КП "СЄЗ" АВДІЇВСЬКОЇ МІСЬКРАДИ: невыплата зарплаты

Дело № 242/3910/19
Производство № 2/242/349/20
Р Е Ш Е Н И Е 
именем украины

5 февраля 2020 Селидовский городской суд Донецкой области в составе председательствующего судьи [В.] И.М., при секретаре [С.] К.В., с участием представителя ответчика особа_1., Рассмотрев в открытом судебном заседании. Селидово в порядке упрощенного искового производства гражданское дело по иску лицо_2, действующий в интересах лицо_3 к коммунального предприятия «Служба единого заказчика»Авдеевского городского совета о взыскании задолженности по заработной плате,  —

В С Т, А Н О В И Л:

Представитель истца 10.07.2019 года обратился в суд с исковым заявлением о взыскании задолженности по заработной плате, которая мотивирована тем, что лицо_3 01.06.2018 года было незаконно уволен с КП «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета по должности заместителя директора по производству. Решением Селидовского городского суда от 17.01.2019 года особа_3 восстановлен в вышеуказанной работе с 02.06.2018 года и взыскано в его пользу средний заработок за время вынужденного прогула в размере 124 867 грн. 40 коп. Согласно приказу по предприятию КП «СЕЗ» Авдеевского городского совета [У] А.А. восстановлен в должности заместителя директора по производству в КП «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета по 02.06.2018 года. 25.06.2019 года истец уволился по собственному желанию. Однако, по состоянию на 05.07.2019 года особа_3 не выплачена всех выплат при увольнении за период с 02.06.2018 года по 25.06.2019 года: с 02.06.2018 г.. По 17.01.2019 г.. По решению суда в сумме декабре 4867 грн. 40 коп; с 18.01.2019 г.. по 17.06.2019 г.. среднедневной заработок за время вынужденного прогула в сумме 84 562 грн. 10 коп .; с 18.06.2019 г.. по 25.06.2019 г.. заработная плата в сумме 4741 грн. 80 коп .; компенсация за неиспользованный отпуск в сумме 18 308 грн. 73 коп. Ответчиком был проведен расчет с лицо_3 за шесть рабочих дней в размере 3340 грн. 42 коп. и уплачено компенсацию за неиспользованный отпуск в размере18308 грн. 73 коп., Из которых был удержан выходное пособие в размере 15 806 грн. 00 коп., Которую истец получил в июне 2018 при увольнении по сокращению штата. Считает, что ответчик таким образом нарушил трудовое законодательство. В связи с задержкой расчета при увольнении особа_3 получил очень больших нравственных страданий, выражающиеся в невозможными оздоровления себя, жены и ребенка, ухудшении отношений с коллегами, постоянной необходимости принимать успокоительные лекарства, он потерял покой исон. В дальнейшем истец уточнил исковые требования, просит суд взыскать в пользу истца за период с 18.01.2019 г.. По 17.06.2019 г.. Среднедневной заработок за время вынужденного прогула в сумме 84 562 грн. 10 коп .; с 18.01.2019 г.. по 25.06.2019 г.. заработную плату в сумме 4741 грн. 80 коп .; компенсацию за неиспользованный отпуск в сумме 18 308 грн. 73 коп .; моральный ущерб в размере 200 000 грн. 00 коп .; средний заработок за все время задержки расчета при увольнении по день фактического расчета (Из расчета 790 грн. 30 коп.)
Постановлением Селидовского городского суда Донецкой области от 19.07.2019 года открыто производство по делу и решено рассмотрение дела осуществлять по правилам упрощенного искового производства.
Истец и представитель истца в судебное заседание не явились, предоставили в суд заявление о рассмотрении дела в их отсутствие, исковые требования поддерживают полностью и просят их удовлетворить.
Представитель ответчика в судебном заседании исковые требования не признал, в суд предоставлены письмови объяснения, в которых указано, что истец совершил самостоятельный расчет задолженности, взяв среднедневной заработок в размере 790 грн. 30 коп. безосновательно, поскольку должностной оклад заместителя директора по экономике и финансам (равнозначен по уровню оплаты должности заместителя директора по производству) составляет 7 903, 00 грн., поэтому среднедневной заработок составляет 395 грн. 15 коп. Кроме того, заработная плата в размере 4741 грн. 80 коп. и компенсация за неиспользованный отпуск были уплаченыи лицо_3. В связи с решением о признании увольнения лицо_3 незаконным, предприятием были возвращены денежные средства, выплаченные лицо_3 как выходное пособие в размере 15 806 грн. 00 коп. Истца было под подпись сообщено о возврате указанной помощи в приказе № 216 от 27.06.2019 года «О возвращении расчетов». Также безосновательно истец просит взыскать возмещение морального вреда, поскольку никаких подтверждений о причинении ему морального вреда не предоставлено. Просят суд отказатьв удовлетворении иска в полном объеме.
Исследовав материалы дела, решив вопрос имели место обстоятельства, которыми обосновываются исковые требования и какими доказательствами они подтверждаются, или другие фактические данные, имеющие значение для разрешения дела, и доказательства в их подтверждение, какую правовую норму следует применить к этим правоотношениям, суд приходит к выводу о том, что исковые требования подлежат удовлетворению по следующим основаниям.
Согласно ч. 3 ст. 12 ГПК Украины каждая вОрона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
На основании ч. 1 ст. 13 ГПК Украины суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
Статьей 81 ГПК Украины установлено обязанность сторон доказатьте обстоятельства, на которые они ссылаются как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим кодексом.
Из материалов дела усматривается, что решением Селидовского городского суда Донецкой области от 17.01.2019 года исковое заявление лицо_3 в КП «Службы единого заказчика» удовлетворен: признано незаконным и отменен приказ коммунального предприятия «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета от 30.05.2018 года № 91-ос в части освобождения особа_3 с работы по п.1 ст.40 КЗоТ встраны по сокращению штата; восстановлен лицо_3 на работе в должности заместителя директора по производству в коммунальном предприятии «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета по 02.06.2018 года; взыскано с Коммунального предприятия «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета в пользу лицо_3 124 867 грн. 40 коп. среднего заработка за время вынужденного прогула с 02.06.2018 года по день принятия судебного решения.
Согласно постановлению Донецкого апелляционного суда от 02.05.2019 года экония Селидовского городского суда от 17.01.2019 года в части взыскания среднедневного заработка за время вынужденного прогула изменен, взыскано в пользу лицо_3. 124 867 грн. 40 коп. по содержанию из этой суммы налогов и обязательных платежей.
Согласно приказу № 121-о от 14.06.2019 года, выданного коммунальным предприятием «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета, восстановлены особа_3 в должности заместителя директора по производству с 02.06.2018 года.
Согласно заявлению от 25.06.2019 года, ЛИЦО_3обратился в КП «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета об освобождении его по собственному желанию.
Согласно приказу № 128-ос от 25.06.2019 года, выданного «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета, лицо_3 заместителя директора по производству лицо_3 освобожден 25.06.2019 года по собственному желанию ст. 38 КЗоТ Украины. Компенсация за неиспользованный отпуск 33 календарных дней.
Согласно служебной записки от 27.06.2019 года главный бухгалтер КП «СЕЗ» Авдеевского городского совета, обращувся к директору КП «СЕЗ» Авдеевского городского совета о решении вопроса по возврату выплаченной лицо_3 выходного пособия в размере 15 806 грн. 00 коп., Взаимозачетом в случае получения компенсации лицо_3 за неиспользованный отпуск.
Согласно приказа о проведении расчетов № 216 от 27.06.2019 года, выданного коммунальным предприятием «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета, решено провести расчет заработной платы лицо_3 и компенсации за неиспользованный отпуск (33 календамные дний) предложить лицо_3 возместить предприятию средства в размере 15 806 грн. 00 коп., Выплаченные в качестве компенсации, поскольку сокращение штата признано незаконным. С приказом лицо_3 ознакомлены.
Согласно табелям учета использованного рабочего времени, выданных КП «СЕЗ» Авдеевского городского совета, лицо_3 заместитель директора по производству отработал: по июнь 2018 отработано дней — 1 день, отработано часов — 7, 00 часов, вынужденный прогул — 29 часов; по июль 2018 вынужденный прогул — 31 годына; за август 2018 вынужденный прогул -31 час; по сентябрь 2018 вынужденный прогул — 30 часов, за октябрь 2018 вынужденный прогул — 31 час; за ноябрь 2018 вынужденный прогул — 30 часов; за декабрь 2018 вынужденный прогул 31 час; за январь 2019 вынужденный прогул — 17 часов, другие причины неявки — 14 часов; за февраль 2019 другие причины неявки — 28 часов; по март 2019 другие причины неявки — 31 час; за апрель 2019 другие причины неявки — 30 часов; по 2 мая019 года другие причины неявки — 31 час; по июнь 2019 отработано — 7 дней, другие причины неявки — 13 часов, выходные дни — 5:00, отработано — 55, 25 часов.
Как следует из расчетного листа по июнь 2019 лицо_3 начислено: заработная плата 3340, 42 грн .; компенсация за неиспользованный отпуск 18308, 73 грн .; выходное пособие — 15806, 00 грн., всего начислено 5843, 15 грн., удержано 1139, 42 грн., до выдачи 4703, 73 грн.
Согласно мемориального ордера № j072278cf1 от 22.07.2019 года, КП «СЕЗ» Авдеевского городского совета перечислил сумму в размере 113 185 грн. 00 коп., Назначение платежа дело № 242/3262/18 от 22.05.2019 года.
Согласно платежного поручения № 1072 от 29.07.2019 года, КП «СЕЗ» Авдеевского городского совета перечислил денежные средства в размере 1873 грн. 01 коп., Назначение платежа заработная плата лицо_3.
Согласно платежного поручения № 1073 от 29.07.2019 года, КП «СЕЗ» Авдеевского городского совета перечислил денежные средства в размере 22 476 грн. 13 коп., Призначення платежа — заработная плата лицо_3.
Согласно ведомости № 232 от 05.07.2019 года КП «СЕЗ» Авдеевский городской совет заработная плата за июнь 2019 к выдаче лицо_3 составляет 4 703, 73 грн.
Как следует из платежного поручения № 907 от 05.07.2019 года, КП «СЕЗ» Авдеевского городского совета перечислил денежные средства в размере 4703 грн. 73 коп., Назначение платежа: заработная плата за 1 половину июня 2019 года.
Согласно справки, выданной КП «СЕЗ» Авдеевского городского совета, по состоянию на 01.06.2018 года должностной оклад лицо_3 составляет 7903 грн. 00 коп.
Согласно справки о средней заработной плате, выданной КП «СЕЗ» Авдеевского городского совета, среднедневная заработная плата лицо_3 за период с апреля 2018 по май 2018 составляет 395 грн. 15 коп.
Решая исковые требования о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула, суд следующее.
В соответствии с ч. 2 ст. 235 КЗоТ Украины при вынесении решения о восстановлении на работе орган, рассматривающий трудовой спор, одночасно принимает решение о выплате работнику среднего заработка за время вынужденного прогула или разницы в заработке за время выполнения нижеоплачиваемой работы, но не более чем за один год. Если заявление о восстановлении на работе рассматривается более одного года, не по вине работника, орган, рассматривающий трудовой спор, выносит решение о выплате среднего заработка за все время вынужденного прогула.
Согласно правовой позиции ВСУ, высказанной в постановлении от 9 декабря 2015 по делу № 6−2123цс15 под вынужденным прогулом следует понимать это время, в течение которого работник по вине собственника или уполномоченного им органа был лишен возможности работать.
Согласно абзацу 3 пункта 32 ППВС «О практике рассмотрения судами трудовых споров» в случаях взыскания в пользу работника среднего заработка за время вынужденного прогула в связи с незаконным увольнением или переводом, отстранением от работы — невыполнением решения о восстановлении на работе, задержкой выдачи трудовой книги или расчета он определяется по общим правилам исчисления среднего заработка, исходя из заработка за последние два календарных месяца работы. Для работников, проработавших на данном предприятии (в учреждении, организации) менее двух месяцев, исчисление производится из расчета среднего заработка за фактически проработан время. При этом учитываются положения Порядка исчисления средней заработной платы, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 8 февраля 1995 года N 100.
отвечаетвидно правовой позиции Верховного Суда Украины по делу № 6−419цс16 средний заработок работника определяется в соответствии со статьей 27 Закона Украины «Об оплате труда» по правилам, предусмотренным Порядком исчисления средней заработной платы. С учетом этих норм, в частности абзаца 3 пункта 2 Порядка, среднемесячная заработная плата за время вынужденного прогула работника исчисляется исходя из выплат за последние два календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана выплата, то естьдню увольнения работника с работы.
В соответствии с пунктом 5 Порядка исчисления средней заработной платы, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 8 февраля 1995 N 100, следует, что основой для определения общей суммы заработка, подлежащего выплате за время вынужденного прогула, есть рассчитанная согласно абз.1 п .8 этого порядка среднедневная (среднечасовая) заработная плата работника.
После определения среднедневной заработной платы расчетной величины для начисления выплат работнику осуществляется начисление общей суммы среднего заработка за время вынужденного прогула, которая исчисляется путем умножения среднедневной заработной платы на среднемесячное число рабочих дней в расчетном периоде (абзац 2 пункта 8 Порядка).
Согласно ч. 4 ст. 82 ГПК Украины обстоятельства, установленные решением суда в хозяйственной, гражданского или административного дела, вступившим в законную силу, не доказываются при рассмотрении другого дела, в котором участвуют те же лица или лицо, в отношениикоторого установлены эти обстоятельства, если иное не установлено законом.
Учитывая тот факт, что решением Селидовского городского суда Донецкой области от 17.01.2019 года с ответчика в пользу истца было взыскано средний заработок за время вынужденного прогула за период с 2 июня 2018 в 17.01.2019 года (принятие судебного решения), суд считает исковые требования истца о взыскании в его пользу среднего заработка за время вынужденного прогула подлежит удовлетворению, а именно за периодс 18 января 2019 по 14 июня 2019 (приказ о восстановлении на работе).
Для расчета среднего заработка за время вынужденного прогула, суд учитывает размер среднедневного заработка истца в размере 790 грн. 30 коп., В соответствии с положениями ч. 4 ст. 82 ГПК Украины, который определен решение Селидовского городского суда Донецкой области от 17 января 2019 по делу № 242/3262/18.
Согласно письму N 78/0 / 206−18 от 08.08.2018 года Минсоцполитики Украины «О расчете нормы продолжительности рабочеговремени в 2019 году «количество праздничных и выходных дней, количество рабочих дней истца с 18.01.2019 года по 14.06.2019 года (приказ о восстановлении на работе) исходя из указанного письма составляет 101 день, поэтому сумма среднего заработка за время вынужденного прогула составляет 79 820 грн. 30 коп. из расчета 790 грн. 30 коп. (Среднедневная заработная плата) Х 101 (количество рабочих дней со следующего дня вынесения решения от 17.01.2019 года по день вынесения приказа о восстановлении на работе).
Таким чином, с ответчика в пользу лицо_3 взысканию подлежит средний заработок за время вынужденного прогула за период с 18.01.2019 года по 14.06.2019 года в размере 79 820 грн. 30 коп.
Решая исковые требования о взыскании задолженности по заработной плате, суд следующее.
Основным Законом Украины статьей 43 Конституции предусмотрено право каждого человека на труд, что включает возможность зарабатывать себе на жизнь трудом. Указанном праву человека, надлежащим образом выполняет свои трудовые обязанности, в г.Ивне степени корреспондируется обязанность работодателя своевременно и надлежащим образом оплачивать труд работника и своевременно выплачивать ему заработную плату.
В соответствии со ст. 21 Закона Украины «Об оплате труда» работник имеет право на оплату своего труда в соответствии с актами законодательства и коллективного договора на основании заключенного Трудового договора. Согласно ст. 22 этого Закона субъекты организации оплаты труда не имеют права в одностороннем порядке принимать решения по вопросам оплаты труда, ухудшающиево условия, установленные законодательством, соглашениями и коллективными договорами.
В соответствии со ст. 47 КЗоТ Украины работодатель обязан выплатить работнику при увольнении все суммы, причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации, в сроки, указанные в статье 116 Кодекса.
Согласно ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
Таким образом, обязанность по проведению с работником расчета возлагается на работодателя независимо от просьбы работника о указанную плату. Статья 117 КЗоТ Украины применяется в случае несвоевременной выплаты причитающихся работнику от предприятия сумм независимо от наличия ходатайства работника о такой выплате.
Оформив освобождения истца и выдав ему трудовую книжку, ответчик свою обязанность по проведению с работником расчет не совершил, а потому основания для применения к ответчику ответственности за задержку расчета при увольнении, предусмотренную ст. 117 КЗоТ Украины.
Согласно п. 6 постановления Пленума Верховного суда Украины от 24 декабря 1999 года № 13 «О практике применения судами законодательства об оплате труда» по своей структуре заработная плата состоит: из основной — вознаграждения за выполненную работу в соответствии с установленными нормами праэти (норм времени, выработки, обслуживания, должностных обязанностей) с дополнительной — вознаграждения за труд сверх установленных норм, за трудовые успехи и изобретательность и за особые условия труда (доплаты, надбавки, гарантийные и компенсационные выплаты, предусмотренные действующим законодательством, премии, связанные с выполнением производственных задач и функций); а также с поощрительных и компенсационных выплат — вознаграждения по итогам работы за год, премии по специальным системам и положениям, компенсационных идругих денежных и материальных выплат, не предусмотренные актами действующего законодательства или осуществляемые сверх установленных этими актами нормы.
Согласно п. 20 постановления Пленума Верховного суда Украины от 24 декабря 1999 года № 13 «О практике применения судами законодательства об оплате труда» установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены принадлежащие ему от предприятия, учреждения, организации сумы в день увольнения, когда он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст. 117 КЗоТ Украины взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведение его к рассмотрению дела — по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности.
Согласно разъяснятнь, предоставленные Верховным судом Украины в постановлении Пленума № 13 от 24 декабря 1999 года «О практике применения судами законодательства об оплате труда» в случае применения ст. 117 КЗоТ Украины ход трехмесячного срока обращения в суд начинается со следующего дня после проведения указанных выплат независимо от продолжительности задержки расчета.
Суд, решая исковые требования о взыскании задолженности по заработной плате за период с 18.06.2019 года по 25.06.2019 года, пришел к выводу, чтов этой части исковые требования не подлежат удовлетворению, поскольку согласно расчетного листа по июнь 2019 лицо_3 была начислена заработная плата за 7 дней отработанных в размере 3340, 42 грн., которая ответчиком выплачена истцу 05.07.2019 года, что подтверждается истцом в исковом заявлении.
Решая исковые требования о компенсации за неиспользованный отпуск, суд следующее.
Согласно ч.1ст.83 КЗоТ Украины в случае увольнения работника ему выплачивается денежная компенсация за все не использованные им дни ежегодного отпуска.
Статьей 4 Закона Украины «Об отпусках» предусмотрены виды отпусков и определено, какие именно отпуска относятся к ежегодным: основной отпуск; дополнительный отпуск за работу с вредными и тяжелыми условиями труда; дополнительный отпуск за особый характер труда; другие дополнительные отпуска, предусмотренные законодательством.
Согласно ст.6 Закона Украины «Об отпусках» ежегодный основной отпуск предоставляется работникам продолжительностью не менее 24 календарныхх дней за отработанный рабочий год, который отсчитывается со дня заключения Трудового договора.
В судебном заседании установлено, но не оспаривается сторонами, что ответчиком при осуществлении расчета с лицо_3 в июне 2019 с заработной платы (компенсации за неиспользованный отпуск) было отчислено выходное пособие в сумме 15 806 грн. 00 коп., Что подтверждается расчетным листом за июнь 2019 года, ответчиком было уплачено истцу компенсацию за неиспользованный отпуск в размере 2502 Декабрьн. 73 коп.
Согласно ч. 1 ст. 1212 ГК Украины лицо, которое приобрело имущество или сохранила его у себя за счет другого лица (потерпевшего) без достаточного правового основания (безосновательно приобретенное имущество), обязана вернуть потерпевшему это имущество.
По смыслу п. 1 ч. 1 ст. 1215 ГК Украины не подлежит возврату неосновательно приобретенные заработная плата и платежи, которые приравниваются к ней, предоставленные физическому лицу как средство к существованию, если их выплата проведена физическим или юридическим лицом добровольно, по видсутносте счетной ошибки с ее стороны и недобросовестности со стороны получателя.
Согласно ч. 1 ст. 127 КЗоТ Украины отчисления из заработной платы могут производиться только в случаях, предусмотренных законодательством Украины.
В ч. 2 ст. 127 КЗоТ Украины определено, что отчисления с заработной платы работников для погашения их задолженности предприятию, учреждению и организации, где они работают, могут производиться по приказу (распоряжению) собственника или уполномоченного им органа:
1) для возвращения аванса, выданного в счет заработной платы; для возврата сумм, излишне выплаченных вследствие счетных ошибок; для погашения неизрасходованного и своевременно не возвращенного аванса, выданного на служебную командировку или перевод в другую местность; на хозяйственные нужды, если работник не оспаривает оснований и размера отчисления;
2) при увольнении работника до окончания того рабочего года, в счет которого он уже получил отпуск, за неотработанные дни отпуска;
3) при возмещении вреда, причиненного по винеработника предприятию, учреждению, организации (статья 136).
Исходя из изложенного, возврат работником предприятию излишне выплаченных средств возможно в случаях, установленных ст. 127 КЗоТ Украины и ст. 1215 ГК Украины, на основании приказа или распоряжения собственника или уполномоченного им органа.
Суд обращает внимание, что приказом № 216 от 27.06.2019 года особа_3 было предложено возместить предприятию средства в размере 15 806 грн. 00 коп., Выплаченные в качестве компенсации, поскольку сокращение штата опредно незаконным. Однако, ответчик представил никаких документов в подтверждение наличия согласия работника на удержание с него выплаты выходного пособия при увольнении.
Учитывая изложенное, суд считает, что правовые основания для удержания из лицо_3 при осуществлении расчета при увольнении выплаченной выходного пособия не основывается на требованиях закона и свидетельствует о непроведении ответчиком вопреки требованиям ст. 116 КЗоТ Украины надлежащего расчета при увольнении. Кроме того, действия ответчикапрямо противоречат требованиям ст.1215 ГК Украины, поскольку ответчиком не представлено каких-либо доказательств счетной ошибки при расчете выходного пособия и доказательств недобросовiсностi со стороны приобретателя, то есть истца. Таким образом, суд считает необходимым взыскать с ответчика в пользу истца недополученную компенсацию за неиспользованный отпуск в сумме 15 806, 00 грн. (18308, 73 грн. — 2502, 73 грн.), То есть с учетом уже выплаченных сумм.
Решая исковые требования о взыскании среднего заработка за времязадержки расчета, суд следующее.
Среднедневная заработная плата для расчета среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета определяется по правилам, установленным Порядком исчисления средней заработной платы, утвержденного Постановлением КМУ от 08.02.1995 под № 100.
Согласно п. 2 Порядка, в случае начисления среднего заработка за время задержки расчета среднемесячная заработная плата исчисляется исходя из выплат за последние два календарных месяцаработы, предшествующих событию, с которым связана соответствующая выплата. Если в течение последних двух календарных месяцев работник не работал, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за предыдущие два месяца работы. Если и в течение этих месяцев работник не отработал ни одного рабочего дня, средняя заработная плата исчисляется в соответствии с последним абзацем пункта 4 настоящего Порядка.
Согласно п. 4 Порядка, в других случаях, когда начисления производятся исходя из средней заработной платы, работник не имел заработка, не по вине работника, расчеты проводятся исходя из установленных ему в трудовом договоре тарифной ставки, должностного (месячного) оклада.
Судом установлено, что истцу при увольнении не была уплачена в полном объеме компенсация за неиспользованный отпуск, которая в соответствии с действующим законодательством входит в структуру заработной платы, поэтому исковые требования истца о взыскании среднего заработка за время задержки расчета подлежат удовлетворениюю.
Суд обращает внимание, что поскольку истец согласно материалам дела не имел заработка за период с июня 2018 года по июнь 2019 не по его вине, а в связи с вынужденным прогулом, расчет необходимо проводить исходя из установленных ему в трудовом договоре тарифной ставки, должностного (месячного) оклада в размере 7903 грн. 00 коп.
Таким образом, суд не может принять во внимание указанный истцом в исковом заявлении среднедневной заработок в размере 790 грн. 30 коп., Поскольку ответстдно предоставленной ответчиком справки среднедневная заработная плата истца за период апрель 2018 и маем 2018 составляет 395 грн. 15 коп. (Рассчитанный в соответствии с оклада 7903, 00 грн.)
Как следует из материалов дела, лицо_3 освобожден приказом от 25.06.2019 года.
Согласно письму N 78/0 / 206−18 от 08.08.2018 года Минсоцполитики Украины «О расчете нормы продолжительности рабочего времени в 2019 году» количество праздничных и выходных дней, количество рабочих дней истца с 25.06.2019 года (день освония) по день принятия решения исходя из указанного письма, составляет 156 день, поэтому сумма среднего заработка за время задержки расчета составляет 61 643 грн. 40 коп. из расчета 395 грн. 15 коп. (Среднедневная заработная плата) Х 156 (день увольнения по день принятия решения).
Поскольку взимания и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, суд определяет сумму, подлежащую взысканию, без удержания этого налога и других обязательных платежей, о чемотмечает в резолютивной части решения.
Решая исковые требования о взыскании морального вреда, суд исходит из того, что установлено Конституцией и законами Украины право на возмещение морального (неимущественного) вреда является важной гарантией защиты прав и свобод граждан.
Согласно ч.1 ст. 237−1 КЗоТ Украины, возмещения собственником или уполномоченным им органом морального вреда работнику производится в случае, если нарушение его законных прав привели к моральным страданиям, утрате нормальных життевих связей и требуют от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
Основы и сущность института морального вреда раскрывается в ч. 2 ст. 23 ГК Украины, согласно которой установлено, что моральный вред заключается в душевных страданиях, которые физическое лицо испытало в связи с противоправным поведением относительно него самого.
В соответствии с п. 3 постановления Пленума Верховного Суда Украины от 31 марта 1995 года № 4 «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда», под моральным вредом следует понимать потери неимущественного характера вследствие моральных или физических страданий или других негативных явлений, причиненных физическому лицу незаконными действиями или бездействием других лиц. Согласно действующему законодательству моральный вред может заключаться, в частности: в нравственных переживаниях в связи с повреждением здоровья, в нарушении нормальных жизненных связей из-за невозможности продолжения активной общественной жизни, нарушении отношений с окружающими людьми, при наступлении иДругих негативных последствий «.
В п. 9 указанного Постановления указано, что размер возмещения морального (неимущественного) вреда суд определяет в зависимости от характера и объема страданий (физических, душевных, психических и т.д.), которые понес истец, характера неимущественных потерь (их продолжительности, возможности восстановления и т.п.) и с учетом других обстоятельств. В частности, учитываются состояние здоровья потерпевшего, тяжесть вынужденных изменений в его жизненных и производственных отношениях, степень снижения престижа, деловой репутации, времяи усилия, необходимые для восстановления предыдущего состояния, добровольное — по собственной инициативе или по обращению потерпевшего — опровержение информации редакцией средства массовой информации. При этом суд должен исходить из принципов разумности, взвешенности и справедливости.
Согласно ч. 3 ст. 23 ГК Украины, размер денежного возмещения морального вреда определяется судом в зависимости от характера правонарушения, глубины физических и душевных страданий, ухудшения способностей пострадавшего или лишения иого возможности их реализации, степени вины лица, которое нанесло моральный вред, если вина является основанием для возмещения, а также с учетом других обстоятельств, имеющих существенное значение. При определении размера возмещения учитываются требования разумности и справедливости.
Таким образом судом установлено, что вследствие не своевременной выплаты ответчиком истцу заработной платы, истцу была вызвана моральный вред, между тем, размер определен истцом в 200 000, 00 гривен является завышенным.
определяяразмер возмещения морального вреда суд учитывает конкретные обстоятельства дела, в частности: характер нарушения прав истца, период возникшей задолженности по заработной плате, размер задолженности, образовавшейся существенность вынужденных изменений в его жизни из-за длительной невыплаты заработной платы и усилий, предпринятых для восстановления трудовых прав, приходит к выводу, что достаточным и справедливой будет компенсация морального вреда в размере 500, 00 грн.
Согласно ч.1 ст. 141 ГПК Украины судебный сбор покладается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Истцом при подаче иска в суд судебный сбор о взыскании заработной платы не уплачивался, поскольку согласно п.1 ч.1 ст. 5 Закона Украины «О судебном сборе», истцы — по делам о взыскании заработной платы и восстановлении на работе, от уплаты судебного сбора освобождаются.
В соответствии со ст. 4 Закона Украины «О судебном сборе», которым закреплены ставки судебного сбора за подачу в суд физическим лицом искового заявления имуществового характера судебный сбор составляет 1 процент цены иска, но не менее 0, 4 размера прожиточного минимума для трудоспособных лиц и не более 5 размеров прожиточного минимума для трудоспособных лиц. В данном случае истцу необходимо было уплатить судебный сбор в размере 4324, 80 грн., Согласно ставки судебного сбора предусмотренной Законом Украины «О судебном сборе» в редакции на момент обращения истца в суд (10.07.2019р.).
Таким образом, с ответчика подлежит взысканию в пользу государства судовой сбор с учетом пропорциональности удовлетворенной части исковых требований, а именно в сумме 1577 грн. 69 коп. (36, 48%).
На основании изложенного, руководствуясь ст. ст. 38, 40, 47, 83, 116, 117, 127, 232, 235, 237−1 КЗоТ Украины, ст 23, 1212, 1215 ГК Украины, ст. ст. 10, 12, 81, 141, 200, 206−207, 263, 264, 265, 268 ГПК Украины, суд

решил:

Иск особа_2 (место жительства: адрес_1), который действует в интересах лицо_3 (место жительства: адрес_2) до Коммунального предприятия «Служба единого заказчика»Авдеевского городского совета (место нахождения: 86065, Донецкая обл., Г.. Авдеевка, ул. Молодежная, 3, егрпоу 32270664) — удовлетворить частично.
Взыскать с Коммунального предприятия «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета (код егрпоу 32270664) на покоряйся особа_3 информация_1 (ИНН номер_1) средний заработок за время вынужденного прогула за период с 18.01.2019 года по 14.06.2019 года в размере 79 820 (семьдесят девять тысяч восемьсот двадцать) рублей. 30 коп., Компенсацию за неиспользованный едпустку в размере 15 806 (пятнадцать тысяч восемьсот) грн. 00 коп., И средний заработок за время задержки расчета при увольнении в сумме 61 643 (шестьдесят одна тысяча шестьсот сорок три) грн. 40 коп.
Суммы, подлежащие взысканию, определены без удержания подоходного налога и других обязательных платежей.
Взыскать с Коммунального предприятия «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета (код егрпоу 32270664) на покоряйся особа_3 информация_1 (ИНН номер_1) моральный вред в размере500 (пятьсот) рублей. 00 коп.
Взыскать с Коммунального предприятия «Служба единого заказчика» Авдеевского городского совета (код егрпоу 32270664) судебный сбор в размере 1577 (одна тысяча семьсот семьдесят-семь) грн. 69 коп. в пользу государства.
В остальных исковых требований — отказать.

Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает законной силы по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Ко дню начала функционирования Единой судебной информационно-телекоммуникационной системы апелляционная жалоба на решение суда подается в Донецкий апелляционный суд через Селидовский городской суд Донецкой области в течение тридцати дней со дня его провозглашения, а после начала ее функционирования, непосредственно дв суд апелляционной инстанции. Если в судебном заседании было объявлено только вступительную и резолютивную части судебного решения или в случае рассмотрения дела (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения.

Судья И. М. Владимирская

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:




Справа № 242/3910/19
Провадження № 2/242/349/20
Р І Ш Е Н Н Я 
іменем україни

05 лютого 2020 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі [С]ій К.В., за участю представника відповідача особа_1 ., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою особа_2, який діє в інтересах особа_3 до Комунального підприємства «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі,  —

В С Т, А Н О В И В:

Представник позивача 10.07.2019 року звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі, яка мотивована тим, що особа_3 01.06.2018 року було незаконно звільнено з КП «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради з посади заступника директора з виробництва. Рішенням Селидівського міського суду від 17.01.2019 року особа_3 поновлено на вищевказаній роботі з 02.06.2018 року та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 124 867 грн. 40 коп. Згідно наказу по підприємству КП «СЄЗ» Авдіївської міської ради [У.] О.А. поновлено на посаді заступника директора з виробництва в КП «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради з 02.06.2018 року. 25.06.2019 року позивач звільнився за власним бажанням. Однак, станом на 05.07.2019 року особа_3 не виплачено всіх виплат при звільненні за період з 02.06.2018 року по 25.06.2019 року: з 02.06.2018 р. по 17.01.2019 р. за рішенням суду у сумі 12 4867 грн. 40 коп; з 18.01.2019 р. по 17.06.2019 р. середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 84 562 грн. 10 коп.; з 18.06.2019 р. по 25.06.2019 р. заробітна плата у сумі 4741 грн. 80 коп.; компенсація за невикористану відпустку у сумі 18 308 грн. 73 коп. Відповідачем було проведено розрахунок з особа_3 за шість робочих днів у розмірі 3 340 грн. 42 коп. та сплачено компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 18 308 грн. 73 коп., з яких було утримано вихідну допомогу у розмірі 15 806 грн. 00 коп., яку позивач отримав в червні 2018 року при звільненні за скороченням штату. Вважає, що відповідач таким чином порушив трудове законодавство. В зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні особа_3 зазнав дуже великих моральних страждань, що виражаються в унеможливлені оздоровлення себе, дружини та дитини, погіршенні стосунків з колегами, постійній необхідності вживати заспокійливі ліки, він втратив покій та сон. В подальшому позивач уточнив позовні вимоги, просить суд стягнути на користь позивача: за період з 18.01.2019 р. по 17.06.2019 р. середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 84 562 грн. 10 коп.; з 18.01.2019 р. по 25.06.2019 р. заробітну плату у сумі 4741 грн. 80 коп.; компенсацію за невикористану відпустку у сумі 18 308 грн. 73 коп.; моральну шкоду у розмірі 200 000 грн. 00 коп.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (з розрахунку 790 грн. 30 коп.)
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 19.07.2019 року відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, надали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують повністю та просять їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, до суду надані письмові пояснення, в яких зазначено, що позивач здійснив самостійний розрахунок заборгованості, взявши середньоденний заробіток у розмірі 790 грн. 30 коп. безпідставно, оскільки посадовий оклад заступника директора з економіки і фінансів (рівнозначний по рівню оплати посаді заступника директора з виробництва) становить 7 903, 00 грн., тому середньоденний заробіток складає 395 грн. 15 коп. Крім того, заробітна плата у розмірі 4741 грн. 80 коп. та компенсація за невикористану відпустку були сплачені особа_3. В зв`язку з рішенням про визнання звільнення особа_3 незаконним, підприємством були повернуті грошові кошти, виплачені особа_3 як вихідна допомога у розмірі 15 806 грн. 00 коп. Позивача було під підпис повідомлено щодо повернення зазначеної допомоги у наказі № 216 від 27.06.2019 року «Про повернення розрахунків». Також безпідставно позивач просить стягнути відшкодування моральної шкоди, оскільки ніяких підтверджень про спричинення йому моральної шкоди не надано. Просять суд відмовити в задоволені позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17.01.2019 року позовну заяву особа_3 до КП « Служби єдиного замовника» задоволено: визнано незаконним і скасовано наказ Комунального підприємства «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради від 30.05.2018 року №91-ос в частині звільнення особа_3 з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату; поновлено особа_3 на роботі на посаді заступника директора з виробництва в Комунальному підприємстві «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради з 02.06.2018 року; стягнуто з Комунального підприємства «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради на користь особа_3 124 867 грн. 40 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.06.2018 року по день ухвалення судового рішення.
Згідно постанови Донецького апеляційного суду від 02.05.2019 року рішення Селидівського міського суду від 17.01.2019 року в частині стягнення середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу змінено, стягнуто на користь особа_3. 124 867 грн. 40 коп. з утримання з цієї суми податків та обов`язкових платежів.
Згідно наказу № 121-о від 14.06.2019 року, виданого Комунальним підприємством «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради, поновлено особа_3 на посаді заступника директора з виробництва з 02.06.2018 року.
Згідно заяви від 25.06.2019 року, особа_3 звернувся до КП «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради про звільнення його за власним бажанням.
Згідно наказу № 128-ос від 25.06.2019 року, виданого «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради, особа_3 заступника директора з виробництва особа_3 звільнено 25.06.2019 року за власним бажанням ст. 38 КЗпП України. Компенсація за невикористану відпустку 33 календарних днів.
Згідно службової записки від 27.06.2019 року головний бухгалтер КП «СЕЗ» Авдіївської міської ради, звернувся до директора КП «СЕЗ» Авдіївської міської ради про вирішення питання щодо повернення виплаченої особа_3 вихідної допомоги у розмірі 15 806 грн. 00 коп., взаємозаліком у разі отримання компенсації особа_3 за невикористану відпустку.
Згідно наказу про проведення розрахунків № 216 від 27.06.2019 року, виданого Комунальним підприємством «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради, вирішено провести розрахунок заробітної плати особа_3 та компенсації за невикористану відпустку (33 календарні дній); запропонувати особа_3 відшкодувати підприємству кошти у розмірі 15 806 грн. 00 коп., виплачені як компенсацію, оскільки скорочення штату визнано незаконним. З наказом особа_3 ознайомлено.
Згідно табелям обліку використаного робочого часу, виданих КП «СЄЗ» Авдіївської міської ради, особа_3 заступник директора з виробництва відпрацював: за червень 2018 р. відпрацьовано днів — 1 день, відпрацьовано годин — 7, 00 годин, вимушений прогул — 29 годин; за липень 2018 вимушений прогул — 31 година; за серпень 2018 року вимушений прогул -31 година; за вересень 2018 р. вимушений прогул — 30 годин, за жовтень 2018 р. вимушений прогул — 31 година; за листопад 2018 р. вимушений прогул — 30 годин; за грудень 2018 р. вимушений прогул 31 година; за січень 2019 року вимушений прогул — 17 годин, інші причини неявки — 14 годин; за лютий 2019 року інші причини неявки — 28 годин; за березень 2019 року інші причини неявки — 31 година; за квітень 2019 року інші причини неявки — 30 годин; за травень 2019 року інші причини неявки — 31 година; за червень 2019 р. відпрацьовано — 7 днів, інші причини неявки — 13 годин, вихідні, святкові дні — 5 годин, відпрацьовано — 55, 25 годин.
Як вбачається з розрахункового листа за червень 2019 р. особа_3 нараховано: заробітна плата 3340, 42 грн.; компенсація за невикористану відпустку 18308, 73 грн.; вихідна допомога — 15806, 00 грн., всього нараховано 5843, 15 грн., утримано 1139, 42 грн., до видачі 4703, 73 грн.
Згідно меморіального ордеру № j072278cf1 від 22.07.2019 року, КП «СЕЗ» Авдіївської міської ради перерахував суму у розмірі 113 185 грн. 00 коп., призначення платежу справа № 242/3262/18 від 22.05.2019 року.
Згідно платіжного доручення № 1072 від 29.07.2019 року, КП «СЕЗ» Авдіївської міської ради перерахував грошові кошти у розмірі 1873 грн. 01 коп., призначення платежу заробітна плата особа_3.
Згідно платіжного доручення № 1073 від 29.07.2019 року, КП «СЕЗ» Авдіївської міської ради перерахував грошові кошти у розмірі 22 476 грн. 13 коп., призначення платежу — заробітна плата особа_3.
Згідно відомості № 232 від 05.07.2019 року КП «СЕЗ» Авдіївська міська рада заробітна плата за червень 2019 р. до видачі особа_3 становить 4 703, 73 грн.
Як вбачається з платіжного доручення № 907 від 05.07.2019 року, КП «СЕЗ» Авдіївської міської ради перерахував грошові кошти у розмірі 4703 грн. 73 коп., призначення платежу: заробітна плата за 1 половину червня 2019 року.
Згідно довідки, виданої КП «СЄЗ» Авдіївської міської ради, станом на 01.06.2018 року посадовий оклад особа_3 становить 7903 грн. 00 коп.
Згідно довідки про середню заробітну плату, виданої КП «СЄЗ» Авдіївської міської ради, середньоденна заробітна плата особа_3 за період з квітня 2018 по травень 2018 р. становить 395 грн. 15 коп.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд встановив наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до правової позиції ВСУ, висловленої у постанові від 9 грудня 2015 року по справі № 6−2123цс15 під вимушеним прогулом слід розуміти це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Згідно абзацу 3 пункту 32 ППВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи — невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6−419цс16 середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяця роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи той факт, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17.01.2019 року з відповідача на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 червня 2018 року до 17.01.2019 року (ухвалення судового рішення), суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню, а саме за період з 18 січня 2019 року по 14 червня 2019 року (наказ про поновлення на роботі).
Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховує розмір середньоденного заробітку позивача у розмірі 790 грн. 30 коп., відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, що визначений рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17 січня 2019 року по справі № 242/3262/18.
Згідно листа N 78/0/206−18 від 08.08.2018 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році» кількість святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з 18.01.2019 року по 14.06.2019 року (наказ про поновлення на роботі) виходячи із зазначеного листи складає 101 день, тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 79 820 грн. 30 коп. з розрахунку 790 грн. 30 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 101 (кількість робочих днів з наступного дня винесення рішення від 17.01.2019 року по день винесення наказу про поновлення на роботі).
Таким чином, з відповідача на користь особа_3 стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.01.2019 року по 14.06.2019 року у розмірі 79 820 грн. 30 коп.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд встановив наступне.
Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість [censored] собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу.
Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.
Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної — винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової — винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат — винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Суд, вирішуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 18.06.2019 року по 25.06.2019 року, дійшов до висновку, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідно розрахункового листа за червень 2019 р. особа_3 була нарахована заробітна плата за 7 днів відпрацьованих у розмірі 3340, 42 грн., яка відповідачем виплачена позивачу 05.07.2019 року, що підтверджується позивачем в позовній заяві.
Вирішуючи позовні вимоги щодо компенсації за невикористану відпустку, суд встановив наступне.
Відповідно до ч.1ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення Трудового договору.
В судовому засіданні встановлено та не оспорюється сторонами, що відповідачем при здійсненні розрахунку з особа_3 у червні 2019 року з заробітної плати (компенсації за невикористану відпустку) було відраховано вихідну допомогу у сумі 15 806 грн. 00 коп., що підтверджується розрахунковим листом за червень 2019 року, відповідачем було сплачено позивачу компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 2502 грн. 73 коп.
Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Згідно із ч. 1 ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
У ч. 2 ст. 127 КЗпП України визначено, що відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Виходячи з наведеного, повернення працівником підприємству зайво виплачених коштів можливо у випадках, встановлених ст. 127 КЗпП України і ст. 1215 ЦК України, на підставі наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу.
Суд звертає увагу, що наказом № 216 від 27.06.2019 року особа_3 було запропоновано відшкодувати підприємству кошти у розмірі 15 806 грн. 00 коп., виплачені як компенсацію, оскільки скорочення штату визнано незаконним. Однак, відповідач не представив ніяких документів на підтвердження наявності згоди працівника на утримання з нього виплати вихідної допомоги при звільненні.
Враховуючи викладене, суд вважає, що правові підстави для утримання із особа_3 при здійсненні розрахунку при звільненні виплаченої вихідної допомоги не ґрунтується на вимогах закону та свідчить про непроведення відповідачем всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України належного розрахунку при звільненні. Крім того, дiї вiдповiдача прямо суперечать вимогам ст.1215 ЦК України, оскiльки вiдповiдачем не надано будь-які докази рахункової помилки при розрахунку вихідної допомоги та доказiв недобросовiсностi з боку набувача, тобто позивача. Таким чином, суд, вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману компенсацію за невикористану відпустку у сумі 15 806, 00 грн. (18308, 73 грн. — 2502, 73 грн.), тобто з урахуванням вже виплачених сум.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд встановив наступне.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 4 Порядку, в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Судом встановлено, що позивачу при звільненні не була сплачена у повному обсязі компенсація за невикористану відпустку, яка відповідно до чинного законодавства входить до структури заробітної плати, тому позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню.
Суд, звертає увагу, що оскільки позивач відповідно до матеріалів справи не мав заробітку за період з червня 2018 року по червень 2019 року не з його вини, а у зв`язку з вимушеним прогулом, розрахунок необхідно проводити виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу у розмірі 7903 грн. 00 коп.
Таким чином, суд не може прийняти до уваги зазначений позивачем в позовній заяві середньоденний заробіток у розмірі 790 грн. 30 коп., оскільки відповідно наданої відповідачем довідки середньоденна заробітна плата позивача за період квітень 2018 та травень 2018 р. складає 395 грн. 15 коп. (розрахований відповідно до окладу 7903, 00 грн.)
Як вбачається з матеріалів справи, особа_3 звільнено наказом від 25.06.2019 року.
Згідно листа N 78/0/206−18 від 08.08.2018 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році» кількість святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з 25.06.2019 року (день звільнення) по день ухвалення рішення виходячи із зазначеного листа, складає 156 день, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 61 643 грн. 40 коп. з розрахунку 395 грн. 15 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 156 (день звільнення по день ухвалення рішення).
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд керується тим, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян.
Відповідно до ч.1 ст. 237−1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Засади та сутність інституту моральної шкоди розкривається в ч. 2ст. 23 ЦК України, відповідно до якої встановлено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до діючого законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків «.
В п. 9 вказаної Постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне — за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого — спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином судом встановлено, що внаслідок не своєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати, позивачу була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 200 000, 00 гривень є завищеним.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема: характер порушення прав позивача, період виниклої заборгованості по заробітній платі, розмір заборгованості, що утворилася, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 500, 00 грн.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду судовий збір про стягнення заробітної плата не сплачувався, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, від сплати судового збору звільняються.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В даному випадку позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 4324, 80 грн., згідно до ставки судового збору передбаченої Законом України «Про судовий збір» в редакції на час звернення позивача до суду (10.07.2019р.).
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір з урахуванням пропорційності до задоволеної частини позовних вимог, а саме у сумі 1577 грн. 69 коп. (36, 48%).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 47, 83, 116, 117, 127, 232, 235, 237−1 КЗпП України, ст.ст. 23, 1212, 1215 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 81, 141, 200, 206−207, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов особа_2 (місце проживання: адреса_1), який діє в інтересах особа_3 (місце проживання: адреса_2) до Комунального підприємства «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради (місце знаходження: 86065, Донецька обл., м. Авдіївка, вул. Молодіжна, 3, єдрпоу 32270664),  — задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради (код єдрпоу 32270664) на корись особа_3, інформація_1 (ІПН номер_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.01.2019 року по 14.06.2019 року у розмірі 79 820 (сімдесят дев`ять тисяч вісімсот двадцять) грн. 30 коп., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 15 806 (п`ятнадцять тисяч вісімсот шість) грн. 00 коп., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 61 643 (шістдесят одна тисяча шістсот сорок три) грн. 40 коп.
Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.
Стягнути з Комунального підприємства «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради (код єдрпоу 32270664) на корись особа_3, інформація_1 (ІПН номер_1) моральну шкоду у розмірі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп.
Стягнути з Комунального підприємства «Служба єдиного замовника» Авдіївської міської ради (код єдрпоу 32270664) судовий збір у розмірі 1577 (одна тисяча сімсот сімдесят сім) грн. 69 коп. на користь держави.
В решті позовних вимог — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І. М. Владимирська