ПРАТ "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ": невыплата зарплаты
Справа №428/13912/19
Провадження №2/428/180/2020
рішення
іменем україни
19 лютого 2020 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Кордюкової Ж.І.,
секретаря Чумак Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області в порядку спрощеного провадження без виклику осіб цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, —
встановив:
особа_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (далі — ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що по 10.07.2017 року перебував в трудових відносинах з відповідачем, які були припинені на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні йому не виплатили заробітну плату, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 20237, 42 грн. Відповідачем протягом тривалого часу не вчинено жодних дій щодо виплати зазначеної заборгованості, що порушує його трудові права та спричиняє моральну шкоду. Внаслідок бездіяльності відповідача було порушено його звичайний життєвий уклад, він був змушений звертатись за матеріальною допомогою до родичів, він був поставлений у скрутне матеріальне становище. Розмір спричиненої моральної шкоди оцінив у 10 000 грн. Просив суд стягнути з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2017 року по 11.12.2019 року та моральну шкоду в сумі 10 000 грн..
10.12.2019 року судом постановлено ухвалу про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.
особа_1 перебував в трудових відносинах з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот».
Трудові відносини припинились 10.07.2017 року за власним бажанням позивача на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії номер_1.
На момент звільнення особа_1 заборгованість по заробітній платі становила 20237, 42 грн., що підтверджується копією листа ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» від 23.04.2019 року №446.
Відомості про виплату відповідачем заборгованості із заробітної плати на день розгляду справи відсутні, доказів на підтвердження протилежного учасники справи не надали.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таким чином, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує, що позивач був звільнений 10.07.2017 року, в цей день він знаходився на роботі і оплата за цей робочий день була нарахована. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, по 11.12.2019 року (період, визначений позивачем), тобто за період з 11.07.2017 року по 11.12.2019 року, включно, в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100 (далі — Порядок).
Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6−195цс134.
Середньогодинна заробітна плата позивача особа_1 становить 27, 29 грн., а середньомісячна кількість робочих годин — 163, 1 год., що підтверджується довідкою ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» № 38 445 від 23.04.2019 року
Загальна кількість робочих годин за період з 11.07.2017 року по 11.12.2019 року, включно, становить 4745, 4 год., яка складається з 15 робочих днів затримки у липні 2017 року (163, 1 год.: 21 робочий день у липні 2017 року х 15 робочих днів затримки = 116, 5 год.), з 28 повних місяців затримки з серпня 2017 року по листопад 2019 року (163, 1 год. х 28 місяців = 4566, 8 год.) та за 8 робочих днів затримки у грудні 2019 року (163, 1 год.: 21 робочий день у грудні 2019 року х 8 робочих днів затримки = 62, 1 год.).
Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 129501, 97 грн. (визначається шляхом множення середньогодинної заробітної плати на кількість робочих годин затримки, тобто 27, 29 грн. х 4745, 4 год. = 129501, 97 грн.).
Аналізуючи вищенаведений розрахунок, суд відзначає, що він зроблений відповідно до Порядку з урахуванням постанови Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6−195цс134, та визначений без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
За таких обставин суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах заявлених позовних вимог відповідно до приписів ч. 1 ст. 13 ЦПК України та стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 11.07.2017 року по 11.12.2019 року, включно, визначену без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 129 079 грн., про що заявлено у позові.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн. суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.
Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Стаття 237−1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237−1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237−1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).
Враховуючи, те що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237−1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237−1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Аналізуючи вищенаведені норми права у [censored] з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачу особа_1, була спричинена моральна шкода бездіяльністю відповідача, яка полягала у невиплаті йому належних сум заробітної плати.
Суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування з ПрАТ «Сєвєродонецьке обєднання Азот» моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. підлягають задоволенню, оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача, яке полягало у невиплаті заробітної плати в порядку і строки, встановлені чинним законодавством, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні характер порушення прав позивача, значне погіршення його матеріального стану, тяжкість і істотність вимушених змін у житті після невиплати заробітної плати.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1390, 79 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258 — 259, 263 — 265, 268, 272 — 273, 354−355, Перехідними положеннями ЦПК України, суд, —
ухвалив:
Позовні вимоги особа_1 задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2017 року по 11.12.2019 року, включно, визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в сумі 129 079 (сто двадцять дев`ять тисяч сімдесіт дев`ять грн. 00 коп., моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. та витрати по оплаті судового збору в сумі 1390 (одна тисяча триста дев`яносто) грн. 79 коп.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: особа_1, місце проживання: адреса_1; рнокпп номер_2.
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. [П.] б. 5; ідентифікаційний код юридичної особи в єдрпоу 33270581.
Суддя Ж. І. [К.]
Провадження №2/428/180/2020
рішення
іменем україни
19 лютого 2020 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Кордюкової Ж.І.,
секретаря Чумак Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області в порядку спрощеного провадження без виклику осіб цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, —
встановив:
особа_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (далі — ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що по 10.07.2017 року перебував в трудових відносинах з відповідачем, які були припинені на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні йому не виплатили заробітну плату, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 20237, 42 грн. Відповідачем протягом тривалого часу не вчинено жодних дій щодо виплати зазначеної заборгованості, що порушує його трудові права та спричиняє моральну шкоду. Внаслідок бездіяльності відповідача було порушено його звичайний життєвий уклад, він був змушений звертатись за матеріальною допомогою до родичів, він був поставлений у скрутне матеріальне становище. Розмір спричиненої моральної шкоди оцінив у 10 000 грн. Просив суд стягнути з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2017 року по 11.12.2019 року та моральну шкоду в сумі 10 000 грн..
10.12.2019 року судом постановлено ухвалу про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.
особа_1 перебував в трудових відносинах з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот».
Трудові відносини припинились 10.07.2017 року за власним бажанням позивача на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії номер_1.
На момент звільнення особа_1 заборгованість по заробітній платі становила 20237, 42 грн., що підтверджується копією листа ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» від 23.04.2019 року №446.
Відомості про виплату відповідачем заборгованості із заробітної плати на день розгляду справи відсутні, доказів на підтвердження протилежного учасники справи не надали.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таким чином, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує, що позивач був звільнений 10.07.2017 року, в цей день він знаходився на роботі і оплата за цей робочий день була нарахована. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, по 11.12.2019 року (період, визначений позивачем), тобто за період з 11.07.2017 року по 11.12.2019 року, включно, в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100 (далі — Порядок).
Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6−195цс134.
Середньогодинна заробітна плата позивача особа_1 становить 27, 29 грн., а середньомісячна кількість робочих годин — 163, 1 год., що підтверджується довідкою ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» № 38 445 від 23.04.2019 року
Загальна кількість робочих годин за період з 11.07.2017 року по 11.12.2019 року, включно, становить 4745, 4 год., яка складається з 15 робочих днів затримки у липні 2017 року (163, 1 год.: 21 робочий день у липні 2017 року х 15 робочих днів затримки = 116, 5 год.), з 28 повних місяців затримки з серпня 2017 року по листопад 2019 року (163, 1 год. х 28 місяців = 4566, 8 год.) та за 8 робочих днів затримки у грудні 2019 року (163, 1 год.: 21 робочий день у грудні 2019 року х 8 робочих днів затримки = 62, 1 год.).
Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 129501, 97 грн. (визначається шляхом множення середньогодинної заробітної плати на кількість робочих годин затримки, тобто 27, 29 грн. х 4745, 4 год. = 129501, 97 грн.).
Аналізуючи вищенаведений розрахунок, суд відзначає, що він зроблений відповідно до Порядку з урахуванням постанови Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6−195цс134, та визначений без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
За таких обставин суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах заявлених позовних вимог відповідно до приписів ч. 1 ст. 13 ЦПК України та стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 11.07.2017 року по 11.12.2019 року, включно, визначену без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 129 079 грн., про що заявлено у позові.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн. суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.
Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Стаття 237−1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237−1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237−1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).
Враховуючи, те що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237−1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237−1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Аналізуючи вищенаведені норми права у [censored] з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачу особа_1, була спричинена моральна шкода бездіяльністю відповідача, яка полягала у невиплаті йому належних сум заробітної плати.
Суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування з ПрАТ «Сєвєродонецьке обєднання Азот» моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. підлягають задоволенню, оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача, яке полягало у невиплаті заробітної плати в порядку і строки, встановлені чинним законодавством, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні характер порушення прав позивача, значне погіршення його матеріального стану, тяжкість і істотність вимушених змін у житті після невиплати заробітної плати.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1390, 79 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258 — 259, 263 — 265, 268, 272 — 273, 354−355, Перехідними положеннями ЦПК України, суд, —
ухвалив:
Позовні вимоги особа_1 задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2017 року по 11.12.2019 року, включно, визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в сумі 129 079 (сто двадцять дев`ять тисяч сімдесіт дев`ять грн. 00 коп., моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. та витрати по оплаті судового збору в сумі 1390 (одна тисяча триста дев`яносто) грн. 79 коп.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: особа_1, місце проживання: адреса_1; рнокпп номер_2.
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. [П.] б. 5; ідентифікаційний код юридичної особи в єдрпоу 33270581.
Суддя Ж. І. [К.]
