мобіжук: Суд отказал в иске о взыскании задолженности по зарплате и компенсациям.

Провадження № 2/484/562/22

Справа № 484/791/22

Р І Ш Е Н Н я

іменем україни

22.08.2022 Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складу головуючого судді Шикері і.а.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, в м. Первомайську цивільну справу за позовом особа_1, інтереси якої представляє адвокат Кучера Владислав Людвикович до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, -

В С Т, А Н О В И в:

особа_1 (далі — позивачка) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» (далі — відповідач) про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що згідно наказу № 1194к від 18.06.2021, з 19.06.2021 вона була прийнята на роботу у ТОВ «Мобіжук» до структурного підрозділу відділу продаж за посадою «продавець непродовольчих товарів», з посадовим окладом 6025 грн. Наказом (розпорядженням) про припинення Трудового договору (контракту) № 2108к від 25.10.2021, її було звільнено із займаної посади за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП, з виплатою компенсації за 9 днів невикористаної відпустки. Так, за період роботи у відповідача, їй було нараховано заробітну плату: у червні 2021 1075, 87 грн., у липні 2021 3013 грн.; у серпні 2657, 89 грн.; у вересні 2021 3013 грн. Зазначені розміри дійсно відповідають фактично отриманим нею доходам, але суттєво різняться від зазначеного наказі про прийняття на роботу розміру окладу, який мав сплачуватись їй відповідачем за виконану роботу. До того ж, при звільненні відповідач не виплатив їй компенсацію за 9 днів невикористаної відпустки та передбачену законодавством вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку. У зв`язку із невиплатою відповідачем вказаних сум, у строки визначені законодавством, позивачка вважає, що має право на стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за червень вересень 2021, у розмірі 12340, 24 грн.; вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, в сумі 6024, 95 грн.; компенсації за невикористані 9 календарних днів щорічної та додаткової оплачуваних відпусток, в сумі 2522, 07 грн.; середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати і по день фактичного розрахунку, в розмірі 56886, 69 грн. та понесені нею судові витрати, в зв`язку з чим вона й звернулась до суду із зазначеним позовом.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив, в якому, заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що дійснозгідно наказу № 1194к від 18.06.2021, з 19.06.2021 позивачка була прийнята на роботу до ТОВ «Мобіжук» до структурного підрозділу відділу продаж за посадою «продавець непродовольчих товарів», з посадовим окладом 6025 грн. У зв`язку із запровадженням в Україні карантину через COVID-19, ТОВ «Мобіжук» було винесено наказ № 254А від 01.09.2020 «Про скорочення робочого часу працівників відділу продажу підприємств», відповідно до якого тривалість робочого часу продавців непродовольчих товарів відділу продаж підприємства скорочується та встановлюється тривалість — 2 години на день. Зазначений наказ було доведено до відома особа_1 під підпис, зважаючи на наведене, особа_1, у період з 22.06.2021 по 30.06.2021 працювала по 2 год. на день, у зв`язку із скороченням робочого часу підприємства. 30.06.2021 особа_1 подала до ТОВ «Мобіжук» заяву про переведення її на неповний робочий тиждень (20 годин на тиждень), з оплатою праці, в розмірі 0, 5 посадового окладу та пропорційно до відпрацьованого часу з 01.07.2021. Наказом (розпорядженням) про припинення Трудового договору (контракту) № 2108к від 25.10.2021, її було звільнено із займаної посади за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП, з виплатою компенсації за 9 днів невикористаної відпустки. За період роботи у товаристві, позивачці було нараховано та виплачено заробітну плату: у червні 2021 1075, 87 грн., з врахуванням податків та зборів позивачкою отримано 866, 07 грн., у липні 2021 3013 грн., з врахуванням податків та зборів позивачкою отримано 2629, 76 грн.; у серпні 2657, 89 грн., з врахуванням податків та зборів позивачкою отримано 2343, 90 грн., окрім цього, позивачці були нараховані лікарняні за період з 10.08. по 16.08.2021; у вересні 2021 3013 грн., з врахуванням податків та зборів позивачкою отримано 2629, 76 грн.; у жовтні 2021 3400, 97 грн., з врахуванням податків та зборів позивачкою отримано 2737, 79 грн., у зазначену суму входить розрахунок при звільненні — компенсація за невикористану відпустку 858, 87 грн. Факт перерахування вказаних сум позивачці підтверджується банківськими виписками та довідками, а також даними Пенсійного фонду України, які також підтверджують виплату заробітної плати позивачці. Разом з тим, позивачкою не надано жодної банківської виписки зі свого карткового рахунку, на підтвердження відсутності таких виплат. Таким чином, представник відповідача вважає, що наведені у позовній заяві обставини не підтверджені жодними доказами та повністю спростовані відповідачем, а тому не підлягають до задоволенню. У стягненні з відповідача витрат на професійну правничу правову допомогу також просили відмовити, оскільки позивачкою не надано жодного доказу співмірності витрат на правничу допомогу і складності цієї справи, не зазначено ані кількості витрачених годин, позовна заява не містить складних розрахунків чи правового обґрунтування, ані аналізу норм закону, щоб слугувало підставою до її складності, чи значного обсягу, у позовні заяві не містяться розрахунки, які б адвокат мав би зробити з приводу середнього заробітку, кількості недоотриманої заробітної плати, відсутні докази додаткових витрат, тощо. Окрім цього, розгляд даної справи здійснюється в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, що виключає участь адвоката у судовому процесі, а тому рахують, що такі витрати необґрунтованими і такими що не підлягають стягненню з відповідача.

На виконання вимог ухвали судді від 25.02.2022, відповідачем надано такі докази: довідку про заробітну плату особа_1 від 25.03.2021 № моб00000051; довідку про нарахування відпускних № моб00001261 від 12.100.2021; ксерокопію лікарняного листа особа_1; довідку про нарахування по лікарняному листу № моб00000250 від 20.08.2021; ксерокопію відомості про виплату особа_1 заробітної плати; ксерокопію наказу № 254А від 01.09.2020 «Про скорочення робочого часу працівників відділу продажу підприємств»; ксерокопію заяви особа_1 про ознайомлення із даний наказом; лист Державної служби України з питань праці та Державного центру зайнятості «Щодо надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину; ксерокопію заяви особа_1 про переведення на неповний робочий тиждень від 30.06.2021; ксерокопію наказу № 1285/2/5к від 30.06.2021 «Про встановлення неповного робочого тижня»; ксерокопії табелю обліку робочого часу за червень жовтень 2021; ксерокопію Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вирішуючи справу на підставі наявних у ній письмових доказів, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата — це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Відповідно до вимог ст. 3−1 Закону України «Про оплату праці», розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст.1, ч.1 ст.21 Закону України «Про заробітну плату», визначено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Згідно із ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 7, 8 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, оскільки відповідно до ст.97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено,  — власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності,  — з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з`ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами.

Згідно з ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно вимог ч.1 ст. 117 КЗпП, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до ст. 44 КЗпП, при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених упункті 6 статті 36тапунктах 1, 2і6 статті 40, пункті 6частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи Трудового договору (статті 38і39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення Трудового договору з підстав, зазначених упункті 5 частини першої статті 41,  — у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно наказу № 1194к від 18.06.2021, з 19.06.2021 особа_1 була прийнята на роботу до ТОВ «Мобіжук» до структурного підрозділу відділу продаж за посадою «продавець непродовольчих товарів», з посадовим окладом 6025 грн. (а.с.11).

У зв`язку із запровадженням в Україні карантину через COVID-19, ТОВ «Мобіжук» було винесено наказ № 254А від 01.09.2020 «Про скорочення робочого часу працівників відділу продажу підприємств», відповідно до якого тривалість робочого часу продавців непродовольчих товарів відділу продаж підприємства скорочується та встановлюється тривалість — 2 години на день (а.с.34, 65).

Зазначений наказ було доведено до відома особа_1.

Своєю заявою від 21.06.2021 вона надала свою згоду продовжувати працювати за новим режимом роботи.

Зважаючи на вищевикладене, особа_1, з 22.06.2021 по 30.06.2021 працювала по 2 год. на день, у зв`язку із скороченням робочого часу підприємства (а.с.35, 67).

30.06.2021 особа_1 подала до ТОВ «Мобіжук» заяву про переведення її на неповний робочий тиждень (20 годин на тиждень), з оплатою праці, в розмірі 0, 5 посадового окладу та пропорційно до відпрацьованого часу з 01.07.2021 (а.с.36, 70).

Наказом (розпорядженням) про припинення Трудового договору (контракту) № 2108к від 25.10.2021, особа_1 було звільнено із займаної посади за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП, з виплатою компенсації за 9 днів невикористаної відпустки (а.с.12).

За період роботи у ТОВ «Мобіжук», з 19.06.2021 по 25.10.2021, особа_1 була нарахована та виплачена заробітна плата, а саме: у червні 2021 1075, 87 грн., з врахуванням податків та зборів позивачкою отримано 866, 07 грн., у липні 2021 3013 грн., з врахуванням податків та зборів позивачкою отримано 2629, 76 грн.; у серпні 2657, 89 грн., з врахуванням податків та зборів позивачкою отримано 2343, 90 грн., окрім цього, позивачці були нараховані лікарняні за період з 10.08. по 16.08.2021; у вересні 2021 3013 грн., з врахуванням податків та зборів позивачкою отримано 2629, 76 грн.; у жовтні 2021 3400, 97 грн., з врахуванням податків та зборів позивачкою отримано 2737, 79 грн., у зазначену суму входить розрахунок при звільненні — компенсація за невикористану відпустку 858, 87 грн., що об`єктивно підтверджується відомістю про виплату заробітної плати (а.с.33).

В позові позивачка стверджувала, що за період з червня 2021 по вересень 2021, їй не в повному обсязі виплачена заробітна плата, у відповідача існує заборгованість по заробітній платі, в сумі 12340, 24 грн. До того ж, відповідачем не було проведено виплату компенсації за 9 днів невикористаної відпустки та не виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, в сумі 6024 грн.

Разом з тим, дані твердження повністю спростовані доказами, наданими відповідачем, а саме, матеріалами справи підтверджено, що позивачку було належним чином повідомлено про зміну істотних умов праці в частині системи оплати праці та переходу на скорочений робочий час підприємства внаслідок змін в організації виробництва та праці на ТОВ «Мобіжук», а отже, як наслідок, немає причин вважати, що відповідачем по справі було допущено заборгованість чи нарахування з порушеннями по заробітній платі, чи компенсації за невикористану відпустку. До того ж, 01.07.2021, особа_1 самостійно подала відповідачу заяву про переведення її на неповний робочий тиждень з 01.07.2021, з оплатою праці, в розмірі 0, 5 посадового окладу та пропорційно до відпрацьованого часу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх [censored] розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

В силу ст. 141 ЦПК України, витрати по справі необхідно компенсувати за рахунок держави, а оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу, слід покласти на позивачку.

Керуючись ст.ст.4, 12, 81, 263−265, 268, 274−279 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позовних вимог особа_1, інформація_1, рнокпп номер_1, яка проживає за адресою: адреса_1, інтереси якої представляє адвокат Кучера Владислав [Л.] вул. Грушевського, 24Б м. Первомайськ Миколаївської області, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук», єдрпоу 37741113, місцезнаходження якого вул. Кульпарківська, 59 м. Львів, про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку — відмовити.

Відмовити особа_1 у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» заборгованості за червень вересень 2021, у розмірі 12340, 24 грн.; вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, в сумі 6024, 95 грн.; компенсації за невикористані 9 календарних днів щорічної та додаткової оплачуваних відпусток, в сумі 2522, 07 грн.; середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати і по день фактичного розрахунку, в розмірі 56886, 69 грн.

Судові витрати — компенсувати за рахунок держави.

Понесені особа_1 витрати на професійну правничу допомогу — покласти на особа_1 .

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у р азі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст судового рішення виготовлено 22.08.2022.

С У Д Д Я: і.а.шикеря