київметробуд u002fдалі -: Суд по стягненню невиплаченої зарплаты та компенсації за відпустку при звільненні.

Справа №760/22433/21

2/760/3415/22

рішення

іменем україни

05 квітня 2022 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді — Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом особа_1 /далі — особа_1 / (рнокпп: номер_1, адреса: адреса_1; адреса представника: адреса_2) до акціонерного товариства «Київметробуд» /далі — АТ «Київметробуд»/ (код єдрпоу: 01387432; адреса: 03065, м. Київ, вул. Світлогірська, буд. 2/25) про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

встановив:

Рух справи

25.08.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 17.08.2021, за підписом представника позивача — адвоката [П.] Д.В. (діє на підставі — ордеру), в якій позивач просив суд:

 — витребувати у відповідача довідку щодо місячних розмірів заробітної плати (оклад та премія) нарахованої та сплаченої на адресу позивача за період з 25.11.2019 по 05.03.2021, а також довідку щодо кількості календарних днів відпустки, якими не скористалися позивач та за які не була сплачена відповідна компенсація;

 — стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 61 154, 61 грн;

 — стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення;

 — стягнути з відповідача судові витрати.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич л.л.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03.09.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі — ЦПК України/).

Обґрунтування, викладені в позові

В обґрунтування позову зазначено, що у період з 25 листопада 2019 року по 05 березня 2021 року особа_1 (далі — позивач) знаходилась у трудових відносинах з AT «Київметробуд» (далі — відповідач), що підтверджується записами у трудовій книжці № номер_2 .

Вказується, що під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього на картковий рахунок сплачувалась заробітна плата в загальному розмірі 25 000 грн на місяць, яка складалась з окладу у розмірі 14 000 грн відповідно до штатного розкладу та залишку у вигляді премії.

Також, в позові вказано, що через значну заборгованість із виплати заробітної плати, а саме понад три місяці, 05.03.2021 позивач була вимушена звільнитись, згідно з наказом № 64 від 05.03.2021.

При цьому, станом на момент звільнення (05.03.2021) у відповідача існувала заборгованість перед позивачем за:

-грудень 2020 року у розмірі 25 000 грн;

-січень 2021 року у розмірі 25 000 грн;

-лютий 2021 року у розмірі 18 750 грн.;

-березень 2021 року у розмірі 5 681 грн;

-компенсація за 34 календарних дня відпустки (698, 95 грн/день) — 23 764, 30 грн

а всього: 98 195, 30 грн.

Крім того, позивач зазначає, що в день звільнення (05.03.2021) відповідач в порушенням ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) письмово не повідомив її про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів.

Зауважує, що лише 14.06.2021 відповідачем було перераховано частину боргу, а саме:

 — за грудень 2020 року у розмірі 12 397, 00 грн;

 — за січень 2021 року у розмірі 12 466, 44 грн;

-за лютий 2021 року у розмірі 9 349, 83 грн.

Крім того, вказує, що 30.07.2021 відповідачем було перераховано частину боргу, а саме:

-за березень 2021 року у розмірі 2 827, 42 грн.

Таким чином, позивачка вважала, що за вирахуванням наведених виплат, за відповідачем на час подання позовної заяви залишилась сума боргу:

 — за грудень 2020 року у розмірі 12 603, 00 грн;

 — за січень 2021 року у розмірі 12 533, 56 грн;

 — за лютий 2021 року у розмірі 9 400, 17 грн;

 — за березень 2021 року у розмірі 2 853, 58 грн;

 — компенсація за 34 календарних дня відпустки (698, 95 грн/день) — 23 764, 30 грн,

а всього: 61 154, 61 грн, яку позивач просив суд стягнути.

Також, у позові звернуто увагу на те, що середньомісячна заробітна плата узгоджена між позивачем та відповідачем, та яка фактично сплачувалась на адресу позивача до виникнення заборгованості складала 25 000, 00 грн на місяць, тобто за два календарні місяці роботи склала 50 000 грн.

За таких обставин, на думку позивача, її середньоденна заробітна плата складала 1 136, 36 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 112 робочих днів, позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 127 272, 32 грн.

Обґрунтування, викладені у відзиві

У відзиві на позовну заяву АТ «Київметробуд» просило суд у задоволенні позову особа_1 відмовити повністю.

В обґрунтування відповідних вимог відповідач звертає увагу на те, що у позові невірно розраховано заборгованість відповідача по невиплаченій заробітній платі за підсумками роботи за період грудень 2020 року — березень 2021 року.

Так, відповідач зазначає, що згідно з розрахунковими листками за грудень 2020 року — березень 2021 року позивачу були нараховані:

 1. За грудень 2020 року — 15 400, 00 грн, що складається із оплати за окладом за 22 відпрацьовані дні та окладу за вислугу років;

 2. За січень 2021 року — 15 486, 26 грн, що складається із оплати за окладом за 19 відпрацьованих днів, окладу за вислугу років та суми індексації заробітної плати;

 3. За лютий 2021 року — 11 614, 70 грн, що складається із оплати за окладом за 15 відпрацьованих днів, окладу за вислугу років та суми індексації заробітної плати;

 4. За березень 2021 року — 27 384, 38 грн, що складається із оплати за окладом за 5 відпрацьованих днів, окладу за вислугу років, суми індексації заробітної плати, а також компенсація за 34 днів невикористаної відпустки у сумі 23 872, 76 грн (відповідно до Довідки про розрахунок середнього заробітку для компенсації днів невикористаної відпустки № атп00000181 від 06.12.2021 року).

Разом з тим, відповідачем наголошується на тому, що при кожній виплаті заробітної плати він зобов`язаний утримувати (відраховувати) із заробітної плати позивача (нарахованої) наступні податки: податок на доходи фізичних осіб (пдфо) у розмірі 18% та військовий збір (ВЗ) у розмірі 1, 5%, а тому до виплати за грудень 2020 року — березень 2021 року за вирахуванням обов`язкових платежів і зборів позивачеві належало:

 1. За грудень 2020 року — 12 397, 00 грн;

 2. За січень 2021 року — 12 466, 44 грн;

 3. За лютий 2021 року — 9 349, 83 грн;

 4. За березень 2021 року, включаючи компенсацію за 34 днів невикористаної відпустки — 22 044, 42 грн.

При цьому, відповідач вказує, що такі суми не були сплачені позивачу вчасно з незалежних від Відповідача обставин, оскільки на банківські рахунки АТ «Київметробуд» систематично накладались арешти в рамках кримінального провадження № 42 019 000 000 002 358 Печерським районним судом міста Києва, що унеможливлювало своєчасну виплату заробітної плати працівникам.

Зокрема, зазначається, що:

 — ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Київ від 15.09.2020 у справі 757/39567/20-к накладений арешт на рахунки ПАТ «Київметробуд», відкриті а АБ «укргазбанк», АТ «пумб», АТ «Ощадбанк», розрахункові рахунки в Державній казначейській службі України.

 — 05.11.2020 ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/47183/20-к накладено арешт на рахунки ПАТ «Київметробуд», відкриті у АТ «Альфа-Банк», АТ «КБ „Глобус“, ПАТ „МТБ банк“, ПАТ „мегабанк“, АБ „Південний“, АКБ „Індустріальний“, ПАТ „Банк Восток“, АТ „Таксомбанк, АТ КБ ‚Приватбанк‘, а також кошти, котрі знаходяться на рахунку АТ ‚Київметробуд‘, відкритому в Державній казначейській службі із забороною розпоряджатися вказаними грошовими коштами, за винятком видаткових операцій по сплаті податків, зборів, інших обов`язкових платежів до державного бюджету.

При цьому у відзиві вказується, що керівництво компанії неодноразово зверталося до суду з клопотаннями про зняття арешту, в тому числі мотивуючи їх необхідністю виплати з цих коштів заробітної плати працівникам, за результатами чого ухвала Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/47183/20- к від 05.11.2020 була частково скасована, проте ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Київ від 15.092020 у справі 757/39567/20-к не скасована і продовжує діяти.

Таким чином, відповідач зазначає, що не мав змоги вчасно здійснити виплату належних позивачеві при звільненні сум враховуючи той факт, що кошти відповідача арештовані, а інших механізмів виплати працівникам заробітної плати, включаючи готівковий розрахунок, АТ ‚Київметробуд‘ не проводить.

При цьому, відповідач наголосив, що ним робиться все можливе для виплати заробітної плати працівникам, в тому числі і особа_1, та наріз відповідач в повному обсязі здійснив виплату заробітної плати позивачу за грудень 2020 — лютий 2021 року включно та частково за березень 2021 року.

Разом з тим, щодо твердження позивача про те, що її заробітна плата складалася із окладу згідно штатного розпису та премії, відповідач зауважив, зокрема, на тому, що відповідно до п. 1.1. Положення про преміювання, що є додатком № 13 до Колективного договору, встановлено — преміювання керівників, професіоналів та технічних службовців за основні результати господарської діяльності проводиться щомісяця. Преміювання по результатах господарської діяльності проводиться при умові виконання основних показників, визначених наростаючим підсумком з початку року:

 — економії по фонду заробітної плати, розрахованому по методичним рекомендаціям на основі показників кошторисної заробітної плати; виконання плану робіт власними силами;

 — виконанню плану робіт по обсягу генпідрядник робіт; наявність прибутку.

Загальний розмір премії встановлюється щомісяця генеральним директором, по результатах діяльності за минулий місяць для подальшого преміювання.

Відповідач зазначив, що пунктом 2.1. роз. 2 Положення про преміювання, що є невід`ємним додатком №13 до колективного договору, передбачено що премії затверджуються генеральним директором.

При цьому, відповідач звернув увагу на те, що системний аналіз норм Трудового законодавства передбачає, що будь-які види заохочення чи дисциплінарна відповідальність працівника має бути доведена до відома відповідного суб`єкта під підпис. Таким чином, премія нараховується працівникам щомісячно відповідно до наказу Генерального директора за зразкове виконання обов`язків, встановлених трудовим договором, ініціативу, тривалу та бездоганну роботу, значні трудові досягнення бездоганну роботу, а також по результатам ведення господарської діяльності, за умови наявності прибутку.

Проте, за грудень 2020 — березень 2021 року не існує наказу, котрим було б премійовано позивача, та який би надавався позивачу до ознайомлення (під підписі, зважаючи на той факт, що премія не є обов`язковою виплатою згідно норм Трудового законодавства і виплачується на розсуд керівництва.

Крім того ще раз наголосив, що як вже зазначалося, у 2020−2021 рр. постійно блокувалися рахунки відповідача, від чого безумовно постраждала господарська діяльність підприємства, адже не було змоги в нормальному режимі здійснювати закупку необхідного обладнання та матеріалів, сплачувати оренду, виплачувати заробітну плату працівникам, не говорячи вже про преміювання.

Таким чином, відповідача вважає, що з огляду на зазначене, у нього відсутня заборгованість по сплаті заробітної плати перед Позивачем за грудень 2020 року, січень 2021 року, лютий 2021 року та частково за березень 2021 року.

Також, на думку, відповідача, позивачем невірно розраховано суму середньоденного заробітку з метою стягненим середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, відповідачем звернуто увагу на те, що як зазначено у Довідці про розрахунок середнього заробітку відповідно до положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, середньоденна особа_1 складає 797, 09 грн.

При цьому, щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум, відповідач просить врахувати правові позиції Верховного Суду щодо оцінки пропорційності врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця та щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Так, відповідач просить враховувати вже наведену ним ситуацію щодо накладення арешту на його рахунки, а також те, що стягнення досить значної суми у вигляді середньомісячного заробітку за час затримки виплат позивачу призведе до непоправних наслідків не лише для підприємства, робота якого може бути зупинена, а й для численного штату працівників відповідача, які будуть позбавлені робочих місць та заробітних плат.

Крім того відповідач вказує, що оскільки він є генеральним підрядником по будівництву значного транспортного об`єкту, загальнонаціонального значення, то значний майновий тягар може унеможливити виконання стратегічного державного замовлення.

З даного приводу також наголошує на тому, що не здійснення виплати заробітної плати позивачу в строк при звільненні мало місце не з його волі, а у зв`язку із існуванням об`єктивних обставин, а саме дій правоохоронних органів, які протягом 2020−2021 років постійно блокували рахунки підприємства, внаслідок чого велика частина працівників звільнилася у зв`язку із затримкою виплат заробітної плати.

Отже, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат Позивача, пов`язаних із затримкою виплати належних при звільненні сум, може бути розрахунок на підставі даних

Посилаючись на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 94.5) та висновки ухвали Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 910/4518/16 (мотивувальна частина), відповідач вважає доцільним ‚для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити‘ застосувати показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України ‚для розрахунку розміру сум, які такий працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя‘.

При цьому зазначає, що згідно відомостей із вкладення ‚Дані статистики фінансового сектору‘ підрозділу ‚Статистика фінансового сектору‘ розділу ‚Статистика‘ офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov. Ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs) бачимо, що середньо зважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період з 06.03.2021 року (дата початку затримки розрахунку) по 25.08.2021 року (дата звернення до суду згідно Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03.09.2021 року у справі № 760/22433/21) становила: у березні — 29, 8%; у квітні 2021 року — 29, 6%; у травні 2021 року — 29, 6%; у червні 2021 року — 30, 1%; у липні 2021 року — 29, 6%; у серпні 2021 року — 29, 7%.

Таким чином, відповідач вважає, що виходячи з розміру невиплачених при звільненні позивачу сум станом на день подання цього відзиву, а саме — 19 217, 00 грн, приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які особа_1 недоотримавши належні їй кошти від роботодавця, могла б сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що за підрахунками відповідача становить 2 863, 57 грн, а саме: обчислено за формулою:

Сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати: 100% х ставка за кредитом одного місяця:

 1. У березні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні — 29, 8%: 12 місяців = 2, 48% (ставка за кредитом одного місяця).

19 217, 00 грн: 100×2, 48% = 476, 58 грн;

 2. У квітні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні — 29, 6%: 12 місяців = 2, 47% (ставка за кредитом одного місяця).

19 217, 00 грн: 100×2, 47% = 476, 66 грн;

 3. У травні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні — 29, 6%: 12 місяців = 2, 47% (ставка за кредитом одного місяця).

19 217, 00 грн: 100×2, 47% = 476, 66 грн;

 4. У червні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні — 30, 1%: 12 місяців = 2, 5% (ставка за кредитом одного місяця).

19 217, 00 грн: 100×2, 5% = 480, 43 грн;

 5. У липні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні — 29, 6%: 12 місяців = 2, 47% (ставка за кредитом одного місяця).

19 217, 00 грн: 100×2, 47% = 476, 66 грн;

 6. У липні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні — 29, 7%: 12 місяців = 2, 48% (ставка за кредитом одного місяця).

19 217, 00 грн: 100×2, 48% = 476, 58 грн.

Вимоги та обґрунтування, викладені у відповіді на відзив

У відповіді на відзив позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України уточнив позовні вимоги та просить суд:

-стягнути з відповідача суму заборгованості із компенсації невикористаної відпустки в розмірі 19 217, 00 грн;

-стягнути з відповідача суму середнього заробітку за прострочку розрахунку під час звільнення станом на момент ухвалення рішення за справою, та яка станом на 12.01.2022 складає 250 286, 26 грн;

-стягнути з відповідача суму судових витрат 12 222, 86 грн.

В обґрунтування уточнених вимог позивач посилається на те, що після надання відповідних документів, в якості додатків до відзиву на позовну заяву, позивач, вважає за необхідне скористатись своїм правом та відмовитись від частини позовних вимог, а саме відмовитись від стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати в розмірі 41 937, 61 грн., яка складалась з сум премій, залишивши до стягнення з відповідача суму заборгованості із компенсації невикористаної відпустки в розмірі 19 217, 00 грн.

Крім того, позивач вказав на безпідставність та необґрунтованість твердження відповідача про відсутність його провини в тому, що ним систематично не виконуються обов`язки з виплати заробітної плати своїм робітникам та перекладення вини з цього на правоохоронні та судові органи, які безпідставно та незаконно проводять відносно співробітників відповідача слідчі дії та арештовують рахунки.

На думку позивача, саме діяльність керівництва відповідача, пов`язана з його господарською діяльністю призвела до того, що відносно нього проводяться слідчі та процесуальні дії в рамках яких здійснено арешт коштів відповідача, що фактично спростовує доводи про відсутність його вини.

Щодо посилання відповідача в обґрунтування можливості зменшення судом суми стягнення середнього заробітку передбаченого ст. 117 КЗпП України на судову практику, а саме на постанову Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц від 26.06.2019, то позивач звертає увагу на те, що фабула наведеної справи не співпадає з обставинами справи, що є предметом розгляду, оскільки позивач через свого представника намагалась в досудовому порядку врегулювати питання заборгованості перед нею шляхом надсилання адвокатського запиту та претензії на адресу відповідача, які залишились без відповіді, телефонних переговорів з представниками, які не дали жодних відповідей з приводу причин невиплати заробітної плати та дати виконання цього обов`язку, подання заяви до поліції про скоєння співробітниками відповідача злочину передбаченого ст. 175 КК України, надсилання скарги до Держпраці, які надали лише часткового позитивного результату у вигляді виплати частки заборгованості у червні 2021 року, а також те, що позов було подано лише після вичерпання всіх можливих засобів у серпні 2021 року, тобто лише через 5 місяців протягом яких здійснювались намагання досудового врегулювання спору, а відповідно зловживань з боку позивача та неспівмірності сум немає.

Також, посилаючись на те, на вимогу суду, за клопотанням позивача, відповідачем надані відповідні розрахунки, позивач у відповіді на відзив навів розрахунок суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Так, позивач посилається на те, що як зазначено у відзиві на позовну заяву середньоденна заробітна плата позивача складає 797, 09 грн, яка розрахована самим відповідачем, та яка зазначено у Довідці про розрахунок середнього заробітку (додаток №10 до відзиву) відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Тому, позивач під час розрахунку суми середнього заробітку за прострочення розрахунку з працівником під час звільнення, бере за основу наведену суму середньоденної заробітної плати (797, 09 грн), за весь час затримки (з 05.03.2021 року) по день фактичного розрахунку (складання відповіді на відзив на позовну заяву), тобто 12.01.2022.

Таким чином, позивач вважає, що сума стягнення середнього заробітку складає:

250 286, 26 грн = 797, 09 грн х 314, де:

797, 09 грн. — сума середньоденної зарплати позивача розрахованої відповідачем;

314 — кількість днів затримки розрахунку з позивачем, а саме з 05.03.2021 по 12.01.2022.

Враховуючи наведене, на думку позивача сума стягнення середнього заробітку за прострочку розрахунку під час звільнення станом на момент підготовки відповіді на відзив на позовну заяву (12.01.2022) складає 250 286, 26 грн та повинна бути стягнута з відповідача за ст. 117 КЗпП України, через затримку в розрахунку суми 56 257, 69 грн протягом шести місяців та затримку в розрахунку суми 19 217, 00 грн.

Окрім того, позивачкою звертається увага на те, що станом на момент подання відповіді на відзив на позовну заяву нею понесено витрати на сплату судового збору в розмірі 2 502, 86 грн за стягнення суми середнього заробітку за час прострочення розрахунку, які згідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також зазначено, що позивачкою сплачено за професійну правничу допомогу, а саме за:

-складання і направлення адвокатського запиту на адресу відповідача та здійснення переговорів задля досудового врегулювання спору — 1 420 грн;

 — аналіз правовідносин між сторонами процесу та правової бази, підготовка та направлення до суду позовної заяви — 5 300, грн;

 — складання та подання процесуальних документів за справою (пояснення та відповідь на відзив на позовну заяву) — 3 000, 00 грн.

Всього, на момент подання позовної заяви витрати на правничу допомогу складають:

9 720, 00 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги, актом приймання-передачі наданих послуг та квитанціями про їх сплату.

Таким чином, вказується, що загальний розмір судових витрат становить: 12 222, 86 грн та складається з суми судового збору в розмірі 2 502, 86 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 9 720, 00 грн.

Вимоги та обґрунтування, викладені у запереченнях на відповідь на відзив

У запереченнях на відповідь на відзив АТ ‚Київметробуд‘ просить суд у задоволенні позову особа_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення судових витрат за справою — відмовити.

Щодо тверджень позивача про те, що відповідач перекладає провину за порушення свого обов`язку з виплати заробітної плати своїм працівникам на правоохоронні та судові органи, то відповідач звертає увагу на те, що станом на день подання цього заперечення не існує жодного рішення чи вироку, який би свідчив, що діяльність керівництва чи господарська діяльність відповідача є незаконною, та саме це стало причиною численних арештів, які перешкоджають функціонуванню підприємства, в тому числі і своєчасній виплаті заробітної плати.

Також, АТ ‚Київметробуд‘ звертає увагу на те, що при звільненні позивачеві до виплати належала сума у розмірі 56 257, 69 грн, проте наразі відповідач здійснив виплату більшої частини боргу, а залишок буде сплачений за першої можливості.

За таких обставин, відповідач вважає стягнення з нього середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 250 286, 26 грн несправедливим, нерозумним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки є повністю неспівмірним із сумою боргу та тим фактом, що затримка виплати заробітної плати позивачеві не залежить від волі відповідача.

Відповідач наполягає на тому, що виходячи з розміру невиплачених при звільненні позивачу сум станом на день подання цього відзиву, а саме — 19 217, 00 грн, приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які особа_1 недоотримавши належні їй кошти від роботодавця, могла б сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що за підрахунками відповідача, викладеними у відзиві на позов від 24.12.2021 становить 2 863, 57 грн.

Також, АТ ‚Київметробуд‘ повторює доводи відзиву та вказує, що враховуючи відсутність його вини у несвоєчасній виплаті заробітної плати працівникам, в тому числі і позивачу, а також складну ситуацію відповідача, якому, за його твердженнями, постійно створюють перешкоди, шляхом арешту рахунків, то стягнення досить значної суми у вигляді середньомісячного заробітку за час затримки виплат у розмірі 250 286, 26 грн призведе до непоправних наслідків не лише для підприємства, робота якого може бути зупинена, а й для численного штату працівників відповідача, які будуть позбавлені робочих місць та заробітних плат.

Щодо вимог позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу у розмірі 9 720, 00 грн відповідач вказує, що вважає дані вимоги необгрунтованими та безпідставними виходячи зокрема, з того, що зазначена позивачем тривалість надання послуг (9, 9 год), на його думку, є безпідставною з огляду на предмет спору у справі незначної складності.

При цьому, відповідач звертає увагу на те, що з позовної заяви вбачається, що вона викладена всього на чотирьох сторінках, та суду подано незначну кількість копій документів.

З огляду на вказане відповідач вважає заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 9 720, 00 грн є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг (робіт), витраченим часом та ціною позову.

Крім того, відповідач вважає, що зазначені судові витрати не підтверджені документально, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування, оскільки з наданих позивачем документів неможливо встановити факт оплати вказаних послуг.

Фактичні обставини, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх [censored] суд встановив наступне.

Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами спору, особа_1 25.11.2019 на підставі наказу № номер_3 була прийнята в ПАТ ‚Київметробуд‘ на посаду провідного економіста відділу управлінського обліку з окладом у розмірі 5 984, 00 грн.

Відповідно до Наказу № 20 від 30.04.2020 з 04.05.2020 особа_1 була переведена на посаду провідного економіста у фінансовий відділ ПАТ ‚Київметробуд‘ з посадовим окладом згідно штатного розпису.

31.07.2020 Генеральним директором ПАТ ‚Київметробуд‘ затверджено новий штатний розпис, відповідного до якого оклад провідного економіста фінансового відділу складає 14 000, 00 грн.

У грудні 2020 року ПАТ ‚Київметробуд‘ змінило свою організаційно-правову структуру на акціонерне товариство.

05.03.2021 згідно з наказом № АТ64 особа_1 звільнена з посади провідного економіста фінансового відділу АТ ‚Київметробуд‘ за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

В день звільнення, згідно норм чинного законодавства України, Позивачу була видана трудова книжка номер_4 із відповідним записом.

На момент звільнення (05.03.2021) у відповідача існувала заборгованість перед позивачем за:

-за грудень 2020 року — 12 397, 00 грн., які були сплачені в червні 2021 року, тобто заборгованість тривала шість місяців;

-за січень 2021 року — 12 466, 44 грн., які були сплачені в червні 2021 року, тобто заборгованість тривала п`ять місяців;

-за лютий 2021 року — 9 349, 83 грн., які були сплачені в червні 2021 року, тобто заборгованість тривала чотири місяці;

-за березень 2021 року — 2 827, 42 грн., які були сплачені в червні 2021 року, тобто заборгованість тривала три місяці;

-компенсація за 34 дні невикористаної відпустки — 19 217, 00 грн, які не сплачені відповідачем до цього часу.

З урахуванням наведеного позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості із компенсації невикористаної відпустки в розмірі 19 217, 00 грн; а також в порядку ст. 117 КЗпП України середній заробіток за прострочку розрахунку під час звільнення станом на момент ухвалення рішення за справою, яка станом на 12.01.2022 за розрахунками позивача складає 250 286, 26 грн.

При цьому позивачка виходила з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 та того, що її середньоденна заробітна плата, яка розрахована самим відповідачем, та зазначено у Довідці про розрахунок середнього заробітку, складає 797, 09 грн.

Відповідач вказує на відсутність його вини у несвоєчасному здійсненні виплат позивачці з огляду на арешт його рахунків та вчинення дій щодо здійснення відповідних виплат.

Вбачається, що відповідач фактично не заперечує наявність у нього заборгованості перед відповідачем у сумі 19 217, 00 грн, та заперечує лише щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судових витрат.

Норми права, які застосував суд та мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Статтею 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відповідно до ст. 24 Закону України ‚Про відпустки‘ у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи, А I групи.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, право на таку компенсаційну виплату виникає у особи за умови розірвання трудових відносин та лише за умови несвоєчасного розрахунку.

Таким чином, нормою статті 117 КЗпП України встановлено обов`язок для роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні — по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 (далі — Порядок № 100).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі — Порядок) основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Разом з тим, суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14−623цс18) зазначено наступне:

‚Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6−2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6−1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 — 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

 — Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

 — Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

 — Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

 — Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6−113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України‘.

На думку суду, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначена позивачем на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 станом на 12.01.2022 в розмірі 250 286, 26 грн, значно перевищує розмір заборгованості відповідача перед позивачем як на день звільнення (56 257, 69 грн) так і на даний час, яка наразі складається з компенсації за невикористану відпустку у сумі 19 217, 00 грн.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд приходить висновку про необхідність зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважаючи справедливим, пропорційним таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні виплат у сумі 10 000, 00 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову — на відповідача;

2) у разі відмови в позові — на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, за змістом ч. 9 ст. 141 ЦПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем у даній сплачено судовий збір у розмірі 2 502, 86 грн, що підтверджується квитанцією № 1013−0320−6758−7382 від 13.01.2022.

Враховуючи, що спір у даній справ виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо несвоєчасного здійснення виплат працівнику при звільненні, що суд трактує як порушення принципу добросовісності, то суд вважає за можливе та справедливе стягнути з відповідача на користь позивачки суму сплаченого нею судового збору у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо відшкодування суми судових витрат в частині правничої допомоги суд бере до уваги, що у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14−382цс19) зазначено наступне:

‚Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі — єспл), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі ‚Схід/Захід Альянс Лімітед‘ проти України“ (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року „Лавентс проти Латвії“ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ (далі — Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги — домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво — вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги — види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-vi).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

 — надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

 — складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

 — представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

 — розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

 — розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду вважає, що посилання представника позивачки, що документи по суті справи підписувалися та подавалися до суду безпосередньо особа_1, що, на його думку, ставить під сумнів фактичні обсяги наданої правничої допомоги адвокатом Лісовським Р. А. не підтверджено, оскільки відповідачкою доведено реальність надання правничої допомоги.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11−562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У позові орієнтовний розмір суми судових витрат станом на момент подання позову зазначено у розмірі 6 720, 00 грн, який складається з:

-складання і направлення адвокатського запиту на адресу відповідача та здійснення переговорів задля досудового врегулювання спору — 1 420, 00 грн;

 — аналіз правовідносин між сторонами процесу та правової бази, підготовка та направлення до суду позовної заяви — 5 300, 00 грн.

Будь якого розрахунку чи документів, з яких можна було б передбачити що така сума витрат на правничу допомогу у даній справі в процесі розгляду справи може збільшитись позов не містить.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 12.01.2022, доданого до відповіді на відзив, адвокатом у даній справі надано наступні послуги:

-складання претензії — 1 000, 00 грн;

-складання адвокатського запиту — 400, 00 грн;

-проведення переговорів в телефонному режимі з відповідачем — 20, 00 грн;

-аналіз правової бази та судової практики за справою — 2 000, 00 грн;

-складання та направлення позовної заяви — 3 300, 00 грн;

-підготовка пояснень за справою з приводу розрахунку — 600, 00 грн;

-підготовка відповіді на відзив на позовну заяву — 2 400, 00 грн;

-а всього — 9 720, 00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

У відповіді на відзив, якій наведено остаточний розрахунок судових витрат на правничу допомогу, позивачем не наведено будь-яких обґрунтувань та доводів щодо того, що вона не могла передбачити витрати щодо складання та подання процесуальних документів за справою (пояснення та відповідь на відзив на позовну заяву) на суму 3 000, 00 грн на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивачем доведено реальність судових витрат; дійсна необхідність вбачається з загальної ситуації, в якій опинилась позивачка, яка була змушена вчиняти заходів щодо захисту своїх праві в судовому порядку; щодо фінансового стану сторін, то відповідачем не доведено та не підтверджено будь-якими доказами у справі, що його фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на нього тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному у позові розмірі.

З огляду на вказане та положення ч. 9 ст. 141 ЦПК України суд вважає, що відповідач має відшкодувати позивачці понесені нею витрати на правничу допомогу у сумі 6 720, 00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2−13, 76−83, 89, 134, 141, 259, 263−265, 354−355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И в:

Позовні вимоги особа_1 до акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,  — задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Київметробуд» (код єдрпоу: 01387432; адреса: 03065, м. Київ, вул. Світлогірська, буд. 2/25) на користь особа_1 (інформація_1; рнокпп: номер_1, адреса: адреса_1):

 — 19 217, 00 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті сімнадцять гривень) невиплаченої при звільненні суми заборгованості з компенсації за невикористану відпустку,

 — 10 000, 00 грн (десять тисяч гривень) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

 — 2 502, 86 грн (дві тисячі п`ятсот дві гривні вісімдесят шість копійок) судового збору,

 — 6 720, 00 грн (шість тисяч сімсот двадцять гривень) витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич