авіакомпанія джоніка: Суд взыскал задолженность по зарплате и отпускные при увольнении.

Справа № 355/125/22

Провадження № 2/355/92/23

р І Ш Е Н Н я

іменем україни

28 березня 2023 року

Баришівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Червонописького В.С.,

секретаря судового засідання Котенко Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «авіакомпанія «джоніка» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, -

в с т, а н о в и в :

Позивач особа_1 звернувся до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «авіакомпанія «джоніка» про стягнення заборгованості по заробітній платі, невикористаної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

в обґрунтування своїх вимог зазначив, що 17.09.2021 він звільнився з посади начальника відділу договорів ТОВ «авіакомпанія «джоніка». В день звільнення з позивачем не було проведено розрахунок. Станом на дату звернення до суду, відповідач виплатив заробітну плату у розмірі 5000,00 грн., тому сума заборгованості по заробітній платі складає 213 333 грн. 28 коп., грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку складає 37 667 грн. 58 коп., моральна шкода складає 25000,00 грн.

25.08.2022 ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

14.12.2022 від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`являвся, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції та публікації оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Своїм правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Суд вважає, що відповідач належним чином повідомлявся про дату та час судового розгляду справи, отже суд, з урахуванням положень ч. 4 п. 1 ст. 280 ЦПК України, за згодою позивача розглядає справу в заочному порядку.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпуски.

Матеріалами справи встановлено, що у період з 01.11.2018 року по 17.09.2021 року особа_1, перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «авіакомпанія «джоніка». Зазначене підтверджується копією трудової книжки серія номер_1 від 17.02.2000.

Наказом №32-к від 31.10.2018 позивача прийнято на посаду начальника відділу договорів.

Наказом №49-к від 17.09.2021 позивача звільнено з займаної посади за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

у день звільнення 17.09.2021 з позивачем не було проведено розрахунок.

Позивач зазначає, що сума заборгованості по заробітній платі при звільненні складає 218 333,28 грн. без утримання (вирахування) податків. Ця заборгованість із заробітної плати виникла через несплату заробітної плати за листопад 2020 року та за період з січня 2021 року по день звільнення, тобто по 17.09.2021.

з моменту звільнення, лише 01.11.2021 відповідач виплатив борг по заробітній платі у розмірі 5000,00 грн.

Тому, станом на день звернення до суду сума заборгованості по заробітній платі при звільненні складає 213 333,28 грн. без утримання (вирахування) податків.

Крім заробітної плати, позивачу не виплатили грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпуски.

За весь час трудових відносин позивач перебував у відпустці лише 18 календарних днів, тому вважає, що грошова компенсація має бути проведена за 51 календарний день невикористаної щорічної відпустки.

Оскільки останній календарний рік роботи середньоденна заробітна плата становила 738,58 грн., то грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку складає 37 667,58 грн. = 51к.д. * 738,58 грн.

Отже, станом на сьогоднішній день розмір заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі за невикористану відпустку становить:

213 333,28 грн. — заборгованість із заробітної плати;

37 667,58 грн. — грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку.

Відповідно до статті 43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Зарплата виплачується працівникам регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а у разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Строки та періодичність виплати заробітної плати працівникам закріплено статтею 115 Кодексу законів про працю України та статтею 24 Закону України Про оплату праці.

Статтею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Також відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи Трудового договору (статті 38 і 39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, — у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6−2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Як встановлено судом, позивач був звільнений з роботи 17.09.2021, проте на теперішній час розрахунок з ним у повному обсязі не здійснений.

Заборгованість із заробітної плати у розмірі 213 333,28 грн. та грошова компенсація за невикористану відпустку у розмірі 37667,58 грн., яка підтверджена розрахунками позивача, підлягає стягненню з відповідача.

Оскільки в порушення наведених правових норм Трудового законодавства до теперішнього часу відповідач не розрахувався у повному обсязі з позивачем, заборгованість в сумі 213 333,28 грн. та 37667,58 грн. підлягає стягненню з підприємства відповідача.

Щодо позовнихвимог вчастині стягненняз відповідачасереднього заробіткуза весьчас затримкиз розрахунку

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями ст. 11 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6−144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100 (далі — Порядок).

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.

Під час розрахунку середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати позивач враховував період за шістдесят дев`ять календарні дні (з моменту звільнення до моменту звернення до суду). Позивач зазначає, що така сума складає 69 925 грн. 98 коп. При цьому, суду не надано належного розрахунку суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню за час затримки розрахунку.

Крім того, в прохальній частині позову позивач не вказує суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку просить стягнути з відповідача.

Суд звертає увагу на те, зо з моменту звільнення позивача, з 17.09.2021, по день подачі позовної заяви, 25.01.2022, минуло 130 календарних днів, що не співпадає з зазначеним у позові.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Вимоги позову в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (стаття 2371 КЗпП України).

На думку суду, вимога про компенсацію моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не подано належних і допустимих доказів того, що така шкода йому була в дійсності заподіяна та з яких критеріїв він виходив визнаючи її розмір.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141цпк України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову у даній справі становить 276 00 грн. 86 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарг подається до суду, — у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України « Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру у 2022, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір в розмірі одного відсотка ціни позову, але не менше 992,40 грн.

Таким чином, за результатами розгляду справи по суті із відповідача підлягає до стягнення на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 276 00 грн. 86 коп., судовий збір за розгляд справи судом становить 2 760 грн. 00 коп.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, на підставі ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», то вказана сума в розмірі 2 760 грн. 00 коп. підлягає стягненню із відповідача на користь Держави.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117, ч. 1 ст. 237−1 КЗпП України, ст.ст. 2,5,10−13,18,258−259,263 — 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в, а л и в :

Позовну заяву особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «авіакомпанія «джоніка» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні задовольнити частково.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«АВІАКОМПАНІЯ «ДЖОНІКА» (ЄДРПОУ40711230)на користь особа_1 (рнокпп: номер_2, інформація_1)заробітну платув розмірі213333(двістітринадцять тисяч триста тридцять три) грн. 28 коп. без утримання (вирахування) податків, грошову компенсація за невикористану відпустку в розмірі 37 667 (тридцять сім тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 58 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «авіакомпанія «джоніка» (код єдрпоу: 40711230) судовий збір у розмірі 2 760 (дві тисячі сімсот шістдесят) грн. 00 коп. на користь Держави за наступними реквізитами:

Стягувач: Державна судова адміністрація України

Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.)

МФО 899 998

Код отримувача: єдрпоу 37993783,

Банк отримувача: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106

Номер рахунку (iban): UA908999980313111256000026001

Код класифікації доходів у бюджет 22030106.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд — якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: в.червонописький