ДП "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ": невыплата зарплаты

Судья [Ш.] С. В.

Дело № 644/4292/21
Производство № 2/644/1973/21
30.06.2021

решение
именем украины
30 июня 2021 Орджоникидзевский районный суд г.Харькова в составе: председательствующего судьи [Ш.] С.В., с участием секретаря судебного заседания [К.] А.В. рассмотрев в открытом судебном заседании. Гражданское дело по иску лицо_1 к ГП « завод «Электротяжмаш» об взыскании среднего заработка за время задержки расчета, компенсацию потери частини заработка и морального вреда,
в с т а н о в и л:
особа_1 обратилась в суд с вышеуказанным иском.
В обоснование требований истец указала, что она работала на предприятии с 03.12.201991 года. За время работы ответчик нерегулярно проводил выплаты заработной платы. На основании ч.3 ст. 38 КЗоТ Украины истец была освобождена с предприятия по собственному желанию 21.10.2020 года. После освобождения ответчик совершил с ней окончательный расчет по заработной плате. Расчет с истцомбыл проведен предприятием только 22.03.2021 года. Поскольку задолженность по заработной плате ей своевременно ни была выплачена, истец просил взыскать с предприятия средний заработок за время задержки расчета с 26.01.2021 года по 22.03.2021 года в размере 17850 грн. 69 коп., Компенсацию потери части заработной платы в размере 1944 грн. 44 коп., Моральный вред в размере 8000 грн. и судебные расходы. При этом истец указала, что судом 25.01.2021 года был вынесен судебный приказ, которым подприемства в пользу взыскано задолженность по заработной плате и средний заработок за время задержки выплаты заработной платы при увольнении за период с 22.10.2020 года по 25.01.2021 года.
Постановлением Орджоникидзевского районного суда г.Харькова от 19.05.2021 года открыто производство по делу и назначено дело к рассмотрению в порядке упрощенного искового производстве с вызовом сторон.
В судебное заседание истец не явился, через канцелярию суда подал заявление, в котором отметила, что настаиваетна удовлетворении исковых требований и просит их удовлетворить, рассмотрение дела просила проводить в ее отсутствии.
Представитель ответчика в судебное заседание не явился, о времени и месте судебного заседаний извещен надлежащим образом путем направления судебной повестки-сообщения о вызове в судебное заседание по месту нахождения юридического лица.
24.06.2021 года через канцелярию суда поступил отзыв предприятия на исковое заявление, в тексте которого усматривается, что ответчик частично согласился стребованиями истца.
Представитель ответчика указал, что обращает внимание, что судебным приказом №644 / 329/21 от 25.01.2021 года с ответчика в пользу истца была взыскана сумма среднего заработка за время задержки расчета при увольнении за период с 22.10.2020 года по 25.01.2021 года в размере 29751 грн.15 коп. При расчете размера среднего заработка просил учесть предоставленный им расчет, исходя из размера среднедневной заработной платы - 457 грн. 71 коп. и графика работы предприятия с неповнимы рабочими днями (исходя из количества рабочих дней по январь 2021 - 3 рабочих дня, за февраль 2021-0 рабочих дней), за март 2021 - 0 рабочих дней за определенный истцом период с 26.01.2021 года по 22.03.2021 года составляет 3 рабочих дня, и расчет выглядит следующим образом 457 грн. 71 коп. х 3 дней = 1373 грн. 13 коп.). Указал, что особа_1 была освобождена 21.10.2020 года по собственному желанию в соответствии ч.3 ст.38 КЗоТ Украины с выплатой компенсации за неиспользованные отпускабыло начислено три среднемесячные заработные платы в качестве компенсации при увольнении. При этом представитель ответчика отметил, что в случае если при расчете не будет принят во внимание приведенный им расчет и рабочие дни предприятия, настаивал на уменьшении размера среднего заработка за время задержки расчета, ссылаясь на принципы разумности, справедливости и соразмерности и учитывая: размер просроченной задолженности работодателя по выплате работнику при увольнении всех надлежащихсумм, предусмотренных на день увольнения трудовым законодательством, коллективным договором, соглашением или трудовым договором; период задержки (просрочки) выплаты такой задолженности, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента нарушения права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм; вероятный размер связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника; другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работникаи работодателя в спорных правоотношениях, соразмерность вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленных истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении. Представитель ответчика отметил, что предприятие имеет проблемы экономического характера, за которые по объективным причинам не может самостоятельно решить вопросы, которые возникли по задержкой расчетам, в том числе и по заработной плате, поскольку не ввыдерживают ни бюджетного финансирования, ни каких-либо дотационных или преференций. Отметил, что предприятие имеет крайне сложное экономическое положение. Учитывая фактическое погашение задолженности, а также то, что предприятие принимает все возможные меры для сохранения рабочих мест и полноценного функционирования энергетической отрасли Украины, а также исходя из указанных принципов разумности, справедливости и соразмерности, ответчик осуществляет возможные меры для восстановления производственной деятельности предприява. При этом отметил, что в случае удовлетворения требования о взыскании средний заработок за период с 26.01.2021 года по 22.03.2021 года просит об уменьшении размера среднего заработка до 10% от начисленной суммы составляет 1785 грн. 06 коп. (17850 грн. 69 коп .: 10%), поскольку такое уменьшение размера среднего заработка за время задержки расчета учтет оптимальный баланс интересов сторон в споре и является таким, что предотвратит наступление негативных последствий для обеих сторон по делу. ситуация добавляеттково ухудшается объявлением карантина, с целью предотвращения распространения на территории Украины коронавирусной болезни. Кроме того, указал, что лицо, нарушившее обязательство освобождается от ответственности за нарушение обязательства, если докажет, что это нарушение произошло вследствие случая или непреодолимой силы, отметил, что кроме указанных выше обстоятельств просит принять во внимание, что введение карантина отнесено к форс-мажорных обстоятельств, то есть обстоятельств непреодолимой силы.
Относительно требований о стягнения компенсации потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты в сумме 1944 грн. 44 коп. представитель ответчика просил отказать исходя из следующих обстоятельств. В обоснование своих возражений отметил, что согласно ст.34 Закона Украины «Об оплате труда» компенсация работникам потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты производится в соответствии с индексом роста цен на потребительские товары и тарифов на услуги в порядке, установленномдействующим законодательством. Статьями 1, 2, 3 Закона Украины «О компенсации гражданам потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты» предприятия, учреждения и организации всех форм собственности и хозяйствования осуществляют компенсацию гражданам потери части доходов в случае нарушения установленных сроков их выплаты, в том числе по вине собственника или уполномоченного им органа (лица). Компенсация гражданам потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты осуществляется в случае задержки на один и более календарных месяцев выплаты доходов, начисленных гражданам за период начиная со дня вступления в силу настоящего Закона. Под доходами в этом Законе следует понимать денежные доходы граждан, которые они получают на территории Украины и не имеющие разового характера, в частности, заработная плата (денежное обеспечение). Сумма компенсации исчисляется путем умножения суммы начисленного, но не выплаченного гражданину дохода за соответствующий месяц (после удержания налогов и оботельным платежей) на индекс инфляции в период невыплаты дохода (инфляция месяца, за который выплачивается доход, во внимание не принимается). Кабинет Министров Украины постановлением от 21 февраля 2001 года № 159 утвердил «Порядок проведения компенсации гражданам потери части денежных доходов в связи с нарушением сроков их выплаты». В соответствии с пунктами 4, 5 вышеуказанного Порядка, сумма компенсации исчисляется как произведение начисленного, но невыплаченного денежного дохода за соответствующий месяц (после всодержания налогов и обязательных платежей) и прироста индекса потребительских цен (индекса инфляции) в процентах для определения суммы компенсации, деленное на 100. Индекс потребительских цен для определения суммы компенсации исчисляется путем умножения месячных индексов потребительских цен за период невыплаты денежного дохода. При этом индекс потребительских цен в месяце, за который выплачивается доход, в расчет не включается. Ежемесячные индексы потребительских цен публикуются Госкомстатом. Исходя из предписаний Закона Украиныны «О компенсации гражданам потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты», ответчик обязан компенсировать истцу потерю части дохода, в связи с нарушением сроков выплаты заработной платы, независимо от наличия между ними трудовых отношений на время выплаты задолженности по заработной плате. Кроме того суммы компенсации работникам потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты является составной заработной платы. В соответствии со статьей 2 Закону Украины «Об оплате труда», основная заработная плата - это вознаграждение за выполненную работу в соответствии с установленными нормами труда (нормы времени, выработки, обслуживания, должностные обязанности). Она устанавливается в виде тарифных ставок (окладов) и сдельных расценок для рабочих и должностных окладов для служащих. Дополнительная заработная плата - это вознаграждение за труд сверх установленных норм, за трудовые успехи и изобретательность и за особые условия труда. Она включает доплаты, надбавки, гарантийныеи компенсационные выплаты, предусмотренные действующим законодательством; премии, связанные с выполнением производственных задач и функций. В соответствии с положениями пункта 3.8. раздела 3 "Другие выплаты, не относящиеся к фонду оплаты труда" Инструкции по статистике заработной платы, утвержденной приказом Государственного комитета статистики Украины от 13 января 2004 года №5, зарегистрированной в Министерстве юстиции Украины 27 января 2004 года под № 14/8713, выходное помощь не относится к фонду оплаты труда. Кроме того, согласнов предписаниям статьи 94 КЗоТ Украины заработная плата - это вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежном выражении, которую владелец или уполномоченный им орган выплачивает работнику за выполненную им -Работу. Согласно ч. 5 ст. 95 КЗоТ Украины, заработная плата подлежит индексации в установленном законодательством порядке. Следовательно, взыскание заработной платы за один месяц охватывает индексацию заработной платы, поскольку она является составной частью общей суммы задолженности по заработной плате ответчика перед истцом.В соответствии со ст. 2 Закона Украины «Об индексации денежных доходов населения», согласно которой индексации подлежат денежные доходы граждан, полученные ими в гривнях на территории Украины и не имеющие разового характера: пенсии; стипендии; оплата труда (денежное обеспечение); суммы выплат, осуществляемых в соответствии с законодательством об общеобязательном государственном социальном страховании, кроме ежемесячных страховых выплат пострадавшим на производстве (с учетом выплат на необходимый уход за пострадавшим)и членам их семей и пенсий, которые индексируются в соответствии с законом по этим видам страхования, суммы возмещения вреда, причиненного физическому лицу увечьем или иным повреждением здоровья, а также суммы, выплачиваемые лицам, имеющим право на возмещение вреда в случае потери кормильца , кроме суммы выплат, осуществляемых в соответствии с законодательством об общеобязательном государственном социальном страховании; размер алиментов, определенный судом в твердой денежной сумме. Кабинет Министров Украини может устанавливать другие объекты индексации, не предусмотренные частью первой настоящей статьи. Итак, в этом перечне отсутствует доход в виде окончательного расчета при увольнении, который является разовой выплатой. Компенсация за задержку выплаты которого происходит за счет начисления середньоденои заработной платы за каждый день задержки такой выплаты. Кроме того, согласно статье 4, закона на основании которого делает расчет истец, указывается, что Индексация денежных доходов населения проводитсяя в случае, когда величина индекса потребительских цен превысила порог индексации, который устанавливается в размере 103 процента. За период который берется в расчет Истцом величина индекса потребительских цен 103 процента не превышала.
Кроме того, представитель ответчика также указал, что возражает против требований о взыскании морального вреда, отметил, что со стороны истца, в суд не представлено доказательств в подтверждение факта причинения нравственных страданий и доказательств наличия причинной связи между причиненным моральной вредом и противоправным деянием ответчика не предоставлено, а определенная истцом сумма морального вреда не соответствует принципам разумности и справедливости. Истцом представлено доказательств того, что ей были нанесены нравственные страдания, не подтверждено вине работодателя о причинении морального вреда и не доказано, что само по себе не выплата заработной платы стала причиной нравственных страданий истца. Статьями 16 и 23 ГК Украины предусмотрено право лица на возмещение морального вреда, причиненного в результате нарушьения его прав. Согласно ч. 1 ст. 237-1 Кодекса Законов о труде Украины, возмещение собственником или уполномоченным им органом морального вреда работнику производится в случае, если нарушение его законных прав привели к моральным страданиям, утрате нормальных жизненных связей и требуют от него дополнительных усилий для организации своей жизни. Согласно абзац 1 п.4 Постановление ПВСУ «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» в исковом заявлении о возмещении г.оральной (неимущественного) вреда должно быть указано, в чем заключается этот вред, которыми неправомерными действиями или бездействием ее нанесен истцу, из каких соображений он исходил, определяя размер ущерба, и какими доказательствами это подтверждается. Согласно общих оснований гражданско-правовой ответственности обязательному выяснению при решении спора о возмещении морального (неимущественного) вреда подлежат: наличие такого вреда (как быстро Истец получил другую работу, какие именно дополнительные усилия ним вживались), противоправность деяния ее наносимый, наличие причинной связи между вредом и противоправным деянием наносимый и вины последнего в его причинении (абзац 2 п.5 Постановление ПВСУ «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда»). Обязательным условием понесенный ответственности за причинение морального вреда является вина причинителя, ведь вина работодателя является не только обязательным субъективным признаком, но и важной социальной категорией, содержание которой определяют характери тяжесть противоправного деяния работодателя, (в разделе по ходатайству об уменьшении размера среднего заработка Ответчиком приводятся объективные обстоятельства по которым возникла задолженность и неспособность последнего вовремя выплатить заработную плату). Одним из обязательных условий наступления ответственности за причиненный работнику морального вреда причинная связь противоправного поведения работодателя и морального вреда, наступила. Отсутствие причинной связи означает, что моральный вред запчастиодеяний не поведение работодателя, а другими причинами. Добавляем что, согласно ст. 81 Гражданского процессуального кодекса Украины, каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований и возражений. Сама по себе констатация факта о нанесении морального вреда истцу не может быть бесспорным основанием для ее возмещения без доказанности его причинения и имеющегося причинной связи между действиями работодателя и последствиями. Обращаем внимание, что согласно Цивильногв процессуального кодекса Украины данным на основании которых суд может установить наличие или отсутствие обстоятельств (фактов), обосновывающих требования и возражения участников дела могут быть только письменные, вещественные, электронные доказательства, заключения экспертов и показания свидетелей. В материалах дела не имеет никакого подтверждения, что могло бы иметь процессуальное и доказательственное значение для решенном в части взыскания морального вреда и подтверждало бы нанесения такого вреда истцу ответчиком. В искеистец ссылается на то, что за период существования просрочки по выплате заработной платы истец понесла моральный ущерб, состоявшие в возникновении чувства неуверенности, подавленности, волнениях, связанных с поиском путей восстановления справедливости и неопределенности в планировании своих расходов и своего времени. При этом, каких-либо доказательств имеющихся обстоятельств истцом к иску не предоставлено. Кроме того, представитель ответчика отметил, что истцу предприятием было начислено компенсацию при увольнении в размере трех среднемесячных заработных плат. Следовательно, ответчик просил отказать в требовании о взыскании морального вреда в полном объеме, считая ее необоснованной, учесть что истцом не представлено доказательств того, что ей был нанесен моральный ущерб, не подтверждено вине работодателя о причинении морального вреда и не подтверждено что именно невыплат заработной платы стала причиной нравственных страданий истца. Поскольку истцу, кроме окончательного расчета, заработной платыи компенсации за неиспользованные отпуска были начислены три среднемесячные заработные платы, компенсации при увольнении, сама по себе компенсация предназначена для содержания освободит работника некоторое время не нанося ему моральный ущерб.
особа_1 предоставила возражения на отзыв в котором изложила свое несогласие с обстоятельствами которые выложила представитель ответчика в отзыве, отметила, что в рабочей неделе 5 рабочих дней и 2 выходных дня, а ссылки ответчика на внутренние акты по сокращению рабочихой недели или простой не должны влиять на размер компенсации, поскольку трудовые отношения между истцом и предприятием были разорваны 21.10.2020 года то они на нее не распространяются. Указала, что не согласен с аргументами относительно компенсации потери части заработной платы ответчика, и настаивала на удовлетворении своих требований. Заметила, что моральный вред связан с ее внутренними переживаниями не может быть обоснована материальными доказательствами, и находилась в состоянии эмоционального напряжения через неопределенность в перспективе получения заработной платы.
Согласно ч. 2 ст.247 ГПК Украины в случае неявки в судебное заседание всех участников дела или в случае если в соответствии с положениями ГПК Украины рассмотрение дела осуществляется судом при отсутствии участников дела, фиксирование судебного процесса с помощью звукозаписывающего технического средства не осуществляется.
Исследовав письменные доказательства, содержащиеся в материалах дела, судом установлено, что истец находилась в трудовых отношениях с отповидачем с 03.12.1991 года.
21.10.2020 года особа_1 был уволен по собственному желанию в соответствии с ч. 3 ст.38 КЗоТ Украины, что подтверждается записью из трудовой книжки (а.с.13).
Указанные обстоятельства сторонами не оспариваются.
В соответствии с требованиями статьи 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее наступного дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае обязан в указанный в настоящей статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
Поскольку при увольнении истца ответчиком с ней не были проведени окончательные расчеты, это стало основанием для обращения особа_1 в суд для защиты своего нарушенного права.
Решая исковые требования в части взыскания среднего заработка за все время задержки расчета при увольнении, суд принимает во внимание следующее.
Согласно ст. 117 КЗоТ Украины, в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, органызация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
Согласно п. 20 Постановления Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами законодательства об оплате труда» от 24 декабря 1999 года № 13, установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении, что работнику ни были выплаченные принадлежащие ему от предприятия, учреждения, организации суммы в день увольнения, когдаон в этот день был на работе - на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании ст. 117 КЗоТ взыскивает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при непроведении его к рассмотрению дела - по день вынесения решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом своей вины.
Тяжелое материальное положение, отсутствие финансово-хозяйственной деятельности или средств у работодателя не освобождают последнего от соответальности, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины.
Аналогичный правовой вывод указанный в постановлении Верховного Суда от 10 мая 2018 по делу №337 / 6455/15-ц, производства № 61-3683св18.
Поэтому, учитывая установленные судом обстоятельства дела, имеются достаточные основания для взыскания с ответчика в пользу истца среднего заработка за весь период задержки расчета. Между тем, решая ходатайство ответчика об уменьшении суммы такого возмещения, суд принимает во внимание, что в постановлении Великой Палаты Верховного Суда от 26 июня 2019 (дело № 761 (9584) 15-ц (далее постановление) в пункте 87 указано, что учитывая приведенные мотивы о компенсационный характер мер ответственности в гражданском праве Большая Палата Верховного Суда приходит к выводу, что, исходя из принципов разумности, справедливости и соразмерности, суд при определенных условиях может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ.
При этом, уменьшение суммы возмещения зависит от размера недоплаченнойработодателем суммы. Существенным является период задержки (просрочки) невыплаты такой задолженности, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента нарушения права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм.
Большая Палата в указанной выше постановлении отмечает, что учитывать нужно вероятный размер связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника, другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работника и г.оботодавця в спорных правоотношениях, соразмерность вероятного размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленных истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении. (П.п.91; 91п.1, 2, 3, 4 постановления).
Судом установлено, что на момент увольнения размер задолженности по заработной плате ответчика перед истцом составил 38594 грн 34 коп., Которая 22.03.2021 года была выплачена особа_1 предприятием.
Указанное обстоятельство стронами тоже не оспаривается.
Согласно предоставленного ответчиком расчета среднедневная заработная плата истца составляла 457 грн 71 коп.
особа_1 просила взыскать с ответчика средний заработок за время задержки расчета в размере 17850 грн. 69 коп. за период с 26.01.2021 года (поскольку за период с 22.10.2020 года по 25.01.2021 года вынесен судебный приказ и взыскана задолженность по заработной плате и средний заработок за время задержки расчета) по 22.03.2021 года (457, 71 х 39 дней ). оскильки 22.03.2021 года, как указала ответчик, ей была выплачена задолженность по заработной плате.
Суд рассматривает дела не иначе как по обращению лица, поданному в соответствии с настоящим Кодексом, в пределах заявленных им требований и на основании доказательств, представленных участниками дела или истребованных судом в предусмотренных настоящим Кодексом случаях.
Согласно ч.1 и ч.2 статьи 251 ГК Украины сроком является определенный период во времени, по истечении которого связана действие или событие, имеющее юридическое значение, а сроком есть определенный моментво времени, с наступлением которого связана действие или событие, имеющее юридическое значение.
Статьей 253 ГК Украины предусмотрено, течение срока начинается со следующего дня после соответствующей календарной даты или наступления события, с которым связано его начало.
Определяя период задержки расчета, суд действует в пределах заявленных требований и проводит расчет в соответствии с требованиями истца.
То есть началом срока суд 26.01.2021 года, как просит истец в иске.
Поскольку обязательства по выплате особа_1 задолженностипо заработной плате были выполнены предприятием добровольно 22.03.2021 года, концом срока отсчета периода в соответствии ст.251 ГК Украины, следует считать 21.03.2021 года (день предшествующего дню исполнения денежного обязательства).
Таким образом, период задержки расчета, который начинается с 26.01.2021 года и заканчивается 21.03.2020 года (включительно), составляет 38 рабочих дней. Следовательно, размер среднего заработка за этот период составляет 17392 грн. 98 коп. (457, 71 грн. Х 38 дней).
Наряду с этим, исходя из того, что видповидачем, до времени обращения истца с иском в суд был проведен расчет и задержка в проведении такого расчета объясняется тяжелым экономическим положением на предприятии, обусловлено рядом факторов, подтверждается предоставленными ответчиком копиями соответствующих доказательств, им добавлены к отзыва на иск, при этом истцом представлено суду доказательств в подтверждение того, что такая задержка повлекла ему имущественные потери, суд, исходя из принципов разумности, справедливости и пропорцийности, приходит к выводу о наличии оснований для уменьшения размера возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ, до 7000 грн., при этом суд также принимает во внимание и размер задолженности по заработной плате и период задержки расчета с истцом и наличие судебного приказа, которым уже взыскано с ответчика сумму задолженности по заработной плате и средний заработок по настоящее время задержки расчета с 22.10.2020 года по 25.01.2021 года в размере 29751 грн.15 коп.
Относительно требований о взыскании с отвовидача компенсации потери части заработной платы суд отмечает следующее.
В соответствии с Законом Украины «О компенсации гражданам потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты» от 19.10.2000 г.. №20250-III, предприятия, учреждения и организации всех форм собственности и хозяйствования осуществляют компенсацию гражданам потери части доходов в случае нарушения установленных сроков их выплаты, в том числе по вине собственника или уполномоченного им органа (лица).
Согласно Порядку оведения компенсации гражданам потери части денежных доходов в связи с нарушением сроков их выплаты, утвержденный постановлением КМУ от 21.02.2001 г.. № 159 и ст.2 Закона Украины «О компенсации гражданам потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты »от 19.10.2000 г.. №20250-III, компенсация гражданам потери части доходов в связи с нарушением сроков их выплаты осуществляется в случае задержки на один и более календарных месяцев выплаты доходов, начисленных гражданам са период начиная с 01.01.2001г. (Дня вступления в силу указанного Закона).
Согласно указанного Закона под доходами следует понимать денежные доходы
граждан, которые они получают на территории Украины и не имеющие разового характера, в том числе заработная плата (денежное обеспечение). То есть начислить компенсацию за задержку нужно, только если ранее начисленный доход работнику своевременно не выплачен. Таким образом, поскольку, поскольку заработная плата истцу не была своевременно выплачена, следует удовлетворить требование о взыскании компенсации потери части денежных доходов в связи с нарушением сроков их выплаты.
Статьей 3 указанного Закона Украины предусмотрено, что сумма компенсации исчисляется путем умножения суммы начисленного, но не выплаченного гражданину дохода за соответствующий месяц (после удержания налогов и обязательных платежей) на индекс инфляции в период невыплаты дохода (инфляция месяца, за который выплачивается доход, не учитывается). Согласно п.3, п.4.Построке проведения компенсации гражданам потери части денежных доходов в связи с нарушением сроков их выплаты, утвержденный постановлением КМУ от 21.02.2001 г.. № 159, сумма компенсации исчисляется путем умножения суммы начисленной, но не выплаченной работнику заработной платы за соответствующий месяц (после удержания налогов и платежей) на коэффициент прироста потребительских цен. Коэффициент прироста потребительских цен определяется как разница между частным от деления индекса потребительскихцен в последний месяц перед выплатой суммы задолженности на индекс потребительских цен в том месяце, за который выплачивается заработная плата, и коэффициентом 1. Коэффициент прироста потребительских цен рассчитывается с тремя знаками после запятой. Индексы потребительских цен для расчета коэффициента прироста потребительских цен ежемесячно публикуются Госкомстатом нарастающим итогом с начала того года, в котором возникла задолженность по выплате заработной платы, подлежащей компенсации в соответствии с пунктом 2 настоящегоПоложения. (Абзац четвертый пункта 3 в редакции Постановления КМ N 692 от 23.04.99). Если выплата задолженности по заработной плате производится до опубликования Госкомстатом индекса потребительских цен за последний месяц перед выплатой суммы задолженности, при расчете суммы компенсации на период до опубликования указанного индекса потребительских цен с согласия работника для расчетов применяется индекс потребительских цен за предыдущий месяц. Кроме того, в случае задержки выплаты заработной платы за килька месяцев сумма компенсации определяется в соответствии с пунктом 3 настоящего Положения за каждый месяц отдельно и суммируется. Пример расчета суммы компенсации приведены в приложении к настоящему Положению.
Таким образом, с учетом изложенного сумма компенсации потери части заработной платы составляет 1944 грн., Исходя из расчета, приведенного истцом, которому суд соглашается (по август 2020 сумма компенсации - 384, 88 грн., За сентябрь 2020 года-429, 58 грн., за октябрь 2020 -1129, 98 грн.).
Вчасти разрешения требований истца о возмещении морального вреда, суд исходит из следующего.
Порядок возмещения морального вреда в сфере трудовых отношений регулируется статьей 237-1 КЗоТ Украины, в соответствии с положениями которой предусмотрено возмещение собственником или уполномоченным им органом морального вреда работнику в случае, если нарушение его законных прав привели к моральным страданиям, утрате нормальных жизненных связей и требуют от него дополнительных усилий для организации своей жизни.Частью 1 статьи 1167 ГК Украины предусмотрено, что моральный вред, причиненный физическому или юридическому лицу неправомерными решениями, действиями или бездействием, возмещается лицом, которое его нанесло, при наличии его вины.
В пункте 13 постановления Пленума Верховного Суда Украины от 31 марта 1995 года «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда» (с соответствующими изменениями) разъяснено, что в соответствии со статьей 237-1 КЗоТ Украины при наличии нарушения прав работника в сфере тРудов отношений (незаконное увольнение или перевод, невыплаты причитающихся ему денежных сумм, выполнения работ в опасных для жизни и здоровья условиях и т.п.), которое привело к его нравственных страданий, потери нормальных жизненных связей или требует от него дополнительных усилий для организации своей жизни, обязанность по возмещению морального (неимущественного) вреда возлагается на собственника или уполномоченный им орган независимо от формы собственности, вида деятельности или отраслевой принадлежности.
оценивая аргументы истца перед ним приведены в обоснование требования о возмещении морального вреда, суд приходит к выводу, что существенное и продолжающееся нарушение права истца на своевременное и полное получение заработной платы, поставило последнего в затруднительное материальное положение, привело к негативным психо-эмоциональных переживаний, требовало дополнительных усилий для организации жизни и защиты нарушенного права.
Анализируя вышеприведенные нормы права в совокупности с доказательствами, исследованными в судебном заседании, суд доходыво выводу, что истцу был причинен моральный вред бездействием ответчика, которая заключалась в невыплате ему причитающихся сумм заработной платы.
При этом суд принимает во внимание, что истцу предприятием была начислена компенсация при увольнении в размере трех среднемесячных заработных плат. Поскольку истцу, кроме окончательного расчета, заработной платы и компенсации за неиспользованные отпуска были начислены три среднемесячные заработные платы, компенсации при увольнении, сама посебе компенсация предназначена для содержания освобождения уволенного работника некоторое время не нанося ему моральный ущерб до времени последующего его трудоустройства. Кроме того, суд считает, что истцом не представлено доказательств того, что ей был нанесен моральный ущерб именно по вине работодателя.
С учетом изложенного, суд считает необходимым взыскать с ответчика в пользу истца моральный вред в размере 1000 грн., Что соответствует критериям разумности и справедливости.
Согласно ч.1 ст.67 Конституции Украины, каждый обязан платить налоги и сборы в порядке и размерах, установленных законом. Нормами п. 171.1 ст. 171 и 14.1.180 ст. 14 Налогового кодекса Украины и ст.7 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование урегулирован порядок удержания налогов с любых выплат в пользу граждан Украины, и суды не являются субъектами, уполномоченными предоставлять толкования требований действующего законодательства.
Поскольку суд не является налоговым агентом, поэтому обязанность отчислить указанные налоги и сборы закон возлагает на работодателя.
Согласно письму ДФС от 09.06.2016 года № 12817/6 / 99-99-13-02-03-15 поскольку выплата дохода в виде суммы средней заработной платы, начисленной на основании решения суда за время задержки расчета при увольнении работника, осуществляется уволенному работнику и не связана с отношениями Трудового найма, то такой доход облагается налоговым агентом как прочие доходы налогом на доходы физических лиц по стасотворю 18 проц. и военным сбором - 1, 5 процента в месяце его фактического начисления.
Кроме того, лица, имеющие статус налоговых агентов, обязаны подавать в сроки, установленные Кодексом налоговый расчет сумм дохода, начисленного (уплаченного) в пользу налогоплательщиков, а также суммы удержанного с них налога в контролирующий орган (п « б »п. 176.2 ст.176 Кодекса).
Суд разъясняет, что в случае удовлетворения исковых требований о взыскании среднего заработка за время задержки расчета приосвобождении суммы, суд определяет к взысканию с работодателя в пользу работника как средний заработок за время задержки расчета при увольнении ведется без вычитания сумм налогов и сборов. Налоги и сборы с суммы среднего заработка за время задержки расчета при увольнении присужденной по решению суда, подлежат начислению работодателем при исполнении соответствующего судебного решения и соответственно, вычету из суммы среднего заработка за время задержки расчета при увольнении при выплате работнику, в результате чего выплачена работнику на основании судебного решения сумма среднего заработка за время задержки расчета при увольнении уменьшается на сумму налогов и сборов.
Согласно статьей 141 ГПК Украины судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований, в случае частичного удовлетворения иска на обе стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Таким образом, с ответчика в пользу истца подлежат взысканию расходы по оплатесудебного сбора в размере 908 грн за требование о взыскании среднего заработка за время задержки расчета при увольнении и по требованию о взыскании компенсации пропорционально удовлетворенных исковых требований.
На основании изложенного, руководствуясь ст. ст.13, 81, 141, 161, 263- 265, 268 ГПК Украины, суд,
е д е л:
Исковые требования особа_1 удовлетворить частично.
Взыскать с Государственного предприятия «Завод« Электротяжмаш »в пользу особа_1 средний заработок за время задержки расчета при увольнении в размере7000 грн. (Сумма определена без удержания налогов и других обязательных платежей).
Взыскать с Государственного предприятия «Завод« Электротяжмаш »в пользу особа_1 компенсацию потери части заработной платы в размере 1944 грн.44 коп.
Взыскать с Государственного предприятия «Завод« Электротяжмаш »в пользу особа_1 моральный ущерб в размере 1000 грн.
Взыскать с Государственного предприятия «Завод« Электротяжмаш »в пользу особа_1 расходы по оплате государственной пошлины в размере 908 гривен.
В другой части исковыхтребований - отказать.
Решение вступает в законную силу по истечении срока для подачи апелляционной жалобы всеми участниками, если апелляционной жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу после рассмотрения дела апелляционным судом.
Апелляционная жалоба на решение суда может быть подана в Харьковский апелляционный суд в течение 30 дней со дня составления полного судебного решения.
Участники дела, которым полное решение не было вручено в день его складання вправе подать апелляционную жалобу в течение 30 дней со дня вручения им полного решения суда.
Ко дню начала функционирования Единой судебной информационно-телекоммуникационной системы апелляционные жалобы подаются участниками дела в Харьковский апелляционный суд до или через Орджоникидзевский районный суд. Харькова.
Полный текст решения составлен 05.07.2021 года.

Истец особа_1, информация_1, рнокпп: номер_1, адрес регистрации места жительства: адрес_1.
Ответчик: Государственное предприприятие «Завод« Электротяжмаш », код егрпоу 00213121, местонахождение: пр-т Московский, 299, г. Харьков, 61089.

судья [С.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:

Суддя [Ш.] С. В.

Справа № 644/4292/21
Провадження № 2/644/1973/21
30.06.2021

рішення
іменем україни
30 червня 2021 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді Шевченка С.В., за участю секретаря судового засідання Коломієць О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсацію втрати частини заробітку та моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
особа_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом.
В обґрунтування вимог позивач вказала, що вона працювала на підприємстві з 03.12.201991 року. За час роботи відповідач нерегулярно проводив виплати заробітної плати. На підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України позивач була звільнена з підприємства за власним бажанням 21.10.2020 року. Після звільнення відповідач не здійснив з нею остаточний розрахунок по заробітній платі. Розрахунок з позивачем був проведений підприємством лише 22.03.2021 року. Оскільки заборгованість по заробітній платі їй своєчасно не була виплачена, позивач просить стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку з 26.01.2021 року по 22.03.2021 року в розмірі 17850 грн. 69 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 1944 грн. 44 коп., моральну шкоду в розмірі 8 000 грн. та судові витрати. При цьому позивач вказала, що судом 25.01.2021 року був винесений судовий наказ, яким з підприємства на її користь стягнуто заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 22.10.2020 року по 25.01.2021 року.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19.05.2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадженні з викликом сторін.
В судове засідання позивач не з'явилася, через канцелярію суду подав заяву, в якій зазначила, що наполягає на задоволенні позовних вимог та просить їх задовольнити, розгляд справи просила проводити у її відсутність.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки-повідомлення про виклик у судове засідання за місцем знаходження юридичної особи.
24.06.2021 року через канцелярію суду надійшов відзив підприємства на позовну заяву, з тексту якого вбачається, що відповідач частково погодився з вимогами позивача.
Представник відповідача вказав, що звертає увагу, що судовим наказом №644/329/21 від 25.01.2021 року з відповідача на користь позивача була стягнута сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2020 року по 25.01.2021 року в розмірі 29751 грн.15 коп. При розрахунку розміру середнього заробітку просив врахувати наданий ним розрахунок, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - 457 грн. 71 коп. та графіка роботи підприємства з неповними робочими днями (виходячи з кількості робочих днів за січень 2021 року - 3 робочі дні, за лютий 2021 року-0 робочих днів), за березень 2021 року - 0 робочих днів за визначений позивачем період з 26.01.2021 року по 22.03.2021 року складає 3 робочих дні, і розрахунок виглядає наступним чином 457 грн. 71 коп. х 3 днів = 1373 грн. 13 коп.). Вказав, що особа_1 була звільнена 21.10.2020 року за власним бажанням відповідно ч.3 ст.38 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористані відпустки було нараховано три середньомісячні заробітні плати як компенсація при звільненні. При цьому представник відповідача зазначив, що у разі якщо при розрахунку не буде прийнятий до уваги наведений ним розрахунок і робочі дні підприємства, наполягав на зменшенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на принципи розумності, справедливості та пропорційності і враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Представник відповідача зауважив, що підприємство має проблеми економічного характеру, через які з об`єктивних причин не може самостійно вирішити питання, які виникли по затримкою з розрахунками, в тому числі і по заробітній платі, оскільки не отримує ані бюджетного фінансування, а ні будь-яких дотаційних чи преференцій. Вказав, що підприємство має вкрай складний економічний стан. Враховуючи фактичне погашення заборгованості, а також те, що підприємство вживає всіх можливих заходів задля збереження робочих місць та повноцінного функціювання енергетичної галузі України, а також виходячи з зазначених принципів розумності, справедливості та пропорційності, відповідач здійснює можливі заходи для відновлення виробничої діяльності підприємства. При цьому зазначив, що в разі задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 26.01.2021 року по 22.03.2021 року просить про зменшення розміру середнього заробітку до 10% від нарахованої суми, що складає 1785 грн. 06 коп. (17850 грн. 69 коп.: 10%), оскільки таке зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку врахує оптимальний баланс інтересів сторін у спорі та є таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін по справі. Ситуація додатково погіршується оголошенням карантину, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби. Крім того, вказав, що особа, яка порушила зобов`язання звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, зазначив, що крім зазначених вище обставин просить прийняти до уваги, що введення карантину віднесено до форс-мажорних обставин, тобто обставин непереборної сили.
Щодо вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у сумі 1944 грн. 44 коп. представник відповідача просив відмовити виходячи з наступних обставин. В обгрунтування своїх заперечень зазначив, що відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Статтями 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати». Відповідно до пунктів 4, 5 вищевказаного Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Виходячи з приписів Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», відповідач зобов'язаний компенсувати позивачу втрату частини доходу, в зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, не залежно від наявності між ними трудових відносин на час виплати заборгованості із заробітній платі. Крім того суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати є складовою заробітної плати. Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Відповідно до положень пункту 3.8. розділу 3 "Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці" Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 14/8713, вихідна допомога не належить до фонду оплати праці. Крім того, відповідно до приписів статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним -роботу. Згідно з ч. 5 ст. 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Отже, стягнення заробітної плати за один місяць охоплює індексацію заробітної плати, оскільки вона є складовою загальної суми заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем. Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до якої Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування, суми відшкодування шкоди, заподіяної Фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті. Отже, в цьому переліку відсутній дохід у вигляді остаточного розрахунку при звільненні, який є разовою виплатою. Компенсація за затримку виплати якого відбувається за рахунок нарахування середньоденої заробітної плати за кожний день затримки такої виплати. Крім того, відповідно до статті 4, закону на підставі якого робить розрахунок позивач, вказується, що Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. За період який береться в розрахунок Позивачем величина індексу споживчих цін 103 відсотка не перевищувала.
Крім того, представник відповідача також вказав, що заперечує проти вимог про стягнення моральної шкоди, зазначив, що з боку позивача, до суду не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань та доказів наявності причинного зв`язку між заподіяною моральною шкодою і протиправним діянням відповідача не надано, а визначена позивачем сума моральної шкоди не відповідає засадам розумності та справедливості. Позивачем не надано доказів того, що їй було нанесено моральних страждань, не доведено вини роботодавця щодо заподіяння моральної шкоди та не доведено, що саме не виплата заробітної плати стала причиною моральних страждань позивача. Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 Кодексу Законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно абзац 1 п.4 [П.] ПВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди (як швидко Позивач отримав іншу роботу, які саме додаткові зусилля ним вживались), протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні (абзац 2 п.5 [П.] ПВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). Обов`язковою умовою понесена відповідальності за спричинення моральної шкоди є вина заподіювана, адже вина роботодавця є не тільки обов'язковою суб'єктивною ознакою, а й важливою соціальною категорією, зміст якої визначають характер і тяжкість протиправного діяння роботодавця, (у розділі щодо клопотання про зменшення розміру середнього заробітку Відповідачем наводяться об`єктивні обставини через які виникла заборгованість та неспроможність останнього вчасно виплатити заробітну плату). Однією з обов'язкових умов настання відповідальності за заподіяну працівникові моральної шкоди є причинний зв'язок протиправної поведінки роботодавця і моральної шкоди, що настала. Відсутність причинного зв'язку означає, що моральна шкода заподіяна не поведінкою роботодавця, а іншими причинами. Додаємо що, згідно з ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сама по собі констатація факту про нанесення моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв'язку між діями роботодавця та наслідками. Звертаємо увагу, що відповідно Цивільного процесуального кодексу України даними на підставі яких суд може встановити наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи можуть бути лише письмові, речові, електроні докази, висновки експертів та показання свідків. В матеріалах справи не має жодного підтвердження, що могло б мати процесуальне та доказове значення для вирішенім справи в частині стягнення моральної шкоди та підтверджувало б нанесення такої шкоди позивачу відповідачем. В позові позивач посилається на те, що за період існування прострочення по виплаті заробітної плати позивач зазнала моральних страждань, що полягали у виникненні відчуття невпевненості, пригніченості, хвилюваннях, пов`язаних з пошуком шляхів відновлення справедливості та невизначеності у плануванні своїх витрат та свого часу. При цьому, будь-яких доказів щодо наявних обставин позивачем до позову не надано. Крім того, представник відповідача зауважив, що позивачеві підприємством було нараховано компенсацію при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. Відтак, відповідач просив відмовити у вимозі про стягнення моральної шкоди в повному обсязі, вважаючи її необгрунтованою, врахувати що позивачем не надано доказів того, що їй було завдано моральних страждань, не доведено вини роботодавця щодо заподіяння моральної шкоди та не доведено що саме невиплат заробітної плати стала причиною моральних страждань позивача. Оскільки позивачеві, окрім остаточного розрахунку, заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки були нараховані три середньомісячні заробітні плати, як компенсація при звільненні, сама по собі компенсація призначена для утримання звільного працівника певний час не завдаючи йому моральних страждань.
особа_1 надала заперечення на відзив в якому виклала свою незгоду з обставинами які виклала представник відповідача у відзиві, зазначила, що в робочому тижні 5 робочих днів і 2 вихідних дня, а посилання відповідача на внутрішні акти щодо скорочення робочого тижня або простій не повинні впливати на розмір компенсації, оскільки трудові відносини між позивачем та підприємством були розірвані 21.10.2020 року то вони на неї не розповсюджуються. Вказала, що не погоджується з аргументами відносно компенсації втрати частини заробітної плати відповідача, і наполягала на задоволенні своїх вимог. Зауважила, що моральна шкода пов'язана з її внутрішніми переживаннями не може бути обгрунтована матеріальними доказами, і знаходилася в стані емоційної напруги через невизначеність в перспективі отримання заробітної плати.
Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 03.12.1991 року.
21.10.2020 року особа_1 була звільнена за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст.38 КЗпП України, що підтверджується записом з трудової книжки (а.с.13).
Вказані обставини сторонами не оспорюються.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Оскільки при звільненні позивача відповідачем з нею не були проведені остаточні розрахунки, це стало підставою для звернення особа_1 до суду для захисту свого порушеного права.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд приймає до уваги таке.
Згідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняють останнього від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Аналогічний правовий висновок зазначений в Постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №337/6455/15-ц, провадження № 61-3683св18.
Відтак, зважаючи на встановлені судом обставини справи, є достатні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. Між тим, вирішуючи клопотання відповідача про зменшення суми такого відшкодування, суд приймає до уваги, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц (далі постанова) у пункті 87 зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.
При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п.п.91; 91п.1, 2, 3, 4 постанови).
Судом встановлено, що на час звільнення розмір заборгованості з заробітної плати відповідача перед позивачем становив 38594 грн 34 коп., яка 22.03.2021 року була виплачена особа_1 підприємством.
Вказана обставина сторонами також не оспорюється.
Відповідно до наданого відповідачем розрахунку середньоденна заробітна плата позивача становила 457 грн 71 коп.
особа_1 просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 17850 грн. 69 коп. за період з 26.01.2021 року (оскільки за період з 22.10.2020 року по 25.01.2021 року винесений судовий наказ та стягнуто заборгованість по заробітній платі і середній заробіток за час затримки розрахунку) по 22.03.2021 року (457, 71 х 39 днів). Оскільки 22.03.2021 року, як вказала відповідач, їй була виплачена заборгованість з заробітної плати.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 та ч.2 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Статтею 253 ЦК України передбачено, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Визначаючи період затримки розрахунку, суд діє в межах заявлених вимог та проводить розрахунок відповідно вимог позивача.
Тобто початком строку суд вважає 26.01.2021 року, як просить позивач у позові.
Оскільки зобов`язання з виплати особа_1 заборгованості по заробітній платі були виконані підприємством добровільно 22.03.2021 року, кінцем строку відліку періоду відповідно ст.251 ЦК України, слід вважати 21.03.2021 року (день який передує дню виконання грошового зобов`язання).
Отже, період затримки розрахунку, який починається з 26.01.2021 року та закінчується 21.03.2020 року (включно), складає 38 робочих днів. Відтак, розмір середнього заробітку з цей період становить 17392 грн. 98 коп. (457, 71 грн. х 38 днів).
Поряд з цим, виходячи з того, що відповідачем, до часу звернення позивача з позовом до суду був проведений розрахунок і затримка у проведенні такого розрахунку пояснюється важким економічним становищем на підприємстві, яке обумовлено рядом чинників, що підтверджується наданими відповідачем копіями відповідних доказів, які ним додані до відзиву на позов, при цьому позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що така затримка спричинила йому майнові втрати, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, до 7000 грн., при цьому, суд також приймає до уваги і розмір заборгованості з заробітної плати і період затримки розрахунку з позивачем та наявність судового наказу, яким вже стягнуто з відповідача суму заборгованості по заробітній платі та середній заробіток з час затримки розрахунку з 22.10.2020 року по 25.01.2021 року в розмірі 29751 грн.15 коп.
Щодо вимог про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати суд зазначає наступне.
Відповідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. №20250-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159 та ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. №20250-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з 01.01.2001р. (дня набрання чинності вказаного Закону).
Відповідно вказаного Закону під доходами слід розуміти грошові доходи
громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата (грошове забезпечення). Тобто нарахувати компенсацію за затримку потрібно, тільки якщо раніше нарахований дохід працівникові своєчасно не виплачений. Таким чином, оскільки, оскільки заробітна плата позивачеві не була своєчасно виплачена, слід задовольнити вимогу про стягнення компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Статтею 3 вказаного Закону України передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно п.3, п.4.Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1. Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьома знаками після коми. Індекси споживчих цін для розрахунку коефіцієнта приросту споживчих цін щомісячно публікуються Держкомстатом наростаючим підсумком з початку того року, в якому виникла заборгованість із виплати заробітної плати, що підлягає компенсації відповідно до пункту 2 цього Положення. ( Абзац четвертий пункту 3 в редакції Постанови КМ N 692 від 23.04.99 ). Якщо виплата заборгованості із заробітної плати провадиться до опублікування Держкомстатом індексу споживчих цін за останній місяць перед виплатою суми заборгованості, під час розрахунку суми компенсації на період до опублікування зазначеного індексу споживчих цін за згодою працівника для розрахунків застосовується індекс споживчих цін за попередній місяць. Крім того, у разі затримки виплати заробітної плати за кілька місяців сума компенсації визначається згідно з пунктом 3 цього Положення за кожний місяць окремо і підсумовується. Приклад розрахунку суми компенсації наведено у додатку до цього Положення.
Таким чином, з урахуванням викладеного сума компенсації втрати частини заробітної плати становить 1944 грн., виходячи з розрахунку, наведеного позивачем, з яким суд погоджується ( за серпень 2020 р. сума компенсації - 384, 88 грн., за вересень 2020 року- 429, 58 грн., за жовтень 2020 р. -1129, 98 грн.).
В частині вирішення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Оцінюючи аргументи позивача, які ним наведені в обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд доходить висновку, що істотне та триваюче порушення права позивача на своєчасне і повне отримання заробітної плати, поставило останнього у скрутне матеріальне становище, призвело до негативних психо-емоційних переживань, вимагало додаткових зусиль для організації життя та захисту порушеного права.
Аналізуючи вищенаведені норми права у [censored] з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд доходить висновку, що позивачу була спричинена моральна шкода бездіяльністю відповідача, яка полягала у невиплаті йому належних сум заробітної плати.
При цьому суд приймає до уваги, що позивачеві підприємством було нараховано компенсацію при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. Оскільки позивачеві, окрім остаточного розрахунку, заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки були нараховані три середньомісячні заробітні плати, як компенсація при звільненні, сама по собі компенсація призначена для утримання звільнення звільненого працівника певний час не завдаючи йому моральних страждань до часу наступного його працевлаштування. Крім того, суд вважає, що позивачем не надано доказів того, що їй було завдано моральних страждань саме з вини роботодавця.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1000 грн., що відповідає критеріям розумності та справедливості.
Згідно ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нормами п. 171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб`єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.
Оскільки, суд не є податковим агентом, тому обов`язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.
Відповідно до листа ДФС від 09.06.2016 року № 12817/6/99-99-13-02-03-15 оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов`язана з відносинами Трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором - 1, 5 відсотка у місяці його фактичного нарахування.
Крім того, особи, які мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені Кодексом податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу (п.п. «б» п. 176.2 ст.176 Кодексу).
Суд роз`яснює, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Відповідно статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином з відповідача на користь позивача, підлягають стягненню витрати з оплати судового збору в розмірі 908 грн за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за вимогу про стягнення компенсації пропорційно задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.13, 81, 141, 161, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,
у х в а л и в:
Позовні вимоги особа_1 задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь особа_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7000 грн. (сума визначена без утримання податків й інших обов'язкових платежів).
Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь особа_1 компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 1944 грн.44 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь особа_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь особа_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 908 гривень.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його складання мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня вручення їм повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду до або через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова.
Повний текст рішення складений 05.07.2021 року.

Позивач: особа_1 , інформація_1 , рнокпп: номер_1 , адреса реєстрації місця проживання: адреса_1 .
Відповідач: Державне підприємство «Завод «Електроважмаш», код єдрпоу 00213121, місцезнаходження: пр-т Московський, 299, м.Харків, 61089.

Суддя [С.]