АТ "ЗАВОД "МАЯК": невыплата зарплаты

Номер провадження 2/754/3550/20 Справа №754/18429/19 рішення іменем україни 02 березня 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі: головуючого — судді — Лісовської О.В. за участю секретаря  — Грей О.О. представника відповідача Зінченка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, — ВСТАНОВИВ: Позивач особа_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «Завод «Маяк» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, мотивуючи свої вимоги тим, що у період з 23.10.2014 року по 30.07.2018 року він знаходився у трудових відносинах з ПАТ «Завод «Маяк». Під час його знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата за декілька попередніх місяців. 30.07.2018 року позивач був звільнений з роботи за власним бажанням, згідно наказу № 238-к від 30.07.2018 року. Однак, у день звільнення відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Згідно розрахункового листка заробітної плати за липень 2018 року, який був отриманий позивачем, йому були нараховані після утримання податків до виплати сума у розмірі 15865, 74 грн. Розмір вказаної заборгованості підтверджується роздрукованим приходно-розходним звітом по особовому рахунку позивача з бухгалтерії та копією виписки по картковому рахунку. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з АТ «Завод «Маяк» заборгованість по заробітній платі у розмірі 15865, 74 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. Відповідно до вимог ст. 19, 274 ЦПК України справа за позовом особа_1 до Акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. 04.02.2020 року до суду надійшов Відзив представника відповідача на позов. Відповідно до викладених у Відзиві заперечень зазначено, що відповідач визнає частково позовні вимоги, а саме щодо заборгованості по заробітній платі у розмірі 15865, 74 грн. Дійсно, у день звільнення відповідач не здійснив виплату належних коштів позивачу. Але при цьому представник вказує, що на виконанні в Оболонському відділі ДВС знаходиться виконавче провадження, в якому було накладено арешт на рахунки відповідача, що позбавило можливості завод своєчасно провести відповідні розрахунки з позивачем. Представник вважає, що затримка відбулася не з вини підприємства, а тому підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати відсутні. Також представник відповідача зазначає про безпідставність розміру правничої допомоги, що зазначена позивачем, оскільки ним не надано жодних доказів на підтвердження вказаної суми. На підставі викладеного представник відповідача просить позовні вимоги особа_1 задовольнити частково. У судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти задоволення позову в частині заборгованості по заробітній платі, в іншій частині позову просив відмовити. Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у своїй заяві просять проводити розгляд справи в їх відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності позивача та його представника. Вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги особа_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до вимог статей 76−79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Судом встановлено, що у період з 23.10.2014 року по 30.07.2018 року він знаходився у трудових відносинах з ПАТ «Завод «Маяк», що підтверджується трудовою книжкою. 30.07.2018 року згідно наказу № 238-К про припинення Трудового договору позивач був звільнений з посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Однак в порушення зазначених норм відповідач при звільненні не виплатив позивачу нараховану заробітну плату. Згідно розрахункового листа заробітної плати за липень 2018 року позивачу були нараховані грошові кошти у розмірі 15865, 74 грн., але при звільненні не виплачені. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За правилами ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1−5/2012 було визначено, що положення ч. 1ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст. 116, 117, 237−1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення Трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6−15цс13. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Така правова позиція, яка відповідно до положень статті 360−7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України, викладена в постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 р. у справі № 6−144цс1. Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). На день винесення судового рішення, тобто 02.03.2020 року, минуло 398 робочих днів. Таким чином розмір середнього заробітку за затримку розрахунку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 91034, 54 грн. (398 днів х 228, 73 грн. (середньоденний заробіток). Що стосується заперечень представника відповідача, то слід зазначити, що суд їх до уваги не приймає, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими. Стосовно заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, то судом встановлено наступне. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову — на відповідача; 2) у разі відмови в позові — на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу. Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з письмових матеріалів справи, адвокатом Стащуком В.А., який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, надавалася правнича допомога позивачу особа_1. Стороною позивача було подано до суду заяву про розрахунок суми правничої допомоги, що становить 3842, 00 грн., а також надано квитанцію про сплату відповідних послуг позивачем. При цьому слід зазначити, що стороною позивача надано суду Акт прийому-передачі наданих послуг від 02.01.2020 року. Стороною відповідача було заявлено про необґрунтованість розміру послуг за надання правничої допомоги. Враховуючи заяву представника відповідача, суд вважає за доцільне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 1500, 00 грн., з урахуванням наданих адвокатом послуг. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1084, 00 грн. На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258−260, 263−265, 274−279 ЦПК України, ст. 115, 116, 117 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, — вирішив: Позовні вимоги особа_1 до Акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку — задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Завод «Маяк» на користь особа_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 15865, 74 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2018 року по 02.03.2020 року у розмірі 91034, 54 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1500, 00 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Завод «Маяк» на користь держави судовий збір у розмірі 1084, 00 грн. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення. Позивач — особа_1, інформація_1, адреса реєстрації: адреса_1. Відповідач — Публічне акціонерне товариство «Завод «Маяк», єдрпоу 14307423, адреса: м. Київ, пр. С. Бандери, 8. Повний текст рішення виготовлений 31 березня 2020 року. Суддя О. В. Лісовська