ПП "РОСЬ": невыплата зарплаты

Дело №583/4463/21
2/583/1022/21
заочное решение
именем украины
13 декабря 2021 года Ахтырский горрайонный суд Сумской области в составе:
председательствующего — судьи [Я.] Т.А.
с участием секретаря судебного заседания [А.] И.В.
рассмотрев в открытом судебном заседании в зале суда в городе Ахтырка в порядке упрощенного (письменного) искового производства гражданское дело по иску особа_1 к [Ч.] предприятию «Рось»ние среднего заработка за время задержания выплаты заработной платы, —
установил:
Содержание исковых требований.
03.11.2021 года истица обратилась в суд с указанным иском, мотивируя свои требования тем, что 15.01.2021 года она была принята на работу в Филиал «Ахтырский сыркомбинат» Частное предприятие «Рось» на должность начальника лаборатории по контролю производства. 31.03.2021 года особа_1 был уволен с занимаемой должности по соглашению сторон на основании п.1 ст. 36 КЗоТ. Однако, в день увольнения истеци не была выплачена заработная плата, начисленная за период с 01.01.2021 года по день увольнения в сумме 12605, 57 грн. На неоднократные обращения особа_1 к руководству предприятия о выплате начисленной заработной платы, предоставлении копии приказа о принятии на работу, копии приказа об увольнении с работы и справки о начисленной заработной плате, ей было отказано, в связи с чем уволенными работниками предприятия было направлено коллективное обращение в Управление Гоструда в Сумской области. зарезультатами проверки Частного предприятия «Рось», проведенной Управлением Гоструда в Сумской области, был составлен акт, внесено предписание об устранении выявленных нарушений и приняты меры реагирования к должностным лицам предприятия. 08.10.2021 года на карточный счет истицы поступило три денежных перевода от Частного предприятия «Рось» в размере 706, 08 грн., 4739, 63 грн., 7159, 86 грн., на общую сумму 12605, 57 грн. Учитывая то, что при увольнении истицы с работы, ответчиком не былои соблюдены требования действующего законодательства, в части своевременного проведения расчета, есть основания для взыскания в ее пользу среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в сумме 52 138 грн, рассчитанного из среднедневной заработной платы в размере 398, 00 грн. умноженной на 131 рабочих дня за время задержки.
Ссылаясь на изложенное, истица просила взыскать с Частного предприятия «Рось» средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 31.03.2021года до 08.10.2021 года на сумму 52138, 00 грн.
Процессуальные деяния по делу.
05.11.2021 года определением Ахтырского горрайонного суда Сумской области исковое заявление оставлено без движения, предложено истцу в течение 5 дней со дня получения копии определения устранить указанные недостатки.
10.11.2021 года истцом предоставлено заявление об устранении недостатков во исполнение определения Ахтырского горрайонного суда Сумской области от 05.11.2021 года.
11.11.2021 года определением Ахтырского горрайонного суда Сумской областиоткрыто производство по делу, признано дело малозначительным, назначено дело для рассмотрения по правилам упрощенного искового производства без вызова сторон. Кроме этого ответчику установлен пятнадцатидневный срок со дня вручения данного определения для подачи отзыва на исковое заявление.
Представителю Частного предприятия «Рось» вручена копия определения об открытии производства по делу с копией иска и приложенных к нему документов, о чем в деле имеется письменное уведомление (а.с. 31), отзыв на иск им не подан, уважительности причин его не подачи ответчиком суда не уведомлены, поэтому в соответствии с ч. 8 ст. 178 ГПК Украины, суд решает дело по имеющимся материалам.
Учитывая, что от сторон по делу ходатайств не поступило, возражений против рассмотрения дела в порядке упрощенного искового производства сторонами не предоставлено, стороны не инициировали переход к рассмотрению дела по правилам общего искового производства после получения определения суда об открытии производства по делу, характег. спорных правоотношений и предмет доказывания по делу не требуют проведения судебного заседания с уведомлением сторон для полного и всестороннего установления обстоятельств дела, указанное дело относится в соответствии с положениями ст. 19, ст. 274 ГПК Украины по малозначительным делам, ее рассмотрение определено судом в определении об открытии производства по правилам упрощенного искового производства без вызова сторон, истцом в соответствии с положениями ГПК Украины предоставлены в полном объеме необходимые доказательства в обоснование.тия иска, других ходатайств относительно предоставления или истребования доказательств сторонами не заявлялось, суд не находит оснований для перехода к рассмотрению дела в порядке общего производства и считает возможным рассмотреть дело в порядке упрощенного искового производства без уведомления сторон по имеющимся по делу материалам в соответствии с положениями ст. .ст.277−279 ГПК Украины.
Согласно части первой статьи 7 ГПК Украины рассмотрение дел в судах проводится устно и открыто, кроме случаев, предусмотренныхх настоящим Кодексом. Такой случай предусмотрен в части тринадцатой статьи 7 ГПК Украины, согласно которой рассмотрение дела осуществляется в порядке письменного производства по имеющимся в деле материалам, если настоящим Кодексом не предусмотрено уведомление участников дела. В таком случае судебное заседание не проводится.
Поскольку Ахтырским горрайонным судом Сумской области не принималось решение о вызове участников дела для предоставления объяснений по делу, то дело рассматривается в порядке упрощенного исково.го производства без уведомления участников дела по имеющимся в нем материалам (в письменном производстве), а копия судебного решения в таком случае направляется в порядке, предусмотренном частью пятой статьи 272 ГПК Украины.
Учитывая, что согласно части первой статьи 8 ГПК Украины никто не может быть лишен права на информацию о дате, времени и месте рассмотрения своего дела, такая информация обнародуется на официальном веб-портале судебной власти Украины.
Приведенное положение соответствует практику Европейского суда по правам человека и не может автоматически считаться нарушением п.1 ст.6 Конвенции о защите прав человека и основополагающих свобод.
В понимании ч.6 ст.279 ГПК Украины характер спорных правоотношений и предмет доказывания по данному делу не требует проведения судебного заседания с уведомлением сторон для полного и всестороннего установления обстоятельств дела.
Поскольку рассмотрение дела осуществляется судом в отсутствие участников дела, поэтому, согласно ч. 2 ст. 247 ГПК Украины, фикдвижение судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства не производится.
В соответствии с нормами ст. 280 ГПК Украины суд считает возможным принять заочное решение на основании имеющихся в деле доказательств.
Суд, проанализировав материалы дела, исследовав письменные доказательства, считает, что иск подлежит частичному удовлетворению по основаниям.
Фактические происшествия дела, установленные трибуналом и мотивы трибунала.
Судом установлено, что лицо_1 15.01.2021 года была принята на должность начальника лаборатории контроля производства Частного предприятия «Рось» на основании приказа № 2-к от 11.01.2021 года, что подтверждается копией трудовой книги серии номер_1, заполненной 02.08.2004 года (а.с. 10).
31.03.2021 года лицо_1 было уволено с работы по соглашению сторон согласно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗоТ Украины на основании приказа №21-к от 29.03.2021 года (оборотная сторона а.с. 10).
Учитывая, что при увольнении ответчик не провел с особа_1 окончательный расчет, истица обратилась к директору Филии «Ахтырский сыркомбинат» Частного предприятия «Рось» с заявлением от 26.05.2021 года, в котором просила предоставить справку о размере начисленной и не выплаченной в день увольнения заработной платы, а также копию приказа о приеме на работу, копию приказа об увольнении с работы и справку о начисленной заработной плате за последние шесть месяцев (а.с. 12).
Согласно письму Управления Гоструда в Сумской области от 28.09.2021 года № КОЛ-603/17−08/2021/877, в ответ на коллективное обращение работникаков Филиала «Ахтырский сыркомбинат» Частного предприятия «Рось», во время внеплановой проверки Филиала «Ахтырский сыркомбинат» Частного предприятия «Рось» установлено нарушение ч.ч. 1, 4 ст. 115, ч. 1 ст. 116 КЗоТ, ч. 1 ст. 24 Закона Украины «Об оплате труда», ст. 21 Закона Украины «Об отпусках». По результатам проверки составлен акт, внесено предписание об устранении выявленных нарушений, за выполнением которого установлен контроль. В пределах действующего законодательства приняты меры реагирования на должностьх лиц предприятия, предусмотренные КУоАП (а. стр. 13).
Согласно ст. 43 Конституции Украины и ст. 2 КЗоТ Украины, каждый имеет право на труд, включающий возможность зарабатывать себе на жизнь трудом, который он свободно выбирает или на который свободно соглашается. Каждый имеет право на надлежащие, безопасные и здоровые условия труда, на заработную плату, не ниже определенной законом. Право на своевременное получение вознаграждения за труд защищается законом.
Согласно требованиям ст. 94, 97, 115 КЗоТ Украины заработная плата это вознаграждениеда, исчисленная, как правило, в денежном выражении, которую владелец или уполномоченный им орган выплачивает работнику за проделанную им работу. Размер заработной платы устанавливается по согласованию сторон, в соответствии с формами и системами оплаты труда, нормами труда, а также с соблюдением норм и гарантий, предусмотренных законодательством.
По предписаниям ч. 1 ст. 47 КЗоТ Украины собственник или уполномоченный им орган обязан в день увольнения выдать работнику надлежаще оформленную трудовую книжку и провести с нимсчет в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса.
Согласно ст. 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, принадлежащих ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган долженн в письменном виде уведомить работника перед выплатой указанных сумм. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае должен в указанный в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
По предписаниям ст. 117 КЗоТ Украины в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должна выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по дню фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, когда спор разрешен в пользу работника.
Анализ указанных правовых норм дает основания для вывода о том, что все суммы (заработная плата, выходное пособие, компенсация за неиспользованный отпуск, оплата за час временной нетрудоспособности и т.п.), подлежащие уплате работнику, должны быть выплачены в день увольнения этого работника. Закон прямо возлагает на предприятие, учреждение, организацию обязанность произвести с уволенным работником полный расчет, выплатить все принадлежащие ему суммы. При неисполнении такой обязанности по вине собственника или уполномоченного им органа наступает предусмотренная статьей 117 КЗоТ Украины ответственность.
Невыплата работнику при увольнении всех причитающихся ему сумм длитсяным правонарушением, а потому работник может определить окончательный объем своих требований на момент прекращения такого правонарушения, каков день фактического расчета.
В соответствии с постановлением Большой Палаты Верховного Суда от 30.01.2019 года по делу №910/4518/16 ответственность за задержку расчета при увольнении установлена ​​статьей 117 Кодекса законов о труде Украины, согласно предписаниям которой в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченному им органу работнику сумм в ст.годы, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета. При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, когда спор разрешен в пользу работника. Если спор решен в пользу работника частично, то размер ввозмещение за время задержки определяет орган, выносящий решение по существу спора. Следовательно, взыскание с работодателя (собственника или уполномоченного им органа предприятия, учреждения, организации) среднего заработка за время задержки расчета при увольнении (в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, все время задержки по день фактического расчета) по своей правовой природе является специальным видомответственности работодателя, который начисляется в размере среднего заработка и направленный на защиту прав уволенных работников по получению ими в предусмотренный законом срок вознаграждения за проделанную работу (всех выплат, на получение которых работники имеют право согласно условиям Трудового договора и в соответствии с государственными гарантиями). Средний заработок за время задержки расчета при увольнении по своей правовой природе не является основной или дополнительной заработной платой, а также не поощрительноли компенсационной выплатой (в частности, компенсацией работникам потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты) в понимании статьи 2 Закона Украины «Об оплате труда», то есть средний заработок за время задержки расчета при увольнении не входит в структуру заработной платы.
В п. 20 постановления Пленума Верховного Суда Украины от 24.12.1999 г. № 13 «О практике применения судами законодательства об оплате труда» разъяснено, что установив при рассмотрении дела о стягнение заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда же он в этот день не был на работе,  — на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суде на основании ст. 117 КЗоТ Украины взимает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при непроведении его к рассмотрению дела по дню постановления решения, еслиработодатель не докажет отсутствия в этом своей вины.
Не проведение по вине собственника или уполномоченного им органа расчета с работником в указанные сроки является основанием ответственности, предусмотренной ст. 117 Кодекса, то есть выплаты работнику его среднего заработка за все время задержки по дню фактического расчета.
Следовательно, взыскание с работодателя (собственника или уполномоченного им органа предприятия, учреждения, организации) среднего заработка за время задержки расчета при увольнении (в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 КЗоТ Украины, за все время задержки по день фактического расчета) по своей правовой природе является специальным видом ответственности работодателя, который начисляется в размере среднего заработка который направлен на защиту прав уволенных работников по получению ими в предусмотренный законом срок вознаграждения за проделанную работу (всех выплат, на получение которых трудыники имеют право согласно условиям Трудового договора и в соответствии с государственными гарантиями).
В то же время структура заработной платы определена ст. 2 Закона Украины «Об оплате труда», по содержанию которой заработная плата состоит из основной и дополнительной заработной платы, а также других поощрительных и компенсационных выплат. Основная заработная плата — это вознаграждение за выполненную работу в соответствии с установленными нормами труда (нормы времени, выработки, обслуживания, должностные обязанности), которая устанавливается ввиде тарифных ставок (окладов) и сдельных расценок для рабочих и должностных окладов для служащих. Дополнительная заработная плата — это вознаграждение за труд сверх установленных норм, за трудовые успехи и изобретательность и за особые условия труда, включающее доплаты, надбавки, гарантийные и компенсационные выплаты, предусмотренные действующим законодательством; премии, связанные с выполнением производственных задач и функций Другие поощрительные и компенсационные выплаты, к которым относятся выплаты в форме вознагражденийитогам работы за год, премии по специальным системам и положениям, выплаты в рамках грантов, компенсационные и другие денежные и материальные выплаты, не предусмотренные актами действующего законодательства или производимые сверх установленных указанными актами норм.
Кроме того, на основании ст. 2 Закона Украины «Об оплате труда» структуру заработной платы можно определить, учитывая положения Инструкции по статистике заработной платы, утвержденной приказом Государственного комитета статистикии от 13 января 2004 года № 5 и зарегистрированной в Министерстве юстиции Украины 27 января 2004 года под № 114/8713 (далее — Инструкция № 114/8713), разработанной в соответствии с Законом Украины от 17 сентября 1992 года № 2614-XII «О государственной статистику» и Закона Украины «Об оплате труда» с учетом международных рекомендаций в системе статистики оплаты труда и стандартов Системы национальных счетов (по содержанию преамбулы настоящей Инструкции).
Согласно пункту 1.3 Инструкции № 114/8713 для оценки расмеру заработной платы наемных работников применяется показатель фонда оплаты труда. В фонд оплаты труда включаются начисления наемным работникам в денежной и натуральной форме (оцененные в денежном выражении) за отработанное и неотработанное время, подлежащее оплате, или за выполненную работу независимо от источника финансирования этих выплат. Фонд оплаты труда состоит из: фонда основной заработной платы; фонда дополнительной заработной платы; других поощрительных и компенсационных выплат. При этом другие выплаты, не относящиеся к фонду оплаты труда, установлены в разделе 3 Инструкции № 114/8713, согласно пункту 3.9 которого к ним относятся суммы, начисленные работникам за время задержки расчета при увольнении.
Из приведенных норм действующего законодательства усматривается, что средний заработок за время задержки расчета при увольнении по своей правовой природе не является основной или дополнительной заработной платой, а также не является поощрительной или компенсационной выплатой (в частности, компенсацией трудавникам потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты) в понимании статьи 2 Закона Украины «Об оплате труда», то есть средний заработок за время задержки расчета при увольнении не входит в структуру заработной платы. Кроме того, средний заработок за время задержки расчета при увольнении носит разовый характер (постановления Верховного Суда от 30 января 2019 года по делу № 910/4518/16, производство № 12−301гс18, от 11 февраля 2019 года по делу № 2609/1 12-ц, проводние № 61−43353св18, от 05 июня 2019 года по делу № 694/215/16-ц, производство № 61−37406св18).
Средний заработок работника определяется в соответствии со ст. 27 Закона Украины «Об оплате труда» по правилам, предусмотренным Порядком исчисления средней заработной платы, утвержденным постановлением Кабинета Министров Украины от 08.02.1995 № 100.
Пунктом 2 Порядка № 100 предусмотрено, что во всех других случаях сохранения средней заработной платы среднемесячная заработная плата исчисляется исходежду по выплатам за последние 2 календарных месяца работы, предшествующих событию, с которым связана соответствующая выплата. Работникам, проработавшим на предприятии, в учреждении, организации менее двух календарных месяцев, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за фактически отработанное время. Если за последние два календарных месяца работник не работал, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за предыдущие два месяца работы.
Начисление выплат во всех случаях сохранние средней заработной платы производится исходя из размера среднедневной (часовой) заработной платы (пункт 5 Порядка № 100).
По содержанию пункта 8 Порядка № 100 начисление выплат, исчисляемых из средней заработной платы за последние два месяца работы, производится путем умножения среднедневного (часового) заработка на число рабочих дней/часов, а в случаях, предусмотренных действующим законодательством, календарных дней, имеющих быть оплачены по среднему заработку. Среднедневная (часовая) закабитная плата определяется делением заработной платы за фактически отработанные в течение двух месяцев рабочие (календарные) дни на число отработанных рабочих дней (часов), а в случаях, предусмотренных действующим законодательством,  — на число календарных дней за этот период. В случае когда средняя месячная заработная плата определена законодательством как расчетная величина для начисления выплат и пособий, она исчисляется путем умножения среднедневной заработной платы, рассчитанной в соответствии с абзацем первым.пункта на среднемесячное число рабочих дней в расчетном периоде. Среднемесячное число рабочих дней рассчитывается делением на 2 суммарного числа рабочих дней за последние два календарных месяца согласно графику работы предприятия, учреждения, организации, установленного с соблюдением требований законодательства.
В соответствии с расчетными листами лицо_1 за период с 01.01.2021 года по 31.01.2021 года было начислено 4043, 44 грн., к выплате 706, 08 грн.; за период с 01.02.2021 года по 28.02.2021 годаначислено 6741, 60 грн. к выплате 4739, 63 грн.; за период с 01.03.2021 года по 31.03.2021 года начислено 9974, 31 грн., к выплате 7159, 86 грн. (а.я. 11).
Согласно выписки Частного акционерного общества «креди агриколь БАНК» по счету частного клиента особа_1 08.10.2021 года на ее банковский счет были зачислены средства согласно з/п сведений в сумме 706, 08 грн., 7159, 86 грн, 4739, 63 на общую сумму 12 605, 57 грн. (а.с. 14).
Таким образом, при увольнении лицо_1 из Частного предприятияства «Рось» 31.03.2021 года с ней не был произведен полный расчет, а именно не выплачена задолженность по заработной плате в размере 12605, 57 грн., доказательств отсутствия вины ответчика в невыплате данной задолженности в суд не предоставлены, а потому усматриваются для применения к ответчику ответственности за задержку расчета при увольнении, взыскав истцу средний заработок за все время задержки расчета при увольнении, за период со следующего дня после увольнениянь расчета.
Начисление общей суммы среднего заработка за время задержки расчета при увольнении исчисляется путем умножения среднедневной заработной платы на число рабочих дней в расчетном периоде, при этом день увольнения работника и окончательного проведения с ним расчетов в этот период не включаются.
Ответчиком не оспорено и не опровергнуто в установленном законом порядке, что период задержки расчета при увольнении лицо_1 составляет 133 рабочих дней, а не 131 день, как указывает истец — с 31.03.2021 года по 08.10.2021 года, размер ее среднедневной заработной платы составляет 337, 00 грн. Таким образом, размер среднего заработка за указанный период составляет 44 821 грн. (337 грн х 133 рабочих дней).
Установленный ст. 117 КЗоТ Украины механизм компенсации работодателем работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнении не предусматривает четких критериев оценки пропорциональности учета справедливого и разумного баланса между интересами труданика и работодателя.
Следует также иметь в виду, что работник слабее, чем работодатель стороной в трудовых правоотношениях. В то же время в указанных отношениях работник должен действовать добросовестно по реализации своих прав, а интересы работодателя также должны быть учтены. То есть, должен быть соблюден разумный баланс между интересами работника и работодателя.
Если ответственность работодателя перед бывшим работником за ненадлежащее исполнение обязанности по своевременному расчету при увольнении не ограниченона время и не зависит от просроченной задолженности, то при определенных обстоятельствах объем ответственности может быть неразумным ввиду его непропорциональности последствиям правонарушения. Он может быть несправедливым по отношению к работодателю, а также по отношению к третьим лицам, поскольку имущественное бремя соответствующих выплат может исключить выполнение работодателем определенных обязательств, в частности по выплате заработной платы другим работникам, то есть это бремя может быть неоправданно обременительным или даже непосильным. У таких выпадках непризнания за судом права на уменьшение размера ответственности может приводить к явно неразумным и несправедливым последствиям.
Возмещение, предусмотренное ст. 117 КЗоТ Украины, направленное на компенсацию работнику имущественных потерь, которые он несет в результате несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя.
Общим признаком гражданско-правовой ответственности есть ее компенсаторный характер. Меры гражданско-правовой ответственности направлены не на наказание должника, а на восстановлениеимущественной сферы потерпевшего от правонарушения. Согласно ч. 1 ст. 9 ГК Украины такая направленность присуща и мере ответственности работодателя, предусмотренному ст. 117 КЗоТ Украины.
В п. 6 ч. 1 ст. 3 ГК Украины предусмотрено, что общими основами гражданского законодательства есть справедливость, добросовестность и разумность.
Законодательство Украины не предусматривает обязанности работника обратиться к работодателю с требованием о выплате ему надлежащих платежей при увольнении. В то же время в трудовом правоводев носах работник должен действовать добросовестно, реализуя его права, что требует, в частности ч. 3 ст. 13 ГК Украины, не допуская действия, совершаемых с намерением причинить вред другому лицу, а также злоупотребление правом в других формах.
Если ответственность работодателя перед бывшим работником за ненадлежащее исполнение обязанности по своевременному расчету при увольнении не ограничена во времени и не зависит от просроченной задолженности, то при определенных обстоятельствах объем ответственности может быть неразумным.его непропорциональность последствиям правонарушения. Он может быть несправедливым по отношению к работодателю, а также по отношению к третьим лицам, поскольку имущественное бремя соответствующих выплат может исключить выполнение работодателем определенных обязательств, в частности по выплате заработной платы другим работникам, то есть это бремя может быть неоправданно обременительным или даже непосильным. В таких случаях непризнание за судом права на уменьшение размера ответственности может приводить к явно неразумным и несправедливым последствиям. Следовательно, с учетом конкретных обстоятельств дела суд может уменьшить размер среднего заработка за время задержки расчета при увольнении работника независимо от того, удовлетворяет ли он исковые требования об удержании надлежащих уволенному работнику сумм в полном объеме или частично.
Такие правовые выводы изложены в постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 26 июня 2019 по делу № 761/9584/15-ц (производство № 14−623цс18).
В случае, с учетом конкретных обстоятельств дела, что фактически истца не получала заработную плату за период работы с 15.01.2021 года по день увольнения 31.03.2021 года расчет не произведен, а только 08.10.2021 года выплачена задолженность, исходя из принципов справедливости и соразмерности, учитывая размер задолженности 12605, 57 грн, за задержку выплаты которой ответчик несет ответственность согласно ст. 117 КЗоТ Украины, суд считает необходимым определить к взысканию в пользу истицы средний заработокиток за время задержки расчета при увольнении в меньшем размере, чем просит в иске, а именно в сумме 13000, 00 грн., который будет необходимым, достаточным и справедливым в данном случае.
Согласно ст. 12 ГК Украины лицо осуществляет свои гражданские права свободно, по своему усмотрению. Неосуществление лицом своих гражданских прав не является основанием для прекращения, кроме случаев, установленных законом. Лицо может отрешиться от собственного имущественного права.
Согласно требованиям ст. 81 ГПК Украины каждая сторона обязанаесть те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований и возражений. Доказательства представляются сторонами и другими лицами, участвующими в деле. Доказыванию подлежат обстоятельства, имеющие значение для принятия решения по делу и относительно которых у сторон и других лиц, участвующих в деле, возникает спор.
Таким образом, оценивая доказательства по своему внутреннему убеждению, основанному на всестороннем, полном, объективном и непосредственном исследовании имеющихся в деле доказательств, исходяиз принципов разумности, пропорциональности, взвешенности, справедливости, решая дело в пределах заявленных требований, суд приходит к выводу о наличии основания для частичного удовлетворения исковых требований.
Относительно требований о взыскании судебных издержек суд отмечает следующее.
Согласно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
По предписаниям ч.ч. 1, 3 ст. 133 ГПК Украины судебные издержки состоят из судебного сбора и расходов, повяза них с рассмотрением дел. К расходам, связанным с рассмотрением дела, относятся расходы: на профессиональную юридическую помощь; связаны с привлечением свидетелей, специалистов, переводчиков, экспертов и проведением экспертизы; связаны с истребованием доказательств, проведением осмотра доказательств по их местонахождению, обеспечением доказательств; связаны с совершением других процессуальных действий, необходимых для рассмотрения дела или подготовки к его рассмотрению.
Из материалов дела усматривается, что истцом по делу понесенысудебные расходы по оплате судебного сбора в размере 908 грн. и профессиональную юридическую помощь в сумме 10 000 грн., в подтверждение чего предоставлен договор об оказании правовой помощи от 30.09.2021 года, квитанцию ​​об оплате выполненных адвокатских работ от 30.09.2021 года в сумме 10 000 грн.; ордер о предоставлении права (правовой помощи) (а.с. 26−28).
Ответчиком в этой части никаких возражений в суд не поступило.
Согласно требованиям ст. 1 Закона Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» договорныег о предоставлении правовой помощи — это договоренность, по которой одна сторона (адвокат, адвокатское бюро, адвокатское объединение) обязуется осуществить защиту, представительство или предоставить другие виды правовой помощи другой стороне (клиенту) на условиях и в порядке, определенных договором, а клиент обязуется оплатить предоставление правовой помощи и фактические расходы, необходимые для выполнения договора.
По предписаниям ст. 30 Закона Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» гонорар является формой вознагражденияадвоката за осуществление защиты, представительства и предоставления других видов правовой помощи клиенту. Порядок исчисления гонорара (фиксированный размер, почасовая оплата), основания изменения размера гонорара, порядок его уплаты, условия возвращения и т.д. определяются в договоре о предоставлении правовой помощи. При установлении размера гонорара учитываются сложность дела, квалификация и опыт адвоката, финансовое состояние клиента и другие существенные обстоятельства. Гонорар должен быть разумным и учитывать израсходованныйый адвокатом время.
Размер гонорара определяется только по согласованию адвоката с клиентом, а суд в эти правоотношения не вмешивается.
Обязанность доказывания несоразмерности расходов возлагается на сторону, заявляющую ходатайство об уменьшении расходов на оплату права адвоката, подлежащих распределению между сторонами.
Указанный вывод соответствует правовой позиции относительно наличия оснований для взыскания расходов, связанных с оплатой профессиональной юридической помощи, изложенный в постановлении Большой Палати Верховного Суда от 07.07.2021 г. по делу № 910/12876/19, а также в постановлении Верховного Суда от 01.12.2021 г. по делу № 607/14338/19-ц.
Согласно ст. 137 ГПК Украины расходы, связанные с юридической помощью адвоката, несут стороны, кроме случаев предоставления юридической помощи за счет государства. По результатам рассмотрения дела расходы на юридическую помощь адвоката подлежат распределению между сторонами вместе с другими судебными издержками. Для целей распределения судебных издержек: 1) размер витрат на юридическую помощь адвоката, в том числе гонорара адвоката за представительство в суде и другую юридическую помощь, связанную с делом, включая подготовку к ее рассмотрению, сбор доказательств и т.п., а также стоимость услуг помощника адвоката определяются согласно условиям договора о предоставлении юридической помощи помощи и на основании соответствующих доказательств об объеме оказанных услуг и выполненных работ и их стоимости, уплаченной или подлежащей уплате соответствующей стороной или третьим лицом; 2) размер суммы, подложится уплате в порядке компенсации расходов адвоката, необходимых для предоставления юридической помощи, устанавливается согласно условиям договора о предоставлении юридической помощи на основании соответствующих доказательств, подтверждающих осуществление соответствующих расходов.
Для определения размера расходов на юридическую помощь с целью распределения судебных издержек участник дела представляет детальное описание работ (оказанных услуг), выполненных адвокатом, и осуществленных им расходов, необходимых для предоставления юридической помощи.
Размер затрат наоплата услуг адвоката должна быть соизмерима с: 1) сложностью дела и выполненных адвокатом работ (оказанных услуг); 2) временем, израсходованным адвокатом на выполнение соответствующих работ (оказание услуг); 3) объемом предоставляемых адвокатом услуг и выполненных работ; 4) ценой иска и (или) значением дела для стороны, в том числе влиянием решения дела на репутацию стороны или публичным интересом к делу.
Материалы дела не содержат ходатайства ответчика об уменьшении расходов по оплате юридической помощиадвоката, подлежащих распределению между сторонами, а основания для самостоятельного решения судом вопроса об уменьшении этих расходов отсутствуют.
Исковые требования истицы удовлетворены на 25% (13000×100% / 52 138 = 25%).
С учетом приведенного, критериев соразмерности, реальности адвокатских расходов и разумности их размера, суд считает необходимым взыскать с ответчика в пользу истицы, учитывая частичное удовлетворение иска, пропорционально удовлетворенной части требований, понесенные ею судебные издержкина профессиональную юридическую помощь в размере 2500 грн., а также необходимо взыскать расходы по уплате судебного сбора в размере 227 грн., а всего 2727 грн.
На основании изложенного, руководствуясь ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 279, 280−284 ГПК Украины, суд,  —
постановил:
Исковые требования особа_1 к [Ч.] предприятию «Рось» об удержании среднего заработка за время задержания выплаты заработной платы — удовлетворить частично.
Взыскать с Частного предприятия «Рось» (местонахождение: ул.Ивана Мазепы, 10, г. Киев, егрпоу 32191954) в пользу лицо_1 (информация_1, место жительства: адрес_1, рнокпп номер_2) средний заработок за время задержки расчета при увольнении за период с 31.00, 2002.00. 00 грн., отказав в остальных требований по необоснованности.
Взыскать с Частного предприятия «Рось» (местонахождение: ул. Ивана Мазепы, 10, г. Киев, егрпоу 32191954) в пользу особа_1 (информация_1, место жительства: адрес_1, рнокпп номер_2)расходы, в размере 2727 грн.
Заочное решение может быть пересмотрено принятым судом по письменному заявлению ответчика в течение тридцати дней со дня его провозглашения.
Участник дела, которому полное заочное решение суда не было вручено в день его провозглашения, имеет право на возобновление пропущенного срока на подачу заявления о его пересмотре, если такое заявление подано в течение двадцати дней со дня вручения ему полного заочного решения суда.
Срок на подачу заявления о пересмотре заочного решения может бытьты также обновлен в случае пропуска по другим уважительным причинам.
Решение суда может быть обжаловано непосредственно в Сумский апелляционный суд путем подачи апелляционной жалобы в течение тридцати дней со дня провозглашения. В случае провозглашения вводной и резолютивной части или рассмотрения дела без уведомления (вызова) участников дела, в то же время со дня составления полного судебного решения.
До начала функционирования Единой судебной информационно-телекоммуникационной системы апелляционная жалоба подаетсяучастниками дела через Ахтырский горрайонный суд Сумской области.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы, если жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу после рассмотрения дела апелляционным судом.
Решение было составлено 13 декабря 2021 года.

Судья Ахтырского
горрайонного суда: Т.О.[Я]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:


Справа № 583/4463/21
2/583/1022/21
заочне рішення
іменем україни
13 грудня 2021 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого — судді [Я.] Т.О.
з участю секретаря судового засідання Алєксєєнко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Охтирка в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Приватного підприємства «Рось» про стягнення середнього заробітку за час затримання виплати заробітної плати, —
встановив:
Зміст позовних вимог.
03.11.2021 року позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 15.01.2021 року її було прийнято на роботу до Філії «Охтирський сиркомбінат» Приватне підприємство «Рось» на посаду начальника лабораторії з контролю виробництва. 31.03.2021 року особа_1 було звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП. Однак, в день звільнення позивачці не було виплачено заробітну плату, нараховану за період з 01.01.2021 року по день звільнення в сумі 12605, 57 грн. На неодноразові звернення особа_1 до керівництва підприємства щодо виплати нарахованої заробітної, надання копії наказу про прийняття на роботу, копії наказу про звільнення з роботи та довідки про нараховану заробітну плату, їй було відмовлено, у зв`язку з чим звільненими працівниками підприємства було направлене колективне звернення до Управління Держпраці у Сумській області. За результатами перевірки Приватного підприємства «Рось», проведеної Управлінням Держпраці у Сумській області, було складено акт, внесено припис про усунення виявлених порушень та вжито заходів реагування до посадових осіб підприємства. 08.10.2021 року на картковий рахунок позивачки надійшло три грошові перекази від Приватного підприємства «Рось» в розмірі 706, 08 грн., 4739, 63 грн., 7159, 86 грн., на загальну суму 12605, 57 грн. Враховуючи те, що при звільненні позивачки з роботи, відповідачем не були дотримані вимоги діючого законодавства, в частині своєчасного проведення розрахунку, наявні підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 52 138 грн, розрахованого із середньоденної заробітної плати в розмірі 398, 00 грн. помноженої на 131 робочих дні за час затримки.
Посилаючись на викладене, позивачка просила стягнути з Приватного підприємства «Рось» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.03.2021 року по 08.10.2021 року в сумі 52138, 00 грн.
Процесуальні дії у справі.
05.11.2021 року ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачці протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали усунути вказані недоліки.
10.11.2021 року позивачкою надано заяву про усунення недоліків на виконання ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05.11.2021 року.
11.11.2021 року ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі, визнано справу малозначною, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім цього, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Представнику Приватного підприємства «Рось» вручено копію ухвали про відкриття провадження в справі з копією позову та доданих до нього документів, про що в справі мається письмове повідомлення (а.с. 31), відзиву на позов ним не подано, поважності причин його не подачі відповідачем суду не повідомлено, тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що від сторін у справі клопотань не надійшло, заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження сторонами не надано, сторони не ініціювали перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження після отримання ухвали суду про відкриття провадження в справі, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, вказана справа відноситься відповідно до положень ст. 19, ст. 274 ЦПК України до малозначних справ, її розгляд визначено судом в ухвалі про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позивачем відповідно до положень ЦПК України надано в повному обсязі необхідні докази в обґрунтування позову, інших клопотань щодо надання чи витребування доказів сторонами не заявлялося, суд не знаходить підстав для переходу до розгляду справи в порядку загального провадження та вважає можливим розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до положень ст.ст.277−279 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки, Охтирським міськрайонним судом Сумської області не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.
З огляду на те, що згідно із частиною першою статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, така інформація оприлюднюється на офіційному веб-порталі судової влади України.
Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини і не може автоматично вважатися порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В розумінні ч.6 ст.279 ЦПК України характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Оскільки, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до норм ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви суду.
Судом встановлено, що особа_1 15.01.2021 року була прийнята на посаду начальника лабораторії з контролю виробництва Приватного підприємства «Рось» на підставі наказу № 2-к від 11.01.2021 року, що підтверджується копією трудової книжки серії номер_1, заповненої 02.08.2004 року (а.с. 10).
31.03.2021 року особа_1 було звільнено з роботи за угодою сторін згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу № 21-к від 29.03.2021 року (зворотний бік а.с. 10).
Враховуючи, що при звільненні відповідач не провів з особа_1 остаточний розрахунок, позивачка звернулася до директора Філії «Охтирський сиркомбінат» Приватного підприємства «Рось» із заявою від 26.05.2021 року, в якій просила надати довідку про розмір нарахованої та не виплаченої в день звільнення заробітної плати, а також копію наказу про прийняття на роботу, копію наказу про звільнення з роботи та довідку про нараховану заробітну плат за останні шість місяців (а.с. 12).
Згідно листа Управління Держпраці у Сумській області від 28.09.2021 року № КОЛ-603/17−08/2021/877, у відповідь на колективне звернення працівників Філії «Охтирський сиркомбінат» Приватного підприємства «Рось», під час позапланової перевірки Філії «Охтирський сиркомбінат» Приватного підприємства «Рось» встановлено порушення ч.ч. 1, 4 ст. 115, ч. 1 ст. 116 КЗпП, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», ст. 21 Закону України «Про відпустки». За результатами перевірки складено акт, внесено припис про усунення виявлених порушень за виконанням якого встановлено контроль. В межах чинного законодавства вжито заходи реагування до посадових осіб підприємства, передбачені КУпАП (а.с. 13).
Відповідно до ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України, кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно вимог ст. 94, 97, 115 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати встановлюється за погодженням сторін, у відповідності до форм і систем оплати праці, норм праці, а також з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.
За приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені устатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі №910/4518/16 відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановленостаттею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій). Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,  — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі — Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року № 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер (постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12−301гс18, від 11 лютого 2019 року у справі № 2609/11956/12-ц, провадження № 61−43353св18, від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, провадження № 61−37406св18).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  — на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до розрахункових листків особа_1 за період з 01.01.2021 року по 31.01.2021 року було нараховано 4043, 44 грн., до виплати 706, 08 грн.; за період з 01.02.2021 року по 28.02.2021 року нараховано 6741, 60 грн. до виплати 4739, 63 грн.; за період з 01.03.2021 року по 31.03.2021 року нараховано 9974, 31 грн., до виплати 7159, 86 грн. (а.с. 11).
Згідно виписки Приватного акціонерного товариства «креді агріколь БАНК» по рахунку приватного клієнта особа_1 08.10.2021 року на її банківський рахунок були зараховані кошти згідно з/п відомостей в сумі 706, 08 грн., 7159, 86 грн, 4739, 63 грн., на загальну суму 12605, 57 грн. (а.с. 14).
Таким чином, при звільненні особа_1 з Приватного підприємства «Рось» 31.03.2021 року з нею не було проведено повний розрахунок, а саме не виплачено заборгованість по заробітній платі у розмірі 12605, 57 грн., доказів відсутності вини відповідача в невиплаті даної заборгованості до суду не надано, а тому вбачаються наявними підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, стягнувши позивачці середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з наступного дня після звільнення по день розрахунку.
Нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, при цьому день звільнення працівника та день остаточного проведення з ним розрахунків у цей період не включаються.
Відповідачем не оспорено та не спростовано в установленому законом порядку, що період затримки розрахунку при звільненні особа_1 становить 133 робочих днів, а не 131 день, як вказує позивачка — з 31.03.2021 року по 08.10.2021 року, розмір її середньоденної заробітної плати складає 337, 00 грн. Таким чином, розмір середнього заробітку за вказаний період становить 44 821 грн. (337 грн х 133 робочих днів).
Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
В п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14−623цс18).
За таких обставин, з урахуванням конкретних обставин справи, що фактично позивачка не отримувала заробітну плату за період роботи з 15.01.2021 року по день звільнення 31.03.2021 року розрахунок не проведено, а лише 08.10.2021 року виплачено заборгованість, виходячи із принципів справедливості та співмірності, враховуючи розмір заборгованості по заробітній платі позивачки в сумі 12605, 57 грн, за затримку виплати якої відповідач несе відповідальність згідно з ст. 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне визначити до стягнення на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у меншому розмірі, ніж просить у позові, а саме в сумі 13000, 00 грн., який буде необхідним, достатнім і справедливим у даному випадку.
Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про наявність підставі для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо вимог про стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем по справі понесені судові витрати на оплату судового збору в розмірі 908 грн. та професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн., на підтвердження чого надано договір про надання правової допомоги від 30.09.2021 року, квитанцію про оплату виконаних адвокатських робіт від 30.09.2021 року в сумі 10 000 грн.; ордер про надання правничої (правової допомоги) (а.с. 26−28).
Відповідачем в цій частині жодних заперечень до суду не надійшло.
Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги — це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд у ці правовідносини не втручається.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції щодо наявності підстав для стягнення витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19, а також у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат відсутні.
Позовні вимоги позивачки задоволені на 25% (13000×100% / 52 138 = 25%).
З урахуванням наведеного, критеріїв співмірності, реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки, враховуючи часткове задоволенню позову, пропорційно задоволеній частині вимог, понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн., а також необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 227 грн., а всього 2727 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 279, 280−284 ЦПК України, суд,  —
ухвалив:
Позовні вимоги особа_1 до Приватного підприємства «Рось» про стягнення середнього заробітку за час затримання виплати заробітної плати — задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства «Рось» (місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, 10, м. Київ, єдрпоу 32191954) на користь особа_1 (інформація_1, місце проживання: адреса_1, рнокпп номер_2) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.03.2021 року по 08.10.2021 року в розмірі 13000, 00 грн., відмовивши в решті вимог за необгрунтованістю.
Стягнути з Приватного підприємства «Рось» (місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, 10, м. Київ, єдрпоу 32191954) на користь особа_1 (інформація_1, місце проживання: адреса_1, рнокпп номер_2) судові витрати, в розмірі 2727 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення складено 13 грудня 2021 року.

Суддя Охтирського
міськрайонного суду: [Т.]