АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ": невыплата зарплаты
Дело № 127/8498/20
Производство № 2/127/1321/20
решение
именем украины
15 сентября 2020 рокум. Винница
Винницкий городской суд Винницкой области в составе:
председательствующего судьи [И.] Т. П.,
с участием секретаря судебного заседания [К.] Д. И.,
рассмотрев в открытом судебном заседании в зале суда в г.. Виннице в порядке упрощенного искового производства гражданское дело по иску лицо_1 к акционерного общества «Украинская железная дорога» о взыскании среднего заработка за время вынужденного огула и взыскании среднего заработка за время задержки исполнения решения суда о восстановлении на работе,
В:
особа_1 обратился в суд с иском к акционерного общества «Украинская железная дорога» (далее — АО «Укрзализныця») о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и взыскании среднего заработка за время задержки исполнения решения суда о восстановлении на работе. Свои требования мотивирует тем, что в соответствии с приказом от 26 апреля 2017 №1069 / чел «По личному составу» он быув назначен на должность директора регионального филиала «Юго-Западная железная дорога» ПАО «Украинская железная дорога». 28 марта 2018 истца в соответствии с приказами №585 / чел и №299 / чел был освобожден от должности директора регионального филиала и в тот же день внесена запись №21 в трудовую книжку истца серии номер_1. Постановлением Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 по делу №127 / 10361/18 признан незаконным приказ ответчика от 28 марта 2018 №585 / чел об увольнении истца с пойманои должности, особа_1 восстановлен в должности директора регионального филиала; решение в части восстановления на работе допущено к немедленному исполнению. В связи с этим, ссылаясь на нормы ст. 235 КЗоТ Украины, истец считает возможным взыскание в его пользу средний заработок за время вынужденного прогула, что по его расчету, составляет за период с 29 марта по 13 декабря 2018 — 1516 154, 71 грн. Несмотря на постановление апелляционного суда, допуск этого решения суда в части к немедленному исполки, истец восстановлен в должности лишь 11 декабря 2019 согласно приказу от 11 декабря 2019 №2334 / чел. Учитывая задержку исполнения решения суда о восстановлении его на работе, истец, рассчитав количество рабочих часов за время такой задержки, указывает на законодательно определенную возможность взыскания среднего заработка в связи с этим, что по его расчету за период с 14 декабря 2018 к 10 декабря 2019 составляет 2088 293, 57 грн. При таких обстоятельствах особа_1 просит взыскать с АО «ВКраинский железная дорога «с отчислениям в бюджет обязательных платежей 3604 488, 28 грн., из которых: 1516 154, 71 грн — средний заработок за время вынужденного прогула, 2088 293, 57 грн. — средний заработок за время задержки исполнения постановления Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 года, а также судебные расходы.
Постановлением Винницкого городского суда Винницкой области от 23 апреля 2020 исковое заявление принято к рассмотрению и открыто производство по делу по правилам упрощенного искового прования с вызовом сторон.
21 мая 2020 в суд поступил отзыв на исковое заявление АО «Укрзализныця», где ответчик указывает о непризнании исковых требований особа_1 и указывает, что обращаясь в суд с иском о восстановлении на работе в деле №127 / 10361/18 ним требование о взыскании среднего заработка не заявлялась, это вопрос судом решался. Кроме того, истец в органы исполнительной службы по выполнению постановления Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 года обращался. на выумирание этого постановления суда и на основании заявления особа_1 от 7 октября 2019 последний восстановлен на работе с 11 декабря 2019 года. Однако в период с 29 марта 2018 до 17 октября 2019 особа_1 реализовывал свое право на труд на государственной службе, что исключало возможность совмещения с работой в АО «Укрзализныця», поэтому с учетом принципов справедливости, добросовестности и разумности, обстоятельств дела №127 / 10361/18 АО «Укрзализныця» просило в удовлетворении требований особа_1 о взыскании комкомпенсационные выплаты в размере среднего заработка отказать. Не согласен ответчик и с определенным истцом размером среднего заработка, просит взыскать истец, поскольку проведена с ошибочным применением законодательства и на основании справки от 30 марта 2020 №НАФ-14−102, не может считаться надлежащим и допустимым доказательством в понимании ст. 76 ГПК Украины. Кроме того ответчик считает, что истцом пропущен срок обращения в суд, определенный ст. 233 КЗоТ Украины, вопрос прв его восстановлении особа_1 не нарушается.
2 июня 2020 в суд поступил ответ на отзыв представителя истца особа_2, где считает приведены в отзыве возражения необоснованными. Указывает, что ответчик фактически отрицает факта невыплаты истцу среднего заработка за время вынужденного прогула за период с 29 марта 2018 до 13 декабря 2018 года, несвоевременного выполнения постановления Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 и невыплату истцу среднего заработка за времязадержки исполнения судебного решения. Отмечает, что позиция ответчика по реализации права истца на работу с 29 марта 2018 до 17 октября 2019 в качестве основания для отказа в иске не соответствует действующему законодательству, поскольку законом определен обязанность ответчика немедленно восстановить истца на работе, независимо от того подал он заявление о восстановлении на работе или исполнительный лист к исполнению. Считает также безосновательными доводы АО «Укрзализныця» по пропуску срока обращения в суд, поскольку Конституционный Суд Украины в своем решении от 15 октября 2013 №8-рп / 2013 пришел к выводу, что в случае нарушения работодателем законодательства об оплате труда не ограничивается каким-либо сроком обращения работника в суд с иском о взыскании заработной платы, ему принадлежит, то есть всех выплат, которые работник имеет право в соответствии с условиями Трудового договора и в соответствии с государственных гарантий, установленных законодательством. Отмечает необоснованность доводов ответчика относительно неналежности в качестве доказательства справки №НАФ-14−102, поскольку такая выдана ответчиком в лице структурного подразделения хозяйственной службы регионального филиала «Юго-Западная железная дорога», является справкой о размере средней заработной платы, содержит информацию относительно предмета доказывания, а именно в отношении обстоятельств, подтверждают размер взыскания среднего заработка как за время вынужденного прогула, так и задержки исполнения судебного решения.
Пользуясь своим правом, АО «Укрзализныця» подало возражение ответа на отзыв, где исходя из содержания ответа на отзыв представителя истца о несогласии с доводами ответчика, считает необходимым дополнить аргументацию своей позиции. Так отмечает, что представителем истца не оспаривается факт реализации особа_1 своего права на труд в другом предприятии и на государственной службе, а также несовершение им действий по выполнению постановления Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 года. особа_1 не обратился в органы исполнительной службы по выполнению указанногосудебного решения. Необходимым условием для возобновления особа_1 в работе было его личное желание, поскольку невозможно выполнить решение суда о восстановлении на работе в надлежащий способ без непосредственного участия истца и предоставления им трудовой книжки. Однако истец с 13 декабря 2018 до 7 октября 2019 в АО «Укрзализныця» с вопросом своего восстановления на работе на обращался. Считает ошибочным утверждение истца о тождественности понятий заработной платы и среднего заработка и отвечаетвидно ошибочным утверждение о своевременности обращения в суд со своими исковыми требованиями. Повторно отмечает непринадлежность в качестве доказательства справки о размере средней заработной платы и не соглашается с проведенным на основании ее расчета среднего заработка. А также просил учесть правовые позиции Верховного Суда относительно сроков обращения в суд о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и среднего заработка за несвоевременность исполнения решения суда о восстановлении на работа.
Постановлением Винницкого городского суда Винницкой области от 21 мая 2020 отказано в удовлетворении ходатайства АО «Укрзализныця» о закрытии производства.
Постановлением Винницкого городского суда Винницкой области от 15 сентября 2020 (без вынесения отдельного процессуального документа с занесением в протокол судебного заседания) оставлено без рассмотрения ходатайство представителя истца об истребовании доказательств и продленного срок рассмотрения дела.
В судебном заседании представитель истца всоба_2 исковые требования поддержал по основаниям, изложенным в исковом заявлении, просил иск удовлетворить.
Представитель ответчика [К.] А.Н. в судебном заседании возражал относительно удовлетворения исковых требований по основаниям, изложенным в отзыве на исковое заявление и отрицании ответа на отзыв, просил отказать в удовлетворении иска.
Судом установлены следующие фактические обстоятельства дела и правоотношения, урегулированные нормами Трудового законодательства по выплате среднего заработка за время вынужденногопрогула и последствий задержки исполнения решения суда о восстановлении на работе.
Судом установлено, что решением правления ОАО «Украинская железная дорога» от 24 апреля 2017 (протокол № Ц-57/31) особа_1 назначен на должность директора регионального филиала «Юго-Западная железная дорога» ОАО «Укрзализныця», о чем между сторонами 8 июня 2017 года заключен срочный трудовой договор № 117 с 28 апреля 2017 по 24 апреля 2020 включительно, о чем есть соответствующая запись в трудовой книжке за № 20.
27 беретзня 2018 истец особа_1 обратился к и.о. [П.] правления ПАО «Укрзализныця» с заявлением об освобождении от должности по собственному желанию с 28 марта 2018
Приказом ОАО «Укрзализныця» от 28 марта 2018 № 585 / чел, особа_1 освобожден от должности директора регионального филиала «Юго-Западная железная дорога» ОАО «Укрзализныця» с 28 марта 2018 по собственному желанию в соответствии со ст. 38 КЗоТ Украины.
28 марта 2018 особа_1 подал заявление об отзыве заявления от 27 марта 2018 о нильнення по собственному желанию и просил считать поданное им заявление недействительной.
Данные обстоятельства установлены постановлением Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 и повторном доказыванию не подлежат в соответствии с ч. 4 ст. 82 ГПК Украины.
Постановлением Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 признан незаконным приказ ОАО «Укрзализныця» от 28 марта 2018 № 585 / чел об увольнении особа_1 с должности директора регионального филиала «Юго-Западной железной дороги» ПАО «Укрзализныця»по ст. 38 КЗоТ Украины и восстановлен особа_1 в должности директора регионального филиала «Юго-Западной железной дороги» ПАО «Укрзализныця» с 29 марта 2018 года. Решение в части восстановления на работе допущено к немедленному исполнению.
Приказом АО «Укрзализныця» от 11 декабря 2019 №2334 / чел особа_1 восстановлен в должности директора регионального филиала «Юго-Западная железная дорога» АО «Укрзализныця» с 11 декабря 2019 на основании вышеупомянутого постановления апелляционного суда и заявления особа_1 от 7 октября2019 года. 11 декабря 2019 особа_1 приступил к работе (приказ от 11 декабря 2019 №1153 / чел).
Ссылаясь на нормы ч. 2 ст. 235, ст. 236 КЗоТ Украины о возможности взыскания среднего заработка за время вынужденного прогула в случае вынесения решения о восстановлении на работе, среднего заработка в случае задержки исполнения решения суда о восстановлении на работе незаконно уволенного работника, а также нормы ч. 2 ст. 233 КЗоТ Украины о не ограничение сроком права работника обратиться в трибуналв связи с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы в случае нарушения законодательства об оплате труда, особа_1 считает возможным взыскать в свою пользу с АО «Укрзализныця» 3604 488, 28 грн., из которых: 1516154, 71 грн. — средний заработок за время вынужденного прогула, 2088 293, 57 грн. — средний заработок за время задержки исполнения постановления апелляционного суда от 13 декабря 2018 года.
Согласно частей первой, второй статьи 233 КЗоТ работник может обратиться с заявлением о разрешении Трудового спора непосредсредне в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении — в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки. В случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
В статье 234 КЗоТ предусмотрено, что в случае пропуска по уважительным причинам сроков, установленных статьей 233 настоящего Кодекса, районный, районный в городе, городской или горрайонный суд может восстановить эти сроки.
Однако установленные статьей 233 КЗоТ Украины сроки обращения в суд применяются независимо от заявления сторон. Эти сроки не прерываются и не останавливаются. В соответствии со статьей 234 КЗоТ в случае пропуска по уважительным причинам сроков, установленных статьей 233 настоящего Кодекса, районный, районный в городе, городской или горрайонный суд можетвосстановить эти сроки. Вместе с тем, если срок обращения в суд, установленный статьей 233 КЗоТ, пропущено без уважительных причин, суд отказывает в удовлетворении исковых требований в связи с пропуском указанного срока. В каждом случае суд обязан проверить и обсудить причины пропуска этих сроков, а также привести в решении мотивы, почему он восстанавливает или считает невозможным восстановить нарушенный срок «.
То есть статья 234 КЗоТ не связывает возможность восстановлении пропущенного срока обращения с представлением клопотання о восстановлении срока на обращение в суд.
Вместе с тем, если работник был незаконно уволен, трудовой договор с ним был незаконно прекращен работодателем в одностороннем порядке. Выполнение работодателем решения о восстановлении на работе незаконно уволенного работника заключается в восстановлении Трудового договора, ранее существовал и был незаконно прекращен работодателем. До момента фактического исполнения работодателем решения о восстановлении на работе незаконно уволенного работника маявдове правоотношения, которые существовали до нарушения со стороны работодателя, не возникают. В связи с этим, выплаты, которые должны быть осуществлены работодателем в пользу незаконно уволенного работника, в том числе средний заработок за время вынужденного прогула или разница в заработке за время выполнения нежчеоплачуванои работы, не могут считаться заработной платой, но не вытекают из Трудового договора как основания для выплат. Эти выплаты не могут квалифицироваться как плата за выполненную работу. Итак, по содержанию норм действующего законодательства средний заработок за время задержки собственником или уполномоченным им органом исполнения судебного решения о восстановлении на работе незаконно уволенного работника по своей правовой природе не является основной или дополнительной заработной платой (вознаграждением, которое работодатель выплачивает работнику за выполненную им работу), а также не является поощрительной или компенсационной выплатой в понимании статьи 2 Закона Украины «Об оплате труда», то есть средний заработок за время задержки исполнения рения о восстановлении на работе работника не входит в структуру заработной платы, а является специальным видом ответственности работодателя за нарушение трудовых прав работника, следовательно срок предъявления в суд исковых требований о взыскании среднего заработка за время задержки исполнения решения о восстановлении на работе ограничиваются тремя месяцами со дня, когда работник узнал или должен был узнать о нарушении своего права.
Такой правовой вывод изложен в постановлении Большой Палаты ВерховногоСуда от 30 января 2019 по делу № 910/4518/16 (производство № 12−301гс18), в постановлениях Верховного суда в составе Объединенной палаты Кассационного гражданского суда от 10 октября 2019 по делу № 522/13736/15 (производства № 61−25545сво18), Верховного суда в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда от 11 июня 2020 по делу № 752/25588/17.
Также и выплата среднего заработка за время вынужденного прогула (часть вторая статьи 235 КЗоТ) не является разновидностью оплатытруда и элементом структуры заработной платы, по содержанию норм действующего законодательства он по своей правовой природе не является основной или дополнительной заработной платой (вознаграждением, которое работодатель выплачивает работнику за выполненную им работу), а также не является поощрительной или компенсационной выплатой в понимании статьи 2 Закона Украины «Об оплате труда», то есть средний заработок за время вынужденного прогула не входит в структуру заработной платы, а является специальным видом ответственности работодателя за порушення трудовых прав работника, следовательно срок предъявления в суд исковых требований о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула ограничивается тремя месяцами со дня, когда работник узнал или должен был узнать о нарушении своего права.
Такой правовой вывод изложен в постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 30 января 2019 по делу № 910/4518/16 (производство № 12−301гс18), в постановлении Верховного Суда в составе Объединенной палаты Кассационного гражданского суда от 10 октябряТня 2019 по делу № 369/10046/18 (производство № 61−9664сво19), Верховного Суда в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда от 11 июня 2020 по делу №752 / 25588/17.
Согласно ч. 4 ст. 263 ГПК Украины при выборе и применении нормы права к спорным правоотношениям суд учитывает выводы по применению соответствующих норм права, изложенные в постановлениях Верховного Суда.
Таким образом, поскольку средний заработок за время вынужденного прогула, а также средний саробиток за время задержки исполнения решения о восстановлении на работе работника является лишь специальным видом ответственности работодателя за нарушение трудовых прав работника, учитывая в связи с этим установленный ст. 233 КЗоТ Украины срок предъявления в суд исковых требований об их взыскании в три месяца со дня, когда работник узнал или должен был узнать о нарушении своего права, суд пришел к выводу, что такой срок истцом пропущен.
При этом суд не принимает во внимание позицию истца ежеднв не ограничение каким-либо сроком обращения с требованиями о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и за несвоевременность исполнения решения суда, считает такие утверждения истца ложным, ошибочным отождествлением понятий заработной платы, государственных гарантий и среднего заработка и соответственно ошибочным утверждение о своевременности обращения в суд со своими исковыми требованиями с учетом вышеизложенного. Ссылка в данном случае решения Конституционного Суда Украины от 15 октября 2013 №8-рп / 2013 является ошибочным.
Как установлено судом, истец восстановлен в должности директора регионального филиала «Юго-Западной железной дороги» ПАО «Укрзализныця» на основании постановления Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 года. Данное решение суда в части восстановления на работе допущено к немедленному исполнению, однако, истец был восстановлен на работе только 11 декабря 2019. особа_1 обратился в суд с иском только 15 апреля 2020, то есть в любом случГКУ вне установленного законом трехмесячного срока обращения в суд по каждой из своих требований. Вопрос о восстановлении этого срока истцом не нарушается, уважительных причин пропуска срока обращения в суд ним не приведены, никаких доказательств не предоставлено.
При таких обстоятельствах суд пришел к выводу, что в удовлетворении исковых требований особа_1 необходимо отказать в связи с пропуском истцом срока обращения в суд.
Распределение судебных расходов суд осуществляет в соответствии с ст.141 ГПК Украины. несмотря наотказ в удовлетворении исковых требований судебные расходы следует оставить за истцом.
Руководствуясь ст. 233−236 КЗоТ Украины, ст. 13, 49, 81, 141, 259, 263−265, 268, 273, 279, 354 ГПК Украины, суд
решил:
В удовлетворении иска лицо_1 к акционерного общества «Украинская железная дорога» о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и взыскании среднего заработка за время задержки исполнения решения суда о восстановлении на работе отказать.
Решение суда вступает в законную силу по истечениисрока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Апелляционная жалоба на решение суда может быть подана в течение тридцати дней со дня его провозглашения. Если в судебном заседании былообъявлено только вступительную и резолютивную часть судебного решения указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения. Участник дела, которому полное решение суда не были вручены в день его составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Участники дела:
особа_1, идентификационный номер номер_2, место прописки: адреса_1
акционерное товариство «Украинская железная дорога» 03680, г.. Киев, ул. Тверская, 5 Код егрпоу 40075815.
Полный текст решения составлен 21.09.2020.
судья:
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 127/8498/20
Провадження № 2/127/1321/20
рішення
іменем україни
15 вересня 2020 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Іщук Т. П.,
за участі секретаря судового засідання [К] Д. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,
встановив:
особа_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі — АТ «Укрзалізниця») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до наказу від 26 квітня 2017 року №1069/ос «По особовому складу» він був призначений на посаду директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 28 березня 2018 року позивача відповідно до наказів №585/ос та №299/ос було звільнено з посади директора регіональної філії та того ж дня внесений запис №21 до трудової книжки позивача серії номер_1. Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у справі №127/10361/18 визнаний незаконним наказ відповідача від 28 березня 2018 року №585/ос про звільнення позивача із займаної посади, особа_1 поновлений на посаді директора регіональної філії; рішення в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання. У зв`язку із цим, посилаючись на норми ст. 235 КЗпП України, позивач вважає можливим стягнення на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що за його розрахунком, становить за період з 29 березня до 13 грудня 2018 року — 1 516 154, 71 грн. Незважаючи на постанову апеляційного суду, допуск цього рішення суду в частині до негайного виконання, позивач поновлений на посаді лише 11 грудня 2019 року згідно наказу від 11 грудня 2019 року №2334/ос. З огляду на затримку виконання рішення суду про поновлення його на роботі, позивач, розрахувавши кількість робочих годин за час такої затримки, вказує на законодавчо визначену можливість стягнення середнього заробітку у зв`язку із цим, що за його розрахунком за період з 14 грудня 2018 року до 10 грудня 2019 року становить 2 088 293, 57 грн. За таких обставин особа_1 просить стягнути з АТ «Українська залізниця» з відрахуванням до бюджету обов`язкових платежів 3 604 488, 28 грн., з яких: 1 516 154, 71 грн — середній заробіток за час вимушеного прогулу, 2 088 293, 57 грн. — середній заробіток за час затримки виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, а також судові витрати.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.
21 травня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву АТ «Укрзалізниця», де відповідач вказує про невизнання позовних вимог особа_1 та вказує, що звертаючись до суду із позовом про поновлення на роботі у справі №127/10361/18 ним вимога про стягнення середнього заробітку не заявлялася, це питання судом не вирішувалося. Крім того, позивач до органів виконавчої служби щодо виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року не звертався. На виконання цієї постанови суду та на підставі заяви особа_1 від 07 жовтня 2019 року останній поновлений на роботі з 11 грудня 2019 року. Однак у період з 29 березня 2018 року до 17 жовтня 2019 року особа_1 реалізовував своє право на працю на державній службі, що виключало можливість суміщення з роботою у АТ «Укрзалізниця», тому з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, обставин справи №127/10361/18 АТ «Укрзалізниця» просило у задоволенні вимог особа_1 щодо стягнення компенсаційної виплати у вигляді середнього заробітку відмовити. Не погоджується відповідач і з визначеним позивачем розміром середнього заробітку, що просить стягнути позивач, оскільки проведена з помилковим застосуванням законодавства та на підставі довідки від 30 березня 2020 року №НАФ-14−102, що не може вважатися належним та допустимим доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України. Крім того відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України, питання про його поновлення особа_1 не порушується.
02 червня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача особа_2, де вважає наведені у відзиві заперечення необґрунтованими. Вказує, що відповідач фактично не заперечує факту невиплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 березня 2018 року до 13 грудня 2018 року, несвоєчасного виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року та невиплату позивачу середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Зазначає, що позиція відповідача щодо реалізації права позивача на працю з 29 березня 2018 року до 17 жовтня 2019 року як підстави для відмови у позові не відповідає чинному законодавству, оскільки законом визначений обов`язок відповідача негайно поновити позивача на роботі, незалежно від того подав він заяву про поновлення на роботі чи виконавчий лист до виконання. Вважає також безпідставними доводи АТ «Укрзалізниця» щодо пропуску строку звернення до суду, оскільки Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством. Зазначає про необґрунтованість доводів відповідача стосовно неналежності як доказу довідки №НАФ-14−102, оскільки така видана відповідачем в особі структурного підрозділу господарської служби регіональної філії «Південно-Західна залізниця», є довідкою про розмір середньої заробітної плати, містить інформацію щодо предмета доказування, а саме щодо обставин, що підтверджують розмір стягнення середнього заробітку як за час вимушеного прогулу, так і затримки виконання судового рішення.
Користуючись своїм правом, АТ «Укрзалізниця» подало заперечення на відповідь на відзив, де виходячи зі змісту відповіді на відзив представника позивача щодо незгоди із доводами відповідача, вважає необхідним доповнити аргументацію своєї позиції. Так зазначає, що представником позивача не заперечується факт реалізації особа_1 свого права на працю в іншому підприємстві та на державній службі, а також невчинення ним дій щодо виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року. особа_1 не звернувся до органів виконавчої служби щодо виконання зазначеного судового рішення. Необхідною умовою для поновлення особа_1 на роботі було його особисте бажання, оскільки неможливо виконати рішення суду про поновлення на роботі в належний спосіб без особистої участі позивача та надання ним трудової книжки. Однак позивач з 13 грудня 2018 року до 07 жовтня 2019 року до АТ «Укрзалізниця» із питанням щодо свого поновлення на роботі на звертався. Вважає хибним твердження представника позивача щодо тотожності понять заробітної плати та середнього заробітку та відповідно помилковим твердження щодо своєчасності звернення до суду зі своїми позовними вимогами. Повторно наголошує на неналежність як доказу довідки про розмір середньої заробітної плати та не погоджується із проведеним на підставі неї розрахунку середнього заробітку. А також просив врахувати правові позиції Верховного Суду щодо строків звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за несвоєчасність виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання АТ «Укрзалізниця» про закриття провадження.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2020 року (без винесення окремого процесуального документа із занесенням до протоколу судового засідання) залишено без розгляду клопотання представника позивача про витребування доказів та продовженого строк розгляду справи.
У судовому засідання представник позивача особа_2 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача Коротун О.М. у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив, просив відмовити в задоволенні позову.
Судом установлені наступні фактичні обставини справи та правовідносини, врегульовані нормами Трудового законодавства стосовно виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та наслідків затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Судом установлено, що рішенням правління ПАТ «Українська залізниця» від 24 квітня 2017 року (протокол № Ц-57/31) особа_1 призначений на посаду директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», про що між сторонами 08 червня 2017 року укладено строковий трудовий договір № 117 з 28 квітня 2017 року по 24 квітня 2020 року включно, про що є відповідний запис у трудовій книжці за № 20.
27 березня 2018 року позивач особа_1 звернувся до в.о. Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» із заявою про звільнення з посади за власним бажанням з 28 березня 2018 року
Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2018 року № 585/ос, особа_1 звільнено з посади директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з 28 березня 2018 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.
28 березня 2018 року особа_1 подав заяву про відкликання заяви від 27 березня 2018 року про звільнення за власним бажанням та просив вважати подану ним заяву недійсною.
Дані обставини встановлені постановою Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року та повторному доказуванню не підлягають відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року визнаний незаконним наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2018 року № 585/ос про звільнення особа_1 з посади директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця» за ст. 38 КЗпП України та поновлено особа_1 на посаді директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця» з 29 березня 2018 року. Рішення в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання.
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 11 грудня 2019 року №2334/ос особа_1 поновлений на посаді директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 11 грудня 2019 року на підставі вищезазначеної постанови апеляційного суду та заяви особа_1 від 07 жовтня 2019 року. 11 грудня 2019 року особа_1 приступив до роботи (наказ від 11 грудня 2019 року №1153/ос).
Посилаючись на норми ч. 2 ст. 235, ст. 236 КЗпП України щодо можливості стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі винесення рішення про поновлення на роботі, середнього заробітку у разі затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, а також норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України про не обмеження строком права працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, особа_1 вважає можливим стягнути на свою користь з АТ «Укрзалізниця» 3 604 488, 28 грн., з яких: 1516154, 71 грн. — середній заробіток за час вимушеного прогулу, 2 088 293, 57 грн. — середній заробіток за час затримки виконання постанови апеляційного суду від 13 грудня 2018 року.
Згідно частин першої, другої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У статті 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Однак установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк».
Тобто стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Разом із тим, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні Трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із Трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12−301гс18), у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61−25545сво18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі № 752/25588/17.
Також і виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати, за змістом норм чинного законодавства він за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12−301гс18), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61−9664сво19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі №752/25588/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника є лише спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, враховуючи у зв`язку із цим встановлений ст. 233 КЗпП України строк пред`явлення до суду позовних вимог про їх стягнення у три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, суд дійшов висновку, що такий строк позивачем пропущений.
При цьому суд не бере до уваги позицію позивача щодо не обмеження будь-яким строком звернення з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за несвоєчасність виконання рішення суду, вважає такі твердження представника позивача хибним, помилковим ототожненням понять заробітної плати, державних гарантій та середнього заробітку та відповідно помилковим твердження щодо своєчасності звернення до суду зі своїми позовними вимогами з урахуванням викладеного вище. Посилання в даному випадку на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 є помилковим.
Як встановлено судом, позивач поновлений на посаді директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця» на підставі постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року. Дане рішення суду в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання, однак, позивач був поновлений на роботі лише 11 грудня 2019 року. особа_1 звернувся до суду із даним позовом лише 15 квітня 2020 року, тобто у будь-якому випадку поза межами встановленого законом тримісячного строку звернення до суду щодо кожної зі своїх вимог. Питання про поновлення цього строку позивачем не порушується, поважних причин пропуску строку звернення до суду ним не наведено, жодних доказів не надано.
За таких обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог особа_1 необхідно відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до ст.141 ЦПК України. Зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 233−236 КЗпП України, ст. 13, 49, 81, 141, 259, 263−265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позову особа_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
особа_1, ідентифікаційний номер номер_2, зареєстроване місце проживання: адреса_1,
Акціонерне товариство «Українська залізниця» 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5. Код єдрпоу 40075815.
Повний текст рішення складений 21.09.2020.
Суддя:
Производство № 2/127/1321/20
решение
именем украины
15 сентября 2020 рокум. Винница
Винницкий городской суд Винницкой области в составе:
председательствующего судьи [И.] Т. П.,
с участием секретаря судебного заседания [К.] Д. И.,
рассмотрев в открытом судебном заседании в зале суда в г.. Виннице в порядке упрощенного искового производства гражданское дело по иску лицо_1 к акционерного общества «Украинская железная дорога» о взыскании среднего заработка за время вынужденного огула и взыскании среднего заработка за время задержки исполнения решения суда о восстановлении на работе,
В:
особа_1 обратился в суд с иском к акционерного общества «Украинская железная дорога» (далее — АО «Укрзализныця») о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и взыскании среднего заработка за время задержки исполнения решения суда о восстановлении на работе. Свои требования мотивирует тем, что в соответствии с приказом от 26 апреля 2017 №1069 / чел «По личному составу» он быув назначен на должность директора регионального филиала «Юго-Западная железная дорога» ПАО «Украинская железная дорога». 28 марта 2018 истца в соответствии с приказами №585 / чел и №299 / чел был освобожден от должности директора регионального филиала и в тот же день внесена запись №21 в трудовую книжку истца серии номер_1. Постановлением Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 по делу №127 / 10361/18 признан незаконным приказ ответчика от 28 марта 2018 №585 / чел об увольнении истца с пойманои должности, особа_1 восстановлен в должности директора регионального филиала; решение в части восстановления на работе допущено к немедленному исполнению. В связи с этим, ссылаясь на нормы ст. 235 КЗоТ Украины, истец считает возможным взыскание в его пользу средний заработок за время вынужденного прогула, что по его расчету, составляет за период с 29 марта по 13 декабря 2018 — 1516 154, 71 грн. Несмотря на постановление апелляционного суда, допуск этого решения суда в части к немедленному исполки, истец восстановлен в должности лишь 11 декабря 2019 согласно приказу от 11 декабря 2019 №2334 / чел. Учитывая задержку исполнения решения суда о восстановлении его на работе, истец, рассчитав количество рабочих часов за время такой задержки, указывает на законодательно определенную возможность взыскания среднего заработка в связи с этим, что по его расчету за период с 14 декабря 2018 к 10 декабря 2019 составляет 2088 293, 57 грн. При таких обстоятельствах особа_1 просит взыскать с АО «ВКраинский железная дорога «с отчислениям в бюджет обязательных платежей 3604 488, 28 грн., из которых: 1516 154, 71 грн — средний заработок за время вынужденного прогула, 2088 293, 57 грн. — средний заработок за время задержки исполнения постановления Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 года, а также судебные расходы.
Постановлением Винницкого городского суда Винницкой области от 23 апреля 2020 исковое заявление принято к рассмотрению и открыто производство по делу по правилам упрощенного искового прования с вызовом сторон.
21 мая 2020 в суд поступил отзыв на исковое заявление АО «Укрзализныця», где ответчик указывает о непризнании исковых требований особа_1 и указывает, что обращаясь в суд с иском о восстановлении на работе в деле №127 / 10361/18 ним требование о взыскании среднего заработка не заявлялась, это вопрос судом решался. Кроме того, истец в органы исполнительной службы по выполнению постановления Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 года обращался. на выумирание этого постановления суда и на основании заявления особа_1 от 7 октября 2019 последний восстановлен на работе с 11 декабря 2019 года. Однако в период с 29 марта 2018 до 17 октября 2019 особа_1 реализовывал свое право на труд на государственной службе, что исключало возможность совмещения с работой в АО «Укрзализныця», поэтому с учетом принципов справедливости, добросовестности и разумности, обстоятельств дела №127 / 10361/18 АО «Укрзализныця» просило в удовлетворении требований особа_1 о взыскании комкомпенсационные выплаты в размере среднего заработка отказать. Не согласен ответчик и с определенным истцом размером среднего заработка, просит взыскать истец, поскольку проведена с ошибочным применением законодательства и на основании справки от 30 марта 2020 №НАФ-14−102, не может считаться надлежащим и допустимым доказательством в понимании ст. 76 ГПК Украины. Кроме того ответчик считает, что истцом пропущен срок обращения в суд, определенный ст. 233 КЗоТ Украины, вопрос прв его восстановлении особа_1 не нарушается.
2 июня 2020 в суд поступил ответ на отзыв представителя истца особа_2, где считает приведены в отзыве возражения необоснованными. Указывает, что ответчик фактически отрицает факта невыплаты истцу среднего заработка за время вынужденного прогула за период с 29 марта 2018 до 13 декабря 2018 года, несвоевременного выполнения постановления Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 и невыплату истцу среднего заработка за времязадержки исполнения судебного решения. Отмечает, что позиция ответчика по реализации права истца на работу с 29 марта 2018 до 17 октября 2019 в качестве основания для отказа в иске не соответствует действующему законодательству, поскольку законом определен обязанность ответчика немедленно восстановить истца на работе, независимо от того подал он заявление о восстановлении на работе или исполнительный лист к исполнению. Считает также безосновательными доводы АО «Укрзализныця» по пропуску срока обращения в суд, поскольку Конституционный Суд Украины в своем решении от 15 октября 2013 №8-рп / 2013 пришел к выводу, что в случае нарушения работодателем законодательства об оплате труда не ограничивается каким-либо сроком обращения работника в суд с иском о взыскании заработной платы, ему принадлежит, то есть всех выплат, которые работник имеет право в соответствии с условиями Трудового договора и в соответствии с государственных гарантий, установленных законодательством. Отмечает необоснованность доводов ответчика относительно неналежности в качестве доказательства справки №НАФ-14−102, поскольку такая выдана ответчиком в лице структурного подразделения хозяйственной службы регионального филиала «Юго-Западная железная дорога», является справкой о размере средней заработной платы, содержит информацию относительно предмета доказывания, а именно в отношении обстоятельств, подтверждают размер взыскания среднего заработка как за время вынужденного прогула, так и задержки исполнения судебного решения.
Пользуясь своим правом, АО «Укрзализныця» подало возражение ответа на отзыв, где исходя из содержания ответа на отзыв представителя истца о несогласии с доводами ответчика, считает необходимым дополнить аргументацию своей позиции. Так отмечает, что представителем истца не оспаривается факт реализации особа_1 своего права на труд в другом предприятии и на государственной службе, а также несовершение им действий по выполнению постановления Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 года. особа_1 не обратился в органы исполнительной службы по выполнению указанногосудебного решения. Необходимым условием для возобновления особа_1 в работе было его личное желание, поскольку невозможно выполнить решение суда о восстановлении на работе в надлежащий способ без непосредственного участия истца и предоставления им трудовой книжки. Однако истец с 13 декабря 2018 до 7 октября 2019 в АО «Укрзализныця» с вопросом своего восстановления на работе на обращался. Считает ошибочным утверждение истца о тождественности понятий заработной платы и среднего заработка и отвечаетвидно ошибочным утверждение о своевременности обращения в суд со своими исковыми требованиями. Повторно отмечает непринадлежность в качестве доказательства справки о размере средней заработной платы и не соглашается с проведенным на основании ее расчета среднего заработка. А также просил учесть правовые позиции Верховного Суда относительно сроков обращения в суд о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и среднего заработка за несвоевременность исполнения решения суда о восстановлении на работа.
Постановлением Винницкого городского суда Винницкой области от 21 мая 2020 отказано в удовлетворении ходатайства АО «Укрзализныця» о закрытии производства.
Постановлением Винницкого городского суда Винницкой области от 15 сентября 2020 (без вынесения отдельного процессуального документа с занесением в протокол судебного заседания) оставлено без рассмотрения ходатайство представителя истца об истребовании доказательств и продленного срок рассмотрения дела.
В судебном заседании представитель истца всоба_2 исковые требования поддержал по основаниям, изложенным в исковом заявлении, просил иск удовлетворить.
Представитель ответчика [К.] А.Н. в судебном заседании возражал относительно удовлетворения исковых требований по основаниям, изложенным в отзыве на исковое заявление и отрицании ответа на отзыв, просил отказать в удовлетворении иска.
Судом установлены следующие фактические обстоятельства дела и правоотношения, урегулированные нормами Трудового законодательства по выплате среднего заработка за время вынужденногопрогула и последствий задержки исполнения решения суда о восстановлении на работе.
Судом установлено, что решением правления ОАО «Украинская железная дорога» от 24 апреля 2017 (протокол № Ц-57/31) особа_1 назначен на должность директора регионального филиала «Юго-Западная железная дорога» ОАО «Укрзализныця», о чем между сторонами 8 июня 2017 года заключен срочный трудовой договор № 117 с 28 апреля 2017 по 24 апреля 2020 включительно, о чем есть соответствующая запись в трудовой книжке за № 20.
27 беретзня 2018 истец особа_1 обратился к и.о. [П.] правления ПАО «Укрзализныця» с заявлением об освобождении от должности по собственному желанию с 28 марта 2018
Приказом ОАО «Укрзализныця» от 28 марта 2018 № 585 / чел, особа_1 освобожден от должности директора регионального филиала «Юго-Западная железная дорога» ОАО «Укрзализныця» с 28 марта 2018 по собственному желанию в соответствии со ст. 38 КЗоТ Украины.
28 марта 2018 особа_1 подал заявление об отзыве заявления от 27 марта 2018 о нильнення по собственному желанию и просил считать поданное им заявление недействительной.
Данные обстоятельства установлены постановлением Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 и повторном доказыванию не подлежат в соответствии с ч. 4 ст. 82 ГПК Украины.
Постановлением Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 признан незаконным приказ ОАО «Укрзализныця» от 28 марта 2018 № 585 / чел об увольнении особа_1 с должности директора регионального филиала «Юго-Западной железной дороги» ПАО «Укрзализныця»по ст. 38 КЗоТ Украины и восстановлен особа_1 в должности директора регионального филиала «Юго-Западной железной дороги» ПАО «Укрзализныця» с 29 марта 2018 года. Решение в части восстановления на работе допущено к немедленному исполнению.
Приказом АО «Укрзализныця» от 11 декабря 2019 №2334 / чел особа_1 восстановлен в должности директора регионального филиала «Юго-Западная железная дорога» АО «Укрзализныця» с 11 декабря 2019 на основании вышеупомянутого постановления апелляционного суда и заявления особа_1 от 7 октября2019 года. 11 декабря 2019 особа_1 приступил к работе (приказ от 11 декабря 2019 №1153 / чел).
Ссылаясь на нормы ч. 2 ст. 235, ст. 236 КЗоТ Украины о возможности взыскания среднего заработка за время вынужденного прогула в случае вынесения решения о восстановлении на работе, среднего заработка в случае задержки исполнения решения суда о восстановлении на работе незаконно уволенного работника, а также нормы ч. 2 ст. 233 КЗоТ Украины о не ограничение сроком права работника обратиться в трибуналв связи с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы в случае нарушения законодательства об оплате труда, особа_1 считает возможным взыскать в свою пользу с АО «Укрзализныця» 3604 488, 28 грн., из которых: 1516154, 71 грн. — средний заработок за время вынужденного прогула, 2088 293, 57 грн. — средний заработок за время задержки исполнения постановления апелляционного суда от 13 декабря 2018 года.
Согласно частей первой, второй статьи 233 КЗоТ работник может обратиться с заявлением о разрешении Трудового спора непосредсредне в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении — в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки. В случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.
В статье 234 КЗоТ предусмотрено, что в случае пропуска по уважительным причинам сроков, установленных статьей 233 настоящего Кодекса, районный, районный в городе, городской или горрайонный суд может восстановить эти сроки.
Однако установленные статьей 233 КЗоТ Украины сроки обращения в суд применяются независимо от заявления сторон. Эти сроки не прерываются и не останавливаются. В соответствии со статьей 234 КЗоТ в случае пропуска по уважительным причинам сроков, установленных статьей 233 настоящего Кодекса, районный, районный в городе, городской или горрайонный суд можетвосстановить эти сроки. Вместе с тем, если срок обращения в суд, установленный статьей 233 КЗоТ, пропущено без уважительных причин, суд отказывает в удовлетворении исковых требований в связи с пропуском указанного срока. В каждом случае суд обязан проверить и обсудить причины пропуска этих сроков, а также привести в решении мотивы, почему он восстанавливает или считает невозможным восстановить нарушенный срок «.
То есть статья 234 КЗоТ не связывает возможность восстановлении пропущенного срока обращения с представлением клопотання о восстановлении срока на обращение в суд.
Вместе с тем, если работник был незаконно уволен, трудовой договор с ним был незаконно прекращен работодателем в одностороннем порядке. Выполнение работодателем решения о восстановлении на работе незаконно уволенного работника заключается в восстановлении Трудового договора, ранее существовал и был незаконно прекращен работодателем. До момента фактического исполнения работодателем решения о восстановлении на работе незаконно уволенного работника маявдове правоотношения, которые существовали до нарушения со стороны работодателя, не возникают. В связи с этим, выплаты, которые должны быть осуществлены работодателем в пользу незаконно уволенного работника, в том числе средний заработок за время вынужденного прогула или разница в заработке за время выполнения нежчеоплачуванои работы, не могут считаться заработной платой, но не вытекают из Трудового договора как основания для выплат. Эти выплаты не могут квалифицироваться как плата за выполненную работу. Итак, по содержанию норм действующего законодательства средний заработок за время задержки собственником или уполномоченным им органом исполнения судебного решения о восстановлении на работе незаконно уволенного работника по своей правовой природе не является основной или дополнительной заработной платой (вознаграждением, которое работодатель выплачивает работнику за выполненную им работу), а также не является поощрительной или компенсационной выплатой в понимании статьи 2 Закона Украины «Об оплате труда», то есть средний заработок за время задержки исполнения рения о восстановлении на работе работника не входит в структуру заработной платы, а является специальным видом ответственности работодателя за нарушение трудовых прав работника, следовательно срок предъявления в суд исковых требований о взыскании среднего заработка за время задержки исполнения решения о восстановлении на работе ограничиваются тремя месяцами со дня, когда работник узнал или должен был узнать о нарушении своего права.
Такой правовой вывод изложен в постановлении Большой Палаты ВерховногоСуда от 30 января 2019 по делу № 910/4518/16 (производство № 12−301гс18), в постановлениях Верховного суда в составе Объединенной палаты Кассационного гражданского суда от 10 октября 2019 по делу № 522/13736/15 (производства № 61−25545сво18), Верховного суда в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда от 11 июня 2020 по делу № 752/25588/17.
Также и выплата среднего заработка за время вынужденного прогула (часть вторая статьи 235 КЗоТ) не является разновидностью оплатытруда и элементом структуры заработной платы, по содержанию норм действующего законодательства он по своей правовой природе не является основной или дополнительной заработной платой (вознаграждением, которое работодатель выплачивает работнику за выполненную им работу), а также не является поощрительной или компенсационной выплатой в понимании статьи 2 Закона Украины «Об оплате труда», то есть средний заработок за время вынужденного прогула не входит в структуру заработной платы, а является специальным видом ответственности работодателя за порушення трудовых прав работника, следовательно срок предъявления в суд исковых требований о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула ограничивается тремя месяцами со дня, когда работник узнал или должен был узнать о нарушении своего права.
Такой правовой вывод изложен в постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 30 января 2019 по делу № 910/4518/16 (производство № 12−301гс18), в постановлении Верховного Суда в составе Объединенной палаты Кассационного гражданского суда от 10 октябряТня 2019 по делу № 369/10046/18 (производство № 61−9664сво19), Верховного Суда в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда от 11 июня 2020 по делу №752 / 25588/17.
Согласно ч. 4 ст. 263 ГПК Украины при выборе и применении нормы права к спорным правоотношениям суд учитывает выводы по применению соответствующих норм права, изложенные в постановлениях Верховного Суда.
Таким образом, поскольку средний заработок за время вынужденного прогула, а также средний саробиток за время задержки исполнения решения о восстановлении на работе работника является лишь специальным видом ответственности работодателя за нарушение трудовых прав работника, учитывая в связи с этим установленный ст. 233 КЗоТ Украины срок предъявления в суд исковых требований об их взыскании в три месяца со дня, когда работник узнал или должен был узнать о нарушении своего права, суд пришел к выводу, что такой срок истцом пропущен.
При этом суд не принимает во внимание позицию истца ежеднв не ограничение каким-либо сроком обращения с требованиями о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и за несвоевременность исполнения решения суда, считает такие утверждения истца ложным, ошибочным отождествлением понятий заработной платы, государственных гарантий и среднего заработка и соответственно ошибочным утверждение о своевременности обращения в суд со своими исковыми требованиями с учетом вышеизложенного. Ссылка в данном случае решения Конституционного Суда Украины от 15 октября 2013 №8-рп / 2013 является ошибочным.
Как установлено судом, истец восстановлен в должности директора регионального филиала «Юго-Западной железной дороги» ПАО «Укрзализныця» на основании постановления Винницкого апелляционного суда от 13 декабря 2018 года. Данное решение суда в части восстановления на работе допущено к немедленному исполнению, однако, истец был восстановлен на работе только 11 декабря 2019. особа_1 обратился в суд с иском только 15 апреля 2020, то есть в любом случГКУ вне установленного законом трехмесячного срока обращения в суд по каждой из своих требований. Вопрос о восстановлении этого срока истцом не нарушается, уважительных причин пропуска срока обращения в суд ним не приведены, никаких доказательств не предоставлено.
При таких обстоятельствах суд пришел к выводу, что в удовлетворении исковых требований особа_1 необходимо отказать в связи с пропуском истцом срока обращения в суд.
Распределение судебных расходов суд осуществляет в соответствии с ст.141 ГПК Украины. несмотря наотказ в удовлетворении исковых требований судебные расходы следует оставить за истцом.
Руководствуясь ст. 233−236 КЗоТ Украины, ст. 13, 49, 81, 141, 259, 263−265, 268, 273, 279, 354 ГПК Украины, суд
решил:
В удовлетворении иска лицо_1 к акционерного общества «Украинская железная дорога» о взыскании среднего заработка за время вынужденного прогула и взыскании среднего заработка за время задержки исполнения решения суда о восстановлении на работе отказать.
Решение суда вступает в законную силу по истечениисрока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана. В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу по возвращении апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятия постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Апелляционная жалоба на решение суда может быть подана в течение тридцати дней со дня его провозглашения. Если в судебном заседании былообъявлено только вступительную и резолютивную часть судебного решения указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения. Участник дела, которому полное решение суда не были вручены в день его составления, имеет право на восстановлении пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.
Участники дела:
особа_1, идентификационный номер номер_2, место прописки: адреса_1
акционерное товариство «Украинская железная дорога» 03680, г.. Киев, ул. Тверская, 5 Код егрпоу 40075815.
Полный текст решения составлен 21.09.2020.
судья:
ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:
Справа № 127/8498/20
Провадження № 2/127/1321/20
рішення
іменем україни
15 вересня 2020 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Іщук Т. П.,
за участі секретаря судового засідання [К] Д. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом особа_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,
встановив:
особа_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі — АТ «Укрзалізниця») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до наказу від 26 квітня 2017 року №1069/ос «По особовому складу» він був призначений на посаду директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 28 березня 2018 року позивача відповідно до наказів №585/ос та №299/ос було звільнено з посади директора регіональної філії та того ж дня внесений запис №21 до трудової книжки позивача серії номер_1. Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у справі №127/10361/18 визнаний незаконним наказ відповідача від 28 березня 2018 року №585/ос про звільнення позивача із займаної посади, особа_1 поновлений на посаді директора регіональної філії; рішення в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання. У зв`язку із цим, посилаючись на норми ст. 235 КЗпП України, позивач вважає можливим стягнення на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що за його розрахунком, становить за період з 29 березня до 13 грудня 2018 року — 1 516 154, 71 грн. Незважаючи на постанову апеляційного суду, допуск цього рішення суду в частині до негайного виконання, позивач поновлений на посаді лише 11 грудня 2019 року згідно наказу від 11 грудня 2019 року №2334/ос. З огляду на затримку виконання рішення суду про поновлення його на роботі, позивач, розрахувавши кількість робочих годин за час такої затримки, вказує на законодавчо визначену можливість стягнення середнього заробітку у зв`язку із цим, що за його розрахунком за період з 14 грудня 2018 року до 10 грудня 2019 року становить 2 088 293, 57 грн. За таких обставин особа_1 просить стягнути з АТ «Українська залізниця» з відрахуванням до бюджету обов`язкових платежів 3 604 488, 28 грн., з яких: 1 516 154, 71 грн — середній заробіток за час вимушеного прогулу, 2 088 293, 57 грн. — середній заробіток за час затримки виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, а також судові витрати.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.
21 травня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву АТ «Укрзалізниця», де відповідач вказує про невизнання позовних вимог особа_1 та вказує, що звертаючись до суду із позовом про поновлення на роботі у справі №127/10361/18 ним вимога про стягнення середнього заробітку не заявлялася, це питання судом не вирішувалося. Крім того, позивач до органів виконавчої служби щодо виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року не звертався. На виконання цієї постанови суду та на підставі заяви особа_1 від 07 жовтня 2019 року останній поновлений на роботі з 11 грудня 2019 року. Однак у період з 29 березня 2018 року до 17 жовтня 2019 року особа_1 реалізовував своє право на працю на державній службі, що виключало можливість суміщення з роботою у АТ «Укрзалізниця», тому з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, обставин справи №127/10361/18 АТ «Укрзалізниця» просило у задоволенні вимог особа_1 щодо стягнення компенсаційної виплати у вигляді середнього заробітку відмовити. Не погоджується відповідач і з визначеним позивачем розміром середнього заробітку, що просить стягнути позивач, оскільки проведена з помилковим застосуванням законодавства та на підставі довідки від 30 березня 2020 року №НАФ-14−102, що не може вважатися належним та допустимим доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України. Крім того відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України, питання про його поновлення особа_1 не порушується.
02 червня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача особа_2, де вважає наведені у відзиві заперечення необґрунтованими. Вказує, що відповідач фактично не заперечує факту невиплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 березня 2018 року до 13 грудня 2018 року, несвоєчасного виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року та невиплату позивачу середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Зазначає, що позиція відповідача щодо реалізації права позивача на працю з 29 березня 2018 року до 17 жовтня 2019 року як підстави для відмови у позові не відповідає чинному законодавству, оскільки законом визначений обов`язок відповідача негайно поновити позивача на роботі, незалежно від того подав він заяву про поновлення на роботі чи виконавчий лист до виконання. Вважає також безпідставними доводи АТ «Укрзалізниця» щодо пропуску строку звернення до суду, оскільки Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, які працівник має право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством. Зазначає про необґрунтованість доводів відповідача стосовно неналежності як доказу довідки №НАФ-14−102, оскільки така видана відповідачем в особі структурного підрозділу господарської служби регіональної філії «Південно-Західна залізниця», є довідкою про розмір середньої заробітної плати, містить інформацію щодо предмета доказування, а саме щодо обставин, що підтверджують розмір стягнення середнього заробітку як за час вимушеного прогулу, так і затримки виконання судового рішення.
Користуючись своїм правом, АТ «Укрзалізниця» подало заперечення на відповідь на відзив, де виходячи зі змісту відповіді на відзив представника позивача щодо незгоди із доводами відповідача, вважає необхідним доповнити аргументацію своєї позиції. Так зазначає, що представником позивача не заперечується факт реалізації особа_1 свого права на працю в іншому підприємстві та на державній службі, а також невчинення ним дій щодо виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року. особа_1 не звернувся до органів виконавчої служби щодо виконання зазначеного судового рішення. Необхідною умовою для поновлення особа_1 на роботі було його особисте бажання, оскільки неможливо виконати рішення суду про поновлення на роботі в належний спосіб без особистої участі позивача та надання ним трудової книжки. Однак позивач з 13 грудня 2018 року до 07 жовтня 2019 року до АТ «Укрзалізниця» із питанням щодо свого поновлення на роботі на звертався. Вважає хибним твердження представника позивача щодо тотожності понять заробітної плати та середнього заробітку та відповідно помилковим твердження щодо своєчасності звернення до суду зі своїми позовними вимогами. Повторно наголошує на неналежність як доказу довідки про розмір середньої заробітної плати та не погоджується із проведеним на підставі неї розрахунку середнього заробітку. А також просив врахувати правові позиції Верховного Суду щодо строків звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за несвоєчасність виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання АТ «Укрзалізниця» про закриття провадження.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2020 року (без винесення окремого процесуального документа із занесенням до протоколу судового засідання) залишено без розгляду клопотання представника позивача про витребування доказів та продовженого строк розгляду справи.
У судовому засідання представник позивача особа_2 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача Коротун О.М. у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив, просив відмовити в задоволенні позову.
Судом установлені наступні фактичні обставини справи та правовідносини, врегульовані нормами Трудового законодавства стосовно виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та наслідків затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Судом установлено, що рішенням правління ПАТ «Українська залізниця» від 24 квітня 2017 року (протокол № Ц-57/31) особа_1 призначений на посаду директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», про що між сторонами 08 червня 2017 року укладено строковий трудовий договір № 117 з 28 квітня 2017 року по 24 квітня 2020 року включно, про що є відповідний запис у трудовій книжці за № 20.
27 березня 2018 року позивач особа_1 звернувся до в.о. Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» із заявою про звільнення з посади за власним бажанням з 28 березня 2018 року
Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2018 року № 585/ос, особа_1 звільнено з посади директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з 28 березня 2018 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.
28 березня 2018 року особа_1 подав заяву про відкликання заяви від 27 березня 2018 року про звільнення за власним бажанням та просив вважати подану ним заяву недійсною.
Дані обставини встановлені постановою Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року та повторному доказуванню не підлягають відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року визнаний незаконним наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2018 року № 585/ос про звільнення особа_1 з посади директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця» за ст. 38 КЗпП України та поновлено особа_1 на посаді директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця» з 29 березня 2018 року. Рішення в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання.
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 11 грудня 2019 року №2334/ос особа_1 поновлений на посаді директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 11 грудня 2019 року на підставі вищезазначеної постанови апеляційного суду та заяви особа_1 від 07 жовтня 2019 року. 11 грудня 2019 року особа_1 приступив до роботи (наказ від 11 грудня 2019 року №1153/ос).
Посилаючись на норми ч. 2 ст. 235, ст. 236 КЗпП України щодо можливості стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі винесення рішення про поновлення на роботі, середнього заробітку у разі затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, а також норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України про не обмеження строком права працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, особа_1 вважає можливим стягнути на свою користь з АТ «Укрзалізниця» 3 604 488, 28 грн., з яких: 1516154, 71 грн. — середній заробіток за час вимушеного прогулу, 2 088 293, 57 грн. — середній заробіток за час затримки виконання постанови апеляційного суду від 13 грудня 2018 року.
Згідно частин першої, другої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення Трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У статті 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Однак установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк».
Тобто стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Разом із тим, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні Трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із Трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12−301гс18), у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61−25545сво18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі № 752/25588/17.
Також і виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати, за змістом норм чинного законодавства він за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12−301гс18), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61−9664сво19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі №752/25588/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника є лише спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, враховуючи у зв`язку із цим встановлений ст. 233 КЗпП України строк пред`явлення до суду позовних вимог про їх стягнення у три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, суд дійшов висновку, що такий строк позивачем пропущений.
При цьому суд не бере до уваги позицію позивача щодо не обмеження будь-яким строком звернення з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за несвоєчасність виконання рішення суду, вважає такі твердження представника позивача хибним, помилковим ототожненням понять заробітної плати, державних гарантій та середнього заробітку та відповідно помилковим твердження щодо своєчасності звернення до суду зі своїми позовними вимогами з урахуванням викладеного вище. Посилання в даному випадку на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 є помилковим.
Як встановлено судом, позивач поновлений на посаді директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця» на підставі постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року. Дане рішення суду в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання, однак, позивач був поновлений на роботі лише 11 грудня 2019 року. особа_1 звернувся до суду із даним позовом лише 15 квітня 2020 року, тобто у будь-якому випадку поза межами встановленого законом тримісячного строку звернення до суду щодо кожної зі своїх вимог. Питання про поновлення цього строку позивачем не порушується, поважних причин пропуску строку звернення до суду ним не наведено, жодних доказів не надано.
За таких обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог особа_1 необхідно відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до ст.141 ЦПК України. Зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 233−236 КЗпП України, ст. 13, 49, 81, 141, 259, 263−265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позову особа_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
особа_1, ідентифікаційний номер номер_2, зареєстроване місце проживання: адреса_1,
Акціонерне товариство «Українська залізниця» 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5. Код єдрпоу 40075815.
Повний текст рішення складений 21.09.2020.
Суддя:
Полезный отзыв?
(1)
