ПРАТ "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ": невыплата зарплаты
Дело № 428/1255/21
Производство № 2/428/705/2021
решение
именем украины
19 марта 2021 г.. Северодонецк
Северодонецкий городской суд Луганской области в составе:
председательствующего судьи [Ш.] Т.В.,
с участием секретаря судебного заседания Подгорной Я.Е.,
рассмотрев исковое заявление особа_1 к Частного акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот» о взыскании среднего заработка за время задержкирасчета при увольнении,
В:
особа_1 обратился к Северодонецкого городского суда Луганской области с исковым заявлением к Частного акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот» о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении.
В обоснование заявленных требований истец указывает, что 26.11.2018 истец освобожден с предприятия. Однако, истцом в день его увольнения не было проведено окончательный расчет по заработной плате. Судебным приказом Северодонецького городского суда Луганской области от 16.05.2019 было взыскано с ответчика сумму задолженности по начисленной, но не выплаченной заработной плате. При этом, ответчиком было осуществлено перечисление причитающихся сумм при увольнении только 08.02.2021.
На основании изложенного истец просит суд взыскать с ответчика средний заработок за время задержки расчета при увольнении в сумме 131778, 90 грн.
Истец в судебное заседание не явился, о времени и месте рассмотрения дела повидомлявся надлежащим образом, неявки суду неизвестны.
Представитель ответчика в судебное заседание не явился, о времени и месте рассмотрения дела извещен надлежащим образом, неявки суду не известны. Правом на подачу отзыва ответчик не воспользовался.
В связи с неявкой в судебное заседание всех участников дела, в соответствии с положениями ч. 2 ст. 247 ГПК Украины, фиксирование судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства ни совершалось.
Исследовав письменные материалы справы, суд установил следующие обстоятельства дела соответствии со ст.
Согласно копией трудовой книжки серии номер_1, выданной на имя особа_1, истец был уволен с ЧАО «Северодонецкое объединение Азот» с 26.11.2018 по собственному желанию на основании статьи 38 КЗоТ Украины.
Судебным приказом Северодонецкого городского суда Луганской области от 16.05.2019 по делу 428/5679/19 было взыскано с ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» в пользу особа_1 начисленную, но не выплаченную заработную плату в размере 19133, 06 грн.
Согласно выписке с банковского счета истца в АБ «Клиринговый Дом», 09.02.2021 на счет истца была перечислена сумма заработной платы в размере 19133, 06 грн.
Согласно справке ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» № 39 737 от 14.09.2020 среднечасовая заработная плата истца составляет 29, 70 грн., Среднемесячное количество часов в период — 168, 2 ч., Среднемесячная заработная плата — 4995, 54 грн.
Решая дело по существу заявленных исковых измог, суд исходит из следующих норм законодательства.
Согласно части первой статьи 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения.
Согласно части первой статьи 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организция должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
В постановлении от 27 марта 2013 года делу № 6−15цс13 Верховный Суд Украины пришел к выводу, предусмотренного ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины обязанность работодателя по выплате среднего заработка за время задержки расчета при увольнении наступает при невыплате по его вине причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст. 116 КЗоТ Украины, при этом определяющими являются такиеюридически значимые обстоятельства, как невыплата причитающихся работнику сумм при увольнении и факт проведения с ним окончательного расчета.
В пункте 20 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» № 13 от 24.12.1999 года указано, что установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику ни были выплаченные принадлежащие ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день освобождения, когда он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст. 117 КЗоТ взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведение его к рассмотрению дела — по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности.
Итак, закон возлагает на предприятие, всословную, организацию обязанность провести с уволенным работником полный расчет, выплатить все суммы, которые ему принадлежат. В случае невыполнения такого долга наступает в статье 117 КЗоТ Украины ответственность.
Целью такого законодательного регулирования является защита имущественных прав работника в связи с его увольнением с работы, в частности защита права работника на своевременное получение заработной платы за выполненную работу, которая является основным средством к существованию работника, необходимым для обесния его жизни.
Таким образом, отсутствие финансово-хозяйственной деятельности или средств у работодателя не исключает его вины за невыплату причитающихся уволенному работнику средств и не освобождает работодателя от ответственности, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины.
Итак, в спорных правоотношениях по вине ответчика не был проведен полный расчет при увольнении с истцом.
По размеру среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, подлежащего взысканию, суд отмечает следующее.
етой законодательного регулирования является защита имущественных прав работника в связи с его увольнением с работы, в частности защита права работника на своевременное получение заработной платы за выполненную работу, которая является основным средством к существованию работника, необходимым для обеспечения его жизни.
Однако, установленный статьей 117 КЗоТ Украины механизм компенсации работодателем работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнении не предусматривает четких критериев оценки пропорциональности по врахувки справедливого и разумного баланса между интересами работника и работодателя.
Следует также иметь в виду, что работник является слабой, чем работодатель стороной в трудовых правоотношениях. В то же время в указанных отношениях и работник должен действовать добросовестно по реализации своих прав, а интересы работодателя также должны быть учтены. То есть должен быть соблюден разумный баланс между интересами работника и работодателя.
В соответствии с пунктом 6 части первой статьи 3 ГК Украины общими принципами гражданского законодательства является справедливость, добросовестность и разумность.
Законодательство Украины не предусматривает обязанность работника обратиться к работодателю с требованием о выплате ему надлежащих платежей при увольнении. В то же время в трудовых правоотношениях работник должен действовать добросовестно, реализуя его права, что, в частности, требует часть третья статьи 13 ГК Украины, не допуская действия лица, совершаемые с намерением причинить вред другому лицу, а также злоупотребление правом в иных формах.
если ответственностьработодателя перед бывшим работником за ненадлежащее исполнение обязанности по своевременному расчета при увольнении не ограничена во времени и не зависит от просроченной задолженности, то при определенных обстоятельствах объем ответственности может быть неразумным учитывая его непропорциональность последствия правонарушения. Он может быть несправедливым по работодателя, а также в отношении третьих лиц, поскольку имущественный бремя соответствующих выплат может сделать невозможным исполнение работодателем определенных обязательств, в частности с выплаать заработной платы другим работникам, то есть это бремя может быть неоправданно обременительным или даже непосильной. В таких случаях непризнания за судом права на уменьшение размера ответственности может приводить к явно неразумных и несправедливых последствий.
Возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ Украины, направленное на компенсацию работнику имущественных потерь, он испытывает вследствие несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя.
Общим признаком гражданско-правовой ответственности является ее компенсаторный характер. Меры гражданско-правовой ответственности направлены не на наказание должника, а на восстановление имущественной сферы потерпевшего от правонарушения. Согласно части 1 статьи 9 ГК Украины такая направленность присуща и меры ответственности работодателя, предусмотренном статьей 117 КЗоТ Украины.
Одним из принципов гражданского права является компенсация имущественных потерь лица, причиненные правонарушением, совершенным другим лицом. Этой цели, прежде всего, служит взыскании убытков. Размер убытков в момент правонарушения, как правило, еще не известным, а истинный размер убытков в большинстве случаев доказать или сложно, или невозможно вообще.
С целью защиты интересов пострадавшей стороны законодатель может устанавливать правила, направленные на то, чтобы такая сторона не была лишена компенсации своих имущественных потерь. Такие правила имеют целью компенсацию пострадавшей стороне за счет правонарушителя в определенном заранее определенном размере (установленном законом или договором) имущественных потерь в упрощенном сравнению с взысканием убытков в порядке. Такая упрощенность заключается в том, что кредитор (пострадавшая сторона) не должен доказывать размер его потерь, в отличие от доведения размера убытков.
Аналогично, обращаясь с требованием о взыскании возмещения, определенного исходя из среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, истец должен доказывать размер имущественных потерь, которые он понес. Поэтому оценка таких потерь працивника, связанных с задержкой расчета при увольнении, не имеет целью установления точного их размера. Суд ориентировочно оценить размер имущественных потерь, которых, как можно было бы разумно предположить, мог испытать истец.
Учитывая приведенные мотивы о компенсационный характер мер ответственности в гражданском праве Большая Палата Верховного Суда от 26 июня 2019 пришла к выводу, что, исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, суд при определенных условиях может уменьшить ропо мерам возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ Украины.
Верховный Суд Украины в постановлении от 27 апреля 2016 по делу за осуществлением № 6−113цс16 пришел к выводу, что право суда уменьшить размер среднего заработка, который должен оплатить работодатель работнику за время задержки выплаты по вине работодателя причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, определенные статьей 116 КЗоТ Украины, зависит от следующих факторов: наличие спора между работником и работодателем по поводу размера подлежащих дв выплате работнику сумм по трудовому договору на день увольнения; возникновения спора между работодателем и работником после того, как подлежащие к выплате работнику суммы по трудовому договору в связи с его увольнением должны быть оплачены работодателем; принятия судом решения о частичном удовлетворении требований работника о выплате причитающихся ему при увольнении сумм в сроки, определенные статьей 116 настоящего Кодекса. В то же время Верховный Суд Украины отметил, что вместе с тем при рассмотрении данного справы необходимо принять во внимание и такие обстоятельства, как размер недоплаченной суммы, существенность этой доли по сравнению со средним заработком работника, обстоятельства, при которых было установлено наличие задолженности, действия ответчика по ее выплаты.
Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 26 июня 2019 по делу № 761/9584/15-ц согласилась с таким выводом о том, что суд может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ Украины, и такое уменьшение должно зависеть от размера недоплачено суммы.
Однако, учитывая изложенное, Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 26 июня 2019 по делу № 761/9584/15-ц отступила от заключения Верховного Суда Украины, сформулированного в постановлении от 27 апреля 2016 по делу за осуществлением № 6- 113цс16, и считала, что, уменьшая размер возмещения, определенный исходя из среднего заработка за время задержки работодателем расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, необходимо учитывать:
Размер просроченной саборгованости работодателя по выплате работнику при увольнении всех причитающихся сумм, предусмотренных на день увольнения трудовым законодательством, коллективным договором, соглашением или трудовым договором.
Период задержки (просрочки) выплаты такой задолженности, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента нарушения права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм;
Вероятный размер связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных рят работника.
Другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работника и работодателя в спорных правоотношениях, соразмерность вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленных истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении.
Следовательно, с учетом конкретных обстоятельств дела, имеющих юридическое значение и, в частности, определенных Большой Палатой Верховного Суда критериев, суд может уменьшить размег. среднего заработка за время задержки расчета при увольнении работника независимо от того, он удовлетворяет исковые требования о взыскании причитающихся уволенному работнику сумм в полном объеме или частично.
С учетом вышесказанного, обстоятельств данного дела, а именно: размера задолженности, периода задержки причины, по которым связана продолжительность задержки выплаты (просрочки) такой задолженности, то есть нарушений прав работника до момента окончательного расчета по задолженности, а такжесоразмерности вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленных истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении и положений пункта 6 части первой статьи 3 ГК Украины, где указано, что общими принципами гражданского законодательства является справедливость, добросовестность и разумность, суд считает, что имеются основания для заявленного истцом размера среднего заработка за время задержки расчета при увольнении.
Суд, отмечает, что истцом в исковом заявлении неверно определен период, за который должен исчисляться средний заработок за время задержки расчета при увольнении, а именно с 26.11.2018 по 08.02.2021.
Определяя размер среднего заработка за все время задержки, суд учитывает, что истец был освобожден от предприятия 26.11.2018, в связи с чем размер среднего заработка за все время задержки должен исчисляться со дня, следующего за днем увольнения истца, что соответствует положениям ст. 116 КЗоТ Украины. Такой вывод суда обосновывается тем, что задержка расчета при увольнении начинается не в день увольнения, а в день, следующий за днем увольнения, ведь день увольнения является рабочим днем и оплачивается в общем порядке. Кроме того, материалами дела установлено, что 08.02.2021 истцу была выплачена задолженность по заработной плате, а потому средний заработок должен исчисляться по день, предшествующий указанной дате.
Следовательно, размер среднего заработка за все время задержки по день фактическогорасчета с истцом должен исчисляться с 27.11.2018 по 07.02.2021.
Среднечасовая заработная плата истца составляет 29 грн. 70 коп. согласно справки, предоставленной истцом.
Среднемесячное число рабочих часов истца согласно указанной справки, составляет 168, 2 рабочих часов.
Общее количество рабочих часов за период с 27.11.2018 по 07.02.2021 включительно составляет 4430, 54 ч., Которая складывается из количества рабочих часов за 26 полных месяцев (декабрь 2018 — январь 2021), рабочих часов за 4 рабочихх дней в ноябре 2018 и рабочих часов за 5 рабочих дней в феврале 2021 (168, 2 ч. х 26 мес.) + (168, 2 ч. / 22 рабочих дней в ноябре 2018×4 рабочих дней задержки расчета) + (168, 2 ч. / 20 рабочих дней в феврале 2021×5 рабочих дней задержки расчета) = 4445, 83 ч.)
Таким образом, общая сумма среднего заработка за время задержки расчета при увольнении составляет 132 041, 15 грн. (Определяется путем умножения среднечасовой заработной платы на количество рабочих годин задержки, то есть 29, 70 грн. х 4445, 83 ч. = 132041, 15 грн.).
При этом, определяя размер возмещения среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, судом учитывается общий размер задолженности по невыплаченной заработной платы в размере 19133, 06 грн., Что более чем в шесть раз меньше, чем заявленный истцом ко взысканию размер среднего заработка за время задержки расчета при увольнении.
Таким образом, учитывая выводы, изложенные в постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 26.06.2019 по делу № 761/9584/15-ц, суд считает необходимым уменьшить размер среднего заработка за время задержки расчета при увольнении истца, ведь его размер в сумме 132 041, 15 грн. является несоизмеримо большим.
Учитывая очевидную несопоставимость заявленных к взысканию сумм среднего заработка с установленным размером задолженности, характером этой задолженности, действиями истца и ответчика, суд считает справедливым, соразмерным и таким, что отвечать обстоятельствам этойдела, которые имеют юридическое значение и приведенным выше критериям, определения размера ответственности ответчика за просрочку ним надлежащих при увольнении истца выплат в сумме 60000, 00 грн. Указанная сумма не отражает действительного размера имущественных потерь истца, связанных с задержкой расчета при увольнении, а есть только ориентировочной оценке тех потерь, которые разумно можно было бы предусмотреть на основе статистических усредненных показателей.
Из содержания п. 6 постановления Пленума Верховного Суда Украини «О практике применения судами законодательства об оплате труда» от 24.12.1999 года усматривается, что взимание и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, а следовательно суд определяет сумму к взысканию без удержания этого налога и других обов` языковых платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.
Подытоживая суд отмечает, что с ответчика в пользу истца следует взыскать сумму среднего заработка за время задержки расчета при увольнении са период с 27.11.2018 по 07.02.2021, определенной без удержания налогов и других обязательных платежей в размере 60 000 грн. 00 коп.
По основаниям, суд считает необходимым удовлетворить исковые требования частично.
Решая вопрос о распределении судебных расходов, суд в соответствии со ст. 141 ГПК Украины считает необходимым взыскать с ответчика в пользу истца сумму судебного сбора в размере 600, 00 грн.- пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Руководствуясь ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263−265, 268, 273, 354 ГПК Украины, суд,
решил:
Исковое заявление особа_1 к Частного акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот» о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении — удовлетворить частично.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот», код егрпоу 33270581, местонахождение: 93403, Луганская область, г.. Северодонецк, ул. [П] д. 5, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_2, Место прописки: адрес_1, средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 27.11.2018 по 07.02.2021, определенный без удержания налогов и других обязательных платежей в размере 60 000 (шестьдесят тысяч) рублей. 00 коп.
В удовлетворении остальных исковых требований — отказать.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот», код 33270581, местонахождение: 93403, Луганская область, город Северодонецк, улица [П] дом 5, на корыво особа_1, информация_1, рнокпп номер_2, место прописки: адреса_1 сумму судебного сбора в размере 600 (шестьсот тысяча) рублей. 00 коп.
С учетом пункта 15.5 Переходных положений ГПК Украины решение может быть обжаловано путем подачи апелляционной жалобы в Луганский апелляционный суд через Северодонецкий городской суд в течение тридцати дней со дня его провозглашения. Если в судебном заседании было объявлено только вступительную и резолютивную части судебного решения или в случае расду дела (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения. Участник дела, которому полное решение суда не было вручено в день провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всемиучастниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления судом апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Судья Т. В. [Ш.]
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 428/1255/21
Провадження № 2/428/705/2021
рішення
іменем україни
19 березня 2021 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Шубочкіної Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Підгорної Я.Е.,
розглянувши позовну заяву особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
особа_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 26.11.2018 позивача звільнено з підприємства. Проте, з позивачем у день його звільнення не було проведено остаточний розрахунок із заробітної плати. Судовим наказом Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16.05.2019 було стягнуто з відповідача суму заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі. При цьому, відповідачем було здійснено перерахування належних сум при звільненні лише 08.02.2021.
На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 131778, 90 грн.
Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі. Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.
У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно із копією трудової книжки серії номер_1, виданої на ім`я особа_1, позивач був звільнений з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» з 26.11.2018 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
Судовим наказом Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16.05.2019 по справі 428/5679/19 було стягнуто з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь особа_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 19133, 06 грн.
Згідно із випискою з банківського рахунку позивача в АБ «Кліринговий Дім», 09.02.2021 на рахунок позивача була перерахована сума заробітної плати в розмірі 19133, 06 грн.
Відповідно до довідки ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» № 39 737 від 14.09.2020 середньогодинна заробітна плата позивача складає 29, 70 грн., середньомісячна кількість годин за період — 168, 2 год., середньомісячна заробітна плата — 4995, 54 грн.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних норм законодавства.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6−15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Отже, у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем.
Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню, суд зазначає таке.
Метою законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2019 року дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц погодилась з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Однак, з огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
З урахуванням зазначеного вище, обставин даної справи, а саме: розміру заборгованості, періоду затримки причини, з якими пов`язана тривалість затримки виплати (прострочення) такої заборгованості, тобто порушень прав працівника до моменту остаточного розрахунку по заборгованості, а також співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та положень пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, де зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, суд вважає, що є підстави для заявленого позивачем розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд, зазначає, що позивачем в позовній заяві невірно визначено період, за який має обчислюватись середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 26.11.2018 по 08.02.2021.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки, суд враховує, що позивач був звільнений з підприємства 26.11.2018, у зв`язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку. Окрім того, матеріалами справи встановлено, що 08.02.2021 позивачу було виплачено заборгованість із заробітної плати, а тому середній заробіток має обчислюватись по день, що передує зазначеній даті.
Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 27.11.2018 по 07.02.2021.
Середньогодинна заробітна плата позивача складає 29 грн. 70 коп. згідно довідки, наданої позивачем.
Середньомісячне число робочих годин позивача згідно вказаної довідки, складає 168, 2 робочих годин.
Загальна кількість робочих годин за період з 27.11.2018 по 07.02.2021 включно становить 4430, 54 год., яка складається з кількості робочих годин за 26 повних місяців (грудень 2018 року — січень 2021 року), робочих годин за 4 робочих дні у листопаді 2018 року та робочих годин за 5 робочих днів у лютому 2021 року (168, 2 год. х 26 міс.) + (168, 2 год./22 робочих днів у листопаді 2018 року х 4 робочих днів затримки розрахунку) + (168, 2 год./20 робочих днів у лютому 2021 року х 5 робочих днів затримки розрахунку) = 4445, 83 год.)
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 132 041, 15 грн. (визначається шляхом множення середньогодинної заробітної плати на кількість робочих годин затримки, тобто 29, 70 грн. х 4445, 83 год. = 132041, 15 грн.).
При цьому, визначаючи розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом враховується загальний розмір заборгованості із невиплаченої заробітної плати у розмірі 19133, 06 грн., що більш ніж у шість разів менше, ніж заявлений позивачем до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, враховуючи висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, адже його розмір в сумі 132 041, 15 грн. є неспівмірно великим.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 60000, 00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Із змісту п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Підсумовуючи суд зазначає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 по 07.02.2021, яка визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 60 000 грн. 00 коп.
За таких підстав, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд у відповідності до ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору в розмірі 600, 00 грн.- пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263−265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позовну заяву особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», код єдрпоу 33270581, місцезнаходження: 93403, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. [П.] буд. 5, на користь особа_1, інформація_1, рнокпп номер_2, зареєстроване місце проживання: адреса_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 по 07.02.2021, визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», код 33270581, місцезнаходження: 93403, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця [П.] будинок 5, на користь особа_1, інформація_1, рнокпп номер_2, зареєстроване місце проживання: адреса_1, суму судового збору в розмірі 600 (шістсот тисяча) грн. 00 коп.
Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т. В. Шубочкіна
Производство № 2/428/705/2021
решение
именем украины
19 марта 2021 г.. Северодонецк
Северодонецкий городской суд Луганской области в составе:
председательствующего судьи [Ш.] Т.В.,
с участием секретаря судебного заседания Подгорной Я.Е.,
рассмотрев исковое заявление особа_1 к Частного акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот» о взыскании среднего заработка за время задержкирасчета при увольнении,
В:
особа_1 обратился к Северодонецкого городского суда Луганской области с исковым заявлением к Частного акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот» о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении.
В обоснование заявленных требований истец указывает, что 26.11.2018 истец освобожден с предприятия. Однако, истцом в день его увольнения не было проведено окончательный расчет по заработной плате. Судебным приказом Северодонецького городского суда Луганской области от 16.05.2019 было взыскано с ответчика сумму задолженности по начисленной, но не выплаченной заработной плате. При этом, ответчиком было осуществлено перечисление причитающихся сумм при увольнении только 08.02.2021.
На основании изложенного истец просит суд взыскать с ответчика средний заработок за время задержки расчета при увольнении в сумме 131778, 90 грн.
Истец в судебное заседание не явился, о времени и месте рассмотрения дела повидомлявся надлежащим образом, неявки суду неизвестны.
Представитель ответчика в судебное заседание не явился, о времени и месте рассмотрения дела извещен надлежащим образом, неявки суду не известны. Правом на подачу отзыва ответчик не воспользовался.
В связи с неявкой в судебное заседание всех участников дела, в соответствии с положениями ч. 2 ст. 247 ГПК Украины, фиксирование судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства ни совершалось.
Исследовав письменные материалы справы, суд установил следующие обстоятельства дела соответствии со ст.
Согласно копией трудовой книжки серии номер_1, выданной на имя особа_1, истец был уволен с ЧАО «Северодонецкое объединение Азот» с 26.11.2018 по собственному желанию на основании статьи 38 КЗоТ Украины.
Судебным приказом Северодонецкого городского суда Луганской области от 16.05.2019 по делу 428/5679/19 было взыскано с ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» в пользу особа_1 начисленную, но не выплаченную заработную плату в размере 19133, 06 грн.
Согласно выписке с банковского счета истца в АБ «Клиринговый Дом», 09.02.2021 на счет истца была перечислена сумма заработной платы в размере 19133, 06 грн.
Согласно справке ЗАО «Северодонецкое объединение Азот» № 39 737 от 14.09.2020 среднечасовая заработная плата истца составляет 29, 70 грн., Среднемесячное количество часов в период — 168, 2 ч., Среднемесячная заработная плата — 4995, 54 грн.
Решая дело по существу заявленных исковых измог, суд исходит из следующих норм законодательства.
Согласно части первой статьи 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения.
Согласно части первой статьи 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организция должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
В постановлении от 27 марта 2013 года делу № 6−15цс13 Верховный Суд Украины пришел к выводу, предусмотренного ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины обязанность работодателя по выплате среднего заработка за время задержки расчета при увольнении наступает при невыплате по его вине причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в ст. 116 КЗоТ Украины, при этом определяющими являются такиеюридически значимые обстоятельства, как невыплата причитающихся работнику сумм при увольнении и факт проведения с ним окончательного расчета.
В пункте 20 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» № 13 от 24.12.1999 года указано, что установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику ни были выплаченные принадлежащие ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день освобождения, когда он в этот день был на работе — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст. 117 КЗоТ взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведение его к рассмотрению дела — по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности.
Итак, закон возлагает на предприятие, всословную, организацию обязанность провести с уволенным работником полный расчет, выплатить все суммы, которые ему принадлежат. В случае невыполнения такого долга наступает в статье 117 КЗоТ Украины ответственность.
Целью такого законодательного регулирования является защита имущественных прав работника в связи с его увольнением с работы, в частности защита права работника на своевременное получение заработной платы за выполненную работу, которая является основным средством к существованию работника, необходимым для обесния его жизни.
Таким образом, отсутствие финансово-хозяйственной деятельности или средств у работодателя не исключает его вины за невыплату причитающихся уволенному работнику средств и не освобождает работодателя от ответственности, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины.
Итак, в спорных правоотношениях по вине ответчика не был проведен полный расчет при увольнении с истцом.
По размеру среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, подлежащего взысканию, суд отмечает следующее.
етой законодательного регулирования является защита имущественных прав работника в связи с его увольнением с работы, в частности защита права работника на своевременное получение заработной платы за выполненную работу, которая является основным средством к существованию работника, необходимым для обеспечения его жизни.
Однако, установленный статьей 117 КЗоТ Украины механизм компенсации работодателем работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнении не предусматривает четких критериев оценки пропорциональности по врахувки справедливого и разумного баланса между интересами работника и работодателя.
Следует также иметь в виду, что работник является слабой, чем работодатель стороной в трудовых правоотношениях. В то же время в указанных отношениях и работник должен действовать добросовестно по реализации своих прав, а интересы работодателя также должны быть учтены. То есть должен быть соблюден разумный баланс между интересами работника и работодателя.
В соответствии с пунктом 6 части первой статьи 3 ГК Украины общими принципами гражданского законодательства является справедливость, добросовестность и разумность.
Законодательство Украины не предусматривает обязанность работника обратиться к работодателю с требованием о выплате ему надлежащих платежей при увольнении. В то же время в трудовых правоотношениях работник должен действовать добросовестно, реализуя его права, что, в частности, требует часть третья статьи 13 ГК Украины, не допуская действия лица, совершаемые с намерением причинить вред другому лицу, а также злоупотребление правом в иных формах.
если ответственностьработодателя перед бывшим работником за ненадлежащее исполнение обязанности по своевременному расчета при увольнении не ограничена во времени и не зависит от просроченной задолженности, то при определенных обстоятельствах объем ответственности может быть неразумным учитывая его непропорциональность последствия правонарушения. Он может быть несправедливым по работодателя, а также в отношении третьих лиц, поскольку имущественный бремя соответствующих выплат может сделать невозможным исполнение работодателем определенных обязательств, в частности с выплаать заработной платы другим работникам, то есть это бремя может быть неоправданно обременительным или даже непосильной. В таких случаях непризнания за судом права на уменьшение размера ответственности может приводить к явно неразумных и несправедливых последствий.
Возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ Украины, направленное на компенсацию работнику имущественных потерь, он испытывает вследствие несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя.
Общим признаком гражданско-правовой ответственности является ее компенсаторный характер. Меры гражданско-правовой ответственности направлены не на наказание должника, а на восстановление имущественной сферы потерпевшего от правонарушения. Согласно части 1 статьи 9 ГК Украины такая направленность присуща и меры ответственности работодателя, предусмотренном статьей 117 КЗоТ Украины.
Одним из принципов гражданского права является компенсация имущественных потерь лица, причиненные правонарушением, совершенным другим лицом. Этой цели, прежде всего, служит взыскании убытков. Размер убытков в момент правонарушения, как правило, еще не известным, а истинный размер убытков в большинстве случаев доказать или сложно, или невозможно вообще.
С целью защиты интересов пострадавшей стороны законодатель может устанавливать правила, направленные на то, чтобы такая сторона не была лишена компенсации своих имущественных потерь. Такие правила имеют целью компенсацию пострадавшей стороне за счет правонарушителя в определенном заранее определенном размере (установленном законом или договором) имущественных потерь в упрощенном сравнению с взысканием убытков в порядке. Такая упрощенность заключается в том, что кредитор (пострадавшая сторона) не должен доказывать размер его потерь, в отличие от доведения размера убытков.
Аналогично, обращаясь с требованием о взыскании возмещения, определенного исходя из среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, истец должен доказывать размер имущественных потерь, которые он понес. Поэтому оценка таких потерь працивника, связанных с задержкой расчета при увольнении, не имеет целью установления точного их размера. Суд ориентировочно оценить размер имущественных потерь, которых, как можно было бы разумно предположить, мог испытать истец.
Учитывая приведенные мотивы о компенсационный характер мер ответственности в гражданском праве Большая Палата Верховного Суда от 26 июня 2019 пришла к выводу, что, исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, суд при определенных условиях может уменьшить ропо мерам возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ Украины.
Верховный Суд Украины в постановлении от 27 апреля 2016 по делу за осуществлением № 6−113цс16 пришел к выводу, что право суда уменьшить размер среднего заработка, который должен оплатить работодатель работнику за время задержки выплаты по вине работодателя причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, определенные статьей 116 КЗоТ Украины, зависит от следующих факторов: наличие спора между работником и работодателем по поводу размера подлежащих дв выплате работнику сумм по трудовому договору на день увольнения; возникновения спора между работодателем и работником после того, как подлежащие к выплате работнику суммы по трудовому договору в связи с его увольнением должны быть оплачены работодателем; принятия судом решения о частичном удовлетворении требований работника о выплате причитающихся ему при увольнении сумм в сроки, определенные статьей 116 настоящего Кодекса. В то же время Верховный Суд Украины отметил, что вместе с тем при рассмотрении данного справы необходимо принять во внимание и такие обстоятельства, как размер недоплаченной суммы, существенность этой доли по сравнению со средним заработком работника, обстоятельства, при которых было установлено наличие задолженности, действия ответчика по ее выплаты.
Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 26 июня 2019 по делу № 761/9584/15-ц согласилась с таким выводом о том, что суд может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ Украины, и такое уменьшение должно зависеть от размера недоплачено суммы.
Однако, учитывая изложенное, Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 26 июня 2019 по делу № 761/9584/15-ц отступила от заключения Верховного Суда Украины, сформулированного в постановлении от 27 апреля 2016 по делу за осуществлением № 6- 113цс16, и считала, что, уменьшая размер возмещения, определенный исходя из среднего заработка за время задержки работодателем расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, необходимо учитывать:
Размер просроченной саборгованости работодателя по выплате работнику при увольнении всех причитающихся сумм, предусмотренных на день увольнения трудовым законодательством, коллективным договором, соглашением или трудовым договором.
Период задержки (просрочки) выплаты такой задолженности, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента нарушения права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм;
Вероятный размер связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных рят работника.
Другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работника и работодателя в спорных правоотношениях, соразмерность вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленных истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении.
Следовательно, с учетом конкретных обстоятельств дела, имеющих юридическое значение и, в частности, определенных Большой Палатой Верховного Суда критериев, суд может уменьшить размег. среднего заработка за время задержки расчета при увольнении работника независимо от того, он удовлетворяет исковые требования о взыскании причитающихся уволенному работнику сумм в полном объеме или частично.
С учетом вышесказанного, обстоятельств данного дела, а именно: размера задолженности, периода задержки причины, по которым связана продолжительность задержки выплаты (просрочки) такой задолженности, то есть нарушений прав работника до момента окончательного расчета по задолженности, а такжесоразмерности вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленных истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении и положений пункта 6 части первой статьи 3 ГК Украины, где указано, что общими принципами гражданского законодательства является справедливость, добросовестность и разумность, суд считает, что имеются основания для заявленного истцом размера среднего заработка за время задержки расчета при увольнении.
Суд, отмечает, что истцом в исковом заявлении неверно определен период, за который должен исчисляться средний заработок за время задержки расчета при увольнении, а именно с 26.11.2018 по 08.02.2021.
Определяя размер среднего заработка за все время задержки, суд учитывает, что истец был освобожден от предприятия 26.11.2018, в связи с чем размер среднего заработка за все время задержки должен исчисляться со дня, следующего за днем увольнения истца, что соответствует положениям ст. 116 КЗоТ Украины. Такой вывод суда обосновывается тем, что задержка расчета при увольнении начинается не в день увольнения, а в день, следующий за днем увольнения, ведь день увольнения является рабочим днем и оплачивается в общем порядке. Кроме того, материалами дела установлено, что 08.02.2021 истцу была выплачена задолженность по заработной плате, а потому средний заработок должен исчисляться по день, предшествующий указанной дате.
Следовательно, размер среднего заработка за все время задержки по день фактическогорасчета с истцом должен исчисляться с 27.11.2018 по 07.02.2021.
Среднечасовая заработная плата истца составляет 29 грн. 70 коп. согласно справки, предоставленной истцом.
Среднемесячное число рабочих часов истца согласно указанной справки, составляет 168, 2 рабочих часов.
Общее количество рабочих часов за период с 27.11.2018 по 07.02.2021 включительно составляет 4430, 54 ч., Которая складывается из количества рабочих часов за 26 полных месяцев (декабрь 2018 — январь 2021), рабочих часов за 4 рабочихх дней в ноябре 2018 и рабочих часов за 5 рабочих дней в феврале 2021 (168, 2 ч. х 26 мес.) + (168, 2 ч. / 22 рабочих дней в ноябре 2018×4 рабочих дней задержки расчета) + (168, 2 ч. / 20 рабочих дней в феврале 2021×5 рабочих дней задержки расчета) = 4445, 83 ч.)
Таким образом, общая сумма среднего заработка за время задержки расчета при увольнении составляет 132 041, 15 грн. (Определяется путем умножения среднечасовой заработной платы на количество рабочих годин задержки, то есть 29, 70 грн. х 4445, 83 ч. = 132041, 15 грн.).
При этом, определяя размер возмещения среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, судом учитывается общий размер задолженности по невыплаченной заработной платы в размере 19133, 06 грн., Что более чем в шесть раз меньше, чем заявленный истцом ко взысканию размер среднего заработка за время задержки расчета при увольнении.
Таким образом, учитывая выводы, изложенные в постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 26.06.2019 по делу № 761/9584/15-ц, суд считает необходимым уменьшить размер среднего заработка за время задержки расчета при увольнении истца, ведь его размер в сумме 132 041, 15 грн. является несоизмеримо большим.
Учитывая очевидную несопоставимость заявленных к взысканию сумм среднего заработка с установленным размером задолженности, характером этой задолженности, действиями истца и ответчика, суд считает справедливым, соразмерным и таким, что отвечать обстоятельствам этойдела, которые имеют юридическое значение и приведенным выше критериям, определения размера ответственности ответчика за просрочку ним надлежащих при увольнении истца выплат в сумме 60000, 00 грн. Указанная сумма не отражает действительного размера имущественных потерь истца, связанных с задержкой расчета при увольнении, а есть только ориентировочной оценке тех потерь, которые разумно можно было бы предусмотреть на основе статистических усредненных показателей.
Из содержания п. 6 постановления Пленума Верховного Суда Украини «О практике применения судами законодательства об оплате труда» от 24.12.1999 года усматривается, что взимание и уплата подоходного налога с граждан являются соответственно обязанностью работодателя и работника, а следовательно суд определяет сумму к взысканию без удержания этого налога и других обов` языковых платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.
Подытоживая суд отмечает, что с ответчика в пользу истца следует взыскать сумму среднего заработка за время задержки расчета при увольнении са период с 27.11.2018 по 07.02.2021, определенной без удержания налогов и других обязательных платежей в размере 60 000 грн. 00 коп.
По основаниям, суд считает необходимым удовлетворить исковые требования частично.
Решая вопрос о распределении судебных расходов, суд в соответствии со ст. 141 ГПК Украины считает необходимым взыскать с ответчика в пользу истца сумму судебного сбора в размере 600, 00 грн.- пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Руководствуясь ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263−265, 268, 273, 354 ГПК Украины, суд,
решил:
Исковое заявление особа_1 к Частного акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот» о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении — удовлетворить частично.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот», код егрпоу 33270581, местонахождение: 93403, Луганская область, г.. Северодонецк, ул. [П] д. 5, в пользу особа_1, информация_1, рнокпп номер_2, Место прописки: адрес_1, средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 27.11.2018 по 07.02.2021, определенный без удержания налогов и других обязательных платежей в размере 60 000 (шестьдесят тысяч) рублей. 00 коп.
В удовлетворении остальных исковых требований — отказать.
Взыскать с Открытого акционерного общества «Северодонецкое объединение Азот», код 33270581, местонахождение: 93403, Луганская область, город Северодонецк, улица [П] дом 5, на корыво особа_1, информация_1, рнокпп номер_2, место прописки: адреса_1 сумму судебного сбора в размере 600 (шестьсот тысяча) рублей. 00 коп.
С учетом пункта 15.5 Переходных положений ГПК Украины решение может быть обжаловано путем подачи апелляционной жалобы в Луганский апелляционный суд через Северодонецкий городской суд в течение тридцати дней со дня его провозглашения. Если в судебном заседании было объявлено только вступительную и резолютивную части судебного решения или в случае расду дела (решение вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения. Участник дела, которому полное решение суда не было вручено в день провозглашения или составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всемиучастниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления судом апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Судья Т. В. [Ш.]
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 428/1255/21
Провадження № 2/428/705/2021
рішення
іменем україни
19 березня 2021 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Шубочкіної Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Підгорної Я.Е.,
розглянувши позовну заяву особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
особа_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 26.11.2018 позивача звільнено з підприємства. Проте, з позивачем у день його звільнення не було проведено остаточний розрахунок із заробітної плати. Судовим наказом Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16.05.2019 було стягнуто з відповідача суму заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі. При цьому, відповідачем було здійснено перерахування належних сум при звільненні лише 08.02.2021.
На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 131778, 90 грн.
Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі. Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.
У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно із копією трудової книжки серії номер_1, виданої на ім`я особа_1, позивач був звільнений з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» з 26.11.2018 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
Судовим наказом Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16.05.2019 по справі 428/5679/19 було стягнуто з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь особа_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 19133, 06 грн.
Згідно із випискою з банківського рахунку позивача в АБ «Кліринговий Дім», 09.02.2021 на рахунок позивача була перерахована сума заробітної плати в розмірі 19133, 06 грн.
Відповідно до довідки ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» № 39 737 від 14.09.2020 середньогодинна заробітна плата позивача складає 29, 70 грн., середньомісячна кількість годин за період — 168, 2 год., середньомісячна заробітна плата — 4995, 54 грн.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних норм законодавства.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6−15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Отже, у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем.
Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню, суд зазначає таке.
Метою законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2019 року дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц погодилась з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Однак, з огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
З урахуванням зазначеного вище, обставин даної справи, а саме: розміру заборгованості, періоду затримки причини, з якими пов`язана тривалість затримки виплати (прострочення) такої заборгованості, тобто порушень прав працівника до моменту остаточного розрахунку по заборгованості, а також співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та положень пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, де зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, суд вважає, що є підстави для заявленого позивачем розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд, зазначає, що позивачем в позовній заяві невірно визначено період, за який має обчислюватись середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 26.11.2018 по 08.02.2021.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки, суд враховує, що позивач був звільнений з підприємства 26.11.2018, у зв`язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку. Окрім того, матеріалами справи встановлено, що 08.02.2021 позивачу було виплачено заборгованість із заробітної плати, а тому середній заробіток має обчислюватись по день, що передує зазначеній даті.
Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 27.11.2018 по 07.02.2021.
Середньогодинна заробітна плата позивача складає 29 грн. 70 коп. згідно довідки, наданої позивачем.
Середньомісячне число робочих годин позивача згідно вказаної довідки, складає 168, 2 робочих годин.
Загальна кількість робочих годин за період з 27.11.2018 по 07.02.2021 включно становить 4430, 54 год., яка складається з кількості робочих годин за 26 повних місяців (грудень 2018 року — січень 2021 року), робочих годин за 4 робочих дні у листопаді 2018 року та робочих годин за 5 робочих днів у лютому 2021 року (168, 2 год. х 26 міс.) + (168, 2 год./22 робочих днів у листопаді 2018 року х 4 робочих днів затримки розрахунку) + (168, 2 год./20 робочих днів у лютому 2021 року х 5 робочих днів затримки розрахунку) = 4445, 83 год.)
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 132 041, 15 грн. (визначається шляхом множення середньогодинної заробітної плати на кількість робочих годин затримки, тобто 29, 70 грн. х 4445, 83 год. = 132041, 15 грн.).
При цьому, визначаючи розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом враховується загальний розмір заборгованості із невиплаченої заробітної плати у розмірі 19133, 06 грн., що більш ніж у шість разів менше, ніж заявлений позивачем до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, враховуючи висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, адже його розмір в сумі 132 041, 15 грн. є неспівмірно великим.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 60000, 00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Із змісту п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Підсумовуючи суд зазначає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 по 07.02.2021, яка визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 60 000 грн. 00 коп.
За таких підстав, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд у відповідності до ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору в розмірі 600, 00 грн.- пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263−265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позовну заяву особа_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», код єдрпоу 33270581, місцезнаходження: 93403, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. [П.] буд. 5, на користь особа_1, інформація_1, рнокпп номер_2, зареєстроване місце проживання: адреса_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 по 07.02.2021, визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», код 33270581, місцезнаходження: 93403, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця [П.] будинок 5, на користь особа_1, інформація_1, рнокпп номер_2, зареєстроване місце проживання: адреса_1, суму судового збору в розмірі 600 (шістсот тисяча) грн. 00 коп.
Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т. В. Шубочкіна
Полезный отзыв?
(1)
