ДП "ХНДІТМ": невыплата зарплаты

"02" квітня 2020 р.

Справа № 642/637/20
Провадження 2/642/587/20
рішення
іменем україни
02 квітня 2020 року м. Харків
Ленінський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді [Г.] А.М.
за участю секретаря Конєвої А.О.
без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після звільнення працівника, суд-

встановив:

Позивач особа_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після звільнення працівника.
В обґрунтовані позовних вимог вказав, що з 01 вересня 2010 року по 31 січня 2019 року позивач працював у відповідача за договором цивільно-правового характеру на посаді помічника директора Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».
З 01 лютого 2019 року по 23 серпня 2019 року позивач працював у відповідача за сумісництвом на посаді помічника директора Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».
23 серпня 2019 року позивача було звільнено з роботи, з посади помічника директора Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».
В день звільнення відповідач не розрахувався з позивачем, тобто не виплатив йому всі належні кошти, порушуючи ст. 116 КЗпП України.
На момент подачі позовної заяви, загальна сума заборгованості по заробітній платі становить 41449 (сорок одна тисяча чотириста сорок дев`ять) грн. 80 коп., що підтверджується довідкою відповідача від 27.08.2019 року.
Відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток в сумі 6718 (шість тисяч сімсот вісімнадцять) грн. 38 коп. у зв`язку із затримкою виплати остаточного розрахунку на 6 (шість) місяців.
Згідно із чинним законодавством України середній заробіток при звільнені розраховується, виходячи із заробітної плати за два місяці, що передують місяці звільнення. Таким чином на день звільнення 23.08.2019 року середній заробіток позивача складав 1119 (одна тисяча сто дев`ятнадцять) грн. 73 коп., а саме: сума заробітку червень 2019 року - 1020 грн. 98 коп. та за липень 2019 року - 1218 грн. 48 коп. склад 2239 грн. 46 коп. : 2 = 1119 грн. 73 коп.
Крім того, позивач просить стягнути 3% річних в сумі 13740 (тринадцять тисяч сімсот сорок) 89 коп., інфляційні втрати в сумі 538 (п`ятсот тридцять вісім) грн. 85 коп., заборгованість із надання зворотної фінансової допомоги в розмірі 4431 (чотири тисячі чотириста тридцять одна) грн. 80 коп., заборгованість по господарчим потребам в розмірі 8948 (вісім тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн. 82 коп., моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп., а всього разом - 85828 (вісімдесят п`ять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 54 коп.
Позивач в судове засідання не з`явився. Подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про слухання справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Заперечення щодо позову не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, перевіривши доводи, викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Судом встановлено, що позивач особа_1 з 01 вересня 2010 року по 31 січня 2019 року працював у відповідача за договором цивільно-правового характеру на посаді помічника директора Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».
З 01 лютого 2019 року по 23 серпня 2019 року позивач працював у відповідача за сумісництвом на посаді помічника директора Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».
23 серпня 2019 року позивача було звільнено з роботи, з посади помічника директора Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».
Відповідно до довідки від 15 липня 2019 року позивач працював по договорам ЦПХ до 31 січня 2019 року та станом на 15 липня 2019 року заборгованість із заробітної плати за виконану роботу складає 36 173 грн.
Відповідно до довідки від 30 липня 2019 року з 01 лютого 2019 позивач працював на посаді помічника директора за сумісництвом та станом на 01 серпня 2019 року заборгованість з заробітної плати за виконану роботу складає 2 475, 84 грн
Відповідно до довідки від 27 серпня 2019 року позивач працював за сумісництвом на посаді помічника директора (звільнений 23.08.2019) та за серпень 2019 року заборгованість з заробітної плати склала 2851, 20 грн. Загальна сума заборгованості з заробітної плати станом на 28.08.2019 року становить 41449, 80 грн.
Відповідно до довідки від 31 липня 2019 року станом на 01 серпня 2019 року заборгованість по договору надання зворотної фінансової допомоги позивачу склала 4431, 80 грн.
Відповідно до довідки від 31 липня 2019 року станом на 01 серпня 2019 року заборгованість по господарчім потребам перед позивачем склала 8948, 82 грн.
Вказаний розрахунок відповідачем спростований не був, та доказів, що вказаний розрахунок є недостовірним та неналежним до суду також надано не було.
В судовому засіданні встановлено та не оскаржується представником відповідача, що остаточний розрахунок з позивачем після його звільнення проведено не було, що підтверджує факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на дату його звільнення.
Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного Трудового договору (ч.1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці»).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст.116 цього Кодексу.
У частині другій статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що "в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат".
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з абзацом п`ятим п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір це обов`язок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.
Згідно із чинним законодавством України середній заробіток при звільнені розраховується, виходячи із заробітної плати за два місяці, що передують місяці звільнення. Таким чином на день звільнення 23.08.2019 року середній заробіток позивача складав 1119 (одна тисяча сто дев`ятнадцять) грн. 73 коп., а саме: сума заробітку червень 2019 року - 1020 грн. 98 коп. та за липень 2019 року - 1218 грн. 48 коп. склад 2239 грн. 46 коп. : 2 = 1119 грн. 73 коп.
Затримка виплати повного розрахунку при звільненні, стороною позивача заявлена за період шести місяців що становить 6718, 38 грн., виходячи із середньоденного заробітку, який визначається на підставі наданих позивачем розрахунку 119, 42 грн.
Однак, в порушення вказаних положень КЗпП України відповідач не здійснив остаточний розрахунок з позивачем за виконану ним роботу, чим порушено його трудові права.
Що стосується стягнення 3% річних від простроченої суми, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги задоволенню на підлягають оскільки згідно ст.625 ЦК України (розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання») - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок Трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.
Але згідно ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» -індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення), тому не виплачена своєчасно заборгованість по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, з моменту постановлення рішення судом та по день його фактичного виконання підлягає стягненню з урахування індексації.
За період з 23.08.2019 - 31.01.2020 [censored] індекс інфляції 101, 30 грн., сума боргу 41449, 80 грн., сума боргу з урахуванням інфляції 41988, 65 грн., збитки від інфляції 538, 85 грн.
Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, та надані позивачем розрахунки, суд приходить до висновку, що розмір заборгованості із заробітної плати та сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, які зазначені позивачем у позовній заяві є обґрунтованими, та підстав їм не довіряти у суду не має.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв `язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки порушення законних прав позивача на своєчасне отримання заробітної плати та остаточного розрахунку при звільненні призвели до моральних страждань, з урахуванням вимог розумності і справедливості з відповідача на користь позивача слід стягнути на відшкодування завданої йому моральної шкоди 3000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.2, ч.2 ст.10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.
Частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Частиною шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати в розмірі 840 грн.80 коп.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 3, 4, 12, 76, 306, 263-265 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В :

Позовну заяву особа_1 до Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після звільнення працівника задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» (єдрпоу 14311070, 61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, 30) на користь особа_1 , інформація_1 (паспорт серії номер_1 виданий ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області 18.04.2008 року, рнокпп номер_2 , зареєстрований за адресою: адреса_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 41449 (сорок одна тисяча чотириста сорок дев`ять) грн. 80 коп., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку в сумі 6718 (шість тисяч сімсот вісімнадцять) грн. 38 коп., інфляційні втрати в сумі 538 (п`ятсот тридцять вісім) грн. 85 коп., заборгованість із надання зворотної фінансової допомоги в розмірі 4431 (чотири тисячі чотириста тридцять одна) грн. 80 коп., заборгованість по господарчим потребам в розмірі 8948 (вісім тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн. 82 коп., моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп., а всього разом - 65087.65 (шістдесят п`ять тисяч вісімдесят сім грн. 65 коп.).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» (єдрпоу 14311070, 61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, 30) в дохід Держави судовий збір в розмірі 840 грн.80 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» (єдрпоу 14311070, 61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, 30) на користь особа_1 , інформація_1 (паспорт серії номер_1 виданий ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області 18.04.2008 року, рнокпп номер_2 , зареєстрований за адресою: адреса_1 ) заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Харкова.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя - А.М. [Г.]