ПОЛТАВСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ КОЛЕДЖ: невыплата зарплаты

Дата документа 16.06.2020 Дело № 554/11299/19
производство 2/554/416/2020


решение
именем украины

16 июня 2020 г.. Полтава

Октябрьский районный суд Полтавы в составе
председательствующего - судьи [Г.] Л.В.,
с участием секретаря - Плаксюк И.Ю.,
представителя ответчика - [М.] И.А. ,
рассмотрев в открытом судебном заседании в зале суда в Полтаве гражданское дело по иску лицо_2 к [П.] кооперативного колледжа [П] облпотребсоюза о взыскании среднего заработказа все время задержки расчета при увольнении, -

В С Т А Н О В И Л:

19.12.2019 года истец особа_2 обратилась в Октябрьский районный суд г.. Полтавы с иском к [П.] кооперативного колледжа [П] облпотребсоюза о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении.
В своем исковом заявлении отметила, что в период с 03.09.2012 года по 31.08.2018 года находилась в трудовых отношениях с ответчиком. Однако на день увольнения ответчик не выплатил причитающуюся позивачу выходное пособие в полном объеме, установлен постановлением [П] апелляционного суда от 24.09.2019 года по делу № 554/33/19, которым были стянуты доначисленную выходное пособие в сумме 15 766, 41 грн. за вычетом из этой суммы предусмотренных законодательством налогов и сборов с доходов физических лиц. Ответчик выполнил решение суда 02.10.2019 года, заплатив истцу задолженность по выходному пособию при увольнении 12 628 грн. (После вычета предусмотренных законодательством налогови сборов).
С учетом размера среднедневной заработной платы истца за последние два месяца 452, 12 грн. и за весь период задержки выплаты заработной платы, который составляет 272 рабочих дня с 31.08.2018 года по 02.10.2019 года (в 2018 году сентябрь - 20 дней, октябрь - 22 дня; ноябрь - 22 дня; декабрь - 20 дней в 2019 году январь - 21 день; февраль - 20 дней март - 20 дней апрель - 20 дней май - 22 дня; июнь - 18 дней июль - 23 дня; август - 21 день; сентябрь - 21 день; желтоень - 2 дня, всего - 272 дня), просит взыскать средний заработок за все время задержки выплаты в сумме 122 976, 64 грн.
Определением судьи Октябрьского районного суда г.. Полтавы от 20.12.2019 года по делу открыто упрощенное исковое производство.
27.01.2020 года от ответчика поступил отзыв на исковое заявление, в котором просили в исковых требованиях отказать, ссылаясь, что истцом пропущен трехмесячный срок для обращения в суд за защитой своих трудовых прав. Кроме того, указывал на правовую позициюВерховного Суда Украины, изложенную в деле № 6-64цс13, согласно ч. 1 ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник абв уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, если спор решен в пользу работника. Если спор решен в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора (а 44).
Истец предоставил ответ на отзыв, указав, что ею возбуждено трехмесячный срок обращения в суд, поскольку с иском она обратилась 19.12.2019 года, то есть в пределах этого срока, а именно с 02.10.2019 года онаузнала о нарушении своих прав и законных интересов относительно невыплаты ответчиком принадлежащих ему сумм выходного пособия.
Истец в судебное заседание не явилась, направив в суд заявление с просьбой рассматривать дело в ее отсутствие, исковые требования поддержала в полном объеме, предоставив письменные объяснения, в которых просила суд не применять правовую позицию Верховного Суда Украины, изложенную в постановлении от 27.04. 2016 года на деле № 6-113цс16, поскольку считает, что ее применено к совершенно другим вбставин. Просила суд не уменьшать размер возмещения за время задержки расчета.
Представитель ответчика в судебном заседании просил суд при вынесении решения учесть правовую позицию, изложенную в правовой позиции Верховного Суда от 30.05.2018 года по делу № 461/6803/16-ц относительно правовых оснований и порядка определения работником размера среднего заработка за время задержки выплаты заработной платы и применить принцип соразмерности при определенности размера возмещения среднего заритку за время задержки расчета при увольнении. Просил также применить судебную практику в аналогичные судебном деле по иску лицо_3 к [П.] кооперативного колледжа, когда [П] апелляционный суд существенно уменьшил сумму взысканного среднего заработка за время задержки расчета при увольнении учитывая очевидную несопоставимость заявленных исковых требований по установленным размером задолженности, применив принцип разумности, справедливости и соразмерности.
Суд, выслушав ответчикаИсследовав доказательства в их совокупности, пришел к такому выводу.
Согласно ч. 3, ч. 4 ст. 12 ГПК Украины каждая сторона должна доказать обстоятельства, имеющие значение для дела и на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений и несет риск наступления последствий, связанных с совершением или несовершение им процессуальных действий.
Часть 1 ст. 13 ГПК Украины указывает, что суд рассматривает дела не иначе как по обращениям лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных ею вимог и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
Согласно части 1 ст. 81 ГПК Украины каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев, установленных настоящим Кодексом.
Судом установлено, что истец в период с 03.09.2012 года по 31.08.2018 года работала в Полтавском кооперативном колледже [П] облпотребсоюза в должности преподавателя дисциплин таможенногонаправления (а 13).
31.08.2018 года особа_2 уволилась из [П.] кооперативного колледжа [П] облпотребсоюза в соответствии с ч. 1 ст. 39 Кодекса законов о труде Украины по собственному желанию в связи с нарушением работодателем законодательства о труде (а 14-16).
В соответствии с приказом [П.] кооперативного колледжа [П] облпотребсоюза от 30.08.2018 года № 76-К особа_2 освобожден от должности преподавателя с выплатой выходного пособия в размере трехмесячного среднего по работамку (а 20).
Как следует из материалов дела решением Октябрьского районного суда г.. Полтавы от 23.05.2019 года по делу № 554/33/19 иск особа_2 к [П.] кооперативного колледжа [П] облпотребсоюза о взыскании недонарохованои выходного пособия при увольнении удовлетворено, а именно взыскано с [П.] кооперативного колледжа [П] облпотребсоюза в пользу особа_2 недонароховану выходное пособие при увольнении в сумме 39475, 74 грн. за вычетом из этой суммы предусмотренох законодательством налогов и сборов физических лиц.
Указанное решение Октябрьского районного суда г.. Полтавы от 23.05.2019 года постановлением [П] апелляционного суда от 24.09.2019 года отменено и принято новое, которым иск особа_2 по делу № 554/33/19 к [П.] кооперативного колледжа [П] облпотребсоюза о взыскании недонарохованои выходного пособия при освобождении удовлетворено частично, взыскано с [П.] кооперативного колледжа [П] облпотребсоюза в пользу особа_2 задолженность по выходному пособию при увольнении в сумме 15766, 41 грн. за вычетом из этой суммы предусмотренных законодательством налогов и сборов физических лиц, в удовлетворении других исковых требований - отказано (л.д. 30-32). В указанном постановлении указано, что работодателем по август 2018 особа_2 начисленная и выплаченная выходное пособие в размере 11360, 79 грн.
Во исполнение постановления [П] апелляционного суда 02.10.2019 года особа_2 [П.] кооперативного колледжа [П.] облспожывспилкы перечислено 12 628, 50 грн. (12691, 96 грн, комиссия за перевод средств - 63, 46 грн.), Что подтверждается выпиской АО КБ «ПриватБанк» (А.С 33).
Итак, стороны не оспаривается, что 02.10.2019 года ответчиком осуществлена ​​уплата особа_2 задолженности по выходному пособию при увольнении в сумме 15766, 41 грн., Из которой вычтена сумма предусмотренных законодательством налогов и сборов физических лиц.
В соответствии со ст. 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему отпредприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм.
В соответствии со ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного иморгана причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, если спор решен в пользу работника. Если спор водоворотИшэн в пользу работника частично, то размер возмещения за время задержки определяет орган, который выносит решение по существу спора.
Таким образом, условием наступления ответственности, предусмотренной ст. 117 КЗоТ Украины является невыплата по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса.
Факт такой невыплаты установлено решением суда, вступившим в законную силу, а именно постановлением [П] апелляционного суда от 24.09.2019 года.Факт полного расчета с истцом только 02.10.2019 года подтверждается имеющимися в деле доказательствами и фактически признается ответчиком.
Ссылка ответчика на пропуск истцом срока исковой давности является безосновательным.
Конституционный Суд Украины в решении № 4-рп / 2012 от 22 февраля 2012 года установил, что в аспекте конституционного обращения положения части первой ст. 233 КЗоТ Украины во взаимосвязи с положениями ст 116, 117, 237-1 настоящего Кодекса следует понимать так, что для обращения трудавителя в суд с заявлением о разрешении спора о взыскании среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета при увольнении и о возмещении причиненного при этом морального вреда установлен трехмесячный срок, течение которого начинается со дня, когда уволенный работник узнал или должен был узнать о том , что владелец или уполномоченный им орган, по вине которого произошла задержка выплаты всех причитающихся сумм при увольнении, фактически с ним рассчитался.
Таким образом, учитываяи, что полный расчет с истцом было осуществлено лишь 02.10.2019 года, то особа_2 обратилась в суд в пределах срока, определенного ст. 233 КЗоТ Украины, который продолжался до 02.01.2020 года включительно.
Доводы ответчика о необходимости применения судом принципов соразмерности и справедливости при определении размера среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, исходя из обстоятельств дела является частично обоснованными исходя из следующего.
Установленный статьей 117 КЗоТ Украины механизм компенсации работодателем работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнении не предусматривает четких критериев оценки пропорциональности по учету справедливого и разумного баланса между интересами работника и работодателя.
Согласно части первой статьи 9 Гражданского кодекса Украины (далее - ГК Украины) положения ГК Украины применяются к урегулированию, в частности, трудовых отношений, если они не урегулированы другими актами законодательства. Таким образом, положения ГК Украины мяют применяться субсидиарно для урегулирования трудовых отношений. Такой же по сути позиции придерживался и Верховный Суд Украины, в частности, в постановлении от 11.11.2015 по делу № 234/7936/14-ц (производство № 6-2159цс15) и в постановлении от 31.05.2017 года по делу № 759 / 7662/15-ц (производство № 6-1185цс16).
В соответствии с пунктом 6 части первой статьи 3 ГК Украины общими принципами гражданского законодательства является справедливость, добросовестность и разумность.
Возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ Украины, направленное на компенсацию работнику имущественных потерь, он испытывает вследствие несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя.
Общим признаком гражданско-правовой ответственности является ее компенсаторный характер. Меры гражданско-правовой ответственности направлены не на наказание должника, а на восстановление имущественной сферы потерпевшего от правонарушения. Согласно части 1 статьи 9 ГК Украины такая направленность присуща и меры ответственности работодателя, передбаченому статьей 117 КЗоТ Украины.
Обращаясь с требованием о взыскании возмещения, определенного исходя из среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, истец должен доказывать размер имущественных потерь, которые он понес. Поэтому оценка таких потерь работника, связанных с задержкой расчета при увольнении, не имеет целью установления точного их размера. Суд ориентировочно оценить размер имущественных потерь, которых, как можно было бы разумно передвидеть, мог испытать истец. Исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, суд при определенных условиях может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ Украины.
Большая Палата Верховного суда в постановлении от 26.06.2019 года по делу №761 / 9584/15-ц отошла от правового заключения Верховного Суда Украины, выраженной в постановлении от 27.04.2016 года по делу за осуществлением № 6-113цс16, по факторов от которых зависит право суда уменьшить размер среднего заработка.
зокности указала, что применяя право на уменьшение размера возмещения, определенного исходя из среднего заработка за время задержки работодателем расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, суду необходимо учитывать: размер просроченной задолженности работодателя по выплате работнику при увольнении всех причитающихся сумм, предусмотренных в день освобождение трудовым законодательством, коллективным договором, соглашением или трудовым договором; период задержки (просрочки) выплаты такой поженность, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента нарушения права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм; вероятный размер связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника; другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работника и работодателя в спорных правоотношениях, соразмерность вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленнойх истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении. При этом отметила, что право на уменьшение у суда есть независимо от объема удовлетворенных требований работника.
С установленных обстоятельств дела, следует, что причиной неполного расчета с истцом при увольнении стал спор относительно размера выходного пособия при увольнении. Продолжительность решения данного спора зависела от действий обеих сторон. Результатом решения спора стало судебное решение, которым требования истца были задоволени частично. Ответчик является учреждением образования.
Определяя размер среднего заработка за взыскании среднего заработка за время задержки при увольнении, суд принимает во внимание указанный выше вывод Большой Палаты.
Следовательно, суд приходит к выводу, что определенный размер истцом о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в сумме 122 976, 64 грн. является непропорциональным и несправедливым в отношении ответчика, а также в отношении третьих лиц, поскольку имущественный бремя соответствующих выплат может внеможливиты выполнения работодателем определенных обязательств, в частности по выплате заработной платы другим работникам, то есть это бремя может быть неоправданно обременительным или даже непосильной. Кроме того, при таких обстоятельствах, взыскания возмещения в определенном судом первой инстанции размере, потеряет свой компенсационный характер.
Учитывая очевидную несопоставимость заявленных к взысканию сумм среднего заработка с установленным размером задолженности, характером этой задолженности, действиями истца и отвовидача, суд считает справедливым, соразмерным и таким, что отвечать обстоятельствам этого дела, которые имеют юридическое значение и приведенным выше критериям, определения размера ответственности ответчика за просрочку ним надлежащих при увольнении истца выплат в сумме 24595 гривен.
Таким образом, сумма среднего заработка за время задержки расчета при увольнении, подлежащей взысканию в пользу истца подлежит уменьшению до указанного размера.
С учетом изложенного, суд приходит к висновку о наличии оснований для частичного удовлетворения исковых требований.
Согласно ч.1 ст.141 ГПК Украины судебный сбор, возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований. В связи с этим с ответчика взыскивается в пользу государства судебный сбор пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований, а именно 20% от суммы судебного сбора, подлежащего уплате при подаче искового заявления, то есть в размере 384, 20 грн.
Руководствуясь ст. 117 КЗоТ, ст. ст. 264, 265 ГПК Украины, -

Р Е Ш И Л:

исковое заяву особа_2 удовлетворить частично.
Взыскать с [П.] кооперативного колледжа [П] облпотребсоюза в пользу особа_2 в качестве заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении в размере 24 595 гривен за вычетом из этой суммы предусмотренных законодательством налогов и сборов с доходов физических лиц.
Скачать [П.] кооперативного колледжа [П] облпотребсоюза в пользу государства судебный сбор в сумме 384, 20 грн.
Судебный сбор в размере 1536, 80 грн. отнести на счунок государства.
Решение суда может быть обжаловано в [П] апелляционный суд путем подачи апелляционной жалобы в течение тридцати дней со дня его провозглашения.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана.
В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или прийняття постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Ко дню начала функционирования Единой судебной информационно-телекоммуникационной системы апелляционная жалоба подается участниками дела через соответствующий суд, а материалы дел истребуются и направляются судами по правилам, действовавшим до вступления в силу этой редакцией Кодекса.

Участники дела:
Истец особа_2, рнокпп номер_1, место жительства: адрес_1.
Ответчик: [П.] кооперативный колледж Полтавскй облпотребсоюза, егрпоу 01788094, местонахождение: 36000, м. Полтава, ул. Небесной Сотни, 9/17.

Полный текст решения составлен 26.06.2020 года.

Судья [Г.] Л.В.

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:

Дата документу 16.06.2020 Справа № 554/11299/19
Провадження 2/554/416/2020


рішення
іменем україни

16 червня 2020 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави в складі:
головуючого - судді [Г.] Л.В.,
за участю секретаря - Плаксюк І.Ю.,
представника відповідача - Москаленка І.О. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовом особа_2 до Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

19.12.2019 року позивач особа_2 звернулася до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У своїй позовній заяві зазначила, що у період з 03.09.2012 року по 31.08.2018 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Проте на день звільнення відповідач не виплатив належну позивачу вихідну допомогу в повному обсязі, що встановлено постановою Полтавського апеляційного суду від 24.09.2019 року в справі № 554/33/19, яким було стягнуто донараховану вихідну допомогу в сумі 15 766, 41 грн. з вирахуванням з цієї суми передбачених законодавством податків та зборів з доходів фізичних осіб. Відповідач виконав рішення суду 02.10.2019 року, сплативши позивачу заборгованість по вихідній допомозі при звільнення 12 628 грн. (після відрахування передбачених законодавством податків та зборів).
З урахуванням розміру середньоденної заробітна плата позивача за останні два місяці 452, 12 грн. та за весь період затримки виплати заробітної плати, який складає 272 робочих дня з 31.08.2018 року по 02.10.2019 року (у 2018 році вересень - 20 днів; жовтень - 22 дні; листопад - 22 дні; грудень - 20 днів; у 2019 році січень - 21 день; лютий - 20 днів; березень - 20 днів; квітень - 20 днів; травень - 22 дні; червень - 18 днів; липень - 23 дні; серпень - 21 день; вересень - 21 день; жовтень - 2 дні, всього - 272 дня), просить стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати у сумі 122 976, 64 грн.
Ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 20.12.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.
27.01.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якій просили у позовних вимогах відмовити, посилаючись, що позивачем пропущено трьохмісячний строк для звернення до суду за захистом своїх трудових прав. Крім того, вказував на правову позицію Верховного Суду України, викладену у справі № 6-64цс13, згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (а.с. 44).
Позивач надала відповідь на відзив, вказавши, що нею не порушено тримісячний строк звернення до суду, оскільки з позовом вона звернулася 19.12.2019 року, тобто в межах цього строку, а саме з 02.10.2019 року вона дізналася про порушення своїх прав та законних інтересів щодо невиплати відповідачем належних їй сум вихідної допомоги.
Позивач у судове засідання не з`явилася, направивши до суду заяву з проханням розглядати справу у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надавши письмові пояснення, в яких просила суд не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16, оскільки вважає, що її застосовано до зовсім інших обставин. Просила суд не зменшувати розмір відшкодування за час затримки розрахунку.
Представник відповідача у судовому засіданні просив суд при винесенні рішення врахувати правову позицію, викладену у правовій позиції Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 461/6803/16-ц стосовно правових підстав та порядку визначення працівником розміру середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та застосувати принцип співмірності при визначеності розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просив також застосувати судову практику в аналогічні судовій справі за позовом особа_3 до Полтавського кооперативного коледжу, коли Полтавський апеляційний суду суттєво зменшив суму стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на очевидну неспівмірність заявлених позовних вимог з встановленим розміром заборгованості, застосувавши принцип розумності, справедливості та пропорційності.
Суд, вислухавши відповідача, дослідивши докази в їх [censored] прийшов до такого висновку.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частина 1 ст. 13 ЦПК України вказує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач у період з 03.09.2012 року по 31.08.2018 року працювала в Полтавському кооперативному коледжі Полтавської облспоживспілки на посаді викладача дисциплін митного спрямування (а.с. 13).
31.08.2018 року особа_2 звільнилася з Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки відповідно до ч. 1 ст. 39 Кодексу законів про працю України за власним бажанням у зв`язку з порушенням працедавцем законодавства про працю (а.с. 14-16).
Відповідно до наказу Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки від 30.08.2018 року за № 76-К особа_2 звільнено з посади викладача з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку (а.с. 20).
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23.05.2019 року у справі № 554/33/19 позов особа_2 до Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки про стягнення недонарохованої вихідної допомоги при звільненні задоволено, а саме стягнуто з Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки на користь особа_2 недонароховану вихідну допомогу при звільненні в сумі 39475, 74 грн. з вирахуванням з цієї суми передбачених законодавством податків та зборів фізичних осіб.
Вказане рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23.05.2019 року постановою Полтавського апеляційного суду від 24.09.2019 року скасоване та ухвалено нове, яким позов особа_2 у справі № 554/33/19 до Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки про стягнення недонарохованої вихідної допомоги при звільненні задоволено частково, стягнуто з Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки на користь особа_2 заборгованість по вихідній допомозі при звільненні в сумі 15766, 41 грн. з вирахуванням з цієї суми передбачених законодавством податків та зборів фізичних осіб, в задоволенні інших позовних вимог - відмовлено (а.с. 30-32). У вказаній постанові зазначено, що роботодавцем за серпень 2018 року особа_2 нарахована і виплачена вихідна допомога у розмірі 11360, 79 грн.
На виконання постанови Полтавського апеляційного суду 02.10.2019 року особа_2 Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки перераховано 12 628, 50 грн. (12691, 96 грн, комісія за перерахунок коштів - 63, 46 грн.), що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» (а.с 33).
Отже, сторонами не оспорюється, що 02.10.2019 року відповідачем здійснено сплату особа_2 заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в сумі 15766, 41 грн., з якої вирахувана сума передбачених законодавством податків та зборів фізичних осіб.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, умовою настання відповідальності, передбаченою ст. 117 КЗпП України є невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Факт такої невиплати встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, а саме постановою Полтавського апеляційного суду від 24.09.2019 року. Факт повного розрахунку з позивачем лише 02.10.2019 року підтверджується наявними у справі доказами та фактично визнається відповідачем.
Посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним.
Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року встановив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку із положеннями ст.ст. 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних сум при звільненні, фактично з ним розрахувався.
Таким чином, враховуючи, що повний розрахунок з позивачем було здійснено лише 02.10.2019 року, то особа_2 звернулась до суду в межах строку, визначеного ст. 233 КЗпП України, який тривав до 02.01.2020 року включно.
Доводи відповідача щодо необхідності застосування судом принципів співмірності та справедливості, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з обставин справи є частково обґрунтованими виходячи з такого.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.11.2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31.05.2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного суду в постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц відійшла від правового висновку Верховного Суду України, висловленій у постанові від 27.04.2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, щодо чинників від яких залежить право суду зменшити розмір середнього заробітку.
Зокрема вказала, що застосовуючи право на зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суду необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому зазначила, що право на зменшення у суду є незалежно від обсягу задоволених вимог працівника.
З встановлених обставин справи, вбачається, що причиною неповного розрахунку з позивачем при звільнені став спір щодо розміру вихідної допомоги при звільнені. Тривалість вирішення даного спору залежала від дій обох сторін. Результатом вирішення спору стало судове рішення, яким вимоги позивача були задоволені частково. Відповідач є закладом освіти.
Визначаючи розмір середнього заробітку за стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, суд бере до уваги вказаний вище висновок Великої Палати.
Отже, суд приходить до висновку, що визначений розмір позивачем про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 122 976, 64 грн. є непропорційним та несправедливим щодо відповідача, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. Крім того, за таких обставин, стягнення відшкодування у визначеному судом першої інстанції розмірі, втратить свій компенсаційний характер.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 24595 гривень.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача підлягає зменшенню до вказаного розміру.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з цим з відповідача стягується на користь держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 20% від суми судового збору, що підлягав сплаті при подачі позовної заяви, тобто у розмірі 384, 20 грн.
Керуючись ст. 117 КЗпП, ст. ст. 264, 265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву особа_2 задовольнити частково.
Стягнути з Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки на користь особа_2 як заробітну плату у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в розмірі 24 595 гривень за вирахуванням з цієї суми передбачених законодавством податків та зборів з доходів з фізичних осіб.
Стягнути Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки на користь держави судовий збір в сумі 384, 20 грн.
Судовий збір у розмірі 1536, 80 грн. віднести на рахунок держави.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Учасники справи:
Позивач: особа_2 , рнокпп номер_1 , місце проживання: адреса_1 .
Відповідач: Полтавський кооперативний коледж Полтавської облспоживспілки, єдрпоу 01788094, місцезнаходження: 36000, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17.

Повний текст рішення складено 26.06.2020 року.

Суддя [Г.] Л.В.