ДП"ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОБЛАВТОДОР "ВАТ "ДАК "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ": невыплата зарплаты

Дело № 201/1980/21
Производство № 2/201/1705/2021


решение
именем украины

14 июля 2021 Октябрьский районный суд. Днепропетровская
в составе: председательствующего - судьи - [Б.] В.В.
с участием секретаря - [Д.] А.М.
рассмотрев в открытом судебном заседании в зале суда Октябрьского районного суда г.. Днепропетровска в г.. Днепре гражданское дело по исковому заявлению особа_1 к Дочернего предприятия «Днепропетровский облавтодор» открытого акционерного общества «Государственнаяакционерная компания «Автомобильные дороги Украины» о взыскании задолженности по заработной плате, -

В:

особа_1 24.02.2021 обратился в Октябрьский районный суд г.. Днепропетровска с иском к Дочернего предприятия «Днепропетровский облавтодор» открытого акционерного общества «Государственная акционерная компания« Автомобильные дороги Украины »о взыскании задолженности по заработной плате в размере 26024, 43 грн., Средний заработок за время задержки расчета при увольнении попериод с 18 октября 2019 по 23 февраля 2021 в размере 137556, 03 грн., моральный вред в размере 5000, 00 грн.
В обоснование своих исковых требований истец в исковом заявлении отмечает, что с 19.04.2018 года по 18 октября 2019 работал в дочернем предприятии «Днепропетровский облавтодор» открытого акционерного общества «Государственная акционерная компания« Автомобильные дороги Украины »на должности инженера 1 категории по контролю производства .
18 октября 2019 истца был освобожден на подпруду п.1 ст. 36 КЗоТ Украины Предприятие не выплачивало истцу заработную плату, задолженность по выплате состоянию на момент освобождения составила 26024, 43 грн. По состоянию на дату подачи иска задолженность не выплачена и истец просит взыскать ее с ответчика. Кроме того, просит взыскать средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 18 октября 2019 по 23 февраля 2021 в размере 137556, 03 грн., Моральный вред в размере 5000, 00 грн. Моральный вред, по мнениюистца, заключается в том, что в связи со значительной задержкой заработной платы он чувствовал моральные страдания, потерял нормальные жизненные связи в условиях невозможности приобрести жизненно необходимые вещи, что привело к значительным душевных переживаний.
Истец предоставил в суд заявление, в котором просил удовлетворить иск в полном объеме, против вынесения заочного решения не возражал, просил рассматривать дело без его участия.
Ответчик ходатайств и отзыва на исковое заявление суду не предоставил, о дате и времени расду дела надлежащим образом.
Учитывая эти обстоятельства, суд руководствуется ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод (РИМ, 4.xi.1950), которая согласно части первой статьи 9 Конституции Украины является частью национального законодательства Украины, и которая определяет, что каждый имеет право на справедливое и публичное разбирательство дела в разумный срок независимым и беспристрастным судом, созданным на основании закона решит спор относительно его прав и обязанностей гражданского характераили установит обоснованность любого выдвинутого против него уголовного обвинения.
Сроки, установленные Гражданским процессуальным кодексом Украины, являются обязательными для судов и участников судебных процессов, поскольку определяют продолжительность каждой стадии процесса или время, в течение которого должно быть совершено процессуальное действие (например, срок обжалования судебного решения, срок подачи замечаний по журнала судебного заседания ). Указанное является задачей гражданского судопроизводства и уголовного производствая (статья 1 ГПК, статья 2 УПК). Разумным, в частности, считается срок, является объективно необходимым для выполнения процессуальных действий, принятия процессуальных решений и рассмотрения и разрешения дела с целью обеспечения своевременного (без неоправданных задержек) судебной защиты.
Европейский суд по правам человека, решая вопрос о соблюдении права на справедливый суд, предусмотренного пунктом 1 статьи 6 Конвенции о защите прав и основных свобод человека 1950 года, ратифицированной Законом Украины от 17 июляя 1997 года № 475/97-ВР, в контексте оценки действий стороны в деле, направленных на защиту своего права, либо ее бездействия, пришел с учетом принципов, вытекающих из постановлений Суда, выводов о том, что: одним из фундаментальных аспектов верховенства права является принцип юридической определенности; «Право на суд» не является абсолютным, оно может быть подвергнуто ограничениям, разрешенным по содержанию, так как право на доступ к суду по самой своей природе требует регулирования со стороны государства; сторона вумные интервалы времени должен принимать меры, чтобы узнать о состоянии известного ей судебного производства; право на совершение процессуальных действий стороной или по определенной стороны не является неограниченным, поскольку ограничивается, в частности, необходимостью соблюдения прав другой стороны в процессе и собственно необходимостью обеспечить соблюдение права на справедливый суд в понимании п. 1 ст. 6 Конвенции (решение от 19 июня 2001 по делу «Креуз против Польши» (п.п. 52, 53, 57 и др.), Решения от 3 апреля 2008 в справе «Пономарев против Украины» (п.п. 40, 41, 42 и др.). В решении Европейского Суда по правам человека от 3 апреля 2008 по делу «Пономарева против Украины» указано, что стороны должны принимать меры, чтобы узнать о состоянии известного им судебного производства.
Разумность длительности судебного разбирательства должна определяться с учетом обстоятельств дела и следующие критерии: сложность дела, поведение заявителя и компетентных органов, а также важность предмета иска для заявителя по делу (решениеЕвропейский суд по правам человека по делу «Фридлендер против Франции»).
Таким образом, суд считает возможным на основании ст. 280, 281, 282 ГПК Украины принять по делу заочное решение суда в судебном заседании при отсутствии сторон и без фиксирования процесса техническими средствами в соответствии с положениями ч. 2 ст. 247 ГПК.
Суд, исследовав материалы дела, оценив доказательства по своему внутреннему убеждению, основанному на всестороннем, полном, объективном и непосредственном их исследовании, пришел виснетовку о необходимости частичного удовлетворения иска, по следующим основаниям.
Каждый имеет право в порядке, установленном законом, обратиться за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов (ч. 1. ст. 4 ГПК Украины).
Суд рассматривает гражданские дела не иначе, как по обращению физических или юридических лиц, поданным в соответствии с настоящим Кодексом в пределах заявленных ими требований и на основании доказательств сторон и других лиц, участвующих в деле (ч. 1. ст. 13 ГПК Украины) .
придела установлены следующие обстоятельства и соответствующие правоотношения.
Согласно ч. 1 ст. 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете.
В соответствии с положениями ст. 233 КЗоТ Украины работник может обратиться с появью о разрешении Трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении - в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки. В случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либосроком.
Судом установлено, что 19.04.2018 года по 18 октября 2019 работал в дочернем предприятии «Днепропетровский облавтодор» открытого акционерного общества «Государственная акционерная компания« Автомобильные дороги Украины »на должности инженера 1 категории по контролю производства.
18 октября 2019 истца был освобожден на основании п.1 ст. 36 КЗоТ Украины (а 4-6).
Согласно данным справки, предоставленной стороной ответчика размер начисленной, но не виплченою заработной платы истецв составляет 26024, 43 грн., который подлежит взысканию с ответчика (л.д. 7).
Что касается требований истца о взыскании среднего заработка за время задержки расчета в размере 137556, 03 грн., То в этой части исковых требований следует отказать по следующим основаниям.
В соответствии с положениями ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере, предприемство, учреждение, организация должны выплатить работнику средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
В соответствии с положениями ст. 233 КЗоТ Украины работник может обратиться с заявлением о разрешении Трудового спора в суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права.
В Решении Конституционного суда Украины № 4-рп / 2012 по делу № 1-5 / 2012 от 22.02.2012 по конституционному обращению гражданина особа_2 об официальном толкование положений ст.233 КЗоТ Украины во взаимосвязи с положениями ст 117, 237 КЗоТ Украины изложен вывод: в аспекте конституционного обращения положения части первой статьи 233 КЗоТ Украины во взаимосвязи с положениями статей 116, 117, 237-1 настоящего Кодекса следует понимать так, что для обращения работника в суд с заявлением о разрешении Трудового спора о взыскании среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета при увольнении и о возмещении причиненного приэтом морального вреда установлен трехмесячный срок, течение которого начинается со дня, когда уволенный работник узнал или должен был узнать о том, что владелец или уполномоченный им орган, по вине которого произошла задержка выплаты всех причитающихся при увольнении сумм, фактически с ним рассчитался.
Также в этом Решении Конституционного Суда Украины указано, что невыплаты работнику всех сумм, причитающихся ему от собственника или уполномоченного им органа, является длящимся правонарушением и работник може определить окончательный объем своих требований только к моменту прекращения такого правонарушения, которым является день фактического расчета.
Для обращения работника в суд с заявлением о разрешении Трудового спора по взысканию среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета установлен трехмесячный срок, течение которого начинается со дня, когда уволенный работник узнал или должен был узнать о том, что владелец или уполномоченный им орган , по вине которого произошла задержка выплатывсех причитающихся при увольнении сумм, фактически рассчитался с ним.
В правовом заключении, выраженному Верховным Судом Украины в постановлении от 08.11.2017 по делу 6-1626цс17 указано, что для обращения работника в суд с заявлением о разрешении Трудового спора по взысканию среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета установлен трехмесячный срок, течение которого начинается со дня, когда уволенный работник узнал или должен был узнать о том, что владелец или сполнаоважений им орган, по вине которого произошла задержка выплаты всех причитающихся при увольнении сумм, фактически рассчитался с ним. Если месячный или трехмесячный срок пропущен без уважительных причин, в иске может быть отказано по этим основаниям.
Судом установлено, что истец был освобожден на основании п.1 ст. 36 КЗоТ Украины с должности инженера 1 категории по контролю производства 18.10.2019.
С доказательств, предоставленных сторонами заявлениям по сути дела усматривается, что фактического расчета (выплаты задолженности по заритний плате) ни на момент обращения истца в суд, ни на момент вынесения судом решения не было, а потому требования истца о выплате среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета являются преждевременными, поскольку определить окончательный объем своих требований истец может только в день фактического расчета.
Таким образом, на сегодняшний день отсутствуют основания для решения вопроса о взыскании среднего заработка за все время задержки, поскольку требования в этой части заявленные позывачем преждевременно.
Относительно заявленных исковых требований о взыскании с ответчика в пользу истца морального вреда суд отмечает следующее.
Согласно ст. 237-1 Кодекса законов о труде Украины, возмещение собственником или уполномоченным им органом морального вреда работнику производится в случае, если нарушение его законных прав привели к моральным страданиям, утрате нормальных жизненных связей и требуют от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
Согласно п. 3 Постановления Пленуму Верховного Суда Украины № 4 «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» от 31 марта 1995 года, под моральным вредом следует понимать потери неимущественного характера вследствие моральных или физических страданий или других негативных явлений, причиненных физическому или юридическому лицу незаконными действиями или бездействием других лиц.
Как достоверно установлено судом, вследствие нарушения ответчиком законных прав особа_1, а именно невыплаты ему заработной платы, то есть нарушениея ответчиком конституционного права истца на оплату труд, в результате чего было возбуждено привычный для последней уклад жизни, нанесло ему нравственных страданий, которые выразились в переживаниях, связанных с необходимостью обращения в суд за защитой своего нарушенного права, последний понес потери неимущественного характера, то есть ему нанесен моральный ущерб.
Суд отмечает, что в результате задержки с невыплатой заработной платы при увольнении истцу был причинен моральные страдания, которые выразились в неотриманни средств на проживание в течение определенного периода, обусловило изменение образа жизни, необходимости приложения дополнительных усилий для удержания себя и своей семьи, унизило истца, что признается судом моральным вредом, который подлежит удовлетворению с учетом размера невыплаченных ответчиком сумм, размера и продолжительности причиненных нравственных страданий.
Учитывая характер и объем душевных и психических страданий, которые понес истец, характер неимущественных потерь, тяжесть вынужденных изменений в его жизте, и учитывая положения Постановления Пленума Верховного суда Украины №4 от 31 марта 1995 года «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда», суд пришел к выводу, что исковые требования особа_1 о взыскании морального вреда, с учетом установленных судом обстоятельств дела, исходя из принципов разумности, взвешенности и справедливости, подлежат удовлетворению в размере 3000, 00 грн.
Решая вопрос распределения судебных расходов, с учетом удовлетворения исковых измог истца, на основании ст. 141 ГПК Украины суд считает возможным взыскать с ответчика в пользу государства сумму судебного сбора в размере 1681, 60 грн., Поскольку истец освобожден от уплаты судебного сбора за подачу иска, предметом которого является взыскание заработной платы.
Учитывая изложенное и руководствуясь ст. 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ГПК Украины, суд -

принял:

Исковое заявление особа_1 к Дочернего предприятия «Днепропетровский облавтодор» открытого акционерного ОООариства «Государственная акционерная компания« Автомобильные дороги Украины »о взыскании задолженности по заработной плате удовлетворить частично.
Взыскать с дочернего предприятия «Днепропетровский облавтодор» открытого акционерного общества «Государственная акционерная компания« Автомобильные дороги Украины »(код егрпоу 31950828) в пользу особа_1 (информация_1, рнокпп номер_1) задолженность по выплате заработной платы в размере 26024 (двадцать шесть тысяч двадцать четыре) рубля 43 копейки, моральнв ущерб в размере 3000 (три тысячи) рублей 00 копеек, а вместе 29024 (двадцать девять тысяч двадцать четыре) рубля 43 копейки.
Взыскать с дочернего предприятия «Днепропетровский облавтодор» открытого акционерного общества «Государственная акционерная компания« Автомобильные дороги Украины »(код егрпоу 31950828) в пользу государства судебный сбор в размере 1681 (тысяча шестьсот восемьдесят один) гривна 60 копеек.
В удовлетворении других требований - отказать.
Решение суда в соответствии с положениями ст. 289гпк Украины вступает в законную силу, если в течение сроков, установленных настоящим кодексом, не представлены заявление о пересмотре заочного решения или апелляционная жалоба, или если решение оставлено в силе по результатам апелляционного рассмотрения дела.
Решение может быть пересмотрено судом, который постановил, по письменному заявлению об отмене в течение тридцати дней со дня принятия заочного решения. Заочное решение суда может быть обжаловано в течение тридцати дней со дня его провозглашения подачи апелляционной жалобы непосредственно в Днепровский апелляционный суд.



Судья В.В. [Б.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:


Справа № 201/1980/21
Провадження № 2/201/1705/2021


рішення
іменем україни

14 липня 2021 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого – судді – Батманової В.В.
за участю секретаря – [Д.] А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

встановив:

особа_1 24.02.2021 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 26024, 43 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 жовтня 2019 року по 23 лютого 2021 року в розмірі 137556, 03 грн., моральну шкоду у розмірі 5000, 00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві зазначає, що з 19.04.2018 року по 18 жовтня 2019 року працював в Дочірньому підприємстві «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на посаді інженера 1 категорії з контролю виробництва.
18 жовтня 2019 року позивача було звільнено на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України Підприємство не виплачувало позивачу заробітну плату, заборгованість з її виплати станом на момент звільнення становила 26024, 43 грн. Станом на дату подачі позову заборгованість не виплачена та позивач просить стягнути її з відповідача. Крім того, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 жовтня 2019 року по 23 лютого 2021 року в розмірі 137556, 03 грн., моральну шкоду у розмірі 5000, 00 грн. Моральна шкода, на думку позивача, полягає у тому, що у зв`язку із значною затримкою заробітної плати він відчував моральні страждання, втратив нормальні життєві зв`язки в умовах неможливості придбати життєво необхідні речі, що призвело до значних душевних переживань.
Позивач надав до суду заяву, у якій просив задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував, просив розглядати справу без його участі.
Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.xi.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, з таких підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).
При розгляді справи встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судом встановлено, що з 19.04.2018 року по 18 жовтня 2019 року працював в Дочірньому підприємстві «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на посаді інженера 1 категорії з контролю виробництва.
18 жовтня 2019 року позивача було звільнено на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 4-6).
Відповідно до даних довідки, наданої стороною відповідача розмір нарахованої, але не виплченою заробітної плати позивачу становить 26024, 43 грн., який підлягає стягненню з відповідача (а.с. 7).
Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 137556, 03 грн., то в цій частині позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У Рішенні Конституційного суду України № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 від 22.02.2012 за конституційним зверненням громадянина особа_2 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237 КЗпП України викладений висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Також у цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що невиплати працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням і працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
У правовому висновку, висловленому Верховним Судом України в постанові від 08.11.2017 у справі 6-1626цс17 зазначено, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Судом встановлено, що позивач був звільнений на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України з посади інженера 1 категорії з контролю виробництва 18.10.2019.
З доказів, наданих сторонами до заяв по суті справи вбачається, що фактичного розрахунку (виплати заборгованості по заробітній платі) ані на момент звернення позивача до суду, ані на момент постановлення судом рішення не було, а тому вимоги позивача про виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасними, оскільки визначити остаточний обсяг своїх вимог позивач може лише в день фактичного розрахунку.
Таким чином, на сьогоднішній день відсутні підстави для вирішення питання про стягнення середнього заробітку за весь час затримки, оскільки вимоги в цій частині заявлені позивачем передчасно.
Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав особа_1 , а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останньої уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.
Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивачу було заподіяно моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.
Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги особа_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню в розмірі 3000, 00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з урахуванням задоволення позовних вимог позивача, на підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави суму судового збору в розмірі 1681, 60 грн., оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подачу позову, предметом якого є стягнення заробітної плати.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву особа_1 до Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код єдрпоу 31950828) на користь особа_1 ( інформація_1 , рнокпп номер_1 ) заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 26024 (двадцять шість тисяч двадцять чотири) гривні 43 копійки, моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок, а разом 29024 (двадцять дев`ять тисяч двадцять чотири) гривні 43 копійки.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код єдрпоу 31950828) на користь держави судовий збір в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.
В задоволенні інших вимог – відмовити.
Рішення суду відповідно до положень ст. 289 ЦПК України набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення. Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.



Суддя В.В. [Б.]