українська залізниця: Суд отказал в признании трудового договора с неопределенным сроком и выплате зарплаты.

Item: українська залізниця - отзыв сотрудника
Rating: 1
Author: заступник директора філії з технічних питань філії «Центр транспортної логістики»

10.03.2024 • Київ

🚀 Должность

заступник директора філії з технічних питань філії «Центр транспортної логістики»

💸 Средняя зарплата

505 047

Справа № 202/7282/23

Провадження № 2/202/180/2024

рішення

Іменем України

11 березня 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого — судді Мачуського О.М.,

за участю: секретаря судового засідання — Карасьової Г.І.,

позивача — особа_1

представника позивача адвоката Єпік С.О., особа_2

представник відповідача — адвокат [Р.] О.М., [Л.] В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовною заявою особа_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання строкового Трудового договору укладеним на невизначений строк, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу, —

встановив:

особа_1 через свого представника адвоката Єпік С.О. у квітні 2023 року звернувся до суду із позовом до АТ «Українська залізниця» про скасування наказів про припинення Трудового договору та звільнення, поновлення на роботі, визнання діючим наказу про увільнення від роботи, визнання строкового Трудового договору укладеним на невизначений строк, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу та у зв`язку із проходженням військової служби.

Під час розгляду справи, з урахуванням поновлення на роботі позивача та сплати йому сум заборгованості по заробітній платі, особа_1 відмовився від частини позовних вимог та остаточно просив суд:

— визнати трудовий договір № 563−2021 від 20.09.2021 року підписаний особа_1 та Акціонерним товариством «Українська залізниця» укладеним на невизначений строк;

— стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та не ознайомлення з наказами №1053/ос від 19.07.2022р. в розмірі 505047, 06 грн.

Отже, суд, згідно положень ст. 13 ЦПК України, розглядає справу та наводить доводи та мотиви сторін, виключно в рамках уточнених позовних вимог.

Позов мотивований тим, що позивач 20.09.2021 уклав з АТ «Укрзалізниця» трудовий договір № 563−2021, за яким був прийнятий на посаду заступника директора філії з технічних питань філії «Центр транспортної логістики» АТ «Укрзалізниця» строком з 21.09.2021 до 23.09.2022.

З початку військової агресії рф на Україну Позивач вирішив вступити до лав Збройних Сил України для захисту незалежності та територіальної цілісності держави Україна і 27.02.2022 року був зарахований у списки та призначений до управління 128 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління сил територіальної оборони « інформація_1 «.

05 вересня 2022 року особа_1 звернувся з заявою до Відповідача, в якій просив АТ «Укрзалізниця», укласти з Позивачем з 24 вересня 2022 року безстроковий трудовий договір на посаду заступника директора філії з технічних питань філії «Центр транспортної логістики» Акціонерного товариства «Українська залізниця», яку Позивач займав на той час.

Від Акціонерного товариства «Українська залізниця» на названу вище заяву від 05 вересня 2022 року Позивач отримав письмову відповідь — Лист вих. № ЦЦУП — 11/251 від 07 жовтня 2022 року. В письмовій відповіді безпідставно зазначено, що Позивач був звільнений з 23.09.2022 року у зв`язку з закінченням строку Трудового договору при цьому, не роз`яснено Позивачу, чому з 24 вересня 2022 року з ним не був укладений безстроковий договір, на підставі поданої заяви про це.

Незважаючи на те, що позивача під час розгляду справи було поновлено на роботі, на теперішній час не було вирішено питання про укладання безстрокового договору.

Отже, на думку Позивача, укладений трудовий договір № 563−2021, за яким він був прийнятий на посаду заступника директора філії з технічних питань філії «Центр транспортної логістики» АТ «Укрзалізниця» потрібно визнати таким, що укладений на невизначений строк.

Крім того, Наказом №1053/ос від 19.07.2022р. «З особового складу» та Наказом №63/ос від 19.07.2022р., Позивачеві припинено нарахування та виплату середнього заробітку саме з 19.07.2022р.

Із зазначеними наказами, Позивача фактично було ознайомлено лише 12 січня 2023 року, а тому — стягнення середнього заробітку мобілізованому Позивачеві за період з 20.07.2022р. по 12.01.2023р..у сумі 505 047, 06 грн. необхідно стягнути за рахунок власних коштів Відповідача

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2023 р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому стверджує про безпідставність висунутих вимог. Так, трудовий договір № 563−2021 від 20.09.2021 було укладено виключно за ініціативи Позивача, згідно із вимогами чинного законодавства України, зокрема, з дотриманням вимог ст. 23 КЗпП України.

особа_1 подав до AT «Укрзалізниця» заяву від 14.09.2021. згідно із якої Позивач просив призначити його на посаду заступника директора філії з технічних питань філії «Центр транспортної логістики» AT «Укрзалізниця» на умовах Трудового договору у письмовій формі строком з 21.09.2021 до 23.09.2022 включно у його інтересах, у зв`язку із обставинами особистого характеру.

На підставі вказаної заяви Позивача, наказом AT «Укрзалізниця» від 20.09.2021 №419/ос призначено особа_1 на посаду заступника директора філії з технічних питань філії «Центр транспортної логістики» AT «Укрзалізниця» на умовах Трудового договору у письмовій формі строком з 21.09.2021 до 23.09.2022.

20.09.2021 між AT «Укрзалізниця» та особа_1 укладено строковий трудовий договір від № 563−2021.

Згідно із п. 7.1. Трудового договору № 563−2021 від 20.09.2021. строк дії цього договору встановлений за погодженням сторін з 21.09.2021 до 23.09.2022.

Витяг з журналу реєстрації трудових договорів з працівниками AT «Укрзалізниця» за 2021 рік підтверджує, що особа_1 21.09.2021 отримав другий примірник Трудового договору № 563−2021.

Факт підписання Позивачем Трудового договору № 563−2021 від 20.09.2021 з визначеним строком його дії свідчить про наявність такої волі Позивача та його згоди з усіма умовами такого Трудового договору.

На момент укладення Трудового договору № 563−2021, видання та ознайомлення з наказом про прийняття Позивача на роботу, жодних зауважень або заперечень з боку особа_1 щодо строку дії Трудового договору не було.

Будь-яких доказів відносно примушування Позивача щодо укладення Трудового договору № 563−2021 зі строком дії з 21.09.2021 до 23.09.2022 матеріали справи не містять.

За час дії вказаного Трудового договору Позивач не мав будь-яких претензій щодо його умов, в тому числі і щодо п. 7.1. Трудового договору № 563−2021 щодо встановленого строку дії Трудового договору.

За час дії Трудового договору № 563−2021 Позивач не звертався до суду щодо визнання відповідних умов щодо встановленого строку дії Трудового договору недійсними, не звертався до правоохоронних органів щодо незаконного примушування або тиску на нього із сторони роботодавця, не пропонував АТ «Укрзалізниця» внести до нього зміни, не подавав скарги до Головного управління Держпраці в Київській області щодо незаконних дій роботодавця, тощо.

Таким чином, трудовий договір № 563−2021 було укладено виключно на підставі волевиявлення Позивача, про що свідчить його особисто написана заява від 14.09.2021. а також погоджені ним умови письмового договору із підписанням кожної сторінки Трудового договору № 563−2021.

Крім цього, безпідставні також вимоги Позивача про стягнення середнього заробітку за період 20.07.2022 по 12.01.2023.

З дня мобілізації і до 19.07.2022 особа_1 відповідно до вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України, в редакції, що діяла до 19.07.2022, отримував середній заробіток на підприємстві, що Позивачем не оспорюється.

Проте, відповідно до п. 17) ч. 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ, прийнятого 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни у Кодекс законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР. 1971 р., додаток до № 50. ст. 375). між іншим, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».

На виконання вказаних змін в ст. 119 КЗпП України, наказом АТ «Укрзалізниця» № 1053/ос від 19.07.2022 з Додатком до наказу № 1053/ос від 19.07.2022 «Про припинення виплати середнього заробітку», та наказу філії «Центр транспортної логістики» АТ «Укрзалізниця» № 63/ос від 19.07.2022. особа_1 з 19.07.2022 було припинено нарахування та виплата середнього заробітку на підприємстві.

Про вказані вище зміни до Трудового законодавства та наказ № 1053/ос від 19.07.2022 «Про припинення виплати середнього заробітку» особа_1 був повідомлений директором філії «Центр транспортної логістики» Андрієм Киман шляхом направлення повідомлення в WhatsApp.

За таких обставин, посилання Позивача на те, що він не був ознайомлений із наказом № 1053/ос від 19.07.2022 є безпідставним.

Крім цього, правління АТ «Укрзалізниця» 15.08.2022, протокол засідання правління № Ц-54/73 Ком.т. від 15.08.2022 р. ухвалило рішення зберігати середній заробіток за рахунок власних коштів АТ «Укрзалізниця» (але не більше розміру двох мінімальних заробітних плат, встановлених в Україні на дату розрахунку) таким працівникам: призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, контракту добровольця Сил територіальної оборони Збройних Сил України, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

У зв`язку із цим, наказом АТ «Укрзалізниця» від 15.08.2022 № 1199/ос та наказом філії «Центр транспортної логістики» АТ «Укрзалізниця» № 77/ос від 25.08.2022. особа_1 з 19.07.2022 встановлено виплату середнього заробітку (але не більше розміру двох мінімальних заробітних плат, встановлених в Україні на дату розрахунку) під час дії воєнного стану на строк до 21.11.2022 або до дня фактичного звільнення працівника.

На підставі зазначених вище наказів особа_1 з 19.07.2022 по теперішній час нарахований та виплачується середній заробіток в розрахунковому розмірі, але не більше розміру двох мінімальних заробітних плат, встановлених в Україні на дату розрахунку.

До того ж, в чинному трудовому законодавстві, відсутня правова норма, яка встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за час затримки ознайомлення із наказами роботодавця (за виключенням наказу про звільнення при умові, що це призвело до вимушеного прогулу (ч. 4 ст. 235 КЗпП України).

Позивач особа_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в частині п. 2, 7 позовної заяви, зазначив, що працював тривалий час у відповідача. Дійсно у 2021 році ним було укладено строковий трудовий договір на один рік. Разом з тим, після початку воєнних дій, позивач звернувся до відповідача з клопотанням про продовження строку дії контракту. Відповідач повідомив, що контракт неможливо продовжити, оскільки він вже закінчився та позивача було звільнено. Разом з тим, оскільки наказ про звільнення було змінено самим Відповідачем, то заява про продовження строку дії Трудового контракту повинна бути розглянута. Крім того, оскільки про скорочення виплат, згідно зміненого законодавства, Позивач дізнався лише у січні 2023 року, то за вказаний час Відповідач має сплатити йому середній заробіток.

Представник позивача адвокат [Б.] Т.М. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги. Зазначила, що позивач звертався до Відповідача з заявою про укладення Трудового договору безстроково, однак таке звернення було проігноровано.

Представник відповідача адвокат [Л.] В.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції зазначила, що Позивач добровільно уклав строковий договір на один рік. Роботодавець не зацікавлений у продовженні договору, про що і повідомив Позивача. Разом з тим, у зв`язку з мобілізацією Позивача та змінами в законодавстві, за останнім зберігається місце роботи до моменту закінчення військового часу. Жодних законним підстав для визнання укладеного Трудового договору безстроковим не має. Крім того, у зв`язку зі змінами в законодавстві з 19.07.2022 року позивачу було встановлення виплата заробітної плати у розмірі 2 мінімальних заробітних плату, яку він отримує і по теперішній час. Позивач не знаходиться у вимушеному прогулі, а тому немає підстав для стіг неня суми коштів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, з урахуванням уточнених позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20 вересня 2021 року між позивачем особа_1 та відповідачем АТ «Укрзалізниця» було укладено трудовий договір № 563−2021, строк дії якого сторони визначили з 21.09.2021 до 23.09.2022 включно та видано наказ № 419/ос від 20.09.2021 про призначення особа_1 на посаду заступника директора філії з технічних питань філії «Центр транспортної логістики» АТ «Укрзалізниця» на умовах Трудового договору у письмовій формі строком з 21.09.2021 до 23.09.2022.

Суд звертає увагу на те, що підставою для укладення строкового Трудового договору була заява позивача від 14.09.2021, згідно якої він просив укласти з ним трудовий договір на строк з 21.09.2021 до 23.09.2022 за обставинами особистого характеру.

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 5:30 24 лютого 2022 року на території України запроваджено воєнний стан.

27 лютого 2022 року позивача згідно мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом було зараховано в списки військової частини номер_1 .

Згідно наказу АТ «Укрзалізниця» від 17.03.2022 № 99/ос, відповідно до ч. 3ст. 119 КЗпП України, ч. 2 ст. 39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» особа_1 було увільнено від роботи з 27.02.2022 року зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на особливий період до дня фактичної мобілізації.

05.09.2022 року Позивач звернувся до Відповідача з заявою про укладання з ним безстрокового Трудового договору з 24.09.2022 року.

Листом від 07.10.2022 року позивачу повідомлено, що 23.09.2022 року його було звільнено з посади у зв`язку з закінченням Трудового договору. Також зазначено, що у філії відсутні вакансії, які б відповідали його кваліфікації та передбачали можливість укладення безстрокового Трудового договору.

Згідно з Наказом №381/ос від 15.09.2022 року особа_1 було звільнено з посади заступника директора філії з технічних питань філії «Центр транспортної логістики» АТ «Укрзалізниця» у зв`язку з закінченням Трудового договору.

В подальшому, в наказ про звільнення особа_1 від 15.09.2022 року було внесені зміни. А саме, Наказом №195/ос від 12.06.2023 р. дату звільнення особа_1 змінено з 23.09.2022 р. на «у день фактичного звільнення з військової служби або у день закінчення дії особливого періоду, якщо такий настане раніше».

Щодо строку укладеного Трудового договору № 563−2021, суд зазначає наступне.

Основною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням сторін і угодою між сторонами.

Згідно із статтею 21 КЗпП України (в редакції чинній на 2021 — 2022 роки) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим у випадках, коли працівник наполягає на укладенні Трудового договору у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ч. 2 ст. 23 КЗпП України).

Зі змісту положення частини 2 статті 23 КЗпП України, зокрема, вбачається, що законодавець не навів вичерпний перелік обставин, за яких трудові відносини можуть бути врегульовані строковим трудовим договором.

Термін дії строкового Трудового договору встановлюють за згодою сторін. Він може бути визначений: 1) часом настання певної події; 2) конкретним строком; 3) виконанням певного обсягу робіт (абз. 2 п. 7 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9).

Відповідно до абз. З п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9. трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення Трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

З аналізу вказаних норм вбачається, що роботодавець не вправі відмовити працівнику в укладенні саме строкового Трудового договору, якщо працівник відповідно до власних інтересів вимагає цього у роботодавця.

Строк дії Трудового договору належить до його істотних умов, без досягнення взаємної згоди щодо яких трудовий договір не може вважатися укладеним, тому у разі відсутності волі позивача на укладення строкового Трудового договору такий трудовий договір взагалі не був би укладеним.

Крім того. Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9. вказав, що під час укладення Трудового договору на визначений строк цей строк установлюється погодженням сторін і може визначатися як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівника з відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною). Такий договір укладається за взаємною згодою сторін (працівника та роботодавця) на будь-який строк, протягом якого працівник бере на себе зобов`язання працювати на підприємстві, в установі, організації. При цьому, правовий статус працівника, з яким укладено строковий договір, не відрізняється від правового статусу працівника, з яким укладено трудовий договір на невизначений строк.

Слід зазначити, що у доктрині Трудового права існує принцип свободи праці, складовою якого є принцип свободи Трудового договору. Свобода Трудового договору означає юридичну рівність сторін (працівника та роботодавця) на етапі укладення Трудового договору, що для працівника полягає у можливості вільно обирати форму залучення до праці та роботодавця, погоджувати з ним подальші умови взаємної співпраці тощо, а для роботодавця підбирати для виконання роботи працівників з відповідним рівнем професійних та ділових якостей, діючи при цьому з урахуванням норм та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

З огляду на вищенаведені висновки, слід констатувати, що чинне законодавство про працю не містить чіткої вимоги щодо способів та форми підтвердження інтересу працівника на укладення строкового Трудового договору. Так. якщо трудовий договір укладається в усній формі, належною формою волевиявлення та підтвердження інтересу працівника на укладення Трудового договору може бути особиста заява працівника про прийняття його на роботу на умовах строкового Трудового договору. Проте, виходячи з системного тлумачення законодавства, у випадку укладення між сторонами письмового Трудового договору, сам трудовий договір слід розглядати як форму волевиявлення сторін на виникнення трудових відносин між ними на умовах, що становлять зміст цього договору, в тому числі й щодо строку його дії.

Наявність підписів сторін на договорі, за загальним правилом, презюмує їх згоду на дотримання та виконання його положень. Отже, особистий підпис працівника на трудовому договорі, в якому закріплені умови праці, включаючи порядок оплати праці, режим роботи. строк дії Трудового договору тощо є належним підтвердженням факту ознайомлення працівника з його умовами та його згоди на виконання трудових обов`язків у встановлених за погодженням сторін умовах.

Разом з цим, відповідно до усталеної практики Верховного Суду стосовно визнання недійсним Трудового договору в частині строку його дії, презюмується дійсність пункту Трудового договору, яким встановлено строк дії договору, у разі якщо, такий строк зазначено у трудовому договорі (постанова Верховного Суду у справі № 285/1214/17 від 19.03.2018); постанова Верховного Суду у справі № 285/1214/17.

Отже, волевиявлення працівника на укладення строкового Трудового договору підтверджується його заявою, його особистими підписами на трудовому договорі та в наказі про прийняття на роботу, в яких зазначений строк дії Трудового договору.

Волевиявлення позивача на укладення саме строкового Трудового договору підтверджується його заявою від 14.09.2021 року про прийняття його на роботу на визначений строк, особистим підписом на трудовому договорі від 20 вересня 2021 року та наказі № 419/ос від 20 вересня 2021 року про призначення на посаду, якими визначено строк його дії.

При цьому, припинення Трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового Трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого Трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України. Така ж позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, від 06 грудня 2018 року у справі № 757/26016/17-ц.

Встановлено, що позивач працював за строковим трудовим договором від 20 вересня 2021 року, жодних зауважень при його укладанні не зазначав. Протягом дії строкового договору позивач не оскаржив його умови з підстав порушення трудових прав та не ініціював внесення змін та доповнень до положень строкового договору, що свідчить про погодження позивача з умовами цього Трудового договору, зокрема щодо його строковості. Вказаний договір протягом строку його дії недійсним не визнавався.

Факт підписання позивачем кожної сторінки Трудового договору з визначеним строком його дії свідчить про наявність у особа_1 волевиявлення на його укладення та про його згоду з усіма умовами такого договору.

Таким чином, на підставі встановлених обставин, в суду відсутні законні підстави для визнання Трудового договору № 563−2021 від 20.09.2021 року підписаного особа_1 та Акціонерним товариством «Українська залізниця» укладеним на невизначений строк.

Щодо вимоги про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно ст.94 КЗпП заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 119 КЗпП в редакції до 19.07.2022 р. за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Відповідно до п. 17) ч. 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ, прийнятого 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни у Кодекс законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР. 1971 р., додаток до № 50. ст. 375). між іншим, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».

Відповідно до Наказу № 1053/ос від 19.07.2022 року у зв`язку з набранням чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесені зміни до ст. 119 КЗпП України було припинено з 19.07.2022 року нарахування та виплата середнього заробітку особа_1 ..

Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-іх.

Разом з тим, правління АТ «Укрзалізниця» 15.08.2022 року ухвалило рішення з 19.07.2022 року зберігати середній заробіток за рахунок власних коштів АТ «Укрзалізниця» (але не більше розміру двох мінімальних заробітних плат, встановлених в Україні на дату розрахунку) таким працівникам: призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, контракту добровольця Сил територіальної оборони Збройних Сил України, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Таким чином, позивач отримує на теперішній момент виплати, встановлені роботодавцем, що відповідає вимогам законодавства.

Крім того, суд зазначає, що на час розгляду справи позивач фактично не перебував у вимушеному прогулі, оскільки його було поновлено на роботі з виплатою належних коштів. Фактично, вимога Позивача пов`язана з незгодою зі змінами у законодавстві щодо збереження середнього заробітку особам, що проходять військову службу.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та не ознайомлення з наказами №1053/ос від 19.07.2022р. в розмірі 505047, 06 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх [censored] суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.5, 12−13, 76, 81, 263−265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог особа_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання строкового Трудового договору укладеним на невизначений строк, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу відмовити.

Повне рішення складено 21 березня 2024 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разіподання апеляційноїскарги рішення, якщо йогоне скасовано, набирає законноїсили післяповернення апеляційної скарги, відмови увідкритті чизакриття апеляційногопровадження абоприйняття постановисуду апеляційної інстанції занаслідками апеляційногоперегляду.

Суддя О. М. Мачуський

💬 Добавить комментарий ↓