ДП "ПІВДЕНДІПРОШАХТ": невыплата зарплаты

Справа№ 953/22357/19
н/п 2/953/845/20
рішення
іменем україни

«17» січня 2020 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого –судді  — [С.] В. М .,
при секретарі — [Я.] К. Р .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «південдіпрошахт» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звльненні працівника,  —

встановив:

12.11.2019 до суду надійшла вказана позовна заява, в якій особа_1 просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробіній платі у розмірі 43518, 30 грн., компенсацію за час затримки, середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати з 2017−2019 роки, виходячи з розміру середньоденного заробітку 118, 90 грн.
В обгрунтування вказаних вимог посилається на наступне.
З 01.11.2011 позивач було прийнято на посаду сторожа у ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт», де вона працювала до 12.03.2018, та її було звільнено на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. При звільненні відповідач не сплатив позивачу заробітну плату з січня 2017 року по березень 2018 року в сумі 43518, 30 грн. Позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням провести повний розрахунок, що здійснено не було. Також позивач просить стягнути середній заробіток за час виплати заробітної плати з 2018 року по день винесення судом рішення, виходячи з розміру середньоденного заробітку 178, 70 грн.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Позивач у судове засідання не з`явилася, подала заяву, в якій свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.
Представник відповідача ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» в судове засідання не з`явився, повідомлявся у встановленому законом порядку.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та за наявними в справі доказами.
12.11.2019 року вказана справа надійшла до суду, та розподілена судді [С.] В.М.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 15.11.2019 було прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній за правилами спрощеного позовного провадження.
Судом встановлено, що позивач з 01.11.2011 працювала в ДП «Проектування будівництв підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» на посаді прибиральниці та 02.01.2018 була звільнена за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням.
Наказом №4к від 11.01.2018 прийнята на посаду сторожа та звільнена 12.02.2018 за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП. / а.с. 5 /
Позивачем розрахована заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 43518, 30 грн., однак відповідно до копії наданих до суду розрахункових листків за січень-лютий 2018 року борг за підприємством на кінець місяця із заробітної плати складає 42091, 50 грн., що підтверджується наданою до суду формою ОК-7. / а.с. 8, 9 /
Розрахункових листків, починаючи з січня 2018 року по день звільнення, позивач не має, однак обставини, що позивачеві нараховувалась вказана заробітна плата підтверджується наданою до суду формою ОК-7.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У даному випадку позивач обмежений у можливості надати інші докази, ніж розрахункові листи, оскільки саме відповідач є власником відповідних документів про нарахування та сплату позивачу заборгованості по заробітній платі.
Виходячи з наведених норм цивільного процесуального права, оскільки позивач об`єктивно позбавлений вільного доступу до доказів про розмір заборгованості, саме на відповідача покладається тягар спростування наданих позивачем розрахункових листів, які були видані йому саме відповідачем.
Вказаний розрахунок заборгованості відповідачем спростований не був, та доказів, що вказаний розрахунок є недостовірним та неналежним доказом до суду також надано не було. Підстав недовіряти вказаному розрахунку у суду не має.
Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору (ч.1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці»).
Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
У частині другій статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6−331цс17 вказано, що «в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат».
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.
Частиною пятою статті 97 Кодексу законів про працю встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Частиною шостоюстатті 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Враховуючи вивикладене, суд задовольнє вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі частково у межах доведеності, тобто 42091, 50 грн.
Стосовно стягнення з відповідача компенсації та середнього заробітку за час затримки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Затримка виплати повного розрахунку при звільненні, стороною позивача заявлена за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи із розміру середнього заробітку 118, 90 грн., який позивачем розраховано наступним чином: 43518, 30 (заробітна плата з січня 2017 року по березень 2018 року)/366 (кількість днів на рік); розмір компенсації та її розрахунок позивачем не зазначений.
Суд не погоджується із вказаними розрахунками з наступних підстав.
Згідно з абзацом пятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі — Порядок).
Згідно п. 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Тобто надані позивачем розрахунки зроблені без належного обгрунтування та не відповідають вимогам, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, та є такими, що не спростовані відповідачем в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 42091, 50 грн., а тому суд вважає за необхідне задовольнити позов частково, та стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати в розмірі 783 грн. 43 коп.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 76, 306, 263−265 ЦПК України, суд,  —

ухвалив:

Позовні вимоги особа_1 до Державного підприємтсва «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «південдіпрошахт» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звльненні працівника,  — задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємтсва «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «південдіпрошахт», код єдрпоу 00167606, на користь особа_1, інформація_1, інн номер_1, невиплачену заробітну плату в розмірі 42 091 гривень 50 копійок.
В задоволенні іншої частини вимог — відмовити.
Стягнути з державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт», код єдрпоу 00167606, на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 768 гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.п. 15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Позивач — особа_1, інформація_1, інн номер_1, місце проживання: адреса_1.
Відповідач — Державне підприємство «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «південдіпрошахт», місцезнаходження: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 5, код єдрпоу 00167606.
Повний текст рішення складено 17 січня 2020 року.



Суддя —