державний будівельний комбінат управління справами верховної ради україни: Позов про стягнення заборгованості по зарплаті частково задоволено судом.
печерський районний суд міста києва
Справа № 757/38667/21-ц
Категорія 79
заочне рішення
іменем україни
30 листопада 2022 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді [О.] Т.В.,
за участі секретаря Лусти В.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Державний будівельний комбінат управління справами Верховної Ради України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
В С Т, А Н О В И в:
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, посилаючись на те, що у період з 08.06.1993 по 29.01.2021 він працював токарем в Державному підприємстві «Державний будівельний комбінат управління справами Верховної Ради України». Наказом №66 від 28.01.2021 його було звільнено з посади з 29.01.2021 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату. Згідно вказаного наказу виплаті також підлягають компенсація за 9 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку.
Однак, на момент звільнення із позивачем не було проведено повного розрахунку та не проведено виплату всіх сум, що підлягають виплаті при звільненні.
Позивач вказує, що зазначена заборгованість по заробітній платі, є досі невиплаченою, вважає дії відповідача незаконними, оскільки згідно з вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч. 1 ст. 117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В силу ст.ст. 116, 117 КЗпП України просить стягнути із Державного підприємства «Державний будівельний комбінат управління справами Верховної Ради України» на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 29 937 грн. 73 коп., вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку у розмірі 5 711 грн. 58 коп., компенсацію за невикористану щорічну відпустку тривалістю 9 календарних днів у розмірі 2 390 грн. 85 коп., а всього 38 040 грн. 16 коп. та суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.
В судове засідання представник позивача не з`явився, просив розглядати справу в його відсутність, на позовних вимогах наполягав.
Представник відповідача в судове засідання не з`явися, про час розгляду повідомлений.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення єспл.
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких правових підстав, судом визнано за можливе розглядати справу за відсутності відповідача на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, та за погодженням з представником позивача.
Ухвалою суду від 22.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених ЦПК України, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 ст. 174 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими ЦПК України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч. 1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Трудові права працівника гарантовані Конституцією України та законами, іншими підзаконними актами.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що з 11.06.1993 позивач працював в Державному підприємстві «Державний будівельний комбінат управління справами Верховної Ради України» на посаді токаря.
Відповідно до наказу №66 від 28.01.2021 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату, позивача звільнено із 29.01.2021.
Згідно вказаного наказу виплаті також підлягають компенсація за 9 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку.
Проте, в день звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку.
Із наданих розрахункових листів встановлено, що на час звільнення заборгованість по заробітній платі перед позивачем склала 29 937 грн. 73 коп. та відповідачем не спростовано, що на дату розгляду справи заборгованість перед позивачем погашена.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 КЗпП України).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із приписами, встановленими ст. 117 КЗпП України, передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутність спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1). При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за весь час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 зазначено, що при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації сум в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Позивач у день звільнення не працював, вимога про проведення розрахунку одержана відповідачем 03.06.2021, отже, відповідач підлягає відповідальності за ст. 117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні за період, враховуючи вимоги ст. 113 ЦПК України, за якими суд розглядає справи не інакше як в межах заявлених вимог.
Відповідно до абз. 2, 3 п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100 (далі — Порядок), працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи — підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.
Середня заробітна плата позивача становить 5 711 грн. 58 коп. (без вирахування податків та зборів).
За змістом ч. 1 ст. 44 КЗпП України при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи Трудового договору (ст.ст. 38, 39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення Трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41, — у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Як встановлено судом та визнано сторонами, позивач звільнений із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Із розрахунку, наданого позивачем, з яким погоджується суд:
-вихідна допомога на підставі ст. 44 КЗпП України за вирахуванням обов`язкових платежів та зборів становить 5 711 грн. 58 коп.;
-грошова компенсація за 9 днів невикористаної щорічної відпустки становить 2 390 грн. 85 коп.
На час розгляду справи судом відповідачем не надано даних, що свідчать про погашення заборгованості з заробітної плати перед позивачем та про причини несвоєчасного погашення заборгованості, не надано розрахунку, який спростовує відомості та розрахунок, наданий позивачем, тому суд вважає, що позивачем доведено заборгованість відповідача в загальному розмірі 38 040 грн. 16 коп.
Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за весь період затримки з 29.01.2021 по час винесення судом рішення, суд вказує, що позивач не позбавлений права додатково звернутися до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку після проведення відповідачем фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В ухвалі №727/4597/19 від 15.04.2020 Верховний Суд зазначає, що, відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Позивачем не надано належного доказу на підтвердження сплати послуг на професійну правничу допомогу, в такому разі слід відмовити у задоволенні даної вимоги.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908 грн. 00 коп.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 12, 13 77, 79, 81, 263, 264, 273, 354 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И в:
Позов особа_1 до Державного підприємства «Державний будівельний комбінат управління справами Верховної Ради України» про стягнення заборгованості по заробітній платі — задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Державний будівельний комбінат управління справами Верховної Ради України» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 29 937 грн. 73 коп., вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку у розмірі 5 711 грн. 58 коп., компенсацію за невикористану щорічну відпустку тривалістю 9 календарних днів у розмірі 2 390 грн. 85 коп., а всього 38 040 грн. 16 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «квант» на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн. 00 коп.
В іншій частині відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд — якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15.12.2017.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач: особа_1: адреса_1.
відповідач: Державне підприємство «Державний будівельний комбінат управління справами Верховної ради України»: 01021, м. Київ, вул.. Шовковична, 12б
Суддя [О.] т.в.
