київметробуд: Суд частично удовлетворил иск о взыскании задолженности по зарплате с работодателя.

Справа №760/19890/21 2/760/9033/21

рішення

іменем україни

25 квітня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. м.

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, лікарняних, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, виплату вихідної допомоги, компенсації за затримку виплати заробітної плати,

встановив:

У липні 2021 року особа_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Київметробуд» (далі — АТ «Київметробуд»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь: заборгованість по заробітній платі в сумі 39 012, 91 грн; інфляційні втрати в розмірі 880, 35 грн; компенсацію за невикористану відпустку — 5 750, 72 грн; лікарняні — 8 626, 08 грн; вихідну допомогу — 90 573, 90 грн; компенсацію за затримку виплати заробітної плати станом на 28 липня 2021 року — 57 507, 20 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 07 листопада 2019 року він був прийняти на посаду машиніста крана 6 розряду в Автобазу Публічного акціонерного товариства «Київметробуд». Відповідно до умов Трудового договору він виконував покладені на нього обов`язки, а відповідач виплачував заробітну плату.

Проте, починаючи з грудня 2020 року відповідачем не виплачувалась заробітна плата. Так, за грудень 2020 року, січень 2021 року та квітень 2021 року він не отримав заробітну плату та лікарняні.

У зв`язку з викладеним, 31 травня 2021 року він звільнився на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), однак у передбачені чинним законодавством строки повного розрахунку з ним проведено не було, зокрема, не виплачено заборгованість по заробітній платі за грудень 2020 року та січень 2021 року в сумі 39 012, 91 грн, лікарняний з 23 квітня 2021 року по 30 квітня 2021 року за 6 робочих днів в сумі 8 626, 08 грн, компенсацію за 4 дні невикористаної відпустки в сумі 5 750, 72 грн.

Позивач зазначає, що враховуючи, що йому не було своєчасно виплачено заробітну плату, тобто роботодавцем допущено порушення Трудового законодавства та колективного договору, тому вважає, що підлягає виплаті на його користь: вихідна допомога в сумі 90 573, 90 грн; інфляційні втрати за період невиплати, сума яких становить 880, 35 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (на день подання позову) становить 57 507, 20 грн.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з указаним позовом за захистом своїх порушених прав.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 липня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. м.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року вказану позовну заву було залишено без руху.

На виконання зазначеної ухвали 22 листопада 2021 року позивачем надано до суду клопотання про витребування доказів, що підтверджують обставини, викладені в позовній заяві.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням викликом сторін та задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

03 лютого 2022 року відповідачем разом із відзивом подано до суду витребувані докази. У відзиві останній заперечує проти задоволення посилаючись на те, що позивачем не правильно здійснено розрахунок сум, належних йому до виплати при звільненні, навівши контррозрахунок, відповідно до якого заборгованість по заробітній платі складає 31 248, 62 грн, сума невиплачених лікарняних — 2 959, 74 грн, з яких: за рахунок підприємства 5 днів — 1 644, 30 грн, за рахунок ФСС 4 дні — 1 315, 44 грн. Водночас, при звільнені позивачу було нараховано компенсацію невикористаних днів відпустки в розмірі 845, 64 грн, яку згідно розрахункового листа за травень було включено до виплат.

Крім того, зазначив, що позивачем не правильно було розраховано середньоденну заробітну плату, у зв`язку з чим, сума вихідної допомоги, яка підлягає виплаті становить 24 314, 12 грн.

Також, враховуючи той факт, що грошові кошти, що перебувають на рахунках відповідача арештовані, він був позбавлений можливості вчасно виплатити позивачу належні йому суми при звільненні з незалежних від нього обставин, просив зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 6 955, 42 грн.

З огляду на викладене, просив відмовити в задоволенні позову.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, 25 квітня 2023 року подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про поважність причин неявки суду невідомо.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність сторін.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх [censored] суд дійшов таких висновків.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Таким чином відносини, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та іншими.

Положеннями статей 21, 43 Конституції України, статей 94, 115 КЗпП України, статей 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Суд установив, що позивач 07 листопада 2019 року був прийнятий на посаду машиніста крана (кранівник) 6 розряду в Автобазу ПАТ «Київметробуд» на підставі наказу № 5 про прийняття на роботу від 06 листопада 2019 року.

Згідно з наказом № 114 від 20 жовтня 2020 року «Про прийом за переведенням» з 21 жовтня 2020 року позивача прийнято на роботу за переведенням з Автобази ПАТ «Київметробуд» до Управління транспорту, ремонту та виготовлення металовиробів ПАТ «Київметробуд» машиністом крана (кранівником).

Наказом № 75 від 12 березня 2021 року «Про звільнення за переведенням до Автобази АТ «Київметробуд» з 12 березня 2021 року особа_1 звільнено за переведенням до Автобази АТ «Київметробуд». З 15 березня 2021 року позивача прийнято на роботу за переведенням з АТ «Київметробуд» до Автобази АТ «Київметробуд» у відділ транспорту та механізмів машиністом крана (кранівником), що підтверджується наказом № 4 від 12 березня 2021 року «Про прийом на роботу».

Відповідно до наказу № 4 про припинення Трудового договору (контракту) від 31 травня 2021 року особа_1 звільнено 31 травня 2021 року за його заявою на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, зазначив про те, що відповідачем йому не виплачені заробітна за грудень 2020 року та січень 2021 року, лікарняні за квітень 2021 року, компенсація за невикористані 4 дні відпустки, а також вихідна допомога.

Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного Трудового договору.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин — відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, встановленим ст.12 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, наведеним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, з розрахункових листків вбачається, що за грудень 2020 року позивачу нараховано 26 083, 99 грн, а за січень 2021 року — 17 855, 53 грн.

Вказаний розмір нарахованої позивачу заробітної плати узгоджується також і з довідкою від 19 січня 2022 року № атп00000002.

Крім того, у вказаній довідці зазначено про те, що особа_1 було частково сплачено заробітну плату за грудень 2020 року в розмірі 4 122, 69 грн, а залишок заборгованості за період з 01 грудня 2020 року по 12 березня 2021 року становить 31 248, 62 грн.

Отже заборгованість по заробітній платі становить 31 248, 62 грн.

Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, визначив розмір заборгованості по заробітній платі в сумі 39 012, 91 грн.

Однак суд не може погодитись з таким розрахунком, оскільки позивач розраховував суму заборгованості виходячи з розміру середньоденного заробітку, а не з сум виплат, нарахованих особа_1 .

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача, гарантоване статтею 43 Конституції України та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в сумі 31 248, 62 грн, такий розмір заборгованості підтверджений належними доказами та не спростований позивачем.

Крім того, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі — компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з 01 січня 2001 року. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, заробітну плату (грошове забезпечення).

Згідно зі статтею 3 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 року № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Як вже встановлено судом, позивачем було не правильно визначено розмір заборгованості по заробітній платі, відповідно, не правильним арифметично є і розрахунок компенсації в сумі 880, 35 грн.

Так, за грудень 2020 року позивачу не виплачено заробітну плату в сумі 16 874, 92 грн (після утримання податків і обов`язкових платежів), а за січень 2021 року — 14 373, 70 грн (після утримання податків і обов`язкових платежів).

Індекс споживчих цін за період з січня 2021 року по червень 2021 року становить 106, 36% (1, 013×1, 010×1, 017×1, 007×1, 013×1, 002×100=106, 36), а за період з лютого 2021 року по червень 2021 року — 104, 9% (1, 010×1, 017×1, 007×1, 013×1, 002×100=104, 9).

Величина приросту індексу споживчих цін за січень 2021 року-червень 2021 року становить 6, 36 (106, 36 — 100 = 6, 36), за лютий 2021 року-червень 2021 року — 4, 9 (104, 9−100=4, 9).

Отже, сума компенсації за січень 2021 року-червень 2021 року становить 1 073, 56 грн (16 874, 92×6, 36/100=1 073, 24), за період з лютого 2021 року по червень 2021 року — 704, 31 грн (14 373, 70×4, 9/100=704, 31), загалом компенсації підлягає 1 777, 55 грн.

Разом з тим, враховуючи, що відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення вимог щодо стягнення компенсації втрати частини доходу через порушення встановлених строків його виплати в розмірі визначеному позивачем, тобто 880, 35 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача компенсації за 4 дні невикористаної відпустки, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи, А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України), аналогічна норма міститься у статті 24 Закону України «Про відпустки».

Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 3−1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи, А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення Трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).

Судом встановлено, що з 15 березня 2021 року позивача було прийнято на роботу за переведенням з АТ «Київметробуд» до Автобази АТ «Київметробуд», яка є окремою юридичною особою.

Таким чином, для початку відліку права позивача на щорічну основну відпустку слугує дата прийняття його на роботу, тобто 15 березня 2021 року.

Крім того, з наказу про припинення Трудового договору вбачається, що позивачу повинна бути виплачена компенсація за 4 дні невикористаної щорічної відпустки за робочий період з 15 березня 2021 року по 31 травня 2021 року.

Зокрема, з довідки, наданої відповідачем, про розрахунок середнього заробітку для компенсації днів невикористаної відпустки, вбачається, що розмір компенсації за 4 дні становить 845, 64 грн, у той час як позивач зазначив, що розмір компенсації — 5 750, 72 грн, розраховуючи його з урахування середньоденного заробітку.

Разом з тим, суд не може погодитися з розрахунком, наведеним позивачем, оскільки він не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі — Порядок).

Так, пунктом 2 Порядку встановлено, що бчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи — підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Пунктом 7 Порядку встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Згідно з абзацом третім пункту 4 Порядку якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Як вбачається з розрахунку, наведеного позивачем, розмір компенсації ним розраховано шляхом множення середньоденного заробітку, обрахованого з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували невиплаті заробітної плати (жовтень-листопад 2020 року), що не входить до розрахункового періоду, на число календарних днів відпустки, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, відповідачем було надано розрахунковий листок за травень 2021 року, з якого вбачається, що позивачу було виплачено компенсацію відпустки в розмірі 845, 64 грн, що в ході судового розгляду позивачем спростовано не було, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Що стосується стягнення з відповідача лікарняних, суд не погоджується з сумою, визначеною позивачем, оскільки розрахунок здійснений не у відповідності до норм чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасової непрацездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 25−28 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26 вересня 2001 року № 1266 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі — Порядок № 1266) розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок; для осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров`я у зв`язку з раніше отриманим ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання,  — перед настанням тимчасової непрацездатності.

Якщо застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше 12 календарних місяців за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа).

У разі коли застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше ніж календарний місяць за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьований час (календарні дні) перед настанням страхового випадку.

Якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку або страховий випадок настав у перший день роботи (для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, в тому числі внаслідок захворювання або травми, що пов`язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), середня заробітна плата визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання страхового випадку. Якщо тарифна ставка (посадовий оклад) не встановлюється, розрахунок проводиться виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день настання страхового випадку.

Так, судом встановлено, що з 15 березня 2021 року останнім основним місцем роботи позивача була Автобаза АТ «Київметробуд».

Як вбачається з табелю обліку використання робочого часу за квітень 2021 року особа_1 перебував на лікарняному з 22 квітня 2021 року по 30 квітня 2021 року, тобто протягом 9 днів.

Таким чином, роботодавцем оплачуються лише перші 5 днів тимчасової непрацездатності, тобто з 22 квітня 201 року по 26 квітня 2021 року.

Крім того, з табелю вбачається, що в період з 15 березня 2021 рок по 16 квітня 2021 року позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а з 19 квітня 2021 року по 21 квітня 2021 року був відсутній на роботі з нез`ясованих причин, тобто у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку особа_1 не мав заробітку.

Враховуючи викладене, середня заробітна плата для розрахунку суми лікарняних, які підлягають виплаті позивачу, повинна визначатися виходячи з тарифної ставки, встановленої на день настання страхового випадку.

Згідно з наказом № 4 «Про прийом на роботу» від 12 березня 2023 року тарифна ставка за посадою машиніста крана (кранівник) в Автобазі АТ «Київметробуд» становила 57, 40 грн/год.

Пунктами 2, 3 Порядку № 1266 встановлено, що сума страхових виплат застрахованій особі та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється шляхом множення суми денної виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачена законодавством, на кількість календарних днів, що підлягають оплаті.

Середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі — єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування — період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин,  — тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі — поважні причини).

У разі коли середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється відповідно до пунктів 9, 10, 12, 20, 28 і 29 цього Порядку, середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) за один календарний день визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), мінімальної заробітної плати або їх частини (у разі, коли особа працює у режимі неповного робочого дня чи тижня), двократного розміру мінімальної заробітної плати на середньомісячну кількість календарних днів.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку особа_1 не мав заробітку, середньоденна заробітна плата для визначення суми лікарняних, які підлягають виплаті, повинна бути визначена шляхом ділення тарифної ставки на середньомісячну кількість календарних днів.

З розрахунку середнього заробітку для нарахування лікарняних, наданого відповідачем вбачається, що середньомісячна кількість календарних днів становить 30, 44 дні. Даний розрахунок позивачем не оспорювався.

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за квітень 2021 року кількість робочих годин становила 174, 4 год.

Таким чином, відповідач повинен був виплатити позивачу лікарняні за 5 днів в сумі 1 644, 30 грн (57, 40 (тарифна ставка) х174, 40 (кількість робочих годин у квітні 2021 року)/30, 44 (середньомісячна кількість календарних днів)=328, 86×5 днів = 1 644, 30 грн).

Враховуючи викладене, на користь позивача підлягає стягненню допомога по тимчасовій непрацездатності в сумі 1 644, 30 грн.

З урахування вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача та не виплачені всі належні до виплати суми в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно наведеного позивачем розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати на 28 липня 2021 року, середньоденна заробітна плата становить 1 437, 68 грн в розрахунку на один робочий день. Період затримки розрахунку при звільненні з 31 травня 2021 року по 28 липня 2021 року становить 40 робочих днів, а тому середній заробіток за період затримки при звільнені: 1 437, 68×40 = 57 507, 20 грн.

Суд не погоджується з таким розрахунком позивача, оскільки розрахунок середньоденного заробітку здійснений з врахуванням сум виплат, отриманих в жовтні 2020 року, та листопаді 2020 року, які не є двома останніми місяцями роботи позивача, що суперечить чинному законодавству.

Крім того, відповідачем разом з відзивом до суду було надано довідку № атп00000006 від 19 січня 2022 року про розрахунок середнього заробітку особа_1 з якої вбачається, що заробітна плата позивача за фактично відпрацьовані дні в березні 2021 року становить 10 125, 36 грн, а в квітні 2021 року — 20 135, 92 грн; кількість фактично відпрацьованих днів в березні 2021 року становить — 22 дні, в квітні 2021 року — 22 дні.

Отже при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд, враховуючи дані з довідки № атп00000006 від 19 січня 2022 року про розрахунок середнього заробітку особа_1, виходить з наступних розрахунків:

-останніми двома повними місяцями роботи позивачки є березень 2021 року та квітень 2021 року;

-кількість фактично відпрацьованих позивачем календарних днів в зазначений період (відповідно до довідки про розрахунок середнього заробітку від 19 січня 2022 року № атп00000006) становить за березень 2021 року — 22 дні, за квітень 2021 року — 22 дні;

-позивачу за цей період нарахована заробітна плата у розмірі за березень 2021 року — 10 125, 63 грн, за квітень 2021 року — 10 010, 56 грн;

-середньоденний заробіток позивача за останні два повні місяця роботи становить (10 125, 36+10 010, 56) / (22+22) = 457, 63 грн;

-кількість робочих днів з 01 червня 2021 року по 28 липня 2021 року складає 40 днів;

-середній заробіток за зазначений період склав 457, 63×40 = 18 305, 20 грн.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 18 305, 20 грн.

Водночас, у поданому до суду відзиві відповідач просив застосувати принцип розумної співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що рахунки підприємства арештовані на підставі ухвали слідчого судді, тож стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі, визначені позивачем може призвести до зупинення роботи підприємства, що матиме наслідком позбавлення робочих місць та заробітної плати чисельного штату працівників.

Однак, враховуючи той факт, що судом було встановлено неправильність розрахунку позивачем суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача та визначено, що середній заробіток становить 18 305, 20 грн, що є значно меншим розміру, визначеного позивачем, суд приходить до висновку, що така сума відповідає принципу розумної співмірності.

При цьому суд враховує роз`яснення, викладені у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З огляду на вказане, суд вважає необхідним зазначення в резолютивній частині рішення суду, що розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати визначаються без врахування утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 90 573, 90 грн у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про працю, колективного чи Трудового договору.

Відповідно до статті 44 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи Трудового договору (статті 38 і 39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41,  — у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Судом встановлено, що трудовий договір між позивачем та відповідачем був припинений за заявою особа_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін, що не є підставою для виплати вихідної допомоги.

Також, у разі порушення роботодавцем Трудового законодавства вихідна допомога виплачується лише у випадку розірвання Трудового договору за ініціативи працівника через відповідні порушення.

Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення вихідної допомоги є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Отже, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх [censored] за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір, підлягають стягненню на його користь з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, в сумі 290, 56 грн.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України, що позивач був звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду, за виключенням вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, його позов задоволений частково, суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 333, 14 грн, пропорційно розміру задоволених вимог, у цій справі стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 3, 21, 44, 47, 83, 94, 115, 116, 117 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», статтею 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (чинними на момент виникнення спірних правовідносин), статтями 74, 83 Закону України «Про відпустки», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 року № 159, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26 вересня 2001 року № 1266 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтями 2, 10, 12, 13, 15, 141, 76−81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 279, 352, 354−355 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 31 248, 62 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 880, 35 грн, допомогу по тимчасовій непрацездатності в сумі 1 644, 30 без врахування утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18 305, 20 грн без врахування утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд» на користь особа_1 судовий збір у розмірі 290, 56 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд» на користь держави судовий збір у розмірі 333, 14 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач — особа_1, інформація_1, рнокпп номер_1, місце реєстрації: адреса_1 ;

відповідач — Акціонерне товариство «Київметробуд», код єдрпоу 01387432, місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. [С.] 3, корпус 8-Б, пов. 5.

Суддя Л. М. Ішуніна