ДП "УКРНТЦ "ЕНЕРГОСТАЛЬ": невыплата зарплаты

Дело №638/10686/21
Производство № 2/638/4933/21

решение
Именем Украины

18 ноября 2021 года Дзержинский районный суд г. Харькова в составе:

председательствующего Невеницына Е.В.,
с участием секретаря [С.] М.А.,

рассмотрев в открытом судебном заседании в Харькове в помещении суда гражданское дело по иску особа_1 к Государственному предприятию «Украинский научно-технический центрметаллургической промышленности «Энергосталь» о взыскании среднего заработка за задержку расчета при увольнении и взыскании морального вреда, -
установил:

Представитель истца обратился в суд с иском, в котором просит взыскать с ответчика средний заработок за задержку расчета при увольнении за период с 21.07.2020 по день вынесения решения по делу и возместить моральный ущерб в размере 50000 грн. Свои требования обосновывает тем, что состоял в трудовых отношениях с ответчикомм и 21.07.2020 года уволен по собственному желанию, однако ответчик своей обязанности по проведению с работником полного расчета со дня увольнения и до дня подачи в суд иска не осуществил, а следовательно, есть основания для применения к ответчику ответственности за задержку расчета при увольнении . За период со дня увольнения и по день подачи иска в суд прошло 353 дня, из них 242 рабочих, а затем учитывая сумму невыплаченной заработной платы в размере 20104, 57 грн и размер среднедневной заработной платы в размере 750 грн, на момент подачи иска за 242 рабочих дня подлежит взысканию 182250 грн. В течение 2020 года ответчик неоднократно нарушал обязанность по выплате истцу заработной платы и истцу приходилось занимать средства у друзей, брать кредиты и искать другие источники получения средств достаточных для проживания, что повлекло за собой физические и душевные страдания.
19.10.2021 года ответчик предоставил отзыв на исковое заявление с просьбой взыскания среднего заработка за времязадержки окончательного расчета осуществить из расчета 10% от суммы начисленной и своевременно не выплаченной заработной платы, равной 2010, 46 грн, отказать во взыскании морального вреда в полном объеме, поскольку из суммы, указанной истцом, невозможно сделать вывод о наличии или отсутствии сумм налога ; ответчик в течение длительного времени испытывает значительные финансовые трудности, связанные с сокращением выпуска основных видов продукции для металлургических предприятий; потеряно значительноечасть рынков сбыта; ответчик в течение значительного периода времени был лишен возможности свободно распоряжения собственными средствами, учитываемыми на текущих банковских счетах, в связи с форс-мажорными обстоятельствами, связанными с невыполнением Министерством развития экономики, торговли и сельского хозяйства Украины, решения Киевского районного суда. .Харькова от 16.01.2020 года по делу 953/21499/19 о возобновлении генерального директора в должности руководителя предприятия, указанные впричины привели к возникновению значительной задолженности по заработной плате перед работниками; ответчик в течение значительного периода времени не распоряжается денежными средствами предприятия и объективно не мог своевременно произвести окончательный расчет; истцом не предоставлено никаких доказательств в подтверждение причинения морального вреда.
В судебное заседание участники дела не явились, о времени и месте слушания дела сообщались своевременно и должным образом, причины неявки не сообщили, заботань об отложении слушания дела суда не поступало.



Суд, исследовав материалы дела, пришел к следующему.
24.12.2012 года истец принят к ответчика (приказ №1721-к от 24.12.2012 года). Приказом №170-к от 13.07.2020 года особа_1, главный специалист отдела сухих методов очистки газов, уволен с 21.07.2020 года по собственному желанию. Согласно справки ответчика №Б-02/586 от 18.09.2020 года, размер начисленной и невыплаченной заработной платы истцу за период с 01.06.2020 по 21.07.2020 год составляет 20104, 57 грн. Согласно справке ответчика, среднедневная заработная плата лицо_1 составляет 750 грн.
Суд отклоняет утверждение представителя ответчика о неуплате истцом судебного сбора за подачу искового заявления, как ошибочные, поскольку определением судьи от 16.07.2021 исковое заявление оставлено без движения и во исполнение указанного определения 27.08.2021 года представителем истца устранены недостатки иска в размере 1816 грн.
Ответно к статье 43 Конституции Украины каждый имеет право на труд, включающий возможность зарабатывать себе на жизнь трудом, который он свободно выбирает или на который свободно соглашается. Каждый имеет право на заработную плату, не ниже определенной законом. Право на своевременное получение вознаграждения за труд защищается законом.
Согласно части 1 статьи 94 КЗоТ Украины, статьи 1 Закона Украины от 24 марта 1995 года № 108/95-ВР "Об оплате труда" заработная плата - это вознаграждение, исчисленное, как правило, в денежномслучае, которое по трудовому договору работодатель выплачивает работнику за проделанную им работу. Размер заработной платы зависит от сложности и условий выполняемой работы, профессионально деловых качеств работника, результатов его труда и хозяйственной деятельности предприятия.
Согласно статье 115 КЗоТ Украины, статье 24 Закона Украины от 24 марта 1995 года № 108/95-ВР "Об оплате труда" заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные коллективным договоромибо нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или иным уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов – представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышает шестнадцать календарных дней, и не позднее семи дней после окончания периода, за который производится выплата.
По содержанию пункта 4 части первой Европейскойсоциальной хартии (пересмотренной) от 03 мая 1996 года, ратифицированной Законом Украины от 14 сентября 2006 № 137-V "О ратификации Европейской социальной хартии (пересмотренной)", все работники имеют право на справедливое вознаграждение, которое обеспечит достаточный жизненный уровень.
Таким образом, работодатель должен заплатить работнику за труд, который выполнен или должен быть выполнен, или за услуги, которые предоставлены или должны быть предоставлены, что обеспечивает реализацию одного из принципов осуществления трудовых пРавноотношение - возмездность труда.
Согласно части первой статьи 47 КЗоТ Украины, собственник или уполномоченный им орган обязан в день увольнения выдать работнику надлежаще оформленную трудовую книжку и произвести с ним расчет в сроки, указанные в статье 116 настоящего Кодекса.
Согласно части первой статьи 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, принадлежащих ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не працировал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган должен письменно уведомить работника перед выплатой указанных сумм.
Среднедневная заработная плата для расчета среднего заработка за все время задержки по дню фактического расчета определяется по правилам, установленным Порядком исчисления средней заработной платыплаты, утвержденного Постановлением КМУ от 08.02.1995 № 100.
Согласно ст. 116 КЗоТ Украины при увольнении работника выплата всех сумм, принадлежащих ему от предприятия, учреждения, организации, производится в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, то указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О начисленных суммах, причитающихся работнику при увольнении, владелец или уполномоченный им органдолжен в письменном виде уведомить работника перед выплатой указанных сумм. В случае спора о размере сумм, причитающихся работнику при увольнении, собственник или уполномоченный им орган во всяком случае должен в указанный в этой статье срок выплатить не оспариваемую им сумму.
За задержку расчета при увольнении предусмотрена ответственность в соответствии со ст. 117 КЗоТ Украины, которой определено, что в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, зазначенные в статье 116 настоящего Кодекса, при отсутствии спора об их размере предприятие, учреждение, организация должны выплатить работнику его средний заработок за все время задержки по день фактического расчета.
При наличии спора о размерах причитающихся уволенному работнику сумм собственник или уполномоченный им орган должен уплатить указанное в этой статье возмещение в том случае, когда спор решен в пользу работника. Если спор решен в пользу работника частично, то размер возмещен.ние за время задержки определяет орган, выносящий решение по существу спора.
Возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ Украины, направлено на компенсацию работнику имущественных потерь, которые он несет в результате несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя.
Судом установлено и сторонами не оспаривается нарушение ответчиком сроков выплаты начисленной, но не выплаченной заработной платы при увольнении работника, таким образом требования истца о взыскании среднего заработка за задержаниеку расчета при увольнении являются обоснованными и подлежат удовлетворению.
Решая размер денежных средств, подлежащих к взысканию, суд исходит из следующего.
Как разъяснил Пленум Верховного Суда Украины в пункте 20 постановления от 24 декабря 1999 г. № 13 «О практике применения судами законодательства об оплате труда», установив при рассмотрении дела о взыскании заработной платы в связи с задержкой расчета при увольнении работнику не были выплачены причитающиеся ему от предприятийа, учреждения, организации суммы в день увольнения, когда он в этот день не был на работе - на следующий день после предъявления им работодателю требований о расчете, суд на основании статьи 117 КЗоТ Украины взимает в пользу работника средний заработок за весь период задержки расчета, а при не проведении его до рассмотрения дела – по день постановления решения, если работодатель не докажет отсутствия в этом свои вины. Само по себе отсутствие средств у работодателя не исключает его ответственности.
Следовательно, взыскание с работодателя (собственника или уполномоченного им органа предприятия, учреждения, организации) среднего заработка за время задержки расчета при увольнении (в случае невыплаты по вине собственника или уполномоченного им органа причитающихся уволенному работнику сумм в сроки, указанные в статье 116 КЗоТ Украины, за все время задержки по день фактического расчета) по своей правовой природе является специальным видом ответственности работодателя, который начисляют в размере среднего заработка.и направленный на защиту прав уволенных работников по получению ими в предусмотренный законом срок вознаграждения за проделанную работу (всех выплат, на получение которых работники имеют право согласно условиям Трудового договора и в соответствии с государственными гарантиями).
Верховный Суд в постановлении от 09.06.2021 года по делу №569/11319/19 отметил, что средний заработок за время задержки расчета при увольнении по своей правовой природе не является основной или дополнительной заработной платой, а также не являетсяохотной или компенсационной выплатой (в частности, компенсацией работникам потери части заработной платы в связи с нарушением сроков ее выплаты) в понимании статьи 2 Закона Украины «Об оплате труда», то есть средний заработок за время задержки расчета при увольнении не входит в структуру заработной платы .
Средний заработок работника определяется по правилам, предусмотренным Порядком №100.
Пунктом 2 Порядка № 100 предусмотрено, что Работнику, проработавшему на предприятии, в учрежденияхи, организации или у физического лица - предпринимателя или физического лица, которые в пределах трудовых отношений используют труд наемных работников, менее года, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за фактическое время работы, то есть с первого числа месяца после оформления на работу до первого числа месяца, в котором предоставляется отпуск или выплачивается компенсация за неиспользованный отпуск. Если работник принят (оформлен) на работу не с первого числа месяца, однако дата принятия на работуЭто первый рабочий день месяца, то этот месяц учитывается в расчетный период как полнолуние. Во всех остальных случаях средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за последние два календарных месяца работы, предшествующие месяцу, в котором происходит событие, с которым связана соответствующая выплата.
Начисление выплат во всех случаях сохранения средней заработной платы производится исходя из размера среднедневной (часовой) заработной платы (пункт 5 Порядка №100).
Большая Палата Верхоного Суда в постановлении от 26.06.2019 года по делу №761/9584/15-ц указал установленный статьей 117 КЗоТ Украины механизм компенсации работодателем работнику среднего заработка за время задержки расчета при увольнении не предусматривает четких критериев оценки пропорциональности по учету интересами работника и работодателя.
Следует также иметь в виду, что работник слабее, чем работодатель стороной в трудовых правоотношениях. В то же время в указанных отношенияхнах и работник должен действовать добросовестно по реализации своих прав, а интересы работодателя также должны быть учтены. То есть, должен быть соблюден разумный баланс между интересами работника и работодателя.
Определенные попытки найти такой баланс прослеживаются в судебных решениях Верховного Суда Украины (в частности, в постановлении от 27 апреля 2016 года по делу по производству № 6-113цс16), некоторые из которых упомянуты Верховным Судом в составе Кассационного гражданского суда в постановлении о передаче этого дела рассмотряд Большой Палаты Верховного Суда.
Принимая решение о необходимости рассмотрения дела № 761/9584/15-ц Большой Палатой Верховного Суда, Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда отметил необходимость отступления от правовой позиции, изложенной в постановлении Верховного Суда Украины от 27 апреля 2016 года по делу по производству № 6-113цс16.
Согласно части первой статьи 9 Гражданского кодекса Украины (далее - ГК Украины) положения ГК Украиныпродвигаются к урегулированию, в частности, трудовых отношений, если они не урегулированы другими актами законодательствами. Таким образом, положения ГК Украины должны применяться субсидиарно для урегулирования трудовых отношений. Такой же по сути позиции придерживался и Верховный Суд Украины, в частности, в постановлении от 11 ноября 2015 по делу № 234/7936/14-ц (производство № 6-2159цс15) и в постановлении от 31 мая 2017 по делу № 759/ 7662/15-ц (производство №6-1185цс16).
Согласно пункту 6 частейи первой статьи 3 ГК Украины общими основами гражданского законодательства есть справедливость, добросовестность и разумность.
Законодательство Украины не предусматривает обязанности работника обратиться к работодателю с требованием о выплате ему надлежащих платежей при увольнении. В то же время в трудовом правоотношении работник должен действовать добросовестно, реализуя его права, что, в частности, требует часть третья статьи 13 ГК Украины, не допуская действия лица, совершаемого с намерением нанести ущерб другому лицу, а такжезлоупотребление правом в других формах
Если ответственность работодателя перед бывшим работником за ненадлежащее исполнение обязанности своевременного расчета при увольнении не ограничена во времени и не зависит от просроченной задолженности, то при определенных обстоятельствах объем ответственности может быть неразумным ввиду его непропорциональности последствиям правонарушения. Он может быть несправедливым в отношении работодателя, а также в отношении третьих лиц, поскольку имущественное бремя соответствующих выплат может сделать невозможнымвыполнение работодателем определенных обязательств, в частности по выплате заработной платы другим работникам, то есть это бремя может быть неоправданно обременительным или даже непосильным. В таких случаях непризнание за судом права на уменьшение размера ответственности может приводить к явно неразумным и несправедливым последствиям.
Нередки случаи, когда работник при наличии спора с работодателем относительно размера причитающихся при увольнении незначительных сумм длительное время не обращается в суд, а в исковом заявлениие минимальную сумму просроченной работодателем задолженности, которую, по мнению истца, суд точно взыщет в полном объеме. Однако целью таких действий работника является не взыскание задолженности с работодателя, а взыскание с него в полном объеме возмещения в размере среднего заработка, то есть без уменьшения размера последнего. Указанное является следствием применения подхода к невозможности суда уменьшить размер возмещения, определенный исходя из среднего заработка.
Учитывая приведенное и водоворотняя вопрос о возможности уменьшения судом размера возмещения, определенного в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, Большая Палата Верховного Суда принимает во внимание следующее.
Возмещение, предусмотренное статьей 117 КЗоТ Украины, направлено на компенсацию работнику имущественных потерь, которые он несет в результате несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя.
Общим признаком гражданско-правовой ответственности есть ее компенсаторный характер. Мероприятия гражданско-правовой ответственности направленыне на наказание должника, а на возобновление имущественной сферы потерпевшего от правонарушения. Согласно части 1 статьи 9 ГК Украины такая направленность присуща и мере ответственности работодателя, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины.
Одним из принципов гражданского права является компенсация имущественных потерь лица, причиненного правонарушением, совершенным другим лицом. Этой цели прежде всего служит взыскание убытков. Размер ущерба в момент правонарушения, как правило, еще не известен, а действительный размер сбитков в большинстве случаев доказать либо сложно, либо невозможно вообще.
В целях защиты интересов пострадавшей стороны законодатель может устанавливать правила, направленные на то, чтобы такая сторона не была лишена компенсации своих имущественных потерь. Такие правила преследуют цель компенсации пострадавшей стороне за счет правонарушителя в определенном заранее определенном размере (установленном законом или договором) имущественных потерь в упрощенном по сравнению с взысканием убытков порядке. Такая упрощенностьсостоит в том, что кредитор (пострадавшая сторона) не должен доказывать размер его потерь, в отличие от доказывания размера убытков.
В частности, такими правилами являются правила о неустойке (статьи 549 – 552 ГК РФ). Чтобы неустойка не приобрела признаки карательной санкции, действует правило части 3 статьи 551 ГК Украины о том, что суд вправе уменьшить размер неустойки, если он слишком велик по сравнению с убытками, которые разумно можно было бы предусмотреть. Если неустойка взимается сверх убытков (часть 1 статьи 624 ГК)Украины), она также не является карательной санкцией, а носит именно компенсационный характер. Во-первых, она взимается не сверх действительного ущерба, а лишь сверх убытка в доказанном размере, который, как правило, меньше действительного ущерба. Во-вторых, для предотвращения превращения неустойки в карательную санкцию суд должен применять право на ее уменьшение. Право суда на уменьшение неустойки является проявлением принципа пропорциональности гражданского права.
Аналогично, обращаясь с требованием о взыскании возмещения, исходя из среднего заработка за время задержки расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, истец не должен доказывать размер имущественных потерь, которые он понес. Поэтому оценка таких потерь работника, связанных с задержкой расчета при увольнении, не преследует цель установления точного их размера. Суд должен ориентировочно оценить размер имущественных потерь, которые, как можно было бы разумно предположить, мог понести истец.
Учитывая приведенные мотивы о компенсационном характере меро ответственности в гражданском праве Большая Палата Верховного Суда приходит к выводу, что, исходя из принципов разумности, справедливости и пропорциональности, суд при определенных условиях может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ Украины.
Верховный Суд Украины в постановлении от 27 апреля 2016 года по делу по производству № 6-113цс16 пришел к выводу, что право суда уменьшить размер среднего заработка, который должен уплатить работодатель работнику за время задержки выплаты по вине работодателя належных уволенному работнику сумм в сроки, определенные статьей 116 КЗоТ Украины, зависит от следующих факторов: наличие спора между работником и работодателем по поводу размера подлежащих выплате работнику сумм по трудовому договору на день увольнения; возникновение спора между работодателем и работником после того, когда причитающиеся к выплате работнику суммы по трудовому договору в связи с его увольнением должны быть уплачены работодателем; принятие судом решения относительно частичного удовольствия вымог работника о выплате причитающихся ему при увольнении сумм в сроки, определенные статьей 116 настоящего Кодекса. В то же время Верховный Суд Украины отметил, что при рассмотрении данного дела необходимо принять во внимание и такие обстоятельства, как размер недоплаченной суммы, существенность этой доли по сравнению со средним заработком работника, обстоятельства при которых было установлено наличие задолженности, действия ответчика по ее выплате.
Большая Палата Верховного Суда соглашается с таким выводом о том, чтод) может уменьшить размер возмещения, предусмотренного статьей 117 КЗоТ Украины, и что такое уменьшение должно зависеть от размера недоплаченной суммы.
В то же время, исходя из цели возмещения, предусмотренной статьей 117 КЗоТ Украины, которая заключается в компенсации работнику имущественных потерь, которые он понесет вследствие несвоевременного осуществления с ним расчета со стороны работодателя, и которые разумно можно было бы предусмотреть, Большая Палата Верховного Суда считает, что, с одной стороны, не все факторы, сформулированные в указанномном выводе, отвечают такой цели. Да, только наличие спора между работником и работодателем по поводу размера подлежащих выплате работнику сумм; момент возникновения такого спора, принятие судом решения относительно частичного удовлетворения требований работника, существенность размера недоплаченной суммы по сравнению со средним заработком работника не влияют на размер имущественных потерь, понесенных работником в связи с просрочкой расчета. С другой стороны, существенным является период такой просрочки, хотя ткакой фактор в упомянутом постановлении Верховного Суда Украины не сформулирован.
Учитывая изложенное, Большая Палата Верховного Суда отступает от заключения Верховного Суда Украины, сформулированного в постановлении от 27 апреля 2016 года по делу по производству № 6-113цс16, и считает, что, уменьшая размер возмещения, определен исходя из среднего заработка за время задержки работодателем расчета при увольнении в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины, необходимо учитывать:
91.1. Размер просроченнойзадолженности работодателя по выплате работнику при увольнении всех причитающихся сумм, предусмотренных на день увольнения трудовым законодательством, коллективным договором, соглашением или трудовым договором.
91.2. период задержки (просрочки) выплаты такой задолженности, а также то, с чем была связана продолжительность такого периода с момента нарушения права работника и до момента его обращения с требованием о взыскании соответствующих сумм;
91.3. Вероятный размер связанных с задержкой расчета при освобожденииении имущественных потерь работника.
91.4. Другие обстоятельства дела, установленные судом, в частности, действия работника и работодателя в спорных правоотношениях, соразмерность предполагаемого размера связанных с задержкой расчета при увольнении имущественных потерь работника и заявленных истцом к взысканию сумм среднего заработка за несвоевременный расчет при увольнении.
Следовательно, с учетом конкретных обстоятельств дела, имеющие юридическое значение и, в частности, определенные Большой Палатой Верховного Суда критериив, суд может уменьшить размер среднего заработка за время задержки расчета при увольнении работника независимо от того, удовлетворяет ли он исковые требования о взыскании причитающихся уволенному работнику сумм в полном объеме или частично. Поэтому Большая Палата Верховного Суда также отступает от заключения Верховного Суда Украины, сформулированного в постановлении от 27 апреля 2016 года по делу № 6-113цс16 о том, что право суда уменьшить размер среднего заработка зависит от принятия судом решения очастичного удовлетворения требований работника о выплате причитающихся ему при увольнении сумм в сроки, определенные статьей 116 КЗоТ Украины.
В случае, когда Большая Палата Верховного Суда отступила от заключения по применению нормы права в подобных правоотношениях, изложенного в ранее принятом решении по одному из дел Верховного Суда Украины, согласно части шестой статьи 13 Закона Украины «О судоустройстве и статусе судей» суды учитывают заключение , изложенный в постановлении Большой Палаты Верховного Судадаже если аналогичные выводы Верховный Суд Украины сформулировал также при рассмотрении других дел (см. пункты 50, 88 постановления Большой Палаты Верховного Суда от 31 октября 2018 года по делу № 161/12771/15-ц).
Применение к обстоятельствам дела № 761/9584/15-ц критериев уменьшения размера возмещения, определенного исходя из среднего заработка за время задержки работодателем расчета при увольнении, производится в соответствии со статьей 117 КЗоТ Украины.
Так, истец уволен 21.07.2020 года, 18.09.2020 составлена ​​справка о размере задолженности по заработной плате, однако в суд с исковыми требованиями истец обращается только 14.07.2021 года, то есть почти через год после его увольнения, при этом истцу точно было известно о наличии задолженности по заработной плате. Задолженность по заработной плате имеется за июнь и часть июля 2020 года и ее общий размер составляет 20104, 57 грн, при этом как усматривается с предоставленного истцом расчетного листа сумма задолженности.и по заработной плате выплачена ответчиком с компенсацией за задержку заработной платы. Истецом не указано обстоятельств, которые мешали реализовать свое право на подачу иска в кратчайшие сроки после увольнения, при этом ответчиком не отрицается задержки при выплате в заработной плате, следовательно спор в этой части отсутствует.
Учитывая очевидную несоизмеримость заявленных к взысканию сумм среднего заработка с установленным размером задолженности, характером этой задолженности, действиями позивателя и ответчика, учитывая имущественное состояние ответчика, суд считает справедливым, пропорциональным и соответствующим обстоятельствам этого дела, имеющих юридическое значение и приведенным выше критериям, определение размера ответственности ответчика за просрочку им причитающихся при увольнении истца выплат на сумму 20104, 57 грн . Указанная сумма не отражает действительного размера имущественных потерь истца, связанных с задержкой расчета при увольнении, а является лишь ориентировочной оценкой потерь, каки разумно можно было бы предположить с учетом статистических усредненных показателей.
Относительно взыскания морального вреда, суд отмечает следующее.
Порядок возмещения морального вреда в сфере трудовых отношений регулируется статьей 237-1 КЗоТ Украины, в соответствии с положениями которой предусмотрено возмещение собственником или уполномоченным им органом морального вреда работнику в случае, если нарушение его законных прав привели к моральным страданиям, утрате нормальных жизненных связей и требуют от негодополнительные усилия для организации своей жизни.
Согласно правовой позиции Верховного Суда Украины, высказанной в постановлении от 14.12.2016 по делу № 428/7002/14-ц, указанная норма закона содержит перечень юридических фактов, составляющих основание возникновения правоотношений по возмещению собственником или уполномоченным им органом причиненного работнику морального. Основанием для возмещения морального вреда согласно указанной статье является факт нарушения прав работника в сфере трудовых отношений, призвело к нравственным страданиям, потере нормальных жизненных связей и требовало от него дополнительных усилий для организации своей жизни.
В пункте 13 постановления Пленума Верховного Суда Украины от 31 марта 1995 года "О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда" (с соответствующими изменениями) разъяснено, что согласно статье 237-1 КЗоТ Украины при наличии нарушения прав работника в сфере трудовых отношений (незаконное увольнение или перевод, невыплаты причитающихся ему денежныхсумм, выполнения работ в опасных для жизни и здоровья условиях и т.п.), которое привело к его моральным страданиям, потере нормальных жизненных связей или требует от него дополнительных усилий для организации своей жизни, обязанность по возмещению морального (неимущественного) ущерба возлагается на собственника или уполномоченный им орган независимо от формы собственности, вида деятельности или отраслевой принадлежности.
Как указано истцом, существенное и продолжающееся нарушение трудовых прав по выплате заработной платы призвело к сильным душевным страданиям, что требовало дополнительных усилий для организации своей жизни и защиты своего нарушенного права, следствием которых стало ухудшение физического и духовного состояния.
Верховный Суд в постановлении от 18.01.2018 по делу № 362/7161/15-ц отметил: учитывая, что КЗоТ Украины не содержит каких-либо ограничений или исключений для компенсации морального вреда в случае нарушения трудовых прав работников, а статья 237-1 этого Кодекса предусматривает право работника на возмещение морального вреда выбранным им способом, в частности возвращение потерпевшему лицу стоимостного (денежного) эквивалента причиненного морального вреда, размер которого суд определяет в зависимости от характера и объема страданий, их продолжительности, тяжести вынужденных изменений в ее жизни и с учетом других обстоятельств дела, заключение суда взыскание денежного эквивалента морального вреда верно. При решении вопроса о размере морального вреда, суды верно учли характер нарушений и действий совершенных собственником, а также то, что нарушение законных прав истца привели к его душевным страданиям, потере им нормальных жизненных завязок, заключавшихся в постоянном страхе остаться без средств существования, а также стрессе, связанном с невозможностью на самореализацию общественно-полезным трудом, что очевидно лишает истца состояния внутреннего равновесия и смысла социального бытия и наносит чувство незащищенности перед необоснованными действиями собственника.
На основании изложенного, суд приходит к выводу, что нарушение права позывателя на своевременную выплату заработной платы действительно привело к ее душевным страданиям, потере ею нормальных жизненных завязок, которые заключались в постоянном страхе остаться без средств существования и стрессе, что очевидно лишало истца состояния внутреннего равновесия и смысла социального бытия и нанесло чувство незащищенности перед действиями Ответчика.
Сам факт нарушения законного Трудового права истца свидетельствует о причинении нравственных страданий, утрате ею нормальных жизненных нтребовало от нее дополнительных усилий для организации своей жизни. Именно к такому выводу пришел Верховный Суд в постановлении от 18.01.2018 по гражданскому делу № 362/7161/15-ц, которые учитываются судом на основании ч. 4 ст. 263 ГПК Украины.
С учетом размера задолженности по заработной плате, продолжительностью невыплаты такой заработной платы, необходимостью истца обращаться с требованиями о выплате заработной платы к ответчику в государственные учреждения, суд считает необходимым взыскать с ответчика на польза истца моральный вред в размере 5000 (пять тысяч) грн, что соответствует правилам разумности.
Согласно части 1 статьи 141 ГПК Украины, судебный сбор возлагается на стороны пропорционально размеру удовлетворенных исковых требований.
Во исполнение определения суда истцом уплачен судебный сбор в размере 908 грн. за требование о взыскании среднего заработка за задержку расчета при увольнении и судебный сбор в размере 908 грн.ено частично и с учетом размера удовлетворенных требований возмещению ответчиком в пользу истца подлежат судебные издержки по представлению иска в размере 72, 56 грн за требование о взыскании среднего заработка за задержку расчета при увольнении (335 рабочих дней со дня задержки расчета и по дню принятия решения умноженных 750 грн составляет 251250 грн, судом присуждено 20104, 57 грн) и по требованию о возмещении морального вреда в размере 90, 8 грн.
На основании изложенного, руководствуясь ст.ст.116, 117, 233 КЗоТ Украины, ст.ст.12, 13, 141, 263, 264, 265 ГПК Украины, суд, -

постановил:

Исковые требования особа_1 ( адрес_1 , рнокпп номер_1 ) к Государственного предприятия «Украинский научно-технический центр металлургической промышленности «Энергосталь» (г.Харьков, пр.Науки, 9, код егрпоу 31632138) о взыскании среднего заработка по задержке вреда – удовлетворить частично.
Взыскать с Государственного предприятия «Украинский научно-технический центр металлургической промышленности «Энергосталь» в пользу особа_1 средний заработок за задержку расчета при увольнении в размере 20104 (двадцать тысяч сто четыре) грн 57 коп.
Взыскать с Государственного предприятия «Украинский научно-технический центр металлургической промышленности «Энергосталь» в пользу особа_1 моральный ущерб в размере 5000 (пять тысяч) грн.
Взыскать с Государственного предприятия «Украинский научно-технический центр металлургической промышленности «Энергосталь» в пользу особа_1 судебный сборобщем размере 163 (сто шестьдесят три) грн. 36 коп.
В удовлетворении другой части исковых требований – отказать.
Решение может быть обжаловано в Харьковский апелляционный суд путем подачи апелляционной жалобы в течение 30 дней со дня провозглашения.
Решение суда вступает в законную силу по истечении срока подачи апелляционной жалобы всеми участниками дела, если апелляционная жалоба не была подана.
В случае подачи апелляционной жалобы решение, если оно не отменено, вступает в законную силу после возвращенияние апелляционной жалобы, отказа в открытии или закрытии апелляционного производства или принятие постановления суда апелляционной инстанции по результатам апелляционного пересмотра.
Если в судебном заседании была объявлена ​​только вступительная и резолютивная части судебного решения или в случае рассмотрения дела (решения вопроса) без уведомления (вызова) участников дела, указанный срок исчисляется со дня составления полного судебного решения.
Участник дела, которому полное решение не было вручено в день его провозглашенияшение или составление, имеет право на возобновление пропущенного срока на апелляционное обжалование, если апелляционная жалоба подана в течение тридцати дней со дня вручения ему полного решения суда.

Председательствующий [Е.]

ОРИГИНАЛ НА УКРАИНСКОМ:


Справа № 638/10686/21
Провадження № 2/638/4933/21

рішення
Іменем України

18 листопада 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,
за участю секретаря Суркової М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові в приміщенні суду цивільну справу за позовом особа_1 до Державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, -
встановив:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 21.07.2020 року по день винесення рішення по справі та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50000 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що перебував у трудових відносинах з відповідачем та 21.07.2020 року звільнений за власним бажанням, проте відповідач свого обов`язку із проведення з працівником повного розрахунку з дня звільнення і до дня подання до суду позову не здійснив, а відтак наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. За період з дня звільнення і по день подання позову до суду пройшло 353 дня, з них 242 робочих, а відтак враховуючи суму невиплаченої заробітної плати у розмірі 20104, 57 грн та розмір середньоденної заробітної плати у розмірі 750 грн, на момент подання позову за 242 робочих дня підлягає до стягнення 182250 грн. Протягом 2020 року відповідач неодноразово порушував обов`язок із виплати позивачу заробітної плати та позивачу доводилось займати кошти у друзів, брати кредити та шукати інші джерела отримання коштів достатніх для проживання, що спричинило фізичні та душевні страждання.
19.10.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву з проханням стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку здійснити із розрахунку 10% від суми нарахованої та своєчасно не виплаченої заробітної плати, що дорівнює 2010, 46 грн, відмовити у стягненні моральної шкоди у повному обсязі, оскільки із суми, вказаної позивачем, неможливо зробити висновок про наявність чи відсутність сум податкі; відповідач протягом тривалого часу зазнає значних фінансових труднощів, що пов`язані із скороченням випуску основних видів своєї продукції для металургійних підприємств; втрачено значну частину ринків збуту; відповідач на протязі значного періоду часу був позбавлений можливості вільно розпорядження власними коштами, що облікувались на поточних банківських рахунках, у зв`язку із форс-мажорними обставинами, пов`язаними із невиконанням Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України рішення Київського районного суду м.Харкова від 16.01.2020 року по справі 953/21499/19 щодо поновлення генерального директора на посаді керівника підприємства, зазначені обставини призвели до виникнення значної заборгованості із заробітної плати перед працівниками; відповідач протягом значного періоду часу не розпоряджається грошовими коштами підприємства та об`єктивно був неспроможний своєчасно здійснити остаточний розрахунок; позивачем не надано жодних доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди.
У судове засідання учасники справи не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлялись вчасно та належним чином, причин неявки не повідомили, клопотань про відкладення слухання справи суду не надходило.



Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
24.12.2012 року позивача прийнято на роботу до відповідача (наказ №1721-к від 24.12.2012 року). Наказом №170-к від 13.07.2020 року особа_1 , головного спеціаліста відділу сухих методів очистки газів, звільнено з 21.07.2020 року за власним бажанням. Згідно довідки відповідача №Б-02/586 від 18.09.2020 року розмір нарахованої та невиплаченої заробітної плати позивачу за період з 01.06.2020 року по 21.07.2020 рік становить 20104, 57 грн. Згідно довідки відповідача середньоденна заробітна плата особа_1 становить 750 грн.
Суд відхиляє твердження представника відповідача про несплату позивачем судового збору за подання позовної заяви, як помилкові, оскільки ухвалою судді від 16.07.2021 року позовну заяву залишено без руху та на виконання зазначеної ухвали 27.08.2021 року представником позивача усунуто недоліки позовної заяви шляхом сплати судового збору у розмірі 1816 грн.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість [censored] собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно частини 1 статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.
Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За затримку розрахунку при звільненні передбачена відповідальність відповідно до ст. 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється порушення відповідачем строків виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні працівника, таким чином вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи розмір грошових коштів, які підлягають до стягнення, суд виходить з наступного.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами Трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Верховний Суд в постанові від 09.06.2021 року по справі №569/11319/19 зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100.
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц зазначила встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи № 761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченої статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Застосування до обставин справи № 761/9584/15-ц критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, проводиться відповідно до статті 117 КЗпП України.
Так, позивача звільнено 21.07.2020 року, 18.09.2020 року складена довідка про розмір заборгованості з заробітної плати, проте до суду з позовними вимогами позивач звертається лише 14.07.2021 року, тобто майже через рік після його звільнення, при цьому позивачу достеменно було відомо про наявність заборгованості по заробітній платі. Заборгованість по заробітній платі наявна за червень та частину липня 2020 року та її загальний розмір становить 20104, 57 грн, при цьому як вбачається з наданого позивачем розрахункового листа сума заборгованості по заробітній платі виплачена відповідачем з компенсацією за затримку заробітної плати. Позивачем не зазначено обставин, які заважили реалізувати своє право на подання позову у найкоротший термін після звільнення, при цьому відповідачем не заперечується затримки при виплаті в заробітній платі, а відтак спір в цій частині відсутній.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, враховуючи майновий стан відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20104, 57 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статтею 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як зазначено позивачем, істотне та триваюче порушення трудових прав щодо виплати заробітної плати призвело до сильних душевних страждань, що вимагало неабияких додаткових зусиль для організації свого життя та захисту свого порушеного права, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану.
Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у справі № 362/7161/15-ц зазначив: враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним. При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди, суди вірно врахували характер порушень та дій вчинених власником, а також те, що порушення законних прав позивача призвели до його душевних страждань, втрати ним нормальних життєвих зав`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування, а також стресі, пов`язаному з неможливістю на самореалізацію суспільно-корисною працею, що очевидно позбавляє позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдає почуття незахищеності перед необґрунтованими діями власника.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що порушення права позивача на своєчасну виплату заробітної плати дійсно призвело до її душевних страждань, втрати нею нормальних життєвих зав`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування та стресі, що очевидно позбавляло позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдало почуття незахищеності перед необґрунтованими діями Відповідача.
Сам факт порушення законного Трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у цивільній справі № 362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
З урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі, тривалістю невиплати такої заробітної плати, необхідністю позивача звертатись з вимогами про виплату заробітної плати до відповідача до державних установ, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн, що відповідає правилам розумності.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На виконання ухвали суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн за вимогу про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та судовий збір у розмірі 908 грн за вимогу про відшкодування моральної шкоди, оскільки позовні вимоги задоволено частково та з урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подання позову у розмірі 72, 56 грн за вимогу про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (335 робочих днів з дня затримки розрахунку і по день ухвалення рішення помножених 750 грн становить 251250 грн, судом присуджено 20104, 57 грн) та за вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 90, 8 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст.12, 13, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги особа_1 ( адреса_1 , рнокпп номер_1 ) до Державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» (м.Харків, пр.Науки, 9, код єдрпоу 31632138) про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» на користь особа_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 20104 (двадцять тисяч сто чотири) грн 57 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» на користь особа_1 моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.
Стягнути з Державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» на користь особа_1 судовий збір у загальному розмірі 163 (сто шістдесят три) грн 36 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий Є.В.Невеніцин