егрпоу 32183383, местонахождение: г. Мариуполь, пр.. А. Лунина, 2, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_1, проживающего по адресу: адрес_1, средний заработок за время задержки расчета за период с 20 августа 2019 по 19 февраля 2020 включительно, в размере 53083 (пятьдесят три тысячи восемьдесят три) рубля 58 копеек, определенная без удержания налога и других обязательных платежей.
Взыскать с Общества с ограниченной видповидальнистю "Азовский судоремонтный завод" (ООО "срз"), код егрпоу 32183383, местонахождение: г. Мариуполь, пр.. А. Лунина, 2, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_1, проживающего по адресу: адреса_1 моральный ущерб в размере 1000 (одна тысяча) рублей 00 копеек.
Взыскать с Общества с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" (ООО "срз"), код егрпоу 32183383, местонахождение: г. Мариуполь, пр.. А. Лунина, 2, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_1 который мешкае по адресу: адрес_1, судебный сбор за исковые требования имущественного характера в размере 768, 40 гривен.
Взыскать с Общества с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" (ООО "срз"), код егрпоу 32183383, местонахождение: г. Мариуполь, пр.. А. Лунина, 2, в пользу государства судебный сбор за исковые требования имущественного характера в размере 768, 40 гривен.
Допустить немедленное исполнение решения суда в пределах выплаты заработной платы, но не более чем за один месяц.
В удовлетворении остальных поВнешне требований отказать.
Решение суда может быть обжаловано непосредственно в Донецкий апелляционный суд или через Приморский районный суд. Мариуполя Донецкой области путем подачи апелляционной жалобы в течение тридцати дней.
Если в судебном заседании было объявлено только вступительную и резолютивную части судебного решения или в случае рассмотрения дела (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения.
участник дела, Которому полное решение суда не было вручено в день его составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной скаргы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Полный текст решения составлен 19.02.2020 года.
Судья [Д.] Д.А.
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 266/6683/19
Провадження № 2/266/277/20
рішення
іменем україни
19 лютого 2020 року м. Маріуполь
Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого - судді [Д.] Д.О.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін у справа, за наявними матеріалами цивільну справу за позовом особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі,
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому зазначив, що в період часу з 01.12. 2016 року по 19.08.2019 року перебував у трудових правовідносинах із відповідачем. 19 серпня 2019 року позивача було звільнено з ТОВ "СРЗ" за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Також зазначив, що на час звільнення роботодавець не виплатив заборгованість по заробітній платі у розмірі 18765, 09 гривень. В подальшому відповідач здійснив частковий розрахунок у розмірі 1071, 86 гривень, тобто сума залишку заборгованості становить 17693, 23 гривень. Просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 17693, 23 гривень, а також моральну шкоду у розмірі 5000, 00 гривень. В обґрунтування моральної шкоди зазначив, що у зв`язку із невиплатою заборгованості по заробітній платі, він змушений був позичати кошти, що призвело до того, що він переживав, нервував, оскільки його трудові та конституційні права були порушені з боку відповідача.
Під час судового розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 17693, 23 гривень, моральну шкоду у розмірі 5000, 00 гривень, а також середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 20.08.2019 року по 18.12.2019 року в розмірі 50557, 43 гривень.
Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 14.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивачу вручена копія ухвали про відкриття провадження у справі, що підтверджується матеріалами справи.
Судовим повідомленням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" своєчасно та належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи у спрощеному порядку. При цьому відповідач в особі генерального директора ТОВ "СРЗ" Турського О.В. скористався своїм право на подачу відзиву на позовну заяву, в якій зазначив, що дійсно на підприємстві ТОВ "СРЗ" виникли труднощі із дотриманням строків виплати заробітної плати, з початку 2019 року. Також зазначено, що станом на 09.01.2020 року заборгованість по заробітній платі перед особа_1 частково погашена, невиплаченою залишається сума в розмірі 17039, 95 гривень. Стосовно позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час розрахунку та моральної шкоди зазначив, що розрахунок виконаний позивачем не відповідає вимогам Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року, а відтак не може бути прийнятий судом до уваги. До того ж, оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини. Так відповідач вважає, що позивачем не підтверджено факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого він виходить при визначенні суми компенсації моральної шкоди. На підставі вищевикладеного, вважав позовні вимоги в частині компенсації у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати, моральної шкоди, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.
Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 30.01.2020 року позовну заяву особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі, моральної шкоди та середнього заробітку за час затримки в розрахунку залишено без руху.
У визначений судом строк позивачем особа_1 було усунуто зазначені в ухвалі недоліки та сплачено судовий збір.
Клопотань від учасників процесу про розгляд справи у поряду загального позовного провадження не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( ч.8 ст.178 ЦПК України).
Оскільки, відповідно до вимог ст.279 ЦПК України, справа в порядку спрощеного позовного провадження розглядається без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, то, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Перешкод для розгляду справи немає.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач в період з 01.12.2016 року по 19.08.2019 року працював на ТОВ "срз". 19.08.2019 року позивача звільнено з підприємства на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці. (а.с.3-5)
З бухгалтерської довідки № 62000/10010-11-266 від 10.02.2020 року витребуваної судом у відповідача встановлено, що заборгованість ТОВ "СРЗ" по заробітній платі перед позивачем особа_1 становить: станом на час звільнення, тобто 19.08.2019 року - 18765, 09 гривень, станом на час надання довідки, тобто 10.02.2020 року - 17039, 95 гривень. (а.с.36)
З розрахункового листа за серпень 2019 року, виданого на ім`я позивача особа_1 встановлено сума заборгованості 18765, 09 гривень. (а.с.9)
Одночасно суд звертає увагу на те, що позивачем особа_1 надано розрахунок поточного банківського рахунку, виконаного Відділенням № 10 ПУМБ м. Маріуполь, з якого вбачається надходження 01.10.2019 року на рахунок позивача грошової суми у розмірі 1071, 86 гривень з позначкою "виплата ТОВ "срз". (а.с.6-7)
Таким чином сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 17693, 23 гривень, яка вірно обрахована позивачем та з якою погоджується суд.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що при звільненні особа_1 не була виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 18765, 09 гривень, яка частково погашена, проте на час розгляду справи, що підтверджується належними та допустимими доказами сума боргу становить 17693, 23 гривень, тому в цій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Також, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Стосовно визначення дати з якої повинно бути обраховано середній заробіток, суд виходить з того, що оскільки виплата середнього заробітку настає за умови невиплати з вини підприємства належних сум при звільненні, а такий факт був визнаний відповідачем та підтверджено відповідними довідками, то обрахування суми середнього заробітку проводиться з наступного дня після дня звільнення, тобто з 20.08.2019 року по день прийняття рішення, тобто по 19.02.2017 року включно.
Отже визначаючи кількість робочих днів, перевіривши правильність розрахунку зробленого позивачем, суд не погоджуючись із ним, проводить розрахунок із 20.08.2019 року, з урахуванням неповного робочого тижня підприємства відповідно до наказів № 215 від 25.07.2019 року, №238 від 22.08.2019 року, №247 від 05.09.2019 року, №284 від 31.10.2019 року, №306 від 28.11.2019 року, №331 від 30.12.2019 року, №35 від 30.01.2020 року, і таким чином у серпні 2019 року - 6 робочих днів, вересень 2019 року - 17 робочих днів, жовтень 2019 року - 18 робочих днів, листопад 2019 року - 16 робочих днів, грудень 2019 року - 17 робочих днів, січень 2020 року - 16 робочих днів, лютий 2020 року - 11 робочих днів, що загалом становить 101 робочий день.
Крім того, суд перевіряючи правильність розрахунку середньоденного заробітку не погоджується із проведеним розрахунком позивача та обраховує середньоденний заробіток наступним чином, виходячи з того, що останні відпрацьовані місяці, що передували звільненню позивача є червень та липень 2019 року. Заробітна плата особа_1 становила 11610, 41 гривень та 9937, 50 гривень відповідно, що сумарно становить 21548, 91 гривень. При цьому в червні 2019 року особа_1 відпрацював 18 днів, а в липні 2019 року 23 дні. Так, середньоденна заробітна плата становить 525, 58 гривень (21548, 91 / 41 робочий день за червень та липень 2019 року.).
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки в розрахунку перед позивачем особа_1 становить: 101 день (період з 20.08.2019 року по 19.02.2020 року включно) х 525, 58 гривень (сума середньоденного заробітку), що становить 53083, 58 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах позовних вимог. При цьому, вказаний розмір середнього заробітку визначений без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди тощо.
У ст.1 КЗпП України передбачено, що на трудові відносини поширюються норми цього закону.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.2371 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону (ст.2371 КЗпП) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.2371 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.2371 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.2371 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Зазначена правова позиція висловлена ВСУ в постанові від 25.04.2012 у справі №6-23цс12, постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі № 640/14909/16-ц.
Вирішуючи вказаний спір, суд дійшов висновку, що позивачем особа_1 доведено факт заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди, що полягало в несвоєчасній виплаті заробітної плати як впродовж роботи на підприємстві так і при звільненні, що як наслідок вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, зокрема, ураховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тому суд вважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 1000, 00 гривень, а в цій частині позов задовольнити частково.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про: 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
З огляду на вказане, суд вважає за можливе та необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження позивачу виплати заробітної плати за один місяць.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 768, 40 гривень за вимоги майнового характеру, які сплачені позивачем за стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, а також стягує з відповідача на користь держави судовий збір за вимоги майнового характеру про стягнення заробітної плати за сплату якої позивач звільнений відповідно до Закону України "Про судовий збір".
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263, 265, 274, 354, 430 ЦПК України, ст.ст. 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, суд
вирішив:
Позов особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" (ТОВ "срз"), код єдрпоу 32183383, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. А. Луніна, 2, на користь особа_1 , інформація_1 , рнокпп номер_1 , який мешкає за адресою: адреса_1 , заборгованість по заробітній платі у розмірі 17693 (сімнадцять тисяч шістсот дев`яносто три) гривні 23 копійки.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" (ТОВ "срз"), код єдрпоу 32183383, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. А. Луніна, 2, на користь особа_1 , інформація_1 , рнокпп номер_1 , який мешкає за адресою: адреса_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20 серпня 2019 року по 19 лютого 2020 року включно, у розмірі 53083 (п`ятдесят три тисячі вісімдесят три) гривні 58 копійок, яка визначена без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" (ТОВ "срз"), код єдрпоу 32183383, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. А. Луніна, 2, на користь особа_1 , інформація_1 , рнокпп номер_1 , який мешкає за адресою: адреса_1 , моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" (ТОВ "срз"), код єдрпоу 32183383, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. А. Луніна, 2, на користь особа_1 , інформація_1 , рнокпп номер_1 , який мешкає за адресою: адреса_1 , судовий збір за позовні вимоги майнового характеру у розмірі 768, 40 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" (ТОВ "срз"), код єдрпоу 32183383, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. А. Луніна, 2, на користь держави судовий збір за позовні вимоги майнового характеру у розмірі 768, 40 гривень.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 19.02.2020 року.
Суддя [Д.] Д. О.
Производство № 2/266/277/20
решение
именем украины
19 февраля 2020 г.. Мариуполь
Приморский районный суд Мариуполя Донецкой области в составе:
председательствующего - судьи [Д.] Д.А.,
рассмотрев в упрощенном исковом производстве без уведомления сторон в дело, по имеющимся материалами гражданское дело по иску особа_1 в Общество с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" о взыскании задолженности по заработной плате,
В:
Истец обратился в суд с иском, в котором указал, что в период времени с 01.12. 2016 по 19.08.2019 года находился в трудовых правоотношениях с ответчиком. 19 августа 2019 истца уволили с ООО "СРЗ" по собственному желанию на основании ст. 38 КЗоТ Украины. Также отметил, что на момент увольнения работодатель не выплатил задолженность по заработной плате в размере 18765, 09 гривен. В дальнейшем ответчик осуществил частичную расчет в размере 1071, 86 гривен, то есть сумма остатка задолженности составляет 17693, 23 гривен. Просил суд взыскать с ответчика в его пользу задолженность по заработной плате в размере 17693, 23 гривен, а также моральный вред в размере 5000, 00 гривен. В обоснование морального вреда отметил, что в связи с невыплатой задолженности по заработной плате, он вынужден был занимать средства, привело к тому, что он переживал, нервничал, поскольку его трудовые и конституционные права были нарушены со стороны ответчика.
Во время судебного рассмотрения дела истец уточнил свои исковые требования и просил взыскать с ответчика в его пользу задолженность по заработной плате в размере 17693, 23 гривен, моральный вред в размере 5000, 00 гривен, а также средний заработок за время задержки по день фактического расчета по период с 20.08.2019 года по 18.12.2019 года в размере 50557, 43 гривень.
Постановлением Приморского районного суда г.. Мариуполя от 14.11.2019 года исковое заявление принято к рассмотрению по правилам упрощенного искового производства, без уведомления сторон по имеющимся в деле материалам.
Истцу вручена копия постановления об открытии производства по делу, что подтверждается материалами дела.
Судебным сообщению, ответчик - Общество с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" своевременно и надлежащим образом о времени и месте судебногорассмотрения дела в упрощенном порядке. При этом ответчик в лице генерального директора ООО "СРЗ" Турского А.В. воспользовался своим право на подачу отзыва на исковое заявление, в котором отметил, что действительно на предприятии ООО "СРЗ" возникли трудности с соблюдением сроков выплаты заработной платы, с начала 2019 года. Также указано, что на 09.01.2020 года задолженность по заработной плате перед особа_1 частично погашена, невыплаченной остается сумма в размере 17039, 95 гривен. относительно позовних требований истца о взыскании среднего заработка за время расчета и морального вреда отметил, что расчет выполнен истцом не отвечает требованиям Постановления КМУ № 100 от 08.02.1995 года, а потому не может быть принят судом во внимание. К тому же, поскольку трудовым законодательством не урегулированы отношения по поводу возмещения имущественного ущерба, положения гражданского законодательства могут распространяться на такие отношения. Так ответчик считает, что истцом подтвержден факт причиненияответчиком нравственных или физических страданий или потерь неимущественного характера, при каких обстоятельствах или какими действиями (бездействием) они причиненные, из чего он получается при определении суммы компенсации морального вреда. На основании вышеизложенного, считал исковые требования в части компенсации в связи с нарушением сроков выплаты заработной платы, морального вреда, необоснованными и не подлежащими удовлетворению судом.
Постановлением Приморского районного суда г.. Мариуполя от 30.01.2020 года исковоезаявление особа_1 к Обществу с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" о взыскании задолженности по заработной плате, морального вреда и среднего заработка за время задержки в расчете оставлено без движения.
В определенный судом срок истцом особа_1 был смещен указанные в постановлении недостатки и уплачен судебный сбор.
Ходатайств от участников процесса о рассмотрении дела в поряду общего искового производства не поступало.
Согласно ч. 5 ст. 279 ГПК Украинскаяны суд рассматривает дело в порядке упрощенного искового производства без уведомления сторон по имеющимся в деле материалам, при отсутствии ходатайства любой из сторон о другом. По ходатайству одной из сторон или по собственной инициативе суда рассмотрение дела проводится в судебном заседании с сообщением (вызовом) сторон. В случае непредоставления ответчиком отзыва в установленный судом срок без уважительных причин суд решает дело по имеющимся материалами (ч.8 ст.178 ГПК Украины).
Поскольку, соответно с требованиями ст.279 ГПК Украины, дело в порядке упрощенного искового производства рассматривается без извещения сторон по имеющимся в деле материалам, то в соответствии с требованиями ч.2 ст.247 ГПК Украины, фиксирование судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства суд не осуществляет .
Препятствий для рассмотрения дела нет.
Суд, исследовав материалы дела, приходит к следующему выводу.
Согласно ст. 4 ГПК Украины каждое лицо имеет право в порядке, в становленому этим Кодексом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов.
Согласно ст. 13 ГПК Украины суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
В соответствии со ст. 81 ГПК Украины каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основанияв своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
Судом установлено, что истец в период с 01.12.2016 года по 19.08.2019 года работал на ООО "срз". 19.08.2019 года истец освобожден с предприятия на основании ст. 38 КЗоТ Украины, что подтверждается соответствующими записями в трудовой книжке. (А.с.3-5)
С бухгалтерской справки № 62000 / 10010-11-266 от 10.02.2020 года истребованной судом в ответчика установлено, что задолженность ООО "СРЗ" по заработной плате перед истцомОСОБА_1 составляет: по состоянию на момент увольнения, то есть 19.08.2019 года - 18765, 09 гривен, по состоянию на предоставлении справки, то есть 10.02.2020 года - 17039, 95 гривен. (А.с.36)
С расчетного листа за август 2019 года, выданного на имя истца особа_1 установлено сумма задолженности 18765, 09 гривен. (А.с.9)
Одновременно суд обращает внимание на то, что истцом особа_1 предоставлен расчет текущего банковского счета, выполненного Отделением № 10 ПУМБ г.. Мариуполь, из которого усматривается поступления 01.10.2019года на счет истца денежной суммы в размере 1071, 86 гривен с пометкой "выплата ООО" СРЗ ". (а.с.6-7)
Таким образом сумма задолженности ответчика перед истцом составляет 17693, 23 гривен, которая верно рассчитана истцом и с какой соглашается суд.
В соответствии со ст. 43 Конституции Украины каждый имеет право на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом. Каждый имеет право на заработную плату не ниже определенной законом. Право на своевременное получение вознаграждения за труд защищаетться законом.
В соответствии со ст. 21 Закона Украины «Об оплате труда» работник имеет право на оплату своего труда в соответствии с актами законодательства и коллективного договора на основании заключенного Трудового договора.
В соответствии со ст. 1 Протокола к Конвенции о защите прав человека и основных свобод каждое физическое или юридическое лицо имеет право на уважение своей собственности; никто не может быть лишен своего имущества иначе как в интересах общества и на условиях, предусмотренных законом иобщими принципами международного права. Согласно практике Европейского суда по правам человека (дело «Суханов и [И.] против Украины») «имущество» может представлять собой «существующее имущество» или средства, включая «право требования», согласно которому заявитель может утверждать, что он имеет по крайней мере «законное ожидание »/« правомерное ожидание »относительно эффективного осуществления права собственности.
Согласно части 1 ст. 47 КЗоТ Украины собственник или уполномоченный им орган обязан в день увольнения выдать працивникови надлежащим образом оформленную трудовую книжку и произвести с ним расчет в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса.
В соответствии со ст. 115 КЗоТ Украины заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов - представителями, избранными и уповноваженимы трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периода, за который осуществляется выплата.
Согласно ст. 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после пред`явлення уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм.
Частью 2 статьи 233 КЗоТ Украины предусмотрено, что в случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
Судом установлено и не оспаривалось ответчиком, что пры освобождении особа_1 ни была выплачена задолженность по заработной плате в размере 18765, 09 гривен, частично погашена, однако на время рассмотрения дела, что подтверждается надлежащими и допустимыми доказательствами сумма долга составляет 17693, 23 гривен, поэтому в этой части иск подлежит удовлетворению.
Относительно требований о взыскании среднего заработка за время задержки по день фактического расчета, то суд отмечает следующее.
В соответствии со ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченго им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст. 116 этого Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, если спор решен в пользу работника. если споррешен в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора.
Согласно п. 20 Постановления от 24 декабря 1999 года № 13 Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» указано, что установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, органызации суммы в день увольнения суд на основании ст. 117 КЗоТ Украины взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведены его к рассмотрению дела - по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. В случае проведения расчета в связи с возникновением спора о размере причитающихся к выплате сумм требования об ответственности за задержку расчета подлежат удовлетворению в полном объеме, если спор решен в користь истца или такому выводу приходит суд, рассматривающий дело. При частичном удовлетворении иска работника суд определяет размер возмещения за время задержки расчета с учетом спорной суммы, на которую тот имел право, доли, которую она составляла в заявленных требованиях, существенности этой доли по сравнению со средним заработком и других конкретных обстоятельств дела.
Также, анализ приведенных норм материального права дает основания для вывода, предусмотренного ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины обязанность работодателивця по выплате среднего заработка за время задержки расчета при увольнении наступает при невыплате по его вине причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст. 116 КЗоТ Украины, при этом определяющим является такие юридически значимые обстоятельства, как невыплата причитающихся работнику сумм при увольнении и факт проведения с ним окончательного расчета.
Относительно определения даты с которой должно быть рассчитан средний заработок, суд исходит из того, что поскольку выплата среднего заработканаступает при невыплате по вине предприятия причитающихся сумм при увольнении, а такой факт был признан ответчиком и подтверждено соответствующими справками, то вычисления суммы среднего заработка производится со следующего дня после дня увольнения, то есть с 20.08.2019 года по день принятия решения, то есть по 19.02 .2017 года включительно.
Итак определяя количество рабочих дней, проверив правильность расчета сделанного истцом, суд не соглашаясь с ним, проводит расчет с 20.08.2019 года, сучетом неполной рабочей недели предприятия в соответствии с приказами № 215 от 25.07.2019 года, №238 от 22.08.2019 года, №247 от 05.09.2019 года, №284 от 31.10.2019 года, №306 от 28.11.2019 года, №331 от 30.12.2019 года, №35 от 30.01.2020 года, и таким образом в августе 2019 - 6 рабочих дней, сентябрь 2019 - 17 рабочих дней, октябрь 2019 - 18 рабочих дней, ноябрь 2019 - 16 рабочих дней, декабрь 2019 - 17 рабочих дней, январь 2020 - 16 рабочих дней, 20 февраля20 года - 11 рабочих дней, что в целом составляет 101 рабочий день.
Кроме того, суд проверяя правильность расчета среднедневного заработка не согласен с проведенным расчетом истца и рассчитывает среднедневной заработок следующим образом, исходя из того, что последние отработанные месяцы, предшествовавшие освобождению истца июнь и июль 2019 года. Заработная плата особа_1 составляла 11610, 41 гривен и 9937, 50 гривен соответственно, что суммарно составляет 21548, 91 гривен. При этом в червни 2019 особа_1 отработал 18 дней, а в июле 2019 23 дня. Так, среднедневная заработная плата составляет 525, 58 гривен (21548, 91 / 41 рабочий день за июнь и июль 2019 года.).
Таким образом, размер среднего заработка за время задержки в расчете перед истцом особа_1 составляет 101 день (период с 20.08.2019 года по 19.02.2020 года включительно) х 525, 58 гривен (сумма среднедневного заработка), что составляет 53083, 58 гривен, подлежащей взысканию с ответчика в пользу истцав пределах исковых требований. При этом, указанный размер среднего заработка определен без удержания налога и других обязательных платежей.
Относительно искового требования истца о взыскании морального вреда, то суд отмечает следующее.
Согласно ст.15 ГК Украины каждое лицо имеет право на защиту гражданских прав и интересов в случае их нарушения.
В ч. 2 ст. 16 ГК Украины определено, что способами защиты гражданских прав и интересов могут быть: прекращение действия, нарушающего право; восстановление положения, существовавшего до нарушения; возмещение морального вреда и тому подобное.
В ст.1 КЗоТ Украины предусмотрено, что на трудовые отношения распространяются нормы этого закона.
Порядок возмещения морального вреда в сфере трудовых отношений регулируется ст.2371 КЗоТ, которая предусматривает возмещение собственником или уполномоченным им органом морального вреда работнику в случае, если нарушение его законных прав привели к моральным страданиям, потери нормальных жизненных связей и требуют от него дополнительных усилий для организай своей жизни.
Порядок возмещения морального вреда определяется законодательством.
Указанная норма закона (ст.2371 КЗоТ) содержит перечень юридических фактов, которые могут быть основанием для возникновения правоотношений по возмещению собственником или уполномоченным им органом причиненного работнику морального вреда.
По содержанию указанного положения, основанием для возмещения морального вреда согласно ст.2371 КЗоТ факт нарушения прав работника в сфере трудовых отношений, которое привело к моральным страданиям, потери нормальных жизненных связей и требовало от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
Установлено Конституцией и законами право на возмещение морального (неимущественного) вреда является важной гарантией защиты прав и свобод граждан и законных интересов юридических лиц.
В п.13 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31.03.95 №4 (с соответствующими изменениями) судам разъяснено, что в соответствии с ст.2371 КЗоТП при наличии нарушения прав работника в сфере трудовых отношений (незаконное увольнение или перевод, невыплаты причитающихся ему денежных сумм, выполнения работ в опасных для жизни и здоровья условиях и т.п.), которое привело к его нравственных страданий, потери нормальных жизненных связей или требует от него дополнительных усилий для организации своей жизни, обязанность по возмещению морального (неимущественного) вреда возлагается на собственника или уполномоченный им орган независимо от формы собственности, выду деятельности или отраслевой принадлежности.
Таким образом, защита нарушенного права в сфере трудовых отношений обеспечивается как восстановлением положения, существовавшего до нарушения этого права, так и механизмом компенсации за моральный ущерб как негативных последствий (потерь) неимущественного характера, возникших в результате душевных страданий, которые лицо понесло в н `связи с посягательством на ее трудовые права и интересы. Конкретный способ, на основании которого осуществляется возмещение морального вреда, избирается потерпилою лицом с учетом характера правонарушения, его последствий и других обстоятельств.
КЗоТ не содержит каких-либо ограничений или исключений для компенсации морального вреда в случае нарушения трудовых прав работников, а ст.2371 кодекса предусматривает право работника на возмещение морального вреда в выбранный им способ, в частности возвращение стоимостного (денежного) эквивалента причиненного морального вреда, размер которой суд определяет в зависимости от характера и объема страданий, их продолжительности, тяжести вынужденных измененийв жизни и с учетом других обстоятельств.
Следовательно, компенсация причиненного морального вреда не поглощается самим фактом восстановления положения, существовавшего до нарушения трудовых правоотношений, путем восстановления на работе, а имеет самостоятельное юридическое значение.
Указанная правовая позиция высказана ВСУ в постановлении от 25.04.2012 по делу №6-23цс12, Верховного суда от 19.12.2018 года по делу № 640/14 909/16-с.
Решая указанный спор, суд пришел к выводу, что истцом особа_1 доказан факт причинитния ему неправомерными действиями ответчика морального вреда, заключалось в несвоевременной выплате заработной платы в течение работы на предприятии так и при увольнении, что как следствие требовало от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
Согласно разъяснений, изложенных в п.9 постановления Пленума ВСУ «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31.03.1995 года под №4, размер возмещения морального (неимущественного) вреда суд определяет в зависимости от харакТеру и объема страданий (физических, душевных, психических и т.д.), которые понес истец, характера неимущественных потерь (их продолжительности, возможности восстановления и т.п.) и с учетом других обстоятельств. В частности, учитываются состояние здоровья потерпевшего, тяжесть вынужденных изменений в его жизненных и производственных отношениях, степень снижения престижа, деловой репутации, время и усилия, необходимые для восстановления предыдущего состояния, добровольное - по собственной инициативе или по обращению потерпевшего - опровержение информации редакцией средства массовой информации. При этом суд должен исходить из принципов разумности, взвешенности и справедливости.
Учитывая природу института возмещения морального вреда вполне адекватными и самодостаточными критериями определения размера надлежащей пострадавшему компенсации морально-правовые императивы справедливости, разумности и добросовестности.
Определяя размер компенсации морального вреда, суд учитывает обстоятельства дела, характер и объем страданий, которые понес истец, в частности, ураховРано тяжесть вынужденных изменений в его жизненных и производственных отношениях, время и усилия, необходимые для восстановления предыдущего состояния, суд считает справедливым определить сумму компенсации в размере 1000, 00 гривен, а в этой части иск удовлетворить частично.
В соответствии с п. 2 ч. 1 ст. 430 ГПК Украины суд допускает немедленное исполнение решения по делам о: 2) присуждения работнику выплаты заработной платы, но не более чем за один месяц.
Учитывая указанное, суд считает возможными необходимо допустить немедленное исполнение решения суда в части присуждения истцу выплаты заработной платы за один месяц.
В соответствии со ст. 133 ГПК Украины судебные расходы состоят из государственной пошлины и издержек, связанных с рассмотрением дела.
Распределяя судебные расходы между сторонами, суд, исходя из положений ст. 141 ГПК Украины взимает с ответчика судебные расходы, состоящие из государственной пошлины в сумме 768, 40 гривен за требования имущественного характера, уплаченные истцом взыскания среднеого заработка и морального вреда, а также взимает с ответчика в пользу государства судебный сбор за требования имущественного характера о взыскании заработной платы за уплату которой истец освобожден в соответствии с Законом Украины "О судебном сборе".
На основании вышеизложенного и руководствуясь ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263, 265, 274, 354, 430 ГПК Украины, ст.ст. 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗоТ Украины, суд
решил:
Иск особа_1 к Обществу с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завот "о взыскании задолженности по заработной плате - удовлетворить частично.
Взыскать с Общества с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" (ООО "срз"), код егрпоу 32183383, местонахождение: г. Мариуполь, пр.. А. Лунина, 2, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_1, проживающего по адресу: адрес_1, задолженность по заработной плате в размере 17 693 (семнадцать тысяч шестьсот девяносто три) рубля 23 копейки.
Взыскать с Общества с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод "(ооо" СРЗ "), код егрпоу 32183383, местонахождение: г. Мариуполь, пр.. А. Лунина, 2, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_1, проживающего по адресу: адрес_1, средний заработок за время задержки расчета за период с 20 августа 2019 по 19 февраля 2020 включительно, в размере 53083 (пятьдесят три тысячи восемьдесят три) рубля 58 копеек, определенная без удержания налога и других обязательных платежей.
Взыскать с Общества с ограниченной видповидальнистю "Азовский судоремонтный завод" (ООО "срз"), код егрпоу 32183383, местонахождение: г. Мариуполь, пр.. А. Лунина, 2, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_1, проживающего по адресу: адреса_1 моральный ущерб в размере 1000 (одна тысяча) рублей 00 копеек.
Взыскать с Общества с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" (ООО "срз"), код егрпоу 32183383, местонахождение: г. Мариуполь, пр.. А. Лунина, 2, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_1 который мешкае по адресу: адрес_1, судебный сбор за исковые требования имущественного характера в размере 768, 40 гривен.
Взыскать с Общества с ограниченной ответственностью "Азовский судоремонтный завод" (ООО "срз"), код егрпоу 32183383, местонахождение: г. Мариуполь, пр.. А. Лунина, 2, в пользу государства судебный сбор за исковые требования имущественного характера в размере 768, 40 гривен.
Допустить немедленное исполнение решения суда в пределах выплаты заработной платы, но не более чем за один месяц.
В удовлетворении остальных поВнешне требований отказать.
Решение суда может быть обжаловано непосредственно в Донецкий апелляционный суд или через Приморский районный суд. Мариуполя Донецкой области путем подачи апелляционной жалобы в течение тридцати дней.
Если в судебном заседании было объявлено только вступительную и резолютивную части судебного решения или в случае рассмотрения дела (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения.
участник дела, Которому полное решение суда не было вручено в день его составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной скаргы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Полный текст решения составлен 19.02.2020 года.
Судья [Д.] Д.А.
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 266/6683/19
Провадження № 2/266/277/20
рішення
іменем україни
19 лютого 2020 року м. Маріуполь
Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого - судді [Д.] Д.О.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін у справа, за наявними матеріалами цивільну справу за позовом особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі,
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому зазначив, що в період часу з 01.12. 2016 року по 19.08.2019 року перебував у трудових правовідносинах із відповідачем. 19 серпня 2019 року позивача було звільнено з ТОВ "СРЗ" за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Також зазначив, що на час звільнення роботодавець не виплатив заборгованість по заробітній платі у розмірі 18765, 09 гривень. В подальшому відповідач здійснив частковий розрахунок у розмірі 1071, 86 гривень, тобто сума залишку заборгованості становить 17693, 23 гривень. Просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 17693, 23 гривень, а також моральну шкоду у розмірі 5000, 00 гривень. В обґрунтування моральної шкоди зазначив, що у зв`язку із невиплатою заборгованості по заробітній платі, він змушений був позичати кошти, що призвело до того, що він переживав, нервував, оскільки його трудові та конституційні права були порушені з боку відповідача.
Під час судового розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 17693, 23 гривень, моральну шкоду у розмірі 5000, 00 гривень, а також середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 20.08.2019 року по 18.12.2019 року в розмірі 50557, 43 гривень.
Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 14.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивачу вручена копія ухвали про відкриття провадження у справі, що підтверджується матеріалами справи.
Судовим повідомленням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" своєчасно та належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи у спрощеному порядку. При цьому відповідач в особі генерального директора ТОВ "СРЗ" Турського О.В. скористався своїм право на подачу відзиву на позовну заяву, в якій зазначив, що дійсно на підприємстві ТОВ "СРЗ" виникли труднощі із дотриманням строків виплати заробітної плати, з початку 2019 року. Також зазначено, що станом на 09.01.2020 року заборгованість по заробітній платі перед особа_1 частково погашена, невиплаченою залишається сума в розмірі 17039, 95 гривень. Стосовно позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час розрахунку та моральної шкоди зазначив, що розрахунок виконаний позивачем не відповідає вимогам Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року, а відтак не може бути прийнятий судом до уваги. До того ж, оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини. Так відповідач вважає, що позивачем не підтверджено факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого він виходить при визначенні суми компенсації моральної шкоди. На підставі вищевикладеного, вважав позовні вимоги в частині компенсації у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати, моральної шкоди, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.
Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 30.01.2020 року позовну заяву особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі, моральної шкоди та середнього заробітку за час затримки в розрахунку залишено без руху.
У визначений судом строк позивачем особа_1 було усунуто зазначені в ухвалі недоліки та сплачено судовий збір.
Клопотань від учасників процесу про розгляд справи у поряду загального позовного провадження не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( ч.8 ст.178 ЦПК України).
Оскільки, відповідно до вимог ст.279 ЦПК України, справа в порядку спрощеного позовного провадження розглядається без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, то, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Перешкод для розгляду справи немає.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач в період з 01.12.2016 року по 19.08.2019 року працював на ТОВ "срз". 19.08.2019 року позивача звільнено з підприємства на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці. (а.с.3-5)
З бухгалтерської довідки № 62000/10010-11-266 від 10.02.2020 року витребуваної судом у відповідача встановлено, що заборгованість ТОВ "СРЗ" по заробітній платі перед позивачем особа_1 становить: станом на час звільнення, тобто 19.08.2019 року - 18765, 09 гривень, станом на час надання довідки, тобто 10.02.2020 року - 17039, 95 гривень. (а.с.36)
З розрахункового листа за серпень 2019 року, виданого на ім`я позивача особа_1 встановлено сума заборгованості 18765, 09 гривень. (а.с.9)
Одночасно суд звертає увагу на те, що позивачем особа_1 надано розрахунок поточного банківського рахунку, виконаного Відділенням № 10 ПУМБ м. Маріуполь, з якого вбачається надходження 01.10.2019 року на рахунок позивача грошової суми у розмірі 1071, 86 гривень з позначкою "виплата ТОВ "срз". (а.с.6-7)
Таким чином сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 17693, 23 гривень, яка вірно обрахована позивачем та з якою погоджується суд.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що при звільненні особа_1 не була виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 18765, 09 гривень, яка частково погашена, проте на час розгляду справи, що підтверджується належними та допустимими доказами сума боргу становить 17693, 23 гривень, тому в цій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Також, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Стосовно визначення дати з якої повинно бути обраховано середній заробіток, суд виходить з того, що оскільки виплата середнього заробітку настає за умови невиплати з вини підприємства належних сум при звільненні, а такий факт був визнаний відповідачем та підтверджено відповідними довідками, то обрахування суми середнього заробітку проводиться з наступного дня після дня звільнення, тобто з 20.08.2019 року по день прийняття рішення, тобто по 19.02.2017 року включно.
Отже визначаючи кількість робочих днів, перевіривши правильність розрахунку зробленого позивачем, суд не погоджуючись із ним, проводить розрахунок із 20.08.2019 року, з урахуванням неповного робочого тижня підприємства відповідно до наказів № 215 від 25.07.2019 року, №238 від 22.08.2019 року, №247 від 05.09.2019 року, №284 від 31.10.2019 року, №306 від 28.11.2019 року, №331 від 30.12.2019 року, №35 від 30.01.2020 року, і таким чином у серпні 2019 року - 6 робочих днів, вересень 2019 року - 17 робочих днів, жовтень 2019 року - 18 робочих днів, листопад 2019 року - 16 робочих днів, грудень 2019 року - 17 робочих днів, січень 2020 року - 16 робочих днів, лютий 2020 року - 11 робочих днів, що загалом становить 101 робочий день.
Крім того, суд перевіряючи правильність розрахунку середньоденного заробітку не погоджується із проведеним розрахунком позивача та обраховує середньоденний заробіток наступним чином, виходячи з того, що останні відпрацьовані місяці, що передували звільненню позивача є червень та липень 2019 року. Заробітна плата особа_1 становила 11610, 41 гривень та 9937, 50 гривень відповідно, що сумарно становить 21548, 91 гривень. При цьому в червні 2019 року особа_1 відпрацював 18 днів, а в липні 2019 року 23 дні. Так, середньоденна заробітна плата становить 525, 58 гривень (21548, 91 / 41 робочий день за червень та липень 2019 року.).
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки в розрахунку перед позивачем особа_1 становить: 101 день (період з 20.08.2019 року по 19.02.2020 року включно) х 525, 58 гривень (сума середньоденного заробітку), що становить 53083, 58 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах позовних вимог. При цьому, вказаний розмір середнього заробітку визначений без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди тощо.
У ст.1 КЗпП України передбачено, що на трудові відносини поширюються норми цього закону.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.2371 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону (ст.2371 КЗпП) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.2371 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.2371 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.2371 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Зазначена правова позиція висловлена ВСУ в постанові від 25.04.2012 у справі №6-23цс12, постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі № 640/14909/16-ц.
Вирішуючи вказаний спір, суд дійшов висновку, що позивачем особа_1 доведено факт заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди, що полягало в несвоєчасній виплаті заробітної плати як впродовж роботи на підприємстві так і при звільненні, що як наслідок вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, зокрема, ураховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тому суд вважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 1000, 00 гривень, а в цій частині позов задовольнити частково.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про: 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
З огляду на вказане, суд вважає за можливе та необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження позивачу виплати заробітної плати за один місяць.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 768, 40 гривень за вимоги майнового характеру, які сплачені позивачем за стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, а також стягує з відповідача на користь держави судовий збір за вимоги майнового характеру про стягнення заробітної плати за сплату якої позивач звільнений відповідно до Закону України "Про судовий збір".
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263, 265, 274, 354, 430 ЦПК України, ст.ст. 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, суд
вирішив:
Позов особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" (ТОВ "срз"), код єдрпоу 32183383, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. А. Луніна, 2, на користь особа_1 , інформація_1 , рнокпп номер_1 , який мешкає за адресою: адреса_1 , заборгованість по заробітній платі у розмірі 17693 (сімнадцять тисяч шістсот дев`яносто три) гривні 23 копійки.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" (ТОВ "срз"), код єдрпоу 32183383, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. А. Луніна, 2, на користь особа_1 , інформація_1 , рнокпп номер_1 , який мешкає за адресою: адреса_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20 серпня 2019 року по 19 лютого 2020 року включно, у розмірі 53083 (п`ятдесят три тисячі вісімдесят три) гривні 58 копійок, яка визначена без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" (ТОВ "срз"), код єдрпоу 32183383, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. А. Луніна, 2, на користь особа_1 , інформація_1 , рнокпп номер_1 , який мешкає за адресою: адреса_1 , моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" (ТОВ "срз"), код єдрпоу 32183383, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. А. Луніна, 2, на користь особа_1 , інформація_1 , рнокпп номер_1 , який мешкає за адресою: адреса_1 , судовий збір за позовні вимоги майнового характеру у розмірі 768, 40 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовський судноремонтний завод" (ТОВ "срз"), код єдрпоу 32183383, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. А. Луніна, 2, на користь держави судовий збір за позовні вимоги майнового характеру у розмірі 768, 40 гривень.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 19.02.2020 року.
Суддя [Д.] Д. О.
Полезный отзыв?
(1)
ДНР: отзывы о работе в Мариуполе (51 отзыв) →
Работа в Мариуполе (60 отзывов) →
ТОВ "СРЗ"
Мариуполь | 13.05.2021
Дело № 265/7561/20 Производство № 2/265/396/21 Р Е Ш Е Н И Е И М Е Н Е М У К Р А И Н Ы (Вводная и резолютивная части) 13 мая 2021 город Мариуполь Орджоникидзевский районный суд города Мариуполя Донецкой области в составе: председательствующего судьи [К.] А.А., с участием секретаря [В.] В.Р., рассмотрев в открытом судебном заседании в городе Мариуполе гражданское дело по иску лицо_1 к Обще...
ТОВ "СРЗ"
Мариуполь | 11.05.2021
Дело № 266/1736/21 Провадження№ 2/266/627/21 решение именем украины (Заочно) 11 мая 2021 г.. Мариуполь Приморский районный суд. Мариуполя Донецкой области в составе: председательствующего судьи [П.] Д.Г., рассмотрев гражданское дело в порядке упрощенного искового производства по иску лицо_1 к Обществу с ограниченной ответственностью «СРЗ» о взысканиия задолженности по заработной плате, В С Т...
ТОВ "СРЗ"
Мариуполь | 11.01.2021
Дело № 266/5987/20 Провадженя№ 2/266/296/21 решение именем украины 11.01.2021 года г.. Мариуполь Приморский районный суд Мариуполя Донецкой области в составе: председательствующего судьи [К.] Н.М., с участием секретаря судебного заседания [М.] С.Б., рассмотрев по правилам упрощенного производства дело по иску лицо_1 к Обществу с ограниченной ответственностью «СРЗ» о взыскании задолженности ...
ТОВ "СРЗ"
Мариуполь | 11.01.2021
Дело № 266/5943/20 Провадженя№ 2/266/294/21 решение именем украины 11.01.2021 года г.. Мариуполь Приморский районный суд Мариуполя Донецкой области в составе: председательствующего судьи [К.] Н.М., с участием секретаря судебного заседания [М.] С.Б., рассмотрев по правилам упрощенного производства дело по иску лицо_1 к Обществу с ограниченной ответственностью «СРЗ» о взыскании задолженности ...
ТОВ "СРЗ"
Мариуполь | 16.12.2020
Дело № 266/3914/20 Провадженя№ 2/266/789/20 решение именем украины (Вводная и резолютивная часть) 16.12.2020 года г.. Мариуполь Приморский районный суд Мариуполя Донецкой области в составе: председательствующего судьи [К.] Н.М., с участием секретаря судебного заседания [М.] С.Б., рассмотрев по правилам упрощенного производства дело по иску лицо_1 кОбщества с ограниченной ответственностью ...
ТОВ "СРЗ"
Мариуполь | 23.11.2020
Справа № 266/3997/20 Провадженя№ 2/266/797/20 рішення іменем україни 23.11.2020 року м. Маріуполь Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Курбанової Н.М., за участі секретаря судового засідання Макогон С.Б., розглянувши за правилами спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом особ...