АТ "ОЩАДБАНК": невыплата зарплаты

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/42938/19-ц

рішення
іменем україни
03 вересня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого — судді Литвинової І. В.,
при секретарі судового засідання Винник С. М.,
за участі:
представника позивача — особа_2.,
представника відповідача — Кокольського С. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом особа_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки і середню місячну заробітну плату,

встановив:
І. Позиція сторін у справі.
У серпні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом про стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки у розмірі 941, 85 грн і середню місячну заробітну плату у розмірі 17 540, 90 грн, які у подальшому були збільшено до 1 250, 80 грн і 36 469, 26 грн відповідно. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що при звільненні компенсація за невикористану щорічну відпустку була виплачена не у повному обсязі, перед виплатою компенсації позивач не отримувала заробітної плати протягом 12 місяців.
Також у січні 2020 року позивач звернулася із самостійним позовом до відповідача з вимогами про визнання незаконним переведення її з посади юрисконсульта юридичної служби ТВБВ № 10004/0116 на посаду юрисконсульта юридичної служби ТВБВ №10004/0116 з неповним робочим днем 0, 2 одиниці, з 21 листопада 2014 року, з посадовим окладом 2 095, 00 грн / міс., з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу на підставі наказу № 1282-к від 08 грудня 2014 року, поновивши строк на звернення із позовом до суду.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач не надавав згоди відповідачеві на її переведення на неповний робочий день. Як на поважні причини пропуску строку позовної давності позивач вказала на те, що про існування наказу вона дізналася лише після отримання відзиву у вересні 2019 року у справі № 757/42938/19-ц, будь-яких документів підтверджуючих отримання чи ознайомлення з ним відсутні. Отже, не знаючи про порушення своїх прав, позивач не могла звернутися до суду для їхнього захисту.
Відповідач не визнав позовні вимоги, заперечував проти їхнього задоволення, вказував у відзивах, що у період з 20 травня 2017 року по 06 вересня 2017 року та у період з 20 травня 2018 року по 12 вересня 2018 року позивач не з`являлася на роботі, звільнена вона була за угодою сторін, у день звільнення була виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку у кількості 15 календарних днів у розмірі 282, 15 грн, розрахованому відповідно до абзацу 3 пункту 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.
ІІ. Процесуальні дії.
19 серпня 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді від 15 серпня 2019 року позовну заяву залишено без руху, на виконання якої 21 серпня 2019 року представником позивача подано квитанцію про сплату судового збору /а. с. 21−22/.
27 серпня 2019 року ухвалою судді у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду по суті у порядку спрощеного провадження з викликом сторін у судове засідання /а. с. 26−27/.
Представником відповідача у справі АТ «Державний ощадний банк України» подано 23 вересня 2019 року відзив на позов /а. с. 29−39/.
У судовому засіданні 08 жовтня 2019 року представник позивач подав заяву про збільшення суми позову, яка ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 19 грудня 2019 року, без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу судового засідання, не прийнята до розгляду на підставі частини третьої статті 49 ЦПК України /а. с. 45−50, 62/.
Стороною відповідача 25 листопада 2019 року було подано до суду заперечення щодо заяви представника позивача про збільшення позовних вимог, датовані 07 жовтня 2019 року /а. с. 57−58/.
08 жовтня 2019 року представником позивача подано до суду клопотання про витребування доказів у відповідача оригінал або належним чином завірену копію заяви про згоду особа_1 на її переведення на неповний робочий день 0, 2 одиниці, на яку їде посилання у наказі № 1282-к від 08 грудня 2014 року, щодо якого представником відповідача надано копію листа № 19/4−03/2967185366/2019−00/вих. від 09 жовтня 2019 року, долучену до матеріалів справи ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 19 грудня 2019 року, без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу судового засідання /а. с. 53−54, 61/.
Ухвалою судді [Г.] І. В. від 25 лютого 2020 року цивільну справу № 757/662/20-ц за позовом особа_1 про визнання незаконним переведення позивача — юрисконсульта юридичної служби ТВБВ № 10004/0116 на посаду юрисконсульта юридичної служби ТВБВ № 10004/0116 з неповним робочим днем 0, 2 одиниці з 21 листопада 2014 року, з посадовим окладом 2 095, 00 грн на місяць та оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу на підставі наказу № 1282-к від 08 грудня 2014 року, об`єднано до справи № 757/42938/19-ц для спільного розгляду, оскільки спір виник між одним і тим самим позивачем до одного й того самого відповідача, а позовні вимоги у справах є похідними одна від одної.
27 лютого 2020 року матеріали справи № 757/662/20-ц передано для об`єднання з № 757/42938/19-ц.
01 квітня 2020 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог.
Відповідачем 25 березня 2020 року подано відзив на позов особа_1 про визнання незаконним переведення.
16 червня 2020 року представником відповідача подано відзив на заяву про збільшення позовних вимог від 24 березня 2020 року, яка надійшла до суду 01 квітня 2020 року засобами поштового зв`язку.
У судовому засіданні представник відповідача подав клопотання про долучення письмових доказів, яке ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 18 червня 2020 року, без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу судового засідання, задоволено.
Оскільки ухвалою судді [Г.] І. В. у справі 757/662/20-ц від 15 січня 2020 року для розгляду справи відкрито провадження у загальному порядку, суд, заслухавши думку представників сторін, ухвалив вважати судове засідання 18 червня 2020 року підготовчим.
Ухвалою судді 18 червня 2020 року у справі закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні представником позивача подано заяву про врахування судом виправленого розрахунку середнього заробітку і пояснення на відзив на заяву про збільшення позовних вимог.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги і просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення, посилаючись на доводи, викладені у заявах по суті.
Суд, заслухавши обґрунтування і заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Сторони перебували у трудових відносинах з 19 серпня 2013 року по 12 вересня 2018 року.
Так, 19 серпня 2013 року позивач була прийнята на посаду юрисконсульта юридичної служби ТВБВ № 10004/0116 філії — Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк», з посадовим окладом 1 700.00 грн, де працювала до моменту народження дитини.
04 липня 2014 року, відповідно до наказу № 2017-ок, особа_1 була надана соціальна відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 18 липня 2014 року по інформація_1.
У цей час на території міста Донецька тривала антитерористична операція, розпочата згідно з Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Національним банком України (на підставі того, що на території Донецької та Луганської областей склалася, ситуація яка унеможливлює роботу банківської системи у звичайному режимі) для запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків, з метою збереження ліквідності банківської системи України, були прийняті наступні рішення:?
 — запроваджено, починаючи із 24 липня 2014 року, надзвичайний режим робот: банківської системи в Донецькій, Луганській областях та автономній Республіці Крим постанова Правління НБУ від 23 липня 2014 року №436).
 — призупинено здійснення фінансових операцій на окремих територіях Донецької Луганської області (постанова правління НБУ від 06 серпня 2014 року № 466).
У зв`язку із активною фазою бойових дій, 18 листопада 2014 року Правлінням AT «Ощадбанк» затверджено зміни до Положення про філію — Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк», відповідно до яких місцезнаходження Філії було змінено на м. Краматорськ (вул. Р. Люксембург, буд. 54). На виконання вказаного рішення, Філія була фактично переміщена за вказаною адресою та, починаючи з 18 листопада 2014 року, здійснювала свою діяльність м. Краматорськ Донецької області.
Представник відповідача стверджує, що підпорядковані Філії ТВБВ залишились за місцем своєї реєстрації тимчасово непідконтрольній Українській владі території, у тому числі у м. Донецьк, продовжували свою діяльність.
Також, як переконує представник відповідача, 21 листопада 2014 року позивачем через ТВБВ № 10004/0116 була подана заява про переведення її на посаду юрисконсульта юридичної служби ТВБВ № 10004/0116 філії — Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк» з неповним робочим днем — 0, 2 одиниці. На підставі вказаної заяви 08 грудня 2014 року наказом № 1282-к особа_1 було переведено на посаду юрисконсульта юридичної служби ТВБВ № 10004/0116 філії — Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк» з неповним робочим днем — 0, 2 одиниці, починаючи з 21 листопада 2014 року, з оплатою праці пропорційно відпрацьованого часу.
24 листопада 2014 року, зважаючи на загострення ситуації в регіоні, Правлінням AT «Ощадбанк» було прийнято рішення про зупинення діяльності окремих територіально відокремлених без балансових відділень AT «Ощадбанк» в Донецькій області. Згідно з вказаною постановою була зупинена діяльність установ AT «Ощадбанк», які знаходяться непідконтрольній українській владі території, в тому числі у м. Донецьк.
Стороною відповідача також зазначено, що 02 грудня 2014 року, невідомими озброєними особами було захоплено відділення філії — Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк», в тому числі і приміщення адресою: м. Донецьк, вул. [К.] буд. 178, в якому розташоване ТВБВ № 10004/0116 філія — Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк», що підтверджується заявою про скоєння злочину № 29/96/240 від 03 грудня 2014 року та додатковою заявою № 29/96/2682 від 29 грудня 2014 року.
12 вересня 2018 року позивача було звільнено з посади юрисконсульта юридичної служби ТВБВ № 10004/0116 філії — Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк» за угодою сторін, згідно пункту 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується наказом № 536-к від 12 вересня 2018 року.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що Конституцією України кожному громадянину гарантовано право на працю. Реалізація цього права починається з моменту укладання Трудового договору та після чого, гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з ст. 56 КЗпП України, переведення на неповний робочий день може бути здійснено виключно за наявності згоди працівника. Обов`язковість згоди позивача на переведення на неповний робочий день, також передбачена частиною восьмою ст. 179 КЗпП України, як спеціального суб`єкта трудових правовідносин — жінки, яка знаходилася у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Не зважаючи на посилання відповідача про наявність згоди позивача на переведення на неповний робочий день, банк не надав суду зазначену заяву або наказ із відміткою і підписом працівника, яка б свідчила про таку згоду.
Суд погоджується, з тим, що на користь доводів про відсутність згоди позивача на переведення свідчить те, що позивач у період з 18 липня 2014 року по 19 травня 2017 року знаходилася у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і не відкликалася з даної відпустки і не працювала до дня свого звільнення.
Це підтверджується відомостями довідки від 19 жовтня 2018 року № 104.21−41/423 /а. с. 8/.
При розрахунку компенсації за невикористані щорічні відпустки і середню місячну заробітну плату Позивач використовував оклад, який йому був відомий, та встановлений на момент прийняття на посаду і, як вбачається із наказу № 1282-к від 08 грудня 2014 року, посадовий оклад позивача у 2014 році складав 2 095, 00 грн, який не змінювався до моменту звільнення.
При звільнені позивачу була виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку у кількості 15 календарних днів у розмірі 282, 15 грн, що підтверджується відповіддю № 104.21−41/422/97936/2018−04 від 19 жовтня 2018 року та меморіальним ордером № 170859, тобто, згідно з розрахунку відповідача компенсація за один день відпустки склала 18, 81 грн = 282, 15 (розмір компенсації) /15 (кількість днів невикористаної щорічної відпустки).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу 2 Постанови № 100 КМУ «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.
Позивач перед виплатою компенсації за невикористані відпустки не отримував заробітної плати протягом 12 місяців, які передували звільненню, по причині знаходженням у відпустці для догляду за дитиною [з 18 липня 2014 року по 19 травня 2017 року] та відсутністю на робочому місці з поважних причин, оскільки у зв`язку прийняттям Правлінням АТ «Ощадбанк» 24 листопада 2014 року рішення про зупинення діяльності окремих територіально відокремлених без балансових відділень AT «Ощадбанк» в Донецькій області, у тому числі і у м. Донецьк, зважаючи на загострення ситуації в регіоні, а 02 грудня 2014 року, через те, що невідомими озброєними особами було захоплено відділення філії — Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк», в тому числі і приміщення адресою: м. Донецьк, вул. [К.] буд. 178, в якому розташоване ТВБВ № 10004/0116 філія — Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк», співробітники банку були позбавлені можливості користуватися вказаним приміщенням, та не мали доступу до майна та документів, зберігалися всередині.
Отже, для розрахунку середньомісячної заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки необхідно використовувати приписи абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ, абзацу 3 пункту 4 розділу ІІІ Постанови № 100, відповідно до яких коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться, виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Відповідно до абзацу 1 пункту 7 Постанови № 100, нарахування виплат компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
У зв`язку з тим, що на момент звільнення посадовий оклад був більшим за той, що використовувався при розрахунках у позовній заяві, розмір компенсації за невикористані щорічні відпустки і середню місячну заробітну плату має бути перерахований з використанням посадового окладу в розмірі 2 095, 00 грн, замість 1 700, 00 грн.
Таким чином, компенсація позивача за невикористану відпустку на момент звільнення мала скласти 1 532, 92 грн, що підтверджується наступним розрахунком: 1 532, 92 грн = (2 095, 00 (оклад позивача) х 12 місяців) / (365 календарних днів — 104 неробочих дні — 15 святкових дні) х 15 днів невикористаної відпустки.
Отже, розмір недоплаченої компенсації позивача за невикористані щорічні відпустки складає 1 250, 80 грн = 1 532, 92 грн (розмір компенсації) — 282, 15 (розмір фактично виплачених коштів при звільнені).
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Згідно з частиною першою ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток за час затримки з 12 вересня 2018 року до 24 березня 2020 року склав 36 469, 26 грн = 95, 22 (середня заробітна плата за день, яка розрахована наступним шляхом — (2 095, 00 грн (розмір окладу) х 2 місяця) / (62 календарних дні — 17 неробочих дні — 1 святковий день) х 383 робочих дні затримки виплати належної компенсації.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх [censored]
Відповідно до частини першої ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої — третьої ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).
У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Указане правило діє, якщо в нормах матеріального права не має вказівки про перерозподіл обов`язків доказування.
Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною сьомою статті 81 ЦПК України.
Відповідно до частин третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
В свою чергу, під час розгляду даної справи, відповідачем, у порядку статті 81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів на спростування обставин, що стали підставою для позову. Тобто, відповідачем не доведено перед судом належними та допустимими доказами, що позивача було переведено за її згоди і вірність розрахованих і виплачених їй сум при звільненні.
Згідно з частиною першою ст. 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частини першої ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позивач стверджує, що про існування наказу № 1282-к від 08 грудня 2014 року та її переведення на неповний робочий день вона дізналася після отримання іідзиву у вересні 2019 року, що підтверджується датою відзиву та відсутністю будь-яких документів підтверджуючих отримання чи ознайомлення з наказом № 1282-к від 08 грудня 2014 року (в тому числі відповідною відміткою на самому наказі). До вересня 2019 року позивач не знав і не міг знати про існування наказу № 1282- к від 08 грудня 2014 року та факт переведення на неповний робочий день, оскільки відповідачем жодних дій для повідомлення позивача вчинено не було.
Частиною першою ст. 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Судом враховуються роз`яснення, надані у пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» про те, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у справі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Виходячи з норм чинного законодавства пропуск строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог і застосовується у разі наявності порушеного права, відсутність порушеного права само по собі є підставою для відмови у задоволенні позову.
Суд визнає причини пропуску строку позовної давності, на які послалася позивач, поважними і вважає доцільним його поновити з вересня 2019 року.
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, як закріплено у частині першій ст. 137 ЦПК України.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За змістом законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подано представником позивача надано копії рахунку-фактури № АО-0000003 від 11 січня 2019 року та квитанції № 0.0.1236738142.1 від 14 січня 2019 року на суму у розмірі 5 000, 00 грн /а. с. 12−17/.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Враховуючи викладене, а також те, що позовні вимоги особа_1 підлягають частковому задоволенню, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені судові витрати на правову допомогу — 5 000, 00 грн, а також в дохід Держави — 840, 80 грн, оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати.
На підставі встановлених обставин, що мають юридичне значення, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 43, 55, 129, 129−1 Конституції України, ст. ст. 5−1, 56, 179 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 1−18, 76−81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263−265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

вирішив:
Поновити особа_1 строк позовної давності на подання позову до суду.
Позов особа_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки і середню місячну заробітну плату, задовольнити частково.
Визнати незаконним переведення особа_1 з посади юрисконсульта юридичної служби ТВБВ № 10004/0116 на посаду юрисконсульта юридичної служби ТВБВ №10004/0116 з неповним робочим днем 0, 2 одиниці, з 21 листопада 2014 року, з посадовим окладом 2 095, 00 грн / міс, з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу на підставі наказу № 1282-к від 08 грудня 2014 року.
Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (код єдрпоу 00032129) на користь особа_1 (інформація_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків номер_1) суму компенсації за невикористані щорічні відпустки у розмірі 1 250, 80 грн, суму середньомісячної заробітної плати у розмірі 15 000, 00 грн та понесені на правову допомогу витрати — 5 000, 00 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (код єдрпоу 00032129) в дохід Держави суму судового збору у розмірі 840, 80 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. В. [Л.]