київметробуд: Суд частково задовольнив позов про стягнення заборгованості по заробітній платі.

дарницький районний СУД МІСТА КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/11748/21

провадження № 2/753/7107/21

Р І Ш Е Н Н Я 

іменем україни

«06» вересня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Каліушка Ф.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну за позовом особа_1 до Акціонерного товариства Київметробуд про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної дороги

встановив:

11.06.2021 особа_1 (далі по тексту — особа_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Київметробуд (далі по тексту — АТ Київметробуд, відповідач) в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь: заборгованість за невиплачену заробітну плату за період з лютого 2021 року по 11 травня 2021 року у розмірі 43 774,03 грн; нараховану інфляцію (на день подачі позову) у розмірі 551,17 грн; компенсацію за невикористану відпустку (64 календарних днів) у розмірі 37 168,00 грн; вихідну допомогу у розмірі 55 902,00 грн; компенсацію за затримку виплати заробітної плати станом на 11.06.2021 (дата подачі заяви до суду) у розмірі 19 934,10 грн; та просила врахувати, що нарахування, виконані на день подачі позовної заяви підлягають перерахунку на день виплат.

Позовна заява мотивована тим, що з 08.08.2019 по 11.05.2021 працювала в АТ Київметробуд. Оскільки відповідачем систематично порушувались строки виплати заробітної плати, вона звільнилася з підприємства на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі по тексту — КЗпП України) за згодою сторін. В день звільнення позивачу було видано трудову книжку, але не проведено розрахунок, не виплачено заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористані дні відпустки. Відповідач не зробив нарахування заробітної плати позивачу за грудень 2020 року, квітень 2021 року та по 11 травня 2021 року. Під час перебування в трудових відносинах з відповідачем, позивач була на лікарняному з 23.11.2020 по 11.12.2020 (19 календарних днів). Останніми місяцями повного нарахування заробітної плати були: вересень, жовтень 2020 року. Сума заробітку позивача за останні повні 2 місці — становить 37 268,00 грн (22 та 21 робочі дні), середня заробітна плата — 866,70 грн. Заробітна плата та лікарняні за листопад та грудень нею отримані. В січні 2021 було відпрацьованого повністю 19 робочих днів, заробітна плата за січень нарахована на отримана у квітні 2021 року. В лютому 2021 року відпрацювала 12 робочих дні, оскільки на 8 робочих днів була написана заява без збереження заробітної плати, зарплата за лютий 7 895,15 грн. В березні 2021 було відпрацьовано 22 робочих дні — 13 109,99 грн. В квітні 2021 року відпрацювала повністю 22 робочі дні — 18 634.00 грн. В травні 2021 року відпрацювала 4 робочі дні (по 11.05.2020 включно) — 4 140,89 грн. Загальна сума заборгованості по заробітній платі: 7 895,15 грн. + 13 109,99 грн. + 18 634.00 грн. + 4 140,89 грн = 37 168,00 грн. Для розрахунку компенсації за невикористану відпустку 64 календарних днів, з червня 2020 року по квітень 2021 року, 210 робочих днів становить 201 519,68 грн.: 347 календарних днів = 580,75 грн * 64 календарних днів = 37 168,00 грн. За три місяці середня заробітна плата становить: 18 634,00 * 3 = 55 902,00 грн., які повинен сплати їй відповідач на підставі ст. 44 КЗпП України. Заробітна плата, відповідно до Колективного договору, повинна виплачуватись 2 рази на місяць 7-го та 20 числам. Сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку повинна бути розрахована по день фактичного розрахунку з позивачем. З урахуванням індексу інфляції до подачі позову до суду — 555, 17 грн.

Ухвалою суду від 25.06.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 23).

У серпні 20 201 року відповідач подав відзив на позовну заяву в якій просив у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи тим, що з 31.07.2020 було затверджено новий штатний розпис та оклад позивача складав 9 3000 грн. На момент звільнення позивача були нараховані наступні суми: заробітна плата включаючи оплату за окладом, оклад за вислугу років та індексацію заробітної плати за лютий — 7 985,15 грн., за березень — 13 103,00 грн., за квітень — 13 109,99 грн., за травень включаючи також компенсацію за невикористані 64 дні відпустки на загальну суму — 38 476,63 грн. З урахуванням обов`язкових сум до утримання, при звільнені позивачу до виплати належить 58 426,70 грн. В день звільнення вищевказана сума не була сплачена позивачу з незалежних від відповідача обставин, а саме арештів на рахунки. Проте, відповідачем робиться все можливо для виплати заробітної плати, тому позивачу 14.06.2021 було перерахованого за лютий 6 355,59 грн., 29.07.2021 за березень квітень 2021 перерахованого на загальну суму 21 097,42 грн., 11.06.21 за травень 2 345,69 грн. Тому, відповідач в повному обсязі здійснив розрахунок позивачу по заробітній платі. Сумарний дохід позивача з травня 2020 року по квітень 2021 року цей період — 210 календарних днів, то середньоденна позивача складає 555,68 грн, тому при утриманні із нарахованої суми обов`язкових платежів до бюджету України сума до виплати за невикористану відпустку 64 дні складає 28 628,00 грн, відповідач робить все можливо з метою здійснення розрахунку з позивачем. Норма ст. 44 КЗпП України невірно трактована позивачем, адже не передбачає нарахування вихідної допомоги у разі звільнення працівника за угодою сторін. Враховуючи складку ситуацію відповідача, якому постійно створюють перешкоди шляхом арешту рахунків, то стягнення досить значної суми у вигляді середньомісячної заробітної плати за час затримки виплат позивачу призведе до непоправних наслідків не лише для підприємства, робота якого може бути зупинена, а й для численного штату працівників відповідача, які будуть позбавлені робочих місць та заробітних плат, та унеможливить виконання стратегічного державного замовлення, тим більше у провадженнях суддів щодо стягнення належних сум при звільнені та компенсації за затримку з відповідача перебуває близько 20 справ, тому вважає стягнення з відповідача середньомісячного заробітну за затримку розрахунку при звільненні, несправедливим, нерозумним та таким, що не підлягає задоволенню.

У серпні 20 201 року позивач подала відповідь на відзив в якому вказала, що на день подачі відповіді на відзив позивачу заборгованість заробітної плати за лютий — травень 2021 року відповідачем виплачено, тому вона відмовляється від цих вимог. В розрахунок індексації застосовуємо: заробітну плату, отриману позивачем, та індекси інфляції по день отриманні її складає 651,35 грн. Компенсація за невикористану відпустку складає 28 628,00 грн. Відповідач надав штатний розпис збиткового підприємства, де тільки посадовий оклад одного радника, чи замісника директора за один місяця перекриває всю суму середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільнені. Вихідна допомога — 38 805,34 грн., компенсація за затримку виплати заробітної плати — 46 325,74 грн. Просила врахувати, що нарахування, виконані на день подачі відповіді на відзив, а тому підлягають перерахунку на день виплат.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до наказу від 08.08.2018 № 15 особа_1 прийнято з 08.08.2018 на посаду провідного економіста в відділ кошторисно-договірної та аналітичної роботи ПАТ Київметробуд з неповним робочим днем (4 години) та місячним фондом зарплати 5 474 грн згідно штатного розпису та пропорційно відпрацьованого часу (а.с. 14).

08.12.2020 року ПАТ Київметробуд перейменовано на АТ Київметробуд, відповідно до запису в трудовій книжці позивача (а.с. 15).

Відповідно до наказу № АТ 137 від 11.05.2021 особа_1 звільнено за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, із виплатою компенсації 64 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за робочий період з 08.02.2019 по 11.05.2021 року (а.с. 16).

Обставини того, що розрахунок з позивачем по заборгованості по заробітній платі за лютий, березень, квітень, травень та невиплачену компенсацію за 64 календарних дні невикористаної щорічної відпустки відповідачем в день звільнення відповідача здійснено не було, відповідачем не заперечувалось.

Відповідачем було перерахованого позивачу заборгованість по заробітній платі:

 — 11.06.2021 за травень 2 345,69 грн.,

 — 14.06.2021 за лютий 6 355,59 грн.,

 — 29.07.2021 за березень та квітень 2021 на загальну суму 21 097,42 грн.

Оскільки заборгованість за невиплачену заробітну плату за період з лютого 2021 року по 11 травня 2021 року відповідачем погашена, позивач керуючись ст. 43 ЦПК України відмовився від вимоги про стягнення з відповідача на її користь заборгованості за невиплачену заробітну плату за період з лютого 2021 року по 11 травня 2021 року.

З огляду на невиплату заборгованості по заробітній платі у строк, встановлений стст. 115, 116 КЗпП України та на підставі ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, пунктів 4, 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМ України від 21 лютого 2001 року №159.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

За нормами Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (ст.1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі — компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (ст. 2).

Згідно зі ст. 2 Закону України Про оплату праці структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2005 №5, суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством; втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку зазначені суми підлягають компенсації у зв`язку з порушенням строків.

Згідно із Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4).

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджено постановою Кабінет Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги

За змістом пунктів 4, 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6−43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці, Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Зазначене спростовує доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачу компенсації через відсутність вини відповідача у порушенні трудових прав працівників, в тому числі встановлених строків виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів).

Сума компенсації втрати частини заробітної плати за лютий, березень, квітень у зв`язку з порушенням строків їх виплати, належна до сплати позивачу, складає 651,35 грн. Відповідач не надав доказів на спростування розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати.

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи, А I групи.

Відповідно до наказу №АТ 137 від 11.05.2021, вбачається, що позивачу підлягає виплата компенсація за невикористану щорічну відпустку в кількості 64 календарних днів, проте на час звільнення та на момент розгляду справи кошти за невикористану відпустку позивачу виплачені не були та згідно з розрахунком позивача та відповідача, сума яка підлягає виплаті за невикористану відпустку становить 28 628,00 грн (сума вказана з вирахуванням обов`язкових податків та зборів).

Щодо вимог про стягнення вихідної допомоги, то суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи Трудового договору (статті 38 і 39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, — у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до копії наказу про звільнення, позивач була звільнена з займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України, а тому стягнення вихідної допомоги за згодою сторін законодавством України не передбачено.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Так, у відповідності до пункту 8 Порядку № 100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з наданих відповідачем розрахункових листків у березні 2021 року особа_1 відпрацювала 22 дні та їй нарахована заробітну плату у розмірі 13 103,99 грн, у квітні 2021 року відпрацювала 22 дні та їй нарахована заробітну плату у розмірі 13 103,99 грн.

Середній заробіток особа_1 за березень-квітень 2021 року буде складати 595, 64 грн., із розрахунку: (13 103,99 грн + 13 103,99 грн.) / (22 дні + 22 дні).

За вказаних обставин середній заробіток без вирахування податків та обов`язкових платежів за період з 12 травня 2021 року по 13 вересня 2021 року буде становити 51 225,04 грн. із розрахунку: 595, 64 грн. х 86 (14 + 20 +22 + 21 + 9) днів.

Оскільки, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, позивачу не були виплачені належні їй до сплати кошти в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України, прийшов до висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки відповідач не довів відсутності в цьому своєї вини. При цьому суд зауважує, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Вказану суму середнього заробітку суд вважає співмірною із заявленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача при виплаті заробітної плати.

Щодо прохання відповідача врахувати позицію Верховного суду викладену у постанову по справі № 761/9584/15 від 26.06.2019, суд зазначає, що цей правовий висновок застосовується до подібних правовідносинах, проте обставина на яку посилається відповідач як на звільнення його від відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України не подібна до обставини, яка розглядалася у справі № 761/9584/15.

Аналіз норм статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що відсутність коштів у роботодавця у зв`язку з накладенням органами Державної виконавчої служби арештів не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів і не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України викладено у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6−64цс13 та підтримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 03 січня 2018 року у справі № 331/2814/16-ц (провадження № 61−1114св17).

Висновок суду узгоджується з позицією Верховного суду викладеної в поставної від 08 грудня 2021 року справа № 536/1267/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй [censored] дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх [censored] суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до чч. 1 та 3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України По судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Виходячи з даної норми закону, задоволення судом вимог позивача, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь держави судового збору — 908,00 грн. та на користь позивача 908,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись стст. 1−13, 17, 18, 76 — 82, 89, 141, 258, 259, 263−265, 268, 268, 272, 273, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд —

вирішив:

Позовні вимоги особа_1 до Акціонерного товариства Київметробуд про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної дороги — задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Київметробуд (місцезнаходження: м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25; єдрпоу 01387432) на користь особа_1 (інформація_1; рнокпп номер_1) компенсацію за невикористані 64 дні відпустки у розмірі 28 628,00 грн. без вирахуванням обов`язкових податків та зборів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 51 225,04 грн. з вирахуванням обов`язкових податків та зборів; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 651,35 грн., а також судовий збір 908,00 грн.

У задоволенні решті позовних вимог — відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Київметробуд (місцезнаходження: м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25; єдрпоу 01387432) на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

суддя: каліушко ф.а.