українська залізниця: Суд відмовив у задоволенні позову про стягнення зарплати і компенсацій.

Справа № 201/11891/18

Провадження № 2/201/3318/2021

рішення

іменем україни

06 грудня 2021 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Шумейко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення заборгованості по заробітній платі, одноразової вихідної допомоги, винагороди за вислугу, компенсацію за невикористану відпустку і стягнення зарплати за час затримки виплати належних сум, —

встановив:

особа_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення заборгованості по заробітній платі, одноразової вихідної допомоги, винагороди за вислугу, компенсацію за невикористану відпустку і стягнення зарплати за час затримки виплати належних сум (а.с. 3−6).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2019 року позовні вимоги особа_1 задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь особа_1 заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 34 619 грн. 48 коп. (це заробітна плата за період з 16 березня по липень 2017 року, компенсація за невикористану відпустку, одноразова грошова допомога в розмірі 3 середньомісячних плат), 4 398 грн. 82 коп. — інфляційні втрати і заробітну плату за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 липня 2017 року по день винесення рішення судом в сумі 202 252 грн. 77 коп.. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах місячного платежу в сумі 7 632 грн. 18 коп.. Стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь держави судовий збір в сумі 2 412 грн. 71 коп (а.с. 114−118).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетврсоька від 20 вересня 2019 року залишено без змін (а.с.162−167).

04 серпня 2021 року постановою Верховного Суду рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2019 року та [П.] Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року скасовані та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.214−221).

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 серпня 2021 року указана цивільна справа передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.233−234).

Ухвалою суду від 06 вересня 2021 року справу прийнято до провадження (а.с. 237−238).

Стислий виклад позиції позивача

Так, особа_1 з 15 жовтня 1981 року на підставі наказу про переведення працювала в різних структурних підрозділах Донецької залізниці. 29 грудня 2001 року прийнята на роботу в зв`язку з переведенням з Управління донецької залізниці на постійну роботу до структурного підрозділу Енергозбут Державного підприємства Донецька залізниця на посаду інженера першої категорії відділу енергонагляду. 11 липня 2016 року вказаний структурний підрозділ реорганізовано і наказом від 14 липня 2017 року Структурного підрозділу Донецька дирекція залізничний перевезень Регіональної філії Донецька залізниця ПАТ Українська залізниця її звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Відповідач надав їй наказ про звільнення і трудову книжку, але повний розрахунок не провів, належні суми не виплатив, що порушує її права. Вона звернулася до відповідача щодо вказаних виплат, але відповіді не отримала, що також не законно. Їй завдано значну шкоду (а.с.3−6, 99−101).

29 жовтня 2021 року представником відповідача подано заяву в якій підтримали відзив поданий раніше, проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, просили слухати справу за їх відсутності (а.с. 248).

Позивач в судове засідання не з`явилася, від представника позивача 06 грудня 2021 року надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності та без фіксації судового процесу технічними засобами, на задоволенні позовних вимог наполягав (а.с.252).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини встановленні судом

особа_1 з 15 жовтня 1981 року працювала в різних структурних підрозділах Донецької залізниці.

Наказом № 99-к від 29 грудня 2001 року прийнята на роботу до структурного підрозділу Енергозбут Державного підприємства Донецька залізниця на посаду інженера першої категорії відділу енергонагляду.

Наказом від 14 липня 2017 року Структурного підрозділу Донецька дирекція залізничний перевезень Регіональної філії Донецька залізниця АТ Українська залізниця позивача звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.

Відповідач надав позивачу наказ про звільнення і трудову книжку, але повний розрахунок по заробітній платі за березень-липень 2017 роки проведено не було.

Згідно розрахунків заробітної плати за березень-липень 2017 року до виплати їй належить:

 — 4 973, 01 грн за березень 2017 року;

 — 3 151, 05 грн за квітень 2017 року, з яких сплачено 12 травня 2017 року 400 грн;

 — 3 029, 46 грн за травень;

 — 5 798, 46 грн за червень;

 — 2 0458, 15 грн за липень (а. с. 36−38).

Позиція суду та застосовані норми права

Щодо вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оплату праці, частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини першої статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У статті 30 Закону України Про оплату праці міститься аналогічна норма, доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України Про оплату праці, заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного Трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього Трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 у справі N 1−13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Аналогічна норма міститься статті 30 Закону України «Про оплату праці», яка доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного Трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього Трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Загальними вимогами процесуального права визначенообов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Відповідно до статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами першою, другою, четвертою, шостою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до п.1 ч.3 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015 року, на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану нею роботу та того, що у період з березня по листопад 2017 року їй нараховувалася заробітна плата і вона має за цей період заборгованість, нею надано розрахункові листи за спірний період які містять підписи посадових осіб, однак не завірені печаткою, а тому не можуть бути визнані допустимими доказами та не можуть бути прийнятими до уваги (36−38).

Також позивачем не надано доказів щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період, а тому відсутні підстави проводити розрахунок заборгованості за березень — листопада 2017 року, виходячи із її окладу та стягувати заборгованість по заробітній платі за цей період взагалі.

Таким чином, позивачем не надано належного доказу на підтвердження правових підстав щодо нарахування їй заробітної плати та наявності заборгованості перед нею у зазначеному розмірі. Тому суд зазначає, що позивачем не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період, оскільки нею не надано доказів на підтвердження даної вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенні в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 227/1572/19 (провадження № 61−16004св19) зазначено, що апеляційний суд встановив, що позивачем не надано документів на підтвердження його перебування у простої (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до наказу від 17 березня 2017 року № 236/днд) або того, що на виконання зазначеного наказу начальником відповідного виробничого підрозділу надавалось клопотання на відміну простою із зазначенням дати відміни, посади та прізвища працівника, а також доказів щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період; факт виконання певної роботи позивачем упродовж спірного періоду будь-якими належними і допустимими доказами не підтверджений, а надані позивачем табелі обліку робочого часу та розрахункові листи за спірний період не містять будь-яких підписів посадових осіб та не завірені печаткою. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що позивачем не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період. Сам по собі факт звільнення позивача з АТ Українська залізниця не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61−36644св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року у справі № 227/1462/19 (провадження №61−15858св19).

У частині першій статті 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За змістом статті 14−1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61−48088сво18) вказано, що: зважаючи на вимоги позивача — виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення Трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила — це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14−1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14−1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні). Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6−2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6−364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6−383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6−948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Відповідно до Науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 24 липня 2017 року за № 2370/2/21−10.2 терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами Трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, ПАТ ДТЕК Донецькобленерго об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61−47805св18) зазначено, що відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21−10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ Укрзалізниця засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ Укрзалізниця, що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ Укрзалізниця, регіональною філією Донецька залізниця обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 65 271, 84 грн.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6−364цс16 та № 16−365цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6−2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6−364цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6−383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6−948цс16; Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61−7583св19).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 77, статті 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аналіз матеріалів свідчить, що відповідно до науково-правового висновку ТПП України щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року відносно ПАТ Укрзалізниця засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ Укрзалізниця, що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, м. Луганськ, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ Укрзалізниця, регіональною філією Донецька залізниця обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо (а. с. 57 — 73).

Суд вважає посилання відповідача на неможливість виконання ними обов`язків передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) обгрунтованими, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ Українська залізниця не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки за змістом ч. 1ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Ото ж, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходить із того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості ПАТ Укрзалізниця перед позивачем по заробітній платі та недоведеність матеріалами справи вини ПАТ Українська залізниця у невиплаті заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та належних при звільненні сум у визначені ст. 116 КЗпП України строки, а тому і підстав вважати порушеними її трудові права на час розгляду справи немає.

Враховуючи вищенаведене суд виходить з того, що сам по собі факт звільнення позивача з АТ Україннська залізниця, не може бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення заборітної плати, оскільки відповідно до стю. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, натомість позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження виконаня нею виконанню трудових обов`язків, у відповідний переіод, або перебування у простої.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх [censored] суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в зв`язку з їх необгрунтованістю.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Враховуючи викладене та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263−265, 355 ЦПК України, суд,  —

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог особа_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення заборгованості по заробітній платі, одноразової вихідної допомоги, винагороди за вислугу, компенсацію за невикористану відпустку і стягнення зарплати за час затримки виплати належних сум відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 10 грудня 2021 року.

Суддя С.О. [Д.]