київметробуд: Судебное решение о частичном удовлетворении иска работника к работодателю о выплатах.

дарницький районний СУД м.києва

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/12624/21

провадження № 2/753/7344/21

Р І Ш Е Н Н Я 

іменем україни

«04» листопада 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді каліушка Ф.А.

при секретарі постаноговій І.О.

за участю сторін:

позивач не з`явився;

відповідач не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Акціонерного товариства Київметробуд про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди

встановив:

особа_1 (далі по тексту — особа_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Київметробуд (далі по тексту — АТ Київметробуд, відповідач) в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь: заборгованість за невиплачену заробітну плату у розмірі 42 271,12 грн; середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію за невикористану відпустку (109 календарних днів) у розмірі 193 432,49 грн; вихідну допомогу у розмірі 111 8000,97 грн; компенсацію за затримку виплати заробітної плати у розмірі 4 811,10 грн; та моральну шкоду.

Позовна заява мотивована тим, що з 27.07.2015 по 11.05.2021 працював в АТ Київметробуд. Оскільки відповідачем систематично порушувались строки виплати заробітної плати, погіршенням умов праці, позивача було скорочено на підставі п. 1 ст. 40 п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі по тексту — КЗпП України) у зв`язку з незгодою на погіршення умов праці, які відповідач запропонував. В день звільнення позивачу не було видано трудову книжку, а також не проведено розрахунок, не виплачено заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористані дні відпустки. Загальна сума заборгованості по заробітній платі, яку позивач просить стягнути з відповідача, становить 42 271,12 грн. У зв`язку з невиплатою заробітної плати у визначені строки, а також не отриманням трудової книжки, позивач також просить суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу, компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05.07.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні з повідомлення сторін.

У серпні 20 201 року відповідач подав відзив на позовну заяву в якій просив у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи тим, що з 31.07.2020 було затверджено новий штатний розпис та оклад позивача складав 12 000 грн. На момент звільнення позивача були нараховані наступні суми: заробітна плата включаючи оплату за окладом, оклад за вислугу років та індексацію заробітної плати за квітень — 14 483,99 грн., за травень, включаючи також компенсацію за невикористані 110 днів відпустки та вихідну допомогу, на загальну суму — 135 197,40 грн. З урахуванням обов`язкових сум до утримання, при звільнені позивачу до виплати належить 120 493,52 грн. В день звільнення вищевказана сума не була сплачена позивачу з незалежних від відповідача обставин, а саме арештів на рахунки. Проте, відповідачем робиться все можливо для виплати заробітної плати, тому позивачу 11.06.2021 було перерахованого за травень 2 599,91 грн. Тому, відповідач в повному обсязі здійснив розрахунок позивачу по заробітній платі. Сумарний дохід позивача з травня 2020 року по квітень 2021 року цей період — 232 календарні дні, то середньоденна позивача складає 1 068,04 грн, тому при утриманні із нарахованої суми обов`язкових платежів до бюджету України сума до виплати за невикористану відпустку 110 дні складає 94 574,94 грн, відповідач робить все можливо з метою здійснення розрахунку з позивачем. Норма ст. 44 КЗпП України невірно трактована позивачем, адже не передбачає нарахування вихідної допомоги у разі звільнення працівника за угодою сторін. Враховуючи складку ситуацію відповідача, якому постійно створюють перешкоди шляхом арешту рахунків, то стягнення досить значної суми у вигляді середньомісячної заробітної плати за час затримки виплат позивачу призведе до непоправних наслідків не лише для підприємства, робота якого може бути зупинена, а й для численного штату працівників відповідача, які будуть позбавлені робочих місць та заробітних плат, та унеможливить виконання стратегічного державного замовлення, тим більше у провадженнях суддів щодо стягнення належних сум при звільнені та компенсації за затримку з відповідача перебуває близько 20 справ, тому вважає стягнення з відповідача середньомісячного заробітну за затримку розрахунку при звільненні, несправедливим, нерозумним та таким, що не підлягає задоволенню.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак ним подано суду заяву про розгляд справи у відсутність позивача. У заяві позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та просив задовольнити та ухвалити рішення про стягнення з відповідача середнього заробітку по день винесення рішення.

Відповідач в судове засідання двічі свого представника не направив, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту — ЦПК України) суд зобов`язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Частиною 3 ст. 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Взявши до уваги те, що відповідач були належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, будь-яких заяв/клопотань з процесуальних питань суду не заявлялось, враховуючи також подання представником позивача клопотання про розгляд справи без його участі, з метою дотримання розумного строку розгляду справи, суд вважає за можливе проводити судовий розгляд справи за відсутності сторони відповідачів, а свою правову позицію останній виклав у відзиві.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до наказу від 27.07.2015 № 3 особа_1 прийнято на посаду провідного інженера відділу інженерної підготовки виробництва ПАТ Київметробуд з місячним фондом зарплати 2 925 грн. згідно штатного розпису.

08.12.2020 року ПАТ Київметробуд перейменовано на АТ Київметробуд, відповідно до запису в трудовій книжці позивача.

Відповідно до наказу №136/1 від 11.05.2021 особа_1 звільнено з посади заступника начальника інженерно-технічного відділу АТ Київметробуд на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з скороченням численності працівників, із виплатою компенсації 110 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за робочий період з 28.07.2017 по 11.05.2021 року та виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.

Обставини того, що розрахунок з позивачем по заборгованості по заробітній платі та невиплаченій компенсації за 110 календарних дні невикористаної щорічної відпустки відповідачем в день звільнення відповідача здійснено не було, відповідачем не заперечувалось.

При цьому, відповідачем було перерахованого позивачу заборгованість по заробітній платі:

 — 11.06.2021 за травень 2 599,91 грн.

Водночас, основний закон України проголошує право кожного на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до положень статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України Про заробітну плату заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Згідно статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами зазначеної норми при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується розрахунковими листками, відомістю на виплату готівки, витягом з відомості, розрахунковим листом при звільненні, довідкою про нараховану заробітну пралу, що позивачу нарахований дохід за квітень 2021 року та травень 2021 року у розмірі 17 713,07 грн. з урахуванням проведених відповідачем оплат (враховуючи нарахування на виплачену відповідачем суму податків і зборів) становить 14 606,18 грн., що є невиплаченою сумою та станом на день звернення до суду є відповідною заборгованістю.

За загальним правилом, встановленим статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте жодних доказів на спростування вищенаведених стверджень відповідачем не надано.

Отже, на підставі оцінки наведених позивачем аргументів і наданих відповідачем доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі лише у розмірі 14 606,18 грн. та задовольняє їх.

З огляду на невиплату заборгованості по заробітній платі у строк, встановлений стст. 115, 116 КЗпП України та на підставі ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, пунктів 4, 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМ України від 21 лютого 2001 року №159.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

За нормами Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (ст.1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі — компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (ст. 2).

Згідно зі ст. 2 Закону України Про оплату праці структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2005 №5, суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством; втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку зазначені суми підлягають компенсації у зв`язку з порушенням строків.

Згідно із Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4).

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджено постановою Кабінет Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги

За змістом пунктів 4, 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6−43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці, Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Зазначене спростовує доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачу компенсації через відсутність вини відповідача у порушенні трудових прав працівників, в тому числі встановлених строків виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів).

Сума компенсації втрати частини заробітної плати за лютий, березень, квітень у зв`язку з порушенням строків їх виплати, належна до сплати позивачу, складає 3 166 грн. Відповідач не надав доказів на спростування розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати.

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи, А I групи.

Відповідно до наказу №АТ 137 від 11.05.2021, вбачається, що позивачу підлягає виплата компенсація за невикористану щорічну відпустку в кількості 110 календарних днів, проте на час звільнення та на момент розгляду справи кошти за невикористану відпустку позивачу виплачені не були та згідно з розрахунком відповідача, який перевірений судом, сума яка підлягає виплаті за невикористану відпустку становить 117 484,40 грн (сума вказана з без вирахування обов`язкових податків та зборів).

Щодо вимог про стягнення вихідної допомоги, то суд вважає, що дана вимога підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи Трудового договору (статті 38 і 39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, — у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до копії наказу про звільнення, позивач був звільнений з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому стягнення вихідної допомоги передбачено за наведеною нормою Трудового законодавства у розмірі середньомісячного заробітку, що складає 14 483,92 грн. (сума вказана з без вирахування обов`язкових податків та зборів).

Окрім того, згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Так, у відповідності до пункту 8 Порядку № 100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з наданих відповідачем розрахункових листків у березні 2021 року особа_1 відпрацював 22 дні та йому нарахована заробітну плату у розмірі 14 483,99 грн, у квітні 2021 року відпрацював 22 дні та йому нарахована заробітну плату у розмірі 14 483,99 грн.

Середній заробіток особа_1 за березень-квітень 2021 року буде складати 658, 36 грн., із розрахунку: (14 483,99 грн + 14 483,99 грн.) / (22 дні + 22 дні).

За вказаних обставин середній заробіток без вирахування податків та обов`язкових платежів за період з 12 травня 2021 року по 04 листопада 2021 року буде становити 80 978,28 грн. із розрахунку: 658,36 грн. х 123 дні.

Оскільки, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, позивачу не були виплачені належні йому до сплати кошти в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України, прийшов до висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки відповідач не довів відсутності в цьому своєї вини. При цьому суд зауважує, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Вказану суму середнього заробітку суд вважає співмірною із заявленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача при виплаті заробітної плати.

Щодо прохання відповідача врахувати позицію Верховного суду викладену у постанову по справі № 761/9584/15 від 26.06.2019, суд зазначає, що цей правовий висновок застосовується до подібних правовідносинах, проте обставина на яку посилається відповідач як на звільнення його від відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України не подібна до обставини, яка розглядалася у справі № 761/9584/15.

Аналіз норм статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що відсутність коштів у роботодавця у зв`язку з накладенням органами Державної виконавчої служби арештів не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів і не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України викладено у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6−64цс13 та підтримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 03 січня 2018 року у справі № 331/2814/16-ц (провадження № 61−1114св17).

Висновок суду узгоджується з позицією Верховного суду викладеної в поставної від 08 грудня 2021 року справа № 536/1267/18.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується, як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення (постанова ВСУ від 25.04.2012 р. № 6−23цс12).

Відповідно до ст. 237−1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно приписів ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частина 3 ст. 23 ЦК України, визначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Таким чином, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З огляду на встановлення обставин порушення роботодавцем законних прав позивача при його звільненні, що призвело до втрати доходів та роботи, суд дійшов висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди.

При цьому при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн. суд враховує характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь вини відповідача, характер і тривалість страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, засади розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй [censored] дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх [censored] суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до чч. 1 та 3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України По судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Виходячи з даної норми закону, задоволення судом вимог позивача, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь держави судового збору — 2 211,13 грн. та на користь позивача 908,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись стст. 1−13, 17, 18, 76 — 82, 89, 141, 258, 259, 263−265, 268, 268, 272, 273, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд —

вирішив:

Позов особа_1 до Акціонерного товариства Київметробуд про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди — задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Київметробуд (місцезнаходження: м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25; єдрпоу 01387432) на користь особа_1 (інформація_1; рнокпп номер_1) заборгованість по заробітній платі у розмірі 14 606,18 грн., компенсацію за невикористані 110 дні відпустки у розмірі 117 484,40 грн.; вихідну допомогу у розмірі 14 483,92 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 80 978,28 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 3 166 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., а також судовий збір 908,00 грн.

У задоволенні решті позовних вимог — відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Київметробуд (місцезнаходження: м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25; єдрпоу 01387432) на користь держави судовий збір у розмірі 2 211,13 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

суддя: каліушко ф.а.