ДП "СЄВЄРОДОНЕЦЬКА ТЕЦ": невыплата зарплаты
Дело № 428/7508/20
Производство № 2/428/557/2021
решение
именем украины
19 ноября 2020 г.. Северодонецк
Северодонецкий городской суд Луганской области в составе:
председательствующего судьи [П.] И.С.,
с участием секретаря судебного заседания Колядинцевои П.В.,
рассмотрев в открытом судебном заседании. Северодонецке Луганской области в порядке упрощенного искового производства цивильну дело по иску адвоката [Г.] [В.] [В.] в интересах особа_1 к ГП «Северодонецка теплоэлектроцентраль» о взыскании среднего заработка,
В:
Адвокат [Г.] [В.] [В.] в интересах особа_1 обратился к Северодонецкого городского суда Луганской области с иском к Государственному предприятию «Северодонецка теплоэлектроцентраль» о взыскании среднего заработка. В обоснование заявленных требований указал, что 01.03.2007 особа_1 був принятый в Государственное предприятие «Северодонецкая теплоэлектроцентраль» на должность водителя автотранспортного средства.
03.10.2011 года истец приказом № 120-к от 22.06.2017 был назначен на должность механика транспортного цеха Государственного предприятия «Северодонецка теплоэлектроцентраль».
20.06.2016 между истцом и Министерством обороны Украины в лице Военного комиссара Луганского областного военного комиссариата был заключен контракт о прохождении военной службы в Вооруженных Силах Укны на должностях лиц рядового состава.
22.06.2017 года истец приказом № 133-к от 22.06.2017 был уволен из Государственного предприятия «Северодонецка теплоэлектроцентраль», в связи с поступлением на военную службу.
Согласно справке № 100 от 07.04.2020 Северодонецкого городского военного комиссариата истец находится на военной службе в Северодонецком городском военном комиссариате с 20.06.2017 по настоящее время. Согласно справке № 103 от 10.04.2020 истец непосредственно приймав участие в антитеррористической операции, обеспечении ее проведения и защите независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины с 01.04.2014 по 20.03.2015, с 20.06.2017 по 26.12.2017, с 13.01.2018 по 30.04.2018, и в период с 10.05 .2018 по настоящее время участвует в осуществлении мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживании вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях.
Истец просил взыскать с Государственного предприятия «Северодонецка теплоэлектроцентраль «в его пользу средний заработок за период с 01.08.2018 по 31.05.2020 в сумме 164 949, 38 грн.
Во исполнение постановления суда от 15.09.2020 представителем ответчика степанчук И.А. было предоставлено отзыв на исковое заявление, в котором указано, что начиная с 01.03.2007 года по 22.06.2017 года истец и ответчик находились в трудовых отношениях. 22.06.2017 года приказом по предприятию № 133-к истца был освобожден на основании п. 3 ст. 36 Кодекса законов о трудеУкраины (далее — КЗоТ Украины), в связи с поступлением на военную службу.
Об освобождении истца по основаниям определенных п. 3 ст. 36 КЗоТ Украины, ответчик считает необходимым отметить следующее.
В соответствии с п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗоТ Украины основаниями прекращения Трудового договора являются: призыв или поступление работника или владельца физического лица на военную службу, направление на альтернативную (невоенной) службе, кроме случаев, когда за работником сохраняется место работы, должность в соответствии с частини третьей и четвертой статьи 119 настоящего Кодекса.
Согласно ч. 3 ст. 119 КЗоТ Украины за работниками, призванными на срочную военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы во время действия особого периода на срок до его окончания или до дня фактического увольнения хранються место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Таким работникам осуществляете выплата денежного обеспечения за счет средств Государственного бюджета Украины в соответствии с Законом Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих членов их семей».
Частью 2 ст.39 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе» с 25.03.1992 года № 2232-ХII определено, что граждане Украины, призванные на срочную военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или приняты на военную службу по контракту в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, объявление решения о проведении мобилизации и (или введение военного положения, пользуются гарантиями, предусмотренными частями третьей и четвертойй статьи 119 Кодекса законов о труде Украины, а также частью первой статьи 51, частью пятой статьи 53, части третьей статьи 57, частью пятой статьи 61 Закона Украины «Об образовании».
Определение термина «особый период» содержится в абзаце 11 ст. 1 Закона Украины «Об обороне Украины» от 06.12.1991 года № 1932-XII, в котором предусмотрено, что особое период — период, наступает с момента объявления решения о мобилизации (кроме целевой или доведения его до исполнителей относительно скрытоймобилизации или с момента введена военного положения в Украине или в отдельных ее местностях и охватывает время мобилизации, военное время и частично восстановительный период после окончания военных действий.
Согласно абз. 5 ст. 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации» от 21.10.1993 года № 3543-XII, особый период — период функционировании национальной экономики, органов государственной власти, других государственных органов, органы местного самоуправления, Вооруженных Сил Украины, других военных формуний, сил гражданской защиты, предприятий, учреждений и организаций, а также выполнение гражданам Украины своего конституционного долга по защите Отечества, независимости и территориальной целостности Украины, наступает с момента объявления решения о мобилизации (кроме целевой) или доведения его до исполнителей относительно скрытой мобилизации или с момента введения военного положения в Украине или в отдельных ее местностях и охватывает время мобилизации, военное время и частично восстановительный период после сакинченню военных действий.
Мобилизация — это комплекс мероприятий, осуществляемых с целью планомерного перевода и национальной экономики, деятельности органов государственной власти, других государственных органов, органов местного самоуправления, предприятий, учреждений и организаций на функционирование и условиях особого периода, а Вооруженных Сил Украины, других военных формирований, Оперативно спасательных службы гражданской защиты — на организацию и штаты военного времени. Мобилизация может быть общей или частичной и оводится открыто или скрыто (абз. 4 ст. 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации» от 21.10.1993 года 3543-XII).
Итак, по содержанию вышеприведенных норм особый период наступает с момента объявления решения о мобилизации и охватывает время мобилизации, а в случае объявления состояния войны — военное время и частично восстановительный период после окончания военных действий.
Таким образом, действие особого периода ограничивается сроками, установленными для проведения мобилизации, или время, в течение которогов действует военное положение и частично восстановительный период после окончания военных действий.
В условиях отсутствия решения об объявлении войны или мобилизации, или истечения сроков, установленных для проведения мобилизации, особый период не действует.
Согласно п. 1 Договора о прохождении гражданами Украины военной службы в Вооруженных Силах Украины на должностях лиц рядового состава № б / н от 20.06.2017 года, истец ознакомился с законами и другими нормативно-правовыми актами Украины, которые регулируют рядомок прохождения военной службы, и добровольно взял на себя обязательства проходить военную службу в Вооруженных Силах Украины в течение срока контракта, а в случае наступления особого периода — сверх установленного срока контракта.
То есть, из содержания самого контракта следует, что на момент его заключения 20.06.2017 года особый период бездействовал.
Учитывая вышеизложенное, представитель ответчика просил отказать особа_1 в удовлетворении иска.
В судебном заседании представитель истца адвокат [Г.] [В.] явился, подал в суд заявление, в котором просил рассмотреть дело без его участия и без участия истца, заявленные исковые требования поддержал в полном объеме.
В судебном заседании представитель ответчика ООО «Северодонецка теплоэлектроцентраль» не явился, в данном отзыве просил рассмотреть дело без участия представителя ответчика.
Исследовав материалы дела, суд установил следующие фактические обстоятельства.
Из материалов дела судом установлено, что согласно копии с выписки из приказа вийсьного комиссара Луганского областного военного комиссариата (по строевой части) № 117 от 20.06.2017, особа_1 назначен приказом военного комиссара Луганского областного военного комиссариата (по личному составу) от 20 июня 2017 № 34-РС на должность оператора отделения военного учета и бронирования сержантов и солдат запаса Северодонецкого городского военного комиссариата Луганской области, что также подтверждается копией контракта о прохождении гражданами Украины вийсььковои службы в Вооруженных Силах Украины на должностях лиц рядового состава от 20.06.2017 года.
Согласно копии приказа № 133-к от 22.06.2017 ГП «Северодонецка теплоэлектроцентраль», особа_1, механика транспортного цеха, на основании контракта о прохождении гражданами Украины военной службы в Вооруженных Силах Украины на должностях лиц рядового состава от 26.06.17 б / н, заключенного с особа_1 22.06.17 уволен в связи с поступлением на военную службу, п. 3 ст. 36 КЗоТ Украины.
Согласно копии справки № 100 от 07.04.2020, выданной Северодонецким городским военным комиссариатом, старший солдат особа_1 находится на военной службе в Северодонецком городском военном комиссариате с 20 июня 2017 по настоящее время.
Согласно справке военного комиссара Северодонецкого городского военного комиссариата № 103 от 10.04.2020, старший солдат особа_1 в период с 01.04.2014 по 20.03.2015, с 20.06.2017 по 26.12.2017, с 13.01.2018 по 30.04.2018 принимал непосредственноеучастие в антитеррористической операции, обеспечении ее проведения и защите независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины в районе проведения антитеррористической операции в Донецкой и Луганской областях, и в период с 10.05.2018 по настоящее время участвует в осуществлении мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживания вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях, обеспечении их осуществления, находясь непосредственно в районах и в период осуществления указанных мероприятий.
В соответствии с п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗоТ Украины призыв или поступление работника на военную службу является основанием прекращения Трудового договора, кроме случаев, когда за работником сохраняются место работы, должность в соответствии с ч. 3, 4 ст. 119 КЗоТ Украины.
В соответствии с положениями ст. 17 Конституции Украины оборона Украины, защита ее суверенитета, территориальной целостности и неприкосновенности возлагаются на Вооруженные Силы Украины. Обеспечение государственной безопасностии защита государственной границы Украины возлагаются на соответствующие воинские формирования и правоохранительные органы государства, организация и порядок деятельности которых определяются законом. Вооруженные Силы Украины и другие военные формирования никем не могут быть использованы для ограничения прав и свобод граждан или с целью свержения конституционного строя, устранения органов власти или препятствования их деятельности. Государство обеспечивает социальную защиту граждан Украины, находящихся на службе в Вооруженных Силах Укны и в других военных формированиях, а также членов их семей.
Определение основ обороны Украины и подготовки государства к обороне, порядок и основания призыва на военную службу, условия ее прохождения, правовое регулирование социального и правового статуса военнослужащих определяются Законами Украины «Об обороне Украины», «О мобилизационной подготовке и мобилизации» «О воинской обов` связь и военной службе «, « О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей «, Указамы Президента Украины и другими подзаконными актами.
Кроме того, должны быть учтены решения Совета национальной безопасности и обороны Украины, которое в соответствии со ст. 7 Закона Украины № 1932-XII наделена полномочиями по координации и контролю органов исполнительной власти по вопросам обороны в условиях военного или чрезвычайного положения и при возникновении кризисных ситуаций, угрожающих национальной безопасности Украины.
В частности, Совет национальной безопасности, согласно ст. 3 Закона Украины «О Совете национальной безопасности и обороны Украины от 05 марта 1998 года № 183/98-ВР вносит предложения Президенту Украины относительно реализации основ внутренней и внешней политики в сфере национальной безопасности и обороны; выполняет функции координации и контроля за деятельностью органов исполнительной власти в сфере национальной безопасности и обороны в условиях военного или чрезвычайного положения и при возникновении кризисных ситуаций, угрожающих национальной безопасности Украины, а также, в соответствии со ст. 4 этого Закона принимаетрешение о неотложных мер по разрешению кризисных ситуаций, угрожающих национальной безопасности Украины.
Указанные решения согласно ст. 10 вышеупомянутого Закона вводятся в действие указами Президента Украины и являются обязательными к исполнению.
Согласно ч. 3, 4 ст. 119 КЗоТ Украины за работниками, которые были призваны во время мобилизации, на особый период и которые подлежат увольнению с военной службы в связи с объявлением демобилизации, но продолжают военную службу в связи с прийняттям на военную службу по контракту, но не более чем на срок заключенного контракта, сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц — предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Таким работникам осуществляется выплата денежного обеспечения за счет средств Государственного бюджета Украины соответно в Закон Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей».
Анализ указанных норм материального права дает основания для вывода о том, что работодатель имеет право уволить работника в связи с его призывом на военную службу, кроме случая призыва по мобилизации и в особый период, когда за таким работником сохраняется место работы, должность, компенсируется средний заработок на предприятии, в котором он работал на время призыва. Оговорки, запорлене в п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗоТ Украины и в ч. 3 ст. 119 КЗоТ Украины относительно невозможности увольнения работника, призванного по мобилизации, на особый период, зависит от того, на срочную или на другой вид военной службы (в том числе служба по контракту) призван работник.
Частью второй статьи 39 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе» определено, что граждане Украины, призванные на военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, на особыйпериод, или приняты на военную службу по контракту в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, объявление решения о проведении мобилизации и (или) введение военного положения, пользуются гарантиями, предусмотренными ч. 3, 4 ст. 119 КЗоТ Украины, а также ч. 1 ст. 51, ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 5 ст. 61 Закона Украины «Об образовании».
Из указанных норм законов следует, что гарантии, предусмотренные ч. 3, 4 ст. 119 КЗоТ Украины предоставляются не только лицам, которые былипризванные на военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, но и тем, которые были приняты на военную службу по контракту в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, на время действия особого периода.
В соответствии со ст. 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации» особый период — период функционирования национальной экономики, органов государственной власти, других государственных органов, органов местного самоуправления, Вооруженных Сил Украины, дрих военных формирований, сил гражданской защиты, предприятий, учреждений и организаций, а также выполнение гражданами Украины своего конституционного долга по защите Отечества, независимости и территориальной целостности Украины, наступает с момента объявления решения о мобилизации (кроме целевой) или доведения его до исполнителей относительно скрытой мобилизации или с момента введения военного положения в Украине или в отдельных ее местностях и охватывает время мобилизации, военное время и частично восстановленииполным период после окончания военных действий.
Особый период в Украине действует с момента обнародования Указа Президента от 17 марта 2014 года № 30−3 / 2014 «О частичную мобилизацию» и будет оконченным с принятием Президентом Украины соответствующего решения о переводе всех институтов Украины на функционирование в условиях мирного времени.
Согласно разъяснениями Министерства обороны Украины, изложенными в письмах № 322/2/8417 от 1 октября 2015, № 316/1/906 от 20 октября 2016 «Об действия особогопериода «, отмена особого периода будет осуществлено отдельным Указом Президента Украины» О демобилизации «после стабилизации обстановки на востоке Украины. Учитывая содержание мероприятий мобилизации и демобилизации, определенных Законом Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации», окончание мероприятий мобилизации, без принятия решения о проведении демобилизации, не прекращает особый период.
Выводы относительно действия в Украине особого периода с 17 марта 2014 года, после обнародования Указа Президента от 17 марта 2014 № 303/2014 «О частичной мобилизации», изложенные в постановлениях Верховного Суда от 14 февраля 2018 года в деле № 131/1449/16-ц (кассационное производство № 61−4157св18) от 14 февраля 2018 года в деле № 727/2187/16-ц (кассационное производство № 61−3951св18) от 20 февраля 2018 по делу № 640/4439/16-ц (кассационное производство № 61−4304св18) от 21 февраля 2018 по делу № 211/1546/16-ц (кассационное производство № 61−4255св 18) от 25 апреля 2018 по делу №205/1993/17 (кассационное производство № 61−1664св 17) и др.
На момент увольнения истца и рассмотрения дела Президент Украины решение о переводе государственных институтов на функционирование в условиях мирного времени и о демобилизации не принимал.
Поскольку на момент заключения контракта с истцом о прохождении военной службы действовал особый период деятельности всех институтов Украины, не закончился на время рассмотрения судебного спора, то на него распространяются гарантии, определенные ч. 3 ст. 119 КЗоТ Украины.
Освобождение истца особа_1 по работе с ГП «Северодонецка теплоэлектроцентраль» состоялось во время прохождения им военной службы в Вооруженных Силах Украины. Такое освобождение от работы истца не является законным, поскольку на спорные правоотношения распространяются правовые нормы ст. 39 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе», ч. 3 и 4 ст. 119 КЗоТ Украины.
Согласно ч. 3 ст. 119 КЗоТ Украины лицо_1 во время прохождения им военной службы в Вооруженных Силах Украины сохраняется также и средний заработок на Государственном предприятии «Северодонецка теплоэлектроцентраль», который подлежит взысканию в пользу истца.
Определяя размер среднего заработка, подлежащего взысканию в пользу истца, суд считает, что размер среднего заработка должен исчисляться за период с 01.08.2018 по 31.05.2020 включительно (период указанный истцом в иске) в порядке, определенном Постановлением Кабинета Министров Украины «Об утверждении порядка исчисления среднейзаработной платы «от 08.02.1995 № 100 (далее — Порядок).
В соответствии с пунктом 2 пункта 10 Порядка № 100 исчисления средней заработной платы для оплаты времени военной службы по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту производится исходя из выплат за последние 2 календарных месяца работы, предшествующих событию, с которой связана соответствующая выплата.
В соответствии с пунктом 5 раздела IV Порядка начисления выплат во всех случаях сохранения средней заработной платы производится исходя из размера среднедневной (часовой) заработной платы.
В соответствии с пунктом 8 раздела IV Порядка начисления выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние 2 месяца работы, производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (часовая) заработная плата определяется деленням заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, — на число календарных дней за этот период. Среднемесячное число рабочих дней рассчитывается делением на 2 суммарного числа рабочих дней за последние два календарных месяца согласно графику работы предприятия, учреждения, организации, установленным с соблюдением требований законодательства (абзац третий пункта 8 разделаIV Порядка).
В соответствии с пунктом 10 Порядка в случаях повышения тарифных ставок и должностных окладов на предприятии, в учреждении, организации в соответствии с актами законодательства, а также по решениям, предусмотренным в коллективных договорах (соглашениях), как в расчетном периоде, так и в периоде, в течение которого за работником сохраняется средний заработок, заработная плата, включая премии и другие выплаты, учитываемые при исчислении средней заработной платы, за промежуток времени до повышения коригуються на коэффициент их повышения. На хозрасчетных предприятиях и в организациях корректировка заработной платы и других выплат производится с учетом их финансовых возможностей. Исходя из откорректированной таким образом заработной платы в расчетном периоде, по установленному в пунктах 6, 7 и 8 раздела IV порядку определяется среднедневной (часовой) заработок.
Согласно письму Министерства труда и социальной политики от 3 августа 2005 № 18−441−1 коэффициент, на который необходимо прокоригуваты выплаты, включаемые при исчислении средней заработной платы, рассчитывается путем деления тарифной ставки (оклада), установленной работнику после повышения, на тарифную ставку (оклад), которую он имел к повышению.
Аналогичная позиция изложена в письме Министерства труда и социальной политики Украины от 04.04.2006 г.. № 266/13 / 84−06 по корректировке средней заработной платы, сохраняется за командированным работником.
Итак, на хозрасчетных предприятиях корректировка зарИтно платы производится с учетом их финансовых возможностей. Указанная норма предусматривает возможность хозрасчетного предприятия в случае затруднительного финансового состояния несколько уменьшить коэффициент корректировки, но не лишает эти предприятия от корректировки.
В письме Министерства социальной политики Украины от 11.01.2016 года № 11/13 / 84−16 «Об исчислении средней заработной платы» указано, что в случаях, когда повышение тарифных ставок и окладов произошло в периоде, в течение которого за трудаивником сохранялся средний заработок (в том числе мобилизованном работнику), по этому заработку осуществляются начисления только в части, касающейся дней сохранения заработной платы со дня повышения тарифных ставок (окладов).
На предприятие возложена обязанность в случаях повышения тарифных ставок и должностных окладов в расчетном периоде, так и в периоде, в течение которого за работником сохраняется средний заработок, осуществлять корректировку на коэффициенты повышения.
предприятием вустановленной среднечасовой заработной платы с 01.07.2018 был применен коэффициент 1, 044, с 01.09.2018 был применен коэффициент 1, 052, с 01.01.2019 — 1, 043, с 01.01.2020 — 1, 097, а следовательно средняя заработная плата истца, с учетом вышеизложенных норм права, должна была корректироваться на указанный коэффициент корректировки.
Порядок определения заработной платы механика транспортного цеха рассчитывается путем умножения среднечасовой заработной платы (с учетом соответствующего коефициенто повышение) (август 2018 — 44, 61 грн.), (сентябрь 2018-декабрь 2018 — 46, 93 грн.), (январь 2019-декабрь 2019 — 48, 95 грн.), (январь 2020 года-май 2020 — 53, 70 грн.) на количество отработанных рабочих часов в месяце (147, 50×44, 61 = 6579, 98 грн.), (132×44, 61 = 6194, 76 грн.), (162, 50×44, 61 = 7626, 25 грн.), (176, 50×44, 61 = 8283, 15 грн.), (156, 75×44, 61 = 8283, 15 грн.), (168, 25×48, 95 = 8235, 84 грн.), (160×48, 95 = 7832, 00 грн.), (159×48, 95 = 7783, 05 грн.), (139, 25×48, 95 = 6816, 29 грн.), (131×48, 95 = 6412, 45 грн.), (122, 75×48, 95 = 6008, 61 грн.), (156, 75×48, 95 = 7672, 91 грн.), (132×48, 95 = 6461 40 грн.), (140, 25×48, 95 = 6865, 24 грн.), (162, 50×48, 95 = 7954, 38 грн.), (167×48, 95 = 8174, 65 грн.), (164×48, 95 = 8027, 80 грн.), (166×53, 70 = 8914, 20 грн.), (160×53, 70 = 8592, 00 грн.), (168, 25×53, 70 = 9035, 03 грн.), (139, 25×53, 70 = 7477, 73 грн.), (123, 75×53, 70 = 6645, 38 грн.).
Таким образом, общая сумма невыплаченных денежных средств истцу особа_1, с учетом примененных коэффициентов с установленными сэрдньогодинних тарифных ставок в период с 01.08.2018 года по 31.05.2020 года составляет 164 949, 38 гривен без удержания налогов и других обязательных платежей.
При таких обстоятельствах суд считает, что расчет среднего заработка, совершенный истцом, соответствует требованиям Постановления Кабинета Министров Украины «Об утверждении Порядка исчисления средней заработной платы» от 08.02.1995 № 100 и может быть принят судом во внимание. По вышеприведенным подсчетом суда средний заработок истца составляет 164949, 38 грн., В связи с чем исковое заявление адвоката [Г.] [В.] [В.] в интересах особа_1 к ГП «Северодонецка теплоэлектроцентраль» о взыскании среднего заработка подлежит удовлетворению.
Согласно ч. 1 ст. 141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Решая вопрос о распределении судебных расходов в этом деле, суд учитывает, что истец освобожден от уплаты судебного сбора при обращении в суд, а сумма удовлетворенных исковых требований к ответчику составила 164 949, 38 грн., поэтому в соответствии со ст. 141 ГПК Украины суд считает необходимым взыскать с ответчика в пользу государства судебный сбор в сумме 1649 грн. 49 коп.
Руководствуясь ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263−265 ГПК Украины, суд
принял:
Иск адвоката [Г.] [В.] [В.] в интересах особа_1 к ГП «Северодонецка теплоэлектроцентраль» о взыскании среднего заработка удовлетворить.
Скачать с государственнойого предприятия «Северодонецка теплоэлектроцентраль» в пользу особа_1 средний заработок за период с 01.08.2018 по 31.05.2020 включительно, определенный без удержания налогов и других обязательных платежей, в сумме 164 949, 38 (сто шестьдесят четыре тысячи девятьсот сорок дев пять) грн. 38 коп.
Взыскать с Государственного предприятия «Северодонецка теплоэлектроцентраль» в пользу государства расходы по уплате судебного сбора в сумме 1649 (одна тысяча шестьсот сорок девять) рублей. 49 коп.
Решение может быть оскаржено в Луганский апелляционный суд через Северодонецкий городской суд путем подачи апелляционной жалобы на решение суда в течение тридцати дней со дня его провозглашения.
Участник дела, которому полное решение суда не было вручено в день провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачия апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Сведения о сторонах:
— истец особа_1, место жительства: адреса_1 регистрационный номер ОКПП номер_1;
— ответчик Государственное предприво «Северодонецка теплоэлектроцентраль», местонахождение: 93403, Луганская область, г.. Северодонецк, код егрпоу 00131050.
Судья И. С. [П.]
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 428/7508/20
Провадження № 2/428/557/2021
рішення
іменем україни
19 листопада 2020 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді [П.] І.С.,
за участю секретаря судового засідання Колядінцевої П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката [Г.] [В.] [В.] в інтересах особа_1 до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення середнього заробітку,
встановив:
Адвокат [Г.] [В.] [В.] в інтересах особа_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення середнього заробітку. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 01.03.2007 особа_1 був прийнятий до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» на посаду водія автотранспортного засобу.
03.10.2011 року позивач наказом № 120-к від 22.06.2017 був призначений на посаду механіка транспортного цеху Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль».
20.06.2016 між позивачем та Міністерством оборони України в особі Військового комісара Луганського обласного військового комісаріату був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.
22.06.2017 року позивач наказом № 133-к від 22.06.2017 був звільнений з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», у зв`язку зі вступом на військову службу.
Відповідно до довідки № 100 від 07.04.2020 Сєвєродонецького міського військового комісаріату позивач перебуває на військовій службі в Сєвєродонецькому міському військовому комісаріаті з 20.06.2017 по теперішній час. Відповідно до довідки № 103 від 10.04.2020 позивач безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України з 01.04.2014 по 20.03.2015, з 20.06.2017 по 26.12.2017, з 13.01.2018 по 30.04.2018, та в період з 10.05.2018 по теперішній час бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.
Позивач просив стягнути з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» на його користь середній заробіток за період з 01.08.2018 по 31.05.2020 у сумі 164 949, 38 грн.
На виконання ухвали суду від 15.09.2020 представником відповідача Степанчуком І.О. було надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що починаючи з 01.03.2007 року по 22.06.2017 року позивач та відповідач перебували в трудових відносинах. 22.06.2017 року наказом по підприємству № 133-к позивача було звільнено на підставі п. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України), у зв`язку зі вступом на військову службу.
Щодо звільнення позивача з підстав визначених п. 3 ст. 36 КЗпП України, відповідач вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення Трудового договору є: призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничої кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюєте виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців членів їх сімей».
Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 25.03.1992 року № 2232-ХІІ визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою і четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Визначення терміну «особливий період» міститься в абзаці 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ, у якому передбачено, що особлива період — період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введена воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ, особливий період — період функціонуванні національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органи місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянам України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінченню воєнних дій.
Мобілізація — це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення і національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування і умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року 3543-XII).
Отже, за змістом вищенаведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни — воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.
Відповідно до п. 1 Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу № б/н від 20.06.2017 року, позивач ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду — понад установлений строк Контракту.
Тобто, зі змісту самого Контракту вбачається, що на момент його укладення 20.06.2017 року особливий період не діяв.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив відмовити особа_1 у задоволенні позову.
В судове засідання представник позивача адвокат [Г.] В.В. не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі та без участі позивача, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
В судове засідання представник відповідача ДП «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» не з`явився, у наданому відзиві просив розглянути справу без участі представника відповідача.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до копії з витягу з наказу військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) № 117 від 20.06.2017, особа_1 призначений наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по особовому складу) від 20 червня 2017 року № 34-РС на посаду оператора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області, що також підтверджується копією контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 20.06.2017 року.
Згідно з копією наказу № 133-к від 22.06.2017 Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», особа_1, механіка транспортного цеху, на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 26.06.17 б/н, укладеного з особа_1, 22.06.17 звільнено у зв`язку зі вступом на військову службу, п. 3 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до копії довідки № 100 від 07.04.2020, виданої Сєвєродонецьким міським військовим комісаріатом, старший солдат особа_1 перебуває на військовій службі в Сєвєродонецькому міському військовому комісаріаті з 20 червня 2017 року по теперішній час.
Згідно з довідкою військового комісара Сєвєродонецького міського військового комісаріату № 103 від 10.04.2020, старший солдат особа_1 в період з 01.04.2014 по 20.03.2015, з 20.06.2017 по 26.12.2017, з 13.01.2018 по 30.04.2018 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, та в період з 10.05.2018 по теперішній час бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України призов або вступ працівника на військову службу є підставою припинення Трудового договору, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України.
Відповідно до положень ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
Крім того, мають бути враховані рішення Ради національної безпеки і оборони України, яка відповідно до ст. 7 Закону України № 1932-XII, наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Зокрема, Рада національної безпеки, згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України від 05 березня 1998 року № 183/98-ВР вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, а також, у відповідності до ст. 4 цього Закону приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв`язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Зазначені рішення згідно зі ст. 10 вищезазначеного Закону вводяться в дію Указами Президента України та є обов`язковими до виконання.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що роботодавець має право звільнити працівника у зв`язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації та на особливий період, коли за таким працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову. Застереження, закріплене у п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та у ч. 3 ст. 119 КЗпП України щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації, на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби (у тому числі служба за контрактом) призваний працівник.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України, а також ч. 1 ст. 51, ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 5 ст. 61 Закону України «Про освіту».
З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, на час дії особливого періоду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період — період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента від 17 березня 2014 року № 30−3/2014 «Про часткову мобілізацію» та буде закінченим з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Згідно з роз`ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року, № 316/1/906 від 20 жовтня 2016 року «Щодо дії особливого періоду», скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації, без прийняття рішення щодо проведення демобілізації, не припиняє особливий період.
Висновки щодо дії в Україні особливого періоду з 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61−4157св18); від 14 лютого 2018 року в справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61−3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61−4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61−4255св 18); від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17 (касаційне провадження № 61−1664св 17) та інших.
На час звільнення позивача та розгляду справи Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про демобілізацію не приймав.
Оскільки на час укладення контракту з позивачем про проходження військової служби діяв особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, то на нього поширюються гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.
Звільнення позивача особа_1 з роботи з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» відбулося під час проходження ним військової служби у Збройних Силах України. Таке звільнення з роботи позивача не є законним, оскільки на спірні правовідносини поширюються правові норми ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 3 і 4 ст. 119 КЗпП України.
Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за особа_1 під час проходження ним військової служби у Збройних Силах України зберігається також і середній заробіток на Державному підприємстві «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», який підлягає стягненню на користь позивача.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає, що розмір середнього заробітку має обчислюватися за період з 01.08.2018 по 31.05.2020 включно (період зазначений позивачем у позові) в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 (далі — Порядок).
Відповідно до пункту 2 пункту 10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Відповідно до пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток.
Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики від 03 серпня 2005 року № 18−441−1 коефіцієнт, на який необхідно прокоригувати виплати, що включаються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховується шляхом ділення тарифної ставки (окладу), встановленої працівнику після підвищення, на тарифну ставку (оклад), яку він мав до підвищення.
Аналогічна позиція викладена в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 04.04.2006 р. № 266/13/84−06 щодо коригування середньої заробітної плати, яка зберігається за відрядженим працівником.
Отже, на госпрозрахункових підприємствах коригування заробітної плати провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Зазначена норма передбачає можливість госпрозрахункового підприємства у випадку скрутного фінансового стану дещо зменшити коефіцієнт коригування, але не позбавляє ці підприємства від коригування.
В листі Міністерства соціальної політики України від 11.01.2016 року № 11/13/84−16 «Щодо обчислення середньої заробітної плати» зазначено, що у випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулося у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток (у тому числі мобілізованому працівнику), за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
На підприємство покладено обов`язок у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, здійснювати коригування на коефіцієнти підвищення.
Підприємством до встановленої середньогодинної заробітної плати з 01.07.2018 був застосований коефіцієнт 1, 044, з 01.09.2018 був застосований коефіцієнт 1, 052, з 01.01.2019 — 1, 043, з 01.01.2020 — 1, 097, а отже середня заробітна плата позивача, з урахуванням вищевикладених норм права, повинна була коригуватися на зазначений коефіцієнт коригування.
Порядок визначення заробітної плати механіка транспортного цеху розраховується шляхом множенням середньогодинної заробітної плати (з урахуванням відповідного коефіцієнту підвищення) (серпень 2018 року — 44, 61 грн.), (вересень 2018 року-грудень 2018 року — 46, 93 грн.), (січень 2019 року-грудень 2019 року — 48, 95 грн.), (січень 2020 року-травень 2020 року — 53, 70 грн.) на кількість відпрацьованих робочих годин у місяці (147, 50×44, 61=6579, 98 грн.), (132×44, 61=6194, 76 грн.), (162, 50×44, 61=7626, 25 грн.), (176, 50×44, 61=8283, 15 грн.), (156, 75×44, 61=8283, 15 грн.), (168, 25×48, 95=8235, 84 грн.), (160×48, 95=7832, 00 грн.), (159×48, 95=7783, 05 грн.), (139, 25×48, 95=6816, 29 грн.), (131×48, 95=6412, 45 грн.), (122, 75×48, 95=6008, 61 грн.), (156, 75×48, 95=7672, 91 грн.), (132×48, 95=6461, 40 грн.), (140, 25×48, 95=6865, 24 грн.), (162, 50×48, 95=7954, 38 грн.), (167×48, 95=8174, 65 грн.), (164×48, 95=8027, 80 грн.), (166×53, 70=8914, 20 грн.), (160×53, 70=8592, 00 грн.), (168, 25×53, 70=9035, 03 грн.), (139, 25×53, 70=7477, 73 грн.), (123, 75×53, 70=6645, 38 грн.).
Таким чином, загальна сума невиплачених грошових коштів позивачу особа_1, з урахуванням застосованих коефіцієнтів до встановлених середньогодинних тарифних ставок у період з 01.08.2018 року по 31.05.2020 року складає 164 949, 38 гривень без утримання податків й інших обов`язкових платежів.
За таких обставин суд вважає, що розрахунок середнього заробітку, здійснений позивачем, відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 та може бути прийнятий судом до уваги. За вищенаведеним підрахунком суду середній заробіток позивача складає 164 949, 38 грн., у зв`язку з чим позовна заява адвоката [Г.] [В.] [В.] в інтересах особа_1 до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення середнього заробітку підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, а сума задоволених позовних вимог до відповідача склала 164 949, 38 грн., тому відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1 649 грн. 49 коп.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263−265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов адвоката [Г.] [В.] [В.] в інтересах особа_1 до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення середнього заробітку задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» на користь особа_1 середній заробіток за період з 01.08.2018 по 31.05.2020 включно, визначений без утримання податків та інших обов`язкових платежів, у сумі 164 949, 38 (сто шістдесят чотири тисячі дев`ятсот сорок дев`ять) грн. 38 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» на користь держави витрати по сплаті судового збору у сумі 1 649 (одна тисяча шістсот сорок дев`ять) грн. 49 коп.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторони:
— позивач: особа_1, місце проживання: адреса_1, реєстраційний номер ОКПП номер_1;
— відповідач: Державне підприємство «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», місцезнаходження: 93403, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, код єдрпоу 00131050.
Суддя І. С. [П.]
Производство № 2/428/557/2021
решение
именем украины
19 ноября 2020 г.. Северодонецк
Северодонецкий городской суд Луганской области в составе:
председательствующего судьи [П.] И.С.,
с участием секретаря судебного заседания Колядинцевои П.В.,
рассмотрев в открытом судебном заседании. Северодонецке Луганской области в порядке упрощенного искового производства цивильну дело по иску адвоката [Г.] [В.] [В.] в интересах особа_1 к ГП «Северодонецка теплоэлектроцентраль» о взыскании среднего заработка,
В:
Адвокат [Г.] [В.] [В.] в интересах особа_1 обратился к Северодонецкого городского суда Луганской области с иском к Государственному предприятию «Северодонецка теплоэлектроцентраль» о взыскании среднего заработка. В обоснование заявленных требований указал, что 01.03.2007 особа_1 був принятый в Государственное предприятие «Северодонецкая теплоэлектроцентраль» на должность водителя автотранспортного средства.
03.10.2011 года истец приказом № 120-к от 22.06.2017 был назначен на должность механика транспортного цеха Государственного предприятия «Северодонецка теплоэлектроцентраль».
20.06.2016 между истцом и Министерством обороны Украины в лице Военного комиссара Луганского областного военного комиссариата был заключен контракт о прохождении военной службы в Вооруженных Силах Укны на должностях лиц рядового состава.
22.06.2017 года истец приказом № 133-к от 22.06.2017 был уволен из Государственного предприятия «Северодонецка теплоэлектроцентраль», в связи с поступлением на военную службу.
Согласно справке № 100 от 07.04.2020 Северодонецкого городского военного комиссариата истец находится на военной службе в Северодонецком городском военном комиссариате с 20.06.2017 по настоящее время. Согласно справке № 103 от 10.04.2020 истец непосредственно приймав участие в антитеррористической операции, обеспечении ее проведения и защите независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины с 01.04.2014 по 20.03.2015, с 20.06.2017 по 26.12.2017, с 13.01.2018 по 30.04.2018, и в период с 10.05 .2018 по настоящее время участвует в осуществлении мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживании вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях.
Истец просил взыскать с Государственного предприятия «Северодонецка теплоэлектроцентраль «в его пользу средний заработок за период с 01.08.2018 по 31.05.2020 в сумме 164 949, 38 грн.
Во исполнение постановления суда от 15.09.2020 представителем ответчика степанчук И.А. было предоставлено отзыв на исковое заявление, в котором указано, что начиная с 01.03.2007 года по 22.06.2017 года истец и ответчик находились в трудовых отношениях. 22.06.2017 года приказом по предприятию № 133-к истца был освобожден на основании п. 3 ст. 36 Кодекса законов о трудеУкраины (далее — КЗоТ Украины), в связи с поступлением на военную службу.
Об освобождении истца по основаниям определенных п. 3 ст. 36 КЗоТ Украины, ответчик считает необходимым отметить следующее.
В соответствии с п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗоТ Украины основаниями прекращения Трудового договора являются: призыв или поступление работника или владельца физического лица на военную службу, направление на альтернативную (невоенной) службе, кроме случаев, когда за работником сохраняется место работы, должность в соответствии с частини третьей и четвертой статьи 119 настоящего Кодекса.
Согласно ч. 3 ст. 119 КЗоТ Украины за работниками, призванными на срочную военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы во время действия особого периода на срок до его окончания или до дня фактического увольнения хранються место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Таким работникам осуществляете выплата денежного обеспечения за счет средств Государственного бюджета Украины в соответствии с Законом Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих членов их семей».
Частью 2 ст.39 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе» с 25.03.1992 года № 2232-ХII определено, что граждане Украины, призванные на срочную военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, на особый период или приняты на военную службу по контракту в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, объявление решения о проведении мобилизации и (или введение военного положения, пользуются гарантиями, предусмотренными частями третьей и четвертойй статьи 119 Кодекса законов о труде Украины, а также частью первой статьи 51, частью пятой статьи 53, части третьей статьи 57, частью пятой статьи 61 Закона Украины «Об образовании».
Определение термина «особый период» содержится в абзаце 11 ст. 1 Закона Украины «Об обороне Украины» от 06.12.1991 года № 1932-XII, в котором предусмотрено, что особое период — период, наступает с момента объявления решения о мобилизации (кроме целевой или доведения его до исполнителей относительно скрытоймобилизации или с момента введена военного положения в Украине или в отдельных ее местностях и охватывает время мобилизации, военное время и частично восстановительный период после окончания военных действий.
Согласно абз. 5 ст. 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации» от 21.10.1993 года № 3543-XII, особый период — период функционировании национальной экономики, органов государственной власти, других государственных органов, органы местного самоуправления, Вооруженных Сил Украины, других военных формуний, сил гражданской защиты, предприятий, учреждений и организаций, а также выполнение гражданам Украины своего конституционного долга по защите Отечества, независимости и территориальной целостности Украины, наступает с момента объявления решения о мобилизации (кроме целевой) или доведения его до исполнителей относительно скрытой мобилизации или с момента введения военного положения в Украине или в отдельных ее местностях и охватывает время мобилизации, военное время и частично восстановительный период после сакинченню военных действий.
Мобилизация — это комплекс мероприятий, осуществляемых с целью планомерного перевода и национальной экономики, деятельности органов государственной власти, других государственных органов, органов местного самоуправления, предприятий, учреждений и организаций на функционирование и условиях особого периода, а Вооруженных Сил Украины, других военных формирований, Оперативно спасательных службы гражданской защиты — на организацию и штаты военного времени. Мобилизация может быть общей или частичной и оводится открыто или скрыто (абз. 4 ст. 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации» от 21.10.1993 года 3543-XII).
Итак, по содержанию вышеприведенных норм особый период наступает с момента объявления решения о мобилизации и охватывает время мобилизации, а в случае объявления состояния войны — военное время и частично восстановительный период после окончания военных действий.
Таким образом, действие особого периода ограничивается сроками, установленными для проведения мобилизации, или время, в течение которогов действует военное положение и частично восстановительный период после окончания военных действий.
В условиях отсутствия решения об объявлении войны или мобилизации, или истечения сроков, установленных для проведения мобилизации, особый период не действует.
Согласно п. 1 Договора о прохождении гражданами Украины военной службы в Вооруженных Силах Украины на должностях лиц рядового состава № б / н от 20.06.2017 года, истец ознакомился с законами и другими нормативно-правовыми актами Украины, которые регулируют рядомок прохождения военной службы, и добровольно взял на себя обязательства проходить военную службу в Вооруженных Силах Украины в течение срока контракта, а в случае наступления особого периода — сверх установленного срока контракта.
То есть, из содержания самого контракта следует, что на момент его заключения 20.06.2017 года особый период бездействовал.
Учитывая вышеизложенное, представитель ответчика просил отказать особа_1 в удовлетворении иска.
В судебном заседании представитель истца адвокат [Г.] [В.] явился, подал в суд заявление, в котором просил рассмотреть дело без его участия и без участия истца, заявленные исковые требования поддержал в полном объеме.
В судебном заседании представитель ответчика ООО «Северодонецка теплоэлектроцентраль» не явился, в данном отзыве просил рассмотреть дело без участия представителя ответчика.
Исследовав материалы дела, суд установил следующие фактические обстоятельства.
Из материалов дела судом установлено, что согласно копии с выписки из приказа вийсьного комиссара Луганского областного военного комиссариата (по строевой части) № 117 от 20.06.2017, особа_1 назначен приказом военного комиссара Луганского областного военного комиссариата (по личному составу) от 20 июня 2017 № 34-РС на должность оператора отделения военного учета и бронирования сержантов и солдат запаса Северодонецкого городского военного комиссариата Луганской области, что также подтверждается копией контракта о прохождении гражданами Украины вийсььковои службы в Вооруженных Силах Украины на должностях лиц рядового состава от 20.06.2017 года.
Согласно копии приказа № 133-к от 22.06.2017 ГП «Северодонецка теплоэлектроцентраль», особа_1, механика транспортного цеха, на основании контракта о прохождении гражданами Украины военной службы в Вооруженных Силах Украины на должностях лиц рядового состава от 26.06.17 б / н, заключенного с особа_1 22.06.17 уволен в связи с поступлением на военную службу, п. 3 ст. 36 КЗоТ Украины.
Согласно копии справки № 100 от 07.04.2020, выданной Северодонецким городским военным комиссариатом, старший солдат особа_1 находится на военной службе в Северодонецком городском военном комиссариате с 20 июня 2017 по настоящее время.
Согласно справке военного комиссара Северодонецкого городского военного комиссариата № 103 от 10.04.2020, старший солдат особа_1 в период с 01.04.2014 по 20.03.2015, с 20.06.2017 по 26.12.2017, с 13.01.2018 по 30.04.2018 принимал непосредственноеучастие в антитеррористической операции, обеспечении ее проведения и защите независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины в районе проведения антитеррористической операции в Донецкой и Луганской областях, и в период с 10.05.2018 по настоящее время участвует в осуществлении мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживания вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях, обеспечении их осуществления, находясь непосредственно в районах и в период осуществления указанных мероприятий.
В соответствии с п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗоТ Украины призыв или поступление работника на военную службу является основанием прекращения Трудового договора, кроме случаев, когда за работником сохраняются место работы, должность в соответствии с ч. 3, 4 ст. 119 КЗоТ Украины.
В соответствии с положениями ст. 17 Конституции Украины оборона Украины, защита ее суверенитета, территориальной целостности и неприкосновенности возлагаются на Вооруженные Силы Украины. Обеспечение государственной безопасностии защита государственной границы Украины возлагаются на соответствующие воинские формирования и правоохранительные органы государства, организация и порядок деятельности которых определяются законом. Вооруженные Силы Украины и другие военные формирования никем не могут быть использованы для ограничения прав и свобод граждан или с целью свержения конституционного строя, устранения органов власти или препятствования их деятельности. Государство обеспечивает социальную защиту граждан Украины, находящихся на службе в Вооруженных Силах Укны и в других военных формированиях, а также членов их семей.
Определение основ обороны Украины и подготовки государства к обороне, порядок и основания призыва на военную службу, условия ее прохождения, правовое регулирование социального и правового статуса военнослужащих определяются Законами Украины «Об обороне Украины», «О мобилизационной подготовке и мобилизации» «О воинской обов` связь и военной службе «, « О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей «, Указамы Президента Украины и другими подзаконными актами.
Кроме того, должны быть учтены решения Совета национальной безопасности и обороны Украины, которое в соответствии со ст. 7 Закона Украины № 1932-XII наделена полномочиями по координации и контролю органов исполнительной власти по вопросам обороны в условиях военного или чрезвычайного положения и при возникновении кризисных ситуаций, угрожающих национальной безопасности Украины.
В частности, Совет национальной безопасности, согласно ст. 3 Закона Украины «О Совете национальной безопасности и обороны Украины от 05 марта 1998 года № 183/98-ВР вносит предложения Президенту Украины относительно реализации основ внутренней и внешней политики в сфере национальной безопасности и обороны; выполняет функции координации и контроля за деятельностью органов исполнительной власти в сфере национальной безопасности и обороны в условиях военного или чрезвычайного положения и при возникновении кризисных ситуаций, угрожающих национальной безопасности Украины, а также, в соответствии со ст. 4 этого Закона принимаетрешение о неотложных мер по разрешению кризисных ситуаций, угрожающих национальной безопасности Украины.
Указанные решения согласно ст. 10 вышеупомянутого Закона вводятся в действие указами Президента Украины и являются обязательными к исполнению.
Согласно ч. 3, 4 ст. 119 КЗоТ Украины за работниками, которые были призваны во время мобилизации, на особый период и которые подлежат увольнению с военной службы в связи с объявлением демобилизации, но продолжают военную службу в связи с прийняттям на военную службу по контракту, но не более чем на срок заключенного контракта, сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц — предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Таким работникам осуществляется выплата денежного обеспечения за счет средств Государственного бюджета Украины соответно в Закон Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей».
Анализ указанных норм материального права дает основания для вывода о том, что работодатель имеет право уволить работника в связи с его призывом на военную службу, кроме случая призыва по мобилизации и в особый период, когда за таким работником сохраняется место работы, должность, компенсируется средний заработок на предприятии, в котором он работал на время призыва. Оговорки, запорлене в п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗоТ Украины и в ч. 3 ст. 119 КЗоТ Украины относительно невозможности увольнения работника, призванного по мобилизации, на особый период, зависит от того, на срочную или на другой вид военной службы (в том числе служба по контракту) призван работник.
Частью второй статьи 39 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе» определено, что граждане Украины, призванные на военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, на особыйпериод, или приняты на военную службу по контракту в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, объявление решения о проведении мобилизации и (или) введение военного положения, пользуются гарантиями, предусмотренными ч. 3, 4 ст. 119 КЗоТ Украины, а также ч. 1 ст. 51, ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 5 ст. 61 Закона Украины «Об образовании».
Из указанных норм законов следует, что гарантии, предусмотренные ч. 3, 4 ст. 119 КЗоТ Украины предоставляются не только лицам, которые былипризванные на военную службу, военную службу по призыву по мобилизации, но и тем, которые были приняты на военную службу по контракту в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, на время действия особого периода.
В соответствии со ст. 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации» особый период — период функционирования национальной экономики, органов государственной власти, других государственных органов, органов местного самоуправления, Вооруженных Сил Украины, дрих военных формирований, сил гражданской защиты, предприятий, учреждений и организаций, а также выполнение гражданами Украины своего конституционного долга по защите Отечества, независимости и территориальной целостности Украины, наступает с момента объявления решения о мобилизации (кроме целевой) или доведения его до исполнителей относительно скрытой мобилизации или с момента введения военного положения в Украине или в отдельных ее местностях и охватывает время мобилизации, военное время и частично восстановленииполным период после окончания военных действий.
Особый период в Украине действует с момента обнародования Указа Президента от 17 марта 2014 года № 30−3 / 2014 «О частичную мобилизацию» и будет оконченным с принятием Президентом Украины соответствующего решения о переводе всех институтов Украины на функционирование в условиях мирного времени.
Согласно разъяснениями Министерства обороны Украины, изложенными в письмах № 322/2/8417 от 1 октября 2015, № 316/1/906 от 20 октября 2016 «Об действия особогопериода «, отмена особого периода будет осуществлено отдельным Указом Президента Украины» О демобилизации «после стабилизации обстановки на востоке Украины. Учитывая содержание мероприятий мобилизации и демобилизации, определенных Законом Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации», окончание мероприятий мобилизации, без принятия решения о проведении демобилизации, не прекращает особый период.
Выводы относительно действия в Украине особого периода с 17 марта 2014 года, после обнародования Указа Президента от 17 марта 2014 № 303/2014 «О частичной мобилизации», изложенные в постановлениях Верховного Суда от 14 февраля 2018 года в деле № 131/1449/16-ц (кассационное производство № 61−4157св18) от 14 февраля 2018 года в деле № 727/2187/16-ц (кассационное производство № 61−3951св18) от 20 февраля 2018 по делу № 640/4439/16-ц (кассационное производство № 61−4304св18) от 21 февраля 2018 по делу № 211/1546/16-ц (кассационное производство № 61−4255св 18) от 25 апреля 2018 по делу №205/1993/17 (кассационное производство № 61−1664св 17) и др.
На момент увольнения истца и рассмотрения дела Президент Украины решение о переводе государственных институтов на функционирование в условиях мирного времени и о демобилизации не принимал.
Поскольку на момент заключения контракта с истцом о прохождении военной службы действовал особый период деятельности всех институтов Украины, не закончился на время рассмотрения судебного спора, то на него распространяются гарантии, определенные ч. 3 ст. 119 КЗоТ Украины.
Освобождение истца особа_1 по работе с ГП «Северодонецка теплоэлектроцентраль» состоялось во время прохождения им военной службы в Вооруженных Силах Украины. Такое освобождение от работы истца не является законным, поскольку на спорные правоотношения распространяются правовые нормы ст. 39 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе», ч. 3 и 4 ст. 119 КЗоТ Украины.
Согласно ч. 3 ст. 119 КЗоТ Украины лицо_1 во время прохождения им военной службы в Вооруженных Силах Украины сохраняется также и средний заработок на Государственном предприятии «Северодонецка теплоэлектроцентраль», который подлежит взысканию в пользу истца.
Определяя размер среднего заработка, подлежащего взысканию в пользу истца, суд считает, что размер среднего заработка должен исчисляться за период с 01.08.2018 по 31.05.2020 включительно (период указанный истцом в иске) в порядке, определенном Постановлением Кабинета Министров Украины «Об утверждении порядка исчисления среднейзаработной платы «от 08.02.1995 № 100 (далее — Порядок).
В соответствии с пунктом 2 пункта 10 Порядка № 100 исчисления средней заработной платы для оплаты времени военной службы по призыву по мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту производится исходя из выплат за последние 2 календарных месяца работы, предшествующих событию, с которой связана соответствующая выплата.
В соответствии с пунктом 5 раздела IV Порядка начисления выплат во всех случаях сохранения средней заработной платы производится исходя из размера среднедневной (часовой) заработной платы.
В соответствии с пунктом 8 раздела IV Порядка начисления выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние 2 месяца работы, производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (часовая) заработная плата определяется деленням заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, — на число календарных дней за этот период. Среднемесячное число рабочих дней рассчитывается делением на 2 суммарного числа рабочих дней за последние два календарных месяца согласно графику работы предприятия, учреждения, организации, установленным с соблюдением требований законодательства (абзац третий пункта 8 разделаIV Порядка).
В соответствии с пунктом 10 Порядка в случаях повышения тарифных ставок и должностных окладов на предприятии, в учреждении, организации в соответствии с актами законодательства, а также по решениям, предусмотренным в коллективных договорах (соглашениях), как в расчетном периоде, так и в периоде, в течение которого за работником сохраняется средний заработок, заработная плата, включая премии и другие выплаты, учитываемые при исчислении средней заработной платы, за промежуток времени до повышения коригуються на коэффициент их повышения. На хозрасчетных предприятиях и в организациях корректировка заработной платы и других выплат производится с учетом их финансовых возможностей. Исходя из откорректированной таким образом заработной платы в расчетном периоде, по установленному в пунктах 6, 7 и 8 раздела IV порядку определяется среднедневной (часовой) заработок.
Согласно письму Министерства труда и социальной политики от 3 августа 2005 № 18−441−1 коэффициент, на который необходимо прокоригуваты выплаты, включаемые при исчислении средней заработной платы, рассчитывается путем деления тарифной ставки (оклада), установленной работнику после повышения, на тарифную ставку (оклад), которую он имел к повышению.
Аналогичная позиция изложена в письме Министерства труда и социальной политики Украины от 04.04.2006 г.. № 266/13 / 84−06 по корректировке средней заработной платы, сохраняется за командированным работником.
Итак, на хозрасчетных предприятиях корректировка зарИтно платы производится с учетом их финансовых возможностей. Указанная норма предусматривает возможность хозрасчетного предприятия в случае затруднительного финансового состояния несколько уменьшить коэффициент корректировки, но не лишает эти предприятия от корректировки.
В письме Министерства социальной политики Украины от 11.01.2016 года № 11/13 / 84−16 «Об исчислении средней заработной платы» указано, что в случаях, когда повышение тарифных ставок и окладов произошло в периоде, в течение которого за трудаивником сохранялся средний заработок (в том числе мобилизованном работнику), по этому заработку осуществляются начисления только в части, касающейся дней сохранения заработной платы со дня повышения тарифных ставок (окладов).
На предприятие возложена обязанность в случаях повышения тарифных ставок и должностных окладов в расчетном периоде, так и в периоде, в течение которого за работником сохраняется средний заработок, осуществлять корректировку на коэффициенты повышения.
предприятием вустановленной среднечасовой заработной платы с 01.07.2018 был применен коэффициент 1, 044, с 01.09.2018 был применен коэффициент 1, 052, с 01.01.2019 — 1, 043, с 01.01.2020 — 1, 097, а следовательно средняя заработная плата истца, с учетом вышеизложенных норм права, должна была корректироваться на указанный коэффициент корректировки.
Порядок определения заработной платы механика транспортного цеха рассчитывается путем умножения среднечасовой заработной платы (с учетом соответствующего коефициенто повышение) (август 2018 — 44, 61 грн.), (сентябрь 2018-декабрь 2018 — 46, 93 грн.), (январь 2019-декабрь 2019 — 48, 95 грн.), (январь 2020 года-май 2020 — 53, 70 грн.) на количество отработанных рабочих часов в месяце (147, 50×44, 61 = 6579, 98 грн.), (132×44, 61 = 6194, 76 грн.), (162, 50×44, 61 = 7626, 25 грн.), (176, 50×44, 61 = 8283, 15 грн.), (156, 75×44, 61 = 8283, 15 грн.), (168, 25×48, 95 = 8235, 84 грн.), (160×48, 95 = 7832, 00 грн.), (159×48, 95 = 7783, 05 грн.), (139, 25×48, 95 = 6816, 29 грн.), (131×48, 95 = 6412, 45 грн.), (122, 75×48, 95 = 6008, 61 грн.), (156, 75×48, 95 = 7672, 91 грн.), (132×48, 95 = 6461 40 грн.), (140, 25×48, 95 = 6865, 24 грн.), (162, 50×48, 95 = 7954, 38 грн.), (167×48, 95 = 8174, 65 грн.), (164×48, 95 = 8027, 80 грн.), (166×53, 70 = 8914, 20 грн.), (160×53, 70 = 8592, 00 грн.), (168, 25×53, 70 = 9035, 03 грн.), (139, 25×53, 70 = 7477, 73 грн.), (123, 75×53, 70 = 6645, 38 грн.).
Таким образом, общая сумма невыплаченных денежных средств истцу особа_1, с учетом примененных коэффициентов с установленными сэрдньогодинних тарифных ставок в период с 01.08.2018 года по 31.05.2020 года составляет 164 949, 38 гривен без удержания налогов и других обязательных платежей.
При таких обстоятельствах суд считает, что расчет среднего заработка, совершенный истцом, соответствует требованиям Постановления Кабинета Министров Украины «Об утверждении Порядка исчисления средней заработной платы» от 08.02.1995 № 100 и может быть принят судом во внимание. По вышеприведенным подсчетом суда средний заработок истца составляет 164949, 38 грн., В связи с чем исковое заявление адвоката [Г.] [В.] [В.] в интересах особа_1 к ГП «Северодонецка теплоэлектроцентраль» о взыскании среднего заработка подлежит удовлетворению.
Согласно ч. 1 ст. 141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Решая вопрос о распределении судебных расходов в этом деле, суд учитывает, что истец освобожден от уплаты судебного сбора при обращении в суд, а сумма удовлетворенных исковых требований к ответчику составила 164 949, 38 грн., поэтому в соответствии со ст. 141 ГПК Украины суд считает необходимым взыскать с ответчика в пользу государства судебный сбор в сумме 1649 грн. 49 коп.
Руководствуясь ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263−265 ГПК Украины, суд
принял:
Иск адвоката [Г.] [В.] [В.] в интересах особа_1 к ГП «Северодонецка теплоэлектроцентраль» о взыскании среднего заработка удовлетворить.
Скачать с государственнойого предприятия «Северодонецка теплоэлектроцентраль» в пользу особа_1 средний заработок за период с 01.08.2018 по 31.05.2020 включительно, определенный без удержания налогов и других обязательных платежей, в сумме 164 949, 38 (сто шестьдесят четыре тысячи девятьсот сорок дев пять) грн. 38 коп.
Взыскать с Государственного предприятия «Северодонецка теплоэлектроцентраль» в пользу государства расходы по уплате судебного сбора в сумме 1649 (одна тысяча шестьсот сорок девять) рублей. 49 коп.
Решение может быть оскаржено в Луганский апелляционный суд через Северодонецкий городской суд путем подачи апелляционной жалобы на решение суда в течение тридцати дней со дня его провозглашения.
Участник дела, которому полное решение суда не было вручено в день провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачия апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Сведения о сторонах:
— истец особа_1, место жительства: адреса_1 регистрационный номер ОКПП номер_1;
— ответчик Государственное предприво «Северодонецка теплоэлектроцентраль», местонахождение: 93403, Луганская область, г.. Северодонецк, код егрпоу 00131050.
Судья И. С. [П.]
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 428/7508/20
Провадження № 2/428/557/2021
рішення
іменем україни
19 листопада 2020 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді [П.] І.С.,
за участю секретаря судового засідання Колядінцевої П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката [Г.] [В.] [В.] в інтересах особа_1 до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення середнього заробітку,
встановив:
Адвокат [Г.] [В.] [В.] в інтересах особа_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення середнього заробітку. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 01.03.2007 особа_1 був прийнятий до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» на посаду водія автотранспортного засобу.
03.10.2011 року позивач наказом № 120-к від 22.06.2017 був призначений на посаду механіка транспортного цеху Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль».
20.06.2016 між позивачем та Міністерством оборони України в особі Військового комісара Луганського обласного військового комісаріату був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.
22.06.2017 року позивач наказом № 133-к від 22.06.2017 був звільнений з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», у зв`язку зі вступом на військову службу.
Відповідно до довідки № 100 від 07.04.2020 Сєвєродонецького міського військового комісаріату позивач перебуває на військовій службі в Сєвєродонецькому міському військовому комісаріаті з 20.06.2017 по теперішній час. Відповідно до довідки № 103 від 10.04.2020 позивач безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України з 01.04.2014 по 20.03.2015, з 20.06.2017 по 26.12.2017, з 13.01.2018 по 30.04.2018, та в період з 10.05.2018 по теперішній час бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.
Позивач просив стягнути з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» на його користь середній заробіток за період з 01.08.2018 по 31.05.2020 у сумі 164 949, 38 грн.
На виконання ухвали суду від 15.09.2020 представником відповідача Степанчуком І.О. було надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що починаючи з 01.03.2007 року по 22.06.2017 року позивач та відповідач перебували в трудових відносинах. 22.06.2017 року наказом по підприємству № 133-к позивача було звільнено на підставі п. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України), у зв`язку зі вступом на військову службу.
Щодо звільнення позивача з підстав визначених п. 3 ст. 36 КЗпП України, відповідач вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення Трудового договору є: призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничої кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюєте виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців членів їх сімей».
Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 25.03.1992 року № 2232-ХІІ визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою і четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Визначення терміну «особливий період» міститься в абзаці 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ, у якому передбачено, що особлива період — період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введена воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ, особливий період — період функціонуванні національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органи місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянам України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінченню воєнних дій.
Мобілізація — це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення і національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування і умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року 3543-XII).
Отже, за змістом вищенаведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни — воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.
Відповідно до п. 1 Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу № б/н від 20.06.2017 року, позивач ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду — понад установлений строк Контракту.
Тобто, зі змісту самого Контракту вбачається, що на момент його укладення 20.06.2017 року особливий період не діяв.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив відмовити особа_1 у задоволенні позову.
В судове засідання представник позивача адвокат [Г.] В.В. не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі та без участі позивача, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
В судове засідання представник відповідача ДП «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» не з`явився, у наданому відзиві просив розглянути справу без участі представника відповідача.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до копії з витягу з наказу військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) № 117 від 20.06.2017, особа_1 призначений наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по особовому складу) від 20 червня 2017 року № 34-РС на посаду оператора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області, що також підтверджується копією контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 20.06.2017 року.
Згідно з копією наказу № 133-к від 22.06.2017 Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», особа_1, механіка транспортного цеху, на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 26.06.17 б/н, укладеного з особа_1, 22.06.17 звільнено у зв`язку зі вступом на військову службу, п. 3 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до копії довідки № 100 від 07.04.2020, виданої Сєвєродонецьким міським військовим комісаріатом, старший солдат особа_1 перебуває на військовій службі в Сєвєродонецькому міському військовому комісаріаті з 20 червня 2017 року по теперішній час.
Згідно з довідкою військового комісара Сєвєродонецького міського військового комісаріату № 103 від 10.04.2020, старший солдат особа_1 в період з 01.04.2014 по 20.03.2015, з 20.06.2017 по 26.12.2017, з 13.01.2018 по 30.04.2018 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, та в період з 10.05.2018 по теперішній час бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України призов або вступ працівника на військову службу є підставою припинення Трудового договору, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України.
Відповідно до положень ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
Крім того, мають бути враховані рішення Ради національної безпеки і оборони України, яка відповідно до ст. 7 Закону України № 1932-XII, наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Зокрема, Рада національної безпеки, згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України від 05 березня 1998 року № 183/98-ВР вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, а також, у відповідності до ст. 4 цього Закону приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв`язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Зазначені рішення згідно зі ст. 10 вищезазначеного Закону вводяться в дію Указами Президента України та є обов`язковими до виконання.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що роботодавець має право звільнити працівника у зв`язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації та на особливий період, коли за таким працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову. Застереження, закріплене у п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та у ч. 3 ст. 119 КЗпП України щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації, на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби (у тому числі служба за контрактом) призваний працівник.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України, а також ч. 1 ст. 51, ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 5 ст. 61 Закону України «Про освіту».
З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, на час дії особливого періоду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період — період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента від 17 березня 2014 року № 30−3/2014 «Про часткову мобілізацію» та буде закінченим з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Згідно з роз`ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року, № 316/1/906 від 20 жовтня 2016 року «Щодо дії особливого періоду», скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації, без прийняття рішення щодо проведення демобілізації, не припиняє особливий період.
Висновки щодо дії в Україні особливого періоду з 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61−4157св18); від 14 лютого 2018 року в справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61−3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61−4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61−4255св 18); від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17 (касаційне провадження № 61−1664св 17) та інших.
На час звільнення позивача та розгляду справи Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про демобілізацію не приймав.
Оскільки на час укладення контракту з позивачем про проходження військової служби діяв особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, то на нього поширюються гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.
Звільнення позивача особа_1 з роботи з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» відбулося під час проходження ним військової служби у Збройних Силах України. Таке звільнення з роботи позивача не є законним, оскільки на спірні правовідносини поширюються правові норми ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 3 і 4 ст. 119 КЗпП України.
Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за особа_1 під час проходження ним військової служби у Збройних Силах України зберігається також і середній заробіток на Державному підприємстві «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», який підлягає стягненню на користь позивача.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає, що розмір середнього заробітку має обчислюватися за період з 01.08.2018 по 31.05.2020 включно (період зазначений позивачем у позові) в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 (далі — Порядок).
Відповідно до пункту 2 пункту 10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Відповідно до пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток.
Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики від 03 серпня 2005 року № 18−441−1 коефіцієнт, на який необхідно прокоригувати виплати, що включаються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховується шляхом ділення тарифної ставки (окладу), встановленої працівнику після підвищення, на тарифну ставку (оклад), яку він мав до підвищення.
Аналогічна позиція викладена в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 04.04.2006 р. № 266/13/84−06 щодо коригування середньої заробітної плати, яка зберігається за відрядженим працівником.
Отже, на госпрозрахункових підприємствах коригування заробітної плати провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Зазначена норма передбачає можливість госпрозрахункового підприємства у випадку скрутного фінансового стану дещо зменшити коефіцієнт коригування, але не позбавляє ці підприємства від коригування.
В листі Міністерства соціальної політики України від 11.01.2016 року № 11/13/84−16 «Щодо обчислення середньої заробітної плати» зазначено, що у випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулося у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток (у тому числі мобілізованому працівнику), за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
На підприємство покладено обов`язок у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, здійснювати коригування на коефіцієнти підвищення.
Підприємством до встановленої середньогодинної заробітної плати з 01.07.2018 був застосований коефіцієнт 1, 044, з 01.09.2018 був застосований коефіцієнт 1, 052, з 01.01.2019 — 1, 043, з 01.01.2020 — 1, 097, а отже середня заробітна плата позивача, з урахуванням вищевикладених норм права, повинна була коригуватися на зазначений коефіцієнт коригування.
Порядок визначення заробітної плати механіка транспортного цеху розраховується шляхом множенням середньогодинної заробітної плати (з урахуванням відповідного коефіцієнту підвищення) (серпень 2018 року — 44, 61 грн.), (вересень 2018 року-грудень 2018 року — 46, 93 грн.), (січень 2019 року-грудень 2019 року — 48, 95 грн.), (січень 2020 року-травень 2020 року — 53, 70 грн.) на кількість відпрацьованих робочих годин у місяці (147, 50×44, 61=6579, 98 грн.), (132×44, 61=6194, 76 грн.), (162, 50×44, 61=7626, 25 грн.), (176, 50×44, 61=8283, 15 грн.), (156, 75×44, 61=8283, 15 грн.), (168, 25×48, 95=8235, 84 грн.), (160×48, 95=7832, 00 грн.), (159×48, 95=7783, 05 грн.), (139, 25×48, 95=6816, 29 грн.), (131×48, 95=6412, 45 грн.), (122, 75×48, 95=6008, 61 грн.), (156, 75×48, 95=7672, 91 грн.), (132×48, 95=6461, 40 грн.), (140, 25×48, 95=6865, 24 грн.), (162, 50×48, 95=7954, 38 грн.), (167×48, 95=8174, 65 грн.), (164×48, 95=8027, 80 грн.), (166×53, 70=8914, 20 грн.), (160×53, 70=8592, 00 грн.), (168, 25×53, 70=9035, 03 грн.), (139, 25×53, 70=7477, 73 грн.), (123, 75×53, 70=6645, 38 грн.).
Таким чином, загальна сума невиплачених грошових коштів позивачу особа_1, з урахуванням застосованих коефіцієнтів до встановлених середньогодинних тарифних ставок у період з 01.08.2018 року по 31.05.2020 року складає 164 949, 38 гривень без утримання податків й інших обов`язкових платежів.
За таких обставин суд вважає, що розрахунок середнього заробітку, здійснений позивачем, відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 та може бути прийнятий судом до уваги. За вищенаведеним підрахунком суду середній заробіток позивача складає 164 949, 38 грн., у зв`язку з чим позовна заява адвоката [Г.] [В.] [В.] в інтересах особа_1 до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення середнього заробітку підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, а сума задоволених позовних вимог до відповідача склала 164 949, 38 грн., тому відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1 649 грн. 49 коп.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263−265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов адвоката [Г.] [В.] [В.] в інтересах особа_1 до Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» про стягнення середнього заробітку задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» на користь особа_1 середній заробіток за період з 01.08.2018 по 31.05.2020 включно, визначений без утримання податків та інших обов`язкових платежів, у сумі 164 949, 38 (сто шістдесят чотири тисячі дев`ятсот сорок дев`ять) грн. 38 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» на користь держави витрати по сплаті судового збору у сумі 1 649 (одна тисяча шістсот сорок дев`ять) грн. 49 коп.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторони:
— позивач: особа_1, місце проживання: адреса_1, реєстраційний номер ОКПП номер_1;
— відповідач: Державне підприємство «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», місцезнаходження: 93403, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, код єдрпоу 00131050.
Суддя І. С. [П.]
Полезный отзыв?
(1)
