ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКА ЛИВАРНА КОМПАНІЯ": невыплата зарплаты
Суддя [П.] В. О.
Справа № 644/2211/20
Провадження № 2/644/1195/20
14.08.2020
рішення
іменем україни
14.08.2020 року м. Харкова Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді — Попової В.О.,
за участю секретаря судового засідання — Шевченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія»,
про стягнення заборгованості по заробітній платі, —
в с т, а н о в и в:
особа_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Українська ливарна компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 31.07.2017 року особа_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем; 28.12.2019 на підставі ст. 38 КЗпП України був звільнений. У період з липня 2019 по день звільнення заробітна плата позивачу не сплачувалась. Внаслідок невиплати заробітної плати протягом тривалого періоду у відповідача утворилась заборгованість. На день звільнення відповідач не здійснив з позивачем остаточний розрахунок по заробітній платі. На звернення особа_1 до керівництва підприємства заборгованість не була виплачена, у зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з зазначеним позовом. Уточнивши позовні вимоги, особа_1 остаточно просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 37 858, 94 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн., а також стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 грн.
Згідно з правилами ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою суду від 25.03.2030 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач у судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує, уточнені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.
Представник відповідача в судові засідання, призначені на 24.04.2020 року, 21.05.2020 року, 26.06.2020 року, 24.07.2020 року, 14.08.2020 року не з`явився, надавав відповідні заяви про відкладення розгляду справи з посилання на постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 16 березня 2020 року № 215, від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291 про впровадження на території України карантину для запобігання поширенню COVID-19, що унеможливлює на думку відповідача реалізацію ним в повній мірі прав, визначених чинним цивільним процесуальним законодавством.
В судовому засіданні 14 серпня 2020 року визнано причину неявки відповідача неповажною, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату та вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 16 липня 2020 року в справі № 924/369/19, в зв`язку з послабленням протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», перешкоди в реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав усунуті.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасника справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно ч.1 ст.275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Судові засідання у справі неодноразово відкладалися у зв`язку з неявкою відповідача, якому, як вбачається з матеріалів судової справи, було відомо про існування в провадженні суду справи за позовом особа_1.
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в [censored] докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що уточнені особа_1 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем протягом періоду з 28.07.2017 по 28.12.2019, що підтверджується копією трудової книжки, (а.с.9).
Наказом ТОВ «Українська ливарна компанія» від 28.12.2019 № 2812/01-ок особа_1 звільнено з роботи за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП. Станом на 01.07.2020 заборгованість по виплаті заробітної плати особа_1 склала 37 858, 94, в тому числі, компенсація за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн., що підтверджується довідкою, (а.с.61).
У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав частково, а саме не заперечував щодо стягнення на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; проте не вбачав підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу.
Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1 ст.94 КЗпП України).
Відповідно до ч. ст. 7 Кодексу законів про працю, ст. 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Відповідно до ст. 161 ЦПК України, особа має право звернутися до суду з вимогами про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку в порядку наказного або спрощеного позовного провадження.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Позивачем доведено та не оспорюється відповідачем, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» має заборгованість перед особа_1 у виплаті нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 37 858, 94 грн., (а.с.61), у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі. Сума заборгованості підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агенту, яким є відповідач.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн., суд зазначає наступне.
З дослідженої в судовому засіданні довідки відповідача №155 від 20.07.2020 року, (а.с.61), вбачається, що у грудні 2019 року позивачу особа_1 було нараховано, але не сплачено 8 212 гривень 90 копійок. Разом з тим, відповідно до розрахункового листа за грудень 2019 року, (а.с.17), компенсація за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн. входить до суми заборгованості за грудень 2019 року. Загальний розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» перед особа_1 у виплаті нарахованої, але не виплаченої заробітної плати становить 37 858, 94 грн., в тому числі компенсація за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн., (а.с.61).
Подвійне стягнення компенсації за невикористану відпустку чинне законодавство не передбачає. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до вищевказаної довідки відповідача зазначена сума входить до загальної суми заборгованості.
Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 2 500, 00 грн. суд зазначає наступне.
При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої — другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 гривень матеріали справи містять угоду від 23.03.2020 року, акт виконаних робіт від 23.03.2020 року та квитанцію від 23.03.2020 року.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131−1 та статті 131−2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції — з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції — з 1 січня 2019 року.
Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав — особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі — Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги — домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво — вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги — види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
— надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
— складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
— представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Гарантії дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод закріплені у статті 22 Конституції України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Отже, Конституцією України закріплено не лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод, неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану, забезпечення кожному судового захисту його прав і свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань (частина третя статті 8, частини друга, п`ята статті 55).
Оскільки Основним Законом не допускається звуження змісту та обсягу права кожного на отримання правової допомоги, а вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, підстави обмежувати сторону на відшкодування витрат, понесених на отримання правової допомоги, що була отримана від інших суб`єктів, фахівців у галузі права, ніж адвокат, відсутні.
Зазначений висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №826/863/18.
З урахуванням викладеного, заявлені позивачем вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 2 500, 00 грн. підлягають задоволенню
При зверненні до суду позивачем не було сплачено судовий збір, на підставі п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», яка визначає, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема позивачі — у справах про стягнення заробітної плати.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Крім того, згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Відповідно до ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, з відповідача підлягає стягнення судовий збір на користь держави у розмірі 807 грн.16 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.13, 81, 141, 161, 263- 265, 268, 280 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі — задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» (єдрпоу 32759676, адреса: м. Харків, пр. Московський, 277) на користь особа_1 (рнокпп: номер_1, адреса: адреса_1) заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2019 по 28.12.2019, з урахуванням компенсації за невикористану відпустку, в розмірі 37 858 (тридцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) гривень, 94 копійки.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» (єдрпоу 32759676, адреса: м. Харків, пр. Московський, 277) на користь особа_1 (рнокпп: номер_1, адреса: адреса_1) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» (єдрпоу 32759676, адреса: м. Харків, пр. Московський, 277) на користь держави судові витрати в розмірі 807 (вісімсот сім) гривень, 16 копійок.
В задоволенні решти вимог — відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На заочне рішення відповідачем протягом 30 днів, з дня його проголошення, до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова може бути подана письмова заява про його перегляд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його складання мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня вручення їм повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду до або через Орджонікідзевський районний суд. м. Харкова.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 14.08.2020. Повний текст рішення складено 18.08.2020.
Суддя [П.] В.О.
Справа № 644/2211/20
Провадження № 2/644/1195/20
14.08.2020
рішення
іменем україни
14.08.2020 року м. Харкова Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді — Попової В.О.,
за участю секретаря судового засідання — Шевченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія»,
про стягнення заборгованості по заробітній платі, —
в с т, а н о в и в:
особа_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Українська ливарна компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 31.07.2017 року особа_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем; 28.12.2019 на підставі ст. 38 КЗпП України був звільнений. У період з липня 2019 по день звільнення заробітна плата позивачу не сплачувалась. Внаслідок невиплати заробітної плати протягом тривалого періоду у відповідача утворилась заборгованість. На день звільнення відповідач не здійснив з позивачем остаточний розрахунок по заробітній платі. На звернення особа_1 до керівництва підприємства заборгованість не була виплачена, у зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з зазначеним позовом. Уточнивши позовні вимоги, особа_1 остаточно просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 37 858, 94 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн., а також стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 грн.
Згідно з правилами ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою суду від 25.03.2030 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач у судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує, уточнені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.
Представник відповідача в судові засідання, призначені на 24.04.2020 року, 21.05.2020 року, 26.06.2020 року, 24.07.2020 року, 14.08.2020 року не з`явився, надавав відповідні заяви про відкладення розгляду справи з посилання на постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 16 березня 2020 року № 215, від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291 про впровадження на території України карантину для запобігання поширенню COVID-19, що унеможливлює на думку відповідача реалізацію ним в повній мірі прав, визначених чинним цивільним процесуальним законодавством.
В судовому засіданні 14 серпня 2020 року визнано причину неявки відповідача неповажною, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату та вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 16 липня 2020 року в справі № 924/369/19, в зв`язку з послабленням протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», перешкоди в реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав усунуті.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасника справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно ч.1 ст.275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Судові засідання у справі неодноразово відкладалися у зв`язку з неявкою відповідача, якому, як вбачається з матеріалів судової справи, було відомо про існування в провадженні суду справи за позовом особа_1.
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в [censored] докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що уточнені особа_1 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем протягом періоду з 28.07.2017 по 28.12.2019, що підтверджується копією трудової книжки, (а.с.9).
Наказом ТОВ «Українська ливарна компанія» від 28.12.2019 № 2812/01-ок особа_1 звільнено з роботи за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП. Станом на 01.07.2020 заборгованість по виплаті заробітної плати особа_1 склала 37 858, 94, в тому числі, компенсація за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн., що підтверджується довідкою, (а.с.61).
У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав частково, а саме не заперечував щодо стягнення на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; проте не вбачав підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу.
Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1 ст.94 КЗпП України).
Відповідно до ч. ст. 7 Кодексу законів про працю, ст. 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Відповідно до ст. 161 ЦПК України, особа має право звернутися до суду з вимогами про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку в порядку наказного або спрощеного позовного провадження.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Позивачем доведено та не оспорюється відповідачем, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» має заборгованість перед особа_1 у виплаті нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 37 858, 94 грн., (а.с.61), у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі. Сума заборгованості підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агенту, яким є відповідач.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн., суд зазначає наступне.
З дослідженої в судовому засіданні довідки відповідача №155 від 20.07.2020 року, (а.с.61), вбачається, що у грудні 2019 року позивачу особа_1 було нараховано, але не сплачено 8 212 гривень 90 копійок. Разом з тим, відповідно до розрахункового листа за грудень 2019 року, (а.с.17), компенсація за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн. входить до суми заборгованості за грудень 2019 року. Загальний розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» перед особа_1 у виплаті нарахованої, але не виплаченої заробітної плати становить 37 858, 94 грн., в тому числі компенсація за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн., (а.с.61).
Подвійне стягнення компенсації за невикористану відпустку чинне законодавство не передбачає. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1 675, 26 грн задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до вищевказаної довідки відповідача зазначена сума входить до загальної суми заборгованості.
Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 2 500, 00 грн. суд зазначає наступне.
При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої — другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 гривень матеріали справи містять угоду від 23.03.2020 року, акт виконаних робіт від 23.03.2020 року та квитанцію від 23.03.2020 року.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131−1 та статті 131−2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції — з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції — з 1 січня 2019 року.
Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав — особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі — Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги — домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво — вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги — види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
— надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
— складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
— представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Гарантії дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод закріплені у статті 22 Конституції України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Отже, Конституцією України закріплено не лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод, неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану, забезпечення кожному судового захисту його прав і свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань (частина третя статті 8, частини друга, п`ята статті 55).
Оскільки Основним Законом не допускається звуження змісту та обсягу права кожного на отримання правової допомоги, а вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, підстави обмежувати сторону на відшкодування витрат, понесених на отримання правової допомоги, що була отримана від інших суб`єктів, фахівців у галузі права, ніж адвокат, відсутні.
Зазначений висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №826/863/18.
З урахуванням викладеного, заявлені позивачем вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 2 500, 00 грн. підлягають задоволенню
При зверненні до суду позивачем не було сплачено судовий збір, на підставі п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», яка визначає, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема позивачі — у справах про стягнення заробітної плати.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Крім того, згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Відповідно до ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, з відповідача підлягає стягнення судовий збір на користь держави у розмірі 807 грн.16 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.13, 81, 141, 161, 263- 265, 268, 280 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов особа_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі — задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» (єдрпоу 32759676, адреса: м. Харків, пр. Московський, 277) на користь особа_1 (рнокпп: номер_1, адреса: адреса_1) заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2019 по 28.12.2019, з урахуванням компенсації за невикористану відпустку, в розмірі 37 858 (тридцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) гривень, 94 копійки.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» (єдрпоу 32759676, адреса: м. Харків, пр. Московський, 277) на користь особа_1 (рнокпп: номер_1, адреса: адреса_1) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» (єдрпоу 32759676, адреса: м. Харків, пр. Московський, 277) на користь держави судові витрати в розмірі 807 (вісімсот сім) гривень, 16 копійок.
В задоволенні решти вимог — відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На заочне рішення відповідачем протягом 30 днів, з дня його проголошення, до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова може бути подана письмова заява про його перегляд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його складання мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня вручення їм повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду до або через Орджонікідзевський районний суд. м. Харкова.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 14.08.2020. Повний текст рішення складено 18.08.2020.
Суддя [П.] В.О.
