ПРАТ "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ": невыплата зарплаты

Справа № 428/186/20

рішення
іменем україни

24 лютого 2020 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:
головуючого судді Бароніна Д.Б.,
за участю секретаря Бондаренка К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  —
встановив:

особа_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», в якій просить стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 105089, 85 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» та 15.08.2017 була звільнена за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП у зв`язку з невиконанням власником чи уповноваженим ним органом умов колективного договору. Відповідач при звільненні не виплатив позивачу суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 28444, 93 грн. Судовим наказом, виданим Сєвєродонецьким міським судом Луганської області 25.06.2018 по справі №428/7504/18 зазначену заборгованість по заробітній платі було стягнуто з відповідача на користь позивача. У повному обсязі заборгованість виплачена лише 11.10. 2019 року.
Представник відповідача Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» надав письмовий відзив на позов, в якому вказав, що в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013р. (справа №6−64цс13) викладена правова позиція, в якій зазначено, що «за положеннями ст.117 КЗпП України, обов`язковою умовою покладання на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства». Таким чином, усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов`язки перед працівником, виключає вину власника. «Науково-правовий висновок щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при звільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)» був виданий ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» Торгово-промисловою палатою України 28.11.2017р. за №3800/2/21−10.2. З вказаного висновку вбачається, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності Україні:, у тому числі територій міста Сєвєродонецьк (в період з 25.05.2014 р. по 22.07.2014 р.), міста Первомайськ, міста Щастя (місто Луганськ) Луганської області, що супроводжується актами тероризму, на подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання сторонами обов`язків, передбачених умовами договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Зупинення господарської діяльності ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» є вимушеним заходом, зумовленим запобіганням виникненню техногенних катастроф через потенційну загрозу проведення терористичних актів на території Луганської області, а також фізичною неможливістю ведення виробничої діяльності через відсутність належного енергопостачання, зокрема: зруйнування 17 вересня 2014 року Луганської ТЕЦ, що розташована у місті Щастя поблизу міста Луганська Луганської області, та припинення електропостачання ПС «Михайлівська — 330 кВ», що розташована біля міста Первомайськ Луганської області, територія якого з 2014 року та по цей час перебуває під контролем незаконних збройних формувань. Внаслідок впливу дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) фактично ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» позбавлено можливості виконати обов`язок, передбачений законодавством України про працю, зокрема: ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 і ст. 116 КЗпП України, а саме: провести розрахунок з кожним звільненим працівником у день звільнення. Вказані форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є підставами для звільнення від відповідальності зобов`язаної сторони, якою за цим висновком є ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» за невиконання зобов`язань, передбачених ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 і ст. 116 КЗпП України. Крім того, слід зазначити, що внаслідок бойових дій у ході антитерористичної операції одне з джерел енергопостачання пошкоджено і на цей час ПрАТ «Сєвєродонецьке євєродонецьке об`єднання АЗОТ» забезпечується електроенергією лише по одній мережі електропередачі 220 кВ від Луганської ТЄС, яка є вкрай ненадійною та працює з постійними перебоями через те, що вказана електростанція розташована безпосередньо на лінії зіткнення і знаходиться під обстрілами. Введення в дію паралельної лінії енергопостачання підприємства, а саме приєднання до загальноукраїнської мережі, до теперішнього часу не відбулось. Зазначені факти підтверджуються Листом Держенергонагляду Міненерговугілля України від 14.11.2014р. № 01/11−5590, а також Актом Сєвєродонецького відділення Держенергонагляду у Луганській обл.. від 18.01.2016р. № 02/23−02−003 та Довідкою Сєвєродонецького відділення Державної інспекції Держенергонагляду у Донбаському регіоні від 07.03.2017р. № 02/23−02−005. Вказані чинники свідчать про те, що затримка виплати заробітної плати працівникам та розрахунку при звільненні ні є результатом провини роботодавця, а є слідством форс-мажорних обставин і інших явищ: проведення АТО в регіоні, неналежним постачанням електроенергією і, як наслідок, тривалим простоєм виробничих потужностей, які перешкоджають власникові належним чином виконувати свої обов`язки перед працівником. З огляду на викладене, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог особа_1, про стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відсутні, тому просить суд у задоволенні позовних вимог особа_1 відмовити.
Позивач в судовому засіданні присутня не була, надала заяву про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача в судовому засіданні присутня не була, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно із копією трудової книжки серії номер_1, виданої 30.03.1979 на ім`я особа_1, позивач була звільнена з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» з 15.08.2017 за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП у зв`язку з невиконанням власником чи уповноваженим ним органом умов колективного договору.
Відповідно до копії судового наказу, виданого Сєвєродонецьким міським судом Луганської області 25.06.2018 по справі № 428/7504/18, що суд наказав стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 28444, 93 грн.
З копії постанови про відкриття виконавчого провадження, прийнятої 28.09.2018 старшим державним виконавцем Сєвєродонецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області [К.] М.В., вбачається, що було відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу №428/7504/18, виданого Сєвєродонецьким міським судом Луганської області 25.06.2018 про стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь особа_1 суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 28444, 93 грн.
Згідно із копією виписки по надходженням АТ КБ «Приватбанк» від 08.01.2020 особа_1 на картковий рахунок 11.10.2019 було зараховано грошові кошти в сумі 28444, 93 грн.
Відповідно до довідки ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» №39146 від 30.12.2019 про середню заробітну плату відповідно до ПКМУ № 100 середньогодинна заробітна плата особа_1 складає 28, 32 грн., середньомісячна кількість часів за період — 155, 5 год., середньомісячна заробітна плата — 4403, 76 грн.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд враховує наступні норми Закону.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.
Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відповідно до статті 14−1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Згідно науково-правового висновку, підписаного фахівцями у галузі права та Першим віце-президентом Торгово-промислової палати України, щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при звільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21−10.2:
 — зупинення господарської діяльності Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» є вимушеним заходом, зумовленим запобіганням виникненню техногенних катастроф через потенційну загрозу проведення терористичних актів на території Луганської області, а також фізичною неможливістю ведення виробничої діяльності через відсутність належного енергопостачання, зокрема: зруйнування 17 вересня 2014 року Луганської ТЕЦ, що розташована у місті Щастя поблизу міста Луганська Луганської області, та припинення електропостачання ПС «Михайлівська-330 кВ», що розташоване біля міста Первомайськ Луганської області, територія якого з 2014 року та по цей час перебуває під контролем незаконних збройних формувань;
 — унеможливлення виконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України, а саме провести розрахунок із кожним звільненим працівником у день звільнення, зокрема 27 червня 2017 року, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Луганської області, у тому числі: міста Сєвєродонецьк (в період з 25.05.2014 року по 22.07.2014 pоку), міста Первомайськ, міста Щастя (місто Луганськ) Луганської області, наслідками яких є зруйнування 17 вересня 2014 року Луганської ТЕЦ, що розташована у місті Щастя поблизу міста Луганська Луганської області, та припинення електропостачання ПС «Михайлівська — 330 кВ», що розташована біля міста Первомайськ Луганської області, яке знаходиться під контролем незаконних збройних формувань, і які на поточну дату продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.
Надаючи оцінку вищевказаному науково-правовому висновку суд зазначає, що цей висновок є допустимим письмовим доказом, проте суду необхідно провести детальний аналіз обґрунтованості цього висновку та його достатності для встановлення відсутності вини відповідача у невиконанні обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України.
Пунктом 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 року № 44(5), встановлено, що сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) — це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Пунктами 3.4, 3.5 вищевказаного Регламенту визначено, що:
 — уповноважений орган — ТПП України або регіональна торгово-промислова палата, до якої звернувся заявник зі зверненням про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);
 — уповноважені особи — співробітники ТПП України, співробітники регіональних торгово-промислових палат, які внесені до Реєстру уповноважених осіб із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);
Згідно із п. 5.1, 5.3, 5.7 вищевказаного Регламенту ТПП України веде єдиний Реєстр сертифікатів, виданих ТПП України та регіональними ТПП (Реєстр сертифікатів), про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та Реєстр уповноважених осіб.
Уповноважена особа ТПП України, регіональної ТПП після розгляду заяви, підготовки сертифіката і до його видачі заявнику зобов`язана зареєструвати електронну версію сертифіката в Реєстрі сертифікатів із присвоєнням йому порядкового номера. Після отримання порядкового номера та видачі оригінала сертифіката заявнику один екземпляр підлягає зберіганню в уповноваженому органі, що видав сертифікат, і один депонується в ТПП України, термін зберігання яких становить 4 (чотири) роки з дня видачі.
До Реєстру уповноважених осіб вносяться фахівці з вищою юридичною освітою та досвідом практичної роботи в юридичній сфері не менше 3 років, які мають свідоцтво про проходження відповідного курсу навчання в ТПП України, уповноважені відповідно до наказу Торгово-промислової палати України або регіональної ТПП на виконання функціональних обов`язків.
Із змісту вищевказаного висновку вбачається, що науково-правовий висновок від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21−10.2 не вносився до вищезгаданого Реєстру сертифікатів, а особи, які підписали цей висновок не є уповноваженими особами в розумінні Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Отже, науково-правовий висновок від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21−10.2 не є сертифікатом (висновком, довідкою, підтвердженням) в розумінні Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Оцінюючи зміст та суть вищевказаного науково-правового висновку суд зазначає, що згідно із змістом розділу VII вищевказаного науково-правового висновку та згідно із змістом договору про надання послуг № 2/21−4.1/17−3.108 від 27 листопада 2017 року, укладеним між ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» та Торгово-промисловою палатою України, цей науково-правовий висновок є приватним замовленням відповідача, яке виконано з урахуванням обставин та документів, повідомлених і наданих лише відповідачем
Отже, вказаний висновок за своєю суттю є письмовою думкою певних фахівців у галузі права стосовно спірних правовідносин, яку ці фахівці сформували на виконання замовлення ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот». Для формування цієї думки фахівці використовували лише ті відомості та документи, які вважало за необхідне повідомити та надати ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот».
В обґрунтування науково-правового висновку покладено головне твердження про те, що унеможливлення виконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Луганської області, у тому числі: міста Сєвєродонецьк (в період з 25.05.2014 року по 22.07.2014 pоку), міста Первомайськ, міста Щастя (місто Луганськ) Луганської області, наслідками яких є зруйнування 17 вересня 2014 року Луганської ТЕЦ, що розташована у місті Щастя поблизу міста Луганська Луганської області, та припинення електропостачання ПС «Михайлівська — 330 кВ», що розташована біля міста Первомайськ Луганської області.
На думку суду, акти тероризму, які мали місце на території Луганської області в 2014 році та які спричинили зруйнування Луганської ТЕЦ та припинення електропостачання ПС «Михайлівська — 330 кВ» не можуть бути підставою для визнання відсутності вини відповідача у невиконанні свого обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України, протягом необмеженого періоду часу. З 2014 року до 2017 року (протягом трьох повних років) відповідач мав достатній час для того, щоб пристосувати господарську діяльність підприємства до обставин, що змінилися, зокрема вирішити питання належного електропостачання підприємства шляхом підключення до інших джерел електричного живлення, або шляхом самостійного створення таких джерел живлення (генераторів тощо), або ж шляхом організації господарської діяльності підприємства (в тому числі шляхом звуження обсягів діяльності та/або шляхом скорочення штату працівників) таким чином, щоб підприємство мало змогу виконувати свої трудові зобов`язання перед працівниками.
Також, в обґрунтування науково-правового висновку від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21−10.2 покладено певні приклади судової практики, яка на думку фахівців, що склали висновок, мала значення для встановлення в діях ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» ознак вини чи відсутності таких ознак. Разом з тим, у висновку міститься посилання на рішення Апеляційного суду Донецької області, в яких апеляційні суди фактично визнавали поважними причини невидачі трудової книжки працівнику та визнавали факт переміщення підприємства з непідконтрольної території України таким, що свідчить про відсутність вини підприємства щодо невиплати заробітної плати. У цій справі подібні обставини відсутні, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» знаходиться на підконтрольній українській владі території та не переміщувалося з непідконтрольної території. Також, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» не втрачало контролю над своїми виробничими потужностями, в тому числі протягом 2014 року, а доказів на користь протилежного до суду надано не було. Посилання на постанову Верховного Суду України у справі № 6−365цс16 також не заслуговують на увагу, оскільки обставини, які зазначені у постанові Верховного Суду України, та обставини у цій справі суттєво відрізняються, зокрема предметом аналізу Верховного Суду України був сертифікат Торгово-промислової палати України, який Верховним Судом було оцінено як такий, що виданий в порядку статті 14−1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Крім того, в якості підтвердження відсутності вини відповідача у невиконанні обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України, у висновку наводиться твердження про те, що «не викликає сумніву прояв належної дбайливості заявника до працівників ПрАТ „Сєвєродонецьке об`єднання Азот“ за надзвичайних обставин та підтверджується першочерговим наміром вжити заходи щодо недопущення ризику їх життю та здоров`ю на території, на якій загроза виникненню техногенної те екологічної катастрофи триває щоденно» (аркуш 20 висновку).
На думку суду, прояв належної дбайливості роботодавця щодо виконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України, може мати місце тоді, коли роботодавець вжив всіх можливих заходів для проведення фактичного грошового розрахунку із працівником при звільненні, тобто вчинив дії з приводу організації своєї господарської діяльності таким чином, щоб накопичити та виплатити грошові кошти на користь працівника, який звільнився. Вжиття заходів щодо недопущення ризику життю та здоров`ю працівників не є заходами, які спрямовані на накопичення та виплату грошових коштів на користь працівника. Вище за текстом цього рішення суд вже звертав увагу на те, що з 2014 року до 2017 року (протягом трьох повних років) відповідач мав достатній час для того, щоб пристосувати господарську діяльність підприємства до обставин, що змінилися.
Стосовно наданих представником відповідача копій актів, листів, довідок з приводу здійснення заходів з державного енергетичного нагляду, моніторингу енергетичних об`єктів, потреб в електричній енергії суд зазначає, що вищевказані акти, листи та довідки жодним чином не свідчать про неможливість виконання відповідачем зобов`язань з приводу виплати заробітної плати працівникам підприємства при звільненні, а також не свідчать про вжиття відповідачем всіх можливих заходів з приводу виконання цих зобов`язань.
Також суд враховує лист ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» від 14.02.2018 року №01/пп-42, яким Профспілка працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України була повідомлена про те, що підприємством протягом 2017 року було вироблено: 147 148 тон аміачної селітри, аміачної води 1420 тон, 1792 тони натрієвої селітри. Тобто, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» зберегло можливість [censored] продукцію та здійснювати господарську діяльність.
В постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6−15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру вчинити протиправне діяння та завдати шкоди або сприяти завданню шкоди. У цивільному праві зустрічається поділ необережності на просту та грубу (наприклад, ст. 1193 ЦК). Так, необережність є грубою, якщо особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність вважається простою, якщо особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити.
В даному випадку ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» як приватне підприємство, метою якого є отримання прибутку, могло та повинно було передбачити, що відсутність будь-яких ефективних дій протягом трьох повних років з приводу пристосування господарської діяльності підприємства до обставин, що змінилися, зокрема з приводу вирішення питання належного електропостачання підприємства шляхом підключення до інших джерел електричного живлення, або з приводу самостійного створення таких джерел живлення (генераторів тощо), або з приводу належної організації господарської діяльності підприємства (в тому числі шляхом звуження обсягів діяльності та/або шляхом скорочення штату працівників), призведе до неможливості підприємства виконувати свої трудові зобов`язання перед працівниками належним чином. Також, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» передбачало можливість настання шкідливих наслідків порушення норм ст. 116 КЗпП України, але легковажно розраховувало на їх ненастання, хоча мало об`єктивну можливість здійснити із позивачем повний розрахунок при звільненні або протягом розумного строку (протягом декількох днів) після звільнення.
Отже, у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем, при цьому відповідач мав можливість здійснити такий розрахунок протягом часу його затримки. Науково-правовий висновок від 28 листопада 2017 року № 3800/2/21−10.2 та інші письмові докази, надані відповідачем, не є достатніми для того, щоб констатувати відсутність вини відповідача у невиконанні обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83 та ст. 116 КЗпП України.
Посилання представника відповідача у відзиві на судову практику Верховного Суду у справі № 428/2314/17 є неспроможними, адже по-перше, вказана справа стосується застосування в якості доказу іншого науково-правового висновку стосовно іншої юридичної особи, а по-друге суду невідомо чи здійснювався у справі № 428/2314/17 аналіз того, чи відповідає такий висновок вимогам Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» і чи може він засвідчувати форс-мажорні обставини.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд враховує, що позивач була звільнена 15.08.2017, тобто в день, коли вона знаходилася на роботі і оплата за який була нарахована їй при звільненні, у зв`язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку.
Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 16.08.2017 по 11.10.2019 (день повного розрахунку з позивачем).
Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6−195цс134.
При цьому з вищевикладеного вбачається, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, можуть проводитися з розрахунку відпрацьованих годин працівника, якщо це є доцільним. В даному випадку суду надані відомості для розрахунку саме виходячи з кількості відпрацьованих годин.
Середньогодинна заробітна плата позивача складає 28 грн. 32 коп. згідно довідки, наданої відповідачем.
Середньомісячне число робочих годин позивача згідно довідки, наданої відповідачем, складає 155, 5 робочих годин.
Затримка розрахунку відповідача перед позивачем за період з 16.08.2017 по 11.10.2019 складає двадцять п`ять повних місяців (вересень 2017 року — вересень 2019 року). Тобто, середньомісячне число робочих годин за період невиплати тривалістю 25 повних місяців складає 3887, 5 середньомісячних робочих години, до яких виходячи з 40-годинного робочого тижня позивача має бути додано 55, 4 робочих години за період з 16.08.2017 по 31.08.2017 та 71, 8 робочих годин за період з 01.10.2019 по 11.10.2019. В кінцевому підсумку, затримка розрахунку відповідача перед позивачем складає 4014, 7 робочих годин, які обраховані із урахуванням постанови Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6−195цс134.
4014, 7 робочих години за час затримки розрахунку відповідача перед позивачем при звільненні слід помножити на середньогодинну заробітну плату позивача в сумі 28 грн. 32 коп., що складе 113 696 грн. 30 коп.
Із змісту п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.08.2017 по 11.10.2019, визначену без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 105 089 грн. 85 коп. (в межах заявлених позовних вимог, адже неправильний розрахунок позивача не може бути підставою для виходу за межі позовних вимог).
При цьому суд звертає увагу, що Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за певних обставин, зокрема в разі працевлаштування позивача або отримання ним доходу з інших джерел.
Посилання на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» будуть помилковими, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України № 3248−15 від 20 грудня 2005 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6−511цс16.
Стосовно застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року по справі № 6−113цс16 та від 13 березня 2017 року по справі № 6−259цс17.
У спірних правовідносинах відсутній спір між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення. Також, судом не приймалося рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Суд також бере до уваги, що відповідачем протягом тривалого часу не було вчинено жодних дій для погашення суми заборгованості з виплати заробітної плати перед позивачем, тобто характер порушення трудових прав позивача з боку відповідача в даному випадку є свідомим, тривалим та не містить ознак наявності у роботодавця волі щодо відновлення порушених трудових прав працівника.
Також суд зазначає, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є саме правом, а не обов`язком суду.
Отже, суд не вбачає підстав для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд у відповідності до ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору в розмірі 1050 грн. 89 коп., адже позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263−265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд —
вирішив:

Позовну заяву особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», код єдрпоу 33270581, місцезнаходження: Україна, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. [П.] буд. 5, на користь особа_1, інформація_1, рнокпп номер_2, місце проживання: адреса_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2017 по 11.10.2019, визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 105 089 (сто п`ять тисяч вісімдесят дев`ять) грн. 85 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», код єдрпоу 33270581, місцезнаходження: Україна, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. [П.] буд. 5, на користь особа_1, інформація_1, рнокпп номер_2, місце проживання: адреса_1, суму судового збору в розмірі 1050 (одна тисяча п`ятдесят) грн. 89 коп.
Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д. Б. Баронін