ЛКСП "ЛИСИЧАНСЬКВОДОКАНАЛ": невыплата зарплаты

Дело № 415/5313/20
Производство № 2/415/1301/20


решение
именем украины

17 ноября 2020 г.. Лисичанск

Лисичанский городской суд Луганской области в составе:
председательствующего судьи [Л.] Д.Ю.,
при секретаре [Г.] В.В.,

рассмотрев в открытом судебном заседании. Лисичанске в порядке упрощенного искового производства гражданское дело по иску лицо_1 (место регистрации: адрес_1) в Лисичанский кокоммунальными предприятия по добыче, обработке, реализации воды и очистке стоков «Лисичанскводоканал» (местонахождение: ул. им. В. Сосюры, д. № 168, г.. Лисичанск, Луганская область, 93108) о взыскании начисленной, но не выплаченной заработной платы, выходного пособия, среднего заработка и морального вреда, -

В:

особа_1 обратилась к Лисичанского городского суд с исковым заявлением к Лисичанского коммунального предприятия по добыче, обработке, реализации воды и очистке стоков «Лисичанскводоканал» о взыскании начисленной, но не выплаченной заработной платы в размере 13 244, 82 грн., выходного пособия в размере 13 506, 03 грн., среднего заработка за время несвоевременного расчета при увольнении в размере 27 011, 88 грн. и морального вреда в размере - 4 502, 01 грн.
В обоснование исковых требований истец ссылается на то, что с 19 января 2012 была принята на работу в Лисичанского коммунального предприятия по добыче, обработке, реализации воды и очистке стоки в «Лисичанскводоканал».
28 февраля 2020 в связи с постоянными задержанием заработной платы и нарушением Трудового договора, уволилась по собственному желанию в порядке ч. 3 ст. 38 КЗоТ Украины.
В связи с несвоевременной выплатой заработной платы, постоянного поиска средств для проживания, питания и содержание семьи, истец получил моральный вред, который выразилось в душевных страданиях и опасениях относительно нормального существования, безденежье, постоянного поиска займов, что значительно унижало гиднисть истца и так далее. Невозможность содержать свою семьи, давало истцу дополнительных психологических страданий. Таким образом, истец оценивает размер морального вреда в размере одной среднемесячной заработной платы, которая составляет сумму в размере 4 502, 01 грн.
Постановлением от 2 сентября 2020 открыто упрощенное производство по данному гражданскому делу, принято рассмотрение проводить без вызова сторон.
15 октября 2020 от представителя ответчика поступил отзыв, в котором последний просил исковые вымоги удовлетворить частично, а именно отказать в удовлетворении требований, касающихся выплаты заработной платы и морального вреда, выходное пособие при увольнении взыскать в размере 10 772, 17 грн. и средний заработок в размере 8 108, 79 грн.
21 октября 2020 особа_1 изменила исковые требования и просила взыскать с ответчика выходное пособие в размере 10 819, 63 грн., Средний заработок со дня увольнения истца по день принятия решения, но не менее 27 011, 88 грн. и моральный вред в размере 4 502, 01 грн.
Истец в судебном заседании появилась, о времени и месте рассмотрения дела сообщалось должным образом. 21 октября 2020 через канцелярию Лисичанского городского суда Луганской области предоставила заявление, в котором просила слушания дела провести без ее участия.
Представитель ответчика Лисичанского коммунального специализированного предприятия «Лисичанскводоканал» в судебное заседание не явился, о времени и месте рассмотрения дела извещен надлежащим образом, о причинах неявки суд не повидомив.
Согласно ч. 5 ст. 279 ГПК Украины, суд рассматривает дело в порядке упрощенного искового производства без уведомления сторон по имеющимся в деле материалам, при отсутствии ходатайства любой из сторон о другом и, с учетом ч. 2 ст. 247 ГПК Украины, фиксирование судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства не осуществляется.
Согласно ч. 13 ст. 7 ГПК Украины, рассмотрение дела осуществляется в порядке письменного производства по имеющимся в деле материалам, если настоящим Кодексом не предусмотрено оповещение участников дела. В таком случае судебное заседание не проводится.
Исследовав материалы дела, суд установил следующее.
Согласно трудовой книжке серии номер_1, 19 января 2012 года, особа_1 принята в ЛКСП «Лисичанскводоканал» на должность кладовщика, 28 февраля 2020, на основании приказа № 65-к уволена по ч. 3 ст. 38 КЗоТ Украины (а 8).
Итак, судом установлено, что истец особа_2 находилась в трудовых отношениях с ответчиком и 28 лютого 2020 освобождена.
В соответствии со ст. 13 ГПК Украины суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
Учитывая изложенное, суд рассматривает данное исковое заявление в пределах измененных исковых требований.
В соответствии со ст. 7 Международного пакта об экономических, социальных и культурных правах, ратифицированного Указом Президии Верховной Рады Украинской ССР № 2148-VIII (2148-08) от 19 октября 1973 года), государства, участвующие в настоящем Пакте государства признают право каждого на справедливые и благоприятные условия труда.
В соответствии со ст. 116 КЗоТ Украины, при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволеннымм работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае обязан в указанный в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
Положениями ст. 44 КЗоТ Украины предусмотрено, что при прекращении Трудового договора по основаниям, указаннымв пункте 6 статьи 36 и пунктах 1, 2 и 6 статьи 40 настоящего Кодекса, работнику выплачивается выходное пособие в размерах не менее среднего месячного заработка; в случае призыва или поступления на военную службу, направление на альтернативную (невоенной) службе - в размере двух минимальных заработных плат; вследствие нарушения собственником или уполномоченным им органом законодательства о труде, коллективного или Трудового договора (статьи 38 и 39) - в размере, предусмотренном коллективным договором, но не менеее трехмесячного среднего заработка; в случае прекращения Трудового договора по основаниям, указанным в пункте 5 части первой статьи 41, - в размере не менее шестимесячный средний заработок.
По состоянию на момент принятия решения судом доказательств полного расчета с истцом ответчиком не предоставлено, из материалов дела усматривается, что ответчик полностью выплатил особа_1 задолженность по заработной плате. Однако, согласно справке № 03/58 от 18 мая 2020 года, предоставленной истцом, последний не начислена трьохмисячна выходное пособие в размере 10 819, 63 грн. (А 7). Наличие задолженности по выплате выходных пособий не оспаривается ответчиком, однако оспаривается ее размер.
Согласно абз. 3 п. 2 Порядка исчисления средней заработной платы, утвержденного Постановлением Кабинета Министров Украины от 08 февраля 1995 года № 100, среднемесячная зарплата исчисляется исходя из выплат за последние 2 календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана соответствующая выплата.
Согласно п. 8 Порядка исчисления средней заработной платы, утвержденного Постановлением Кабинета Министров Украины от 08 февраля 1995 года № 100, начисления выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние два месяца работы, производятся путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней / часов, а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, которые должны быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (часовая) заработная плата определяется делениемям заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, - на число календарных дней за этот период.
Суд, считает расчет произведен ответчиком правильным, и считает необходимым взыскать с ответчика в пользу истца выходное пособие в размере 10 772, 17 грн.
О взыскании среднего заработка за время задержки расчета по день принятия решения, но не менеечем 27 011, 88 грн. суд отмечает следующее.
Статьей 117 КЗоТ Украины предусмотрено, что в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст. 116 этого Кодекса, при отсутствии спора об их размере, предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
Итак, предусмотренное ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины обязанность работодателя по выплате среднегозаработка за время задержки расчета при увольнении наступает при невыплате по его вине причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст. 116 КЗоТ Украины.
Учитывая изложенное, суд считает, что, поскольку особа_1 не были выплачены все причитающиеся суммы в сроки, указанные в ст. 116 КЗоТ Украины, а именно, выходное пособие при увольнении, то имеются основания для взыскания среднего заработка за время задержки расчета. Данный вывод согласуется с позицией, изложенной в постановлении Верховногоого Суда Украины от 19 августа 2019 по делу № 212/908/17-с.
Согласно п. 20 Постановления Пленума Верховного Суда Украины № 13 от 24 декабря 1999 года «О практике применения судами законодательства об оплате труда», установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику ни были выплаченные принадлежащие ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда он в этот день был на работе, - наступногв день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст. 117 КЗоТ взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведение его к рассмотрению дела - по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности.
Суд не соглашается с расчетом проведенным истцом в исковом заявлении и доводами изложенными в отзыви по расчету среднего заработка и отмечает.
Ответчик просит удовлетворить исковые требования в части взыскания среднего заработка за время задержки расчета при увольнении за период с 4 февраля 2020 по 8 мая 2020 (день полного расчета по заработной плате) в размере 8 108, 79 грн. (214, 32 грн. - 19, 5% (расходы) * 47 (дней просрочки)).
Однако, в соответствии с положениями ст. 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, устовы, организации, производится в день увольнения. Поскольку суд установил, а ответчик не отрицал, что в настоящее время полный расчет истцом проведения, а именно не выплачено выходное пособие, то при определении размера среднего заработка за время задержки расчета суд руководствуется положениями п. 20 Постановления Пленума Верховного Суда Украины № 13 от 24 декабря 1999 года «о практике применения судами законодательства об оплате труда» и рассчитывает средний заработок по день принятия решения.
В расчете проведенного ответчиком следует, что среднедневная заработная плата истицы составляет 214, 32 грн. - без вычета налогов, 172, 53 грн. - за вычетом налогов, сборов и обязательных платежей. Указанные сведения истцом опровергнуты.
В период с 29 февраля 2020 (следующий за днем ​​увольнения) до принятия судом решения по его иску 17 ноября 2020, прошло 179 рабочих дня, поэтому размер среднего заработка за время задержки расчета, подлежит взысканию на пользу истца, составляет 30 882, 44 грн. (172, 53 грн. Х 179 дней).
Учитывая изложенное, суд считает, что исковые требования в части взыскания среднего заработка за время задержки расчета при увольнении подлежат удовлетворению и подлежит взысканию с ответчика в размере 30 882, 44 грн.
Относительно требований о взыскании морального вреда, причиненного в результате неуплаты заработной платы, суд исходит из следующего.
В соответствии со ст. 23 ГК Украины, лицо имеет право на возмещение морального вреда, нанесенй вследствие нарушения его прав.
Моральный вред заключается: 1) в физической боли и страданиях, которые физическое лицо испытало в связи с увечьем или иным повреждением здоровья; 2) в душевных страданиях, которые физическое лицо испытало в связи с противоправным поведением относительно него самого, членов его семьи или близких родственников; 3) в душевных страданиях, которые физическое лицо испытало в связи с уничтожением или повреждением его имущества; 4) в унижении чести и достоинства физического лица, а также деловой репутации физическогой или юридического лица.
Моральный вред возмещается деньгами, другим имуществом или другим способом. Размер денежного возмещения морального вреда определяется судом в зависимости от характера правонарушения, глубины физических и душевных страданий, ухудшения способностей пострадавшего или лишения его возможности их реализации, степени вины лица, которое нанесло моральный вред, если вина является основанием для возмещения, а также с учетом других обстоятельств , которые имеют существенное значение. При определении размеравозмещения учитываются требования разумности и справедливости. Моральный вред возмещается независимо от имущественного вреда, подлежащего возмещению, и не связана с размером этого возмещения. Моральный вред возмещается единовременно, если иное не установлено договором или законом.
Моральный ущерб истец обосновывает, тем, что в результате длительной неуплаты заработной платы, она находилась в постоянном поиске средств для проживания, питания и содержания семьи. Душевные страдания выразилиись в опасении относительно нормального существования, унижения достоинства,
Однако истец в соответствии со ст. 60 ГПК Украины, не предоставила в суд достаточных надлежащих доказательств, подтверждающих данные о причинении ей морального вреда со стороны ответчика. Поэтому в части взыскания морального вреда иск удовлетворению не подлежит.
Таким образом, общая сумма выплат, подлежащих взысканию с ответчика в пользу истца составляет 41 654, 61 грн. (10 772, 17 грн. + 30 882, 44 грн.).
Решая вопрос о распределении судебныхх расходов, суд исходит из положений ст. 141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
В соответствии с п. 1 ч. 2 ст. 141 ГПК Украины другие судебные издержки, связанные с рассмотрением дела, возлагаются: 1) в случае удовлетворения иска - на ответчика.
Руководствуясь ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 274 ГПК Украины ст. 43 Конституции Украины, ст. 7 Международного пакта об экономических, социальных и культурных правах, ратифицированного Указом Президиума Верховногоой Совета Украинской ССР № 2148-VIII (2148-08) от 19.10.73), ст 44, 116, 117 КЗоТ Украины, абз. 3 п. 2, п. 8 Порядка исчисления средней заработной платы, утвержденного Постановлением Кабинета Министров Украины от 08.02.1995 года № 100, п. 20 Постановления Пленума Верховного Суда «О практике применения судами законодательства об оплате труда» № 13 от 24.12.1999 года, Законом Украины «О судебном сборе»,

принял:

Иск особа_1 к Лисичанского коммунального предприятия по добыче, обработке, г.еализации воды и очистке стоков «Лисичанскводоканал» о взыскании начисленной, но не выплаченной заработной платы, выходного пособия, среднего заработка и морального вреда - удовлетворить частично.
Взыскать с Лисичанского коммунального предприятия по добыче, обработке, реализации воды и очистке стоков «Лисичанскводоканал» (местонахождение: ул. Им. В. Сосюры, д. 168, г.. Лисичанск, Луганская область, 93108, ОКПО 03339851) в пользу особа_1 (рнокпп номер_2) денежные средства на обльну сумму 41 654, 61 (сорок одна тысяча шестьсот пятьдесят четыре) грн. 61 коп. без вычета налогов и сборов, состоящих из: выходного пособия в размере 10 772, 17 грн .; среднего заработка за время задержки расчета в размере 30 882, 44 грн.
В удовлетворении других требований отказать.
Взыскать с Лисичанского коммунального предприятия по добыче, обработке, реализации воды и очистке стоков «Лисичанскводоканал» (местонахождение: ул. Им. В. Сосюры, д. 168, г.. Лисичанск, Луганская область, 93108, ОКПО 03339851) в пользу лицо_3 (место регистрации: адрес_2, рнокпп номер_3) размер уплаченного судебного сбора в сумме 1 175, 60 (одна тысяча сто семьдесят пять) рублей. 60 коп.
Решение может быть обжаловано в Луганский апелляционный суд через Лисичанский городской суд путем подачи апелляционной жалобы на решение суда в течение тридцати дней со дня его провозглашения.
Участник дела, которому полное решение суда не было вручено в день провозглашения или составления, имеет право на возобновление пропущеного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления судаапелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.



Судья Д.Ю. [Л.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:

Справа № 415/5313/20
Провадження № 2/415/1301/20


рішення
іменем україни

17 листопада 2020 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Луньової Д.Ю.,
за участю: секретаря [Г.] В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лисичанську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 (місце реєстрації: адреса_1 ) до Лисичанського комунального підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків «Лисичанськводоканал» (місцезнаходження: вул. ім. В.Сосюри, буд. № 168, м. Лисичанськ, Луганська область, 93108) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку та моральної шкоди, -

встановив:

особа_1 звернулась до Лисичанського міського суду із позовною заявою до Лисичанського комунального підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків «Лисичанськводоканал» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 13 244, 82 грн., вихідної допомоги в розмірі 13 506, 03 грн., середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні в розмірі 27 011, 88 грн. та моральної шкоди в розмірі - 4 502, 01 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 19 січня 2012 року була прийнята на роботу до Лисичанського комунального підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків «Лисичанськводоканал».
28 лютого 2020 року у зв`язку із постійними затриманням заробітної плати та порушенням Трудового договору, звільнилась за власним бажанням в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
У зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, постійного пошуку коштів для проживання, харчування та утримання родини, позивач отримав моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях та побоюваннях щодо нормального існування, безгрошів`я, постійного пошуку позик, що значно принижувало гідність позивача та таке інше. Неможливість утримувати свою родини, давало позивачу додаткових психологічних страждань. Таким чином, позивач оцінює розмір моральної шкоди у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, яка складає суму в розмірі 4 502, 01 грн.
Ухвалою від 02 вересня 2020 року відкрито спрощене провадження у даній цивільній справі, ухвалено розгляд проводити без виклику сторін.
15 жовтня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній просив позовні вимоги задовольнити частково, а саме відмовити в задоволенні вимог, що стосуються виплати заробітної плати та моральної шкоди, вихідну допомогу при звільненні стягнути в розмірі 10 772, 17 грн. та середній заробіток в розмірі 8 108, 79 грн.
21 жовтня 2020 року особа_1 змінила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 10 819, 63 грн., середній заробіток з дня звільнення позивача по день ухвалення рішення, але не менше 27 011, 88 грн. та моральну шкоду в розмірі 4 502, 01 грн.
Позивач в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. 21 жовтня 2020 року через канцелярію Лисичанського міського суду Луганської області надала заяву, в якій просила слухання справи провести без її участі.
Представник відповідача Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства «Лисичанськводоканал» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше і, з урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно з трудовою книжкою серії номер_1 , 19 січня 2012 року, особа_1 прийнята до ЛКСП «Лисичанськводоканал» на посаду комірника, 28 лютого 2020 року, на підставі наказу № 65-к звільнена за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с. 8).
Отже, судом встановлено, що позивач особа_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем та 28 лютого 2020 року звільнена.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи викладене, суд розглядає дану позовну заяву в межах змінених позовних вимог.
Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19 жовтня 1973 року), Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями ст. 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога урозмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи Трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Станом на час ухвалення рішення судом доказів повного розрахунку з позивачем відповідачем не надано, з матеріалів справи вбачається, що відповідач повністю виплатив особа_1 заборгованість по заробітній платі. Однак, згідно довідки № 03/58 від 18 травня 2020 року, наданої позивачем, останній не нарахована трьохмісячна вихідна допомога в розмірі 10 819, 63 грн. (а.с. 7). Наявність заборгованості з виплати вихідної допомоги не оскаржується відповідачем, однак оспорюється її розмір.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна зарплата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд, вважає розрахунок проведений відповідачем правильним, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу в розмірі 10 772, 17 грн.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення, але не менше ніж 27 011, 88 грн. суд зазначає наступне.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що, оскільки особа_1 не були виплачені всі належні суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а саме, вихідна допомога при звільненні, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Даний висновок узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2019 року по справі № 212/908/17-ц.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Суд не погоджується з розрахунком проведеним позивачем в позовній заяві та доводами викладеними в відзиві щодо розрахунку середнього заробітку та зазначає.
Відповідач просить задовольнити позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 лютого 2020 року по 08 травня 2020 року (день повного розрахунку по заробітній платі) в розмірі 8 108, 79 грн. (214, 32 грн. - 19, 5 %(видатки) * 47 (днів прострочення)).
Однак, відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Оскільки суд, встановив, а відповідач не заперечував, що на даний час повний розрахунок позивачем не проведено, а саме не виплачена вихідна допомога, то при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку суд керується положеннями п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та розраховує середній заробіток по день ухвалення рішення.
З розрахунку проведеного відповідачем вбачається, що середньоденна заробітна плата позивачки складає 214, 32 грн. - без вирахування податків, 172, 53 грн. - з вирахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Зазначені відомості позивачем не спростовані.
В період з 29 лютого 2020 року (наступний за днем звільнення) до ухвалення судом рішення за його позовом 17 листопада 2020 року, минуло 179 робочих дня, тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 30 882, 44 грн. (172, 53 грн. х 179 днів).
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню та підлягає до стягнення з відповідача у розмірі 30 882, 44 грн.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок несплати заробітної плати, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральну шкоду позивач обґрунтовує, тим, що внаслідок тривалої несплати заробітної плати, вона знаходилась в постійному пошуку коштів для проживання, харчування, та утримання родини. Душевні страждання виразились у побоюванні щодо нормального існування, приниження гідності,
Однак позивач відповідно до ст. 60 ЦПК України, не надала до суду достатніх належних доказів, підтверджуючих дані про спричинення їй моральної шкоди з боку відповідача. Тому в частині стягнення моральної шкоди позов задоволенню не підлягає.
Таким чином, загальна сума виплат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 41 654, 61 грн. (10 772, 17 грн. + 30 882, 44 грн.).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 274 ЦПК України ст. 43 Конституції України, ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73), ст.ст. 44, 116, 117 КЗпП України, абз. 3 п. 2, п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, Законом України «Про судовий збір»,

ухвалив:

Позов особа_1 до Лисичанського комунального підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків «Лисичанськводоканал» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Лисичанського комунального підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків «Лисичанськводоканал» (місцезнаходження: вул. ім. В. Сосюри, буд. 168, м. Лисичанськ, Луганська область, 93108, єдрпоу 03339851) на користь особа_1 (рнокпп номер_2 ) грошові кошти на загальну суму 41 654, 61 (сорок одна тисяча шістсот п`ятдесят чотири) грн. 61 коп. без вирахування податків та зборів, які складаються з: вихідної допомоги в розмірі 10 772, 17 грн.; середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 30 882, 44 грн.
В задоволенні інших вимог відмовити.
Стягнути з Лисичанського комунального підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків «Лисичанськводоканал» (місцезнаходження: вул. ім. В. Сосюри, буд. 168, м. Лисичанськ, Луганська область, 93108, єдрпоу 03339851) на користь особа_3 (місце реєстрації: адреса_2 , рнокпп номер_3 ) розмір сплаченого судового збору в сумі 1 175, 60 (одна тисяча сто сімдесят п`ять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.



Суддя Д.Ю. Луньова