державна установа інститут невідкладної і відновної хірургії імені в.к. гусака національної академії медичних наук україни: Суд вынес решение о частичном удовлетворении требований о взыскании задолженностей по зарплате.

Справа №225/4299/21

2/760/325/24

рішення

іменем україни

18 січня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Степановій Н.І.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом особа_1 до Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» про стягнення коштів,

в с т, а н о в и в:

особа_1 звернувся в Дзержинський міський суд Донецької області з позовом до ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» про стягнення коштів.

Свої вимоги мотивує тим, що у період з 17 вересня 2001 року по 11 лютого 2015 року він працював у ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України».

Відповідно до постанови КМУ від 07 листопада 2014 року № 595, постанови Президії Національної академії медичних наук України від 13 листопада 2014 року № 11/4, постанови Президії від 17 листопада 2014 року № 18 ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» була переміщена з території проведення АТО (м. Донецьк, просп. Ленінський, 47) до м. Києва (вул. Героїв Севастополя, 30).

Відповідно до наказу № 16-к від 18 червня 2018 року його було звільнено з роботи на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України з 11 лютого 2015 року у зв`язку з відмовою від переведення в іншу місцевість разом з установою.

Разом з тим, відповідачем при звільненні не було здійснено з ним розрахунок.

Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою щодо розрахунку.

31 січня 2019 року ним було отримано відповідь ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України», з якої вбачається, що у відповідача відсутня фактична можливість погашення заборгованості по заробітній плат у зв`язку з відсутністю фінансування.

04 грудня 2020 року він звернувся до ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» з проханням видати йому довідку про заборгованість по заробітній платі.

Разом з тим, ним було отримало лист ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» від 22 лютого 2021 року, в якому відповідач не вбачає підстав для надання звільненим працівникам довідок про заборгованість по заробітній платі.

з довідки Пенсійного фонду про застраховану особу форми ОК-5 йому було нараховано заробітну плату за жовтень 2014 року у сумі 5480 гривень 08 копійок та за листопад 2014 року в розмірі 3062 гривні 07 копійок. Відомості про нараховану заробітну плату за грудень 2014 року та січень-лютий 2015 року в реєстрі відсутні.

Таким чином, відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» сума заборгованості із заробітної плати за грудень 2014 року та січень-лютий 2015 року становить 10 131 гривню 15 копійок.

Крім того, на підставі ст. 44 КЗпП України він має право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що складає 4171 гривню 65 копійок.

Сума середнього заробітку за весь час затримки за період з 22 грудня 2018 року по 31 березня 2021 року становить 112 634 гривні 55 копійок.

Також, на підставі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» він має право на виплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за період з березня 2015 року по червень 2019 року, що становить 20 660 гривень 22 копійки.

Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь:

 — заборгованість по заробітній платі за жовтень-листопад 2014 року у розмірі 8542 гривні 15 копійок;

 — заборгованість по заробітній платі за грудень 2014 року та січень-лютий 2015 року у розмірі 10 131 гривні 15 копійок;

 — заборгованість із вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України в сумі 4171 гривні 65 копійок;

 — середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 112 634 гривні 55 копійок;

 — компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 20 660 гривень 22 копійки.

Ухвалою судді Дзержинського міського суду Донецької області від 13 липня 2021 року справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києві.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 30 серпня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

з відзиву на позовну заяву представника відповідача вбачається, що він просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що з 17 листопада 2014 року ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» здійснює свою діяльність на території м. Києва. Позивач до м. Києва не виїжджав та не відпрацював робочий час. Позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за жовтень-листопад 2014 року задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до довідки форми ОК-5 позивач отримував зарплату, з якої проведено відрахування до бюджету за 2014 рік по листопад включно. Крім того, довідка форми ОК-5 отримана позивачем ще 02 березня 2020 року, а тому відомості, наведені в ній, можуть не відповідати дійсності у зв`язку з великим терміном між її отриманням та зверненням з позовом до суду. Відповідно до тарифікаційного списку інституту на 2014 рік сума заборгованості позивача за період з 01 грудня 2014 року по 11 лютого 2015 року може становити 7227 гривень 09 копійок. А тому розрахунок позивача є завищеним. Загальна сума компенсації втрати частини основної заробітної плати за період з 01 грудня 2014 року по 11 лютого 2015 року може становити 7617 гривень 11 копійок. Вимогу про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати вважає необґрунтованою через відсутність доказів. Крім того, вважає заявлену суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 112 634 гривні 55 копійок неспівмірною з розміром заборгованості. Також, ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» була вимушена змінити місце своєї діяльності, залишивши об`єкти матеріально-технічної бази у м. Донецьку. Таким чином, вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі середнього розміру заробітної плати за три місяці, що становить 9186 гривень 21 копійку. Також зазначено, що факт розрахунку чи його не здійснення зі звільненим працівником в 2014−2015 роках відповідач не має можливості підтвердити або спростувати у зв`язку зі втратою всіх документів фінансово-господарської діяльності за період до грудня 2014 року, в тому числі кадрової документації. По даному факту слідчим відділом Торецького ВП Бахмутського СВ Торецького ВП ГУНП в Донецькій області здійснюється досудове розслідування.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що у період з 17 вересня 2001 року по 11 лютого 2015 року позивач працював у ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України». Зазначене підтверджується копією трудової книжки особа_1 (а.с. 9−10).

Відповідно до постанови КМУ від 07 листопада 2014 року № 595, постанови Президії Національної академії медичних наук України від 13 листопада 2014 року № 11/4, постанови Президії від 17 листопада 2014 року № 18 ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» була переміщена з території проведення АТО (м. Донецьк, просп. Ленінський, 47) до м. Києва (вул. Героїв Севастополя, 30).

Відповідно до наказу № 16-к від 18 червня 2018 року позивача було звільнено з роботи на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України з 11 лютого 2015 року (а.с. 11).

При звільненні з особа_1 не був проведений повний розрахунок та належні йому кошти не були виплачені.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частин 1−4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1−3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Сторона позивача подала до суду заяву про розгляд справи без її часті, тому суд розглядає її за наявними матеріалами.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй [censored] дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх [censored] Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Позивачем на підтвердження нарахування йому заробітної плати за жовтень-листопад 2014 року надана суду довідка Пенсійного фонду про застраховану особу форми ОК-5. З цієї довідки вбачається, що позивачу було нараховано заробітну плату за жовтень 2014 року у сумі 5480 гривень 08 копійок та за листопад 2014 року в розмірі 3062 гривні 07 копійок. Відомості про нараховану заробітну плату за грудень 2014 року та січень-лютий 2015 року в реєстрі відсутні (а.с. 18−20).

Сторона відповідача у відзиві на позовну заяву вказує на те, що заробітна плата позивачу за жовтень-листопад 2014 року була виплачена.

Разом з тим, доказів на підтвердження вказаних обставин стороною відповідача суду не надано.

Представником відповідача у відзиві на позов наведений розрахунок невиплачених позивачу сум на підставі тарифікаційного списку інституту на 2014 рік.

Разом з тим, позивачем наведений розрахунок заборгованості по заробітній платі за грудень 2014 року та за січень-лютий 2015 року, здійснений на підставі ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та постанови КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідач доказів на спростування доводів позивача суду не надав.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість з виплати заробітної плати за грудень 2014 року та за січень-лютий 2015 року становить 10 131 гривню 15 копійок (а.с. 12).

Розрахунок позивача відповідає вимогам закону.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за жовтень-листопад 2014 року у розмірі 8542 гривні 15 копійок та заборгованість по заробітній платі за грудень 2014 року та січень-лютий 2015 року у розмірі 10 131 гривні 15 копійок.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягають вказані суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача заборгованість із вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України в сумі 4171 гривні 65 копійок.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні Трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Враховуючи, що позивач був звільнений на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, останній має право на виплату вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України.

Розрахунок суми виплати вихідної допомоги наданий позивачем та відповідає вимогам закону (а.с. 12).

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає заборгованість із вихідної допомоги в сумі 4171 гривні 65 копійок.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2018 року по 31 березня 2021 року у розмірі 112 634 гривні 55 копійок.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6−144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 розділу 4 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.

Повний розрахунок з позивачем ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» не проведено.

Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 22 грудня 2018 року по 31 березня 2021 року та складає 567 робочих днів. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 112 634 гривні 55 копійок.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наданий позивачем та відповідає вимогам закону (а.с. 13).

Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6−113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

 — розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

 — період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

 — ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

 — інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6−113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.

Розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати йому при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, становив 22 844 гривні 95 копійок (8542,15 + 10131,15 + 4171,65 = 22844,95). Вбачається, що нарахована сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні — 112 634 гривні 55 копійок, не є співмірною з заборгованістю відповідача по заробітній платі.

Таким чином, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми основної заборгованості — 22 844 гривні 95 копійок.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 20 660 гривень 22 копійки.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Згідно зі статтями 1, 2 цього закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема пенсії). Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відтворюють положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

З огляду на вказане, саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб`єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме, у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 серпня 2023 року у справі № 460/4166/20.

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження звернення ним до ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» із заявою про виплату компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Враховуючи відсутність відмови відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини заробітної плати, останній не набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати задоволенню не підлягає.

з огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає 908 гривень судового збору.

Керуючись статтями 36, 44, 116, 117 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями 3, 4, 12, 13, 76−81, 178, 259, 263−265, 268, 273, 430 ЦПК України, суд, —

в и р і ш и в:

Позов особа_1 (адреса_2, рнокпп номер_1) до Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» (м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 30, код єдрпоу 25672427) про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» (м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 30, код єдрпоу 25672427) на користь особа_1 (адреса_2, рнокпп номер_1) заборгованість по заробітній платі за жовтень-листопад 2014 року у розмірі 8542 гривні 15 копійок, заборгованість по заробітній платі за грудень 2014 року та січень-лютий 2015 року у розмірі 10 131 гривні 15 копійок, заборгованість із вихідної допомоги в сумі 4171 гривні 65 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22 844 гривні 95 копійок.

Рішення в частині виплаті заробітної плати за 1 місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака Національної академії медичних наук України» (м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 30, код єдрпоу 25672427) на користь держави 908 гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: