ДП "БДМТП": невыплата зарплаты
Дело № 495/1045/20
Заочное решение
Именем Украины
17 ноября 2020 г. Белгород-Днестровский.
Белгород-Днестровский горрайонный суд Одесской области
в составе: председательствующего - судьи [Ш.] Ю.В.,
секретаря судебного заседания [С.] Т.М.,
рассмотрев в по ряду упрощенного искового производства дело по уточненным иском особа_1 к ГП «Белгород-Днестровский морской торговый порт »о взыскании задолженности по заработной плате и морального вреда, -
В:
Истец особа_1 обратился в суд с уточненным иском к ГП «Белгород-Днестровский морской торговый порт» о взыскании задолженности по заработной плате и морального вреда.
Свои исковые требования истец особа_1 обосновывает тем, что он работал в должности фельдшера в ГП «Белгород-Днестровский морской торговый порт» в 27.04.2018 года - до даты принятия его на военную службу вБелгород-Днестровский пограничный отряд в г. Белгород-Днестровский. По контракту. Согласно ч.3 ст. 119 КЗоТ Украины за работниками, призванными на срочную военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы во время действия особого периода на срок до окончания абв по день фактического освобождения сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц - предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Поскольку согласно справкам о заработной плате, предоставленных ответчиком сумма невыплаченной заработной платы истцу составляет - 39063, 31 грн., Истец просит взыскать указанную суммуневыплаченной заработной платы с ответчика, а также моральный вред в размере 12000, 00 грн. и расходы на правовую помощь в размере 2000, 00 грн.
В судебном заседании истец особа_1 не явился, однако адвокат [О.] Р.В., который действует в его интересах предоставил заявление о рассмотрении дела в его отсутствие, свои уточненные исковые требования поддерживает, просит их удовлетворить.
В судебном заседании представитель ответчика Государственного предприятия «Белгород-Днестровский морской торговый порт» не явился, одату и время судебного заседания извещен надлежащим образом, неявки суду не известны.
Согласно ч.2 ст.247 ГПК Украины, фиксирование судебного заседания техническим средством осуществляет секретарь судебного заседания. В случае неявки в судебное заседание всех участников дела или в случае если в соответствии с положениями настоящего Кодекса рассмотрение дела осуществляется судом в отсутствие участников дела, фиксирование судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства не осуществляется.
Согласно ч.3 ст.128 ГПК Украины судебные вызовы осуществляются судебными повестками о вызове.
Согласно ч.5 ст.128 ГПК Украины, судебная повестка о вызове должна быть вручена с таким расчетом, чтобы лица, которые вызываются, имели достаточно времени для явки в суд и подготовки к участию в судебном разбирательстве дела, но не позднее чем за П` Пять дней до судебного заседания, а судебная повестка-сообщение заранее.
В соответствии с ч.4 ст.223 ГПК Украины, в случае повторной неявки в судебное заседание ответчика, извещенногонадлежащим образом, суд решает дело на основании имеющихся в ней данных или доказательств (постановляет заочное решение).
Суд принимает заочное решение на основании имеющихся в деле доказательств по одновременным существованием условий, соответствует положениям ст.280 ГПК Украины, ответчик надлежащим образом о времени и месте судебного заседания; ответчик не явился в судебное заседание без уважительных причин или без объяснения причин; ответчик не представил отзыв; истец не возражает против такого решения дела.
Согласно ст.282 ГПК Украины, по форме и содержанию заочное решение должно отвечать требованиям, установленным статьями 263 и 265 настоящего Кодекса, и, кроме этого, в нем должно быть указано срок и порядок подачи заявления о его пересмотре.
Согласно ст.283 ГПК Украины, ответчикам, которые не явились в судебное заседание, направляется копия заочного решения в порядке, предусмотренном статьей 272 настоящего Кодекса.
Исследовав материалы дела, суд считает, что исковое заявление подлежит удовлетворению по наступним основаниям.
Судом установлено и материалами дела подтверждается, что согласно копии трудовой книжки номер_1 16.05.2003 года особа_1 был принят на должность фельдшера здравпункта ГП «Белгород-Днестровский морской торговый порт» согласно Приказа №78-к от 16.05.2003 года. Согласно Приказу №164-НКП от 06.08.2004 года особа_1 был переведен на должность докера-механизатора ООО «Белгород-Днестровский морской торговый порт». Согласно Приказу №297-к от 28.05.2014 года особа_1 был переведеной на должность фельдшера пункта здравоохранения.
Согласно Приказа по личному составу №254-к от 27.04.2018 года особа_1 был освобожден от работы с 27.04.2018 года на период прохождения военной службы по контракту до окончания особого периода или до объявления решения о демобилизации, с сохранением рабочего места, должности и среднего заработка.
Согласно Справки №34, выданной 14.01.2020 года Белгород-Днестровским пограничным отрядом сержант особа_1 находится на военной службе в Биллгород-Днестровском пограничном отряде в должности фельдшера медицинского пункта службы здравоохранения с 16.12.2019 года по настоящее время.
Согласно справок о заработной плате №36 от 02.06.2020 года, №279 от 19.10.2020 года сумма невыплаченной заработной платы особа_1 составляет 39063, 31 грн ..
Статьей 65 Конституции Украины определено, что Защита Отечества, независимости и территориальной целостности Украины, уважение ее государственных символов является обязанностью граждан Украины. Граждане отбывают вийсьькову службу в соответствии с законом.
Согласно ч.2 ст.233 КЗоТ Украины в случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
Согласно ч.2 ст.39 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе» граждане Украины, призванные на срочную военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период, или приняты на военную службу по контрактом в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, объявление решения о проведении мобилизации и (или) введение военного положения, пользуются гарантиями, предусмотренными частями третьей и четвертой статьи 119 Кодекса законов о труде Украины, а также частью первой статьи 51, частью п `пятой статьи 53, части третьей статьи 57, частью пятой статьи 61 Закона Украины« Об образовании ».
Согласно ч.ч.3, 4 ст.119 КЗоТ Украины на время выполнения государственных или громаДСК обязанностей, если по действующему законодательству Украины эти обязанности могут осуществляться в рабочее время, работникам гарантируется сохранение места работы (должности) и среднего заработка.
Работникам, привлекаемым к исполнению обязанностей, предусмотренных законами Украины "О воинской обязанности и военной службе" и "Об альтернативной (невоенной) службе", "О мобилизационной подготовке и мобилизации", предоставляются гарантии и льготы в соответствии с этими законами.
За работниками, призванными на срокову военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы, во время действия особого периода на срок до окончания или до дня фактического увольнения сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, селкогосподарському производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц - предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Таким работникам осуществляется выплата денежного обеспечения за счет средств Государственного бюджета Украины в соответствии с Законом Украины "О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей".
Согласно ст.1 Закона Украины «О временных мерах на период проведения антитеррористической операции» от 02.09.2014 года, период проведения антитеррористической операции это время между датой вступления в силу Указа Президента Украины «О решении Совета национальной безопасности и обороны Украины» от 13 апреля 2014року «О неотложных мерах по преодолению террористической угрозы и сохранение территориальной целостности Украины» от 14 апреля 2014року №405 / 2014 и дате вступления в силу Указа Президента Украины о завершении проведения антитеррористической операции или военных действий на территории Украины.
Поскольку Указ Президента Встраны о завершении антитеррористической операции или военных действий на территории Украины не выдавался, до настоящего времени не прекратились обстоятельства, ставшие причинами введения особого периода, временно оккупированных территориях не освобождение, антитеррористическая операция не завершена, поэтому суд пришел к выводу, что особый период не завершен, а окончание мероприятий мобилизации не прекращает особый период.
Итак, истец заключил контракт во время действия особого периода, не отменено, решение о демобилизацию военнослужащих принятых на военную службу по контракту на срок до окончания особого периода не принималось, поэтому у ответчика не было законных оснований для прекращения выплаты особа_1 заработной платы.
При таких обстоятельствах, ответчик обязан соблюдать гарантий для работников на время выполнения государственных или общественных обязанностей, в том числе призванных на военную службу, в частности сохранять место работы, должность и средний заработок таких работников (ст. 119 КЗоТУкраина).
Частью первой статьи 94 КЗоТ Украины определено, что заработная плата - это вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежном выражении, которую владелец или уполномоченный им орган выплачивает работнику за выполненную им работу.
Согласно разъяснений, изложенных в п. 6 Постановления Пленума Верховного Суда Украины №13 от 24.12.1999 года «О практике применения судами законодательства об оплате труда», удовлетворяя требования об оплате труда, суд должен привести в решении расчеты, из которых он выходил при определении сумм, подлежащих взысканию. Поскольку взимания и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, суд определяет указанную сумму без удержания этого налога и других обязательных платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.
При таких обстоятельствах требования истца особа_1 в части взыскания суммы начисленной, но не выплаченной заработной платы подлежат удовлетворению.
Относительно исковых требований в части взыскания с ответчика в пользу позывыча морального вреда в сумме 12000, 00 грн., суд отмечает следующее.
Основаниями возникновения гражданских прав и обязанностей являются, причинение морального вреда другому лицу (пункт 3 части второй статьи 11 ГК Украины).
Способом защиты гражданских прав и интересов может быть возмещении морального (неимущественного) вреда (пункт 9 части второй статьи 16 ГК Украины).
Лицо имеет право на возмещение морального вреда, причиненного вследствие нарушения его прав. Моральный вред заключается, в частности, в физической боли и вражданнях, которые физическое лицо испытало в связи с увечьем или иным повреждением здоровья (часть первая и пункт 1 части второй статьи 23 ГК Украины).
Согласно ст. 1167 ГК Украины моральный вред, причиненный физическому или юридическому лицу неправомерными решениями, действиями или бездействием, возмещается лицом, которое его нанесло, при наличии его вины.
Пунктом 3 Постановления Пленума ВСУ «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31 марта 1995 №4 установлено, Что под моральным вредом следует понимать потери неимущественного характера вследствие моральных или физических страданий или других негативных явлений, причиненных физическому или юридическому лицу незаконными действиями или бездействием других лиц. Согласно действующему законодательству моральный вред может заключаться, в частности: в унижении чести, достоинства, престижа или деловой репутации, моральных переживаниях в связи с повреждением здоровья, в нарушении права собственности (в том числе интеллектуальной), прав, предоставленных употребилачам, других гражданских прав, в связи с незаконным пребыванием под следствием и судом, в нарушении нормальных жизненных связей из-за невозможности продолжения активной общественной жизни, нарушении отношений с окружающими людьми, при наступлении других негативных последствий.
Пунктами 4, 5 Постановления Пленума ВСУ «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31 марта 1995 года № 4 установлено, что в исковом заявлении о возмещении морального вреда должно быть указано, в чем заключается этот вред, которым неправомерными действиями или бездействием причинен истцу, из каких соображений он исходил, определяя размер ущерба, и какими доказательствами подтверждается. Обязательном выяснению при решении спора о возмещении морального (неимущественного) вреда подлежат: наличие такого вреда, противоправность деяния ее причинителя, наличие причинной связи между вредом и противоправным деянием причинителя и вины последнего в его причинении. Суды, в частности, должны выяснить, чем Подтврджуеться факт причинения истцу нравственных или физических страданий или потерь неимущественного характера, при каких обстоятельствах или какими действиями (бездействием) они причиненные, в которой денежной сумме или в какой материальной форме истец оценивает причиненный ему ущерб и из чего он при этом получается, а также другие обстоятельства, имеющие значение для разрешения спора.
Согласно пункту 9 Постановления Пленума ВСУ «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31 марта 1995 №4 размер возмещения морального (неимущественного) вреда суд определяет в зависимости от характера и объема страданий (физических, душевных, психических и т.д.), которые понес истец, характера неимущественных потерь (их продолжительности, возможности восстановления и т.п.) и с учетом других обстоятельств. В частности, учитываются состояние здоровья потерпевшего, тяжесть вынужденных изменений в его жизненных и производственных отношениях, степень снижения престижа, деловой репутации, время и усилия, необходимые для восстановления предыдущего состояния, добровольное -по собственной инициативе или по обращению потерпевшего - опровержение информации редакцией средства массовой информации. При этом суд должен исходить из принципов разумности, взвешенности и справедливости.
Европейский суд по правам человека в пункте 37 Решения по делу «Недайборщ против Российской Федерации» отметил, что заявителю не может быть предъявлено требование о предоставлении какого-либо подтверждения морального вреда, которую он понес, что означает, что при наличии установленного факта нарушения прав заявителя моральная шкода имеется и констатируется судом.
Таким образом, сам по себе факт начисления, но невыплаты истцу особа_1 заработной платы свидетельствует о задачах лицу морального вреда, подлежащей возмещению независимо от вины ответчика.
Следовательно, размер денежного возмещения морального вреда определяется судом в зависимости от характера правонарушения, глубины физических и душевных страданий, а также с учетом других обстоятельств, имеющих существенное значение. При определении размера возмещения учитываются измоги разумности и справедливости. Моральный вред возмещается независимо от имущественного вреда, подлежащего возмещению и не связана с размером этого возмещения.
Общие подходы к возмещению морального вреда, причиненного органом государственной власти были сформулированы Верховным Судом в постановлении от 10.04.2019 по делу №464 / 3789/17. В частности, суд пришел к выводу, что адекватное возмещение вреда, в том числе и морального, за нарушение прав человека является одним из эффективных средств правовой защиты.
моральной вред возмещается деньгами, другим имуществом или другим способом. Размер денежного возмещения морального вреда определяется судом в зависимости от характера правонарушения, глубины физических и душевных страданий, ухудшения способностей пострадавшего или лишения его возможности их реализации, степени вины лица, которое нанесло моральный вред, если вина является основанием для возмещения, а также с учетом других обстоятельств , которые имеют существенное значение. При определении размера возмещения учитываютсятребования разумности и справедливости (часть третья статьи 23 ГК Украины).
Такой правовой вывод изложен в Постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 5 декабря 2018 по делу №210 / 5258/16-ц (кассационное производство 14-463цс18).
С учетом изложенного, после детального выяснения обстоятельств дела и анализа законодательных норм, учитывая обстоятельства дела, суд считает, что истцу действительно нанесена моральный вред установленной противоправной бездеятельностью ответчика, суд считает, что требование позивача о взыскании морального вреда подлежит удовлетворению и взысканию с ответчика в пользу истца моральный вред в размере 12 000, 00 грн.
При этом суд обращает внимание, что Европейский суд по правам человека отметил, что оценка морального вреда по своему характеру является сложным процессом, за исключением случаев, когда сумма компенсации установлена законом (stankov v. bulgaria, § 62, ЕСПЧ от 12 июля 2007 года) .
При определении размера морального вреда суд должен исходить из принципов разумности, взвешенности исправедливости. Содержание понятий «разумность» и «справедливость» при определении размера морального вреда раскрывается и в решениях Европейского Суда, при этом исходит из принципа справедливой компенсации, предусмотренной статьей 41 Конвенции. В частности, решениях «Тома против Люксембурга», «Калок против Франции» (2000) и «Небрежная против Польши».
Удовлетворяя исковые требования в части взыскания морального вреда с ответчика, суд исходит из принципов разумности и справедливости, размер возмещения моральной вреда в сумме 12 000, 00 грн. является достаточным и соразмерным с продолжительностью нарушений прав истца и характером причиненного ему со стороны ответчика морального вреда. Взыскание в таком размере не слишком скудным и слишком чрезмерным, учитывает интересы государства, не приведет к нарушению баланса прав и интересов конкретного гражданина и общественного интереса.
О взыскании исковых требований в части взыскания с ответчика в пользу истца особа_1 расходов на правовую помощь в размере 2000, 00 грн., Суд отмечает следующее.
Расходы на профессиональную юридическую помощь в соответствии с п. 1 ч. 3 ст. 133 ГПК Украины, отнесены к расходам, связанным с рассмотрением дела.
В соответствии с п. 2 ч. 2 ст. 137 ГПК Украины размер расходов на юридическую помощь адвоката, в том числе гонорара адвоката за представительство в суде и другую юридическую помощь, связанную с делом, включая подготовку к его рассмотрению, сбор доказательств и т.д., а также стоимость услуг помощника адвоката определяются согласно условиям договора о надания юридической помощи и на основании соответствующих доказательств объема оказанных услуг и выполненных работ и их стоимости, уплаченной или подлежащей уплате соответствующей стороной или третьим лицом.
Согласно ч. 3 ст. 137 ГПК Украины для определения размера расходов на юридическую помощь с целью распределения судебных расходов участник дела дает детальное описание работ (оказанных услуг), выполненных адвокатом, и осуществленных им расходов, необходимых для предоставления правовой помощи.
Поскольку ни истцом особа_1, ни йогв предаствником адвокатом [О.] Р.В. представлено в суд каких-либо документов в подтверждение понесенных истцом затрат на получение юридической помощи, исковые требования в этой части не подлежат удовлетворению.
В соответствии со ст. 13 ГПК Украины, суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях. Сбор доказательств в гражьных делах не является обязанностью суда, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Суд вправе собирать доказательства, касающиеся предмета спора, по собственной инициативе только в случаях, когда это необходимо для защиты малолетних или несовершеннолетних лиц или лиц, признанных судом недееспособными или дееспособность которых ограничена, а также в других случаях, предусмотренных настоящим Кодексом. Участник дела распоряжается своими правами относительно предмета спора по своему усмотрению. Такое право имеют также лица, в интересах которых заявленийлено требования, за исключением тех лиц, которые не имеют процессуальной дееспособности.
Согласно ст. 12 ГПК Украины, каждая сторона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Каждая сторона несет риск наступления последствий, связанных с совершением или несовершение им процессуальных действий.
Согласно ст. 81 ГПК Украины каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основаниесвоих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
В соответствии со ст. 76 ГПК Украины доказательствами являются любые данные, на основании которых суд устанавливает наличие или отсутствие обстоятельств (фактов), обосновывающих требования и возражения участников дела, и других обстоятельств, имеющих значение для разрешения дела.
Согласно ст. 77 ГПК Украины надлежащими есть доказательства, которые содержат информацию относительно предмета доказывания. Предметом доказывания обстоятельства, подтверждающие заявленные требования или возраженияя или имеют другое значение для рассмотрения дела и подлежат установлению при принятии судебного решения. Стороны имеют право обосновывать принадлежность конкретного доказательства для подтверждения их требований или возражений. Суд не принимает к рассмотрению доказательства, не относящихся к предмету доказывания.
Согласно ст.263 ГПК Украины судебное решение должно основываться на принципах верховенства права, быть законным и обоснованным. Законным является решение, принятое судом в соответствии с нормами материального права с соблюдением норм процессуального права. Обоснованным является решение, принятое на основании полно и всесторонне выяснены обстоятельств, на которые стороны ссылаются как на основание своих требований и возражений, подтвержденных теми доказательствами, которые были исследованы в судебном заседании.
В соответствии с требованиями ст.264 ГПК Украины, при принятии решения суд решает такие вопросы: 1) имели место обстоятельства (факты), которыми обосновывались требования и возражения, и какими доказательствами они подтверждаются; 2) есть ли другие фактические данные, имеющиезначение для разрешения дела, и доказательства в их подтверждение; 3) правоотношения сторон вытекают из установленных обстоятельств; 4) какая правовая норма подлежит применению к этим правоотношениям; 5) следует иск удовлетворить или в иске отказать; 6) как распределить между сторонами судебные расходы; 7) имеются ли основания допустить немедленное исполнение судебного решения; 8) имеются ли основания для отмены мер обеспечения иска.
ЕСПЧ указал, что согласно его установившейся практикой, отражает принцип, пов`связан с должным осуществлением правосудия, в решениях судов и других органов по разрешению споров должны быть должным образом указаны основания, на которых они основываются. Хотя п.1 ст.6 Конвенции обязывает суды обосновывать свои решения, его нельзя толковать как требующий детального ответа на каждый аргумент. Степень, до которой суд должен выполнить обязанность по обоснованию решения, может быть различной в зависимости от характера решения (seryavin AND others v. ukraine, № 4909/04, § 58, ЕСПЧ, от10 февраля 2010).
Кроме того, необходимо принимать во внимание, между прочим, разнообразие аргументов, сторона может представить в суд, и различия, которые существуют в государствах-участниках, с учетом положений законодательства, традиции, юридические заключения, изложения и формулировки решений. Таким образом, вопрос, выполнил суд свой долг по представлению обоснования, что следует из ст.6 Конвенции, может быть определено только в свете конкретных обстоятельств дела (решение по делу «Пронина против Украины», От 18 июля 2006 года № 63566/00, § 23).
Согласно ст.141 ГПК Украины с ответчика в доход государства подлежит взысканию судебный сбор в сумме 840, 80 грн., Поскольку истец в соответствии с п. 1 ч. 1 ст. 5 Закона Украины «О судебном сборе» был освобожден от уплаты судебного сбора за подачу искового заявления в суд.
На основании изложенного, руководствуясь ст.65 Конституции Украины, ст 3, 94-95, 115, 119, 233 КЗоТ Украины, Законом Украины «О воинской обязанности и военной службе», Законом Украины«О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей», ст 3-7, 9-13, 76-79, 141, 178-179, 258-258, 263-265, 279 ГПК Украины, суд -
решил:
Уточненени исковые требования особа_1 в ГП «Белгород-Днестровский морской торговый порт» о взыскании задолженности по заработной плате и морального вреда - удовлетворить частично.
Взыскать с Государственного предприятия «Белгород-Днестровский морской торговый порт» (Одесская область, Белгород-Днестровский., Ул. Шабская, 81, код егрпоу 01125689) в пользу особа_1, информация_1, идентификационный код номер_2, который живет адреса_1 сумму начисленной, но не выплаченной заработной платы в размере 39063, 31 гривен.
Взыскать с Государственного предприятия «Белгород-Днестровский морской торговый порт» (Одесская область, Белгород-Днестровский., Ул. Шабская, 81, код егрпоу 01125689) в пользу особа_1, информация_1, идентификационный код номер_2, который живет адреса_1 морального вредав в размере 12000, 00 гривен.
Взыскать с Государственного предприятия «Белгород-Днестровский морской торговый порт» (Одесская область, Белгород-Днестровский., Ул. Шабская, 81, код егрпоу 01125689) в доход государства судебный сбор в сумме 840, 80 гривен.
В соответствии с п. 2 ч. 1 ст. 430 ГПК Украины, решение суда в части взыскания заработной платы за один месяц допустить к немедленному исполнению.
Решение может быть пересмотрено судом, который постановил, по письменному заявлению об отменев течение 30 дней со дня его подписания.
Решение может быть обжаловано в апелляционном порядке в Одесский апелляционный суд в течение 30 дней со дня его подписания.
Если в судебном заседании было объявлено только вступительную и резолютивную части судебного решения или в случае рассмотрения дела (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения.
Участник дела, которому полное решение суда не было вручено в деньего провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Срок на апелляционное обжалование может быть также восстановлен в случае пропуска по другим уважительным причинам, кроме случаев, указанных в ч. 2 ст. 358 ГПК Украины.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана.В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
судья
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 495/1045/20
заочне рішення
іменем УКрАЇНи
17 листопада 2020 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючого - судді [Ш.] Ю.В.,
секретаря судового засідання [С] Т.М.,
розглянувши в поряду спрощеного позовного провадження цивільну справу за уточненим позовом особа_1 до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, -
встановив:
Позивач особа_1 звернувся до суду з уточненим позовом до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач особа_1 обґрунтовує тим, що він працював на посаді фельдшера в ДП «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» до 27.04.2018 року – до дати прийняття його на військову службу у Білгород-Дністровський прикордонний загін в м. Білгород-Дністровський за контрактом. Відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Оскільки згідно з довідками про заробітну плату, наданих відповідачем сума невиплаченої заробітної плати позивачу складає – 39063, 31 грн., позивач просить стягнути зазначену суму невиплаченої заробітної плати з відповідача, а також моральну шкоду у розмірі 12000, 00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000, 00 грн.
В судове засідання позивач особа_1 не з`явився, однак адвокат Олійник Р.В., який діє в його інтересах надав заяву про розгляд справи у його відсутність, свої уточнені позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
В судове засідання представник відповідача Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню по наступним підставам.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно копії трудової книжки номер_1 , 16.05.2003 року особа_1 був прийнятий на посаду фельдшера здравпункту ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» згідно Наказу №78-к від 16.05.2003 року. Згідно Наказу №164-нкп від 06.08.2004 року особа_1 був переведений на посаду докера-механізатора ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт». Згідно Наказу №297-к від 28.05.2014 року особа_1 був переведений на посаду фельдшера пункту охорони здоров`я.
Згідно Наказу по особовому складу №254-к від 27.04.2018 року особа_1 було увільнено від роботи з 27.04.2018 року на період проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, зі збереженням робочого місця, посади і середнього заробітку.
Згідно Довідки №34, виданої 14.01.2020 року Білгород-Дністровським прикордонним загоном сержант особа_1 знаходиться на військовій службі у Білгород-Дністровському прикордонному загоні на посаді фельдшера медичного пункту служби охорони здоров`я з 16.12.2019 року по теперішній час.
Відповідно до Довідок про заробітну плату №36 від 02.06.2020 року, №279 від 19.10.2020 року сума несплаченої заробітної плати особа_1 складає 39063, 31 грн..
Статтею 65 Конституції України визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до ст.1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року, період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Оскільки Указ Президента України про завершення антитерористичної операції або військових дій на території України не видавався, до теперішнього часу не припинилися обставини, що стали причинами введення особливого періоду, тимчасово окуповані території не звільненні, антитерористична операція не завершена, тому суд дійшов висновку, що особливий період не завершений, а закінчення заходів мобілізації не припиняє особливий період.
Отже, позивач уклав контракт під час дії особливого періоду, який не скасовано, рішення про демобілізацію військовослужбовців прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду не приймалося, тому у відповідача не було законних підстав для припинення виплати особа_1 заробітної плати.
За таких обставин, відповідач зобов`язаний дотримуватися гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, у тому числі призваних на військову службу, зокрема зберігати місце роботи, посаду і середній заробіток таких працівників (ст. 119 КЗпП України).
Частиною першою статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За таких обставин вимоги позивача особа_1 в частині стягнення суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 12000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. [О.] з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 Рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Таким чином, сам по собі факт нарахування, але невиплати позивачу особа_1 заробітної плати свідчить про завдання особі моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню незалежно від вини відповідача.
Отже, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Такий правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18).
З урахуванням викладеного, після детального з`ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, враховуючи обставини справи суд вважає, що позивачу дійсно нанесена моральна шкода встановленою протиправною бездіяльністю відповідача, тому суд вважає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 12 000, 00 грн.
При цьому суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (stankov v. bulgaria, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі».
Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення моральної шкоди з відповідача, суд виходить з засад розумності та справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 12 000, 00 грн. є достатнім та співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому з боку відповідача немайнової шкоди. Стягнення у такому розмірі не є надто мізерним та надто надмірним, враховує інтереси держави, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.
Щодо стягнення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача особа_1 витрат на правову допомогу у розмірі 2000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оскільки ані позивачем особа_1 , ані його предаствником адвокатом Олійник Р.В. не надано до суду будь-яких документів на підтвердження понесених позивачем витрат на отримання правничої допомоги, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (seryavin AND others v. ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Згідно з ст.141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 840, 80 грн., оскільки позивач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.65 Конституції України, ст.ст. 3, 94-95, 115, 119, 233 КЗпП України, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 3-7, 9-13, 76-79, 141, 178-179, 258-258, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Уточненені позовні вимоги особа_1 до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди – задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, код єдрпоу 01125689) на користь особа_1 , інформація_1 , ідентифікаційний код номер_2 , який мешкає адресою: адреса_1 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 39063, 31 гривень.
Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, код єдрпоу 01125689) на користь особа_1 , інформація_1 , ідентифікаційний код номер_2 , який мешкає адресою: адреса_1 моральну шкоду у розмірі 12000, 00 гривень.
Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, код єдрпоу 01125689) в дохід держави судовий збір в сумі 840, 80 гривень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його підписання.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя
Заочное решение
Именем Украины
17 ноября 2020 г. Белгород-Днестровский.
Белгород-Днестровский горрайонный суд Одесской области
в составе: председательствующего - судьи [Ш.] Ю.В.,
секретаря судебного заседания [С.] Т.М.,
рассмотрев в по ряду упрощенного искового производства дело по уточненным иском особа_1 к ГП «Белгород-Днестровский морской торговый порт »о взыскании задолженности по заработной плате и морального вреда, -
В:
Истец особа_1 обратился в суд с уточненным иском к ГП «Белгород-Днестровский морской торговый порт» о взыскании задолженности по заработной плате и морального вреда.
Свои исковые требования истец особа_1 обосновывает тем, что он работал в должности фельдшера в ГП «Белгород-Днестровский морской торговый порт» в 27.04.2018 года - до даты принятия его на военную службу вБелгород-Днестровский пограничный отряд в г. Белгород-Днестровский. По контракту. Согласно ч.3 ст. 119 КЗоТ Украины за работниками, призванными на срочную военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы во время действия особого периода на срок до окончания абв по день фактического освобождения сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц - предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Поскольку согласно справкам о заработной плате, предоставленных ответчиком сумма невыплаченной заработной платы истцу составляет - 39063, 31 грн., Истец просит взыскать указанную суммуневыплаченной заработной платы с ответчика, а также моральный вред в размере 12000, 00 грн. и расходы на правовую помощь в размере 2000, 00 грн.
В судебном заседании истец особа_1 не явился, однако адвокат [О.] Р.В., который действует в его интересах предоставил заявление о рассмотрении дела в его отсутствие, свои уточненные исковые требования поддерживает, просит их удовлетворить.
В судебном заседании представитель ответчика Государственного предприятия «Белгород-Днестровский морской торговый порт» не явился, одату и время судебного заседания извещен надлежащим образом, неявки суду не известны.
Согласно ч.2 ст.247 ГПК Украины, фиксирование судебного заседания техническим средством осуществляет секретарь судебного заседания. В случае неявки в судебное заседание всех участников дела или в случае если в соответствии с положениями настоящего Кодекса рассмотрение дела осуществляется судом в отсутствие участников дела, фиксирование судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства не осуществляется.
Согласно ч.3 ст.128 ГПК Украины судебные вызовы осуществляются судебными повестками о вызове.
Согласно ч.5 ст.128 ГПК Украины, судебная повестка о вызове должна быть вручена с таким расчетом, чтобы лица, которые вызываются, имели достаточно времени для явки в суд и подготовки к участию в судебном разбирательстве дела, но не позднее чем за П` Пять дней до судебного заседания, а судебная повестка-сообщение заранее.
В соответствии с ч.4 ст.223 ГПК Украины, в случае повторной неявки в судебное заседание ответчика, извещенногонадлежащим образом, суд решает дело на основании имеющихся в ней данных или доказательств (постановляет заочное решение).
Суд принимает заочное решение на основании имеющихся в деле доказательств по одновременным существованием условий, соответствует положениям ст.280 ГПК Украины, ответчик надлежащим образом о времени и месте судебного заседания; ответчик не явился в судебное заседание без уважительных причин или без объяснения причин; ответчик не представил отзыв; истец не возражает против такого решения дела.
Согласно ст.282 ГПК Украины, по форме и содержанию заочное решение должно отвечать требованиям, установленным статьями 263 и 265 настоящего Кодекса, и, кроме этого, в нем должно быть указано срок и порядок подачи заявления о его пересмотре.
Согласно ст.283 ГПК Украины, ответчикам, которые не явились в судебное заседание, направляется копия заочного решения в порядке, предусмотренном статьей 272 настоящего Кодекса.
Исследовав материалы дела, суд считает, что исковое заявление подлежит удовлетворению по наступним основаниям.
Судом установлено и материалами дела подтверждается, что согласно копии трудовой книжки номер_1 16.05.2003 года особа_1 был принят на должность фельдшера здравпункта ГП «Белгород-Днестровский морской торговый порт» согласно Приказа №78-к от 16.05.2003 года. Согласно Приказу №164-НКП от 06.08.2004 года особа_1 был переведен на должность докера-механизатора ООО «Белгород-Днестровский морской торговый порт». Согласно Приказу №297-к от 28.05.2014 года особа_1 был переведеной на должность фельдшера пункта здравоохранения.
Согласно Приказа по личному составу №254-к от 27.04.2018 года особа_1 был освобожден от работы с 27.04.2018 года на период прохождения военной службы по контракту до окончания особого периода или до объявления решения о демобилизации, с сохранением рабочего места, должности и среднего заработка.
Согласно Справки №34, выданной 14.01.2020 года Белгород-Днестровским пограничным отрядом сержант особа_1 находится на военной службе в Биллгород-Днестровском пограничном отряде в должности фельдшера медицинского пункта службы здравоохранения с 16.12.2019 года по настоящее время.
Согласно справок о заработной плате №36 от 02.06.2020 года, №279 от 19.10.2020 года сумма невыплаченной заработной платы особа_1 составляет 39063, 31 грн ..
Статьей 65 Конституции Украины определено, что Защита Отечества, независимости и территориальной целостности Украины, уважение ее государственных символов является обязанностью граждан Украины. Граждане отбывают вийсьькову службу в соответствии с законом.
Согласно ч.2 ст.233 КЗоТ Украины в случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
Согласно ч.2 ст.39 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе» граждане Украины, призванные на срочную военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период, или приняты на военную службу по контрактом в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, объявление решения о проведении мобилизации и (или) введение военного положения, пользуются гарантиями, предусмотренными частями третьей и четвертой статьи 119 Кодекса законов о труде Украины, а также частью первой статьи 51, частью п `пятой статьи 53, части третьей статьи 57, частью пятой статьи 61 Закона Украины« Об образовании ».
Согласно ч.ч.3, 4 ст.119 КЗоТ Украины на время выполнения государственных или громаДСК обязанностей, если по действующему законодательству Украины эти обязанности могут осуществляться в рабочее время, работникам гарантируется сохранение места работы (должности) и среднего заработка.
Работникам, привлекаемым к исполнению обязанностей, предусмотренных законами Украины "О воинской обязанности и военной службе" и "Об альтернативной (невоенной) службе", "О мобилизационной подготовке и мобилизации", предоставляются гарантии и льготы в соответствии с этими законами.
За работниками, призванными на срокову военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы, во время действия особого периода на срок до окончания или до дня фактического увольнения сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, селкогосподарському производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц - предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Таким работникам осуществляется выплата денежного обеспечения за счет средств Государственного бюджета Украины в соответствии с Законом Украины "О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей".
Согласно ст.1 Закона Украины «О временных мерах на период проведения антитеррористической операции» от 02.09.2014 года, период проведения антитеррористической операции это время между датой вступления в силу Указа Президента Украины «О решении Совета национальной безопасности и обороны Украины» от 13 апреля 2014року «О неотложных мерах по преодолению террористической угрозы и сохранение территориальной целостности Украины» от 14 апреля 2014року №405 / 2014 и дате вступления в силу Указа Президента Украины о завершении проведения антитеррористической операции или военных действий на территории Украины.
Поскольку Указ Президента Встраны о завершении антитеррористической операции или военных действий на территории Украины не выдавался, до настоящего времени не прекратились обстоятельства, ставшие причинами введения особого периода, временно оккупированных территориях не освобождение, антитеррористическая операция не завершена, поэтому суд пришел к выводу, что особый период не завершен, а окончание мероприятий мобилизации не прекращает особый период.
Итак, истец заключил контракт во время действия особого периода, не отменено, решение о демобилизацию военнослужащих принятых на военную службу по контракту на срок до окончания особого периода не принималось, поэтому у ответчика не было законных оснований для прекращения выплаты особа_1 заработной платы.
При таких обстоятельствах, ответчик обязан соблюдать гарантий для работников на время выполнения государственных или общественных обязанностей, в том числе призванных на военную службу, в частности сохранять место работы, должность и средний заработок таких работников (ст. 119 КЗоТУкраина).
Частью первой статьи 94 КЗоТ Украины определено, что заработная плата - это вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежном выражении, которую владелец или уполномоченный им орган выплачивает работнику за выполненную им работу.
Согласно разъяснений, изложенных в п. 6 Постановления Пленума Верховного Суда Украины №13 от 24.12.1999 года «О практике применения судами законодательства об оплате труда», удовлетворяя требования об оплате труда, суд должен привести в решении расчеты, из которых он выходил при определении сумм, подлежащих взысканию. Поскольку взимания и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, суд определяет указанную сумму без удержания этого налога и других обязательных платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.
При таких обстоятельствах требования истца особа_1 в части взыскания суммы начисленной, но не выплаченной заработной платы подлежат удовлетворению.
Относительно исковых требований в части взыскания с ответчика в пользу позывыча морального вреда в сумме 12000, 00 грн., суд отмечает следующее.
Основаниями возникновения гражданских прав и обязанностей являются, причинение морального вреда другому лицу (пункт 3 части второй статьи 11 ГК Украины).
Способом защиты гражданских прав и интересов может быть возмещении морального (неимущественного) вреда (пункт 9 части второй статьи 16 ГК Украины).
Лицо имеет право на возмещение морального вреда, причиненного вследствие нарушения его прав. Моральный вред заключается, в частности, в физической боли и вражданнях, которые физическое лицо испытало в связи с увечьем или иным повреждением здоровья (часть первая и пункт 1 части второй статьи 23 ГК Украины).
Согласно ст. 1167 ГК Украины моральный вред, причиненный физическому или юридическому лицу неправомерными решениями, действиями или бездействием, возмещается лицом, которое его нанесло, при наличии его вины.
Пунктом 3 Постановления Пленума ВСУ «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31 марта 1995 №4 установлено, Что под моральным вредом следует понимать потери неимущественного характера вследствие моральных или физических страданий или других негативных явлений, причиненных физическому или юридическому лицу незаконными действиями или бездействием других лиц. Согласно действующему законодательству моральный вред может заключаться, в частности: в унижении чести, достоинства, престижа или деловой репутации, моральных переживаниях в связи с повреждением здоровья, в нарушении права собственности (в том числе интеллектуальной), прав, предоставленных употребилачам, других гражданских прав, в связи с незаконным пребыванием под следствием и судом, в нарушении нормальных жизненных связей из-за невозможности продолжения активной общественной жизни, нарушении отношений с окружающими людьми, при наступлении других негативных последствий.
Пунктами 4, 5 Постановления Пленума ВСУ «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31 марта 1995 года № 4 установлено, что в исковом заявлении о возмещении морального вреда должно быть указано, в чем заключается этот вред, которым неправомерными действиями или бездействием причинен истцу, из каких соображений он исходил, определяя размер ущерба, и какими доказательствами подтверждается. Обязательном выяснению при решении спора о возмещении морального (неимущественного) вреда подлежат: наличие такого вреда, противоправность деяния ее причинителя, наличие причинной связи между вредом и противоправным деянием причинителя и вины последнего в его причинении. Суды, в частности, должны выяснить, чем Подтврджуеться факт причинения истцу нравственных или физических страданий или потерь неимущественного характера, при каких обстоятельствах или какими действиями (бездействием) они причиненные, в которой денежной сумме или в какой материальной форме истец оценивает причиненный ему ущерб и из чего он при этом получается, а также другие обстоятельства, имеющие значение для разрешения спора.
Согласно пункту 9 Постановления Пленума ВСУ «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31 марта 1995 №4 размер возмещения морального (неимущественного) вреда суд определяет в зависимости от характера и объема страданий (физических, душевных, психических и т.д.), которые понес истец, характера неимущественных потерь (их продолжительности, возможности восстановления и т.п.) и с учетом других обстоятельств. В частности, учитываются состояние здоровья потерпевшего, тяжесть вынужденных изменений в его жизненных и производственных отношениях, степень снижения престижа, деловой репутации, время и усилия, необходимые для восстановления предыдущего состояния, добровольное -по собственной инициативе или по обращению потерпевшего - опровержение информации редакцией средства массовой информации. При этом суд должен исходить из принципов разумности, взвешенности и справедливости.
Европейский суд по правам человека в пункте 37 Решения по делу «Недайборщ против Российской Федерации» отметил, что заявителю не может быть предъявлено требование о предоставлении какого-либо подтверждения морального вреда, которую он понес, что означает, что при наличии установленного факта нарушения прав заявителя моральная шкода имеется и констатируется судом.
Таким образом, сам по себе факт начисления, но невыплаты истцу особа_1 заработной платы свидетельствует о задачах лицу морального вреда, подлежащей возмещению независимо от вины ответчика.
Следовательно, размер денежного возмещения морального вреда определяется судом в зависимости от характера правонарушения, глубины физических и душевных страданий, а также с учетом других обстоятельств, имеющих существенное значение. При определении размера возмещения учитываются измоги разумности и справедливости. Моральный вред возмещается независимо от имущественного вреда, подлежащего возмещению и не связана с размером этого возмещения.
Общие подходы к возмещению морального вреда, причиненного органом государственной власти были сформулированы Верховным Судом в постановлении от 10.04.2019 по делу №464 / 3789/17. В частности, суд пришел к выводу, что адекватное возмещение вреда, в том числе и морального, за нарушение прав человека является одним из эффективных средств правовой защиты.
моральной вред возмещается деньгами, другим имуществом или другим способом. Размер денежного возмещения морального вреда определяется судом в зависимости от характера правонарушения, глубины физических и душевных страданий, ухудшения способностей пострадавшего или лишения его возможности их реализации, степени вины лица, которое нанесло моральный вред, если вина является основанием для возмещения, а также с учетом других обстоятельств , которые имеют существенное значение. При определении размера возмещения учитываютсятребования разумности и справедливости (часть третья статьи 23 ГК Украины).
Такой правовой вывод изложен в Постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 5 декабря 2018 по делу №210 / 5258/16-ц (кассационное производство 14-463цс18).
С учетом изложенного, после детального выяснения обстоятельств дела и анализа законодательных норм, учитывая обстоятельства дела, суд считает, что истцу действительно нанесена моральный вред установленной противоправной бездеятельностью ответчика, суд считает, что требование позивача о взыскании морального вреда подлежит удовлетворению и взысканию с ответчика в пользу истца моральный вред в размере 12 000, 00 грн.
При этом суд обращает внимание, что Европейский суд по правам человека отметил, что оценка морального вреда по своему характеру является сложным процессом, за исключением случаев, когда сумма компенсации установлена законом (stankov v. bulgaria, § 62, ЕСПЧ от 12 июля 2007 года) .
При определении размера морального вреда суд должен исходить из принципов разумности, взвешенности исправедливости. Содержание понятий «разумность» и «справедливость» при определении размера морального вреда раскрывается и в решениях Европейского Суда, при этом исходит из принципа справедливой компенсации, предусмотренной статьей 41 Конвенции. В частности, решениях «Тома против Люксембурга», «Калок против Франции» (2000) и «Небрежная против Польши».
Удовлетворяя исковые требования в части взыскания морального вреда с ответчика, суд исходит из принципов разумности и справедливости, размер возмещения моральной вреда в сумме 12 000, 00 грн. является достаточным и соразмерным с продолжительностью нарушений прав истца и характером причиненного ему со стороны ответчика морального вреда. Взыскание в таком размере не слишком скудным и слишком чрезмерным, учитывает интересы государства, не приведет к нарушению баланса прав и интересов конкретного гражданина и общественного интереса.
О взыскании исковых требований в части взыскания с ответчика в пользу истца особа_1 расходов на правовую помощь в размере 2000, 00 грн., Суд отмечает следующее.
Расходы на профессиональную юридическую помощь в соответствии с п. 1 ч. 3 ст. 133 ГПК Украины, отнесены к расходам, связанным с рассмотрением дела.
В соответствии с п. 2 ч. 2 ст. 137 ГПК Украины размер расходов на юридическую помощь адвоката, в том числе гонорара адвоката за представительство в суде и другую юридическую помощь, связанную с делом, включая подготовку к его рассмотрению, сбор доказательств и т.д., а также стоимость услуг помощника адвоката определяются согласно условиям договора о надания юридической помощи и на основании соответствующих доказательств объема оказанных услуг и выполненных работ и их стоимости, уплаченной или подлежащей уплате соответствующей стороной или третьим лицом.
Согласно ч. 3 ст. 137 ГПК Украины для определения размера расходов на юридическую помощь с целью распределения судебных расходов участник дела дает детальное описание работ (оказанных услуг), выполненных адвокатом, и осуществленных им расходов, необходимых для предоставления правовой помощи.
Поскольку ни истцом особа_1, ни йогв предаствником адвокатом [О.] Р.В. представлено в суд каких-либо документов в подтверждение понесенных истцом затрат на получение юридической помощи, исковые требования в этой части не подлежат удовлетворению.
В соответствии со ст. 13 ГПК Украины, суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях. Сбор доказательств в гражьных делах не является обязанностью суда, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Суд вправе собирать доказательства, касающиеся предмета спора, по собственной инициативе только в случаях, когда это необходимо для защиты малолетних или несовершеннолетних лиц или лиц, признанных судом недееспособными или дееспособность которых ограничена, а также в других случаях, предусмотренных настоящим Кодексом. Участник дела распоряжается своими правами относительно предмета спора по своему усмотрению. Такое право имеют также лица, в интересах которых заявленийлено требования, за исключением тех лиц, которые не имеют процессуальной дееспособности.
Согласно ст. 12 ГПК Украины, каждая сторона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом. Каждая сторона несет риск наступления последствий, связанных с совершением или несовершение им процессуальных действий.
Согласно ст. 81 ГПК Украины каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основаниесвоих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
В соответствии со ст. 76 ГПК Украины доказательствами являются любые данные, на основании которых суд устанавливает наличие или отсутствие обстоятельств (фактов), обосновывающих требования и возражения участников дела, и других обстоятельств, имеющих значение для разрешения дела.
Согласно ст. 77 ГПК Украины надлежащими есть доказательства, которые содержат информацию относительно предмета доказывания. Предметом доказывания обстоятельства, подтверждающие заявленные требования или возраженияя или имеют другое значение для рассмотрения дела и подлежат установлению при принятии судебного решения. Стороны имеют право обосновывать принадлежность конкретного доказательства для подтверждения их требований или возражений. Суд не принимает к рассмотрению доказательства, не относящихся к предмету доказывания.
Согласно ст.263 ГПК Украины судебное решение должно основываться на принципах верховенства права, быть законным и обоснованным. Законным является решение, принятое судом в соответствии с нормами материального права с соблюдением норм процессуального права. Обоснованным является решение, принятое на основании полно и всесторонне выяснены обстоятельств, на которые стороны ссылаются как на основание своих требований и возражений, подтвержденных теми доказательствами, которые были исследованы в судебном заседании.
В соответствии с требованиями ст.264 ГПК Украины, при принятии решения суд решает такие вопросы: 1) имели место обстоятельства (факты), которыми обосновывались требования и возражения, и какими доказательствами они подтверждаются; 2) есть ли другие фактические данные, имеющиезначение для разрешения дела, и доказательства в их подтверждение; 3) правоотношения сторон вытекают из установленных обстоятельств; 4) какая правовая норма подлежит применению к этим правоотношениям; 5) следует иск удовлетворить или в иске отказать; 6) как распределить между сторонами судебные расходы; 7) имеются ли основания допустить немедленное исполнение судебного решения; 8) имеются ли основания для отмены мер обеспечения иска.
ЕСПЧ указал, что согласно его установившейся практикой, отражает принцип, пов`связан с должным осуществлением правосудия, в решениях судов и других органов по разрешению споров должны быть должным образом указаны основания, на которых они основываются. Хотя п.1 ст.6 Конвенции обязывает суды обосновывать свои решения, его нельзя толковать как требующий детального ответа на каждый аргумент. Степень, до которой суд должен выполнить обязанность по обоснованию решения, может быть различной в зависимости от характера решения (seryavin AND others v. ukraine, № 4909/04, § 58, ЕСПЧ, от10 февраля 2010).
Кроме того, необходимо принимать во внимание, между прочим, разнообразие аргументов, сторона может представить в суд, и различия, которые существуют в государствах-участниках, с учетом положений законодательства, традиции, юридические заключения, изложения и формулировки решений. Таким образом, вопрос, выполнил суд свой долг по представлению обоснования, что следует из ст.6 Конвенции, может быть определено только в свете конкретных обстоятельств дела (решение по делу «Пронина против Украины», От 18 июля 2006 года № 63566/00, § 23).
Согласно ст.141 ГПК Украины с ответчика в доход государства подлежит взысканию судебный сбор в сумме 840, 80 грн., Поскольку истец в соответствии с п. 1 ч. 1 ст. 5 Закона Украины «О судебном сборе» был освобожден от уплаты судебного сбора за подачу искового заявления в суд.
На основании изложенного, руководствуясь ст.65 Конституции Украины, ст 3, 94-95, 115, 119, 233 КЗоТ Украины, Законом Украины «О воинской обязанности и военной службе», Законом Украины«О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей», ст 3-7, 9-13, 76-79, 141, 178-179, 258-258, 263-265, 279 ГПК Украины, суд -
решил:
Уточненени исковые требования особа_1 в ГП «Белгород-Днестровский морской торговый порт» о взыскании задолженности по заработной плате и морального вреда - удовлетворить частично.
Взыскать с Государственного предприятия «Белгород-Днестровский морской торговый порт» (Одесская область, Белгород-Днестровский., Ул. Шабская, 81, код егрпоу 01125689) в пользу особа_1, информация_1, идентификационный код номер_2, который живет адреса_1 сумму начисленной, но не выплаченной заработной платы в размере 39063, 31 гривен.
Взыскать с Государственного предприятия «Белгород-Днестровский морской торговый порт» (Одесская область, Белгород-Днестровский., Ул. Шабская, 81, код егрпоу 01125689) в пользу особа_1, информация_1, идентификационный код номер_2, который живет адреса_1 морального вредав в размере 12000, 00 гривен.
Взыскать с Государственного предприятия «Белгород-Днестровский морской торговый порт» (Одесская область, Белгород-Днестровский., Ул. Шабская, 81, код егрпоу 01125689) в доход государства судебный сбор в сумме 840, 80 гривен.
В соответствии с п. 2 ч. 1 ст. 430 ГПК Украины, решение суда в части взыскания заработной платы за один месяц допустить к немедленному исполнению.
Решение может быть пересмотрено судом, который постановил, по письменному заявлению об отменев течение 30 дней со дня его подписания.
Решение может быть обжаловано в апелляционном порядке в Одесский апелляционный суд в течение 30 дней со дня его подписания.
Если в судебном заседании было объявлено только вступительную и резолютивную части судебного решения или в случае рассмотрения дела (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения.
Участник дела, которому полное решение суда не было вручено в деньего провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Срок на апелляционное обжалование может быть также восстановлен в случае пропуска по другим уважительным причинам, кроме случаев, указанных в ч. 2 ст. 358 ГПК Украины.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана.В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
судья
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 495/1045/20
заочне рішення
іменем УКрАЇНи
17 листопада 2020 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючого - судді [Ш.] Ю.В.,
секретаря судового засідання [С] Т.М.,
розглянувши в поряду спрощеного позовного провадження цивільну справу за уточненим позовом особа_1 до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, -
встановив:
Позивач особа_1 звернувся до суду з уточненим позовом до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач особа_1 обґрунтовує тим, що він працював на посаді фельдшера в ДП «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» до 27.04.2018 року – до дати прийняття його на військову службу у Білгород-Дністровський прикордонний загін в м. Білгород-Дністровський за контрактом. Відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Оскільки згідно з довідками про заробітну плату, наданих відповідачем сума невиплаченої заробітної плати позивачу складає – 39063, 31 грн., позивач просить стягнути зазначену суму невиплаченої заробітної плати з відповідача, а також моральну шкоду у розмірі 12000, 00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000, 00 грн.
В судове засідання позивач особа_1 не з`явився, однак адвокат Олійник Р.В., який діє в його інтересах надав заяву про розгляд справи у його відсутність, свої уточнені позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
В судове засідання представник відповідача Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню по наступним підставам.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно копії трудової книжки номер_1 , 16.05.2003 року особа_1 був прийнятий на посаду фельдшера здравпункту ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» згідно Наказу №78-к від 16.05.2003 року. Згідно Наказу №164-нкп від 06.08.2004 року особа_1 був переведений на посаду докера-механізатора ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт». Згідно Наказу №297-к від 28.05.2014 року особа_1 був переведений на посаду фельдшера пункту охорони здоров`я.
Згідно Наказу по особовому складу №254-к від 27.04.2018 року особа_1 було увільнено від роботи з 27.04.2018 року на період проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, зі збереженням робочого місця, посади і середнього заробітку.
Згідно Довідки №34, виданої 14.01.2020 року Білгород-Дністровським прикордонним загоном сержант особа_1 знаходиться на військовій службі у Білгород-Дністровському прикордонному загоні на посаді фельдшера медичного пункту служби охорони здоров`я з 16.12.2019 року по теперішній час.
Відповідно до Довідок про заробітну плату №36 від 02.06.2020 року, №279 від 19.10.2020 року сума несплаченої заробітної плати особа_1 складає 39063, 31 грн..
Статтею 65 Конституції України визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до ст.1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року, період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Оскільки Указ Президента України про завершення антитерористичної операції або військових дій на території України не видавався, до теперішнього часу не припинилися обставини, що стали причинами введення особливого періоду, тимчасово окуповані території не звільненні, антитерористична операція не завершена, тому суд дійшов висновку, що особливий період не завершений, а закінчення заходів мобілізації не припиняє особливий період.
Отже, позивач уклав контракт під час дії особливого періоду, який не скасовано, рішення про демобілізацію військовослужбовців прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду не приймалося, тому у відповідача не було законних підстав для припинення виплати особа_1 заробітної плати.
За таких обставин, відповідач зобов`язаний дотримуватися гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, у тому числі призваних на військову службу, зокрема зберігати місце роботи, посаду і середній заробіток таких працівників (ст. 119 КЗпП України).
Частиною першою статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За таких обставин вимоги позивача особа_1 в частині стягнення суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 12000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. [О.] з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 Рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Таким чином, сам по собі факт нарахування, але невиплати позивачу особа_1 заробітної плати свідчить про завдання особі моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню незалежно від вини відповідача.
Отже, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Такий правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18).
З урахуванням викладеного, після детального з`ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, враховуючи обставини справи суд вважає, що позивачу дійсно нанесена моральна шкода встановленою протиправною бездіяльністю відповідача, тому суд вважає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 12 000, 00 грн.
При цьому суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (stankov v. bulgaria, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі».
Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення моральної шкоди з відповідача, суд виходить з засад розумності та справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 12 000, 00 грн. є достатнім та співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому з боку відповідача немайнової шкоди. Стягнення у такому розмірі не є надто мізерним та надто надмірним, враховує інтереси держави, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.
Щодо стягнення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача особа_1 витрат на правову допомогу у розмірі 2000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оскільки ані позивачем особа_1 , ані його предаствником адвокатом Олійник Р.В. не надано до суду будь-яких документів на підтвердження понесених позивачем витрат на отримання правничої допомоги, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (seryavin AND others v. ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Згідно з ст.141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 840, 80 грн., оскільки позивач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.65 Конституції України, ст.ст. 3, 94-95, 115, 119, 233 КЗпП України, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 3-7, 9-13, 76-79, 141, 178-179, 258-258, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Уточненені позовні вимоги особа_1 до Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торгівельний порт» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди – задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, код єдрпоу 01125689) на користь особа_1 , інформація_1 , ідентифікаційний код номер_2 , який мешкає адресою: адреса_1 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 39063, 31 гривень.
Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, код єдрпоу 01125689) на користь особа_1 , інформація_1 , ідентифікаційний код номер_2 , який мешкає адресою: адреса_1 моральну шкоду у розмірі 12000, 00 гривень.
Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, код єдрпоу 01125689) в дохід держави судовий збір в сумі 840, 80 гривень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його підписання.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя
Полезный отзыв?
(1)
ДП "БДМТП"
Бел-Днестровский | 11.01.2022
Дело №495/9828/21 № производства 2/495/87/2022 З А О Ч Н Е р и ш е н н я именем украины 11 января 2022 года. Белгород-Днестровский Белгород – Днестровский горрайонный суд Одесской области в составе: председательствующего – единолично судьи [П.] О.Ю. с участием секретаря [С.] О.А., дело №495/9828/21 рассмотрел в открытом судебном заседании в г. Белгород-Днестровском Одесской области в поря...
ДП "БДМТП"
Бел-Днестровский | 03.11.2021
Дело №495/4725/21 З о о ч н е р и ш е н я именем украины 03 ноября 2021 года г. [Б]ский . [Б]ский горрайонный суд Одесской области в составе: председательствующего судьи – [Ш.] Ю.В., с участием секретаря судебного заседания - Бучко В.В., рассматривая в открытом судебном заседании в г. [Б]ский гражданское дело по исковому заявлению особа_1 к Государственному предприятию «[Б]ский морской торг...
ДП "БДМТП"
Бел-Днестровский | 15.09.2021
Дело № 495/5423/21 № производства 2/495/2294/2021 С А В Ч Н Е р е ш е н и е Именем Украины 15 сентября 2021 рокум. Белгород-Днестровский Белгород - Днестровский горрайонный суд Одесской области в составе председательствующего единолично судьи приемом А.Ю. с участием секретаря [И.] А.С., дело №495 / 5423/21 рассмотрев в открытом судебном заседании. Белгород Днестровском гражданское дело по...
ДП "БДМТП"
Бел-Днестровский | 19.05.2021
решение именем украины Дело № 495/1723/21 Номер производства 2/495/1661/2021 19 мая 2021 рокум. Белгород-Днестровский Белгород - Днестровский горрайонный суд Одесской области в составе: председательствующего судьи [Б.] И.И. с участием секретаря судебного заседания [С.] А.А., рассмотрев в упрощенном производстве без вызова сторон дело по иску лицо_1 к ГП «Белгород-Днестровский морской торго...
ДП "БДМТП"
Бел-Днестровский | 10.11.2020
Дело № 495/4716/20 № производства 2/495/2350/2020 р е ш е н и е Именем Украины 10 ноября 2020 рокум. Белгород-Днестровский Белгород-Днестровский горрайонный суд Одесской области в составе: председательствующего судьи [М.] В.В. при секретаре судебного заседания [О.] А.В. с участием представителей сторон: от истца: не явился от ответчика: не явился рассмотрев в открытом судебном заседании ...
