ДП"МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР" ВАТ "ДАК "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ": невыплата зарплаты

Справа № 478/222/20 Провадження № 2/478/106/2020
Р і ш е н н я
І м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2020 року смт. Казанка

Казанківський районний суд [М] області у складі:
головуючого судді Томашевського О.О.,
за участю:
секретаря [Г.] Н.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в смт. Казанка цивільну справу за позовом особа_1 до Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості з заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та придбані запчастини,
В с т а н о в и в:
14.02.2020 особа_1 звернувся до Казанківського районного суду [М] області з позовом, в якому просить стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на його користь: заборгованість по заробітній платі з 01 травня 2019 року по день подання позову, в сумі 46 087, 68 грн.; компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки в сумі 15 590, 76 грн.; компенсацію за придбані запасні частини в сумі 3 600, 00 грн.; стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що позивач з 17.02.1994 року працював на посаді водія першого класу у Казанківському районному дорожньому управлінні [М] області.
В подальшому в результаті реорганізації підприємства, на підставі наказу від 31.01.2020 року позивача було звільнено за власним бажанням з посади водія філії «Новобузький райавтодор» ДП «Миколаївський облавтодор».
В період з 01.05.2019 року до 31.12.2019 року відповідач не виплачував позивачу заробітну плату, не здійснив розрахунок за придбанні позивачем запасні частини на суму 3600, 00 грн. та не здійснив виплати компенсації за невикористані дні відпустки.
Ухвалою судді від 24.02.2020 року провадження у справі було відкрито, розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження.
25.03.2020 року на адресу суду надійшла позовна заява про збільшення позовних вимог, де позивач остаточно просив суд стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на його користь: заборгованість по заробітній платі з 01 травня 2019 року по день його звільнення, в сумі 43 383, 87 грн.; компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні з 31.01.2020 року по 23.03.2020 рік в сумі 11 747, 84 грн.; компенсацію невикористанні дні щорічної відпустки в сумі 15 727, 26 грн.; утримані соціальні внески в сумі 21680, 19 грн.; стягнути з відповідача судові витрати.
Також, в позовній заяві про збільшення позовних вимог, позивач заявив клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - [Г.] управління ПФУ в Миколаївській області.
Ухвалою суду від 15.04.2020 року позовну заяву про збільшення позовних вимог за клопотанням позивача було залишено без розгляду.
В судове засідання сторони не прибули, повідомлялись належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Згідно поданої заяви, позивач повідомив суд про відкликання позовної заяви про збільшення позовних вимог та просив суд провести розгляду справи без його участі, в результаті чого задовольнити позовні вимоги.
Відповідач в судове засідання не прибув, про причин своєї неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки представник позивача та відповідач не з`явилися до зали судового засідання.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК).
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст.12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Судом згідно досліджених записів трудової книжки позивача встановлено, що позивач на підставі наказу № 3 від 17.02.1994 року був прийнятий на посаду водія першого класу в порядку переведення до Казанківської районної дорожньої ремонтно-будівельної дільниці, яку в подальшому було неодноразово реорганізовано.
Так, 11.10.2000 року позивача у зв`язку з реорганізацією Казанківської районної дорожньої ремонтно-будівельної дільниці було переведено до Казанківського районного дорожнього державного підприємства.
В подальшому - 16.05.2002 року позивача було переведено до філії Казанківського районного державного підприємства ДП «Миколаївського облавтодору».
З 19.07.2011 року, позивач був переведений до філії «Новобузького райавтодору», де працював до 31.01.2020 року включно.
З огляду на наказ філії «Новобузького райавтодору» ДП «Миколаївський облавтодор» від 31.01.2020 року № 8-К, позивач був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Відповідно до довідки філії «Новобузького райавтодору» ДП «Миколаївський облавтодор» від 10.02.2020 року № 30, відповідачем зазначено, що заборгованість по заробітній платі перед позивачем складає 43383, 87 грн.
З огляду на довідку філії «Новобузького райавтодору» ДП «Миколаївський облавтодор» від 23.03.2020 року № 64, відповідачем зазначено, що компенсація позивачу при звільненні за невикористані відпустки складає 13896, 41 грн.
Згідно з довідкою філії «Новобузького райавтодору» ДП «Миколаївський облавтодор» від 23.03.2020 року № 63, відповідачем зазначено, що заборгованість перед позивачем за підзвітом складає 3625, 00 грн.
Будь-яких інших доказів в підтвердження заявлених вимог або заперечень сторонами суду надано не було.
Таким чином, оцінюючи надані сторонами докази, судом встановлено факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем, наявність заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки та за придбані запчастини.
Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 31.01.2020 року, при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх [censored]
Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Позивачем суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати та компенсацій за невикористані дні відпустки та придбані запчастини надані власні розрахунки, які не відповідають повною мірою відомостям відповідача щодо точного розміру нарахованих заборгованостей.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до ч.ч. 1 та 7 ст. 9 зазначеного Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач несе відповідальність за достовірність та правдивість нарахованих сум позивачу.
В свою чергу, позивач не погоджуючись із проведеними нарахуваннями відповідача повинен довести їх необґрунтованість та/або помилковість.
Відповідно до ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).
Станом на час розгляду справи позивач не надав доказів, які б спростовували правильність відомостей щодо нарахованої йому заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки та придбаних запчастин, які зазначені в довідках-розрахунках відповідача.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" не надав суду доказів щодо проведення розрахунків перед позивачем за нараховані заробітну плату та компенсації, а позивачем не спростовано даних довідок-розрахунків відповідача щодо розміру нарахованих виплат на його користь, суд виходить з наданих відповідачем доказів.
Таким чином, позивачем не доведена сума заборгованості по заробітній платі з травня 2019 року по день звільнення (31.01.2019 року), в тому числі компенсація за невикористані дні відпустки, та у суду відсутні сумніви щодо правильності розрахунків вказаних відповідачем.
Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягають стягненню на користь позивача: заборгованість по заробітній платі в розмірі 43 383, 87 грн.; компенсація за невикористанні дні щорічної відпустки в сумі 13 896, 41 грн.; компенсація за придбані запасні частини в сумі, який просить позивач, а саме: 3600, 00 грн. Загальна сума задоволених позовних вимог - 60880, 28 грн.
Також, слід наголосити, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. п.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на наведене, судові витрати підлягають вирішенню наступним чином.
Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та придбані запчастини, при цьому позивач особа_1 у відповідності до положень вище зазначеного Закону звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 840 грн. 80 коп.
Враховуючи те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку та придбані матеріали, а позивачем не було сплачено судовий збір за такі дві вимоги, то вони підлягають стягненню з останнього в рахунок держави в загальному розмірі 1681, 60 грн.
В свою чергу, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, накористь позивача особа_1 підлягає стягненню з відповідача судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 1533 грн. 11 коп. (17496, 41 грн. : 19 190, 76 грн. х 100 = 91, 17%; 1681, 60 грн. х 91, 17% : 100 = 1533, 11 грн.).
Відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 81, 141, 212, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,
У х в а л и в:
Позовну заяву особа_1 до Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості з заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та придбані запчастини - задовольнити частково.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (м.Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2А, єдрпоу 31159920) на користь особа_1 ( адреса_1 ), заборгованість по заробітній платі за: травень 2019 року по січень 2020 року, в розмірі 43383, 87 грн.; компенсацію за невикористанні дні відпустки, в розмірі 13 896, 41 грн.; компенсації на придбані запчастини, в розмірі 3600, 00 грн., а всього: 60880, 28 грн. (шістдесят тисяч вісімсот вісімдесят гривень 28 копійок) без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів.
Зобов`язати Дочірнє підприємство «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія при виплаті особа_1 доходу, утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» судовий збір на користь держави в сумі 840 грн. 80 коп.
Стягнути з особа_1 судовий збір за позовними вимогами про компенсацію за невикористанні дні відпустки та компенсації на придбані запчастинина користь держави, в розмірі 1681, 60 грн.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь особа_1 судовий збір за позовними вимогами про компенсацію за невикористанні дні відпустки та компенсації на придбані запчастини, в розмірі 1533, 11 грн.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 15.04.2020 року.


Суддя Казанківського районного суду
[М.] області О.О. Томашевський