ДП "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ": невыплата зарплаты

Судья [Ш.] С. В.

Дело № 644/1998/21
Производство № 2/644/1537/21
17.05.2021

решение
именем украины
17 мая 2021 Орджоникидзевский районный суд г.Харькова в составе: председательствующего судьи [Ш.] С.В., с участием секретаря судебного заседания [К.] А.В. рассмотрев в открытом судебном заседании в Харькове гражданское дело по иску лицо_1 к ГП « завод «Электротяжмаш» о взыскании среднего заработка за все время задержки расчета и морального вреда,

в с т а н о в и л:

особа_1 обратился в суд с вышеуказанным иском.
В обоснование требований истец указал, что он работал на предприятии с 24.03.2015 года в должности стерженщика машинной формовки 3 разряда. 08.10.2020 года на основании ч.3 ст. 38 КЗоТ Украины был уволен с предприятия по собственному желанию. После освобождения ответчик не осуществил с ним окончательный расчет по заработной плате.
Лишь после обращения истца в суд, ответчик 30.12.2020 года оплатил ему сумму заборгованости по заработной плате путем перечисления средств на банковский счет. Поскольку задолженность по заработной плате истцу своевременно не была выплачена, он просит взыскать средний заработок за все время задержки расчета, моральный вред, судебные расходы по уплате государственной пошлины и расходы на юридическую помощь.
Постановлением Орджоникидзевского районного суда г.Харькова от 17.03.2021 года открыто производство по делу и назначено дело к рассмотрению в порядке упрощенного искового провадженни с вызовом сторон.
В судебном заседании истец и его представитель не явились, представитель истца через канцелярию суда подал заявление, в котором отметил, что исковые требования просит удовлетворить в полном объеме и просил рассмотрение дела просил проводить в отсутствие истца и его представителя.
Представитель ответчика в судебное заседание не явился, о времени и месте рассмотрения дела извещен надлежащим образом, путем направления судебной повестки-сообщения о вызове в судебное изасидання по месту нахождения юридического лица.
23.04.2021 года представитель истца через канцелярию суда подал отзыв на исковое заявление в котором просил отказать в требовании истца о взыскании среднего заработка за время задержки выплаты заработной платы, учитывая предоставленные им расчеты, но при этом отметил, что в случае удовлетворения указанного требования просит о уменьшение размера среднего заработка до 10% от начисленной суммы. Кроме того, просил отказать в требовании о взыскании морального вредав полном объеме, или в случае ее удовлетворения уменьшить ее до 500 грн. Возражал против удовлетворения требования о взыскании расходов на правовую (юридическую) помощь адвоката в размере 5000 грн. Представитель предприятия в обоснование своих возражений указал, что ГП "Завод" Электротяжмаш "принимает все возможные меры для отыскания возможностей погашения задолженностей существующих у предприятия как по погашению задолженности по заработной плате так и из среднего заработка уволенным работникам. Вказав, что истец был освобожден по ч.3 ст.38 КЗоТ Украины по собственному желанию. 24 июля 2020 и.о. генерального директора ГП "Завод" Електровжамаш "был подписан приказ №309" Об установлении неполной рабочей недели ", которым с 01.10.2020 года на предприятии установлена ​​неполная рабочая неделя с рабочими днями: понедельник, вторник, среда, четверг. Кроме того, приказом от 21.10.2020 года №427 на ГП "Завод" Электротяжмаш "установлен режим неполного рабочего времени со следующими рабочими днями в грудные 2020: 1, 2, 3, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 21, 22, 23, 24 и режим неполного рабочего времени со следующими рабочими днями в январе 2021: 18, 19 , 20, 21, 25, 26, 27, 28. Кроме того, согласно приказу №261-01 / 09 от 26.01.2021 года в связи с предотвращением распространения на территории предприятия острой респираторной болезни COVID-19, вызванной короновирусом на ГП "Завод" Электротяжмаш "установлено простой работников в феврале 2021 года. приказом №261-01 / 61 от 22.02.2021 года продлен простой работников ДП "Завод" Электротяжмаш "в марте 2021 года. С учетом разъяснения Минсоцполитики из расчета норм продолжительности рабочего времени на 2020 год (письмо от 29.07.2019 г.), Количество рабочих дней, за которые истцу задержан выплату заработной платы при увольнении по период с 08.10.2020 года (день увольнения) по 30.12.2020 года (день фактического расчета), должна рассчитываться исходя из графика работы предприятия, а именно: за октябрь 2020 - 11 рабочих дней (за период с 08.10 2020г. по 31.10. 2020р. без учета пятниц - 9, 16, 23, 30, согласно приказу №309 от 24.07.2020 г., и без учета общегосударственного выходного дня 14.10.2020 года); за ноябрь 2020 - 17 рабочих дней (за период с 01.11.2020р. по 30.11.2020р. без учета пятниц - 6, 13, 20, 27, в соответствии с приказом №309 от 24.07.2020 г.) за декабрь 2020 - 15 рабочих дней (за период с 01.12.2020 по 24.12.2020 г., согласно приказу №309 от 24.07.2020 г. без учета пятниц - 4, 11, 18 и за период с25.12.2020 по 31.12.2020 г., Согласно приказу №427 от 21.10.2020 г. Без учета - 28, 29, 30, 31) в целом: 43 рабочих дня.
Отметил, что среднедневная заработная плата истца составляет 778 грн. 48 коп. (Без учета налогов) и предоставил соответствующую справку от 15.04.2021 года и отметил, что формула для начисления средней заработной платы за время задержки выплаты заработной платы по день фактического расчета должен выглядеть следующим образом: 778 грн. 48 коп. (Среднедневная заработная плата)х 43 рабочих дня (количество дней просрочки) = 33474 грн. 64 коп. (Без учета налогов). Представитель ответчика настаивал на уменьшении размера среднего заработка за время задержки расчета, ссылаясь на принципы разумности, справедливости и соразмерности и учитывая: размер просроченной задолженности работодателя по выплате работнику при увольнении всех причитающихся сумм, предусмотренных на день увольнения трудовым законодательством, коллективным договором, соглашением или трудовым договором; период задержки (просрочки) выплаты такой задолженности, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента нарушения права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм; вероятный размер связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника; другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работника и работодателя в спорных правоотношениях, соразмерность вероятного размера связанных с задержкой расчета при уволеннон имущественных потерь работника и заявленных истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении. Представитель ответчика указал, что предприятие имеет проблемы экономического характера, за которые по объективным причинам не может самостоятельно решить вопросы, которые возникли по задержкой расчетам, в том числе и по заработной плате, поскольку не получает ни бюджетного финансирования, ни любой которых дотационных или преференций. В связи с тяжелой экономической ситуацией, предприятием было введено ряд операционных мероприятий, основной целью которых является сохранение рабочих мест, соблюдения социальных гарантий работников и своевременного наполнения бюджета государства. Кроме всего прочего, в 2020 году на счета предприятия уже несколько раз были наложены аресты, что способствовало росту задолженности предприятия перед кредиторами, возникновению задолженности по заработной плане и по уплате социальных взносов в Государственный бюджет. Заметил, что постановлениями были наложеныаресты на счета ответчика, что практически парализовало хозяйственную деятельность предприятия и привело задержки выплат работникам. В совокупности, периодическое блокирование хозяйственной деятельности предприятия, путем наложения арестов на все счета ответчика и кризисное состояние в области машиностроения, способствовало возникновению ситуации, когда держане предприятие вынуждено осуществлять частичные выплаты не только контрагентам, но и работникам по выплате заработной платы, платежей в бюджет и комунальних платежей. Учитывая фактическое погашение задолженности и непродолжительный период задержки расчета, а также объективно сверхтяжелой экономическое и политическое положение, когда предприятие принимает все возможные меры для сохранения рабочих мест и полноценного функционирования энергетической отрасли Украины, а также исходя из указанных принципов разумности, справедливости и соразмерности, ответчик осуществляет возможные меры для восстановления производственной деятельности предприятия. представитель предприятияпросил учесть все указанные обстоятельства и уменьшить размер среднего заработка за время задержки выплаты заработной платы особа_1 до 10% от общего их размера 33 474, 64 грн. и в случае их взыскания, взыскать в размере 3 347, 46 грн. (33 474, 46 х 10%), поскольку такое уменьшение размера среднего заработка за время задержки расчета учтет оптимальный баланс интересов сторон в споре и является таким, что предотвратит наступление негативных последствий для обеих сторон по делу. Ситуация дополнительно ухудшаетсяя объявлением карантина, с целью предотвращения распространения на территории Украины коронавирусной болезни. Кроме того, указал, что лицо, нарушившее обязательство освобождается от ответственности за нарушение обязательства, если докажет, что это нарушение произошло вследствие случая или непреодолимой силы, отметил, что кроме указанных выше обстоятельств просит принять во внимание, что введение карантина отнесено к форс-мажорных обстоятельств, то есть обстоятельств непреодолимой силы.
Также представитель ответчика указал, что возражает против требований о взыскании морального вреда, отметил, что со стороны истца, в суд не представлено ни одного доказательства в подтверждение факта причинения нравственных страданий и доказательств наличия причинной связи между причиненным моральным вредом и противоправным деянием ответчика представлено, как и не предоставлено расчета суммы морального вреда. Так же как и представлено доказательств того, что указанные негативные моральные, психические переживания, нервотрепка, глубокие волнения и негативные эмоции повлияли на состояние здоовья истца, которые были бы подтверждены соответствующими медицинскими документами. Более того, представитель ответчика просил принять во внимание, что истец был освобожден на основании ч.3 ст.38 КЗоТ, то есть кроме окончательного расчета, заработной платы и компенсации за неиспользованные отпуска особа_1 было начислено три среднемесячные заработные платы, компенсации при увольнении. При этом справки от 11.11.2020 года, которая содержится в материалах дела, следует, что заработная плата истцу за августпень составила 8471, 73 грн., за 11 сентября 627, 55 грн., то есть истец согласен на такой размере заработной платы и работал именно на таких условиях на предприятии ответчика. Указал, что за октябрь особа_1 было начислено и впоследствии выплачено 45 801, 25 грн. (В т.ч. компенсация при увольнении и выходное пособие) есть более чем в 4 раза сумма окончательного расчета превысила обычные доходы истца. Отметил, что такая компенсация сама по себе предназначена для удержания уволенного работника опреной время, не причиняя ему моральные страдания. Представитель ответчика указал, что в исковом заявлении истцом был определен из каких соображений и подсчетов моральный ущерб была определена именно в размере 10 000 грн., Которая значительно завышенной. Таким образом, учитывая характер правоотношений в пределах искового заявления, продолжительность нарушения прав истца, в случае удовлетворения судом требований о взыскании морального вреда, согласился, что считает возможным справедливым частичном удовлетворении требования истца о стягнения морального вреда в сумме 500 грн, соответствующий принципам взвешенности, разумности и справедливости, ведь размер возмещения морального вреда должно быть не больше, чем достаточно для разумного удовлетворения потребностей истца и не должен приводить к его обогащения, а учитывая тот факт, что предприятием было начислена компенсация при увольнении в размере трех среднемесячных заработных плат (45801 грн. 25 коп.), отсутствие доказательств того, что истцу был нанесен моральный ущерб, а не доведено вине работодателя о причинении морального вреда и не доказано, что само по себе не выплата заработной платы стала причиной нравственных страданий истца.
Кроме того, представитель ответчика просил также отказать в удовлетворении требований истца о возмещении расходов на юридическую помощь, поскольку истцом подтверждено надлежащими и допустимыми доказательствами выполнения адвокатом объемов и стоимости услуг юридической помощи, указанной в предыдущем (ориентировочном) расчета судебных издержек. при этм заявленные адвокатом к возмещению расходы абсолютно не сопоставимы со сложностью данного дела, объемом услуг и реальным (действительным) тем, затраченным на предоставление соответствующих услуг адвокатом; такие расходы не соответствуют критерию их реальности (действительности) и разумности их размера. Размер гонорара определяется только по согласованию адвоката с клиентом и в суд не имеет полномочий определять размер такого гонорара. Указал, что возбуждено критерий реальности адвокатских расходов (установление их действительноости и необходимости), а также критерия разумности их размера, исходя из конкретных обстоятельств дела и финансового состояния обеих сторон. Представитель ответчика указал, что размер расходов на юридическую помощь не доказан истцом документально не обоснован и не соответствует критерию разумной необходимости таких расходов. Отметил, что обоснованность размера расходов на оплату услуг адвоката определяется на основании предоставленных сторонами доказательств (договор о предоставлении правовой помощи (договор поручилиния, договор о предоставлении юридических услуг и др.) документы, свидетельствующие об оплате гонорара и других расходов, связанных с предоставлением правовой помощи, оформленные в установленном законом порядке (квитанция к приходному кассовому ордеру, платежное поручение с отметкой банка или другой банковский документ, кассовые чеки, удостоверение. Истцом предоставлено документального подтверждения с которого возможно установить механизм расчета гонорара адвоката [Н.] А.И., потому как к исковой заявления добавлено только копия договора и ордер адвоката, где никак не рассчитывается порядок и размер расчета оплаты труда за предоставленные услуги. Отсутствие в договоре об оказании правовой помощи размера и / или порядка исчисления адвокатского гонорара (как почасовой оплаты или фиксированного размера) не дает возможности убедиться в действительной договоренности сторон относительно размера адвокатского гонорара. Обоснованность размера расходов на оплату услуг адвоката определяется на основании представленных доказательств. Такимы доказательствами в частности могут быть 1) протокол согласования объемов и стоимости услуг юридической помощи 2) выписка по счету, подтверждающий оплату предоставленных услуг; 3) счет на оплату услуг; 4) акт приемки оказанных услуг. Таким образом, основанием возникновения обязанности по осуществлению расчетов за предоставленные услуги является подписание Клиентом акта оказанных услуг, который является первичным учетным документом в понимании Закона Украины "О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине" и который соответа есть требованиям, в частности, статьи 9 названного Закона и Положения о документальном обеспечении записей в бухгалтерском учете и фиксирует факт совершения хозяйственной операции и установления договорных отношений. Первичные документы должны быть составлены во время осуществления хозяйственной операции, а если это невозможно - непосредственно после ее окончания, ни счета на оплату, ни акта об оказании юридической помощи в перечне документов, прилагаемых истцом к исковому заявлению, не содержится.

Согласно ч. 2 ст.247 ГПК Украины в случае неявки в судебное заседание всех участников дела или в случае если в соответствии с положениями ГПК Украины рассмотрение дела осуществляется судом при отсутствии участников дела, фиксирование судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства не осуществляется.
Исследовав письменные доказательства, содержащиеся в материалах дела, судом установлено, что истец состоял в трудовых отношениях с ответчиком с 24.03.2015 года.
08.10.2020 года особа_1 был уволен по собственномужеланию в соответствии с ч. 3 ст.38 КЗоТ Украины, что подтверждается копией приказа №458 от 08.10.2020 года (а.с.8).
В соответствии с требованиями статьи 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся працивникови при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае обязан в указанный в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
Согласно копии справки ГП «Завод« Электротяжмаш »№995 от 11.11.2020 года задолженность по заработной плате особа_1 составляет 65900 грн. 53 коп., В которую входят в том числе компенсация при увольнении и выходное пособие. При увольнении истца ответчиком с ним не были проведены окончательные расчеты, стало основанием для обращения особа_1 в суд для защиты своего нарушенного права.
Согласно справки от 15.04.2021 года, добавленной ответчиком к отзыву, задолженность по заработной плате по состоянию на 15.04.2021 года перед особа_1 отсутствует, среднедневная заработная плата составляла 778 грн 48 коп.
Решая исковые требования в части взыскания среднего заработка за весь время задержки расчета при увольнении, суд принимает во внимание следующее.
Согласно ст. 117 КЗоТ Украины, в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
Согласно п. 20 Постановления Пленума Верховного Суда Украины «О практикв применении судами законодательства об оплате труда »от 24 декабря 1999 года № 13, установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день освобождения, когда он в этот день был на работе - на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст. 117 КЗоТ взыскивает в пользу работника средний заработокза весь период задержки расчета, а при непроведении его к рассмотрению дела - по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины.
Тяжелое материальное положение, отсутствие финансово-хозяйственной деятельности или средств у работодателя не освобождают последнего от ответственности, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины.
Аналогичный правовой вывод указанный в постановлении Верховного Суда от 10 мая 2018 по делу №337 / 6455/15-ц, производства № 61-3683св18.
Поэтому, учитывая установленные судом обстоятельства дела, имеются достаточные основания для взыскания с ответчика в пользу истца среднего заработка за весь период задержки расчета. Между тем, решая ходатайство ответчика об уменьшении суммы такого возмещения, суд принимает во внимание, что в постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 26 июня 2019 (дело № 761 (9584) 15-ц (далее постановление) в пункте 87 указано, что с учитывая приведенные мотивы о компенсационный характер мероприятийответственности в гражданском праве Большая Палата Верховного Суда приходит к выводу, что, исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, суд при определенных условиях может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ.
При этом, уменьшение суммы возмещения зависит от размера недоплаченной работодателем суммы. Существенным является период задержки (просрочки) невыплаты такой задолженности, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента нарушения права працивника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм.
Большая Палата в указанной выше постановлении отмечает, что учитывать нужно вероятный размер связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника, другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работника и работодателя в спорных правоотношениях, соразмерность вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленных истцом к взысканиюя сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении. (П.п.91; 91 п.1, 2, 3, 4 постановления).
Судом установлено, что на 11.11.2020 года задолженность предприятия по заработной плате особа_1, составляла в общем размере 65900 грн.53 коп.
30.12.2020 года ответчиком была перечислена задолженность по заработной плате на банковский счет истца. То есть на момент обращения истца в суд за защитой прав задолженность ответчика перед особа_1 отсутствует.
Согласно наданой ответчиком справки №245 / 485 от 15.04.2021 года среднедневная заработная плата истца составляла 778 грн 48 коп.
В поданном в суд иске особа_1 просил взыскать с ответчика средний заработок за время задержки расчета за 56 рабочих дня в общем размере 26798 грн.80 коп., Приводя соответствующий расчет, исходя из размера среднедневной заработной платы 478 грн.55 коп.
Согласно ч. 1 ст. 13 ГПК Украины, суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с этго Кодекса, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
Определяя период задержки расчета, суд исходит из того, что, поскольку отсутствуют другие данные, началом течения такого срока является следующий день после освобождения особа_1, то есть 09.10.2020 года.
Таким образом, период задержки расчета, который начинается с 09.10.2020 года и заканчивается 29.12.2020 года, составляет 56 рабочих дней. Следовательно, размер среднего зараБытков за этот период составляет 43594 грн. 88 коп. (778 грн.48 коп. Х 56 дней).
Наряду с этим, исходя из того, что ответчиком, в ходе судебного разбирательства, в добровольном порядке был проведен расчет с истцом, задержка в проведении такого расчета объясняется тяжелым экономическим положением на предприятии, обусловлено рядом факторов, подтверждается предоставленными ответчиком копиями соответствующих доказательств, которые им добавлены к отзыва на иск, истцом не представлено суду доказательств на подтвержденния того, что такая задержка повлекла ему имущественные потери, суд, исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, приходит к выводу о наличии оснований для уменьшения размера возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ, в 15 000 грн., при этом суд также принимает во внимание размер задолженности по заработной плате (65900 грн 53 коп.) и период задержки расчета с истцом с 09.10.2020 года по 29.12.2020 года.
О распределении судебных расходов суд отмечает следующее.
Согласно пунктом 1 части третьей статьи 133 ГПК Украины к расходам, связанным с рассмотрением дела, относятся расходы на профессиональную юридическую помощь.
Частью восьмой статьи 141 ГПК Украины предусмотрено, что размер расходов, которые сторона оплатила или должен уплатить в связи с рассмотрением дела, устанавливается судом на основании представленных сторонами доказательств (договоров, счетов и т.д.). Такие доказательства представляются до окончания судебных прений по делу или в течение пяти дней после принятия решения суда при условии, что к закончитния судебных прений по делу сторона сделала об этом соответствующее заявление.
Истцом было подано в суд копию части договора, а именно страницу с реквизитами сторон и изложением положений п.6 «Другие положения» (а.с.13) и копию ордера о предоставлении юридической (правовой) помощи от 09.03.2021 года (а. с.14).
В подтверждение получения правовой помощи, суда должны быть предоставлены договор о предоставлении правовой помощи (договор поручения, договор о предоставлении юридических услуг и др.), Документы, свидетельствующиеоб оплате гонорара те прочих расходов, связанных с предоставлением правовой помощи, оформленные в установленном законом порядке (квитанция о к приходному кассовому ордеру, платежное поручение с отметкой банка или другой банковский документ, кассовые чеки, удостоверения). Указанные расходы должны быть документально подтверждены и доказаны. Отсутствие оригинала договора о предоставлении правовой помощи, заключенного между истцом и адвокатом [Н.] А.И., или надлежащим образом заверенной йогв копии, акта выполненных работ к договору перечню (расчетом) предоставляемых услуг и указанием их стоимости, документального подтверждения расходов на правовую помощь, как квитанция о к приходному кассовому ордеру, платежное поручение с отметкой банка или другой банковский документ, подтверждающий оплату таких расходов является основанием для отказа в удовлетворении требований о возмещении таких расходов.
Аналогичная позиция изложена в постановлении Верховного суда по делу № 280/1765/19 от 04.02.2020 года.
Истцом представлено суду доказательств в подтверждение заключения договора о предоставлении правовой помощи, в рамках которого им понесенные расходы в сумме 5000 грн., Поскольку предоставленная суду часть копия договора никоим образом не подтверждает указанные правоотношения, а лишь содержит информацию о реквизитах сторон.
Таким образом, суд отказывает в удовлетворении требования особа_1 в возмещении за счет ответчика этих расходов в полном объеме.
В части решения требований истца о возмещении морального вреда, суд выходит из следующего.
Порядок возмещения морального вреда в сфере трудовых отношений регулируется статьей 237-1 КЗоТ Украины, в соответствии с положениями которой предусмотрено возмещение собственником или уполномоченным им органом морального вреда работнику в случае, если нарушение его законных прав привели к моральным страданиям, утрате нормальных жизненных связей и требуют от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
Частью 1 статьи 1167 ГК Украины предусмотрено, что моральный вред, причиненныйфизическому или юридическому лицу неправомерными решениями, действиями или бездействием, возмещается лицом, которое его нанесло, при наличии его вины.
В пункте 13 постановления Пленума Верховного Суда Украины от 31 марта 1995 года «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» (с соответствующими изменениями) разъяснено, что в соответствии со статьей 237-1 КЗоТ Украины при наличии нарушения прав работника в сфере трудовых отношений (незаконное увольнение или перевод, невыплаты причитающихсяему денежных сумм, выполнения работ в опасных для жизни и здоровья условиях и т.п.), которое привело к его нравственных страданий, потери нормальных жизненных связей или требует от него дополнительных усилий для организации своей жизни, обязанность по возмещению морального (неимущественного ) вреда возлагается на собственника или уполномоченный им орган независимо от формы собственности, вида деятельности или отраслевой принадлежности.
Оценивая доводы истца перед ним приведены в обоснование требования о возмещении г.оральной вреда, суд приходит к выводу, что существенное и продолжающееся нарушение права истца на своевременное и полное получение заработной платы, поставило последнего в затруднительное материальное положение, привело к негативным психо-эмоциональных переживаний, требовало дополнительных усилий для организации жизни и защиты нарушенного права.
Анализируя вышеприведенные нормы права в совокупности с доказательствами, исследованными в судебном заседании, суд приходит к выводу, что истцу был причинен моральный вред бездействием видповидача, которая заключалась в невыплате ему причитающихся сумм заработной платы.
С учетом изложенного, суд считает необходимым взыскать с ответчика в пользу истца моральный вред в размере 2000 грн., Что соответствует критериям разумности и справедливости.
Между тем, с ответчика в пользу истца, в соответствии с ст.141 ГПК Украины, подлежат взысканию расходы по оплате государственной пошлины в размере 908 грн 80 коп. по требованию о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнениии, несения которых подтверждено соответствующей квитанцией.
На основании изложенного, руководствуясь ст. ст.13, 81, 141, 161, 263- 265, 268 ГПК Украины, суд,

е д е л:

Исковые требования особа_1 удовлетворить частично.
Взыскать с Государственного предприятия «Завод« Электротяжмаш »в пользу особа_1 средний заработок за время задержки расчета при увольнении в размере 15 000 грн. (Сумма определена без удержания налогов и других обязательных платежей).
Взыскать с Открытого акционерного общества «Харьковскийподшипниковый завод »в пользу особа_1 моральный ущерб в размере 2000 грн.
Взыскать с Государственного предприятия «Завод« Электротяжмаш »в пользу особа_1 расходы по оплате государственной пошлины в размере 908 гривен.
В другой части исковых требований - отказать.
Решение вступает в законную силу по истечении срока для подачи апелляционной жалобы всеми участниками, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу после рассмотрения спРави апелляционным судом.
Апелляционная жалоба на решение суда может быть подана в Харьковский апелляционный суд в течение 30 дней со дня составления полного судебного решения.
Участники дела, которым полное решение не было вручено в день его составления вправе подать апелляционную жалобу в течение 30 дней со дня вручения им полного решения суда.
Ко дню начала функционирования Единой судебной информационно-телекоммуникационной системы апелляционные жалобы подаются участниками дела в Харьковский апелляционный суддо или через Орджоникидзевский районный суд. Харькова.
Судебное решение составлено 17.05.2021 года.

Истец особа_1, информация_1, рнокпп: номер_1, адрес регистрации места жительства: адрес_1.
Ответчик: Государственное предприятие «Завод« Электротяжмаш », код егрпоу 00213121, местонахождение: пр-т Московский, 299, г. Харьков, 61089.

судья [С.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:

Суддя [Ш.] С. В.

Справа № 644/1998/21
Провадження № 2/644/1537/21
17.05.2021

рішення
іменем україни
17 травня 2021 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді Шевченка С.В., за участю секретаря судового засідання Коломієць О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Харкові цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

особа_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
В обґрунтування вимог позивач вказав, що він працював на підприємстві з 24.03.2015 року на посаді стрижневика машинного формування 3 розряду. 08.10.2020 року на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України був звільнений з підприємства за власним бажанням. Після звільнення відповідач не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі.
Лише після звернення позивача до суду, відповідач 30.12.2020 року сплатив йому суму заборгованості по заробітній платі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок. Оскільки заборгованість по заробітній платі позивачеві своєчасно не була виплачена, він просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку, моральну шкоду, судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 17.03.2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадженні з викликом сторін.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представник позивача через канцелярію суду подав заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі та просив розгляд справи просив проводити у відсутність позивача та його представника.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової повістки-повідомлення про виклик у судове засідання за місцем знаходження юридичної особи.
23.04.2021 року представник позивача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у вимозі позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, враховуючи надані ним розрахунки, але при цьому зазначив, що в разі задоволення вказаної вимоги просить про зменшення розміру середнього заробітку до 10% від нарахованої суми. Крім того, просив відмовити у вимозі про стягнення моральної шкоди в повному обсязі, або у разі її задоволення зменшити її до 500 грн. Заперечував проти задоволення вимоги про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу адвоката у розмірі 5000 грн. Представник підприємства в обгрунтування своїх заперечень вказав, що ДП "Завод "Електроважмаш" вживає усіх можливих заходів для відшукування можливостей погашення заборгованостей які існують у підприємства як з погашення заборгованості по заробітній платі так і з середнього заробітку звільненим працівникам. Вказав, що позивач був звільнений за ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням. 24 липня 2020 року т.в.о. генерального директора ДП "Завод "Електровжамаш" було підписано наказ №309 "Про встановлення неповного робочого тижня", яким з 01.10.2020 року на підприємстві встановлено неповний робочий тиждень з робочими днями: понеділок, вівторок, середа, четвер. Крім того, наказом від 21.10.2020 року №427 на ДП "Завод "Електроважмаш" встановлено режим неповного робочого часу з наступними робочими днями у грудні 2020 року: 1, 2, 3, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 21, 22, 23, 24 та режим неповного робочого часу з наступними робочими днями у січні 2021 року: 18, 19, 20, 21, 25, 26, 27, 28. Крім того, відповідно наказу №261-01/09 від 26.01.2021 року у зв`язку з запобіганням поширення на території підприємства гострої респіраторної хвороби COVID-19 , спричиненої короновірусом на ДП "Завод"Електроважмаш" встановлено простій працівників у лютому 2021 року. Наказом №261-01/61 від 22.02.2021 року продовжено простій працівників ДП "Завод "Електроважмаш" у березні 2021 року. З урахуванням роз'яснення Мінсоцполітики з розрахунку норм тривалості робочого часу на 2020 рік (лист від 29.07.2019 р.), кількість робочих днів, за які позивачу затримано виплату заробітної плати при звільненні за період з 08.10.2020 року (день звільнення) по 30.12.2020 року (день фактичного розрахунку), повинна розраховуватися виходячи з графіку роботи підприємства, а саме: за жовтень 2020 року - 11 робочих днів (за період з 08.10 2020р. по 31.10.2020р. без врахування п'ятниць - 9, 16, 23, 30, відповідно до наказу №309 від 24.07.2020 р., та без врахування загальнодержавного вихідного дня 14.10.2020 року); за листопад 2020 року - 17 робочих днів (за період з 01.11.2020р. по 30.11.2020р. без врахування п'ятниць - 6, 13, 20, 27, відповідно до наказу №309 від 24.07.2020 р.); за грудень 2020 року - 15 робочих днів (за період з 01.12.2020 по 24.12.2020 р., відповідно до наказу №309 від 24.07.2020 р. без врахування п'ятниць - 4, 11, 18 та за період з 25.12.2020 по 31.12.2020 р., відповідно до наказу №427 від 21.10.2020 р. без врахування - 28, 29, 30, 31); загалом: 43 робочих дня.
Зазначив, що середньоденна заробітна плата позивача складає 778 грн. 48 коп. (без врахування податків) та надав відповідну довідку від 15.04.2021 року та зазначив, що формула для нарахування середньої заробітної плати за час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку має виглядати наступним чином: 778 грн. 48 коп. (середньоденна заробітна плата) х 43 робочих дня (кількість днів прострочення) = 33 474 грн. 64 коп. (без врахування податків). Представник відповідача наполягав на зменшенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на принципи розумності, справедливості та пропорційності і враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Представник відповідача вказав, що підприємство має проблеми економічного характеру, через які з об`єктивних причин не може самостійно вирішити питання, які виникли по затримкою з розрахунками, в тому числі і по заробітній платі, оскільки не отримує ані бюджетного фінансування, а ні будь-яких дотаційних чи преференцій. У зв`язку з тяжкої економічною ситуацією, підприємством було запроваджено низку операційних заходів, основною метою яких є збереження робочих місць, додержання соціальних гарантій працівників та своєчасного наповнення бюджету держави. Крім усього іншого, у 2020 року на рахунки підприємства вже декілька разів були накладені арешти, що сприяло зростанню заборгованості підприємства перед кредиторами, виникненню заборгованості по заробітній плані та по сплаті соціальних внесків до Державного бюджету. Зауважив, що постановами були накладені арешти на рахунки відповідача, що практично паралізувало господарську діяльність підприємства і призвело затримки виплат працівникам. У [censored] періодичне блокування господарської діяльності підприємства, шляхом накладання арештів на всі рахунки відповідача та кризовий стан в галузі машинобудування, сприяло виникненню ситуації коли держане підприємство змушено здійснювати часткові виплати не тільки контрагентам, але і працівникам стосовно виплати заробітної плати, платежів до бюджету та комунальних платежів. Враховуючи фактичне погашення заборгованості та нетривалий період затримки розрахунку, а також об'єктивно надтяжкий економічний і політичний стан, коли підприємство вживає всіх можливих заходів задля збереження робочих місць та повноцінного функціювання енергетичної галузі України, а також виходячи з зазначених принципів розумності, справедливості та пропорційності, відповідач здійснює можливі заходи для відновлення виробничої діяльності підприємства. Представник підприємства просив урахувати всі зазначені обставини та зменшити розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати особа_1 до 10% від загального їх розміру 33 474, 64 грн. та в разі їх стягнення, стягнути в розмірі 3 347, 46 грн. (33 474, 46 х 10%), оскільки таке зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку врахує оптимальний баланс інтересів сторін у спорі та є таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін по справі. Ситуація додатково погіршується оголошенням карантину, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби. Крім того, вказав, що особа, яка порушила зобов'язання звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, зазначив, що крім зазначених вище обставин просить прийняти до уваги, що введення карантину віднесено до форс-мажорних обставин, тобто обставин непереборної сили.
Також представник відповідача вказав, що заперечує проти вимог про стягнення моральної шкоди, зазначив, що з боку позивача, до суду не надано жодного доказу у підтвердження факту заподіяння моральних страждань та доказів наявності причинного зв'язку між заподіяною моральною шкодою і протиправним діянням відповідача не надано, як і не надано розрахунку суми моральної шкоди. Так само як і надано доказів того, що зазначені негативні моральні, психічні переживання, нервування, глибокі хвилювання і негативні емоції вплинули на стан здоров'я позивача, які були б підтверджені відповідними медичними документами. Більш того, представник відповідача просив прийняти до уваги, що позивач був звільнений на підставі ч.3 ст.38 КЗпП, тобто окрім остаточного розрахунку, заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки особа_1 було нараховано три середньомісячні заробітні плати, як компенсація при звільненні. При цьому з довідки від 11.11.2020 року, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що заробітна плата позивачу за серпень склала 8471, 73 грн., за вересень 11 627, 55 грн., тобто, позивач погоджувався на такий розмірі заробітної плати та працював саме на таких умовах на підприємстві відповідача. Вказав, що за жовтень особа_1 було нараховано та згодом виплачено 45 801, 25 грн. (в т.ч. компенсація при звільненні та вихідна допомога) тобто більше ніж в 4 рази сума остаточного розрахунку перевищила звичайні доходи позивача. Зазначив, що така компенсація сама по собі призначена для утримання звільненого працівника певний час, не завдаючи йому моральних страждань. Представник відповідача вказав, що у позовній заяві позивачем не було визначено з яких міркувань та підрахунків моральна шкода була визначена саме в розмірі 10 000 грн., яка є значно завищеною. Таким чином, враховуючи характер правовідносин в межах позовної заяви, тривалість порушення прав позивача, у разі задоволення судом вимог щодо стягнення моральної шкоди, погодився, що вважає можливим справедливим часткове задоволення вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 500 грн, що відповідатиме засадам виваженості, розумності та справедливості, адже розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен приводити до його збагачення, а враховуючи той факт, що підприємством було нараховано компенсацію при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат (45 801 грн. 25 коп.), відсутність доказів того, що позивачеві було нанесено моральних страждань, не доведено вини роботодавця щодо заподіяння моральної шкоди та не доведено, що саме не виплата заробітної плати стала причиною моральних страждань позивача.
Крім того, представник відповідача просив також відмовити в задоволенні вимог позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами виконання адвокатом обсягів та вартості послуг правничої допомоги, зазначеної у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат. При цьому заявлені адвокатом до відшкодування витрати є абсолютно не співмірними зі складністю даної справи, обсягом послуг і реальним (дійсним) часом, затраченим на надання відповідних послуг адвокатом; такі витрати не відповідають критерію їх реальності (дійсності) та розумності їх розміру. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і у суду не має повноважень визначати розмір такого гонорару. Вказав, що порушено критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Представник відповідача вказав, що розмір витрат на правничу допомогу не доведений позивачем, документально не обґрунтований та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Зазначив, що обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката визначається на підставі наданих сторонами доказів (договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження. Позивачем не надано документального підтвердження з якого можливо встановити механізм розрахунку гонорару адвоката [Н.] А.І., тому як до позовної заяви додано тільки копія договору та ордер адвоката, де ніяк не розраховується порядок та розмір розрахунку оплати праці за надані послуги. Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката визначається на підставі наданих доказів. Такими доказами зокрема можуть бути 1) протокол погодження обсягів та вартості послуг правничої допомоги 2) виписка по рахунку, що підтверджує оплату наданих послуг; 3) рахунок на оплату послуг; 4) акт приймання наданих послуг. Таким чином, підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги є підписання Клієнтом акту наданих послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, ні рахунку на оплату, ні акту про надання юридичної допомоги в переліку документів, доданих позивачем до позовної заяви, не міститься.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 24.03.2015 року.
08.10.2020 року особа_1 був звільнений за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією наказу №458 від 08.10.2020 року (а.с.8).
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно копії довідки ДП «Завод «Електроважмаш» №995 від 11.11.2020 року заборгованість по заробітній платі особа_1 складає 65900 грн. 53 коп., в яку входять в тому числі компенсація при звільненні та вихідна допомога. При звільненні позивача відповідачем з ним не були проведені остаточні розрахунки, що стало підставою для звернення особа_1 до суду для захисту свого порушеного права.
Відповідно довідки від 15.04.2021 року, доданої відповідачем до відзиву, заборгованість по заробітній платі станом на 15.04.2021 року перед особа_1 відсутня, середньоденна заробітна плата складала 778 грн 48 коп.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд приймає до уваги таке.
Згідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняють останнього від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Аналогічний правовий висновок зазначений в Постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №337/6455/15-ц, провадження № 61-3683св18.
Відтак, зважаючи на встановлені судом обставини справи, є достатні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. Між тим, вирішуючи клопотання відповідача про зменшення суми такого відшкодування, суд приймає до уваги, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц (далі постанова) у пункті 87 зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.
При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п.п.91; 91 п.1, 2, 3, 4 постанови).
Судом встановлено, що станом на 11.11.2020 року заборгованість підприємства по заробітній платі особа_1 , становила в загальному розмірі 65900 грн.53 коп.
30.12.2020 року відповідачем була перерахована заборгованість по заробітній платі на банківський рахунок позивача. Тобто на час звернення позивача до суду за захистом прав заборгованість відповідача перед особа_1 відсутня.
Відповідно до наданої відповідачем довідки №245/485 від 15.04.2021 року середньоденна заробітна плата позивача становила 778 грн 48 коп.
В поданому до суду позові особа_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за 56 робочі дні в загальному розмірі 26798 грн.80 коп., приводячи відповідний розрахунок, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 478 грн.55 коп.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Визначаючи період затримки розрахунку, суд виходить з того, що, оскільки відсутні інші дані, початком перебігу такого строку є наступний день після звільнення особа_1 , тобто 09.10.2020 року.
Отже, період затримки розрахунку, який починається з 09.10.2020 року та закінчується 29.12.2020 року, складає 56 робочих днів. Відтак, розмір середнього заробітку з цей період становить 43594 грн. 88 коп. ( 778 грн.48 коп. х 56 днів).
Поряд з цим, виходячи з того, що відповідачем, в процесі судового розгляду, у добровільному порядку був проведений розрахунок з позивачем, затримка у проведенні такого розрахунку пояснюється важким економічним становищем на підприємстві, яке обумовлено рядом чинників, що підтверджується наданими відповідачем копіями відповідних доказів, які ним додані до відзиву на позов, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що така затримка спричинила йому майнові втрати, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, до 15 000 грн., при цьому суд також приймає до уваги розмір заборгованості з заробітної плати ( 65900 грн 53 коп.) та період затримки розрахунку з позивачем з 09.10.2020 року по 29.12.2020 року.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем було подано до суду копію частини договору, а саме сторінку з реквізитами сторін та викладенням положень п.6 «Інші положення» (а.с.13) та копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 09.03.2021 року (а.с.14).
На підтвердження отримання правової допомоги, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару ті інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформленні у встановленому законом порядку (квитанція про до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність оригіналу договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом Новаковим А.І., або належним чином завіреної його копії, акту виконаних робіт до договору з переліком (розрахунком) наданих послуг та зазначенням їхньої вартості, документального підтвердження витрат на правову допомогу, як то квитанція про до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, що підтверджує оплату таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 280/1765/19 від 04.02.2020 року.
Позивачем не надано суду доказів на підтвердження укладення договору про надання правової допомоги, в межах якого ним понесені витрати у сумі 5000 грн., оскільки надана суду частина копія договору жодним чином не підтверджує вказані правовідносини, а лише містить інформацію про реквізити сторін.
Відтак суд відмовляє у задоволенні вимоги особа_1 у відшкодуванні за рахунок відповідача цих витрат в повному обсязі.
В частині вирішення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Оцінюючи аргументи позивача, які ним наведені в обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд доходить висновку, що істотне та триваюче порушення права позивача на своєчасне і повне отримання заробітної плати, поставило останнього у скрутне матеріальне становище, призвело до негативних психо-емоційних переживань, вимагало додаткових зусиль для організації життя та захисту порушеного права.
Аналізуючи вищенаведені норми права у [censored] з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачу була спричинена моральна шкода бездіяльністю відповідача, яка полягала у невиплаті йому належних сум заробітної плати.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2000 грн., що відповідає критеріям розумності та справедливості.
Між тим, з відповідача на користь позивача, відповідно до ст.141 ЦПК України, підлягають стягненню витрати з оплати судового збору в розмірі 908 грн 80 коп. за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, понесення яких підтверджено відповідною квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.13, 81, 141, 161, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги особа_1 задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 000 грн. (сума визначена без утримання податків й інших обов'язкових платежів).
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» на користь особа_1 моральну шкоду в розмірі 2000 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь особа_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 908 гривень.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його складання мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня вручення їм повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду до або через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова.
Судове рішення складене 17.05.2021 року.

Позивач: особа_1 , інформація_1 , рнокпп: номер_1 , адреса реєстрації місця проживання: адреса_1 .
Відповідач: Державне підприємство «Завод «Електроважмаш», код єдрпоу 00213121, місцезнаходження: пр-т Московський, 299, м.Харків, 61089.

Суддя [С.]