ДП "ПЕРВОМАЙСЬКВУГІЛЛЯ": невыплата зарплаты

единственный уникальный номер дела 423/3321/20
номер производства 2/423/256/21

Р Е Ш Е Н И Е 
именем украины
1 апреля 2021 г.. Попасная
Попаснянский районный суд Луганской области в составе председательствующего судьи [Л.] И.В., рассмотрев в порядке упрощенного искового производства без вызова сторон (в порядке письменного производства) гражданское дело №423 / 33210/20 по иску представителяистца Сладкого [В.] [И.] действующего на основании доверенности от 02.12.2020 в интересах особа_1 к ГП «Первомайскуголь» в себе обособленного подразделения шахта «Горная» о взыскании начисленной, но не выплаченной работнику суммы заработной платы и среднего заработка за время задержки расчета.
В:
Представитель истца 11.12.2020 обратился в суд с вышеназванным иском, в котором просил суд взыскать с ответчика в пользу истца начисленную, але невыплаченную заработную плату в сумме 235 519, 47 грн., и средний заработок за время задержки расчета в размере 64 107, 40 грн., всего на сумму 299 626, 87 грн.
22.12.2020 открыто производство по делу, принято осуществлять судебное разбирательство в упрощенном исковом производстве без вызова сторон, рассмотрение дела начинается через тридцать дней со дня открытия производства по делу — 22.01.2021; ответчику предоставлено п`ятнадцятиденний срок со дня вручения постановления для представления отзыва на исковое заявление.

05.01.2021 представитель истца предоставил уточненное исковое заявление о взыскании среднего заработка за время задержки расчета в которой просил взыскать с Государственного предприятия «Первомайскуголь» в пользу истца, особа_1, средний заработок за время задержки расчета в размере 74 055 грн.10 коп. и уплаченный им судебный сбор в размере 840 грн. 80 коп.
В обоснование иска указал, что 3 января 2013 истец, согласно приказу №6к был принят на работу заместителем главного инженера по производва в ОП шахта «Горная» ГП «Первомайскуголь». 13.09.2019 года он был назначен на должность директора на этом предприятии.
За время его работы на данном предприятии, в связи с тем, что заработная плата выплачивалась несвоевременно у предприятия перед ним образовалась задолженность по заработной плате.
Согласно приказа № 216-к от 15.09.2020 года в.д. ГП «Первомайскуголь» его полномочия были прекращены с 15.09.2020 года и он был уволен с работы в соответствии с п.5 ч.1 ст.41 КЗоТ Украины, всвязи с прекращением полномочий.
Согласно ч.1 ст.116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждении, организации проводится в день увольнения.
Но такой расчет с истцом проведен не был ссылаясь на отсутствие денежных средств.
Задолженность ответчика перед истцом по заработной плате, на время его увольнения составляла 235 519 грн.47 коп.
Так как ответчик длительное время не совершал с истцом полного расчета, в зв`связи с его увольнением, он 7 декабря 2020 был вынужден обратиться в суд с исковым заявлением о взыскании невыплаченной ему заработной платы, а также среднего заработка за время задержки расчета.
21 декабря 2020 ответчик полностью осуществил с истцом расчет и выплатил ему всю задолженность, которую он должен был выплатить в день увольнения, а именно 235 519 грн.47 коп.
В соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины предусмотрено, что в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного иморгана причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
Поэтому истец считает, что ответчик должен, выплатить ему его средний заработок за все время задержки расчета, который по состоянию на день расчета, то есть на 21.12.2020 года составляет 67 рабочих дня (11 дней сентября + 21 день жовтня +21 день ноября, + 14 дней декабря = 67 дней).
Согласно справке выданной предприятием в котором истец работал, его среднедневная заработная плата составляет 1105, 30 гривен поэтому сумма среднего заработка, ответчик обязан выплатить в его пользу за время задержки расчета, составляет 74 055 грн. 10 коп. (1105, 30 грн. / Размер среднедневной заработной платы / х 67 / количество рабочих дней задержки расчета на 21.12.2020 года / = 74 055 грн. 10 коп.).

20.01.2021 в установленный судом строк ответчик предоставил отзыв на исковое заявление, в котором иск не признал и отметил, что исковые требования истца подлежат удовлетворению по следующим основаниям.
Истец находился в трудовых отношениях с ГП «Первомайскуголь» в лице ОП шахта «Горная» с 03 января 2013 года, а с 13.09.2019 года был назначен на должность директора ОП ш. «Горная» ГП «Первомайскуголь». Приказом ГП «Первомайскуголь» № 216 / к от 15.09.2020 года полномочия истца были прекращены с 15.09.2020 года в соответствии с п. 5 ч.1 ст.41 Кодекса законов о труде с выплатой выходного пособия в размере шестимесячного среднего заработка.
В день увольнения 15.09.2020 года истцу было начислено к выплате: заработная плата -131155, 10 грн., Компенсация за неиспользованный отпуск — 88887, 36 грн., Выходное пособие в размере шестимесячного среднего заработка — 142583, 70 грн., Но не выплачено в связи с тяжелым финансовым положением предприятия.
На день увольнения истец являлся руководителем ответчика, он же носперсональную ответственность за организацию и результаты деятельности предприятия. Истцу, как руководителю, было известно о финансовом состоянии предприятия, поэтому обещал в присутствии свидетелей, что не будет обращаться в суд с иском о взыскании среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении.
Согласно ст.116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не працював, то определенные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете.
Истец ни разу не обращался к предприятию ни в устной форме ни в письменной требованиям об окончательном расчете.
Согласно части 1 ст.117 КЗоТ Украины в случае не выплатит по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, определенные ст. 116 этого кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, уста новые, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
Окончательный расчет проведен с истцом 21.12.2020 года. Период задержки в проведении расчета составляет период с 16.09.2020 года по 21.12.2020 год, а именно 67 рабочих дней. Размер среднедневного заработка составляет 1105, 30 грн., Размер компенсации составляет 74055, 10 грн. (1105, 30 грн. Х 67 рабочих дней задержки расчета).
Считает несоизмеримо заявленные к взысканию сумы среднего заработка с установленным размером задолженности, характером этой задолженности, действиями истца.
Согласно части первой статьи 94 КЗоТ Украины заработной платой является вознаграждение, выплачиваемое работнику за выполненную им работу,
Возмещения, уплачиваемая за время задержки расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, не соответствует этим признакам заработной платы, поскольку выплачивается не за выполненную работником работу, а за задержку расчета при увольнении. Поэтому возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ Украины, хотя и рассчитывается, исходя из среднего заработка работника, но не является заработной платой.
С целью защиты интересов пострадавшей стороны законодатель может устанавливать правила, направленные на то, чтобы такая сторона не была лишена компенсации своих имущественных потерь. Такие правила имеют целью компенсацию пострадавшей стороне за счет правонарушителя в определенном заранее определенном размере (установленном законом или договором) имущественныхпотерь в упрощенном сравнению с взысканием убытков в порядке. Такая упрощенность заключается в том, что кредитор (пострадавшая сторона) не должен доказывать размер его потерь, в отличие от доказана размера убытков.
В частности, такими правилами являются правила неустойки (статьи 549−552 ГК Украины). Чтобы неустойка не получила признаков карательной санкции, действует правило части 3 статьи 551 ГК Украины о том, что суд вправе уменьшить размер неустойки, если он является слишком сравнению с убытками, которые разумно можно было бы предусмотретьи. Если неустойка взыскивается более убытки (часть 1 статьи 624 ГК Украины), то она также не является карательной санкцией, а носит именно компенсационный характер. Во-первых, она взимается не более действительны убытков, а лишь более убытки в доказанном размере, которые, как правило, меньше действительны убытки. Во-вторых, для предотвращения превращению неустойки в карательную санкцию суд применить право на ее уменьшение. Право суда на уменьшение неустойки является правом принципа пропорциональности в гражданском праве.
аналогично, Обращаясь с требованием о взыскании возмещения определенного исходя из среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, истец должен доказывать размер имущественных потерь, которые он понес. Поэтому оценка таких потерь работника, связанных с задержкой расчета при увольнении, не имеет целью установления точного их размера, Суд ориентирован оценить размер имущественных потерь, которых, как можно было бы разумно предположить, мог испытать истец.
исходяиз принципов разумности, справедливости и соразмерности, суд при определенных условиях может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ Украины ..
Такая позиция изложена Большой Палатой Верховного Суда в постановлении от 26.06.2019 по гражданскому делу № 761/9584/15-с.
Если суд придет к выводу о необходимости удовлетворения исковых требований, считают необходимым применить принципа соразмерности при определении размера возмещения истцу среднего заработка за время задержки расчета.
74 055, 30 грн. — цена иска, 1105, 30 грн. — среднедневная заработная плата;
299626, 87 грн. — сумма задолженности по заработной плате;
299 626, 87грн .: 74 055, 10 грн. = 40, 4%;
74 055, 10грн. х 40, 4% = 29918, 26 грн. (Без удержания налогов и других обязательных платежей).
Сумма к выплате составляет — 24084, 20 грн. (С учетом удержания налогов и других обязательных платежей).

28.01.2021 представителем истца было ответ на отзыв, в котором указано, что ознакомившись с текстом отзыва считает аргументы отвечаетвыдачи, по которым он считает, что требования особа_1 не подлежат удовлетворению, не соответствуют фактическим обстоятельствам и нормам законодательства.
В отзыве ответчик ссылаясь на нормы статьи 116 КЗоТ Украины, указывает, что якобы особа_1 после освобождения ни разу не обращался к предприятию с требованиями об окончательном расчете.
Но согласно ч.1 ст.116 Кодекса законов о труде Украины предусмотрено, что при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждении, организацийии проводится в день увольнения. И только в случае, если работник в день увольнения не работал, этой статьей предусмотрено, что определенные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете.
Любых доказательств что особа_1 не работал в день увольнения ответчиком не предоставлено, что подтверждает, что он работал в день увольнения и поэтому он вообще не обязан был обращаться с требованиями о окончательный расчет.
По ссылки ответчикаучесть при определении размера среднего заработка, подлежащего возмещению особа_1, за время задержки расчета, заключения Большой Палаты Верховного Суда при рассмотрении дела №761 / 9584/15-ц, в случае, если суд придет к выводу удовольствие исковых требований особа_1, то в этот части также считаю ссылки ответчика и выводы Большой Палаты Верховного Суда при рассмотрении дела №761 / 9584/15-ц, противоречат нормам законодательства, в частности.
Международными правовыми актами, Конституцией Украины, законами Украины и подзаконными нормативными актами, решениями Конституционного Суда Украины урегулирован вопрос оплаты труда и защиты прав наемных работников.
В части 1 Европейской социальной хартии (пересмотренной) предусмотрено, что каждый человек должен иметь возможность зарабатывать себе на жизнь, который он свободно выбирает. Все работники имеют право на справедливые условия труда. Все работники имеют право на справедливое вознаграждение, достаточное для поддержания достойного уровня жизни самих иих семей. Все работники имеют право на защиту в случаях увольнения.
В Конвенции о защите заработной платы № 95 (ратифицирована 4 февраля 1994) в статье 1 дано определение заработной платы, для целей настоящей Конвенции термин «заработная плата» означает, независимо от названия и метода исчисления, любое вознаграждение или заработок, которые могут быть вычислены в деньгах, и установленные соглашением или национальным законодательством, которые работодатель должен заплатить, на основании письменного илиустного договора о найме услуг, работнику за труд, который выполнен, или должно быть выполнено, или за услуги, которые предоставлены, или должно быть предоставлено.
В части второй статьи 12 Конвенции закреплено, что когда истекает срок Трудового договора, окончательный расчет заработной платы, причитающейся работнику, должно быть проведено в соответствии с национальным законодательством, коллективным договором или решением арбитражного органа или — когда нет такого законодательства, соглашения или решения — в разумный срок с учетомям условий контракта.
Под заработной платой, принадлежащего работнику, или, по определению, использованным в части второй статьи 233 КЗоТ Украины, принадлежащей работнику заработной платой необходимо понимать все выплаты, на получение которых работник имеет право в соответствии с условиями Трудового договора и в соответствии с государственных гарантий, установленных законодательством для лиц, находящихся в трудовых правоотношениях с работодателем, независимо от того, было осуществлено начисления таких выплат.
КонституционныйСуд Украины пришел к выводу, что в случае нарушения работодателем законодательства об оплате труда не ограничивается каким-либо сроком обращения работника в суд с иском о взыскании заработной платы, ему принадлежит, то есть всех выплат на которые работник имеет право в соответствии с условиями Трудового договора и соответственно в государственных гарантий, установленных законодательством, независимо от того, было осуществлено работодателем начисления таких выплат.
Указанный нормативный акт уточняет и развивает конституционное право каждого на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом, который он свободно выбирает или на который свободно соглашается. А государство, в свою очередь, гарантирует на уровне закрепления в Конституции Украины в статье 43 в том числе, право на заработную плату не ниже определенной законом, защиту от незаконного увольнения и право на своевременное получение вознаграждения за труд, которое защищается законом.
Именно на детализацию и обеспечения соблюдения указанного конституционного положения и принято г.яд законодательных актов, которыми являются как КЗоТ Украины, так и Закон № 108/95-ВР «Об оплате труда».
Согласно статье 1 Закона № 108/95-ВР заработная плата — это вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежном выражении, которое по трудовому договору работодатель выплачивает работнику за выполненную им работу.
В статье 5 названного Закона субъектами организации оплаты труда являются: органы государственной власти и местного самоуправления; владельцы, объединение владельцев или их представительные органы; профессиональные союзы, об`еднки профессиональных союзов или их представительные органы; работники.
Согласно статье 24 Закона № 108/95-ВР заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные в коллективном договоре, но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней. Своевременность и объемы выплаты заработной платы работникам не могут быть поставлены в зависимость от осуществления других платежей и их очередности.
В статье 25 этого Закона предусмотрено, запрещается любым способом ограничивать работника свободно распоряжаться своей заработной платой, кроме случаев, предусмотренных законодательством.
В статье 115 КЗоТ Украины указано, что заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов — представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периода, за который осуществляется выплата.
В случае если день выплаты заработной платы совпадает с выходным, праздничным или нерабочим днем, заработная плата выплачивается накануне.
А в статье 116 КЗоТ Украины прямо указано, при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от пидприемства, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм.
В соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного иморгана причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, если спор решен в пользу работника. Если спор водоворотИшэн в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора.
Негативные для предприятия, учреждения, организации последствия невыполнения указанных требований предусмотрены в статье 117 КЗоТ Украины, текст которой приведен выше.
Отсутствие финансово-хозяйственной деятельности или средств у работодателя не исключает его вины за невыплату причитающихся уволенному работнику средств и не освобождает работодателя от ответственности, предусмотренной статьей117 КЗоТ Украины.
В соответствии со статьей 233 КЗоТ Украины в случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
В данном случае работник, а собственник или уполномоченный им орган не осуществил определенных действий и не выполнил своего долга по оплате выполненной наемным работником работы. Другого способа побудить работодателя к осуществлению расчета с наемным работником и гарантироватьпоследнему право на получение заработной платы установление строгих гарантий с негативными финансовыми последствиями для работодателя законодатель не видел и реализовал именно таким образом свое право на урегулирование спорных правоотношений.
С учетом прямого указания закона относительно отсутствия временного ограничения на обращение в суд с иском о взыскании задолженности по заработной плате и пов`язанисть срока обращения о взыскании среднего заработка за задержку расчета при увольнении саме с днем ​​фактического расчета, то есть фактического получения бывшим работником задолженности по заработной плате в полном объеме, отсутствуют основания для вывода, что в действиях истца усматривается неподобающее поведение и связывать возможность уменьшения размера среднего заработка с существенным периодом такой просрочки. Напротив, существенное период просрочки выплаты расчетных свидетельствует, что работодатель не желает выполнять своих обязательств и ограничивает бывшего наемного работника в его природних правах.
В статье 117 КЗоТ Украины законодатель установил лишь одно основание для уменьшения размера среднего заработка за задержку расчета при увольнении, а именно, если спор решен в пользу работника частично.
Даже при наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен выплатить указанное на этапе 117 КЗоТ Украины возмещения в том случае, если спор решен в пользу работника.
В постановлениях Верховного Суда Украины от27 апреля 2016 по гражданскому делу №6−113цс16 и от 23 декабря 2015 по гражданскому делу № 6−837цс15 определены следующие критерии по определению размера среднего заработка за время задержки расчета при увольнении:
-наличие спора между работником и работодателем по поводу причитающихся к выплате работнику сумм по трудовому договору на день увольнения;
возникновения спора между указанными сторонами после того, как принадлежащие к выплате работнику суммы по трудовому договору в связи с его увольнениемям должны были уплачены работодателем;
-принятие судом решение о частичном удовлетворении требований работника о выплате причитающихся ему при расчете сумм в сроки, определенные статьей 116 КЗпГИ Украины.
Такой правовой вывод Верховного Суда Украины полностью соответствует требованиям статьи 117 КЗоТ Украины и оснований для отступления от него не усматривается.
Суд не является органом, который творит законы, он является органом правоприменительным и только в случае существования законодательного пробела в регулировании спорных правовидноосин может решить их с учетом принципа верховенства права, применять аналогию закона или аналогию права. Суд не наделен полномочиями по своему усмотрению создавать или изменять нормы права и таким образом ее толковать, чтобы она теряла свой предыдущий содержание.
Вопрос ответственности за задержку расчета при увольнении урегулированы нормами Трудового права, как в КЗоТ Украины, так и в Законе № 108/95-ВР, и не требует дополнительного применения норм ГК Украины, поскольку правовая природа такого возмещения осуществляет функцию обеспечения прав наемных работников, а не санкционные за невыполнение стороной своих обязательств.
К подобным выводам пришел и Кассационный гражданский суд в составе Верховного Суда в постановлениях от 28 марта 2019 по делам № 569/12154/17 та№ 569/14363/17.
В связи с вышеизложенным, считает есть все основания для удовлетворения требований особа_1 в полном объеме и отклонения аргументов и требований ответчика ..
Согласно ч.2 ст. 279 ГПК Украины рассмотрение дела по существув порядке упрощенного производства начинается с открытия первого судебного заседания или через тридцать дней со дня открытия производства по делу, если судебное заседание не проводится.
Согласно ч.13 ст. 7 ГПК Украины рассмотрение дела осуществляется в порядке письменного производства по имеющимся в деле материалам, если настоящим Кодексом не предусмотрено оповещение участников дела. В таком случае судебное заседание не проводится.
В соответствии с постановлением об открытии производства по делу, учитывая, что отвечаетот них ходатайств от сторон не поступило, судебное разбирательство происходит в порядке письменного производства по имеющимся в деле материалам.
Суд, исследовав материалы дела, считает иск подлежащим удовлетворению, учитывая следующее.
Судом установлено, что истец состоял в трудовых отношениях с ОП шахта «Горная» ГП «Первомайскуголь», что подтверждается копией трудовой книжки (а.с.7−12).

С копии приказа Министерства энергетики и защиты окружающей среды Украины №216-к от 15.09.2020 о прекращенииполномочий и временном возложении исполнения обязанностей директора ОП шахта «Горная» усматривается, что полномочия особа_1, директора ОП шахта «Горная» ГП «Первомайскуголь», 15 сентября 2020 в соответствии с п.5 ст.41 КЗоТ Украины прекращено с выплатой особа_1 исходной помощи в размере шестимесячного среднего заработка (а.с.13)
Из справки ОП шахта «Горная» ГП «Первомайскуголь» №09 / 1336 от 02.12.2020р. усматривается, что задолженность по заработной плате особа_1 составляет: за август 2020г.-41 025грн.78коп .; за сентябрь 2020г. — 194 493 грн.69 коп. в том числе выходное пособие в размере трехмесячного среднего заработка в связи с невыполнением работодателем законодательства о труде 114 779 грн.88 коп. Всего задолженность по состоянию на 02.12.2020 составляет 235 519 грн.47 коп. (А.с.14)
Из справки ОП шахта «Горная» ГП «Первомайскуголь» №09 / 1332 от 02.12.2020р. усматривается, что особа_1 действительно работал на шахте ОП «Горная» ГП «Первомайскуголь» и его среднедневной средний по работамок составляет 1105, 30 грн. (А.с.15)
Из справки ОП шахта «Горная» ГП «Первомайскуголь» №09 / 176 от 18.01.2021р. усматривается, что всего на день увольнения начисленная з / п — 244626грн.16 коп. в т.ч .: заработная плата на день увольнения -13 155, 10грн .; компенсация за неиспользованный отпуск — 88887, 36 коп .; выходное пособие в размере шестимесячного среднего заработка в соответствии с п.5 ч.1 ст.41 КЗоТ — 142 583, 70 грн. К выдаче 194 493грн.69 коп. Выплачена 21.12.2020р. — 194 493грн.69 коп. (А.с.38)

подовольняючы иск, суд исходит из следующего.
В соответствии с требованиями статьи 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган долженписьменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае обязан в указанный в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
Статьей 117 КЗоТ Украины установлено, что в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, усТанова, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, если спор решен в пользу работника. Если спор решен в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора.
В данном случГКУ, период задержки в проведении расчета составляет период с 15.09.2020 года по 21.12.2020 года, а именно 67 рабочих дней (сентябрь 2020 — 11 раб. / дней, октябрь 2020 -21 раб. / дней, ноябрь 2020 -21роб. / дней, декабрь 2020−14роб. / дней).
Согласно абз. 1 п. 8 раздела IV Порядка исчисления средней заработной платы, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины №100 от 08.02.1995 г.. Начисления выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние два месяца работы, производятсяя путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней / часов, а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (часовая) заработная плата определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством,  — на число календарных дней за этот период.
Из справкиГП «Первомайскуголь» №09 / 1332 от 02.12.2020р. усматривается, что среднедневной средний заработок особа_1 составляет 1105, 30 грн. (А.с.15) Так что размер компенсации составляет 74 055 грн.10 коп. (1105, 30 гривен среднедневного заработка х 67 рабочих дней задержки расчета).
Согласно части первой статьи 94 КЗоТ Украины заработной платой является вознаграждение, выплачиваемое работнику за выполненную им работу. Возмещения, уплачиваемая за время задержки расчета при увольнении в соответствии с статте 117 КЗоТ Украины, не соответствует этим признакам заработной платы, поскольку выплачивается не за выполненную работником работу, а за задержку расчетов при увольнении. Поэтому возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ, хотя и рассчитывается, исходя из среднего заработка работника, однако не является заработной платой.
Закон возлагает на предприятие, учреждение, организацию обязанность провести с уволенным работником полный расчет, выплатить все суммы, которые ему принадлежат. В случае невыполнения такого обов`язку наступает в статье 117 КЗоТ Украины ответственность.
Целью такого законодательного регулирования является защита имущественных прав работника в связи с его увольнением с работы, в частности защита права работника на своевременное получение заработной платы за выполненную работу, которая является основным средством к существованию работника, необходимым для обеспечения его жизни.
Возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ Украины, направленное на компенсацию работнику имущественных потерь, он испытывает вследствие несвоечасного осуществления с ним расчета со стороны работодателя.
Общим признаком гражданско-правовой ответственности является ее компенсаторный характер. Меры гражданско-правовой ответственности направлены не на наказание должника, а на восстановление имущественной сферы потерпевшего от правонарушения. Согласно части 1 статьи 9 ГК Украины такая направленность присуща и меры ответственности работодателя, предусмотренном статьей 117 КЗоТ Украины.
Приведенный в исковом заявлении расчет является обоснованным и проверенныйсудом. Средний заработок за время задержки расчета 74 055 грн.10 коп., Что суд соразмерным учитывая размер невыплаченной своевременно заработной платы и продолжительность нарушения.
Итак, исковые требования подлежат удовлетворению в полном объеме.
На основании ст.141 ГПК Украины с ответчика в пользу истца подлежит взысканию судебный сбор в сумме 840, 80 грн.
Учитывая изложенное, руководствуясь ст. 116, 117 КЗоТ Украины, ст. 259, 263−265 ГПК Украины, суд
решил:
Иск представителя истца [О.] адрес_1), действующего на основании доверенности от 02.12.2020 в интересах особа_1 (проживающего по адресу адрес_2, идентификационный номер номер_1), в ГП «Первомайскуголь» в себе обособленного подразделения шахта «Горная» (адрес: 93292, Луганская область, Попаснянский район, м.Гирське, вул. И.Далькова, буд.21, код егрпоу 32320594) о взыскании среднего заработка за время задержки расчета, удовлетворить в полном объеме.
Взыскать с Государственного предприятия «Первомайськвугилля « (адрес: 93292, Луганская область, Попаснянский район, г.. Горное, вул. И.Далькова, буд.21, код егрпоу 32320594) в пользу особа_1, идентификационный номер номер_1, средний заработок за время задержки расчета при увольнении в размере 74 055 грн.10 коп. (Семьдесят четыре тысячи пятьдесят пять гривен 10 копеек).
Взыскать с Государственного предприятия «Первомайскуголь» (адрес: 93292, Луганская область, Попаснянский район, г.. Горное, вул. И.Далькова, буд.21, код егрпоу32320594) в пользу особа_1, идентификационный номер номер_1, уплаченный им судебный сбор в размере 840грн.80 коп. (Восемьсот сорок гривен 80 копеек)
Апелляционная жалоба на решение суда подается в течение тридцати дней со дня составления решения суда.
Участник дела, которому полное решение суда не было вручено в день его составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
решениесуда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана.
В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
судья: И.В. [Л.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:




єдиний унікальний номер справи 423/3321/20
номер провадження 2/423/256/21

Р І Ш Е Н Н Я 
іменем україни
01 квітня 2021 року м. Попасна
Попаснянський районний суд Луганської області у складі головуючого судді [Л.] І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження) цивільну справу №423/33210/20 за позовом представника позивача Солодкого Володимира Івановича, який діє на підставі довіреності від 02.12.2020 в інтересах особа_1, до Державного підприємства «Первомайськвугілля» в собі відокремленого підрозділу шахта «Гірська» про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
встановив:
Представник позивача 11.12.2020 звернувся до суду з вищеназваним позовом, у якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача нараховану, але невиплачену заробітну плату у сумі 235 519, 47 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 64 107, 40 грн., всього у сумі 299 626, 87 грн.
22.12.2020 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати судовий розгляд у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, розгляд справи починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі — 22.01.2021; відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

05.01.2021 представник позивача надав уточнену позовну заяву про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в якій просив стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля» на користь позивача, особа_1, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 74 055 грн.10 коп. та сплачений ним судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.
В обґрунтування позову зазначив, що 03 січня 2013 року позивач, згідно наказу №6к був прийнятий на роботу заступником головного інженера з виробництва до ВП шахта «Гірська» ДП «Первомайськвугілля». 13.09.2019 року він був призначений на посаду директора на цьому підприємстві.
За час його роботи на цьому підприємстві, у зв`язку з тим, що заробітна плата виплачувалася несвоєчасно у підприємства перед ним створилася заборгованість по заробітної платі.
Згідно наказу № 216-к від 15.09.2020 року в.д. ДП «Первомайськвугілля» його повноваження були припинені з 15.09.2020 року і він був звільнений з роботи відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, у зв`язку з припиненням повноважень.
Відповідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установі, організації проводиться в день звільнення.
Але такий розрахунок з позивачем проведений не був посилаючись на відсутність грошових коштів.
Заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платні, на час його звільнення складала 235 519 грн.47 коп.
Так як відповідач тривалий час не здійснював з позивачем повного розрахунку, у зв`язку з його звільненням, він 07 грудня 2020 року був змушений звернутися до суду з позовною заявою про стягнення невиплаченої йому заробітної плати, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку.
21 грудня 2020 року відповідач повністю здійснив з позивачем розрахунок та виплатив йому всю заборгованість, яку він повинен був виплатити у день звільнення, а саме 235 519 грн.47 коп.
Відповідно до статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тому позивач вважає, що відповідач повинен, виплатити йому його середній заробіток за весь час затримки розрахунку, який станом на день розрахунку, тобто на 21.12.2020 року становить 67 робочих дня (11 днів вересня + 21 день жовтня +21 день листопада+14 днів грудня=67 днів).
Відповідно до довідки виданої підприємством у якому позивач працював, його середньоденна заробітна плата складає 1105, 30 гривен тому сума середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний сплатити на його користь за час затримки розрахунку, складає 74 055 грн. 10 коп. (1105, 30 грн. /розмір середньоденної заробітної плати/ х 67 /кількість робочих днів затримки розрахунку на 21.12.2020 року/ = 74 055 грн. 10 коп.).

20.01.2021 у встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому позов не визнав та зазначив, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач перебував у трудових відносинах з ДП «Первомайськвугілля» в особі ВП шахта «Гірська» з 03 січня 2013 року, а з 13.09.2019 року був призначений на посаду директора ВП ш. «Гірська» ДП «Первомайськвугілля». Наказом ДП «Первомайськвугілля» № 216/к від 15.09.2020 року повноваження позивача були припинені з 15.09.2020 року відповідно до п. 5 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю з виплатою вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку.
У день звільнення 15.09.2020 року позивачу було нараховано до виплати: заробітна плата -131155, 10 грн., компенсація за невикористану відпустку — 88887, 36 грн., вихідна допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку — 142583, 70 грн., але не виплачено у зв`язку з тяжким фінансовим становищем підприємства.
На день звільнення позивач являвся керівником відповідача, він же ніс персональну відповідальність за організацію та результати діяльності підприємства. Позивачу, як керівнику, було відомо про фінансовий стан підприємства, тому обіцяв у присутності свідків, що не буде звертатися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то визначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Позивач жодного разу не звертався до підприємства ні в усній формі ні в письмовій з вимогами про остаточний розрахунок.
Відповідно до частини 1 ст.117 КЗпП України вразі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Остаточний розрахунок проведено з позивачем 21.12.2020 року. Період затримки в проведенні розрахунку складає період з 16.09.2020 року по 21.12.2020 рік, а саме 67 робочих днів. Розмір середньоденного заробітку складає 1105, 30 грн., розмір компенсації складає 74055, 10 грн. (1105, 30 грн. х 67 робочих днів затримки розрахунку).
Вважає неспівмірними заявлені до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу,
Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунку при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, але не є заробітною платою.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведена розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила неустойки (статті 549−552 Цк України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитків, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є правом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру, Суд має орієнтовано оцінити розмір майнових втрат, яких, як можно було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України..
Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у цивільній справі № 761/9584/15-ц.
Якщо, суд дійде висновку про необхідність задоволення позовних вимог, вважають за необхідне застосувати принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку.
74 055, 30 грн. — ціна позову, 1105, 30 грн. — середньоденна заробітна плата;
299626, 87 грн. — сума заборгованості заробітної плати;
299 626, 87грн.: 74 055, 10 грн. = 40, 4%;
74 055, 10грн. х 40, 4% = 29918, 26 грн. (без утримання податків й інших обов`язкових платежів).
Сума до виплати складає — 24084, 20 грн. (з урахуванням утримання податків й інших обов`язкових платежів).

28.01.2021 представником позивача було відповідь на відзив, у якому зазначено, що ознайомившись з текстом відзиву вважає аргументи відповідача, за якими він вважає що вимоги особа_1 не підлягають задоволенню, не відповідають фактичним обставинам та нормам законодавства.
У відзиві відповідач посилаючись на норми статті 116 КЗпП України, вказує, що нібито особа_1 після звільнення жодного разу не звертався до підприємства з вимогами про остаточний розрахунок.
Але відповідно ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установі, організації проводиться в день звільнення. І тільки у разі, якщо працівник в день звільнення не працював, цією статтею передбачено, що визначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Будь яких доказів що особа_1 не працював в день звільнення відповідачем не надано, що підтверджує, що він працював у день звільнення і тому він взагалі не зобов`язаний був звертатися з вимогами про остаточний розрахунок.
Щодо посилання відповідача врахувати, при визначені розміру середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню особа_1, за час затримки розрахунку, висновку Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи №761/9584/15-ц, у випадку, якщо суд дійде до висновку задоволення позивних вимог особа_1, то в цей частині також вважаю посилання відповідача та висновки Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи №761/9584/15-ц, суперечать нормам законодавства, а саме.
Міжнародними правовими актами, Конституцією України, законами України та підзаконними нормативними актами, рішеннями Конституційного Суду України урегульовано питання оплати праці та захисту прав найманих працівників.
У частині 1 Європейської соціальної хартії (переглянутій) передбачено, що кожна людина повинна мати можливість [censored] собі на життя професією, яку вона вільно обирає. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. Усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей. Усі працівники мають право на захист у випадках звільнення.
У Конвенції про захист заробітної плати № 95 (ратифікована 04 лютого 1994 року) у статті 1 надано визначення заробітної плати, відповідно до мети цієї Конвенції термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.
У частині другій статті 12 Конвенції закріплено, що коли минає термін Трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або — коли немає такого законодавства, угоди чи рішення — в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Зазначений нормативний акт уточнює і розвиває конституційне право кожного на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. А держава, у свою чергу, гарантує на рівні закріплення у Конституції України у статті 43. у тому числі, право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Саме на деталізацію та гарантування дотримання вказаного конституційного положення і прийнято ряд законодавчих актів, якими є як КЗпП України, так і Закон № 108/95-ВР «Про оплату праці».
Відповідно до статті 1 Закону № 108/95-ВР заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У статті 5 названого Закону суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об`єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
Згідно зі статтею 24 Закону № 108/95-ВР заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
У статті 25 цього Закону передбачено, що забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.
У статті 115 КЗпП України вказано, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
А у статті 116 КЗпП України прямо зазначено, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Негативні для підприємства, установи, організації наслідки невиконання вказаних вимог передбачені у статті 117 КЗпП України, текст якої наведено вище.
Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У даному випадку не працівник, а власник чи уповноважений ним орган не здійснив певних дій та не виконав свого обов`язку з оплати виконаної найманим працівником роботи. Іншого способу спонукати роботодавця до здійснення розрахунку з найманим працівником та гарантувати останньому право на отримання заробітної плати як встановлення суворих гарантій з негативними фінансовими наслідками для роботодавця законодавець не вбачав та реалізував саме у такий спосіб своє право на врегулювання спірних правовідносин.
З урахуванням прямої вказівки закону щодо відсутності часового обмеження на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати та пов`язаність строку звернення про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні саме із днем фактичного розрахунку, тобто фактичного отримання колишнім працівником заборгованості із заробітної плати у повному обсязі, відсутні підстави для висновку, що у діях позивача вбачається неналежна поведінка та пов`язувати можливість зменшення розміру середнього заробітку із істотним періодом такого прострочення. Навпаки, істотний період прострочення виплати розрахункових свідчить, що роботодавець не бажає виконувати своїх зобов`язань і обмежує колишнього найманого працівника у його природніх правах.
У статті 117 КЗпП України законодавець установив лише одну підставу для зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а саме, якщо спір вирішено на користь працівника частково.
Навіть при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у етапі 117 КЗпП України відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
У постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у цивільній справі №6−113цс16 та від 23 грудня 2015 року у цивільній справі № 6−837цс15 визначено такі критерії щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні:
-наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення;
виникнення спору між вказаними сторонами після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні були сплачені роботодавцем;
-прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при розрахунку сум у строки, визначені статтею 116 КЗпГІ України.
Такий правовий висновок Верховного Суду України повністю відповідає вимогам статті 117 КЗпП України і підстав для відступу від нього не вбачається.
Суд не є органом, який творить закони, він є органом правозастосовчим і лише у випадку існування законодавчої прогалини у регулюванні спірних правовідносин може вирішити їх з урахуванням принципу верховенства права, застосовувати аналогію закону чи аналогію права. Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд творити чи змінювати норми права та таким чином її тлумачити, щоб вона втрачала свій попередній зміст.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні урегульовано нормами Трудового права, як у КЗпП України, так і у Законі № 108/95-ВР, і не потребує додаткового застосування норм ЦК України, оскільки правова природа такого відшкодування здійснює функцію гарантування прав найманих працівників, а не санкційну за невиконання стороною своїх зобов`язань.
До подібних висновків дійшов і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 28 березня 2019 року у справах № 569/12154/17 та№ 569/14363/17.
У зв`язку з вищевикладеним, вважає є всі підстави для задоволення вимог особа_1 у повному обсязі та відхилення аргументів та вимог відповідача..
Відповідно до ч.2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі, враховуючи, що відповідних клопотань від сторін не надійшло, судовий розгляд відбувається у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ВП шахта «Гірська» ДП «Первомайськвугілля», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.7−12).

З копії наказу Міністерства енергетики та захисту довкілля України №216-к від 15.09.2020 про припинення повноважень і тимчасове покладення виконання обов`язків директора ВП шахта «Гірська» вбачається, що повноваження особа_1, директора ВП шахта «Гірська» ДП «Первомайськвугілля», 15 вересня 2020 року відповідно до п.5 ст.41 КЗпП України припинено з виплатою особа_1 вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку (а.с.13)
З довідки ВП шахта «Гірська» ДП «Первомайськвугілля» №09/1336 від 02.12.2020р. вбачається, що заборгованість по заробітній платі особа_1 складає: за серпень 2020р. -41 025грн.78коп.; за вересень 2020р. — 194 493 грн.69 коп. у тому числі вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю 114 779 грн.88 коп. Всього заборгованість станом на 02.12.2020 складає 235 519 грн.47 коп. (а.с.14)
З довідки ВП шахта «Гірська» ДП «Первомайськвугілля» №09/1332 від 02.12.2020р. вбачається, що особа_1 дійсно працював на шахті ВП «Гірська» ДП «Первомайськвугілля» та його середньоденний середній заробіток складає 1105, 30 грн. (а.с.15)
З довідки ВП шахта «Гірська» ДП «Первомайськвугілля» №09/176 від 18.01.2021р. вбачається, що всього на день звільнення нарахована з/п — 244626грн.16 коп. у т.ч.: заробітна плата на день звільнення -13 155, 10грн.; компенсація за невикористану відпустку — 88887, 36 коп.; вихідна допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпП — 142 583, 70 грн. До видачі 194 493грн.69 коп. Виплачена 21.12.2020р. — 194 493грн.69 коп. (а.с.38)

Задовольняючи позов, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В даному випадку, період затримки в проведенні розрахунку складає період з 15.09.2020 року по 21.12.2020 року, а саме 67 робочих днів (вересень 2020 — 11 роб./днів, жовтень 2020 -21 роб./днів, листопад 2020 -21роб./днів, грудень 2020−14роб./днів).
Відповідно до абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період.
З довідки ДП «Первомайськвугілля» №09/1332 від 02.12.2020р. вбачається, що середньоденний середній заробіток особа_1 складає 1105, 30 грн. (а.с.15) Отже розмір компенсації складає 74 055 грн.10 коп. (1105, 30 гривень середньоденного заробітку х 67 робочих днів затримки розрахунку).
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Наведений у позовній заяві розрахунок є обґрунтованим та перевірений судом. Середній заробіток за час затримки розрахунку 74 055 грн.10 коп., що суд вважає співмірним з огляду на розмір невиплаченої своєчасно заробітної плати та тривалість порушення.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 840, 80 грн.
З огляду на викладене, керуючись ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 259, 263−265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов представника позивача особа_2 (адреса: адреса_1), який діє на підставі довіреності від 02.12.2020 в інтересах особа_1 (який мешкає за адресою адреса_2, ідентифікаційний номер номер_1), до Державного підприємства «Первомайськвугілля» в собі відокремленого підрозділу шахта «Гірська» (адреса: 93292, Луганська область, Попаснянський район, м.Гірське, вул.І.Далькова, буд.21, код єдрпоу 32320594) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля» (адреса: 93292, Луганська область, Попаснянський район, м. Гірське, вул.І.Далькова, буд.21, код єдрпоу 32320594) на користь особа_1, ідентифікаційний номер номер_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 74 055 грн.10 коп. (сімдесят чотири тисячі п`ятдесят п`ять гривень 10 копійок).
Стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля» (адреса: 93292, Луганська область, Попаснянський район, м. Гірське, вул.І.Далькова, буд.21, код єдрпоу 32320594) на користь особа_1, ідентифікаційний номер номер_1, сплачений ним судовий збір у розмірі 840грн.80 коп. (вісімсот сорок гривень 80 копійок)
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І.В. [Л.]