ТОВ "БІЛОГІР'Я МОЛОКОПРОДУКТ": невыплата зарплаты

Справа № 296/5225/19
2/296/1204/20

Р І Ш Е Н Н Я 
І М Е Н Е М У К Р, А Ї Н И 
заочне

«06» лютого 2020 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого судді [М.] В.П.
за участю секретаря судового засідання Тузенко А.О.,
розглядаючи у судовому засіданні матеріали позовної заяви особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір`я молокопродукт» про стягнення заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені,  —

встановив:
В травні 2019р. особа_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ТОВ «Білогір`я молокопродукт» невиплачену заробітну плату в сумі 40834, 43 грн. за період з 20.12.2016р. по 13.06.2017р., компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 9831, 25 грн., середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 14.06.2017р. по 28.05.2019р. в сумі 253487, 78 грн.
В обґрунтування позову особа_1 вказав, що в період з 20.12.2016р. по 13.06.2017р. працював на посаді начальника відділу заготівлі сировини Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір`я молокопродукт». За власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України його було звільнено, що підтверджується записами тружової книжки. Позивач зазначає, що в день звільнення йому видали належним чином оформлену трудову книжку, вкладиш до неї, однак розрахунку по заробітній платі за відпрацьований період в сумі 40834, 43 грн. проведено не було. Посилаючись на приписи Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Закону України «Про оплату праці» позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму компенсації за затримку при виплаті заробітної плати за період з 20.12.2016р. по 13.06.2017р., що складає 9831, 25 грн. Також, позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.06.2017р. по 28.05.2019р., що складає 253487, 78 грн.
В судове засідання позивач не з`явився, в заяві від 06.02.2020р. просив розгляд справи здійснювати у його відсутність, позов підтримав та просив його задовольнити (а.с.123).
Від відповідача відзив на позов до суду не надходив. В судові засідання, призначені на 02.10.2019р., 28.11.2019р., 06.02.2020р. представник відповідача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Згідно з ч.1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, на підставі ст.ст.211, 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно записів трудової книжки 20.12.2016р. особа_1 був прийнятий на посаду начальника відділу заготівлі сировини Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір`я молокопродукт» на підставі наказу №336-К від 19.12.2016р. (а.с.20).
В подальшому, 13.06.2017р. позивача було звільнено за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача.
При звільненні позивача підприємство не виплатило всі суми, що належать йому від підприємства, у зв`язку з чим підприємство заборгувало особа_1 грошові кошти у сумі 40834, 43грн. (заробітна плата). Наведене підтверджується розрахунковим листом підприємства за червень 2017р. (а.с.26) та відповіддю Управління Держпраці у Хмельницькій області від 21.05.2019р. №3866/19, адресованій позивачу (а.с.91−93).
Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. N 108/95-ВР, Кодексом законів про працю України (далі КЗпП), іншими законодавчими та нормативними актами.
Так, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Однак, в порушення вказаних положень КЗпП України підприємство не провело остаточний розрахунок з позивачем за виконану ним роботу, чим порушено його трудові права, які підлягають відновленню шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір`я молокопродукт» на користь особа_1 40834, 43 грн. суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.
Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Як роз`яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Приписами ч.1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд приходить до висновку, що непроведення своєчасного розрахунку з позивачем саме по заробітній платі є порушенням статей 47 та 116 Кодексу, тому з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.06.2017р. по 28.05.2019р. (як визначено в позові), який згідно розрахунку позивача, з яким погоджується і суд, складає 253487, 78 грн.
Розглядаючи позовні вимоги особа_1 в частині стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 9831, 25 грн., суд вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Згідно з п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Наведений позивачем розрахунок суми компенсації за затримку при виплаті заробітної плати за період з 20.12.2016р. по 13.06.2017р. відповідає вимогам закону (а.с.5−6).
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає також 9831, 25 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2−167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16−1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1, 5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16−1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу. Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.
Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 3041, 53 грн., оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за подання даного позову.

Керуючись статтями 116, 117 КЗпП України та ст.ст.3, 4, 5, 7−13, 17, 43, 49, 76−81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:
Позов особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір`я молокопродукт» про стягнення заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені — задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір`я молокопродукт» на користь особа_1 невиплачену заробітну плату в сумі 40834, 43 грн., компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 9831, 25 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 253487, 78 грн., а всьго 304153, 46 грн. з урахуванням утримань податків, внесків й інших обов`язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір`я молокопродукт» в дохід державного бюджету України судовий збір в сумі 3041, 53 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд — якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення, подавши апеляційну скаргу Житомирському апеляційному суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.


Позивач
особа_1
адреса проживання: адреса_1,
рнокпп номер_1


Відповідач
Товариство з обмеженою відповідальністю «Білогір`я молокопродукт»
юридична адреса: 37300, Полтавська область, м.Гадяч, вул. Героїв Майдану, 82, фо.23,
код єдрпоу 33 707 592


Cуддя В. П. [М.]