ПРАТ "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ": невыплата зарплаты

Дело № 428/513/20

решение
именем украины

18 февраля 2020 г.. Северодонецк

Северодонецкий городской суд Луганской области в составе:
председательствующего судьи [Б.] Д.Б.,
с участием секретаря [Б.] Е.Ю.,
рассмотрев в открытом судебном заседании. Северодонецке гражданское дело по исковому заявлению лицо_1 к Частного акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот» о взыскании среднього заработка за время задержки расчета при увольнении,  —
В:

особа_1 обратилась в Северодонецкий городской суд Луганской области с исковым заявлением к Частного акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот», в которой просит взыскать в ее пользу средний заработок за время задержки расчета при увольнении в размере 65797, 12 грн.
В обоснование исковых требований истец указала, что она находилась в трудовых отношениях с ответчиком ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» та 14.05.2018 был уволен по собственному желанию на основании ст. 38 КЗоТ. Ответчик при увольнении не выплатил истцу сумму задолженности по заработной плате в размере 14219, 97 грн. Судебным приказом, изданным Северодонецким городским судом Луганской области 11.06.2018 по делу №428 / 6377/18 указанную задолженность по заработной плате было взыскано с ответчика в пользу истца. В полном объеме задолженность выплачена только 24.10.2019 года.
Представитель ответчика Частного акционерногообщества «Северодонецкое объединение Азот» предоставил письменный отзыв на иск, в котором указал, что в постановлении Верховного Суда Украины от 03.07.2013р. (дело №6−64цс13) изложена правовая позиция, в которой указано, что «согласно положениям ст. 117 КЗоТ Украины, обязательным условием возложения на предприятие ответственности за невыплату причитающихся работнику сумм при увольнении является наличие вины предприятия «. Таким образом, всякое явление, которое препятствует владельцу должное выполнить свои обязанности перед працивнИком, исключает вину владельца. «Научно-правовое заключение по предотвращению выполнения обязанностей, предусмотренных законодательством Украины при увольнении работников, вызванного воздействием форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы)» был издан ЧАО «Северодонецкое объединение Азот» Торгово-промышленной палатой Украины 28.11 .2017р. за №3800 / 2 / 21−10.2. С указанного вывода следует, что террористическая угроза и угроза территориальной целостности Украины :, в том числе территорий меси Северодонецк (в период с 25.05.2014 г.. по 22.07.2014 г.), города Первомайск, города Счастье (город Луганск) Луганской области, сопровождается актами терроризма, на преодоление которых направлено проведение в Донецкой и Луганской областях антитеррористической операции в 2014 году и по состоянию на текущую дату мероприятия ее проведения продолжаются являются чрезвычайными, непредсказуемыми и неизбежных обстоятельств, что объективно невозможным исполнение сторонами обязанностей, предусмотренных условиями договора (контракта), законодательными и другими нормативными актами. Остановка хозяйственной деятельности ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» является вынужденной мерой, обусловленным предотвращением возникновения техногенных катастроф из-за потенциальной угрозы проведения террористических актов на территории Луганской области, а также физической невозможностью ведения производственной деятельности за отсутствия надлежащего энергоснабжения, в частности: разрушения 17 сентября 2014 Луганской ТЭЦ, расположенной в городе Счастье вблизи города Луганська Луганской области, и прекращении электроснабжения ПС «Михайловская — 330 кВ», расположенной возле города Первомайск Луганской области, территория которого с 2014 года и по настоящее время находится под контролем незаконных вооруженных формирований. Вследствие влияния действия форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы) фактически ЧАО «Северодонецкое объединение Азот» лишены возможности выполнить обязанность, предусмотренный законодательством Украины, в частности: ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 и ст. 116 КЗоТП Украины, а именно: произвести расчет с каждым уволенным работником в день увольнения. Указанные форс-мажорные обстоятельства (обстоятельства непреодолимой силы) являются основаниями для освобождения от ответственности обязаны стороны, которой за этим выводом является ЧАО «Северодонецкое объединение Азот» за невыполнение обязательств, предусмотренных ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 и ст. 116 КЗоТ Украины. Кроме того, следует отметить, что в результате боевых действий в ходе антитеррористической операции один из источников энергоснабжения поврежденийв и в настоящее время ЗАО «Северодонецкое еверодонецьке объединение АЗОТ» обеспечивается электроэнергией только по одной сети электропередачи 220 кВ от Луганской ТЭС, которая является крайне ненадежной и работает с постоянными перебоями из-за того, что указанная электростанция расположена непосредственно на линии соприкосновения и находится под обстрелами. Введение в действие параллельной линии энергоснабжения предприятия, а именно присоединение к всеукраинской сети, до настоящего времени не произошло. Указанные факты подтверЗАКОНУ Письмом Госэнергонадзора Минэнерго Украины от 14.11.2014р. № 01 / 11−5590, а также Актом Северодонецкого отделения Госэнергонадзора в Луганской обл .. от 18.01.2016р. № 02 / 23−02−003 и справкой Северодонецкого отделения Государственной инспекции Госэнергонадзора в Донбасском регионе от 07.03.2017р. № 02 / 23−02−005. Указанные факторы свидетельствуют о том, что задержка выплаты заработной платы работникам и расчета при увольнении не есть результатом вины работодателя, а есть следствием форс-мажорных обстоятельств и других явлений: проведение АТО в регионе, ненадлежащим поставкой электроэнергией и, как следствие, длительным простоем производственных мощностей, которые препятствуют владельцу должным образом выполнять свои обязанности перед работником. Учитывая изложенное, ответчик считает, что основания для удовлетворения исковых требований особа_1 о взыскании с ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» в пользу среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, отсутствуют, поэтому просит судв удовлетворении исковых требований особа_1 отказать.
Истец и его представитель в судебном заседании не присутствовали, представитель истца предоставил заявление о рассмотрении дела без его участия.
Представитель ответчика в судебном заседании не присутствовал, о дате, времени и месте рассмотрения дела был извещен надлежащим образом.
Исследовав материалы дела, суд установил следующие обстоятельства дела соответствии со ст.
Согласно копией трудовой книжки серии номер_1, выданной 06.05.1988 на им`я особа_1, истец была освобождена от ЧАО «Северодонецкое объединение Азот» с 14.05.2018 по собственному желанию на основании ст. 38 КЗоТ Украины.
С копии постановления об открытии исполнительного производства, принятой 31.10.2018 старшим государственным исполнителем Северодонецкого городского отдела государственной исполнительной службы Главного территориального управления юстиции в Луганской области [Б] Т., усматривается, что было открыто исполнительное производство по выполнению судебного приказа №428 / 6377 / 18 выданного Северодонецьким городским судом Луганской области 11.06.2018 о взыскании с ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» в пользу особа_1 начисленной, но не выплаченной заработной платы в размере 14219, 97 грн.
Согласно копией справки АБ «Клиринговый дом» вих.№06−09 / 16−155 от 28.10.2019 особа_1 на карточный счет 24.10.2019 были зачислены денежные средства в сумме 14219, 97 грн.
Согласно справке ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» №39005 от 04.11.2019 о средней заработной плате в соответствии с ПКМУ№ 100 среднечасовая заработная плата особа_1 составляет 22, 72 грн., Среднемесячное количество времени за период — 162, 6 ч., Среднемесячная заработная плата — 3694, 27 грн.
Решая вопрос об обоснованности исковых требований суд учитывает нормы закона.
Согласно части первой статьи 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения.
Согласно части первой статьи 117 КЗоТ Украины вслучае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
Итак, согласно положениям статьи 117 КЗоТ Украины обязательным условием для возложения на предприятие ответственности за невыплату причитающихся работнику сумм при увольнении наличествуетость вине предприятия.
Согласно статье 4 КЗоТ Украины законодательство о труде состоит из настоящего Кодекса и иных актов законодательства Украины, принятых в соответствии с ним.
Согласно части первой статьи 9 ГК Украины положения настоящего Кодекса применяются к урегулированию, в частности, трудовых отношений, если они не урегулированы другими актами законодательства.
Поскольку трудовым законодательством не урегулированы отношения по поводу возмещения имущественного ущерба, положения гражданского законодательствамогут распространяться на такие отношения.
Учитывая исковые требования в этом деле, в частности требования о выплате среднего заработка в связи с несвоевременной выплатой причитающихся работнику сумм, то есть своего рода возмещения причиненного имущественного вреда, регулируются главой 82 ГК Украины, применению подлежат положения гражданского законодательства.
Статьей 617 ГК Украины предусмотрено, что лицо, нарушившее обязательство, освобождается от ответственности за нарушение обязательства, если докажет, что этонарушение произошло вследствие случая или непреодолимой силы.
В пункте 1 части первой статьи 263 ГК Украины приведены признаки непреодолимой силы как чрезвычайное или неотвратимое при данных условиях события. Итак, непреодолимой силой является чрезвычайное или неотвратимое внешнее событие, полностью освобождает от ответственности лицо, нарушившее обязательство, при условии, что последняя не могла ее предсказать или предусмотрела, но не могла ее предотвратить, и это событие нанесло убытков.
В соответствии со ст. 10 Закона Украины «О временных мерах на период проведения антитеррористической операции «в течение срока действия настоящего Закона единственным надлежащим и достаточным документом, подтверждающим наступления обстоятельств непреодолимой силы (форс-мажора), имевших место на территории проведения антитеррористической операции, как основания для освобождения от ответственности за неисполнение (ненадлежащего исполнения) обязательств, сертификат Торгово-промышленной палаты Украины.
В соответствии со статьей 14−1 Закона Украины «О торгово-промышленных палатах вУкраина «, Торгово-промышленная палата Украины и уполномоченные им региональные торгово-промышленные палаты свидетельствуют форс-мажорные обстоятельства (обстоятельства непреодолимой силы) и выдают сертификат о таких обстоятельствах в течение семи дней со дня обращения субъекта хозяйственной деятельности по себестоимости. Сертификат о форс-мажорные обстоятельства (обстоятельства непреодолимой силы) для субъектов малого предпринимательства выдается бесплатно.
Форс-мажорными обстоятельствами (обстоятельствами непреодолимой силы) является чрезвычайные и не видворотни обстоятельства, объективно невозможным исполнение обязательств, предусмотренных условиями договора (контракта, соглашения и т.п.), обязанностей по законодательными и другими нормативными актами, а именно: угроза войны, вооруженного конфликта или серьезная угроза такого конфликта, включая, но без ограничения враждебными атаками, блокадами, военным эмбарго, действия иностранного врага, общая военная мобилизация, военные действия, объявленная и необъявленная война, действия общественного врага, возмущения, акты терроризмам, диверсии, пиратства, беспорядки и тому подобное.
Согласно научно-правового заключения, подписанного специалистами в области права и Первым вице-президентом Торгово-промышленной палаты Украины, по невозможности исполнения обязанностей, предусмотренных законодательством Украины при увольнении работников, вызванного воздействием форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы) от 28 ноября 2017 № 3800/2 / 21−10.2:
 — приостановление хозяйственной деятельности Частного акционерного общества «Северодонецкоеобъединение Азот «является вынужденной мерой, обусловленным предотвращением возникновения техногенных катастроф из-за потенциальной угрозы проведения террористических актов на территории Луганской области, а также физической невозможностью ведения производственной деятельности за отсутствия надлежащего энергоснабжения, в частности: разрушения 17 сентября 2014 Луганской ТЭЦ, расположенной в городе Счастье вблизи города Луганска Луганской области, и прекращении электроснабжения ПС «Михайловская-330 кВ», расположенного возле г.Иста Первомайск Луганской области, территория которого с 2014 года и по настоящее время находится под контролем незаконных вооруженных формирований;
 — невозможность выполнения обязанности, предусмотренного ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 и ст. 116 КЗоТ Украины, а именно провести расчет с каждым уволенным работником в день увольнения, в частности 27 июня 2017, вызвано воздействием форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы), а именно актами терроризма на территории Луганской области, в том числе: города Северодонецьк (в период с 25.05.2014 года по 22.07.2014 pоку), города Первомайск, города Счастье (город Луганск) Луганской области, последствиями которых является разрушение 17 сентября 2014 Луганской ТЭЦ, расположенной в городе Счастье вблизи города Луганска Луганской области, и прекращении электроснабжения ПС «Михайловская — 330 кВ», расположенной возле города Первомайск Луганской области, который находится под контролем незаконных вооруженных формирований, и которые на текущую дату продолжают действовать и дату закончиения их действия установить невозможно.
Предоставляя оценку вышеуказанном научно-правовом заключении суд отмечает, что этот вывод является допустимым письменным доказательством, однако суду необходимо провести детальный анализ обоснованности этого вывода и его достаточности для установления отсутствия вины ответчика в невыполнении обязанности, предусмотренного ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 и ст. 116 КЗоТ Украины.
Пунктом 3.3. Регламента удостоверения Торгово-промышленной палатой Украины и региональными торгово-промышленными палатами форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы), утвержденного решением Президиума ТПП Украины от 18 декабря 2014 № 44 (5), установлено, что сертификат (в определенных договорах, законодательных и нормативных актах упоминается также как вывод, справка, подтверждение) о форс-мажорные обстоятельства (обстоятельства непреодолимой силы) — это документ, по утвержденным Президиумом ТПП Украины соответствующими формами, удостоверяющий наступления форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы), выданный ТПП Украины, апотому региональной торгово-промышленной палатой в соответствии с действующим законодательством, условиями договора (контракта, соглашения и т.д.) и настоящим Регламентом.
Пунктами 3.4, 3.5 вышеуказанного Регламента определено, что:
 — уполномоченный орган — ТПП Украины или региональная торгово-промышленная палата, в которую обратился заявитель с обращением о заверении форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы);
 — уполномоченные лица — сотрудники ТПП Украины, сотрудники региональных торгово-промышленных палат, которые внесены дв Реестр уполномоченных лиц по удостоверению форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы);
Согласно п. 5.1, 5.3, 5.7 вышеуказанного Регламента ТПП Украины ведет единый Реестр сертификатов, выданных ТПП Украины и региональными ТПП (Реестр сертификатов), о заверении форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы) и Реестр уполномоченных лиц.
Уполномоченное лицо ТПП Украины, региональной ТПП после рассмотрения заявления, подготовки сертификата и до его выдачи заявителю обязана зарегистрироватьи электронную версию сертификата в Реестре сертификатов с присвоением ему порядкового номера. После получения порядкового номера и выдачи оригинала сертификата заявителю один экземпляр подлежит хранению в уполномоченном органе, который выдал сертификат, и один депонируется в ТПП Украины, срок хранения которых составляет 4 (четыре) года со дня выдачи.
В Реестр уполномоченных лиц вносятся специалисты с высшим юридическим образованием и опытом практической работы в юридической сфере не менее 3 лет, имеющие свидоцтво о прохождении соответствующего курса обучения в ТПП Украины, уполномоченные в соответствии с приказом Торгово-промышленной палаты Украины или региональной ТПП на выполнение функциональных обязанностей.
Из содержания вышеуказанного заключения следует, что научно-правовое заключение от 28 ноября 2017 № 3800/2 / 21−10.2 НЕ вносился в вышеупомянутого Реестр сертификатов, а лица, подписавшие этот вывод не является уполномоченными лицами в понимании Регламента удостоверения Торгово-промышленной палатой Украини и региональными торгово-промышленными палатами форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы).
Итак, научно-правовой вывод от 28 ноября 2017 № 3800/2 / 21−10.2 не является сертификатом (заключением, справкой, подтверждением) в понимании Регламента удостоверения Торгово-промышленной палатой Украины и региональными торгово-промышленными палатами форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непреодолимой силы), Закона Украины «О торгово-промышленных палатах в Украине» и статьей 10 Закона Украины «О Тимчийсове меры на период проведения антитеррористической операции «.
Оценивая содержание и суть вышеуказанного научно-правового заключения суд отмечает, что согласно содержанию раздела VII вышеуказанного научно-правового заключения, этот научно-правовой вывод частному заказу ответчика, которое выполнено с учетом обстоятельств и документов, сообщенных и предоставленных только ответчиком.
Итак, указанный вывод по своей сути является письменным мнением определенных специалистов в области права относительно спорных правоотношений, которуюэти специалисты сформировали на выполнение заказа ЗАО «Северодонецкое объединение Азот». Для формирования этого мнения специалисты использовали только те сведения и документы, которые считало необходимым сообщить и предоставить ЗАО «Северодонецкое объединение Азот».
В обоснование научно-правового заключения положено главное утверждение о том, что невозможность выполнения обязанности, предусмотренного ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 и ст. 116 КЗоТ Украины, вызвано воздействием форс-мажорных обстоятельств (обстоятельств непереборной силы), а именно актами терроризма на территории Луганской области, в том числе: города Северодонецк (в период с 25.05.2014 года по 22.07.2014 pоку), города Первомайск, города Счастье (город Луганск) Луганской области, последствиями которых является разрушение 17 сентября 2014 Луганской ТЭЦ, расположенной в городе Счастье вблизи города Луганска Луганской области, и прекращении электроснабжения ПС «Михайловская — 330 кВ», расположенной возле города Первомайск Луганской области.
По мнению суда, акты тероризму, которые имели место на территории Луганской области в 2014 году и повлекших разрушения Луганской ТЭЦ и прекращение электроснабжения ПС «Михайловская — 330 кВ» не могут быть основанием для признания отсутствия вины ответчика в невыполнении своего долга, предусмотренного ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 и ст. 116 КЗоТ Украины, в течение неограниченного периода времени. С 2014 года до 2018 года (в течение четырех лет) ответчик достаточное время для того, чтобы приспособить хозяйственную деятельностьпредприятия к изменившимся обстоятельствам, в частности решить вопрос надлежащего электроснабжения предприятия путем подключения к другим источникам электрического питания, либо путем самостоятельного создания таких источников питания (генераторов и т.п.), или же путем организации хозяйственной деятельности предприятия (в том числе путем сужения объемов деятельности и / или путем сокращения штата работников) таким образом, чтобы предприятие имело возможность выполнять свои трудовые обязательства перед работниками.
также, в обоснование научно-правового заключения от 28 ноября 2017 № 3800/2 / 21−10.2 возложены определенные примеры судебной практики, по мнению специалистов, составили вывод, имела значение для установления в действиях ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» признаков вины или отсутствии таких признаков. Вместе с тем, в заключении содержится ссылка на решение Апелляционного суда Донецкой области, в которых апелляционные суды фактически признавали уважительными причины невыдачи трудовой книжки работнику и признавали факт перемищення предприятия с неподконтрольной территории Украины свидетельствующим об отсутствии вины предприятия о невыплате заработной платы. В этом деле подобные обстоятельства отсутствуют, ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» находится на подконтрольной украинскому власти территории, но не перемещалось с неподконтрольной территории. Также, ЧАО «Северодонецкое объединение Азот» не теряло контроль над своими производственными мощностями, в том числе в течение 2014 года, а доказательств в пользу противногов суд предоставлено не было. Ссылка на постановление Верховного Суда Украины по делу № 6−365цс16 также не заслуживают внимания, поскольку обстоятельства, указанные в постановлении Верховного Суда Украины, и обстоятельства в этом деле существенно отличаются, в частности предметом анализа Верховного Суда Украины был сертификат Торгово-промышленной палаты Украины, который Верховным Судом было оценено как изданный в порядке статьи 14−1 Закона Украины «О торгово-промышленных палатах в Украине».
Кроме того, в качествеподтверждение отсутствия вины ответчика в невыполнении обязанности, предусмотренного ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 и ст. 116 КЗоТ Украины, в заключении приводится утверждение о том, что «не вызывает сомнения проявление должной заботливости заявителя к работникам ЗАО» Северодонецкое объединение Азот «при чрезвычайных обстоятельствах и подтверждается первоочередным намерением принять меры по недопущению риска их жизни и здоровью на территории, на которой угроза возникновения техногенной то экологической катастрофы продолжается ежедненно « (лист 20 заключения).
По мнению суда, проявление должной заботливости работодателя по выполнению обязанности, предусмотренного ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 и ст. 116 КЗоТ Украины, может иметь место тогда, когда работодатель принял все возможные меры для проведения фактического денежного расчета с работником при увольнении, то есть совершил действия по организации своей хозяйственной деятельности таким образом, чтобы накопить и выплатить денежные средства в пользу работника, уволился. Принятие мер понедопущения риска жизни и здоровью работников не являются мерами, которые направлены на накопление и выплату денежных средств в пользу работника. Выше по тексту этого решения суд уже обращал внимание на то, что с 2014 года до 2018 года ответчик достаточное время для того, чтобы приспособить хозяйственную деятельность предприятия в изменившихся обстоятельств.
Относительно предоставленных представителем ответчика копий актов, писем, справок по поводу осуществления мероприятий по государственному энергетическому надзору, мониторингаэнергетических объектов, потребностей в электрической энергии суд отмечает, что вышеуказанные акты, письма и справки никоим образом не свидетельствуют о невозможности выполнения ответчиком обязательств по поводу выплаты заработной платы работникам предприятия при увольнении, а также не свидетельствуют о принятии ответчиком все возможные меры по поводу выполнения этих обязательств.
Также суд учитывает письмо ЧАО «Северодонецкое объединение Азот» от 14.02.2018 года №01 / ПК-42, которым Профсоюз работников химических и нефтехимичних отраслей промышленности Украины была уведомлена о том, что предприятием в течение 2017 было произведено: 147 148 тонн аммиачной селитры, аммиачной воды 1420 тонн, 1792 тонны натриевой селитры. То есть, ЧАО «Северодонецкое объединение Азот» сохранило возможность производить продукцию и осуществлять хозяйственную деятельность.
В постановлении от 27 марта 2013 года делу № 6−15цс13 Верховный Суд Украины пришел к выводу, предусмотренного ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины обязанность работодателя по выплате сэрднього заработка за время задержки расчета при увольнении наступает при невыплате по его вине причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст. 116 КЗоТ Украины, при этом определяющими являются такие юридически значимые обстоятельства, как невыплата причитающихся работнику сумм при увольнении и факт проведения с ним окончательного расчета.
В пункте 20 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» № 13 от 24.12.1999 года указано, чтоустановив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст. 117 КЗоТ взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведение его к рассмотрению дела — пв день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности.
Таким образом, отсутствие финансово-хозяйственной деятельности или средств у работодателя не исключает его вины за невыплату причитающихся уволенному работнику средств и не освобождает работодателя от ответственности, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины.
Подытоживая изложенное суд отмечает, что вина в форме неосторожности имеет место приотсутствия у лица намерения совершить противоправное деяние и нанести вред или способствовать причинению вреда. В гражданском праве встречается разделение неосторожности на простую и грубую (например, ст. 1193 ГК). Так, неосторожность является грубой, если лицо предвидело возможность наступления вредных последствий своего деяния, но легкомысленно рассчитывало на их предотвращение. Неосторожность считается простым, если лицо не предвидело возможности наступления вредных последствий своего деяния, хотя могла и должна была их передбачиты.
В данном случае ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» как частное предприятие, целью которого является получение прибыли, могло и должно было предвидеть, что отсутствие каких-либо эффективных действий в течение четырех лет по поводу приспособления хозяйственной деятельности предприятия в изменившихся обстоятельств, в частности по поводу решения вопроса надлежащего электроснабжения предприятия, или по поводу надлежащей организации хозяйственной деятельности предприятия (в том числе путем сужения объемовдеятельности и / или путем сокращения штата работников), приведет к невозможности предприятия выполнять свои трудовые обязательства перед работниками должным образом. Также, ЧАО «Северодонецкое объединение Азот» предусматривало возможность наступления вредных последствий нарушения норм ст. 116 КЗоТ Украины, но легкомысленно рассчитывало на их наступления, хотя мало объективную возможность осуществить с истцом полный расчет при увольнении или в течение разумного срока (в течение нескольких дней) после нильнення.
Итак, в спорных правоотношениях по вине ответчика не был проведен полный расчет при увольнении с истцом, при этом ответчик имел возможность осуществить такой расчет в течение времени его задержки. Научно-правовой вывод от 28 ноября 2017 № 3800/2 / 21−10.2 и другие письменные доказательства, предоставленные ответчиком, не являются достаточными для того, чтобы констатировать отсутствие вины ответчика в невыполнении обязанности, предусмотренного ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 и ст. 116 КЗоТ Украины.
ссылкания представителя ответчика в отзыве на судебную практику Верховного Суда по делу № 428/2314/17 являются несостоятельными, ведь во-первых, указанное дело касается применения в качестве доказательства другого научно-правового заключения относительно другого юридического лица, а во-вторых суда неизвестно осуществлялся по делу № 428/2314/17 анализ того, соответствует ли такой вывод требованиям Закона Украины «О торгово-промышленных палатах в Украине» и может ли он свидетельствовать форс-мажорные обстоятельства.
Определяя размер среднегозаработка за все время задержки по день фактического расчета с истцом, суд учитывает, что истец была освобождена 14.05.2018, то есть в день, когда она находилась на работе и оплата за который была начислена ей при увольнении, в связи с чем размер среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета с истцом должен исчисляться со дня, следующего за днем ​​увольнения истца, что соответствует положениям ст. 116 КЗоТ Украины. Такой вывод суда обосновывается тем, что задержкарасчета при увольнении начинается не в день увольнения, а в день, следующий за днем ​​увольнения, ведь день увольнения является рабочим днем ​​и оплачивается в общем порядке.
Следовательно, размер среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета с истцом должен исчисляться с 15.05.2018 по 24.10.2019 (день полного расчета с истцом).
Осуществление расчетов среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета определен в Порядке исчисления средней заработнойплаты, утвержденном постановлением Кабинета Министров Украины от 8 февраля 1995 года № 100. Так, абзацем третьим пункта 2 Порядка установлено, что среднемесячная заработная плата исчисляется исходя из выплат за последние два календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана данная выплата. Все выплаты включаются в расчет средней заработной платы в том размере, в котором они начислены, без исключения сумм отчисления на налоги, взыскание алиментов и тому подобное.
В соответствии с пунктом 5 разделу IV Порядка, начисление выплат во всех случаях сохранения средней заработной платы производится исходя из размера среднедневной (часовой) заработной платы.
Согласно пункту 8 раздела IV Порядка, начисление выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние 2 месяца работы, производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему саробитком. Среднедневная (часовая) заработная плата определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством,  — на число календарных дней за этот период. Среднемесячное число рабочих дней рассчитывается делением на 2 суммарного числа рабочих дней за последние два календарных месяца согласно графику работы предприятия, учреждения, организации, установленнымм с соблюдением требований законодательства (абзац третий пункта 8 раздела IV Порядка).
Аналогичная позиция по расчету размера среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета изложена в постановлении Верховного Суда Украины от 21.01.2015 года по делу № 6−195цс134.
При этом из вышеизложенного следует, что начисление выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние 2 месяца работы, могут проводиться из расчета отработанных часов работника, если это доцильного. В данном случае суд предоставлены сведения для расчета именно исходя из количества отработанных часов.
Среднечасовая заработная плата истца составляет 22 грн. 72 коп. согласно справки, предоставленной ответчиком.
Среднемесячное число рабочих часов истца согласно справки, предоставленной ответчиком, составляет 162, 6 рабочих часов.
Задержка расчета ответчика перед истцом за период с 15.05.2018 по 24.10.2019 составляет шестнадцать полных месяцев (июнь 2018 — сентябрь 2019). То есть, средньомисячне числа рабочих часов за период невыплаты продолжительностью 16 полных месяцев составляет 2601, 6 среднемесячных рабочих часов, в которых исходя из 40-часовой рабочей недели истца (8, 2 часа в день с понедельника по четверг и 7, 2 часа по пятницам) должно быть добавлено 96, 4 рабочих часов за период с 15.05.2018 по 31.05.2018 и 136, 4 рабочих часов за период с 01.10.2019 по 24.10.2019. В конечном итоге, задержка расчета ответчика перед истцом составляет 2834, 4 рабочих часов, которые просчитаныс учетом постановления Верховного Суда Украины от 21.01.2015 года по делу № 6−195цс134.
2834, 4 рабочих часов за время задержки расчета ответчика перед истцом при увольнении следует умножить на среднечасовой заработной плате истца в сумме 22 грн. 72 коп., Что составит 64 397 грн. 57 коп.
Из содержания п. 6 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» от 24.12.1999 усматривается, что взимание и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, а следовательно суд определяет сумму к взысканию без удержания этого налога и других обязательных платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.
Таким образом, с ответчика в пользу истца следует взыскать сумму среднего заработка за время задержки расчета за период с 15.05.2018 по 24.10.2019, определенную без удержания налогов и других обязательных платежей в размере 64 397 грн. 57 коп. Остальная сумма исковых требований является необоснованно завышенной.
Суд не принимает во внимание расчет сумм выплат за время задержки расчета при увольнении, который был сделан истцом, ведь такой расчет выполнен без учета постановления Верховного Суда Украины от 21.01.2015 по делу № 6−195цс134.
При этом суд обращает внимание, что Законом не предусмотрено каких-либо оснований для уменьшения размера среднего заработка за время задержки расчета при увольнении при определенных обстоятельствах, в частности в случае трудоустройства истца или получения им дохода из других источников.
Услугиилання пункт 32 постановления Пленума Верховного Суда Украины от 6 ноября 1992 № 9 «О практике рассмотрения судами трудовых споров» будут ошибочными, поскольку изложенные в нем разъяснения были сделаны с учетом требований закона, в частности части третьей статьи 117 КЗоТ Украины, которую исключен на основании Закона Украины № 3248−15 от 20 декабря 2005 года.
Аналогичная правовая позиция изложена в постановлении Верховного Суда Украины от 25 мая 2016 по делу № 6−511цс16.
относительно примевания принципа соразмерности при определении размера возмещения работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнении суд отмечает следующее.
Право суда уменьшить размер среднего заработка, должен заплатить работодатель работнику за время задержки выплаты по вине работодателя причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, определенные статьей 116 КЗоТ Украины, зависит от следующих факторов: наличие спора между работником и работодателем по поводу размера подлежащих выплате працивникови сумм по трудовому договору на день увольнения; возникновения спора между работодателем и работником после того, как подлежащие к выплате работнику суммы по трудовому договору в связи с его увольнением должны быть оплачены работодателем; принятия судом решения о частичном удовлетворении требований работника о выплате причитающихся ему при увольнении сумм в сроки, определенные статьей 116 настоящего Кодекса.
Аналогичный вывод изложен в постановлениях Верховного Суда Украины от 27 апреля 2016по делу № 6−113цс16 и от 13 марта 2017 по делу № 6−259цс17.
В спорных правоотношениях отсутствует спор между работником и работодателем по поводу размера подлежащих выплате работнику сумм по трудовому договору на день увольнения. Также, судом не принималось решение о частичном удовлетворении требований работника о выплате причитающихся ему при увольнении сумм в сроки, определенные статьей 116 настоящего Кодекса.
Суд также принимает во внимание, что ответчиком в течение длительного времени не было совершено Жодных действий для погашения суммы задолженности по выплате заработной платы перед истцом, то есть характер нарушения трудовых прав истца со стороны ответчика в данном случае является сознательным, длительным и не содержит признаков наличия у работодателя воли по восстановлению нарушенных трудовых прав работника.
Также суд отмечает, что применение принципа соразмерности при определении размера возмещения работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнении является именно правом, а не обязанностью суда. Итак, суд не усматривает оснований для применения принципа соразмерности при определении размера возмещения работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнении.
Решая вопрос о распределении судебных расходов, суд в соответствии со ст. 141 ГПК Украины считает необходимым взыскать с ответчика в пользу истца сумму судебного сбора в размере 822 грн. 89 коп. — пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
На основании вышеизложенного, руководствуясь ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263−265, 268, 273, 354 ГПК Украины, суд —
решил:

Исковое заявление особа_1 к Частного акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот» о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении — удовлетворить частично.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот», код егрпоу 33270581, местонахождение: Украина, Луганская область, г.. Северодонецк, ул. [П] д. 5, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_2, место жительства: адреса_1 средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 15.05.2018 по 24.10.2019, определенный без удержания налогов и других обязательных платежей в размере 64 397 (шестьдесят четыре тысячи триста девяносто семь) грн. 57 коп.
Отказать в удовлетворении остальной части исковых требований.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот», код егрпоу 33270581, местонахождение: Украина, Луганская область, г.. Северодонецк, ул.[П] д. 5, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_2, место жительства: адреса_1 сумму судебного сбора в размере 822 (восемьсот двадцать два) грн. 89 коп.
С учетом пункта 15.5 Переходных положений ГПК Украины (в редакции, вступившей в силу 15.12.2017) решение может быть обжаловано путем подачи апелляционной жалобы в Луганский апелляционный суд через Северодонецкий городской суд в течение тридцати дней со дня его провозглашения. Если в судебном заседании было объявлено лишье вступительную и резолютивную части судебного решения или в случае рассмотрения дела (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения. Участник дела, которому полное решение суда не было вручено в день провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Решение суда вступает в законнои силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.

Судья Д.Б. [Б.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:


Справа № 428/513/20

рішення
іменем україни

18 лютого 2020 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:
головуючого судді Бароніна Д.Б.,
за участю секретаря Бондаренка К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  —
встановив:

особа_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», в якій просить стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 65797, 12 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» та 14.05.2018 була звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП. Відповідач при звільненні не виплатив позивачу суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 14219, 97 грн. Судовим наказом, виданим Сєвєродонецьким міським судом Луганської області 11.06.2018 по справі №428/6377/18, зазначену заборгованість по заробітній платі було стягнуто з відповідача на користь позивача. У повному обсязі заборгованість виплачена лише 24.10.2019 року.
Представник відповідача Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» надав письмовий відзив на позов, в якому вказав, що в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013р. (справа №6−64цс13) викладена правова позиція, в якій зазначено, що «за положеннями ст.117 КЗпП України, обов`язковою умовою покладання на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства». Таким чином, усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов`язки перед працівником, виключає вину власника. «Науково-правовий висновок щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при звільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)» був виданий ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» Торгово-промисловою палатою України 28.11.2017р. за №3800/2/21−10.2. З вказаного висновку вбачається, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності Україні:, у тому числі територій міста Сєвєродонецьк (в період з 25.05.2014 р. по 22.07.2014 р.), міста Первомайськ, міста Щастя (місто Луганськ) Луганської області, що супроводжується актами тероризму, на подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання сторонами обов`язків, передбачених умовами договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Зупинення господарської діяльності ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» є вимушеним заходом, зумовленим запобіганням виникненню техногенних катастроф через потенційну загрозу проведення терористичних актів на території Луганської області, а також фізичною неможливістю ведення виробничої діяльності через відсутність належного енергопостачання, зокрема: зруйнування 17 вересня 2014 року Луганської ТЕЦ, що розташована у місті Щастя поблизу міста Луганська Луганської області, та припинення електропостачання ПС «Михайлівська — 330 кВ», що розташована біля міста Первомайськ Луганської області, територія якого з 2014 року та по цей час перебуває під контролем незаконних збройних формувань. Внаслідок впливу дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) фактично ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» позбавлено можливості виконати обов`язок, передбачений законодавством України про працю, зокрема: ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 і ст. 116 КЗпП України, а саме: провести розрахунок з кожним звільненим працівником у день звільнення. Вказані форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є підставами для звільнення від відповідальності зобов`язаної сторони, якою за цим висновком є ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» за невиконання зобов`язань, передбачених ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 і ст. 116 КЗпП України. Крім того, слід зазначити, що внаслідок бойових дій у ході антитерористичної операції одне з джерел енергопостачання пошкоджено і на цей час ПрАТ «Сєвєродонецьке євєродонецьке об`єднання АЗОТ» забезпечується електроенергією лише по одній мережі електропередачі 220 кВ від Луганської ТЄС, яка є вкрай ненадійною та працює з постійними перебоями через те, що вказана електростанція розташована безпосередньо на лінії зіткнення і знаходиться під обстрілами. Введення в дію паралельної лінії енергопостачання підприємства, а саме приєднання до загальноукраїнської мережі, до теперішнього часу не відбулось. Зазначені факти підтверджуються Листом Держенергонагляду Міненерговугілля України від 14.11.2014р. № 01/11−5590, а також Актом Сєвєродонецького відділення Держенергонагляду у Луганській обл.. від 18.01.2016р. № 02/23−02−003 та Довідкою Сєвєродонецького відділення Державної інспекції Держенергонагляду у Донбаському регіоні від 07.03.2017р. № 02/23−02−005. Вказані чинники свідчать про те, що затримка виплати заробітної плати працівникам та розрахунку при звільненні ні є результатом провини роботодавця, а є слідством форс-мажорних обставин і інших явищ: проведення АТО в регіоні, неналежним постачанням електроенергією і, як наслідок, тривалим простоєм виробничих потужностей, які перешкоджають власникові належним чином виконувати свої обов`язки перед працівником. З огляду на викладене, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог особа_1, про стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відсутні, тому просить суд у задоволенні позовних вимог особа_1 відмовити.
Позивач та її представник в судовому засіданні присутні не були, представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні присутній не був, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно із копією трудової книжки серії номер_1, виданої 06.05.1988 на ім`я особа_1, позивач була звільнена з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» з 14.05.2018 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
З копії постанови про відкриття виконавчого провадження, прийнятої 31.10.2018 старшим державним виконавцем Сєвєродонецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області [Б.] Т.Г., вбачається, що було відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу №428/6377/18, виданого Сєвєродонецьким міським судом Луганської області 11.06.2018 про стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь особа_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 14219, 97 грн.
Згідно із копією довідки АБ «Кліринговий дім» вих.№06−09/16−155 від 28.10.2019 особа_1 на картковий рахунок 24.10.2019 було зараховано грошові кошти в сумі 14219, 97 грн.
Відповідно до довідки ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» №39005 від 04.11.2019 про середню заробітну плату відповідно до ПКМУ № 100 середньогодинна заробітна плата особа_1 складає 22, 72 грн., середньомісячна кількість часів за період — 162, 6 год., середньомісячна заробітна плата — 3694, 27 грн.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд враховує наступні норми Закону.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.
Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відповідно до статті 14−1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Згідно науково-правового висновку, підписаного фахівцями у галузі права та Першим віце-президентом Торгово-промислової палати України, щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при звільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21−10.2:
 — зупинення господарської діяльності Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» є вимушеним заходом, зумовленим запобіганням виникненню техногенних катастроф через потенційну загрозу проведення терористичних актів на території Луганської області, а також фізичною неможливістю ведення виробничої діяльності через відсутність належного енергопостачання, зокрема: зруйнування 17 вересня 2014 року Луганської ТЕЦ, що розташована у місті Щастя поблизу міста Луганська Луганської області, та припинення електропостачання ПС «Михайлівська-330 кВ», що розташоване біля міста Первомайськ Луганської області, територія якого з 2014 року та по цей час перебуває під контролем незаконних збройних формувань;
 — унеможливлення виконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України, а саме провести розрахунок із кожним звільненим працівником у день звільнення, зокрема 27 червня 2017 року, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Луганської області, у тому числі: міста Сєвєродонецьк (в період з 25.05.2014 року по 22.07.2014 pоку), міста Первомайськ, міста Щастя (місто Луганськ) Луганської області, наслідками яких є зруйнування 17 вересня 2014 року Луганської ТЕЦ, що розташована у місті Щастя поблизу міста Луганська Луганської області, та припинення електропостачання ПС «Михайлівська — 330 кВ», що розташована біля міста Первомайськ Луганської області, яке знаходиться під контролем незаконних збройних формувань, і які на поточну дату продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.
Надаючи оцінку вищевказаному науково-правовому висновку суд зазначає, що цей висновок є допустимим письмовим доказом, проте суду необхідно провести детальний аналіз обґрунтованості цього висновку та його достатності для встановлення відсутності вини відповідача у невиконанні обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України.
Пунктом 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 року № 44(5), встановлено, що сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) — це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Пунктами 3.4, 3.5 вищевказаного Регламенту визначено, що:
 — уповноважений орган — ТПП України або регіональна торгово-промислова палата, до якої звернувся заявник зі зверненням про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);
 — уповноважені особи — співробітники ТПП України, співробітники регіональних торгово-промислових палат, які внесені до Реєстру уповноважених осіб із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);
Згідно із п. 5.1, 5.3, 5.7 вищевказаного Регламенту ТПП України веде єдиний Реєстр сертифікатів, виданих ТПП України та регіональними ТПП (Реєстр сертифікатів), про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та Реєстр уповноважених осіб.
Уповноважена особа ТПП України, регіональної ТПП після розгляду заяви, підготовки сертифіката і до його видачі заявнику зобов`язана зареєструвати електронну версію сертифіката в Реєстрі сертифікатів із присвоєнням йому порядкового номера. Після отримання порядкового номера та видачі оригінала сертифіката заявнику один екземпляр підлягає зберіганню в уповноваженому органі, що видав сертифікат, і один депонується в ТПП України, термін зберігання яких становить 4 (чотири) роки з дня видачі.
До Реєстру уповноважених осіб вносяться фахівці з вищою юридичною освітою та досвідом практичної роботи в юридичній сфері не менше 3 років, які мають свідоцтво про проходження відповідного курсу навчання в ТПП України, уповноважені відповідно до наказу Торгово-промислової палати України або регіональної ТПП на виконання функціональних обов`язків.
Із змісту вищевказаного висновку вбачається, що науково-правовий висновок від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21−10.2 не вносився до вищезгаданого Реєстру сертифікатів, а особи, які підписали цей висновок не є уповноваженими особами в розумінні Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Отже, науково-правовий висновок від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21−10.2 не є сертифікатом (висновком, довідкою, підтвердженням) в розумінні Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Оцінюючи зміст та суть вищевказаного науково-правового висновку суд зазначає, що згідно із змістом розділу VII вищевказаного науково-правового висновку, цей науково-правовий висновок є приватним замовленням відповідача, яке виконано з урахуванням обставин та документів, повідомлених і наданих лише відповідачем.
Отже, вказаний висновок за своєю суттю є письмовою думкою певних фахівців у галузі права стосовно спірних правовідносин, яку ці фахівці сформували на виконання замовлення ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот». Для формування цієї думки фахівці використовували лише ті відомості та документи, які вважало за необхідне повідомити та надати ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот».
В обґрунтування науково-правового висновку покладено головне твердження про те, що унеможливлення виконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Луганської області, у тому числі: міста Сєвєродонецьк (в період з 25.05.2014 року по 22.07.2014 pоку), міста Первомайськ, міста Щастя (місто Луганськ) Луганської області, наслідками яких є зруйнування 17 вересня 2014 року Луганської ТЕЦ, що розташована у місті Щастя поблизу міста Луганська Луганської області, та припинення електропостачання ПС «Михайлівська — 330 кВ», що розташована біля міста Первомайськ Луганської області.
На думку суду, акти тероризму, які мали місце на території Луганської області в 2014 році та які спричинили зруйнування Луганської ТЕЦ та припинення електропостачання ПС «Михайлівська — 330 кВ» не можуть бути підставою для визнання відсутності вини відповідача у невиконанні свого обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України, протягом необмеженого періоду часу. З 2014 року до 2018 року (протягом чотирьох років) відповідач мав достатній час для того, щоб пристосувати господарську діяльність підприємства до обставин, що змінилися, зокрема вирішити питання належного електропостачання підприємства шляхом підключення до інших джерел електричного живлення, або шляхом самостійного створення таких джерел живлення (генераторів тощо), або ж шляхом організації господарської діяльності підприємства (в тому числі шляхом звуження обсягів діяльності та/або шляхом скорочення штату працівників) таким чином, щоб підприємство мало змогу виконувати свої трудові зобов`язання перед працівниками.
Також, в обґрунтування науково-правового висновку від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21−10.2 покладено певні приклади судової практики, яка на думку фахівців, що склали висновок, мала значення для встановлення в діях ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» ознак вини чи відсутності таких ознак. Разом з тим, у висновку міститься посилання на рішення Апеляційного суду Донецької області, в яких апеляційні суди фактично визнавали поважними причини невидачі трудової книжки працівнику та визнавали факт переміщення підприємства з непідконтрольної території України таким, що свідчить про відсутність вини підприємства щодо невиплати заробітної плати. У цій справі подібні обставини відсутні, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» знаходиться на підконтрольній українській владі території та не переміщувалося з непідконтрольної території. Також, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» не втрачало контролю над своїми виробничими потужностями, в тому числі протягом 2014 року, а доказів на користь протилежного до суду надано не було. Посилання на постанову Верховного Суду України у справі № 6−365цс16 також не заслуговують на увагу, оскільки обставини, які зазначені у постанові Верховного Суду України, та обставини у цій справі суттєво відрізняються, зокрема предметом аналізу Верховного Суду України був сертифікат Торгово-промислової палати України, який Верховним Судом було оцінено як такий, що виданий в порядку статті 14−1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Крім того, в якості підтвердження відсутності вини відповідача у невиконанні обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України, у висновку наводиться твердження про те, що «не викликає сумніву прояв належної дбайливості заявника до працівників ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» за надзвичайних обставин та підтверджується першочерговим наміром вжити заходи щодо недопущення ризику їх життю та здоров`ю на території, на якій загроза виникненню техногенної те екологічної катастрофи триває щоденно» (аркуш 20 висновку).
На думку суду, прояв належної дбайливості роботодавця щодо виконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України, може мати місце тоді, коли роботодавець вжив всіх можливих заходів для проведення фактичного грошового розрахунку із працівником при звільненні, тобто вчинив дії з приводу організації своєї господарської діяльності таким чином, щоб накопичити та виплатити грошові кошти на користь працівника, який звільнився. Вжиття заходів щодо недопущення ризику життю та здоров`ю працівників не є заходами, які спрямовані на накопичення та виплату грошових коштів на користь працівника. Вище за текстом цього рішення суд вже звертав увагу на те, що з 2014 року до 2018 року відповідач мав достатній час для того, щоб пристосувати господарську діяльність підприємства до обставин, що змінилися.
Стосовно наданих представником відповідача копій актів, листів, довідок з приводу здійснення заходів з державного енергетичного нагляду, моніторингу енергетичних об`єктів, потреб в електричній енергії суд зазначає, що вищевказані акти, листи та довідки жодним чином не свідчать про неможливість виконання відповідачем зобов`язань з приводу виплати заробітної плати працівникам підприємства при звільненні, а також не свідчать про вжиття відповідачем всіх можливих заходів з приводу виконання цих зобов`язань.
Також суд враховує лист ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» від 14.02.2018 року №01/пп-42, яким Профспілка працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України була повідомлена про те, що підприємством протягом 2017 року було вироблено: 147 148 тон аміачної селітри, аміачної води 1420 тон, 1792 тони натрієвої селітри. Тобто, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» зберегло можливість [censored] продукцію та здійснювати господарську діяльність.
В постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6−15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру вчинити протиправне діяння та завдати шкоди або сприяти завданню шкоди. У цивільному праві зустрічається поділ необережності на просту та грубу (наприклад, ст. 1193 ЦК). Так, необережність є грубою, якщо особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність вважається простою, якщо особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити.
В даному випадку ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» як приватне підприємство, метою якого є отримання прибутку, могло та повинно було передбачити, що відсутність будь-яких ефективних дій протягом чотирьох років з приводу пристосування господарської діяльності підприємства до обставин, що змінилися, зокрема з приводу вирішення питання належного електропостачання підприємства, або з приводу належної організації господарської діяльності підприємства (в тому числі шляхом звуження обсягів діяльності та/або шляхом скорочення штату працівників), призведе до неможливості підприємства виконувати свої трудові зобов`язання перед працівниками належним чином. Також, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» передбачало можливість настання шкідливих наслідків порушення норм ст. 116 КЗпП України, але легковажно розраховувало на їх ненастання, хоча мало об`єктивну можливість здійснити із позивачем повний розрахунок при звільненні або протягом розумного строку (протягом декількох днів) після звільнення.
Отже, у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем, при цьому відповідач мав можливість здійснити такий розрахунок протягом часу його затримки. Науково-правовий висновок від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21−10.2 та інші письмові докази, надані відповідачем, не є достатніми для того, щоб констатувати відсутність вини відповідача у невиконанні обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України.
Посилання представника відповідача у відзиві на судову практику Верховного Суду у справі № 428/2314/17 є неспроможними, адже по-перше, вказана справа стосується застосування в якості доказу іншого науково-правового висновку стосовно іншої юридичної особи, а по-друге суду невідомо чи здійснювався у справі № 428/2314/17 аналіз того, чи відповідає такий висновок вимогам Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» і чи може він засвідчувати форс-мажорні обставини.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд враховує, що позивач була звільнена 14.05.2018, тобто в день, коли вона знаходилася на роботі і оплата за який була нарахована їй при звільненні, у зв`язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку.
Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 15.05.2018 по 24.10.2019 (день повного розрахунку з позивачем).
Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6−195цс134.
При цьому з вищевикладеного вбачається, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, можуть проводитися з розрахунку відпрацьованих годин працівника, якщо це є доцільним. В даному випадку суду надані відомості для розрахунку саме виходячи з кількості відпрацьованих годин.
Середньогодинна заробітна плата позивача складає 22 грн. 72 коп. згідно довідки, наданої відповідачем.
Середньомісячне число робочих годин позивача згідно довідки, наданої відповідачем, складає 162, 6 робочих годин.
Затримка розрахунку відповідача перед позивачем за період з 15.05.2018 по 24.10.2019 складає шістнадцять повних місяців (червень 2018 року — вересень 2019 року). Тобто, середньомісячне число робочих годин за період невиплати тривалістю 16 повних місяців складає 2601, 6 середньомісячних робочих години, до яких виходячи з 40-годинного робочого тижня позивача (8, 2 години в день з понеділка по четвер та 7, 2 години по п`ятницях) має бути додано 96, 4 робочих години за період з 15.05.2018 по 31.05.2018 та 136, 4 робочих годин за період з 01.10.2019 по 24.10.2019. В кінцевому підсумку, затримка розрахунку відповідача перед позивачем складає 2834, 4 робочих годин, які обраховані із урахуванням постанови Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6−195цс134.
2834, 4 робочих години за час затримки розрахунку відповідача перед позивачем при звільненні слід помножити на середньогодинну заробітну плату позивача в сумі 22 грн. 72 коп., що складе 64 397 грн. 57 коп.
Із змісту п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 15.05.2018 по 24.10.2019, визначену без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 64 397 грн. 57 коп. Інша сума позовних вимог є необґрунтовано завищеною.
Суд не приймає до уваги розрахунок сум виплат за час затримки розрахунку при звільненні, який було зроблено позивачем, адже такий розрахунок виконаний без урахування постанови Верховного Суду України від 21.01.2015 по справі № 6−195цс134.
При цьому суд звертає увагу, що Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за певних обставин, зокрема в разі працевлаштування позивача або отримання ним доходу з інших джерел.
Посилання на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» будуть помилковими, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України № 3248−15 від 20 грудня 2005 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6−511цс16.
Стосовно застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року по справі № 6−113цс16 та від 13 березня 2017 року по справі № 6−259цс17.
У спірних правовідносинах відсутній спір між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення. Також, судом не приймалося рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Суд також бере до уваги, що відповідачем протягом тривалого часу не було вчинено жодних дій для погашення суми заборгованості з виплати заробітної плати перед позивачем, тобто характер порушення трудових прав позивача з боку відповідача в даному випадку є свідомим, тривалим та не містить ознак наявності у роботодавця волі щодо відновлення порушених трудових прав працівника.
Також суд зазначає, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є саме правом, а не обов`язком суду.
Отже, суд не вбачає підстав для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд у відповідності до ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору в розмірі 822 грн. 89 коп. — пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263−265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд —
вирішив:

Позовну заяву особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», код єдрпоу 33270581, місцезнаходження: Україна, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. [П.] буд. 5, на користь особа_1, інформація_1, рнокпп номер_2, місце проживання: адреса_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2018 по 24.10.2019, визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 64 397 (шістдесят чотири тисячі триста дев`яносто сім) грн. 57 коп.
Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», код єдрпоу 33270581, місцезнаходження: Україна, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. [П.] буд. 5, на користь особа_1, інформація_1, рнокпп номер_2, місце проживання: адреса_1, суму судового збору в розмірі 822 (вісімсот двадцять дві) грн. 89 коп.
Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д. Б. Баронін