АТ "ЗАВОД "МАЯК": невыплата зарплаты

24.01.2020 Справа № 756/8252/19

пр. №2/756/1387/20
ун. №756/8252/19

Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 січня 2020 року суддя Оболонського районного суду м.Києва [М.] А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
в с т а н о в и в:
Позивач особа_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача акціонерного товариства "Завод "Маяк" (далі - АТ "Завод "Маяк") про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем
31 липня 2018 року особа_1 була звільнена з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників, за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Як зазначила позивач, роботодавець допустив заборгованість з виплати їй заробітної плати у сумі 18 371, 38 грн.
Указану суму невиплаченого заробітку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2018 року по день ухвалення судового рішення, а також 10000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди особа_1 просила стягнути з АТ "Завод "Маяк".
Відповідно до вимог ст.ст 19, 274 ЦПК України дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у встановлений судом строк надав до суду відзив щодо позову, в якому визнав позовні вимоги частково, а саме визнав позовні вимоги в частині невиплати заробітної плати в сумі 18 371, 38 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У задоволенні вимог щодо моральної шкоди просив відмовити.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що з 05.12.2013 року по 30.07.2018 року особа_1 працювала в АТ "Завод "Маяк" на посаді контролера на контрольно-пропускному пункті 1 класу (а. с. 5-13).
31 липня 2018 року особа_1 була звільнена з роботи у зв`язку з скороченням штату працівників, за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 17).
За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Усупереч наведеним законодавчим положенням АТ "Завод "Маяк" при звільненні особа_1 , не у повному обсязі виплатило їй заробітну плату. Заборгованість відповідача з виплати позивачеві заробітної плати становить 18 371, 38 грн і ця сума не оспорюється відповідачем.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримку розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить (372 робочих дні з 01 серпня 2018 року до 24 січня 2020 року включно х 708, 41 грн - середньоденна заробітна плата особа_1 = 263 528, 52 грн).
За положеннями ст. 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Суд вважає, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України в постановах від 03 липня 2013 року у справі №6-63цс13, від 25 травня 2016 року у справі №6-948цс16, Верховним Судом у постанові від 03 січня 2018 року у справі №331/2814/16-ц). Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.
Також суд звертає увагу на те, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України (зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23 грудня 2015 року у справі №6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Отже, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони (ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні (цих) сум (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 13 червня 2018 року у справі №686/5456/15-ц).
При цьому принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.
Позаяк відповідач АТ "Завод "Маяк" не заперечувало проти розміру належних до виплат особа_1 , сум за трудовим договором на день звільнення, спір з цього приводу відсутній, а тому немає підстав для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування особа_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Питання щодо справляння і сплати податків й інших обов`язкових платежів у такому випадку вирішуватиметься при виконанні рішення суду.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність стягнути з АТ "Завод "Маяк" на користь особа_1 , заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 18 371, 38 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 263 528, 52 грн.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Несплатою відповідачем позивачеві заробітної плати особа_1 , були завдані моральні страждання, був порушений звичний уклад її життя, вона змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивач у зв`язку з протиправними діями відповідача АТ "Завод "Маяк", тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, виходячи з засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність визначити розмір відшкодування моральної шкоди особа_1 , у розмірі 500, 00 грн та стягнути цю суму з відповідача АТ "Завод "Маяк" на користь позивача.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 1070, 26 грн.
З огляду на вищенаведене, відповідно до ст. ст. 47, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 15, 21, 22 Закону України "Про оплату праці", та, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 430 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
Позовні вимоги особа_1 до Акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства "Завод "Маяк" (місцезнаходження: м.Київ, пр-т Степана Бандери, 8; ідентифікаційний код в єдрпоу - 14307423) на користь особа_1 , інформація_1 , уродженки м.Києва, громадянки України,
реєстраційний номер облікової картки платника податків - номер_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: адреса_1 :
- 18 371 (вісімнадцять тисяч триста сімдесят одну) гривню 38 копійок;
- 263 528 (двісті шістдесят три тисячі п`ятсот двадцять вісім) гривень
52 копійки - середнього заробітку за час затримки розрахунку;
- 500 (п`ятсот) гривень 00 копійок у рахунок відшкодування моральної шкоди;
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства "Завод "Маяк" (місцезнаходження: м. Київ, пр-т Степана Бандери, 8; ідентифікаційний код в єдрпоу - 14307423) в дохід держави судовий збір у сумі 1070 (тисяча сімдесят) гривень 26 (двадцять шість) копійок.
Рішення в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м.Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: [А.]